Вплив академічної науки на технологічний розвиток України (на прикладі НАН України)

Наукове опрацювання проблем, пов'язаних з вивченням різних аспектів технологічного розвитку, здійснюється вченими різних країн. Зокрема, проблемами технологічного розвитку та його вимірювання займаються такі вчені, як Ю. Бажал, Л. Бляхман, О. Варшавський, А. Йетс, О. Кошеленко, П. Пател, Дж. Фагерберг та інші. Проблеми сутності та функціонування інноваційних систем, взаємодії між їхніми суб'єктами досліджувалися до цього часу переважно іноземними вченими, серед яких І. Іванова та А. Динкін, Р. Нельсон, Дж. Ніосі, К. Фрімен, А. Ясінські та інші. Вітчизняні вчені нещодавно розпочали активну розробку проблем побудови національної інноваційної системи, зокрема в цьому напрямку можна відзначити роботи В. Александрової, В. Геєця, Б. Маліцького, Л. Федулової. Проблемам оцінювання діяльності науково-дослідних організацій та їх взаємодії з промисловістю присвячували свої роботи такі вчені, як Е. Ґейслер, Б. Мартін, Ф. Мейєр-Крамер, У. Шмох та інші. Також слід відзначити дослідження українських вчених І. Галиці, Г. Доброва, І. Єгорова, Л. Кавуненко, Ю. Клюки, І. Мірошниченко, О. Поповича, В. Соловйова, В. Терехова, В. Чиркова, В. Яцкова, присвячені проблемам та перспективам функціонування науково-технічної сфери в Україні, управління наукою та інноваційним розвитком.

Незважаючи на досить велику кількість різноманітних досліджень, присвячених різним аспектам науково-технологічного розвитку, зокрема взаємодії між основними суб'єктами національної інноваційної системи (далі - НІС), недостатньо уваги вітчизняних дослідників присвячено теоретико-методологічним та практичним аспектам взаємодії між суб'єктами НІС, зокрема між наукою та промисловістю.

З цього погляду виконане дослідження впливу академічної науки (на прикладі НАН України) на технологічний розвиток України є актуальним та має важливе значення для розвитку економіки України шляхом прискорення реалізації основних положень інноваційної моделі розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в рамках тематики науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, а саме: планової теми відділу системних досліджень науково-технологічного потенціалу «Теоретико-методичні засади формування науково-технічного потенціалу України, що відповідає умовам знаннєвого суспільства» (номер державної реєстрації 0104U006355), в рамках якої, зокрема, було виявлено основні тенденції використання наукового потенціалу в українській економіці; науково-дослідних проектів на замовлення НАН України «Функціонування та перспективи розвитку НАН України» (виконувався за Розпорядженням Президії НАН України від 18.03.03 р. №376), «Перспективи і проблеми входження НАН України в Європейський науковий простір» (виконувався за Постановою Бюро Президії НАН України від 20.04.03 р. №131), науково-дослідного проекту на замовлення УНТЦ «Розробка та впровадження методів оцінки діяльності науково-дослідних лабораторій НАН України на базі анкетування» (Договір №2005-15 від 01.07.05, номер державної реєстрації 0105U005497).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - наукове обґрунтування теоретико-методологічних та практичних аспектів впливу академічної науки (на прикладі НАН України) на технологічний розвиток України.

Зазначена мета окреслила коло задач дослідження:

· дослідити сутність технології та технологічного розвитку, визначити їх роль та місце в економічному розвитку країн;

· проаналізувати існуючі методичні підходи щодо вивчення технологічного розвитку країни та визначити фактори, які на нього впливають;

· виявити загальні тенденції використання результатів наукових досліджень в промисловості України;

· дослідити механізми та визначити форми взаємодії науки з промисловістю, дослідити можливості використання сучасних методів оцінки взаємодії науки та промисловості;

· розробити організаційно-методичний підхід до оцінювання взаємозв'язку академічної науки з промисловістю;

· проаналізувати на основі розробленого підходу вплив академічної науки (НАН України) на технологічний розвиток України та розробити рекомендації щодо прискорення технологічного розвитку.

