Управління виробничим потенціалом промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління виробничим потенціалом промислових підприємств

економічний механізм промисловий виробничий

Прагнення отримувати максимально можливий прибуток в умовах жорсткої обмеженості ресурсів спонукає підприємства до перегляду наявного виробничо-економічного потенціалу, переоцінки власних можливостей, пошуку додаткових резервів підвищення доходності своєї діяльності. Тому проблема кількісного вимірювання, якісної оцінки та оптимізації управління передусім виробничим потенціалом привертає до себе підвищену увагу як з боку представників усіх без винятку підприємницьких структур, так і з боку вчених-економістів. Актуальність теми дослідження. Ефективність використання виробничого потенціалу промислових підприємств значною мірою впливає на стан економічного і соціального розвитку держави в цілому та на її місце на світовій зовнішньоекономічній та політичній аренах. Феномен стрімкого економічного зростання окремих макро- чи мікросистем остаточно не вивчено й досі, не зважаючи на численні пошуки науковців. Динамічність і нестабільність оточення є основною ознакою сучасного функціонування вітчизняних промислових підприємств, змушуючи їх не тільки вести постійний пошук прихованих власних резервів, й докладати значних зусиль до збереження придатності своєї ресурсної бази. У постіндустріальному суспільстві, для якого характерне перевищення цінності нематеріальних активів над матеріальними, загострюється проблема нарощування інноваційного потенціалу, пов'язаного передусім із застосуванням інноваційних технологій. Проте тотальне фізичне та моральне зношування виробничого устаткування переважної більшості українських промислових підприємств вражаюче суперечить невблаганним вимогам сьогодення.

Виправити такий стан можна за рахунок кардинального техніко-технологічного переозброєння промисловості, яке не можливе без додаткових інвестицій. Однак проблема розподілу капіталовкладень між основними компонентами виробничої бази також викликає значні ускладнення, особливо на великих підприємствах, через відсутність ефективних, зручних у використанні методик оптимального управління фінансовим і матеріальним потенціалом підприємств промисловості. Розробка таких методик потребує попереднього ретельного науково-теоретичного обґрунтування концепцій ефективного управління нагромадженням, споживанням і відтворенням виробничого потенціалу. Доволі успішні спроби вирішення цієї проблеми зроблені у працях таких вчених-економістів, як О.Ареф'єва, О.Божко, В.Гавва, З.Герасимчук, В.М.Гончаров, І.Ігнатьєва, С.Іщук, Ю.Карпенко, Л.Ковальська, В.Микитенко, О.Олексюк, Л.Ревуцький, І.Рєпіна, Л.Скоробогата, М.Старовойтов, О.Федонін, П.Фомін, В.Чевганова, І.Чичкало-Кондрацька. Зокрема визначено основний набір ресурсних складових потенціалу, сформульовані методологічні підходи до їхньої точної оцінки, розроблені окремі управлінські стратегії щодо збільшення рентабельності виробничої діяльності та ефективного відтворення окремих компонентів виробничого потенціалу. Потребують також уточнення критерії ефективності формування і відтворення виробничого потенціалу, а також економічний механізм інноваційного зростання виробничих можливостей як передумови підвищення конкурентоспроможності продукції, що і визначає актуальність дисертаційної роботи. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною плану науково-дослідних робіт Європейського університету «Наукові основи економічної адаптації підприємства в умовах трансформації економіки» (номер державної реєстрації 0101U007350).

Метою дослідження є розробка і науково-теоретичне обґрунтування організаційно-економічного механізму підвищення ефективності формування і використання виробничого потенціалу промислових підприємств за критерієм підвищення прибутковості кожної ресурсної складової, синхронізації у часі виробничих операцій, фінансових і матеріальних потоків, оптимізації обсягів і структури матеріальних запасів та основних засобів.

