Формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний аграрний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

Формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі

Іванилова Оксана Анатоліївна

Дніпропетровськ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент Корецька Світлана Олександрівна, Гуманітарний університет “Запорізький інститут Державного та муніципального управління”, завідувач кафедри фінансів і банківської справи

Офіційні опоненти

доктор економічних наук Крисанов Дмитро Федосович, Інститут економіки та прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі (м. Київ);

кандидат економічних наук, доцент, Воронянська Олена Владиленівна, Таврійська державна агротехнічна академія, Міністерство аграрної політики України, декан факультету обліку та аудиту (м. Мелітополь)

Провідна установа - Миколаївський державний аграрний університет, кафедра організації виробництва та агробізнесу, Міністерство аграрної політики, м. Миколаїв

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

Анотація

Іванилова О.А. Формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2006.

Дисертацію присвячено розробці науково-обґрунтованих основ формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі. Досліджено сутність та особливості формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі, теоретичні основи економічних взаємовідносин в АПК та тенденції розвитку зернового підкомплексу. Проаналізовано процес формування економічних взаємовідносин в АПК. Визначено ефективні форми і методи економічного регулювання зернового підкомплексу. Побудовано модель фінансової агропромислової групи з виробництва, переробки й реалізації зерна. Проведено оцінку економічної дієвості агропромислової інтеграції введенням комплексного показника, що розраховується як середній індекс коефіцієнтів товарності виробництва, асортименту продукції, якості зерна, сезонності виробництва, втрат продукції, виробничих витрат, прибутковості виробництва та коефіцієнта усуспільнення. Обґрунтовано основні напрями удосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК.

Ключові слова: зерновий підкомплекс, економічні взаємовідносини, регулювання, інтеграція, кооперація, модель, переробка.

Аннотация

Иванилова О.А. Формирование экономических взаимоотношений в зерновом подкомплексе. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2006.

Диссертация посвящена разработке научно-обоснованых основ формирования экономических взаимоотношений в зерновом подкомплексе АПК. Исследованы сущность и особенности формирования экономических взаимоотношений в зерновом подкомплексе АПК, теоретические основы экономических взаимоотношений в АПК и тенденции развития зернового подкомплекса.

Разработка эффективной системы экономических взаимоотношений нуждается в системном подходе и обобщении теории и практики экономических взаимоотношений. Изучение и использование накопленного материала по формированию экономических взаимоотношений и поиску оптимальных организационных форм имеет важное теоретическое и практическое значение для развития зернового бизнеса в Украине.

Экономические взаимоотношения возникают и формируются, в первую очередь, в процессе: планирования производственной деятельности, создания системы договорных отношений, осуществления маркетинговой деятельности, разработки и применения ценового механизма, распределения прибыли, проведения взаиморасчетов, финансирования и кредитования, оценки деятельности субъектов ведения хозяйства и тому подобное. Выделены три сложные группы экономических взаимоотношений: социально-экономические, организационно-экономические и технологические. Социально-экономические отношения формируются и функционируют собственно в сфере производственных отношений и характеризуют форму присвоения, социальную структуру агропромышленного комплекса.

В структуре экономического механизма выделяются как вертикальные, так и горизонтальные элементы-блоки, которые обеспечивают не только конструктивное, но и функциональное единство, когда каждый блок выступает как определена функциональная подсистема: “прогноз”, “стимулы” и “управления”. Подсистема “прогноз” содержит такие блоки: прогноз, планирование. Она определяет масштабы и пропорции, границы и параметры движения всей производственной системы. Подсистема “стимулы” включает такие блоки: спрос на разную продукцию и услуги; предложение товаров и услуг на рынке, конкуренция.

Государственное регулирование зернового подкомплекса осуществляется с целью: гарантированного обеспечения населения страны высококачественной сельскохозяйственной продукцией и продовольствием за счет отечественного производства; создание экономических условий для развития высокой эффективности агропромышленного производства, переработки продукции и обслуживания агропромышленного комплекса; развитию социальной инфраструктуры села для улучшения качества жизни сельских жителей; защите отечественного сельского товаропроизводителя на внешнем рынке.

Выделены сферы государственного регулирования: ценообразование на продукцию сельского хозяйства, материально-технические ресурсы; товарная интервенция на продовольственный и сырьевой рынки; бюджетная, налоговая и кредитная политика; система страхования в сельском хозяйстве; прогнозирование развития агропромышленного комплекса и ориентирование товаропроизводителей; защита отечественных товаропроизводителей агропромышленного комплекса на мировом рынке, содействие экспорту сельскохозяйственной продукции. Решение продовольственной проблемы в регионе во многом зависит от уровня эффективности функционирования зернового подкомплекса, предопределенного такими факторами, как: объем производства; качество зерна; ассортиментная структура зерна; величина затрат труда на единицу продукции; величина материально-денежных средств на единицу продукции; рентабельность; наличие мощностей для хранения и переработки зерновых ресурсов; рациональность использования мощностей. Без развитого зернового производства невозможно специализировать экономические районы на производство продукции животноводства, развивать производство технических культур и других отраслей сельского хозяйства.

В основу государственного регулирования рынка зерна на современном этапе развития сельского хозяйства должна быть заложена идея регуляции объемов предложения в соответствии с потребностями общества и с учетом экспортных возможностей. На практике это можно осуществить путем преодоления ценовой неопределенности, регуляции объемов предоставленных производителям кредитных ресурсов под выращивание зерновых культур, привлечения в производство необходимого количества материально-технических ресурсов с помощью механизма частичной компенсации их стоимости, введения в действие механизмов прямых платежей, финансирования посевов зерновых культур в кризисные годы.