Об'єктом дослідження є сукупність відносин, що виникають між академічною наукою та промисловістю в процесі технологічного розвитку України.

Предметом дослідження є комплекс теоретико-методологічних та практичних питань, що виникають в процесі взаємодії наукових установ НАН України з виробничими підприємствами.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на науково-методичних семінарах Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, а також були представлені та отримали схвальну оцінку на щорічних Добровських конференціях з наукознавства та історії науки (м. Київ, 2004-2005 рр.), Міжнародній конференції 4S/EASST «Суспільні докази - наука, технологія та демократія» (м. Париж, Франція, 25-28 серпня 2004 р.), ХХ Міжнародному київському симпозіуму з наукознавства та історії науки та техніки «Академічна наука: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Київ, 10-13 жовтня 2004 р.), Міжнародній конференції 5^th Triple Helix Conference «Капіталізація знань: когнітивний, економічний, соціальний та культурний аспекти» (м. Турін, Італія, 18-21 травня 2005 р.), Міжнародній літній школі для аспірантів та молодих вчених 2^nd PRIME Summer PhD School «Виклики науковим та інноваційним системам країн Південної, Центральної та Західної Європи» (м. Будапешт, Угорщина, 4-8 липня 2005 р.), Міжнародній конференції «Знаннєве суспільство: нові виклики науці та вченим» (м. Київ, 23-26 листопада 2005 р.), Першому інноваційному форумі СНГ «Міжнародний інноваційний розвиток та інноваційне співробітництво: стан, проблеми, перспективи» та ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи інноваційної діяльності» (м. Алушта, АР Крим, 11-16 вересня 2006 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 11 наукових публікаціях загальним обсягом 6,36 д.а., з яких особисто автору належить 4,76 д.а. П'ять статей загальним обсягом 2,53 д.а. опубліковано у фахових виданнях України, з них особисто автору належить 2,33 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та рекомендацій, списку використаних джерел зі 152 найменувань та 7 додатків. Дисертаційна робота викладена на 208 сторінках, містить 26 рисунків та 27 таблиць.

науковий технологічний промисловість академічний

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету та основні завдання дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження технологічного розвитку країни» розглянуто еволюцію розуміння сутності технології, сутність технологічного розвитку, їх роль та місце в економічному зростанні країн, досліджено підходи до вивчення технологічного розвитку, узагальнено та систематизовано фактори, що впливають на технологічний розвиток, розкрито провідну роль науки як одного з факторів технологічного розвитку; виявлено тенденції використання наукового знання в промисловості Україні.

На основі систематизації та узагальнення сучасних підходів до сутності технології було виявлено відмінності між її трактуванням у західній та радянській (українській) науці, які полягали в тому, що західна наука ніколи не звужувала сутності технології до сукупності навичок та способів, що стосуються добування, переробки та обробки матеріалів, а розглядала її також як практичне застосування знання для вирішення конкретних проблем розвитку суспільства. Виявлені відмінності дозволили сформулювати трактування технології як використання результатів наукових досліджень для вирішення конкретних проблем, задоволення потреб людей, покращання їхнього добробуту та відповідно збільшення темпів економічного зростання країни за рахунок активізації інноваційних процесів. Таке визначення дозволяє більш повно та системно підійти до вирішення поставлених задач дослідження. Також було виявлено, що поняття технологічного розвитку не тотожне поняттю розвитку технологій, оскільки останнє стосується безпосередньо доведення результатів наукових досліджень до практичного використання, тобто створення нової технології, тоді як технологічний розвиток передбачає поширення технологій в країні, промисловості, галузі, підприємстві.

Аналіз наукової літератури показав, що більшість дослідників вважає технологічний розвиток важливим фактором економічного зростання країни. Математично визначено, що науково-технологічний розвиток обумовлює від 20 до 70% економічного зростання розвинених країн, тоді як Україна все ще використовує застарілі ресурсозатратні технології у більшості галузей промисловості. Для побудови в Україні проголошеної інноваційної економіки технологія та технологічний розвиток повинні розглядатися як один із чинників економічного та промислового розвитку, що в свою чергу обумовлює необхідність системних та комплексних досліджень проблем технологічного розвитку України для досягнення адекватних ринковим темпів економічного зростання.