Поставлену мету передбачається досягти в результаті:

-- аналізу і узагальнення наукових підходів до визначення змісту та істотних ознак категорії „виробничий потенціал підприємства», сутнісних його особливостей в аспекті стратегій інноваційного розвитку;

-- дослідження особливостей структури виробничого потенціалу відповідно до цілей підприємства та стратегій їхнього досягнення;

-- визначення чинників та результативних показників, на основі аналізу яких можна встановити рівень ефективності управління нагромадженням та споживанням виробничого потенціалу;

-- розробки методики кількісного вимірювання якості управління виробничим потенціалом на засадах попроцесного підходу з урахуванням змін структури потенціалу у часі;

-- обґрунтування пріоритетних напрямів оптимізації процесів цілеспрямованого регулювання споживаної та резервної частини виробничого потенціалу підприємства;

-- розробки та наукового обґрунтування моделі визначення оптимальної структури потенціалу підприємства для різних диверсифікацій підвищення його інноваційності;

-- розробки практичних рекомендацій щодо прогнозування результатів адаптивних змін структури та розміру виробничого потенціалу.

об'єктом дослідження є процес формування складу і структури виробничого потенціалу промислових підприємств та його використання.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні засади підвищення ефективності управління виробничим потенціалом.

Методи дослідження. Науково-теоретичну і методологічну основу виконання дослідження становлять методи: узагальнення та системного аналізу -- для систематизації теоретичних концепцій щодо сутності, складу, структури та методів кількісної оцінки виробничого потенціалу; порівняння та класифікації -- для зіставлення кількісних показників формування і використання виробничого потенціалу вітчизняними машинобудівними підприємствами й виділення класифікаційних груп підприємств за типом організаційно-економічного механізму; фінансово-економічного та статистичного аналізу -- для визначення динаміки змін показників офіційної звітності підприємств, розрахунку оцінювальних коефіцієнтів та встановлення основних тенденцій їхніх змін у часі, кореляційно-регресійного аналізу -- для визначення основних чинників ефективності використання і відтворення потенціалу підприємств, уточнення напряму та інтенсивності їхнього впливу; методи математичної оптимізації (лінійного програмування) -- у процесі розробки економіко-математичних моделей підвищення якості управління виробничим потенціалом, обґрунтування вибору варіантів диверсифікації обсягів ресурсів та інвестицій за основними інноваційними напрямами; розрахунково-конструктивний - для оцінки ефективності диверсифікації виробництва і капіталу.

Вихідну інформаційну базу дослідження становлять законодавчі і нормативні акти України, вітчизняні та зарубіжні наукові публікації, статистичні відомості про стан, використані і застосовувані методи кількісної оцінки власних матеріальних і нематеріальних ресурсів промисловими підприємствами, офіційна статистична звітність суб'єктів господарювання.

Наукова новизна отриманих автором результатів полягає в узагальненні теоретичних і прикладних засад оцінки та управління виробничим потенціалом промислових підприємств у розробці на їхній основі комплексу методів діагностики та оптимізації управління нагромадженням, використанням та відтворенням виробничих ресурсів машинобудівних підприємств.

Вперше:

-- розроблено попроцесний підхід до діагностики виробничого потенціалу виробничо-комерційних підприємств, спрямований на встановлення основних закономірностей між предметним складом виробничого потенціалу та результативними показниками, значення яких визначає адекватність й ефективність управлінських процесів протягом відповідного періоду часу;

-- запропоновано методичний підхід щодо визначення здатності підприємства до якісних стрибків розвитку за рахунок раціонального адаптивного управління виробничим потенціалом в умовах нестабільності зовнішнього середовища та обмеженості власних ресурсів;

удосконалено:

-- методичний підхід до оптимальної диверсифікації капіталовкладень з метою підвищення інноваційності виробничого потенціалу на основі моделювання процесів управління економічними ризиками та оцінки ймовірності гіпотез поведінки зовнішнього середовища;

--критерій визначення точності та ризикованості експертних оцінок при визначенні стратегічних програм розвитку підприємства шляхом обчислення коефіцієнта ризикованості прогнозів; обґрунтовано кількісний та якісний склад експертних комісій і граничну економічну ефективність використання послуг експертів-представників зовнішнього середовища підприємства;

дістало подальший розвиток:

-- використання графоаналітичного методу кількісної оцінки виробничого потенціалу -- відповідно до комплексного характеру даної економічної категорії збільшено кількість оцінювальних векторів та трансформовано їхній якісний склад у напрямі конкретизації матеріально-фінансової форми виробничих можливостей підприємства;

-- алгоритмізовано підходи до розробки та корекції стратегій оптимального розвитку промислових підприємств за критерієм пропорційності використовуваних і запасних виробничих ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що побудовані автором діагностичні алгоритми та оптимізаційні моделі, розроблені пропозиції та рекомендації дають підставу для поліпшення якості управління виробничим процесом за критерієм економічної ефективності господарської діяльності.

