Економічні відносини власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами

Размещено на http://www.allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.В. ДОКУЧАЄВА

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Економічні відносини власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами

Cавченко ІРИНА ВАСИЛІВНА

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому університеті економіки та права

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Шелегеда Белла Григорівна

завідувач кафедри економіки підприємства

Донецького університету економіки і права

Офіційні опоненти - доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Калінчик Микола Володимирович

Інститут землеробства УААН,

завідувач відділу економіки, м. Київ

кандидат економічних наук, професор

Соловйов Микола Федорович

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, професор кафедри організації

виробництва і агробізнесу

Провідна установа - Полтавська державна аграрна академія Міністерства аграрної політики України, кафедра менеджменту

Захист дисертації відбудеться „11”листопада 2004 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, Харків, п/в „Комуніст - 1”, навчальне містечко ХНАУ, корп. 1, ауд. 213.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєв

Автореферат розісланий „9” жовтня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах трансформації економічних відносин власності традиційні форми та методи управління підприємствами аграрного сектора економіки потребують докорінних змін, адекватних структурним перетворенням. Сучасна практика управління свідчить про відсутність науково обґрунтованої концепції управління сільськогосподарськими підприємствами з використанням структурного та функціонального підходів на основі реалізації механізму економічної мотивації.

Проблеми управління підприємствами АПК в умовах трансформації та розвитку відносин власності знайшли належне відображення в наукових працях багатьох учених-економістів: В.Я. Амбросова, Л.О. Антоненка, В.П. Галушка, П.І. Гайдуцького, І.І. Лукінова, М.Й. Маліка, В.П. Мартьянова, А.В. Македонського, О.М. Оніщенка, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.Д. Савченка, М.Ф. Соловйова, І.Г. Ушачова, В.Й. Шияна, В.В. Юрчишина та ін.

Проте ряд наукових проблем щодо організації оптимальної системи управління сільськогосподарськими підприємствами в сучасних економічних умовах та узгодження економічних інтересів учасників агропромислового виробництва залишаються частково невирішеними. Прискорення процесів перетворення економічних відносин, які відбуваються в народногосподарському комплексі України взагалі та в АПК зокрема, зміна та розвиток форм власності, зростання конкуренції, інтенсивність науково-технічного прогресу призводять до того, що підприємства стає складніше прогнозувати ситуацію, а їх системам управління адаптуватися до неї.

Організаційна структура системи управління сільськогосподарськими підприємствами повинна враховувати індивідуальні особливості господарювання кожного підприємства, оптимізувати економічні інтереси господарюючих суб'єктів, тому що в ринкових умовах їх життєздатність залежить насамперед від якості управлінських рішень та стійкості системи управління до коливань зовнішнього середовища. Взагалі методологічне, методичне та практичне вирішення проблем управління підприємствами аграрної сфери АПК з урахуванням трансформації відносин власності виступає першочерговим завданням в сучасних умовах.

Теоретико-методологічне та практичне значення поставленої проблеми, недостатня її дослідженість обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження відповідає плану наукових досліджень Донецького університету економіки та права й Інституту економіки промисловості НАН України. В основу дисертації покладені теоретико-методичні та практичні розробки, що є частиною наукових досліджень за темами: "Управління ефективністю господарської діяльності підприємства" (номер державної реєстрації №0102U004292), "Науково-методичне забезпечення підготовки фахівців в умовах довгострокової перспективи і постійного динамічного розвитку вищої освіти" (номер державної реєстрації №0102U004296), "Моделювання процесів антикризового управління виробничо-економічними об'єктами" (номер державної реєстрації №0103U007372).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне та практичне обґрунтування впливу відносин власності на механізм управління підприємствами аграрного сектора економіки і формування системи управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах трансформації відносин власності.

Для досягнення цієї мети в роботі розв`язувалися такі завдання:

дослідити економічну сутність, зміст і процес трансформації відносин власності в аграрній сфері АПК;

визначити етапи становлення та розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки;

проаналізувати систему показників потенційного та фактичного розвитку сільськогосподарських підприємств;

виявити й охарактеризувати основні фактори формування механізму управління сільськогосподарськими підприємствами;

сформувати концепцію побудови системи управління сільськогосподарськими підприємствами на основі оптимізації економічних інтересів власників;

розробити оптимальну організаційну структуру управління аграрними підприємствами з урахуванням економічних інтересів;

дослідити ефективність оптимізації управління економічними відносинами власності в аграрному секторі економіки.

Об'єктом дослідження є процеси трансформації відносин власності та реструктуризації сільськогосподарських підприємств в системі управління на макро- і мікрорівнях.

Предметом дослідження є економічні відносини власності, теоретичне та методичне забезпечення процесів формування системи управління підприємствами за принципом узгодження економічних інтересів.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів в аграрному секторі внаслідок трансформації відносин власності. Методологічною основою були також фундаментальні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем відносин власності та управління сільськогосподарськими підприємствами. Були використані такі методи дослідження: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), монографічний (дослідження категорії власності й особливості відносин власності з точки зору узгодження економічних інтересів), розрахунково-конструктивний та порівняння (аналіз розвитку аграрного сектора економіки в сучасних умовах), економіко-статистичний, статистичних групувань, середніх величин (аналіз факторів формування механізму управління, дослідження залежності результатів господарювання товаровиробників від ступеня узгодженості економічних інтересів власників, підприємців-орендарів, працівників), графічний, соціологічного дослідження, експертний, економіко-математичного моделювання з використанням ПЕОМ.