На основі аналізу моделей та механізмів технологічного розвитку виявлено, що основними суб'єктами технологічного розвитку є організації, що продукують нове знання (продуценти), та організації, які його споживають (споживачі). Їх взаємодія визначає ефективність технологічного розвитку, що обумовлює необхідність комплексного дослідження цих суб'єктів.

Зважаючи на роль технологічного розвитку в економічному розвитку держави, питання оцінювання ефективності інноваційних процесів і, зокрема, технологічного розвитку посідають важливе місце в сучасній теорії інновацій. З метою проведення теоретико-методологічного дослідження поняття «технологічний розвиток» розглянуто підходи та методи його оцінювання. В результаті чого було показано, що технологічний розвиток доцільно розглядати на трьох ієрархічних рівнях: підприємства, галузі, країни (Рис. 1).

Сутність цієї схеми полягає в тому, що дослідження технологічного розвитку на певному рівні можуть здійснюватися за допомогою відповідних показників, проте сукупна оцінка технологічного розвитку повинна враховувати ситуацію на інших рівнях та бути релевантною особливостям цих рівнів.

Рисунок 1. Логічна схема оцінювання технологічного розвитку

Для кожного рівня оцінки доцільним є використання різних методів, вибір яких обумовлюється цілями дослідження, наявністю та достовірністю відповідних даних. Показано, що хоча в світовій практиці використовуються переважно кількісні групи методів оцінювання технологічного розвитку, проте в Україні для дослідження впливу науки на технологічний розвиток використання кількісних методів недостатньо, оскільки, з одного боку, вплив науки не може бути повною мірою формалізований, а з іншого - вітчизняна статистика, на відміну від західної, не забезпечує гнучкості показників науково-технологічного розвитку та можливості здійснювати його системний аналіз. Тому комплексна оцінка впливу науки на технологічний розвиток потребує доповнення кількісних методів спеціальними методами, зокрема експертних оцінок та соціологічних досліджень.

Узагальнено та систематизовано фактори, що впливають на технологічний розвиток (Рис. 2), розуміння механізму дії яких з урахуванням особливостей української економіки дозволить, в свою чергу, розробити комплекс заходів з підвищення рівня технологічного розвитку підприємства та відповідно прискорення економічного зростання країни.

Наголошено, що важливе місце в системі факторів технологічного розвитку посідає продукування нового знання та його трансфер у промисловість, які сьогодні відбуваються здебільшого через проведення наукових досліджень та їх подальшу комерціалізацію. На основі аналізу сучасної наукової літератури показано, що вплив науки на технологічний розвиток є комплексним і здійснюється в таких основних вимірах: прямий трансфер знань від науки до сфери застосування, який залежить від виду економічної діяльності; вплив фундаментальних досліджень на технологічний розвиток, який також залежить від створення радикально нових технологій та поступового акумулювання менш глобальних вдосконалень; вплив фундаментальної науки не лише через прямий трансфер знань, але також через доступ до навичок, нових методів, інструментів.

Проаналізовано дані щодо патентно-ліцензійної та інноваційної діяльності в Україні, які характеризують технологічний розвиток, що дало можливість виявити безсистемність технологічного розвитку України, якому притаманні наступні особливості: українська економіка зорієнтована на розвиток за рахунок низькотехнологічних виробництв, які хоча і можуть бути наукоємними, але не можуть забезпечити швидких темпів економічного розвитку; підприємства України поступово нарощують свої технологічні можливості, проте цей процес суттєво залежить від стабільності економічної ситуації в країні; найактивнішими підприємствами, які надають увагу технологічному розвитку, є приватні підприємства машинобудування, медико-фармацевтичної та хімічної промисловості, причому в даному випадку саме наука залишається основним джерелом нових технологій для промисловості. Про це може свідчити той факт, що частка укладених ліцензійних угод організаціями, що за видами економічної діяльності класифікуються як «дослідження та розробки», у загальній кількості укладених ліцензійних договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності у 2004 році становила 80%. Решта 20% припадає на підприємства та організації сільського господарства, промисловості та підприємства сфери послуг.