Розроблені пропозиції і рекомендації впроваджені у практичну діяльність: ЗАТ «ПП» Азовкабель» (довідка № 1760 від 08.09.2006р.); ТОВ «Азовська кабельна компанія» (довідка № 15-2389/23 від 08.09.2006р.); ВАТ «Бердянські жниварки» (довідка № 548 від 07.09.2006 р.) та при розробці плану стратегічного розвитку м. Бердянська з 2002 по 2010 роки (довідка Бердянської міської ради Запорізької області № 226 від 08.09.2006 р.).

Розроблено методику встановлення мінімально-збиткового обсягу інвестицій включено до практичної підготовки, курсового та дипломного проектування студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів ІІІ -- ІV рівнів акредитації (довідка Бердянського інституту підприємництва № 03-317 від 07.09.2006 р.; довідка № 03-318 від 07.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції є власністю і науковим доробком автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи та результати досліджень доповідалися і схвалені на 11 конференціях: VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти» м. Київ (грудень 2002р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Вплив ринку і державного регулювання на розвиток фінансово-кредитної системи України» м. Харків (травень 2003р.); IV Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» м. Харків (листопад 2003р.); науково -- практичній конференції «Інформація у системі фінансового планування підприємства» м. Київ (2004р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта - 2005» м. Дніпропетровськ (лютий 2005р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих учених «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» м. Донецьк (квітень 2005р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції « Динаміка наукових досліджень 2005» м. Дніпропетровськ (червень 2005р.); II Miкdzynarodowej naukowe-praktycznej konferencji «Wykszta cenie i nauka bez granic-2005» Przemyњl-Praha (grudnia 2005 r); Міжрегіональній науково-практичній конференції «Соціально--економічні проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності: регіональний аспект» м. Бердянськ (квітень 2006р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Теория и практика экономики и предпринимательства» г.Алушта (май 2006г.); науковій практичній конференції «Теорія та практика державного управління в умовах євроінтеграції» м. Луцьк (червень 2006р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 19 наукових праць загальними обсягом 4,48 ум. друк. арк., з яких 9 праць -- у наукових фахових виданнях (3,53 ум. друк. арк.), у тезах 10 доповідей на міжнародних наукових конференціях (1,35 ум. друк. арк.).

Структура та обсяг роботи. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 218 сторінках, містить 27 таблиць, 43 рисунки, 1 додаток. Відповідно до мети, завдань та логіки дослідження визначено структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 150 найменувань.

У вступі дисертації викладено актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості щодо апробації дослідження.

У першому розділі «Наукові засади формування потенціалу сучасного промислового підприємства та механізму його реалізації» досліджено сутність, економічний механізм формування, використання й відтворення виробничого потенціалу. З'ясовано, що фінансовий капітал є головною, проте не єдиною детермінантою виробничого потенціалу.

Аналіз наукових підходів підтвердив, що й досі домінує однобічний підхід до економічного трактування суті потенціалу: або як сукупності ресурсів, або як здатності господарської системи випускати продукцію, або як можливість виробничих сил досягти певного ефекту. Тобто визначення категорії "виробничий потенціал" здійснюється за такими ознаками як сукупність ресурсів, сукупність факторів виробництва, ефективність використання виробничої потужності, що робить правомірним розглядати їх в комплексі, досягаючи при цьому максимального результату.