Інформаційною базою дослідження були закони України, укази Президента України, постанови Уряду, інші нормативні акти, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, річні звіти сільськогосподарських підприємств, спеціальна література й інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження складає сукупність наступних результатів теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру:

вперше: управління сільськогосподарський власність ринковий

розроблено модель управління сільськогосподарськими підприємствами на основі узгодження економічних інтересів;

сформовано ефективний економічний механізм оптимізації економічних інтересів учасників процесу відтворення;

удосконалено:

основні напрями трансформації системи управління сільськогосподарськими підприємствами;

методологічні підходи до побудови системи управління сільськогосподарськими підприємствами з метою удосконалення економічних відносин власності в агропромисловому комплексі та оптимізації економічних інтересів;

систему показників для визначення рівня розвитку сільськогосподарських підприємств із виділенням фактичного та потенційного рівнів;

підходи до формування цінового механізму на основі узгодження економічних інтересів учасників агропромислового виробництва;

набули подальший розвиток:

методи формування стратегічних цілей, функцій і структури механізму управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах трансформації відносин власності;

методика діагностики ефективності функціонування діючої системи управління сільськогосподарськими підприємствами, впливу державного регулювання соціально-економічних процесів на результативні показники господарювання підприємств.

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні й апробації системного підходу до формування оптимальної моделі управління сільськогосподарськими підприємствами на основі оптимізації економічних інтересів, в оцінці рівня розвитку сільськогосподарського підприємства, аналізі факторів формування економічних інтересів підприємства та чинників їх реалізації.

Результати дисертаційного дослідження та пропозиції щодо розробки оптимальної організаційної структури управління підприємствами агропромислового комплексу, зокрема узгодження економічних інтересів учасників агропромислового виробництва схвалені та прийняті до впровадження головним управлінням сільського господарства і продовольства Донецької області (довідка № 25/252-38 від 01.03.2004 р.), ТОВ "Тепличний" м. Донецька (акт упровадження № 342-01 від 26.12.2003 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Донецького університету економіки і права при викладанні таких курсів: “Державне регулювання економіки” і “Економіка підприємства” (довідка № 2.01-87 від 28.03.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною роботою, в якій викладено авторський підхід до проблеми економічних відносин власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами.

Усі наукові результати, які виносяться на захист, одержані автором особисто і є внеском в розвиток аграрного сектора Донецької області.

З опублікованих у співавторстві наукових праць у дисертації використано лише ті, які належать особисто автору. У спільній публікації № 5 (зі списку наукових праць, поданого в авторефераті) автору належать обґрунтування необхідності враховувати економічні інтереси підприємств і розробка моделей узгодження економічних інтересів власників землі і засобів виробництва, підприємців і найманих працівників; № 6 - вивчення особливостей розвитку економічного потенціалу підприємств регіону в умовах транзитивної економіки; №7 - розробка моделі оптимізації організаційної структури системи із застосуванням якісних і кількісних методів; № 10 - визначення особливостей трансформації відносин власності в агропромисловому комплексі України; № 12 - обґрунтування необхідності побудови ринкового механізму ціноутворення в АПК з урахуванням ринкового ціноутворення, державного регулювання й антимонопольного контролю за цінами на споживані товаровиробниками матеріально-технічні ресурси та послуги; № 13 - дослідження законів системи управління економічним потенціалом підприємств; № 14 - вивчення теоретико-методичних основ розробки механізму регулювання цін на продовольчі товари.

Апробація отриманих результатів. Результати дослідження було обговорено та схвалено на спільному засіданні кафедр: економіки підприємства; обліку, аудиту та економічного аналізу; фінансів; менеджменту; маркетингу Донецького університету економіки та права й Обчислювального центру ІЕП НАН України (протокол №7 від 12 лютого 2004 р.). Результати досліджень одержали позитивну оцінку.

Основні висновки, положення та результати дисертації апробовані на восьми конференціях, зокрема на всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю “Розвиток соціальної роботи в Україні і за кордоном” (Київ, 2001); всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми економічного росту України на сучасному етапі: мікро- і макрорівень” (Феодосія, 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (Хмельницьк, 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку маркетингу і логістики в транзитивній економіці” (Слов`яногірськ-Донецьк, 2002); другій міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-трудові відносини і соціальна політика в сучасних економічних умовах” (Донецьк, 2003); всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених “Проблеми ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах” (Севастополь, 2003); всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком” (Рівне, 2003); міжнародній науковій конференції “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (Черкаси, 2003).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 14 статей (загальний обсяг 4,82 ум.-друк. арк., особисто дисертанту належить 3,01 ум.-друк. арк.), з них 8 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України (загальний обсяг 3,58 ум.-друк. арк., особисто автору належить 2,24 ум.-друк. арк.).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота викладена на 265 сторінках комп'ютерного тексту, в тому числі 49 таблиць займають 30 сторінок, 30 рисунків - 18 сторінок, список використаних джерел з 172 найменувань - 14 сторінок, 23 додатки - 26 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації складає 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичну цінність теоретичного дослідження, пропозиції і рекомендації.

