Економічно-інституційні аспекти регулювання монопольної влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Гаркуша Володимир Валерійович

Економічно-інституційні аспекти регулювання монопольної влади в Україні

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ - 2006



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському університеті економіки та права Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:	доктор економічних наук, професор Задоя Анатолій Олександрович, Дніпропетровський університет економіки та права Міністерства освіти і науки України, Завідувач кафедрою міжнародної економіки та економічної теорії
Офіційні опоненти:	доктор економічних наук, доцент Осецький Валерій Леонідович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Міністерство освіти та науки України, професор кафедри економічної теорії кандидат економічних наук, доцент Геращенко Світлана Олександрівна, Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної теорії та основ підприємства

Провідна установа: Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра політичної економії обліково-фінансових факультетів.

Захист відбудеться „8” червня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 в Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600 м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25

Автореферат розісланий „ 5 ” травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основними орієнтирами розвитку сучасної України є створення ефективної конкурентоспроможної економіки, здатної забезпечити стабільне економічне зростання і високий рівень життя населення. І головним завданням на шляху реалізації поставленої мети виступає розбудова конкурентного середовища як вагомої запоруки розвитку підприємництва, підвищення ефективності функціонування економіки країни, зростання її економічного потенціалу.

Історично склалося так, що економіка України як складова єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, отримала у спадок висококонцентровану економічну структуру, в якій надзвичайно сильно була виражена монополістична тенденція. Роки незалежності, в які відбувалась трансформація економічних відносин у ринкові, мало в чому виправили ситуацію: незважаючи на створення законодавчої бази і проведення відповідних реформ, рівень монополізації в Україні залишається досить високим. І причин цьому достатньо: непродуманість реформістських кроків уряду, суперечності і недосконалість законодавчої бази, відсутність необхідних інституціональних структур, що забезпечують ефективну дію ринкових механізмів тощо. Тому проблема державного регулювання монопольної діяльності задля підвищення загального конкурентного рівня країни видається досить актуальною.

Зрозуміло, що її вирішення вимагає кардинальних змін як у законодавчій базі, так і у діяльності державних інституцій, від яких безпосередньо залежить створення конкурентних засад економічного розвитку.

Теоретичні здобутки світової науки щодо формування уявлень про конкуренцію і антимонопольну діяльність держави досить вагомі: Т. Веблен, Дж. Гелбрейт, Дж. Комонс, А.Курно, К.Маркс, А.Маршалл, У. Мітчел, А. Пігу, Дж. Робінсон, А. Сміт, Ф. фон Хайек, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер і інші завоювали світову славу у даній сфері досліджень. Підтримуючи основні методологічні засади видатних економістів, у царині конкурентних розробок плідно працюють вітчизняні та російські вчені: Абрамов В., Базілевич В., Дахно І., Жаліло Я., Качалін В., Коросташ А., Мних М., Мочерний С., Нікітін С., Стародубровська І., Філюк Г., Шастітко А., Цапелік В., Яковлев А. та інші.

Однак, при всій увазі до даної проблематики зі сторони зарубіжних та вітчизняних науковців, багато теоретичних, і, особливо, практичних питань з антимонопольної практики залишаються нерозв'язаними, а в окремих випадках навіть не поставленими. Це стосується, зокрема, проблем кількісної оцінки меж релевантного ринку і монопольної влади, діагностики того, чи дійсно використовує монополія свою владу у збиток іншим, формування кількісних показників аналізу обмежувальних дій монополістів тощо. Недостатньою розробленістю відзначаються питання, пов'язані з дослідженням поведінкового аспекту функціонування монополізованих ринків, встановленням соціального контролю над монополіями.

Особлива актуальність проблеми, її практична значимість і недостатня наукова розробленість визначили вибір теми дисертаційної роботи та обумовили мету і завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою комплексної теми наукових досліджень Дніпропетровського університету економіки та права за планом міністерства освіти і науки України „Науково-методичне забезпечення соціально-економічних процесів виробничогосоподарської діяльності промислових підприємств України в умовах ринкових відносин”, номер державної реєстрації 01004000949. Особистий внесок здобувача полягає у визначенні характеру бар'єрів та розробці методики виявлення факту встановлення бар'єрів на галузевих ринках.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є здійснення комплексного економічного аналізу сутності, причин виникнення та механізму реалізації монопольної влади, а також дослідження економічно-інституційних важелів регулювання її негативних наслідків як для окремих суб'єктів, так і економіки в цілому. розробка теоретичних і методологічних підходів, а також практичних рекомендацій щодо формування антимонопольної політики держави і механізмів її реалізації, що відповідають умовам розвитку України на національному та регіональному рівнях.

Досягнення поставленої мети здійснюється через вирішення наступних наукових завдань:

дослідження історичних та гносеологічних аспектів монополізму і антимонопольної політики, визначення сутності і змісту категорії “монополія”;

з'ясування теоретико-методологічних засад визначення монопольної влади економічних суб'єктів;

обґрунтування методик кількісного вираження антиконкурентних дій;

узагальнення світового досвіду регулювання монополістичних тенденцій і визначення пріоритетних напрямків вдосконалення державного регулювання конкурентних відносин у вітчизняній економіці;

аналіз особливостей розвитку монополістичних структур та визначення механізмів їх регулювання в Україні.

Об'єктом дослідження є національний та регіональний ринки, на яких діють фірми, що володіють ринковою владою.

Предметом дослідження є механізми інституційно-економічного регулювання монопольної влади на національному та регіональному ринках.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є синтез наукових досягнень шкіл і напрямків світової економічної думки з питань регулювання монополії, сучасні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених.