Узагальнення відомих трактувань поняття "виробничий потенціал", автором засвідчило недостатній рівень висвітлення таких його аспектів:

-- вимогу постійного відтворення сукупності ресурсів, що використовуються у господарському процесі для забезпечення безперервності формування та нарощування виробничого потенціалу;

-- необхідність оптимального співвідношення господарських ресурсів, що в кінцевому варіанті впливає на величину виробничого потенціалу;

-- обов'язковість раціонального використання ресурсів, зокрема обмеження екстенсивного використання природних ресурсів з метою уникнення диспропорцій природно-ресурсного потенціалу, що негативно впливає на відтворювальний процес виробничого потенціалу.

На основі порівняння класифікаційних підходів до складових елементів виробничого потенціалу, потенціал підприємства розмежовано на організаційний (структур, люди, ресурси) та функціональний (функції, технології), а також підтверджується умова відповідності потенціалу організації стратегіям, які вона обирає. Згідно з вимогами принципу динамічної рівноваги зі зміною стратегії у процесі її реалізації змінюється і потенціал організації.

Автором сформульовано власне визначення категорії виробничий потенціал як можливості забезпечення якісних та кількісних характеристик розвитку виробництва підприємства за рахунок найраціональнішого використання усіх видів ресурсів для досягнення поставлених цілей у рамках розробленої стратегії розвитку підприємства.

У ході узагальнення наукових досліджень категорії „виробничий потенціал» виокремлено такі її ознаки, як цілісність, емерджентність та подільність. Ці ознаки зумовлені наявністю зворотних матеріальних та інформаційних зв'язків між окремими його елементами, а також особливих, властивих лише виробничому потенціалу характеристик. Обумовлено принципи формування виробничого потенціалу.

Дослідженням встановлено, що відтворення окремих складових потенціалу підприємства має свої часові цикли та особливості, які зумовлюють використання різних джерел фінансового забезпечення, пов'язаного з формуванням і відтворенням виробничих можливостей. Тому при формуванні та нарощуванні виробничого потенціалу підприємства необхідно дотримуватися певних принципів: цілісності, системності, поєднання економічних інтересів розвитку виробництва з регіональними та загальнодержавними, задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції (роботах, послугах), охороні довкілля.

У другому розділі „Визначення особливостей нагромадження та споживання виробничого потенціалу промислових підприємств на кожній стадії господарського циклу» узагальнено наявні методики комплексної діагностики виробничого потенціалу доцільно реалізувати підхід, завдяки якому встановлено структурні об'єкти оцінки: основні складові потенціалу, стан внутрішніх зв'язків між ними. Аргументовано доцільність подальшої розробки методичного підходу, спрямованого на поєднання ресурсного та економічного його аспектів на засадах автоматизації всіх стадій процесу прийняття рішень.

Розбіжності з еталонною тенденцією розкривають резерви підвищення рентабельності кожної складової виробничого потенціалу зокрема та з урахуванням їхньої комплексної взаємодії.

Обчислення й зіставлення показників формування та використання виробничого потенціалу вітчизняних підприємств промисловості на підставі фінансової звітності за 2002 -- 2005 рр. (4 роки в розрізі окремих кварталів) виявили недостатнє використання виробничого потенціалу через недозавантаження виробничих потужностей на тлі загальної позитивної тенденції до скорочення матеріаломісткості продукції (рис.1). Проведене дослідження дало підстави для сформулювання й аргументації довести припущення про домінуючу роль фінансової компоненти, яка забезпечується передусім результативністю господарської діяльності. Встановлено також важливість організаційного і людського факторів у процесі накопичення резервів економічного та господарського їх споживання.

У дисертації рекомендовано оцінювати ефективність управління синхронністю та інтенсивністю формування й використання виробничого потенціалу підприємства на засадах розроблено автором попроцесного підходу, що враховує ієрархією цілей підприємства та послідовність їхньої реалізації у часі. Алгоритм підходу подано у вигляді схеми (рис.2). Завдяки аналізу економічного механізму досягнення цілей підприємства, що формулюються на різних часових горизонтах планування (поточному, тактичному, стратегічному) вдалося обґрунтувати три основних результативних індикаторних показники використання потенціалу: рентабельність продажів, коефіцієнт поточної ліквідності та темпи зростання власного оборотного капіталу. Встановлено, що життєво важлива вимога невичерпності потенціалу у повному обсязі забезпечується завдяки синхронізації фаз нагромадження і використання не тільки різних предметних компонент потенціалу, й окремих елементів одного виду ресурсів, а тому динаміка змін показників господарської діяльності підприємств на третьому аналітичному етапі оцінювалася за запропонованими критеріями.