У першому розділі „Методологічні основи відносин власності в управлінні сільськогосподарськими підприємствами” розглянуто сутність та економічний зміст відносин власності, досліджено процес трансформації відносин власності в аграрному секторі економіки України, сформовано методологічні основи розробки механізму управління сільськогосподарськими підприємствами. Трансформація відносин власності в Україні відбувається в умовах збереження значної інерційності в господарській і інституціонально-правовій сферах. Однак, хоч і повільно, але ці процеси супроводжуються якісними змінами у змісті, структурі форм і правах власності.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом виробництва для розміщення виробничих споруд, але водночас є предметом і засобом праці та основним засобом виробництва. Трансформація відносин власності в АПК безпосередньо впливає на способи та форми залучення трудових ресурсів у сільськогосподарське виробництво, на концентрацію розмірів земельних ділянок, на обсяги і рівень товарного виробництва сільгосппідприємств. Складність проблеми трансформації відносин власності на землю в Україні пов'язана зі специфікою економічної реалізації права приватної земельної власності, а також зі специфікою земельної реформи, яка супроводжувалася поділом крупних земельних і майнових комплексів великих господарств.

Трансформація відносин власності в аграрному секторі вимагає трансформації системи управління сільськогосподарськими підприємствами. Фетишизація перебудови організаційної структури, що найбільш легко реалізується на практиці, створювала видимість змін в управлінні, не сприяла підвищенню його ефективності. Часткові управлінські перетворення, не погоджені за кінцевими цілями, етапами і засобами їх реалізації, не змогли стати досить ефективними. Перехід до ринкової економіки повинний передбачати не чергове удосконалення системи управління, а її глибоке комплексне реформування на основі науково обґрунтованої концепції з використанням структурного та функціонального підходів і врахуванням трансформації відносин власності. Це відбувається, тому, що, по-перше, економічні інтереси власників земельних і майнових паїв, підприємців і найманих працівників обумовлені характером виробництва. По-друге, організаційна структура управління виникає в результаті синтезу різних її складових, більш міцний взаємозв'язок яких сприяє збережен-ню стійкості системи управління. По-третє, відносини управління щодо реалізації загальних цілей передбачають розстановку працівників згідно з їх професійною підготовкою: визна-чення раціональної системи зв'язку між ланками виробництва й управління, а також окремими виконавцями; розподіл прав, обов'язків і відповідальності; визначення схеми підпорядкування і співпідпорядкування; налагодження та систематизація по-токів інформації; поєднання централізації та децентралізації прийняття рішень. По-четверте, економічний механізм мотивації, розроблений на основі оптимального управління сільськогосподарськими підприємствами дозволить усунути глибокі суперечності між економічними інтересами учасників агропромислового виробництва, власниками землі та засобів праці і сприятиме збільшенню соціально-економічного ефекту трансформаційних перетворень.

Основними відмінними характеристиками комплексної системи управління сільськогосподарськими підприємствами повинні стати новий підхід щодо побудови системи органів управління, адекватна реакція системи на трансформацію економічних відносин і ринковий підхід до формування функціонально-міжгалузевих зв'язків.

Методологічні положення щодо відносин власності в управлінні сільськогосподарськими підприємствами покладено в основу аналізу стану та тенденцій розвитку аграрного сектора Донецької області.

У другому розділі „Економічний аналіз розвитку аграрного сектора Донецької області в умовах трансформації відносин власності і форм господарювання” визначені етапи ринкових трансформаційних перетворень на селі.

Перший етап (1991-1993 рр.) став переломним, оскільки ще зберігалися елементи адміністративного регулювання земельних відносин, успадковані від радянських часів, з одночасним формуванням національної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усі землі України, які були винятково державною власністю, з 15.03.1991 р. проголошені об'єктом земельної реформи. З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель було введено в 1992 р. поряд з державною колективну та приватну власність на землю. Так був покладений початок демонополізації власності на землю і встановлено порядок передачі громадянам України земельних ділянок у приватну власність для ведення особистих підсобних господарств. У ці роки відроджується фермерський рух, проводиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продовольчих, при надмірному втручанні державних органів (як у центрі, так і в регіонах) у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств. На момент скасування у 1992 р. виключної державної власності на землю практично всі придатні для ведення сільськогосподарського виробництва землі знаходилися в користуванні колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), в які були перетворені майже всі колгоспи та радгоспи. Тому 13.03.1992 р. була затверджена нова редакція Земельного кодексу України, тобто вводилася колективна власність на землю, та розпочався процес передачі земель у колективну власність КСП і деяких інших сільськогосподарських формувань.

Другий етап (1994-1996 рр.) обумовлений указами Президента України по активізації земельної реформи, паюванню земель, переданих у колективну власність КСП. Прискореними темпами проводяться роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. Працівники та пенсіонери всіх КСП одержують сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). Конституцією України гарантовано право власності на землю, що здобувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. Усі суб'єкти права власності визнані рівними перед Законом. Однак колективна власність на землю в той час функціонувала як власність самих КСП, а більшість їх членів фактично залишилися відчуженими від землі, результатів господарювання й управління господарствами. За міждержавними угодами в Україні починають діяти кілька технічних проектів приватизації землі та майна, а також структурної реорганізації КСП.