Для вивчення та узагальнення інформації і забезпечення комплексного підходу до складних багатоелементних процесів господарської діяльності на мікро- і макрорівнях економіки використані методи наукової абстракції, економіко-статистичного, системного і порівняльного аналізів. Пізнання ринкової поведінки монополій здійснювалось на основі застосування рівноважного і суб'єктивістського підходів, а також методів функціонального і граничного аналізу. Для забезпечення наочності такого дослідження застосовувались математичне та графічне моделювання, методи групування і узагальнення інформації у вигляді таблиць та малюнків.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі і нормативні акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України у сфері конкуренції, розпорядження Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, дані Державного комітету статистики і Дніпропетровського регіонального відділення, монографії та періодичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- на основі дослідження еволюції теоретичних поглядів на сутність монополії та конкретних історичних форм її прояву в реальній економічній практиці дано визначення категорії монополія як такий стан економіки (тип побудови ринку), за якого окремі господарюючі суб'єкти (суб'єкти ринку) здатні ототожнювати власні виробничі витрати з суспільно-необхідними витратами виробництва (вартістю продукції) і, за рахунок цього, обирати такі рівні ціни і обсягу виробництва, які забезпечують їм отримання монопольного прибутку;

- запропоновано нову класифікацію методів державного регулювання монополії за рахунок виділення соціально-інституціональних методів, які відображають способи впливу на монополізм за допомогою важелів недержавного регулювання, а також за критерієм цілі антимонопольного регулювання - методи попереджувального та корегувального характеру;

- на основі узагальнення існуючих підходів до класифікації бар'єрів, що мають місце на галузевих ринках, вперше здійснено поділ нестратегічних бар'єрів на кон'юнктурні, адміністративно-правові, інфраструктурні, технологічні та фінансові;

- розроблено нову методику визначення факту створення економічними суб'єктами стратегічних бар'єрів у відповідній галузі на основі аналізу динаміки входження і виходу фірм з ринку, динаміки обсягу випуску відповідної товарної групи і динаміки цін на даному ринку за відповідний період;

- створено алгоритм оцінки впливу вертикальних обмежувальних угод на конкуренцію, який включає в себе наступні етапи: визначення ринкової долі економічних суб'єктів, між якими укладено вертикальну обмежувальну угоду; аналіз структури ринку; розрахунок висоти вхідних бар'єрів і аналіз динаміки ринку; аналіз статусу учасника угоди; з'ясування широти використання вертикальних обмежень; визначення природи товару і послуг, які можуть надаватися у доповнення до цього товару; встановлення терміну дії угоди; аналіз можливої реакції на заборону угоди;

- розроблено динамічну модель на основі лінійної функції до визначення соціально виправданої норми прибутку монополіста, а також тієї межі, після якої можна констатувати зловживання монопольною владою;

- на основі аналізу рівня монополізації Дніпропетровської області обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності регулювання монопольної діяльності на регіональному та національному ринках.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані для наукового обґрунтування та підготовки органами державного регулювання економіки відповідних законодавчих актів, методичних документів та розпоряджень, орієнтованих на підвищення ефективності регулюючих заходів конкурентної політики держави.

Основні теоретичні положення знайшли своє відображення у навчальному процесі Українського хіміко-технологічного університету (довідка про відповідність № 1 від 17 червня 2004р.) при виконанні науково-дослідних робіт в рамках держбюджетної теми “Формування організаційно-економічного механізму підвищення ефективності функціонування вітчизняних підприємств хімічної промисловості”. Наукові розробки та рекомендації автора, викладені в методиці визначення факту створення економічними суб'єктами стратегічних бар'єрів у відповідній галузі були схвалені та впроваджені в практичну діяльність Дніпропетровським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (довідка про впровадження № 29.3/411 від 8 липня 2004р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота повністю є результатом самостійного наукового дослідження. Одноособово опубліковані наукові праці містять положення, висновки та пропозиції, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня.

Публікації. Результати дослідження викладені автором одноособово у п'яти публікаціях, у тому числі чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, трьох публікаціях тез виступів у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України” (9-11 жовтня 2003р., м. Алушта), всеукраїнській науково-практичній конференції „Теорія і практика економіки і підприємництва” (3-5 травня 2004 р., м. Алушта), міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень” (21-30 червня 2004р., м. Дніпропетровськ).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 178 сторінках основного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури із 136 найменувань, містить 10 таблиць, 10 рисунків, 3 додатки.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

у вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет та теоретико-методологічну базу дослідження, сформульовано його мету і завдання. Викладено наукову новизну отриманих результатів і визначено напрями їх практичного використання, а також наведені дані щодо апробації результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження монопольної влади економічних суб'єктів” аналізуються питання сутності монополії та монопольної влади, теоретичних принципів визначення їх кількісних та якісних характеристик, розглядаються методи та інструменти державного регулювання монополії.

На основі дослідження еволюції поглядів вчених-економістів на сутність категорії „монополія” та причин, що її породжують, було констатовано наявність досить різних підходів до визначення даного явища, що пов'язано з використанням різних цілей та методологічних прийомів здійснюваного аналізу. Спираючись на методологічний прийом, що базується на філософії плюралізму, в роботі ставиться завдання сформувати таке розуміння монополії, яке б відображало, по-перше, глибинні, причинно-наслідкові зв'язки даної категорії і, по-друге, базувалось на реальних економічних процесах сьогодення та, одночасно, визначало фактори, на основі яких реалізується монопольна влада у кожному конкретному випадку.