У другому розділі «Організаційно-методичне забезпечення оцінювання взаємозв'язку академічної науки з промисловістю України» обґрунтовано використання концепції національної інноваційної системи (далі - НІС) як методологічної основи оцінювання взаємозв'язку між її суб'єктами; виявлено форми взаємозв'язку науки та промисловості як учасників технологічного розвитку; проаналізовано сучасні методи та показники оцінювання цих форм взаємозв'язку та можливості їх використання в Україні; розроблено організаційно-методичний підхід до оцінювання впливу академічної науки (НАН України) на технологічний розвиток України.

На основі аналізу існуючих теоретичних підходів українських та закордонних вчених до концепції національної інноваційної системи зроблено висновок, що незважаючи на існування значної кількості досліджень, присвячених НІС, на сьогоднішній день немає її єдиного визначення, а в Україні концепція НІС знаходиться у стадії розробки. Існуючі визначення розвивають лише окремі аспекти функціонування НІС і не повною мірою відображають її комплексний характер. Зважаючи на це, запропоновано визначати національну інноваційну систему як мережу взаємопов'язаних інституцій наукової сфери, бізнес-середовища, держави, відповідної інфраструктури, в результаті взаємодії яких, створюються, розповсюджуються та використовуються знання. Показано, що концепція НІС на сучасному етапі повинна виступати методологічним підґрунтям економічних досліджень, оскільки вона має розкривати основні функціональні зв'язки між суб'єктами інноваційного розвитку, що дасть можливість проводити системні дослідження як окремих складових НІС, так і їх взаємозв'язку (Рис. 3).

Рисунок 3. Узагальнена модель національної інноваційної системи

Виявлено, що ефективність взаємовідносин між суб'єктами НІС залежить в першу чергу від самих суб'єктів, а також від системи управління НІС, яка залежить від держави. В світовій практиці виділяється низка системних помилок, які можуть бути у функціонуванні НІС. Зокрема, це неадекватні правила гри для суб'єктів НІС; недостатнє інституційне забезпечення системи; слабка координація зусиль, наприклад, при визначенні реальних потреб у кадрах вищої кваліфікації; відсутність інформаційних потоків, наприклад, коли технології подвійного значення не розповсюджуються в цивільних цілях; замкнений розвиток, що спричинюється лобіюванням потужними силами своїх інтересів у владі, що перешкоджає підтримці державою високотехнологічних фірм. Особливо часто остання помилка має місце у перехідних економіках, оскільки «лобістами» використовуються неринкові механізми впливу на владу.

Показано, що основними суб'єктами НІС є: держава, яка будучи «універсальним» гравцем, з одного боку, формує правове поле функціонування всіх суб'єктів НІС, а з іншого - виступає безпосереднім учасником процесу створення та використання нового знання; інноваційна інфраструктура, яка сприяє та певною мірою забезпечує процес розповсюдження нових знань та технологій; система генерації та система використання знання. Оскільки взаємодія останніх двох складових НІС визначає ефективність технологічного розвитку, в роботі основна увага приділяється науці та промисловості як найважливішим суб'єктам НІС.

Запропоновано здійснювати дослідження впливу науки на технологічний розвиток промисловості шляхом аналізу взаємозв'язку наукової установи з підприємствами. Історично в Україні, як і в більшості розвинутих країн, розвиток взаємозв'язків між наукою та промисловістю відбувався у напрямку посилення ролі науки у технологічному розвитку промисловості. Проте економічна криза 90-х років, спричинена розпадом СРСР, зумовила руйнацію існуючих зв'язків між науково-дослідними установами та підприємствами, а також змусила суб'єктів НІС розвиватися відокремлено один від одного. Останнім часом в Україні підприємства, вирішивши питання виживання, починають вирішувати питання свого подальшого розвитку і все частіше звертаються до науки. В результаті такої взаємодії вигоди отримує не лише наука (додаткове фінансування, обмін знаннями та інші додаткові можливості та переваги), промисловість (нові технології, огляд наукового прогресу, вирішення технічних проблем, покращання якості персоналу), але і держава (прискорення економічного зростання).