Общая стратегия формирования экономических взаимоотношений в зерновом подкомплексе должна выходить из сочетания саморегулирования рынка, в основе которого лежат спрос, предложение, свободная конкуренция, и регулирующих экономических рычагов - фиксированных цен, бюджетных субсидий, дотаций, льготного кредитования, рационального налогообложения. Практика формирования экономических отношений в рыночных условиях обнаружила низкую эффективность многих применяемых экономических регуляторов. Это касается, в первую очередь, ценообразования, антимонопольной политики, финансирования, налогообложения. В процессе формирования экономических отношений в рыночных условиях развивается и углубляется система государственной регуляции в сфере ценообразования.

Ключевые слова: зерновой подкомплекс, экономические взаимоотношения, регулирование, интеграция, кооперация, модель, переработка.

Annotation

Ivanilova O.A. Formation of economic cooperation in grain growing. - Manuscript.

The dissertation for scientific degree of Candidate Economic Sciences on the speciality 08.07.02 - The Economics of Agriculture and Agrarian Production Complex. Dnepropetrovsk's state Agrarian University, Dniepropetrovsk, 2006.

The dissertation The Thesis is dedicated to development scientifically-grounded basis shaping the economic relations in grain growing APC. The author studies essence and particularities of the shaping the economic relations in grain growing APC, theoretical bases of the economic relations and trends of the development grain growing in APC. The process of the shaping the economic relations in APC is studied. The efficient forms and methods economic regulation grain growing are defined. The model of financial of production, conversions and grain realization is built. The effectiveness of financial agroindustrial groups and agroindustrial integration are estimated. The main trends of the economic relations improvement in grain growing in APC are founded.

Key words: grain growing, economic relations, regulation, cooperation, model, processing.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Реформування зернового підкомплексу в умовах ринкової трансформації національної економіки спрямоване на вирішення завдань продовольчого забезпечення країни та подолання кризових явищ, що охопили усі сфери АПК. У зв'язку з цим нестабільність розвитку та спад ефективності виробництва у зерновій галузі, значні коливання валових зборів зерна по роках є проблемами, подолання яких вимагає здійснення комплексу заходів організаційно-економічного характеру. В умовах розвитку ринкових відносин на селі товаровиробники опинились в специфічних умовах порушення виробничо-господарських і фінансово-економічних зв'язків, а також еквівалентності обміну між різними галузями та сферами агропромислового комплексу. Це є основним чинником нераціонального використання матеріально-грошових ресурсів, зменшення обсягів виробництва зерна. У сформованих фінансово-економічних умовах сільськогосподарські і промислові підприємства, посередницькі фірми, ринкові структури, керівні органи, що діють відокремлено, не можуть забезпечити стійкості виробничої, фінансової і соціальної сфер. Зниження рентабельності виробництва зерна зумовлене як диспаритетом цін в АПК, так і відсутністю економічних механізмів при реалізації зерна, адекватних ринковій економіці. В умовах становлення ринкової економіки гостро постала проблема уміти не лише виробити товар, а й вигідно його реалізувати.

Виробництво зерна як складова частина зернового підкомплексу за суспільно-економічним значенням було і є пріоритетним напрямом на всіх етапах розвитку сільського господарства України. За рахунок власного виробництва забезпечується потреба держави в зерні продовольчого призначення, в насіннєвому матеріалі, сировині для пивоварної, спиртової, комбікормової галузей. Україна має значні потенціальні можливості для нарощування експорту зерна.

Проблема збільшення обсягів і підвищення стабільності виробництва зерна і хлібопродуктів є однією з ключових у національній аграрній політиці. Вирішення цієї проблеми має чітко виражений регіональний характер, що обумовлено зростаючою відповідальністю регіонів за забезпечення населення продуктами харчування.

Вивченням і дослідженням проблем, пов'язаних з регулюванням процесу формування економічного механізму ринкових відносин і його функціонування з урахуванням особливостей перехідного періоду та регіональних умов агропромислового виробництва, займається багато вчених, серед яких С.С. Бакай, В.Р. Боєв, В.І. Бойко, П.П. Борщевський, Т.Г. Гайдук, П.І. Гайдуцький, О.В. Крисальний, І.І. Лукінов, М.Г. Лобас, З.П. Ніколаєва, П.М. Макаренко, Л.Ю. Мельник, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, В.Ф. Сайко, Л.М. Худолій, О.М. Шпичак та ін.

Проте окремі питання потребують детальнішого опрацювання. Так, подальшого дослідження вимагають проблеми закономірностей розвитку взаємовідносин між суб'єктами господарювання в аграрній сфері. Недостатньо розроблені питання визначення ефективних форм регулювання зернового підкомплексу АПК. Потребує негайного вирішення проблема побудови і функціонування агропромислової фінансової групи з виробництва, переробки й реалізації зерна.