Проведене дослідження показало, що чотири групи факторів - юридичні, природні, інституціональні і організаційно-економічні є необхідними умовами виникнення монополістичних структур в економічній системі суспільства. Характер дії зазначених факторів на розвиток монополістичних тенденцій не є однаковим: якщо юридичні і природні фактори монополізації економіки створюють необхідні умови для появи монополії, насамперед, на місцевих, локальних, галузевих ринках, то організаційно-економічні фактори сприяють монополізації економіки на макро- і мегарівнях господарювання внаслідок відповідних змін, що відбуваються у виробничій інфраструктурі (транспортних, комунікаційних мережах, організаційних формах функціонування і управління економікою). Інституціональні фактори в поєднанні з організаційно-економічними здатні суттєво підвищувати рівень монополізації економіки. Багато в чому саме від цілей, принципів, методів організації та управління суспільним виробництвом (тобто економічної політики держави), від рівня розвитку демократії та громадського суспільства залежить стан конкурентних відносин в країні, кількість та “висота” можливих бар'єрів на шляху діяльності підприємницьких структур тощо.

У процесі дослідження було встановлено, що монополія - це такий стан економіки (тип побудови ринку), за якого окремі господарюючі суб'єкти (суб'єкти ринку) здатні ототожнювати власні виробничі витрати з суспільно-необхідними витратами виробництва (вартістю продукції) і, за рахунок цього, обирати такі рівні ціни і обсягу виробництва, які забезпечують їм отримання монопольного прибутку. Останній представляє собою матеріалізацію монопольної влади економічних суб'єктів, так як ринкова (монопольна) влада завжди містить у собі привласнення чужої економічної вигоди, що стає можливим лише за умов домінування на ринку.

Монополія, з одного боку, обмежує конкуренцію і реалізує свій економічний інтерес у противагу суспільному, що супроводжується втратами для суспільства, а, з іншого, - сприяє зростанню ефективності і суспільного добробуту. У цьому зв'язку держава як регулюючий орган займає подвійне становище: вона активно бореться з монополією і одночасно створює її за допомогою відповідних механізмів. Тому з теоретичної та практичної точки зору першочерговим завданням має бути вирішення проблеми - що саме має підлягати регулюванню? Оскільки для всіх монополістичних структур характерним є наявність ринкової влади, то контролю і обмеженню мають підлягати ті дії економічних суб'єктів, які використовують таку владу у збиток іншим.

Конкурентна політика, що проводиться у розвинутих державах світу, свідчить про те, що практична реалізація антимонопольних законів вимагає розробки чітких критеріїв того, кого, власне, слід вважати монополістом, і хто може за відповідних умов використовувати ринкову владу для реалізації своїх економічних інтересів. Однією із ключових проблем при цьому є визначення монопольного положення економічного суб'єкта. Найчастіше його кваліфікують як домінуюче положення підприємця, яке дає йому можливість обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Основним питанням, що виникає при з'ясуванні становища підприємства у галузі, є питання про ідентифікацію ринків. Досить важливим є те, що саме має бути об'єктом аналізу - структура ринку чи поведінка фірм на ньому?

Щодо структури ринку, то її кваліфікують за допомогою визначення питомої ваги продукції підприємства на цьому ринку, починаючи з якої воно може суттєво впливати на ринок, маніпулювати ним у своїх інтересах. Тобто, мова йде, здебільшого, про визначення рівня концентрації. Останній впливає на схильність економічних суб'єктів до суперництва або співпраці: чим менше фірм діє на ринку, тим легше їм усвідомити свою взаємозалежність і тим швидше вони відмовляться від суперництва.

Для визначення монопольного положення суб'єкта як домінуючого у світовій практиці використовуються певні кількісні показники, найбільш розповсюдженими з яких є коефіцієнт концентрації, індекс Херфіндала- Хіршмана, індекс Ханна і Кея, показник дисперсії ринкових часток, індекс Джині, індекс Хола-Тайдмана, індекс ентропії. Однак, всі вони лише констатують наявність домінуючого становища фірми і визначають лише одну сторону монопольного ринку - його структуру. Іншу сторону, а саме ринкову поведінку фірм дані методи не характеризують, вони лише констатують конкретну ситуацію, що склалася на товарному ринку у певний проміжок часу, і не завжди дозволяють отримати достовірну інформацію про використання фірмами свого монопольного положення. Причому, навіть сам факт наявності і використання фірмами монопольної влади може виглядати і оцінюватися з різних позицій, що, відповідно, дозволяє науковцям пропонувати протилежні рекомендації щодо впровадження антимонопольного регулювання економіки.

Одночасно, не кожну дію монополістичної структури потрібно розглядати як таку, що обмежує конкуренцію. Слід мати на увазі, що монополія, за певних умов, являє собою не лише загрозу для функціонування ринкової економіки, але й перетворюється в необхідну передумову розвитку ринків. Тому виникає необхідність розробки чітких критеріїв, які б, з одного боку, дозволяли кваліфікувати дії монополіста як зловживання своїм становищем у випадку дійсного обмеження конкуренції і, з іншого, не створювали б можливості притягнення до відповідальності тих структур, які забезпечують зростання ефективності у тій чи іншій сфері господарської діяльності.

Негативні наслідки використання домінуючими суб'єктами монопольної влади повинні регулюватися за допомогою системи методів, які можуть бути класифікованими за різними ознаками. У роботі групування цих методів здійснено наступним чином: за засобами впливу - економічні, адміністративні, правові та соціально-інституціональні; за формою впливу - прямі та опосередковані; за цілями антимонопольного регулювання - методи попереджувального та корегувального характеру.

У другому розділі роботи “Проблеми державного регулювання процесів монополізації національного та регіонального ринків” аналізується рівень монополізації економіки України в цілому та її окремого регіону (на прикладі Дніпропетровської області), запропоновані науково-методичні принципи аналізу бар'єрів на галузевих ринках, а також механізми державного регулювання монопольних цін та узгоджувальної практики економічних суб'єктів.