Виявлено багато різноманітних форм та видів взаємодії науки та промисловості, серед яких виділено інституційні та неіституційні форми прямого та опосередкованого впливу. Інституційна форма взаємозв'язку науки та промисловості передбачає створення окремої інституції, в якій відбувається передача нового знання (технології) у промисловість (наприклад, спільна лабораторія, технопарк), тоді як не інституційна форма відповідно не передбачає інституційного оформлення (наприклад, проведення спільних досліджень, участь у спільних конференціях тощо). Виокремлення форм прямого впливу обумовлене наявністю безпосереднього трансферу технології у промисловість (наприклад, спільна лабораторія, спін-офф), тоді як форми непрямого впливу передбачають обмін знаннями між наукою та промисловістю або ж трансфер технологій відбувається опосередковано (центр передачі технологій, підготовка спільних публікацій тощо). Запропоновано оцінювати інституційні форми взаємозв'язку науки та промисловості, використовуючи дані звітності, офіційної статистики (так звані «тверді» дані), тоді як неінституційні форми - використовуючи дані спеціальних обстежень («м'які» дані), оскільки статистична інформація для оцінки неінституційних форм взаємозв'язку є обмеженою або взагалі відсутньою.

На основі критичного аналізу можливостей застосування існуючих методів, інструментів та показників, враховуючи особливості України, а саме недосконалість державної статистики, зроблено висновок про обмежені можливості застосування більшості з існуючих у світі показників та індикаторів оцінки взаємозв'язку науки та промисловості, що дало можливість обґрунтувати необхідність використання показників з різних джерел даних: державної статистики, статистики наукових установ та спеціальних соціологічних досліджень. Відповідно до цього було розроблено організаційно-методичний підхід (Рис. 4) до комплексного дослідження впливу академічної науки на технологічний розвиток промисловості, який полягає у використанні кількісних та якісних даних, отриманих з офіційних джерел та спеціальних соціологічних досліджень, які характеризують зв'язок між продуцентами та споживачами нового знання; розробці типології наукових підрозділів за запропонованим критерієм наявності у них перспективних технологій для визначення особливостей забезпечення створення нових технологій.

Вибір НАН України в якості об'єкта дослідження зумовлений її вирішальною роллю в процесі продукування нового знання, яке згодом комерціалізується промисловістю (зокрема, понад 60% усіх фундаментальних досліджень виконується в установах НАН України) та технологічною спрямованістю наукових досліджень у НАН України, яка є наслідком усвідомленої необхідності практичного використання результатів фундаментальних досліджень, тобто створення технологій, та їх впровадження в господарську діяльність, що в свою чергу підтверджується даними офіційної статистики.

Рисунок 4. Процедура оцінювання взаємозв'язку НАН України з промисловістю України

Відповідно до запропонованого організаційно-методичного забезпечення оцінка впливу академічної науки на технологічний розвиток України передбачає оцінку середовища та умов, в яких функціонують продуценти та споживачі нового знання, аналіз результативності наукових досліджень в НАН України та їх використання в економіці України, аналіз особливостей організаційного, матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення створення нових технологій.

У третьому розділі «Аналіз взаємозв'язку академічної науки з промисловістю України» здійснено аналіз середовища та умов взаємодії науки та промисловості України; проведено аналіз показників технологічної складової діяльності академії та оцінки використання наукових результатів в економіці України, а також виявлено особливості організаційного, матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення створення нових технологій та впровадження їх у промисловість.

Запропонований організаційно-методичний підхід оцінки впливу академічної науки на технологічний розвиток України дозволив з системних позицій проаналізувати та виявити особливості технологічного розвитку України.