Актуальність проблеми, її практичне значення й недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені у межах наукової теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є удосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі в ринкових умовах. Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

- дослідити теоретичні основи економічних взаємовідносин в АПК;

- проаналізувати процес формування економічних взаємовідносин в АПК;

- дослідити тенденції розвитку зернового підкомплексу;

- визначити ефективні форми і методи економічного регулювання зернового підкомплексу;

- вдосконалити методику економічної оцінки дієвості фінансової агропромислової групи та агропромислової інтеграції в цілому;

- обґрунтувати основні напрями вдосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є процес формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми та напрями удосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану розвитку економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі), монографічний (поглиблене вивчення результатів економічних взаємовідносин підприємств з виробництва й переробки зерна), розрахунково-конструктивний (побудова й економічне обґрунтування моделі фінансової агропромислової групи з виробництва, переробки й реалізації зерна), експериментальний (обґрунтування основних напрямів удосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК) тощо.

Матеріалами для дослідження стали спеціальна література з проблем теорії та практики регулювання економічних відносин в агропромисловому комплексі, нормативні документи, статистичні дані.

Наукова новизна полягає в такому:

вперше:

- запропоновано модель економічних взаємовідносин у системі державного регулювання агропромисловим комплексом, яка складається з блоків: визначення цілей, стабілізація розвитку, механізм спостереження;

удосконалено:

- процес оптимізації формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі, визначенням мінімальних витрат на їх формування та підтримку при забезпеченні запланованого обсягу виробництва продукції переробки;

- структуру економічного механізму в зерновому підкомплексі як єдиної системи з виділенням функціональних підсистем: прогноз, стимули й управління;

- економічну оцінку дієвості агропромислової інтеграції введенням комплексного показника, що розраховується як середній індекс коефіцієнтів товарності виробництва, асортименту продукції, якості зерна, сезонності виробництва, втрат продукції, виробничих витрат, прибутковості виробництва та коефіцієнта усуспільнення;

набуло подальшого розвитку:

- поняття “захисна ціна”, що являє собою необхідний рівень витрат на виробництво продукції і встановлюється для підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Практичне значення отриманих результатів полягає в участі в розробці заходів виконання Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 р. у галузі удосконалення економічних взаємовідносин між сферами виробництва і переробки зерна (довідка № 157 від 11.01.2006 р.). Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційної роботи використані в практичній діяльності сільськогосподарських підприємств Запорізької області (довідка № 174/01-16 від 04.04.2005 р.). Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Економіка підприємства”, “Економічний аналіз”, “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємства” (довідка № 19-11 від 15.02.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертації розроблені автором особисто і містяться в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону”, м. Дніпропетровськ (2002 р.), “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України”, м. Дніпропетровськ (2003 р.), “Дні науки”, м. Запоріжжя (2004 р.), “Наука та інновації - “2005” м. Дніпропетровськ (2005 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” м. Дніпропетровськ (2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 10 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць та матеріалах науково-практичних конференцій, з них 5 - у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікації становить 2,2 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи - 197 сторінок, з яких: 16 рисунків займають 10 сторінок, 46 таблиць - 25, список використаних джерел (196 найменувань) - 15, 6 додатків - 12 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі дисертації обґрунтована актуальність дослідження, визначена мета та завдання роботи. Викладені найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи розвитку економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі” досліджено й узагальнено теоретичні основи, сутність та особливості розвитку економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі й визначено основні напрями їх трансформації.

Ефективність і збільшення виробництва можливі при забезпеченні системного підходу й обов'язковому узгодженні між собою найважливіших напрямів перетворень в агропромисловому комплексі: фінансово-економічних, організаційних, земельних, технічних і технологічних, при структурній перебудові комплексу, його інтенсифікації та прискоренні використання досягнень науки і техніки. Тільки при такому підході в нових умовах можна одержати працюючий механізм стійкого розширеного відтворення як у зерновиробництві, так і в усьому продовольчому комплексі. Ускладнення взаємовідносин у зерновому підкомплексі в процесі відтворення зумовлює необхідність наявності технічного складу, поліпшення взаємодії виробничих ланок з підприємствами, організаціями сфери обігу, виробничої і невиробничої інфраструктури.

Економічний механізм, розглянутий як цілісна система, безумовно, має певну будову. Він діє і виявляється у певних видах суспільних відносин, має конкретну спрямованість. Економічний механізм в умовах ринку повинен забезпечувати процес суспільного виробництва на основі таких основних ринкових категорій, як попит, пропозиція і конкуренція, за допомогою створення державою умов для приватної інвестиційної активності й економічного піднесення. Структурний аналіз економічного механізму дає змогу виділити дві його сторони: організаційну і функціональну. Перша відображає будову (“конструкцію”), а друга - дію (“важіль”). Якщо перша сторона може розглядатися як своєрідна “анатомія” економічного механізму, то друга - як його “фізіологія”. У структурі економічного механізму виділяються як вертикальні, так і горизонтальні елементи-блоки, що забезпечують не тільки конструктивну, а і функціональну єдність (як системи), коли кожний блок виступає як певна функціональна підсистема: “прогноз”, “стимули” й “управління”. Кожна з цих трьох, хоч і великих, але підсистем, має свої структурні блоки, власну будову і функціонування.

Підсистема “прогноз” містить такі блоки: прогноз (науки і техніки, соціально-демографічних процесів, зовнішньоекономічних і міжкомплексних відносин), планування (розрахунок перспектив на різні періоди). Вона визначає масштаби і пропорції, межі та параметри руху всієї виробничої системи.

Підсистема “стимули” включає такі блоки: попит на різну продукцію й послуги; пропозиція товарів і послуг на ринку, конкуренція. Ця підсистема визначає сукупність економічних відносин виробничої системи, характеризує її рушійні мотиви.