Дослідження рівнів монополізації економіки України проводиться у межах національного і регіонального ринків, так як прийняте у світовій та вітчизняній практиці розмежування на товарні та географічні ринки є досить суперечливим. Товарні і географічні ринки реально не зафіксовані у просторі та часі, вони характеризуються плинністю, непостійністю своїх контурів і визначаються тільки перевагами та поведінкою споживача, що суттєво ускладнює діяльність контролюючих органів.

Ступінь монополізації національного ринку досить високий: доля монопольного сектора у ВВП складає близько 40% і на 6951 товарному ринку монопольне положення за станом на 1 січня 2003 року займають 4689 суб'єктів господарювання. Із них 374 суб'єкта займають монопольне положення на 560 загальнодержавних ринках і 4315 - на 6391 регіональному товарному ринку. Такий же високий ступінь монополізації характерний і для Дніпропетровської області. Так, серед загальнодержавних монополій регіону найбільшу питому вагу займають підприємства машинобудування (13 підприємств, які домінують на 20 ринках товарної продукції), металургії, металообробки, трубної промисловості (11 та 26, відповідно), хімічного (8 та 11, відповідно) і видобувного комплексів (4 та 5, відповідно). Окрім загальнодержавних існують 174 монополістичні структури, що діють у різних галузях на території окремих населених пунктів і області в цілому, а також 47 природних монополій.

При аналізі причин такої високої монополізації як національної економіки України, так і Дніпропетровського регіону, було виділено дві домінуючі. Перша пов'язана з специфікою централізованого планування в умовах попередньої командно-адміністративної системи, спрямованого на укрупнення виробничих одиниць з метою полегшення управління підприємствами з єдиного центру. А друга є наслідком об'єктивної необхідності концентрації певних виробництв на локальній території, що зумовлено природно-географічними та економічними факторами розміщення продуктивних сил суспільства.

У роботі розглянута потенційна можливість підприємств регіону утворювати і утримувати бар'єри на відповідному товарному ринку, що характеризує саме поведінку домінуючих суб'єктів. Узагальнюючи існуючі підходи до класифікації бар'єрів, виділені наступні їх нестратегічні види:

1. Адміністративно-правові бар'єри, які частіше за все виступають у формі різноманітних правових обмежень та конкретних дій органів державної влади, подолання яких суб'єктами підприємницької діяльності потребує певних (досить часто значних) фінансових та часових витрат. В загальному вигляді адміністративно-правові бар'єри є інструментом державного регулюючого впливу на економічні процеси: ліцензування діяльності, квотування виробництва, сертифікація обладнання та товарів, порядок реєстрації підприємств, встановлення норм економічного та екологічного контролю, регламентація умов використання певних видів економічних ресурсів тощо.

2. Кон'юнктурні бар'єри. Вони породжуються дією об'єктивних факторів попиту і пропонування на відповідних ринках, зокрема:

- обмеженням попиту. Низька платоспроможність покупців є серйозною перешкодою для освоєння ринку потенційними конкурентами і роблять даний товарний ринок непривабливим для них у зв'язку із низькою прибутковістю та високим рівнем інвестиційного ризику;

- величиною пропозиції. За інших рівних умов, висока насиченість ринку товарами суттєво зменшує прагнення потенційних конкурентів ввійти на такий ринок, тому що перспективи високоефективної діяльності тут досить обмежені. Додатковим фактором визначення рівня бар'єрів тут може розглядатися і величина пропозиції відповідного товару, яка формується за рахунок діяльності іноземних продавців, тому що значні імпортні товарні інтервенції здатні створити серйозні перешкоди для вітчизняних підприємців;

- характером контактів контрагентів. У цьому відношенні особливої уваги заслуговує практика вертикальної інтеграції та вертикальних обмежень. До них відносяться такі типи контрактів між постачальником і покупцем, які накладають на обидві сторони обов'язки, прямо не пов'язані із фактом поставки товару і його оплатою. Ціллю такої інтеграції є бажання зменшити витрати виробництва і збуту продукції, що дає фірмі конкурентні переваги, посилює її ринкову владу і створює бар'єри для вступу інших фірм у галузь.

3. Інфраструктурні бар'єри. Можливість самого входження нових фірм на ринок, рівень витрат на подібне входження та рівень витрат на ведення діяльності взагалі багато в чому залежить від ступеня розвитку елементів інфраструктури на даному галузевому ринку. За інших рівних умов, галузевий ринок, який відрізняється високим рівнем конкуренції серед інститутів, які забезпечують основну діяльність в цій галузі (наприклад, наявність розгалуженої системи складської, транспортної і фінансової інфраструктури), функціонує з відносно меншими витратами на одиницю кінцевої продукції, а, значить, і має менші бар'єри входу, порівняно з галузями, де необхідно нести додаткові витрати на створення таких елементів інфраструктури або отримувати необхідні послуги у суб'єктів монополістів.

4. Технологічні бар'єри. Їх природа пояснюється величиною витрат (фінансових, організаційних, часових тощо), пов'язаних із подоланням особливостей виробництва на даному галузевому ринку, наприклад:

- унікальність обладнання чи технології виробництва, що супроводжується додатковими витратами на отримання патенту, на купівлю ліцензії для постачання специфічної природної сировини, або навіть необхідністю значних фінансових ресурсів для закупівлі необхідного “базового” обладнання тощо;

- перевагами крупно масштабного виробництва. Переваги створюються процесом функціонування існуючих фірм в галузі (накопичення досвіду економії витрат та оптимального розподілу ресурсів). Вони виникають за рахунок виробництва функціонуючими у галузі фірмами більшого обсягу продукції, у порівнянні із тим, що може освоїти потенційний конкурент;

- доцільністю для суспільства розвитку конкуренції на відповідному ринку з точки зору порівняння можливих витрат виробництва. Ці бар'єри існують на галузевих ринках, де діють природні монополії.