На четвертому, оцінювальному етапі запропонованого алгоритму передбачається чотирибальна оцінка виробничого потенціалу промислових підприємств за вищенаведеними трьома статистичними критеріями.

Постановка „діагнозу» організаційно-економічного механізму управління виробничим потенціалом підприємства на підставі узагальненої інтегральної рейтингової оцінки виконується на п'ятому етапі. Наявність „рентабельного» типу організаційно-економічного механізму встановлено для активних підприємств. Вони ефективно реалізують усі свої можливості виробничого зростання, досягаючи при цьому таких значень рентабельності, платоспроможності та фінансової стійкості, які дозволяють їм акумулювати нові економічні резерви і стабільно підвищувати результативні показники господарської діяльності. До підприємств з нижчою інтегральною оцінкою організаційно-економічного механізму віднесено „малорентабельні». Низький рівень рентабельності свідчить про пасивність, недостатню результативність або ж низьку якість управління виробничим потенціалом, оскільки через таку організацію та використання факторів виробництва підприємства неспроможні здійснювати відтворення спожитих ресурсів в обсязі, достатньому для стабільного економічного зростання. Результати діагностики підприємств кабельної промисловості зображено на діаграмі (рис.1)

В результаті побудови лінійних регресійних рівнянь встановлено зв'язок між змінами результативних індикаторів використання потенціалу, що відіграють роль залежної змінної, та динамікою предметно-структурних компонент як незалежних змінних. Порівнянням обчислених коефіцієнтів багатокомпонентних моделей, розроблених окремо для підприємств із активним та пасивним способами управління потенціалом, уточнено принципові розбіжності застосовуваних господарських механізмів, рівень їхньої керованості та визначено можливі способи трансформації й удосконалення організаційно-виробничих відносин на мікрорівні.

Результати аналізу розроблених моделей чинників ефективного використання і формування виробничого потенціалу промислових підприємств дозволили виявити істотні фактори, що сприяють або ускладнюють перебіг господарської діяльності підприємств.

Встановлено, що на результати виконання поточних завдань господарської діяльності підприємств із пасивним стилем управління потенціалом впливає значно менша кількість факторів, аніж на підприємства з активним типом організаційно-економічного механізму, однак останні виявилися менш чутливими до впливу некерованих екзогенних чинників. Визначено, що результати вирішення стратегічних завдань господарської діяльності підприємств із активним типом організаційно-економічного механізму зумовлені в основному у вартості зношування обладнання в розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції.

Тому підвищувати ефективність їхнього виробничого потенціалу доцільніше шляхом нарощування і відтворення основного капіталу. Встановлено, що зростання загальної суми активів підприємства, ускладнює вирішення „пасивними» підприємствами стратегічних завдань стосовно підвищення фінансової незалежності.

У третьому розділі «Інформаційно-аналітичне та методичне забезпечення формування виробничого потенціалу підприємств» з урахуванням результатів досліджень особливостей формування, використання і відтворення виробничого потенціалу машинобудівних підприємств, сінергетичного ефекту окремих компонент потенціалу сформульовано основну моделюючу задачу оптимізації. Для її розв'язку розроблено структурно-функціональну модель поетапної реалізації стратегічного управління виробничого потенціалу на засадах системного підходу до створення інформаційно-аналітичного та методологічного забезпечення стратегічного управління економічним розвитком підприємства (рис. 3 ).

З позицій розглянутої формалізації системна задача формування ВП підприємств на заданих термінових періодах їхнього розвитку може бути представлена трирівневою задачею стратегічного управління ВП, забезпечення реалізації якої вимагає постійного зворотного зв'язку кожної наступної стадії (формування, використання та управління розвитком) із результатами попередньої.