У складі підсистеми “управління” виділяється державне регулювання, що включає такі ланки: активізація інвестиційної діяльності; регулювання використання виробничих і природних ресурсів, якість продукції; управління соціальним розвитком та охороною навколишнього середовища. Реалізація функції державного регулювання здійснюється у сфері фіскального контролю, контролю за цінами, бюджетної і кредитної допомоги вітчизняному виробництву продовольства (рис. 1).



Рис. 1. Загальна структура економічного механізму

Безумовно, усі ці підсистеми, що утворюють структуру економічного механізму, виділені нами з пізнавальною метою, функціонують же вони у взаємозалежній системі як єдине ціле. Ринкові відносини, які включають у себе визначений набір економічних регуляторів, мають бути засобом досягнення тих чи інших цілей. Якщо говорити про цільові орієнтири агропромислового комплексу, то в найближчі роки потрібно забезпечити його стабілізацію і подальший стійкий розвиток. На обмеження свободи і економічної самостійності сільськогосподарських підприємств впливають такі об'єктивні умови: обмеженість ресурсів, якісної сировини, кваліфікованих кадрів, інформації про нові технології та продукцію; доступність високих технологій і відповідного устаткування; конкуренція; визначеність прав власності. Названі принципи дають змогу критично оцінити можливості основних форм і їх моделей, які відображають взаємодії підприємств і держави. Вивчення законодавчих основ і ефективної практики участі держави в економічних процесах дає змогу обґрунтувати модель економічних взаємовідносин у системі державного регулювання агропромисловим комплексом (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Модель економічних взаємовідносин у системі державного регулювання агропромисловим комплексом

Умовами функціонування цієї моделі взаємодії є: соціальне ринкове господарство; регульований сільськогосподарський ринок; можливість вибору ефективної форми власності; врахування процесів глобалізації економіки.

Економічна політика держави, з огляду на інтереси всіх партнерів, ставить понад усе економічний добробут споживача і сільськогосподарських товаровиробників. Таким чином, одним з основних принципів системи регулювання АПК є віддання пріоритету сільському господарству. Його застосування має забезпечувати економічну підтримку сільським товаровиробникам, необхідність якої визначається особливостями аграрного сектора, що ставлять сільське господарство в невигідне становище порівняно з іншими галузями та видами діяльності.

Доказом цього є посилення відставання рівня доходів працівників сільського господарства від доходів зайнятих в інших галузях, і те, що одним з найбільш престижних занять виявилася торгівля, а точніше - перепродаж товарів. У зв'язку з цим економічна підтримка сільськогосподарських товаровиробників стає ще більш актуальною.

У другому розділі “Розвиток економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі АПК” проаналізовано сучасний стан зернового підкомплексу АПК та особливості розвитку ринку зерна, основні передумови формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі.

Як свідчать результати дослідження на базі моделі ринку пшениці, передбачений чинним законодавством механізм державного регулювання ринку пшениці є низькоефективним з ряду причин. По-перше, він не усуває проблеми цінової невизначеності на ринку пшениці, за існування якої прогнозоване прибуткове виробництво є неможливим. Внаслідок різних щорічних коливань ринкової ціни господарства не можуть передбачити її рівень на наступний рік, а отже, прийняти економічно обґрунтоване рішення щодо розміру площ посівів та обсягу залучених матеріально-технічних ресурсів під вирощування пшениці. Це призводить до того, що собівартість вирощування пшениці певної частини господарств перевищує середню ринкову ціну її реалізації, що завдає їм невідшкодованих економічних збитків. Крім того, надлишок збиткової пропозиції пшениці теж реалізується на ринку, що призводить до подальшого зниження ринкової ціни рівноваги і негативно позначається на доходах більш ефективних товаровиробників. Як показують результати дослідження, загальні втрати сільськогосподарських товаровиробників від цінової невизначеності становлять 863,5 млн. грн. По-друге, при встановленні ціни підтримки на об'єкт регулювання не можна спиратися на дані про середньостатистичну галузеву собівартість її вирощування, як передбачено в постанові Кабінету Міністрів України № 164 від 7 лютого 2003 р. або на середньостатистичні показники цін продажу такого об'єкта за попередні п'ять років, як визначено в Законі “Про державну підтримку сільського господарства України”. Розраховані за такими методиками ціни не враховують реального співвідношення обсягів попиту та пропозицій на ринку, що може призвести до порушення ринкової рівноваги і завдати значних економічних збитків. По-третє, в основу державного регулювання на ринку пшениці має бути закладено положення про стабілізацію обсягів пропозицій відповідно до потреб суспільства та з урахуванням експортних можливостей країни, а не про регулювання ціни за допомогою інтервенцій, як це передбачено чинним законодавством.

На ринку зерна існує тісний обернений взаємозв'язок між обсягами пропозицій й ціною. Чим більший обсяг пропозицій, тим нижча ринкова ціна, і навпаки. Тому стабілізація обсягів пропозиції при порівняно незмінному внутрішньому попиті є запорукою стабілізації внутрішньої ціни. Отже, зникає потреба у державних інтервенціях, які є важким тягарем для державного бюджету. З економічної точки зору доцільнішим є запобігання виникненню дисбалансу обсягів попиту та пропозиції на ринку шляхом регулювання обсягів пропозицій. Ця ідея підтверджується статистичним даними про стан ринку зерна за останні роки.