5. Фінансові бар'єри. Досить часто величина капітальних витрат, розмір авансованого капіталу для вступу на товарний ринок багато в чому визначають саму можливість чи неможливість організації нового виробництва у галузі. Величина капітальних витрат окреслює оптимальний економічний розмір підприємства: величину і структуру активів, технологію та організацію виробництва.

У країнах з розвинутою ринковою економікою досить широко застосовується ряд статистичних показників, які відображають рівень вхідних і вихідних бар'єрів у галузь (норми входу, проникнення, виходу, виживання тощо). Подібні показники можуть бути використані і у вітчизняній практиці, тому що статистичний та аналітичний аналіз рівня вхідних та вихідних бар'єрів на відповідних товарних ринках дозволить органам антимонопольного регулювання приймати більш виважені та обґрунтовані рішення щодо антиконкурентних дій підприємств. Проте, розрахунком подібних показників діяльність антимонопольних служб не повинна обмежуватися, тому що вони не дають повного розуміння характеру існуючих бар'єрів, а, отже, і не відповідають на ключове запитання - чи здатна домінуюча фірма (фірми) відповідного товарного ринку потенційно і реально використати існуючі бар'єри і реалізувати свою монопольну владу?

У роботі з метою комплексного аналізу фактів зловживання монопольною владою домінуючою фірмою через створення бар'єрів у відповідній галузі, пропонується врахування наступних складових: по-перше, динаміки входження і виходу фірм з ринку, по-друге, динаміки обсягу випуску відповідної товарної групи і, по-третє, динаміки цін на даному ринку за відповідний період. На цій основі запропонована методика визначення встановлення суб'єктом господарювання бар'єрів на товарному ринку, яка регламентує послідовність дій регулюючих органів при дослідженні ринків.

Найбільш загальною формою обмеження конкуренції на товарних ринках у антимонопольних законодавствах світу вважається монопольне ціноутворення. Виходячи з цього перед державними регулюючими органами повинно стояти завдання контролю над поведінкою монополістів, яка може через встановлення монопольно високих або низьких цін наносити збиток суспільному добробуту.

Пропонуємо наступний підхід до визначення рівня монопольної ціни. Враховуючи один із провідних постулатів неокласичної теорії щодо прагнення раціонального господарюючого суб'єкта до максимізації власних прибутків, можна вважати цілком природним бажання кожного монополіста максимізувати і власні монопольні прибутки. Дана мета може бути здійснена як результат власного монопольного положення на ринку (реалізації монопольної влади на ринку) двома шляхами.

Перший, соціально корисний, - за рахунок власних зусиль, спрямованих на зменшення рівня виробничих витрат, в тому числі й внаслідок ефекту масштабу; і другий - за рахунок обмеження обсягів виробництва (пропозиції) товарів і відповідного підвищення цін. Другий шлях збільшує соціально обтяжливий монопольний тягар і може трактуватися як зловживання монопольною владою.

З метою визначення межі, після якої соціально виправдане привласнення монопольного прибутку перетворюється у зловживання монопольною владою, ми пропонуємо використовувати модель аналізу складу прибутку монополіста (МАСП), побудовану за формулою:

Rmon = Rn + µ (Rm - Rn)

де: Rmon - норма прибутку монополіста;

Rn - норма нормального прибутку;

Rm - норма середнього прибутку на ринку, де діє монополіст;

µ - коефіцієнт чутливості зміни монопольного надприбутку до змін середньо ринкової прибутковості.

Дана модель побудована на розподілу прибутку монополіста на дві складові: нормальний прибуток і монопольний надприбуток. Останній, може виникати з різних причин і змінювати свою величину не тільки в залежності від поведінки монополіста на певному ринку, або від змін взаємовідносин між монополістом і рештою учасників цього ринку, але й в залежності від змін загальноекономічної ситуації.

Так, наприклад, якщо при рості ділової активності на фазі підйому національної економіки росте рівень середнього прибутку, то цілком природно очікувати і зростання прибутків монополістів. При зменшенні рівня середньої ринкової прибутковості, відповідно повинні зменшуватися і рівні прибутковості монопольних утворень. Іншими словами, ця модель дозволяє проаналізувати склад прибутку монополіста, його поведінку за різних рівнів середньої ринкової прибутковості.

При цьому аналізі досить зручно користуватися величиною прибутковості, що перевищує ставку нормального прибутку (Rn). Ця додаткова дохідність буде визначатися його різницею або між фактичним (очікуваним) значенням прибутку монополіста (Rmоn - Rn), або між фактичним (очікуваним) значенням середньої ринкової прибутковості (Rm - Rn). Таке співвідношення змін ставок монопольного надприбутку і додаткової ринкової дохідності може обраховуватися або на попередніх (фактичних) даних, або - на прогнозних, експертних (очікуваних) оцінках.

Тоді коефіцієнт чутливості зміни монопольного надприбутку до змін додаткової середньої ринкової прибутковості (µ) може бути обчислений за формулою:

µ =



і фактично буде мати вигляд характеристичної прямої, лінії регресії, що відображатиме співвідношення між змінами монопольного надприбутку і додаткової ринкової прибутковості. Цей коефіцієнт являє собою нахил (тобто кутовий коефіцієнт графіку функції монопольного надприбутку від додаткової середньої ринкової прибутковості) характеристичної прямої і якраз буде служити критерієм, який дозволить провести межу між соціально виправданою поведінкою монополіста і зловживанням монопольною владою.