Проведений аналіз середовища та умов, в яких функціонують учасники технологічного розвитку, показав, що на сучасному етапі розвитку України не створено відповідних умов для ефективної взаємодії між продуцентами (наука) та споживачами (промисловість) знання. Так, сьогодні держава не притримується чіткої лінії поведінки по відношенню до наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності: з одного боку, декларується необхідність і підтримка розвитку високих технологій та інноваційної діяльності, а з іншого - фіскальні органи влади всіляко гальмують дії нормативно-правових актів направлених на стимулювання інноваційної діяльності. Разом з тим в Україні фактично не сформована інноваційна інфраструктура. Особливо це стосується системи фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема відсутнє законодавче забезпечення механізму венчурного фінансування, відсутні реальні стимули у інвесторів та фінансових посередників для здійснення такої діяльності. Кадрова складова не забезпечує необхідного рівня та структури кадрового потенціалу науки та інновацій, зважаючи на негативні процеси старіння кадрів та відтоку мозків, які тривають в українській науці. Організаційна складова інноваційної інфраструктури також не може повною мірою виконувати своїх функцій через обмеження дії положень нормативно-правових актів, особливо з боку фіскальних органів влади, та протиріч між цими нормативно-правовими актами.

Показано, що промисловість України ще не готова до активного впровадження нових технологій. Зокрема, з року в рік знижується кількість інноваційно активних підприємств (у 2004 році їх кількість становила 13,7% на відміну від 19,4% у 2001 році), причому лише 26% з них витрачають кошти на проведення наукових досліджень, 9% купують нові технології, менше 5% підприємств купують патенти та ліцензії. Всередині системи було виявлено суттєві відмінності у здійсненні інноваційної діяльності та впровадженні технологій за галузями. Зокрема був розрахований показник середніх інноваційних витрат підприємства галузі, який показав суттєві відмінності у динаміці за різними галузями (наприклад, у машинобудуванні з 2001 по 2004 відбулося зростання у 3 рази, а у хімічному виробництві - зменшення на 8%). Серед галузей, що останніми роками забезпечили економічне зростання України (машинобудування, металургія та обробка металу, харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції), найперспективнішою з точки зору технологічного розвитку та взаємодії з наукою є машинобудування, оскільки в цій галузі не зменшується кількість інноваційно активних підприємств (протягом 2001-2004 вона залишилась на рівні 22-23%), зростають інноваційні витрати (за 2001-2004 обсяг інноваційних витрат зріс у 3 рази), відносно високою є частка інноваційно активних підприємств, що витрачали кошти на дослідження та розробки (біля 40%). Проте незважаючи на наявність галузей, де наука відіграє порівняно більшу роль (наприклад, у хімічному виробництві, де кількість підприємств, що витрачають кошти на НДДКР, складає 52,7%), в цілому в Україні система використання знання функціонує відокремлено від системи генерації знання. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність акцентування уваги держави на інших науково-технологічних напрямках, які здатні забезпечувати вищі темпи економічного зростання.

У системі генерації знання спостерігається зростання кількості виконаних наукових та науково-технічних робіт та незначне зростання фінансування за рахунок коштів вітчизняних замовників. В той же час розвиток структурних складових цієї системи відбувається нерівномірно та нестабільно, що проявляється у невідповідності динаміки розвитку секторів науки, зокрема у фінансуванні наукових та науково-технічних робіт. Так, з 1996 року найбільше зростання вартості робіт відбулося саме у заводському (в 4 рази), галузевому та академічному секторах науки (в 3 рази), тоді як у вузівському секторі науки вона зросла лише у 2 рази.

Виявлено тенденції до зростання результативності діяльності інститутів НАН України. В якості критеріальних показників було обрано показники патентно-ліцензійної діяльності, які є одними з основних при аналізі науково-технологічної сфери, та показник кількості госпдоговорів, що виконувалися в інститутах НАН України. За останні п'ять років спостерігається позитивна динаміка кількості патентів, отриманих в Україні, кількості заявок на отримання патентів, кількості госпдоговорів, і найголовніше, кількості ліцензійних угод, підписаних з українськими замовниками, яка у 2004 зросла в 3 рази у порівнянні з 2000 р. Проте це не супроводжується зростанням недержавного фінансування у структурі фінансування НАН України.