Значні обсяги виробництва та пропозиції вітчизняного зерна у 2004-2005 маркетинговому році зумовили скорочення обсягів його імпорту.

У табл. 1 наведено баланс попиту і пропозиції зерна в Україні в 2004-2005 рр.

Слід зазначити, що обсяги укладених угод на пшеницю продовольчу для внутрішнього використання збільшилися за рахунок закупівлі у 2004 р. цієї культури на біржовому ринку для державних та регіональних потреб.

Таблиця 1. Баланс попиту і пропозиції зерна в Україні в 2004-2005 рр., тис. тон

Показник	2004 р.	2005 р.
Попит на пропозицію - всього	40900	36150
внутрішнього ринку - всього	28200	28150
в тому числі: фонд споживання	7500	7200
насіння	4200	3800
кормові цілі	15500	15650
інше споживання	1000	1500
зовнішнього ринку (експорту)	12700	8000
Пропозиції продукції - всього	40900	36150
внутрішнього ринку - всього	39900	35900
власне виробництво	41700	37400
зміна запасів	1800	1500
зовнішнього ринку (імпорт)	1000	250

В основі державного регулювання ринку зерна на сучасному етапі розвитку сільського господарства має бути ідея регулювання обсягів пропозицій відповідно до потреб суспільства та з урахуванням експортних можливостей. На практиці це можна здійснити шляхом подолання цінової невизначеності, регулювання обсягів наданих виробникам кредитних ресурсів під вирощування зернових культур, залучення у виробництво необхідної кількості матеріально-технічних ресурсів за допомогою механізму часткової компенсації їх вартості, уведення в дію механізмів прямих платежів, фінансування посівів ярих зернових культур у кризові роки. У ході дослідження було визначено фактори, які впливають на цінову ситуацію на ринку продовольчої пшениці: обмежена пропозиція високоякісного зерна; збільшення обсягів реалізації зернових сільськогосподарськими підприємствами в кінці року.

З метою створення ефективних механізмів регулювання ринку зерна на 2006-2007 маркетинговий рік, стабілізації цінової кон'юнктури, стимулювання продажу сільськогосподарської продукції на прозорому ринку необхідно: проводити постійний моніторинг кон'юнктури внутрішнього та світового зернових ринків; відстежувати обсяги зернових культур, на які здійснюється укладання та реєстрація експортних біржових угод з метою оперативного вживання заходів при їх надмірному зростанні, яке може призвести до дефіциту зерна на внутрішньому ринку; прискорити розробку та прийняття нормативно-правових актів щодо запровадження в Україні обігу свідоцтв та ф'ючерсної торгівлі.

У третьому розділі “Удосконалення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі” обґрунтовано економічне регулювання зернового підкомплексу АПК регіону, запропоновано механізм функціонування фінансової агропромислової групи і проведено економічну оцінку дієвості агропромислової інтеграції.

Економічна ситуація, яка склалася на ринку зерна і всієї сільськогосподарської продукції в умовах монополізованої економіки, не вкладається у схему співвідношення попиту та пропозиції, характерну для розвинутих ринкових відносин. Специфіка формування економічних відносин у зерновому підкомплексі визначає особливості формування цін і вартісних пропорцій в агропромисловому комплексі.

Механізм державного регулювання повинен включати заходи, здатні привести систему співвідношення попиту й пропозиції до тенденції рівноважного стану, що піддається процесам регулювання. Для повнішого використання виробленого зерна доцільним є регулювання реального споживання. Для досягнення цієї мети необхідні заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції, відносне зниження витрат на її виробництво і, відповідно, цін. Захисна ціна визначається необхідним рівнем витрат на виробництво продукції і встановлюється для підтримки товаровиробників. Виплати до захисного рівня здійснюються за підсумками реалізації продукції. Гарантована ж ціна визначається можливістю реального використання фінансових ресурсів на формування державних фондів продовольства. Вести розрахунки з визначення цін одночасно в усіх господарствах через їх велику кількість неможливо, тому візьмемо типові для регіону господарства, що відображають тенденції розвитку всіх сільськогосподарських підприємств регіону. При визначенні господарств-представників враховувалися рентабельність, спеціалізація виробництва, канали подальшого використання та переробки зерна. Додатково був проведений аналіз господарств регіону за розмірами і структурою посівних площ, наявністю енергетичних потужностей, валовою продукцією на одиницю витрат праці тощо. Господарства-представники мають типові показники.

Для сільського господарства розроблена досить велика нормативна база, використана при плануванні розвитку його окремих галузей. Частина цих нормативів обґрунтована в середньому за економічними районами. Ці нормативи більш прийнятні для укрупнених розрахунків у середньому для економічного району. Усередині регіону природні й економічні умови різні. Нормативи, розроблені для зон регіону, враховують цей фактор.

Як нормативна може бути використана планова собівартість зерна, якщо вона розрахована, виходячи з нормативних витрат. На жаль, планові витрати в більшості господарств мають потребу в корегуванні. Сучасний стан сільського господарства та значні зміни наклали свій відбиток і на рівень цін, і на технологію. Так, у рослинництві через економічні труднощі не виконується повністю перелік робіт, передбачений технологією: не в повному обсязі вносяться мінеральні добрива, не застосовуються засоби захисту рослин тощо. Через постійне зростання цін на всі види сировини й матеріалів ще більше, ніж у технології, склалися розбіжності в цінах фактичних і використаних при розрахунку нормативів. Необхідно враховувати й розбіжності в цінах на ті самі види матеріально-технічних ресурсів у різних господарствах, які склалися через різні витрати на транспортування та різні ціни придбання. При інфляції дуже важливі організація точного й постійного врахування реального зростання витрат у зв'язку з підвищенням цін і визначення тенденцій їх зміни.