Графічне зображення запропонованої моделі складу прибутку монополіста наведено на рисунку 1. Якщо по вертикальній осі відкласти очікуваний рівень прибутковості монополіста, а по горизонтальній - коефіцієнт µ, то тоді лінію Rmоn можна розглядати як графічну сукупність точок, що відповідають рівню монопольного прибутку за кожного значення коефіцієнта µ.

Рис. 1 - Модель аналізу складу прибутку монополіста

Однією з переваг запропонованої моделі є можливість визначення рівня монопольного прибутку при будь-яких значеннях рівнів середнього і нормального прибутків. Так, якщо нормальний прибуток дорівнює фактичному середньому, то тоді монопольний надприбуток зникає, бо економічний прибуток в цьому випадку буде дорівнювати нулю. Якщо ж, припустимо, при фактичному значенні µ=0,5 (рис.1), прибутковість у монополіста буде відповідати точці А (RAmon), то це свідчить про свідоме чи несвідоме недоотримання монополістом тих економічних прибутків, яке суспільство згодне віддати за його внесок у підвищення рівня ефективності виробництва чи споживання. А якщо при цьому ж значенні коефіцієнта µ монополіст буде мати власну прибутковість на рівні RВmon, що відповідає точці В на рис. 1, то це буде означати обкладання цим суб'єктом суспільства надлишковим монопольним тягарем, тобто зловживання своїм монопольним становищем.

Правда у випадку чистої монополії, коли фактичний середньоринковий і прибуток монополіста утворюють тотожність, то очевидно, за умов нерегульованої монополії монопольний надприбуток, як правило, зберігається, але ця обставина не зменшує корисності запропонованої моделі з наступних міркувань. По-перше, ситуації чистої монополії в реальній економіці достатньо обмежені. По-друге, визначення доцільності і напрямів використання різноманітних засобів регулювання діяльності чистих монополістів не утворює великої проблеми для органів державного регулювання будь-якого рівня.

Другою перевагою запропонованої моделі є можливість її використання у поєднанні з індексом Лернера, що дозволить вивести з-під дії антимонопольного законодавства ті високоприбуткові підприємства, які матимуть високі прибутки за рахунок дії соціально виправданих факторів.

Як свідчить сучасна економічна практика, одним із найбільш розповсюджених способів встановлення монопольно високої або монопольно низької ціни є узгоджувальні дії економічних суб'єктів. Об'єктивною особливістю сучасних економічних відносин в умовах посилення кількісних і якісних показників конкурентної боротьби є намагання координації дій багатьох економічних суб'єктів з метою досягнення спільних інтересів.

У вітчизняному законодавстві можливо використання досвіду інших країн, в яких для заборони узгоджувальних дій частка фірми, яка приймає в них участь, повинна бути меншою за показники домінуючого становища. На наш погляд, ця частка може становити 10% (зважаючи на норму, за якою придбання активів фірми більше 10% від її уставного фонду іншим суб'єктом господарювання потребує надання інформації про таку угоду органам Антимонопольного Комітету). У цьому випадку відділення Антимонопольного Комітету України будуть володіти більш повною інформацією про узгоджувальні процеси на відповідних ринках і, значить, будуть мати значно більше можливостей для попередження і регулювання антиконкурентних процесів.

Подібна норма повинна розповсюджуватися як на горизонтальні, так і вертикальні угоди. Проте, зважаючи на різні наслідки цих угод на конкурентний клімат відповідних ринків, дії антимонопольних органів повинні бути у кожному випадку диференційованими. Горизонтальні угоди, предметом яких можуть бути фіксування цін, узгодження цінової політики, спільні дії між конкуруючими підприємствами, розподіл ринку тощо, повинні однозначно трактуватися як такі, що обмежують конкуренцію. Щодо оцінки впливу вертикальних обмежувальних угод на конкуренцію, то рекомендовано органам Антимонопольного Комітету України діяти за наступною схемою: визначення ринкової долі економічних суб'єктів, між якими укладено вертикальну обмежувальну угоду; аналіз структури ринку (ступеня концентрації галузі); розрахунок висоти вхідних бар'єрів і аналіз динаміки ринку; визначення фірм такими, що тільки вступають на даний ринок, чи вже діючими; з'ясування широти використання вертикальних обмежень; визначення природи товару і послуг, які можуть надаватися у доповнення до цього товару; встановлення терміну дії угоди (короткостроковий чи довгостроковий); аналіз можливої реакції на заборону угоди Антимонопольним Комітетом.

У третьому розділі „Інституційна складова контролю над монополією” аналізуються світовий досвід державного і недержавного регулювання проявів монопольної влади, даються рекомендації щодо удосконалення практики демонополізації товарних ринків вітчизняної економіки.

Еволюція ринкової економіки супроводжується адекватними інституційними змінами, які не обмежуються тільки формами державного впливу. Існуючі інститути, разом із стандартними обмеженнями, прийнятими у економіці, визначають набір альтернатив, витрати виробництва і обміну і, відповідно, прибутковість і вірогідність ведення економічної діяльності. Вони є кумулятивним набутком еволюції відповідної економічної системи в цілому, а їх характер впливу на соціально-економічні процеси визначаються тим середовищем, у якому вони еволюціонують.

Сучасний стан регулювання монопольної діяльності у світі є результатом досить принципових змін у суспільній свідомості щодо ролі монополії у економіці, що, безумовно, знайшло своє конкретне відображення у антимонопольній практиці. На прикладі США у роботі відзначено, що разом із появою нового погляду на монополію у економічній науці відбувалися і адекватні зміни у антимонопольній правовій базі її регулювання, а також з'являлись принципово нові організації і структури, що реально здійснювали регулюючий вплив. Досвід Австралії, Канади та ряду європейських країн також підтверджує факт не лише державного, але і суспільного регулювання відповідних процесів. У сучасних умовах співвідношення впливу інститутів і державної влади на поведінку господарюючих суб'єктів формується як рівнодіюча сила, як результат державного і приватного консенсусу.