Формування набору завдань оптимізації формування і використання виробничого потенціалу пояснюється їхньою структурною ієрархічністю, оскільки перша задача -- побудова коректних прогнозів змін ВП -- фундаментом та інструментарієм розв'язку двох наступних задач, пов'язаних із кількісним та якісним нарощуванням потенціалу.

В результаті визначення чистого прибутку статистично агрегованих моделей машинобудівних підприємств , здійсненого за технологією багатофакторного регресійного аналізу із застосуванням методу найменших квадратів та програмного забезпечення Microsoft Excel, автором отримано систему моделей ефективності використання виробничого потенціалу підприємств у вигляді залежностей:

Проаналізувавши обчислені коефіцієнти багатокомпонентних лінійних рівнянь ми встановили, що значний позитивний вплив на чистий прибуток, зокрема, збільшення частки приросту продукції , забезпечується за рахунок інтенсифікації виробництва та залучення інвестицій. Встановлено також негативний вплив на прибуток зростання низки показників, а саме: кількісного збільшення обсягів випущеної продукції та навіть незначного збільшення її фондомісткості та матеріаломісткості , а також підвищення амортизаційних витрат .

В роботі аргументована детермінованість розширеного відтворення матеріальної компоненти виробничого потенціалу підприємства підвищенням його інноваційної активності, або інноваційної пропозиції, сформованої у результаті економіко-організаційного поєднання інноваційної потужності, яка в основному визначає інноваційну корисність мікропропозиції, та інноваційного клімату підприємства, що формується під впливом інноваційності зовнішнього оточення.

Автором встановлено, що оцінку управління інноваційного потенціалу слід виконувати за 7 основними критеріями: якість інноваційної стратегії; рівень мобільності інноваційного потенціалу; рівень інвестицій; рівень науково-дослідних та проектно-конструкторських технологічних робіт на підприємстві; рівень організаційної реакції підприємства на зміни у ринковому середовищі; швидкість проведення інноваційних змін; адекватність моделей формування ВП реальним умовам. Причому значимість кожної оцінки (ваги) визначається за допомогою експертів.

У дослідженні обґрунтовано алгоритм конкретизації заходів щодо коригування стратегічних і тактичних планів формування ВП (рис.4) та його подібність до розробки бізнес-планів ризик-менеджменту із обов'язковим урахуванням: особливостей реакцій ОСУ на відповідні зміни зовнішнього середовища, арсеналу можливих економіко-організаційних заходів щодо реалізації реакцій ОСУ; результатів ідентифікації та кількісної оцінки ризику й розвитку реакцій на нього, а також оцінки інформаційно-аналітичних можливостей системи поточного моделювання процесів використання ВП та моделювання процесів управління економічними ризиками.

В роботі доведено, що головною умовою успішної практичної реалізації запропонованого шляху удосконалення управління формуванням, використанням, та відтворенням виробничого потенціалу є правильний вибір експертів, здатних об'єктивно та з найменшими прорахунками оцінити ймовірність гіпотез поведінки зовнішнього середовища. Для забезпечення цієї умови запропоновано до складу експертних комісій, окрім 2 осіб із внутрішнього середовища підприємства залучати 3 представників зі сторони (представника фінансових структур (установи банку, який обслуговує підприємство); представника державних органів влади (контролю); представника консалтингової чи аудиторської компанії, цілковито обізнаного з методикою складання прогнозів, що забезпечить об'єктивність та неупередженість оцінки щодо ймовірності успіху стратегії нагромадження й реалізації потенціалу.

Автором обґрунтовано граничне значення показника питомої ваги додаткових адміністративно-управлінських витрат на експертизу стратегій підвищення інноваційності виробничого потенціалу, що не повинен перевищувати 20% загальної суми управлінських витрат. Вибір цього співвідношення пояснюється встановленим у результаті розрахунків коефіцієнтом еластичності рентабельності до змін обсягів адміністративних витрат (--0,2232 для всієї вибірки аналізованих підприємств), а також максимальним значенням широко застосовуваного нормативного коефіцієнта економічної ефективності додаткових капіталовкладень (Е_н = 0,2).