Третій етап (1997-1999 рр.) відзначений врегулюванням принципів оренди земельних ділянок, визначенням суб'єктів договорів оренди, наданням можливості здавати в оренду спільну земельну ділянку декількох осіб, які мають відповідні сертифікати. Реалізуються заходи, спрямовані на посилення захисту прав власників земельних часток (паїв) і гарантування поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів - колишніх членів КСП. Однак ці заходи були паліативними щодо здійснення селянами їх повноважень по земельних і майнових паях. Спостерігається перехід сільського господарства від стану системної кризи в депресивний стан. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств знизився в 2,2 раза, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - в 3,4 раза, в господарствах населення - на 0,7%. За той же час питома вага сільгосппідприємств у структурі валової продукції знизилася з 77,0 до 49,6%, а господарств населення підвищилася з 23,0 до 50,4%.

Четвертий етап (грудень 1999 р. - теперішній час) обумовлений прийняттям указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, яким передбачалася реструктуризація КСП і визначалися організаційно-правові структури сільгосппідприємств ринкової орієнтації. Із завершенням реформування КСП на засадах приватної власності на селі створено умови для вільного вибору форм господарювання та формування класу приватних власників. Основою функціонування більшості новостворених сільськогосподарських підприємств стали орендні відносини. Реалізація заходів для втілення зазначеного указу в життя виявила недосконалість правового поля, пов'язаного з масовою трансформацією колективних господарств в агроформування ринкового типу. Протягом цього періоду були розроблені та прийняті Земельний кодекс (2001 р.), законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), іпотеки, про деякі заходи з поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування та функціонування аграрного ринку тощо.

На початок 2002 р. у Донецькій області було розпайовано 1432,1 тис. га земель, власниками сертифікатів і державних актів стали 231,3 тис. громадян, з яких майже 90% здали землю в оренду новим агроформуванням. У результаті проведених заходів була створена нова соціально-економічна й організаційна структура агропромислового виробництва, основою якої є принцип приватної власності й оренди землі та майна. За даними дослідження, в Донецькій області станом на 1.01.2003 р. на базі колишніх 426 КСП створені 594 нових агроформування, з яких 71,9% припадало на товариства з обмеженою відповідальністю; а на всі інші організаційно-правові форми (приватно-орендні підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) - 28,1%.

Відповідно до аналізу реформованих підприємств кожний другий договір оренди був укладений терміном на чотири-п'ять років, 29% - на шість-десять років і 7% - понад десять років. У 2002 р. розмір орендної плати за земельний пай по кожному другому підприємству склав 1% від його вартості, по кожному третьому - 1,1-2,0%. За оренду земельних і майнових паїв господарствами було видано сільськогосподарської продукції на суму 58,1 млн грн.

Реформування відносин власності, створення приватних господарських структур ринкового типу та реалізація інших заходів щодо призупинення спаду виробництва обумовили позитивні результати. Це торкнулося всіх форм господарювання. У 2002 р. порівняно з 1999 р. обсяг виробництва валової продукції в усіх категоріях господарств Донецької області збільшився на 45,5%, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 43,2, в господарствах населення - на 47,3% (табл. 1).

Таблиця 1

Обсяги та індекси валової продукції сільського господарства

за категоріями господарств Донецької області

За роки реформування відбулися суттєві структурні зміни в обсягах виробництва валової продукції сільського господарства. У 1990 р. питома вага господарств населення в загальному обсягу валової продукції становила 23,0%, а починаючи з 1998 р. перевищила 50% (в 1999-2000 рр. - 56,4-63,9%). Однак збільшення питомої ваги господарств населення в загальному обсязі виробництва валової продукції не завжди свідчить про реальний приріст обсягів виробництва. Наприклад, у 1998 р. обсяг виробництва валової продукції в господарствах населення складав 1189,1 млн грн, що менше, ніж у 1990 р. (1197,7 млн грн). Проте питома вага господарств населення в загальному обсязі виробництва валової продукції збільшилася з 23,0% до 50,4%.

Орендні відносини позитивно вплинули на розвиток фермерських господарств. У 2002 р. порівняно з 1999 р. площа сільгоспугідь в їх користуванні збільшилася з 77,6 до 148,2 тис. га, в тому числі ріллі - з 70,8 до 133,5 тис. га (в 1,9 раза). Якщо в 1999 р. на одне фермерське господарство припадало 37 га сільгоспугідь, то в 2002 р. - 68 га (ріллі відповідно 34 і 62 га). Обсяг виробництва валової продукції за цей період зріс з 28,6 до 125,0 млн грн (в 4,4 раза). Однак питома вага фермерських господарств в загальному обсягу виробництва валової продукції в 2002 р. становила лише 3,5%.

У 1991-1999 рр. загальною тенденцією розвитку всіх форм господарювання було поступове зниження показника виробництва валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, а в 2000-2002 рр. у сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах відбулося його істотне збільшення (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка показників виробництва валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь за формами господарювання в Донецькій області, грн*

* У порівнянних цінах 2000 р..