При аналізі еволюції вітчизняної практики боротьби з монополістичними тенденціями виділено два основних етапи демонополізації економіки України, які відрізняються один від одного цілим рядом принципових моментів.

На першому етапі демонополізації (1991-1999 рр.) в Україні домінувала структурна антимонопольна політика. В ході її реалізації було: визначено основні принципи і зміст антимонопольної політики, який полягає у протидії (ліквідації) монополії як структурної одиниці; закладені основи антимонопольного законодавства України, яке складалося із правових актів різної юридичної сили; створено систему органів Антимонопольного комітету України з визначеними структурою, компетенцією, організацією діяльності, та встановлено коло державних органів, відповідальних за протидію монополізму, захист конкуренції, координацію процесу демонополізації економіки з програмами соціально-економічного розвитку нашої країни.

Основною метою другого етапу демонополізації економіки України - етапу реалізації регулятивної конкурентної політики, стає вдосконалення і розвиток конкурентного середовища. Для досягнення цієї мети зусилля всіх основних суб'єктів демонополізації економіки повинні бути зосереджені на контролі та регулюванні рівнів концентрації виробництва, запобіганні монополізації товарних ринків, протидії негативним проявам монопольної влади з боку окремих суб'єктів господарювання, сприянні конкуренції тощо.

Державна політика у сфері конкуренції на сучасному етапі повинна розвиватися за двома основними напрямами: по-перше, посилення рівня конкуренції на монополізованих ринках шляхом розвитку малого та середнього бізнесу і виваженої зовнішньоекономічної політики та, по-друге, дієвого регулювання вже існуючих монополістичних утворень і недопущення створення нових. Основний акцент державної підтримки малого та середнього підприємництва повинен бути зосереджений на регіональному рівні і, насамперед, у фінансовій сфері. Підвищення можливостей малих форм бізнесу для залучення та використання фінансових ресурсів, придбання сучасного обладнання і технічних засобів може надати досить суттєвий імпульс до їх розвитку на різних товарних ринках і, зокрема, на монополізованих.

Поряд з заходами по стимулюванню діяльності малого та середнього бізнесу дієвим важелем підвищення рівня конкуренції на товарних ринках може стати і політика по полегшенню доступу на монополізовані ринки зарубіжних конкурентів. Подібна політика повинна бути досить виваженою і збалансованою, зважаючи на відверто низький рівень конкурентоздатності більшості товарів вітчизняного виробництва. Одночасно, застосування гнучкої системи тарифного та нетарифного регулювання поряд із дієвим контролем за дотриманням конкурентного законодавства зарубіжними компаніями на вітчизняних ринках, може сприяти більш швидким темпам підвищення якості товарів вітчизняних підприємств.

Для кваліфікованого вирішення вказаних проблем необхідна тісна співпраця державних органів, які створені для регулювання конкурентних відносин, з одного боку, і незалежних, як правило недержавних, експертних компаній, які, окрім вирішення безпосереднього завдання по дослідженню товарних ринків, будуть паралельно виступати і в якості організацій по суспільному контролю з питань конкуренції. Подібні незалежні органи повинні бути наділені досить дієвими повноваженнями. Для координації дій таких недержавних структур можливий варіант створення незалежного громадського комітету при Національній раді з питань конкуренції з правом дорадчого голосу та законодавчої ініціативи.

Ефективність кількісного аналізу динаміки концентраційних чи зворотних тенденцій на відповідних ринках багато в чому залежить від достовірності статистичної інформації, можливості її отримання антимонопольними органами та науковцями в повному обсязі та необхідний термін. У цьому відношенні в Україні існують досить серйозні перешкоди (інколи навіть непереборні), пов'язані, насамперед, з особливостями вітчизняного законодавства щодо збереження комерційної таємниці, дозволяє економічним суб'єктам інколи ухилятися від виконання своїх обов'язків. Зважаючи на це, нагальною необхідністю є внесення відповідних змін у відповідні правові акти щодо сутності комерційної таємниці і порядку її надання органам державної влади.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено дослідження історичних та гносеологічних аспектів монополізму і антимонопольної політики, з'ясовано теоретико-методологічні засади визначення монопольної влади економічних суб'єктів. На основі узагальнення світового досвіду регулювання монополістичних тенденцій визначено пріоритетні напрямки вдосконалення регулювання конкурентних відносин у вітчизняній економіці. Результати дослідження дозволили зробити наступні висновки:

1. Монопольна влада є іманентним станом домінуючих на відповідному ринку економічних суб'єктів. Однак не всі суб'єкти, що нею володіють, повинні підлягати під дію антимонопольного законодавства: контролю і обмеженню мають підлягати ті дії економічних суб'єктів, які використовують монопольну владу у збиток іншим.

2. При вирішенні питання про можливість застосування антимонопольних санкцій регулюючі органи повинні опиратися на систему кількісних критеріїв, що визначають факт зловживання монопольною владою. Оскільки остання реалізується безпосередньо у здатності економічних суб'єктів встановлювати монопольно високу (низьку) ціну, створювати бар'єри та укладати горизонтальні і вертикальні угоди, що можуть значно зменшити рівень конкуренції, то такі показники мають діагностувати саме ці дії.