Запропонована система здатна оптимізувати виконання управлінських функцій на всіх стадіях економічного процесу, пов'язаних із нагромадженням та використанням виробничого потенціалу, і збалансувати резервні й використовувані ресурси таким чином, щоб істотно полегшити дію адаптивних економічних механізмів підприємства у відповідь на можливі коливання поведінки зовнішнього середовища.

Висновки

Проведене автором дослідження факторів і резервів споживання та відтворення виробничого потенціалу промислових підприємств, а також розробка й апробація моделей оптимізації управління ним дає підстави для таких висновків.

1. Аналіз наявних наукових підходів до визначення сутності поняття «виробничий потенціал» виявив єдність думок відносно його трьохелементної структури, до складу якої входять: виробничо-фінансові, інтелектуальні та трудові можливості підприємства.

2. Вивчення існуючих методик оцінювання виробничого потенціалу промислових підприємств переконує, що ресурсний підхід до визначення категорії "виробничий потенціал" не враховує усіх аспектів механізму його формування та нарощування. Одночасно встановлено, що об'єктивні макроекономічні умови, відображаючись у стратегічних планах підприємства, провокують зміни потенціалу організації у відповідь на зміни стратегій.

3. У роботі доведено, що основною вимогою стабільного економічного розвитку, прискорення терміну окупності та підвищення рентабельності інвестицій є висока гнучкість виробничого потенціалу, що має адаптивний характер передусім до змін споживчого попиту, та до динаміки таких факторів, як постійне зростання інноваційності продукції і технологій, розповсюджених на світовому ринку, нестабільність зовнішніх чинників господарювання, передусім макроекономічних, кон'юнктурні умови виробництва.

4. Автором запропоновано попроцесний підхід до оцінки потенціалу, що дає можливість визначити характер трансформації предметно-компонентного складу виробничого потенціалу в часі, застосування якого передбачає аналіз змін низки індикаторних показників (рентабельності продажів, коефіцієнта поточної ліквідності та темпів зростання власного оборотного капіталу), а також визначає характер економічного механізму управління потенціалом на різних стадіях досягнення цілей підприємства.

5. Застосування розробленої методики для діагностики організаційно економічного механізму управління ресурсами та резервами всіх видів, наявних у розпорядженні провідних вітчизняних машинобудівних підприємств, дало підставу для визначення двох типів організаційно-економічного механізму: активного, спрямованого на інтенсивну реалізацію наявних ресурсів, що є передумовою для зростання можливостей для сформування та використання більшого обсягу ресурсів у майбутньому; та пасивний, більшою мірою орієнтований на акумуляцію ресурсів, ніж на їхнє виробниче споживання.

6. З метою підвищення ефективності управління виробничим потенціалом машинобудівних підприємств автором обґрунтовано важливість та розроблено систему оптимізаційних моделей прогнозування змін ЕФП із агрегуванням емпіричних виробничо-фінансових показників, технологій аналітичного вимірювання тренду та кореляційно-регресійного аналізу. Необхідність урахування впливу часового фактора на результативність господарської діяльності зумовила постановку оптимізаційної задачі календарного планування виробництва із часовим обмеженнями та вартісними обсягами матеріальних, машинних і трудових ресурсів.

7. Розв'язок оптимізаційних моделей використання матеріальної складової виробничого потенціалу в часі, а також визначення щонайкращих співвідношень споживаної та резервної частин матеріальних ресурсів довело необхідність синхронізації виробничих операцій у часі за критерієм мінімізації загальної вартості робіт, а також збалансованості обсягів використовуваних матеріалів та матеріальних запасів з метою забезпечення безперебійності виробничого процесу.

8. Забезпечення ефективного розширеного відтворення виробничого потенціалу забезпечується шляхом диверсифікації капіталовкладень за трьома основними напрямами підвищення інноваційності (використовуваних матеріалів, основних фондів і технологій). В результаті розробки оптимізаційних моделей доведено, що розподіл інвестиційних коштів має здійснюватися під впливом інноваційності зовнішнього оточення.