Як свідчать наведені дані, продуктивність використання землі в 1999 р. порівняно з 1990 р. знизилася в усіх категоріях господарств в 2,1 раза, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - в 3,4 раза, в господарствах населення - в 2,3 раза. За 2000-2002 рр. (порівняно з 1999 р.) індекси підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь склали в усіх категоріях господарств 53,4%, в сільськогосподарських підприємствах 70,6, у фермерських господарствах - 128,7%. У зв'язку з істотним розширенням посівних площ і змінами в структурі виробництва в господарствах населення прогнозується і подальше зниження виробництва валової продукції на одиницю земельних угідь.

Тенденція змін обсягів виробництва валової продукції має галузеві особливості: більш швидкими темпами зменшується виробництво продукції тваринництва. У 2002 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції рослинництва в усіх категоріях господарств зменшилися на 10 %, то продукції тваринництва - у 2,1 раза. Зниження за той же період обсягів виробництва валової продукції в сільськогосподарських підприємствах характеризується такими даними: продукція рослинництва - в 2,1 раза, продукція тваринництва - в 3,4 раза. У господарствах населення обсяги виробництва валової продукції тваринництва в 1991-2001 рр. були нижчими за рівень 1990 р. на 3,8 - 13,1% і тільки у 2002 р. більшими на 8,9%. Такі тенденції в розвитку галузі призвели до суттєвих змін в структурному співвідношенні валової продукції рослинництва і тваринництва. Якщо в 1990 р. питома вага продукції тваринництва становила в усіх категоріях господарств 55,4%, у сільськогосподарських підприємствах - 52,0%, у господарствах населення - 66,7%, то у 2002 р. - відповідно 41,3; 39,6; 42,6%. А як відомо, саме продукція тваринництва в найбільшій мірі визначає якість харчування населення.

Незважаючи на деякі позитивні тенденції розвитку господарств населення і фермерських господарств, крупні сільськогосподарські підприємства залишаються найбільш потенційними виробниками сільськогосподарської продукції, в користуванні яких перебуває понад 2/3 сільськогосподарських угідь, тому від результатів господарювання реформованих підприємств залежить успіх розвитку сільського господарства області. Дані аналізу результатів діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм не дають підстав для однозначного висновку про їх ефективність. У 2000 р. рентабельними були лише сільськогосподарські виробничі кооперативи (5,5%), а в підприємствах інших форм господарювання рівень збитковості коливався від 1,8% (господарські товариства та приватні підприємства) до 30,0% (державні підприємства). У 2002 р. результати господарської діяльності підприємств усіх форм істотно змінилися. Приватні та державні підприємства мали рівень рентабельності відповідно 32,0 та 18,7%, у той час як у господарських товариствах і сільськогосподарських виробничих кооперативах рівень збитковості становив відповідно 2,9 і 3,0%. Щодо інших показників ефективності виробництва, то вони істотно коливаються в підприємствах різних форм господарювання і не мають чітко вираженої закономірності прояву. Такий же висновок можна зробити про ефективність організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств в Україні.

Різкий спад виробництва сільськогосподарської продукції, постійне поглиблення диспаритету цін, недостатня державна підтримка цін і доходів сільгосптоваровиробників негативно вплинули на ефективність виробництва. Протягом 1996-2000 рр. сільськогосподарські підприємства області були збитковими (рівень збитковості коливався від 3,8 до 29,0%). У 2001-2002 рр. позначилася тенденція зміни ситуації на краще: збитковість змінилася прибутковістю (рівень рентабельності у 2001 р. становив 10,6%, а в 2002 р. - 0,4%). Чітко проявляється тенденція зниження питомої ваги збиткових підприємств. Якщо у 1997-1999 рр. їх частка становила 88,8 - 82,8 %, то в 2000-2002 рр. - 50,6 - 30,1%.

Розвиток негативних соціально-економічних процесів на селі формує неоднозначне ставлення селян до аграрної реформи. У процесі дослідження встановлено, що негативне ставлення до розпаювання земель і майна обумовлено розмірами та формами виплати орендної плати. Вони не здійснюють істотно не впливають на формування доходів селян і не дозволяють їм в повній мірі відчути себе власниками землі та майна.

За результатами опитування виявлено, що основним джерелом доходів сільського населення є власні підсобні господарства, ефективність ведення яких в певній мірі залежить від господарства, де працюють їх власники, тому питання про бажання працювати в підприємствах відповідної організаційно-правової форми знайшло досить логічну відповідь. Більшість опитаних (74%) виявили бажання і надалі працювати в умовах колективних форм організації виробництва, 17% мають намір віддати землю приватному підприємцю і лише 3% бажають працювати самостійно. Виявлено також, що 80 % опитаних бажають залишити землю і майно в підприємстві, де вони працюють.

На основі системного підходу розроблено систему показників розвитку підприємства з поділом їх на інтегральний, групові й одиничні та з виділенням показників фактичного і потенційного розвитку, зроблено розрахунки для визначення рівня розвитку сільськогосподарських підприємств Донецької області. Інтегральний показник розвитку підприємства відбиває результати оцінки фактичного та потенційного розвитку підприємства, а також рівня оптимізації економічних інтересів на даному підприємстві. Розмір цього показника пропонується розраховувати як залежність коефіцієнтів зміни рівня розвитку підприємства за певним показником і вагомих коефіцієнтів значущості. Вагомі коефіцієнти значущості визначено на основі проведеного анкетного опитування в ТОВ “Тепличний”, в Агрокомплексі ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча” та його підрозділах - агроцехах 5, 10, 20, 22, а також у вищих навчальних закладах: Донецькому національному університеті, Донецькому університеті економіки та права, Приазовському державному технічному університеті.