3. Факт зловживання монопольною владою домінуючою фірмою через створення стратегічних бар'єрів у відповідній галузі повинен доводитися за допомогою аналізу, по-перше, динаміки входження і виходу фірм з ринку із застосуванням коефіцієнтів входження, проникнення, виходу і виживання; по-друге, динаміки обсягу випуску відповідної товарної групи, шляхом розрахунку долі випуску домінуючої фірми (домінуючих фірм) у загальному обсязі випуску даної товарної групи на момент перед появою нових конкурентів і після їх входження; по-третє, динаміки цін на даному ринку за відповідний період через встановлення різниці в цінах на момент перед появою нових конкурентів і після їх входження. Така ж динаміка змін обсягів випуску і ціни продукції домінуючим суб'єктом розраховується і в період після виходу конкурентів з даного товарного ринку.

4. У якості ціни, з якою порівнюють монопольну ціну, доцільно розглядати середню ціну виробництва даної галузі, що формується на базі середньогалузевих витрат виробництва і середньої норми прибутку. Межу, після якої соціально виправдане привласнення монопольного прибутку перетворюється у зловживання монопольною владою, необхідно визначити за допомогою моделі аналізу складу прибутку монополіста. У цій моделі коефіцієнт чутливості зміни монопольного надприбутку до змін середньоринкової прибутковості дає змогу встановити факт отримання домінуючим суб'єктом більш високого доходу без застосування факторів зростання ефективності.

5. Для підвищення ефективності регулювання монопольної влади у вітчизняному законодавстві необхідно виділення різних типів обмежувальної практики і їх розмежування на горизонтальні та вертикальні угоди. Горизонтальні угоди повинні однозначно трактуватися як такі, що обмежують конкуренцію, а наслідки вертикальних оцінюватися в кожному випадку окремо з використанням певних якісних та кількісних критеріїв: ринкової долі економічних суб'єктів, між якими укладено вертикальну обмежувальну угоду, структури ринку, висоти вхідних бар'єрів і динаміки змін кількості суб'єктів даного ринку, статусу учасників угоди, широти використання вертикальних обмежень, природи товару і послуг, які можуть надаватися у доповнення до цього товару, терміну дії угоди, можливої реакції на заборону угоди.

6. Рівень концентрації ринків України є досить високим, що зумовлює необхідність розробки комплексної системи заходів, спрямованих на: удосконалення існуючої законодавчої та методичної бази регулювання монополії; підвищення конкурентного рівня вітчизняної економіки через застосування економічних важелів; створення необхідних умов для дієвої участі в процесах впливу на монополістичні структури суспільних інститутів.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаркуша В.В. Монопольное положение предприятия и критерии его определения // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 163. - Дніпропетровськ, ДНУ, 2002. -С.128-135.

2. Гаркуша В.В. Теоретико-методологічні основи антимонопольного регулювання економіки // Вісник академії митної служби України. - 2003. - №1.- С.7-11.

3. Гаркуша В.В. Проблеми державного регулювання діяльності монополій в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 188: В 4 т. - Т.4. - Дніпропетровськ, ДНУ, 2004. -С.1108-1116.

4. Гаркуша В.В. Проблеми підвищення ефективності конкурентної політики в Україні // Вісник міжнародного слов'янського університету. Харків. - 2004, т. 7, № 1. - С.69-72.



АНОТАЦІЯ

монополія прибуток контроль регулювання

Гаркуша В.В. Економічно-інституційні аспекти регулювання монопольної влади в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - економічна теорія. - Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження сутності, причин виникнення та механізмів реалізації монопольної влади, а також економічно-інституціональних механізмів регулювання її негативних наслідків. Визначено основні форми реалізації монопольної влади, доведено необхідність розробки комплексних кількісних індикаторів соціально-загрозливих наслідків монополізму. Запропонована динамічна модель визначення соціально-виправданої норми прибутку, а також межі, за якою можна констатувати зловживання монопольною владою. Розроблена методика визначення факту встановлення економічними суб'єктами стратегічних бар'єрів у відповідній галузі на основі аналізу динаміки входження і виходу фірм з ринку, динаміки обсягів випуску відповідної товарної групи і динаміки цін за відповідний період. Створений алгоритм оцінки впливу вертикальних обмежень на конкуренцію. Сформульовані практичні рекомендації до формування інституційно-економічних складових антимонопольної практики і механізмів її реалізації на національному і регіональному рівнях.

Ключові слова: монополія, монопольна влада, монопольний прибуток, стратегічні бар'єри, обмежувальні змови, антимонопольна політика.



АННОТАЦИЯ

Гаркуша В.В. Экономическо-институциональные аспекты регулирования монопольной власти в Украине.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01-экономическая теория. - Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2004.

В диссертационной работе осуществлено комплексное исследование сущности, причин возникновения и механизмов реализации монопольной власти, а также экономическо-институциональных механизмов регулирования ее негативных последствий. Определено содержание монополии как такого состояния экономики (типа построения рынка), при котором отдельные хозяйствующие субъекты способны отождествлять собственные производственные затраты с общественно-необходимыми затратами производства (стоимостью продукции) и, за счет этого, избирать такие уровни цены и объемов выпуска, которые обеспечивают получение монопольной прибыли. При этом выявлено, что монопольная власть реализуется через присвоение чужой экономической выгоды, что становится возможным при условиях доминирования на рынке.

В роботе акцентируется внимание на необходимости исследования поведенческого аспекта деятельности доминирующих субъектов определенного рынка, поскольку не всякое предприятие, обладающее монопольной властью, использует ее во вред обществу. Традиционный подход к определению злоупотребления монопольной властью, заложенный в основу большинства антимонопольных законов мира и заключающийся в определении возможности субъекта ограничивать конкуренцию, не имеет комплексных количественных индикаторов социально опасных последствий монополизма.

...