При розрахунку нормативної собівартості зерна ми використовували технологічні карти. У них представлені нормативи прямих витрат на його виробництво. З різною метою використовуються типові технологічні карти, розроблені для зон регіону, технологічні карти для сільськогосподарських підприємств у цілому та їх окремих підрозділів. Методика їхньої розробки однакова. При розрахунку нормативної собівартості з метою ціноутворення знайшли застосування технологічні карти для господарств-представників.

За одиницю калькуляції беремо 1 ц зерна. Витрати на виробництво зерна взяті за прийнятою на практиці структурою: витрати на оплату праці з відрахуваннями, насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пальне і мастильні матеріали, автотранспорт, амортизація, витрати на організацію й управління виробництвом, накладні витрати, що включають відсоток банку за кредит та інші витрати.

Послідовність розрахунків можна записати таким чином:

1. Визначення сукупності норм витрат сировини, матеріалів, ресурсів, послуг у натуральному виразі, які включаються до нормативної собівартості:

A_i=(a_jl, а_j2, ... а_jn) (1)

де a_jl, а_j2, ... норма витрат, які включаються до нормативної собівартості на 1 ц зерна;

2. Визначення нормативної собівартості зерна господарств-представників, реалізованого державі в даний період:

C_i=(с_j1 *а_j1 +с_j2*a_j2+...+с_jn*a_jn) (2)

де C_i - нормативна собівартість зерна господарств-представників;

С_j - ціна одиниці сировини, добрив, ресурсів, послуг в j-того виду в і-тому господарстві

3. Визначення середньої нормативної собівартості зерна:

C_p= C_i/N (3)

де N - множина господарств-представників;

4. Визначення ціни на зерно:

Z=C_p*K₁*R (4)

де K₁ - коефіцієнт, який враховує включення в ціну зерна, податків, які не враховані у витратах;

R - нормативний рівень рентабельності зерновиробництва.

Занижені величини собівартості 1 ц зерна свідчать про невиконання повного переліку робіт, передбаченого технологією, сільськогосподарськими підприємствами.

Таблиця 2. Визначення захисної ціни 1 ц зерна у 2005 р.

Показники	Групи сільськогосподарських підприємств за рентабельністю виробництва, %
	I	II	III
	<16,0	16,1-30,0	>30,1
Кількість с.-г. підприємств у групі	16	13	6
Площа посіву зернових, га	5593	8937	10331
Урожайність, ц/га	16,8	19,4	27,6
Валовий збір зерна, т.	10335	19492	27430
Припадає на 1 ц зерна: витрати праці, люд.-год.	3,10	2,54	1,87
Нормативний рівень рентабельності, к-нт	1,61	1,61	1,61
Фактична собівартість 1 ц зерна, грн.	55,47	47,38	35,18
Нормативна собівартість 1 ц зерна, грн.	45,44	39,77	33,07
у % до фактичної собівартості	82	83	94
Середня нормативна собівартість, грн	39,89
Фактична ціна 1 ц зерна, грн	42,98	56,54	69,36
Гарантована ціна 1 ц зерна, грн	65,6
у % до фактичної ціни	127,38	121,15	104,04

А гарантована ціна за розрахунками має бути вищою за фактичну в середньому на 18%. При зміні цін, маючи норми витрат матеріально-технічних ресурсів по господарствах і нові ціни, можна скорегувати нормативну собівартість по господарствах-представниках, а потім - і по регіону.

Виробничий цикл у сільському господарстві триває рік і більше, а ціни протягом року змінюються кілька разів. При цьому фактична собівартість визначається тільки один раз на рік. До неї включаються витрати матеріально-технічних ресурсів за цінами, які змінюються протягом року. Якщо ж перерахувати собівартість сільськогосподарської продукції не в середньорічних цінах, а в цінах на момент реалізації, то сільське господарство прибутку від реалізації своєї продукції в цілому не одержує прибутку.

При визначенні гарантованих цін доцільний рівень рентабельності становить не менше ніж 60% при оцінці матеріально-технічних ресурсів, які витрачаються, у поточних цінах. Залежно від наявності коштів у регіоні гарантована ціна за цією методикою може бути розрахована на будь-яку рентабельність. Запропонована схема розрахунків ціни враховує вплив подорожчання сировини промислового походження на собівартість сільськогосподарської продукції.

При будь-якому стані ринкової економіки (в умовах конкуренції чи монополізованому) зміст удосконалення ціноутворення - максимізація прибутку за певний період. Великі прибутки на підприємствах переробних галузей можна одержати: монопольно підвищуючи ціни; підвищуючи ціни відповідно до інфляції або прискорюючи оборот коштів і збільшуючи обсяг реалізації; знижуючи ціни та нарощуючи обсяг виробництва продукції за рахунок реконструкції, переорієнтації виробництва тощо.

Сьогодні ринок штучно обмежений на користь переробника й продавця. В умовах відсутності конкурентного середовища підприємства переробних галузей, які панують на ринку, отримують прибуток. Унаслідок проблема ціноутворення на цих підприємствах необґрунтовано спрощується.