Проведено факторний аналіз системи управління сільськогосподарськими підприємствами з виділенням факторів, які визначають економічні інтереси через рівні доходів власників земельних і майнових паїв, найманих працівників і товаровиробників, та чинників, які реалізують їх інтереси. У результаті аналізу виявлені закономірності розвитку ринкових відносин в аграрному секторі Донецької області, які покладено в основу формування ефективного механізму оптимізації економічних інтересів підприємств агропромислового комплексу.

Кожний з учасників процесу відтворення виступає носієм своїх специфічних інтересів, які реалізуються у формі: підприємства-орендаря - прибутку; найманих працівників - заробітної плати; власників земельних і майнових паїв (орендодавців) - орендної плати. На основі аналізу тенденцій зміни прибутку, заробітної плати та орендної плати виявлено, що сталість та ефективність функціонування будь-якого сільськогосподарського підприємства залежить від гармонізації економічних інтересів усіх учасників процесу відтворення, яка досягається тільки за умови підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

У третьому розділі “Удосконалення економічних відносин власності в системі управління сільськогосподарськими підприємствами” в процесі дослідження визначено, що система управління сільськогосподарськими підприємствами в умовах ринкового механізму господарювання повинна базуватися на концепції оптимізації економічних структуроутворюючих інтересів, які виступають головним двигуном трансформаційних процесів і визначають розподіл повноважень і обсяг відповідальності при прийнятті управлінських рішень. Вони повинні бути збалансовані за участю суб'єкта управління в процесі виробництва.

Механізм реалізації економічних інтересів, їх узгодження та взаємодії пов'язані з розвитком усвідомленої діяльності суб'єктів виробничих відносин, з формуванням у них стимулюючих мотивів до високопродуктивної трудової діяльності для задоволення своїх цілей і потреб. Запропоновано якісно новий підхід до формування складу носіїв економічних інтересів в агропромисловому виробництві: на рівні підприємства - це власники засобів виробництва, наймані працівники та підприємці; на рівні АПК - підприємства агросервісу, сільгоспвиробники, переробні підприємства, торговельні організації тощо. Держава повинна створювати умови для організації ефективного виробництва і через систему відповідних економічних важелів задовольняти свої власні інтереси.

Гармонізація економічних інтересів учасників процесу відтворення досягається відповідним рівнем їх оптимізації. За рівнем оптимізації економічних інтересів підприємства аграрного сектора запропоновано поділяти на такі груп.

І сектор - підприємства з максимальним рівнем оптимізації економічних інтересів. У даному випадку власник, керівник і найманий працівник виступають в одній особі, отже, рівень оптимізації інтересів суб'єктів процесу відтворення буде максимальним. Такий варіант характерний для сільськогосподарських виробничих кооперативів.

ІІ сектор - підприємства із середнім рівнем оптимізації економічних інтересів. Узгодження інтересів суб'єктів аграрного виробництва подібним чином є характерним для агроформувань, створених у формі товариств: сільськогосподарські акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства й ін.

ІІІ сектор - підприємства з мінімальним рівнем оптимізації економічних інтересів (незбалансованість інтересів різних суб'єктів у межах одного підприємства). Економічна ефективність господарської діяльності підприємств, де спостерігається подібна ситуація, дуже низька, а тому таке підприємство в сучасних умовах і в перспективі не життєздатне.

Оптимізація економічних інтересів виступає одним з основних факторів підвищення ефективності системи управління сільськогосподарськими підприємствами. З урахуванням цього побудовано економіко-математичну модель оптимізації економічних інтересів власників землі та майна (орендна плата), підприємців-орендарів (прибуток) та найманих працівників (заробітна плата), яку апробовано в ТОВ „Тепличний” м. Донецька. Розрахунки виконано за декількома варіантами. Результати розрахунків свідчать про існування істотних резервів підвищення “виразників” економічних інтересів усіх учасників процесу відтворення завдяки орієнтації господарства на виробництво високорентабельної продукції, удосконалення галузевого співвідношення та структури посівних площ. В оптимальному варіанті прибуток можна збільшити на 16,0%, середньомісячну зарплату працівників - на 14,2%, орендну плату - на 16,1%. Ці зміни обумовлені різними факторами. У рослинництві структура посівних площ у більшій мірі адаптована до ринку, підвищення урожайності досягається відповідним ресурсним забезпеченням, кормова база повністю задовольняє потреби тваринництва в кормах із збереженням фактичного поголів'я великої рогатої худоби. Розроблена модель, за незначного коригування, може бути використана в будь-якому сільськогосподарському підприємстві різних організаційно-правових форм.