Встановлено за результатами соціологічного дослідження «Функціонування та перспективи розвитку НАН України», в якому здобувач брав безпосередню участь, що на сучасному етапі розвитку академічної науки українські вчені переважно публікуються у вітчизняних наукових виданнях, що не дозволяє більшості з них підтвердити рівень отриманих наукових результатів у порівнянні з світовими. Українські вчені недостатньо активні у просуванні наукових результатів на ринок наукової продукції та залученні фінансових ресурсів споживачів: намагання понад 40% керівників наукових підрозділів технологічного профілю з просування наукових результатів на ринок наукової продукції виявилися безуспішними; понад 20% вважають свої результати такими, що не підлягають комерціалізації, тим самим підтверджуючи, що вони фактично не уявляють практичну значимість своїх результатів; 4% не знають як комерціалізувати свої наукові результати, а третина керівників успішно реалізовує наукові результати на ринку наукової продукції.

Виявлено за результатами соціологічного дослідження, що в основному результати наукових досліджень інститутів НАН України використовуються у науковій сфері, далі йдуть виробництво, освіта, управління, охорона здоров'я, невиробнича сфера та інші сфери (Таблиця 1). Це свідчить, з одного боку, про не завжди виправдано високий рівень «самовикористання» наукових результатів, а з іншого - про перспективи взаємодії академії з промисловістю та можливість прискорення технологічного розвитку країни зокрема.

Таблиця 1. Сфери використання наукових результатів НАН України

Основними проблемами, які виникають при використанні результатів наукових досліджень в промисловості та інших сферах економіки України, є недостатнє фінансування науки, недоліки законодавчого забезпечення, проблема охорони прав інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що в академії досить високий рівень знання своїх споживачів та зворотного зв'язку з ними (близько 70% керівників наукових підрозділів надали позитивну відповідь), проте лише кожне друге підприємство, яке використовує наукові результати, надає фінансову підтримку виконавцям наукових досліджень.

Розроблено типологію наукових підрозділів за критерієм наявності у них перспективних для промисловості технологій, що дозволило виявити особливості організаційного, матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення створення нових технологій науковими підрозділами. Було виділено два типи підрозділів: підрозділи І-го типу, до яких потрапило 105 наукових підрозділів, які володіють перспективними технологіями для впровадження їх у промисловість; підрозділи ІІ-го типу, до яких потрапило 54 наукових підрозділи, які не мали розроблених перспективних технологій. Порівняння характеристик функціонування підрозділів, дані про які отримані в ході виконання проекту «Розробка та впровадження методів оцінки діяльності науково-дослідних лабораторій НАН України на базі анкетування», в якому здобувач брав безпосередню учать, виявило низку особливостей у їх забезпеченні. Зокрема суттєво відрізняється структура наукових робіт (частка фундаментальних робіт у підрозділах І-го та ІІ-го типу відповідно 56% та 72%), кадрові характеристики (частка молоді до 35 років відповідно 32% та 25%), вікова структура обладнання (частка обладнання віком до 10 років відповідно 29% та 20%). З'ясовано, що підрозділи І-го типу, мають більш тісний зв'язок з промисловістю України: у них середня кількість підприємств, що впроваджували інновації підрозділу у 2005 році становила 1,3, тоді як у підрозділів ІІ-го типу - лише 0,15, хоча кількість отриманих протягом року патентів була приблизно однаковою. Виявлені особливості були враховані при розробці рекомендацій, направлених на посилення ролі НАН України у технологічному розвитку країни.

В роботі показано, що навіть не зважаючи на проблеми з фінансовим забезпеченням науки, більш важливими для розвитку академічної науки є проведення спільних досліджень з промисловістю, підготовка спільних публікацій та неформальне спілкування з представниками промисловості (Таблиця 2).

Таблиця 2. Оцінка типів взаємодії наукових підрозділів з діловими партнерами

Слід відзначити, що ці результати узгоджуються з результатами дослідження, присвяченого взаємодії науки та промисловості в США. Обидва дослідження підтвердили, що пріоритетами для науки є такі форми взаємодії, які передбачають рух знання у двох напрямках: від промисловості до науки, і від науки до промисловості. Тому поглиблення співпраці української науки із вітчизняною промисловістю повинно відбуватися завдяки розвитку та інтенсифікації взаємодії, яка передбачає взаємообмін знаннями.