Заготівники й переробники зерна використовують просту методику визначення цін на свою продукцію, яку можна назвати витратною. Відповідно до неї, до витрат на одиницю продукції додається нормативний розмір прибутку. Але такий спрощений підхід до ціноутворення в умовах ринкових відносин часто призводить до негативного підсумку: затоварення, скорочення продажів і в результаті - до втрати доходу.

Методика розрахунку цін з урахуванням беззбитковості виробництва й забезпечення цільового прибутку також побудована на основі витрат. Але розрахунок здійснюється, виходячи не з середніх витрат - собівартості 1ц зерна, а на базі аналізу формування витрат на всю продукцію. Будь-яке виробництво характеризується певним рівнем постійних витрат незалежно від кількості виробленої продукції, з якого починається приріст витрат, пропорційний обсягу виробництва. Загальні витрати розраховуються на весь обсяг.

Розмір прибутку встановлюється, виходячи не з середніх нормативів рентабельності (звідси й можливості розвитку галузі), а конкретно для свого підприємства як сума, необхідна на визначені цілі (забезпечення життєдіяльності, реконструкцію, асортиментну переорієнтацію тощо).

Сума витрат і цільового прибутку визначає виторг від реалізації продукції, необхідний для здійснення запланованих заходів. Виходячи з цього виторгу й обсягу виробництва, розраховується необхідний рівень ціни для одержання цільового прибутку, тобто ціна (Ц) визначається таким співвідношенням:

Ц = (В_пост + (В_зм * О_вир) + Пр_ціл)/О_вир, (5)

де В_пост - постійні витрати, грн.;

В_зм - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

О_вир - обсяг виробництва, т.;

Пр_ціл - прибуток цільовий, грн.

Встановлення оптимального рівня ціни за наведеним методом припускає варіантність розрахунків, що визначається обсягом виробленої продукції, яка може бути реалізована залежно від ринкової ситуації - при більшій ціні треба продати меншу кількість продукції.

При розрахунку ціни за цим методом у будь-якому разі забезпечуються беззбитковість виробництва й одержання певного цільового прибутку. З огляду на рівень монополізації економіки сучасного періоду й низький рівень доходів значної частини населення, найбільш дієвим заходом регулювання монополістичної діяльності підприємств переробної галузі ми вважаємо встановлення галузевого рівня граничних цін за видами виробленої продукції.

Висновки

1. Зерновий підкомплекс як елемент агропромислового комплексу країни є складним об'єктом дослідження в умовах розвитку ринкових відносин. Розробка ефективної системи економічних взаємовідносин потребує системного підходу й узагальнення теорії та практики економічних взаємовідносин. Вивчення і використання накопиченого матеріалу щодо формування економічних взаємовідносин і пошуку оптимальних організаційних форм має важливе теоретичне й практичне значення для розвитку зернового бізнесу в Україні.

2. Економічні взаємовідносини виникають і формуються, насамперед, у процесі: планування виробничої діяльності, створення системи договірних відносин, здійснення маркетингової діяльності, розробки і застосування цінового механізму, розподілу прибутку, проведення взаєморозрахунків, фінансування й кредитування, оцінки діяльності суб'єктів господарювання тощо. На підставі проведеного дослідження виділено три складні групи економічних взаємовідносин: соціально-економічні, організаційно-економічні і технологічні. Соціально-економічні відносини формуються і функціонують власне у сфері виробничих відносин та характеризують форму присвоєння (власності), мету виробництва, соціальну структуру агропромислового комплексу. Організаційно-економічні відносини формуються і функціонують не всередині, а на стику виробничих відносин і продуктивних сил. Саме організаційно-економічні відносини найбільше піддаються змінам і сприйнятливі до них у технічному базисі агропромислового виробництва і формах його організації. Технологічні відносини пов'язані з технологічним процесом і залежать від нього.

3. Державне регулювання зернового підкомплексу здійснюється з метою: гарантованого забезпечення населення країни високоякісною сільськогосподарською продукцією і продовольством за рахунок вітчизняного виробництва; створення економічних умов для розвитку високої ефективності агропромислового виробництва, переробки продукції й обслуговування агропромислового комплексу; розвитку соціальної інфраструктури села для поліпшення якості життя сільських жителів; захисту вітчизняного сільського товаровиробника на зовнішньому ринку. Виділено сфери державного регулювання: ціноутворення на продукцію сільського господарства і продуктів її переробки, матеріально-технічні ресурси; товарна інтервенція на продовольчий і сировинний ринки; бюджетна, податкова та кредитна політика; система страхування в сільському господарстві; прогнозування розвитку агропромислового комплексу й орієнтування товаровиробників; захист вітчизняних товаровиробників агропромислового комплексу на світовому ринку, сприяння експорту сільськогосподарської продукції.

Вивчення законодавчих основ і ефективної практики участі держави в економічних процесах дало змогу запропонувати модель економічних взаємовідносин у системі державного регулювання агропромисловим комплексом. Умовами ефективного функціонування цієї моделі є: соціальне ринкове господарство; регульований сільськогосподарський ринок; можливість вибору ефективної форми власності; врахування процесів глобалізації економіки, правове регулювання й інформаційна підтримка, економічне стимулювання ділової активності сільськогосподарських підприємств.