В основу розробленої системи узгодження економічних інтересів на рівні АПК покладений принцип оптимізації інтересів між виробниками та споживачами (рис. 2). На цьому рівні одним з основних „узгоджувачів” економічних інтересів виступає ціна. За результатами аналізу встановлено недосконалість механізму ціноутворення в АПК з ущемленням інтересів сільгоспвиробників. Запропоновано ринковий підхід до формування цінового механізму на основі вільного ціноутворення в сполученні з державним регулюванням, з відповідною підтримкою необхідного рівня доходів сільгоспвиробників та антимонопольним контролем за цінами на матеріально-технічні ресурси, продукцію переробних підприємств, підприємств, які надають послуги, посередників тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2. Система оптимізації економічних інтересів в процесі відтворення

Одним з основних показників ефективності системи управління в умовах трансформації відносин власності та ринкового механізму господарювання є рівень „стійкості системи управління сільськогосподарськими підприємствами”. Стійкість системи управління визначає здатність системи управління до адаптації, здатність до збереження оптимальних параметрів (характеристик) функціонуючої системи управління при зміні умов і ресурсів господарської діяльності об'єктів управління. З метою моделювання процесу управління сільськогосподарськими підприємствами розроблено економетричну модель розрахунку цього показника залежно від дії факторів, включених у модель за інших рівних умов.

Серед основних факторів, які впливають на рівень стійкості системи управління, було виділено рентабельність виробництва, продуктивність праці, рівень середньої заробітної плати; рівень орендної плати і дивідендів. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу виявлено вплив цих факторів на стійкість системи управління. Загальний коефіцієнт детермінації на 99,4% пояснює загальну варіацію рівня стійкості системи управління варіацією чотирьох факторів: рентабельності виробництва (х1), орендної плати за користування паями (х2), середньомісячної зарплати працівників (х3); продуктивність праці (х4). На основі аналізу кореляційної матриці було виключено фактори, які знаходяться в тісному зв'язку з іншими факторами, що свідчить про наявність сильної мультиколінеарності. У подальшому аналізі використані два корельованих фактори з коефіцієнтами парної кореляції, найвищими за результативним показником. Як основні фактори, які впливають на рівень стійкості системи управління, у модель були включені рентабельність виробництва (z1) та рівень середньої заробітної плати (z2).

Відповідно до розрахованих даних загальний коефіцієнт детермінації на 82,6% пояснює загальну варіацію рівня стійкості системи управління варіацією рентабельності виробництва та середньомісячною заробітною платою працівнику. Результати регресійного аналізу довели насамперед, що між рівнем стійкості системи управління й обраними факторними ознаками існує досить тісний зв'язок: сукупний коефіцієнт множинної кореляції склав 0,91. Перевірка на істотність доводить наявність невипадкової залежності, а також дуже високий рівень адекватності побудованої регресійної моделі (фактичний F-критерій Фішера дорівнює 28,6, тобто вищий за табличне значення Fтабл=6,93). Отже, вірогідність нульової гіпотези менша за 0,01 і дорівнює 0.

Аналіз стандартизованих коефіцієнтів в показав, що найбільший вплив на рівень стійкості системи управління має рентабельність виробництва (в1=1,2). Значення коефіцієнтів ві дають підстави стверджувати, що з підвищенням рентабельності виробництва на 10% середній рівень стійкості системи управління збільшується на 0,1%, а з підвищенням рівня середньомісячної заробітної плати на 10% рівень стійкості системи управління збільшиться на 0,01%. Сама ж модель рівня стійкості системи управління має вигляд:

.

За допомогою даної економетричної моделі можна визначити ступінь стійкості системи управління залежно від дії факторів, включених у модель за інших рівних умов господарської діяльності в аграрному секторі.

ВИСНОВКИ

Сільське господарство Донецької області за своєю значущістю є третім серед виробничих секторів економіки після промисловості та транспорту і зв'язку. Воно відіграє важливу роль в аграрному секторі економіки України: в 2002 р. його частка в загальнодержавному обсягу виробництва валової продукції сільського господарства становила 5,8% (4-е рейтингове місце серед регіонів України), продукції рослинництва - 5,6% (5-е місце), продукції тваринництва - 5,9% (2-е місце). На частку Донецької області припадає 10,3% населення України, в тому числі 13,4% міського і 3% сільського населення. Якщо по Україні питома вага сільського населення на 1.01.2003 р. складала 30,7%, то в області - 9%. У сільськогосподарських підприємствах області зайнято 4,1% середньорічної чисельності працівників від загальної їх чисельності по Україні.

Процес трансформації відносин власності та форм господарювання в аграрному секторі України в цілому і Донецької області зокрема відбувався поетапно. В основу запропонованих для аналізу етапів покладено якісні відмінності у відносинах власності в конкретний період і відповідні заходи, які обумовили формування нової соціально-економічної й організаційної структури аграрного виробництва. Характерними рисами цих процесів були демонополізація державної власності на землю, відродження фермерського руху, створення умов для розвитку господарств населення, паювання землі та майна, реструктуризація сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності, розвиток орендних відносин тощо.