Висновки

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної задачі дослідження взаємозв'язку між такими складовими національної інноваційної системи як академічна наука та промисловість. Найважливіші наукові результати дослідження полягають в наступному:

1. Вдосконалено теоретичні засади дослідження технологічного розвитку. Сформульовано у загальному вигляді визначення технології як використання результатів наукових досліджень для вирішення конкретних проблем, задоволення потреб людей, покращання їхнього добробуту та відповідно збільшення темпів економічного зростання країни за рахунок активізації інноваційних процесів, що набуває особливого значення при розбудові інноваційної економіки. На основі цього формулюється визначення технологічного розвитку, який передбачає поширення технологій в країні, промисловості, галузі, підприємстві тощо. В свою чергу, розповсюдження нових технологій неможливе без взаємодії тих, хто продукує їх, з тими, хто їх використовує; а отже ключовою характеристикою технологічного розвитку є взаємодія між його учасниками.

2. Обґрунтовано необхідність використання концепції національної інноваційної системи для оцінювання впливу академічної науки на технологічний розвиток України. Виявлено основні суб'єкти НІС, якими є держава, інноваційна інфраструктура, система генерації нового знання та система використання знання. Основна увага зосереджена на системі генерації нового знання та системі його використання, представниками яких відповідно обрано НАН України та промислові підприємства України.

3. Показано, що можливості застосування в Україні багатьох з сучасних кількісних показників та індикаторів взаємозв'язку науки з промисловістю обмежені через невідповідність державної статистики світовим стандартам, що обумовлює необхідність використання показників з різних джерел даних: державної статистики, статистики НДО та спеціальних соціологічних досліджень. Запропоновано організаційно-методичний підхід до вивчення впливу академічної науки на технологічний розвиток України

4. Досліджено сучасний стан середовища та умов, в яких відбувається технологічний розвиток, показано, що державою не створено узгодженої та діючої нормативно-правої бази для технологічного розвитку; а існуюча інноваційна інфраструктура не забезпечує ефективної взаємодії між учасниками технологічного розвитку. Виявлено, що в Україні система генерації знання та система його використання фактично функціонують відокремлено одна від одної.

5. Встановлено за результатами соціологічного дослідження, що більшість українських вчених-керівників наукових підрозділів не знають як комерціалізувати наукові результати або не уявляють їх практичне значення. Серед основних проблем, які перешкоджають використанню результатів наукових досліджень в промисловості та інших сферах економіки України, вчені академії виділяють недостатнє фінансування науки, недоліки законодавчого забезпечення, проблеми охорони прав інтелектуальної власності.

6. За розробленою типологією виявлено особливості організаційного, матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення створення нових технологій та їх впровадження у промисловість України, зокрема підрозділи, які мають розроблені перспективні технології, мають різні джерела фінансування, серед яких значну частку складають госпдоговори та конкурсне фінансування, що в свою чергу дає їм можливість покращувати матеріально-технічну базу для проведення якісних досліджень; такі підрозділи менше страждають від вікового дисбалансу кадрової структури, ніж інші підрозділи. Ці та інші особливості надають таким підрозділам конкурентні переваги, які дозволяють більш ефективно функціонувати в умовах транзитивної економіки та відповідно брати більш активну участь у технологічному розвитку України.

7. Встановлено, що для розвитку науки, підвищення якості наукових досліджень та їх відповідності сучасним потребам найбільш важливими для академічної науки є такі форми взаємодії, які передбачають взаємозбагачення своїми знаннями науки та промисловості (спільні дослідження, спільні публікації, неформальні контакти).

8. Україна має можливості посилити вплив академічної науки на технологічний розвиток країни за умов системного підходу до управління цим процесом; у зв'язку з цим на основі отриманих результатів розроблено адресні рекомендації для його основних учасників стосовно прискорення технологічного розвитку.

Размещено на Allbest.ru