Література

1.Горяча О.Л. Складові стратегічного планування на підприємствах // Економіко-організаційний механізм економічного розвитку промисловості України // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -- Серія економічна. -- Вип. № 503.-- Харків, 2001. -- С. 89-94.

2.Горяча О.Л. Стратегічно орієнтоване підприємство // Погляди вчених - економістів на розвиток України: минуле, теперішнє, майбутнє // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -- Серія економічна.-- Вип. № 578.-- Харків, 2002. - С. 93-95.

3.Горяча О.Л. Методичні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства // Шляхи рішення проблем функціонування економічних систем // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -- Серія економічна. -- Вип. № 630. -- Харків, 2004. -- С. 92-99.

4.Горяча О.Л. Передумови розробки оцінки ефективності реальних інвестицій підприємств // Акціонерна модель економіки України.-- К.,2005. -- С. 293-300.

5.Горяча О.Л. Іноземні інвестиції в харчову промисловість Запорізького регіону // Соціально-економічні проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності: -- Донецьк, 2006. -- С. 200-207.

6.Горяча О.Л. Структура та відтворення виробничого потенціалу підприємства // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. --Вип. 6 (61) --К.,2006. -- С. 71-75.

7.Горяча О.Л.Основні підходи до визначення поняття „ виробничий потенціал підприємства» // Фінансова система України: Зб. наук. праць. -- Серія економічна. -- Вип.8 -- Ч. 2.-- Острог, 2006. -- С. 57-63.

8.Горяча О.Л. Інформаційно-аналітичне забезпечення формування та управління виробничим потенціалом підприємств // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії: Економічні науки. -- Вип. № 1(15). -- Дніпропетровськ, 2006. -- С. 60-64.

9.Горяча О.Л Попроцесний підхід до проблеми діагностики організаційно-економічного механізму формування і використання виробничого потенціалу промислових підприємств // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -- Серія економічна.-- Вип. № 730. --Харків, 2002. -- С. 178 - 184.

У інших виданнях:

10.Горяча О.Л. Інформаційний підхід до стратегічного планування підприємств // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти». -- Київ, 2002. -- С. 33-34.

11.Горяча О.Л. Оцінка фінансово-господарської діяльності // Матеріали Між нар. науково-практичної конференції «Вплив ринку і державного регулювання на розвиток фінансово-кредитної системи України». -- Харків, 2003. -- С. 76-77.

12.Горяча О.Л. Інтереси зацікавлених сторін підприємства при стратегічному плануванні // Матер. IV Міжнар. міждисциплінарної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління». -- Харків, 2003. -- С. 69-70.

13.Горяча О.Л. Визначення потреби підприємства в фінансовому капіталі // Матеріали науково - практичної конференції «Інформація в системі фінансового планування підприємства». -- К. 2004. -- С. 72-77.

14.Горяча О.Л. Методологічний підхід щодо формулювання стратегічного планування сучасного підприємства // Матеріали VIII міжнар науково-практичної конференції «Наука і освіта -- 2005».--. Дніпропетровськ, 2005. -- С. 57-59.

15.Горяча О.Л. Фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності // Праці VI Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання». -- Ч. 5.-- Донецьк: ДонНУ, 2005.-- С. 190-192.

16.Горяча О.Л. Визначення місії - як один із етапів стратегічного планування підприємства // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень 2005». -- Дніпропетровськ, 2005. - С. 18-20.

17.Горяча О.Л. Формулювання стратегічного бачення як першочерговий крок подальшого розвитку підприємства // Materiaіy II Miкdzynarodowej naukowe-praktycznej konferencji «Wykszta cenie i nauka bez granic-2005». - Przemyњl-Praha, 2005. - С. 52-54.

18.Горяча О.Л. Стратегічний аспект виробничого потенціалу // Материалы III Международной научно-практической конференции «Теория и практика экономики и предпринимательства». -- Алушта, 2006. - С. 135-136.

19.Горяча О.Л. Основні стратегії функціонування в конкурентному середовищі // Матеріали науково - практичної конференції «Теорія та практика державного управління в умовах євроінтеграції». -- Луцьк, 2006. - С. 182-184.

Размещено на Allbest.ru