Донецька область належить до числа регіонів з найбільш низькою землезабезпеченістю. Якщо по Україні на одного жителя припадає в середньому 0,87 га сільгоспугідь (0,68 ріллі), то по Донецькій області було - 0,43 га (0,34 га). На початок 2002 р. в Донецькій області було розпайовано 1432,1 тис. га земель, власниками сертифікатів і державних актів стали 231,3 тис. громадян. Середній розмір земельного паю становить 6,2 ум. га - в 1,5 раза більше, ніж у середньому по Україні. За цим показником область посідає шосте місце серед регіонів України (4,08 ум. га). Із загальної чисельності власників 85,2 % передали свої земельні паї в оренду. Середня грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь (з урахуванням індексу 2,42) складає 9485 грн, у тому числі ріллі - 10200 грн. Якщо середня грошова оцінка земельного паю по Україні становила 31,7 тис. грн, то в Донецькій області - 57,7 грн (у 1,8 раза більше). У 2002 р. сільськогосподарськими підприємствами виплачено 143,4 млн грн орендної плати, що становить 115,6 грн на 1 га сільськогосподарських угідь і 716,7 грн - на один земельний пай. У структурі орендної плати виплати грішми становили 9,7%, зерном та іншою продукцією - 82,0%, послугами - 8,3%. Виплати орендної плати продукцією та послугами відбувалися за цінами , що значно перевищують їх рівні при реалізації іншим суб'єктам. Середня ціна однієї тонни зерна при розрахунках за орендну плату становила 511 грн, в той час як середня ціна реалізації за всіма каналами - 302 грн (пшениця - 303,9 грн, ячмінь - 296,2 грн).

Найскладнішою проблемою процесу реформування власності є врегулювання відносин на майно КСП. Вартість майна, яке підлягало паюванню в КСП Донецької області, становила 586,3 млн грн. На початок 2002 р. право на майнові паї мали 161,6 тис. осіб, з яких 148,6 тис. осіб (92%) одержали свідоцтво на володіння майновим паєм, а 110 тис. (74%) власників паїв передали їх в оренду. Середній розмір майнового паю становив 3647 грн., а нормативний розмір орендної плати, передбачений чинним законодавством (1% від вартості майна) - 36,5 грн за один пай, хоч фактично в 2002 р. на один пай було виплачено лише 29,2 грн (80%). У структурі орендної плати виплати грішми становили лише 20,6%, а решта компенсувалася продукцією та послугами за цінами, що значно перевищували їх рівні при реалізації іншим суб'єктам. Особливістю системи управління майна при спільній частковій власності є відсутність ієрархії управління, оскільки рух майна здійснюється не директивними методами, а за допомогою економічних важелів, які передбачають опосередкований вплив на об'єкт через орендні відносини.

На основі реструктуризації 426-х колишніх КСП Донецької області станом на 1.01.2003 р. було створено 594 нових агроформування ринкового типу (коефіцієнт розукрупнення 1,39), що становить 96,8% загальної кількості сільськогосподарських підприємств. У структурі недержавних сільськогосподарських підприємств 71,9% припадає на господарські товариства, 28,1% - на всі інші організаційно-правові форми (приватно-орендні підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо). Біля 60% реформованих підприємств зберегли цілісність своїх земельних і майнових комплексів. Незважаючи на розвиток господарств населення і фермерських господарств, крупні сільськогосподарські підприємства залишаються найбільш потенційними виробниками сільськогосподарської продукції, в користуванні яких перебуває понад 2/3 сільськогосподарських угідь, тому від результатів їх господарювання залежить успіх розвитку сільськогосподарського сектору. У 2001-2003 рр. позитивним було посилення процесів концентрації сільськогосподарського виробництва завдяки скороченню кількості неефективно працюючих підприємств і приєднанню їх земель та майна до господарств, які ефективно працюють в умовах ринкового механізму господарювання. Процеси концентрації відбуваються також шляхом об'єднання раніше невиправдано розукрупнених господарств. Так, у 2002 р. порівняно з 2000 р. кількість сільгосппідприємств скоротилася з 559 до 463 (на 17,2%), а середній розмір господарства збільшився з 2786,0 до 3110,4 га (на 10,4%).

До 1998 р. характерним було поступове зниження обсягів виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств. Реформування відносин власності, створення організаційно-виробничих структур ринкового типу на засадах приватної власності та реалізація інших заходів щодо призупинення спаду виробництва обумовили позитивні результати. Це стосується усіх форм господарювання. У 2002 р. порівняно з 1999 р. виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств Донецької області збільшилося на 45,5%, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 43,2%, у господарствах населення - на 47,3%, у фермерських господарствах - в 5,9 раза. Позначилися позитивні структурні зміни; поступово підвищується питома вага сільськогосподарських підприємств, а також продукції тваринництва в загальному обсягу виробництва валової продукції.

Дані аналізу результатів діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм не дають підстав для однозначного висновку про їх ефективність. У 2002 р. рентабельними були лише сільськогосподарські виробничі кооперативи (5,5%), а в підприємствах інших форм рівень збитковості коливався від 1,8% (господарські товариства та приватні підприємства) до 30,0% (державні підприємства). У 2002 р. результати господарської діяльності підприємств усіх форм істотно змінилися. Приватні та державні підприємства мали рівень рентабельності відповідно 32,0 та 18,7%, у той час як в господарських товариствах і сільськогосподарських виробничих кооперативах рівень збитковості становив відповідно 2,9 і 3,0%. Інші показники ефективності виробництва істотно коливалися у підприємствах різних форм господарювання і не мали чітко вираженої закономірності прояву. Такий же висновок можна зробити про ефективність організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств в цілому по Україні.