4. У структурі економічного механізму виділяються як вертикальні, так і горизонтальні елементи-блоки, що забезпечують не тільки конструктивну, а й функціональну єдність, коли кожний блок виступає як певна функціональна підсистема: “прогноз”, “стимули” й “управління”. Підсистема “прогноз” містить такі блоки: прогноз (науки і техніки, соціально-демографічних процесів, зовнішньоекономічних і міжкомплексних відносин), планування (розрахунок перспектив на різні періоди). Вона визначає масштаби і пропорції, межі та параметри руху всієї виробничої системи. Підсистема “стимули” включає такі блоки: попит на різну продукцію та послуги; пропозиція товарів і послуг на ринку, конкуренція. Ця підсистема визначає сукупність економічних відносин виробничої системи. У складі підсистеми “управління” виділяється державне регулювання, яке включає: активізацію інвестиційної діяльності; регулювання використання виробничих і природних ресурсів, якість продукції; управління соціальним розвитком та охороною навколишнього середовища. Реалізація функції державного регулювання здійснюється у сфері фіскального контролю, контролю за цінами, бюджетної і кредитної допомоги вітчизняному виробництву продовольства.

5. Встановлення економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі відбувається певною мірою стихійно, вільний вибір контрагентів на основі співвідношення попиту та пропозиції не завжди економічно виправданий та ефективний. Процес оптимізації формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі здійснюється через визначення мінімальних витрат на їх формування та підтримку при забезпеченні запланованого обсягу виробництва; якості зерна; асортиментної структури зерна; витрат праці на одиницю продукції; рівня рентабельності; наявність потужностей для зберігання і переробки зернових ресурсів та їх раціональне використання.

6. Подальший розвиток галузі зерновиробництва Запорізької області в рамках агропромислової інтеграції буде сприяти зменшенню дефіциту зерна в регіоні, а також зерно буде найважливішим джерелом грошових надходжень у сільське господарство, становитиме значну частину сировини для харчової промисловості. Виробничо-господарський аналіз зернового підкомплексу Запорізької області свідчить про наявність величезного потенціалу для стабільного нарощування виробництва зерна в регіоні. Однак дія економічних реформ у господарствах зруйнувала всю систему виробництва зернових ресурсів через нестачу матеріально-технічних і фінансових коштів. Канали реалізації зерна в підкомплексі продовжують трансформуватися, утворювати нові форми. Розширюється нетрадиційний збут напряму фізичним особам, приватним підприємцям, продаж посередникам і промисловим організаціям.

7. В основу державного регулювання ринку зерна на сучасному етапі розвитку сільського господарства має бути закладена ідея регулювання обсягів пропозицій відповідно до потреб суспільства та з урахуванням експортних можливостей. На практиці це можна здійснити шляхом подолання цінової невизначеності, регулювання обсягів наданих виробникам кредитних ресурсів під вирощування зернових культур, залучення у виробництво необхідної кількості матеріально-технічних ресурсів за допомогою механізму часткової компенсації їх вартості, уведення в дію механізмів прямих платежів, фінансування посівів ярих зернових культур у кризові роки.

8. Загальна стратегія формування економічних взаємовідносин у зерновому підкомплексі має виходити з поєднання саморегулювання ринку, в основі якого лежать попит, пропозиція, вільна конкуренція, і регулюючих економічних важелів - фіксованих цін, бюджетних субсидій, дотацій, пільгового кредитування, раціонального оподаткування. Практика формування економічних відносин у ринкових умовах виявила низьку ефективність багатьох застосовуваних економічних регуляторів. Це стосується, насамперед, ціноутворення, антимонопольної політики, фінансування, оподаткування тощо. У процесі формування економічних відносин у ринкових умовах розвивається й поглиблюється система державного регулювання у сфері ціноутворення.

9. Для підвищення ефективності використання зерна доцільним є регулювання реального споживання, яке здійснюється через комплекс заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції, відносне зниження витрат на її виробництво і, відповідно, цін. Розрахунок ціни на зерно має враховувати вплив подорожчання сировини промислового походження на собівартість сільськогосподарської продукції. Дослідження показали, що захисні ціни починають діяти, якщо ціни на ринку не покривають виробничих витрат більшості виробників. Така ситуація в ринковій економіці виникає при перевищенні пропозиції над попитом і визначає зниження рівня виробництва, супроводжується збільшенням цін і зменшенням попиту. Державне регулювання через механізм захисної ціни дає змогу відшкодувати витрати більшості товаровиробників. Обсяг виробництва при цьому знижується незначно, а відповідно до цього, мало змінюється рівень цін, тобто введення захисної ціни є стабілізуючим чинником на ринках сільськогосподарської продукції. Захисні ціни передбачається формувати з урахуванням їх паритетності за основними видами сільськогосподарської продукції. Вводиться поняття базового, або оптимального, співвідношення цін на зерно і продукцію тваринництва, під яким розуміється співвідношення, що забезпечує рівну прибутковість зерна як при його виробництві з товарною метою, так і при використанні на корм худобі.

10. Інтегровані підприємства, завдяки злиттю капіталів в агропромислове об'єднання мають змогу спростити процедуру прийняття управлінських рішень, оперативно спрямувати консолідовані матеріально-технічні ресурси на ліквідацію “вузьких місць”, мають можливість одержати максимальну віддачу від усього технологічно взаємозалежного виробництва. Економія капітальних витрат досягається тим, що виключається необхідність будівництва сільськогосподарськими товаровиробниками власних потужностей з переробки, створення загальних обслуговуючих служб, включаючи маркетингову, відсутні податки на проміжних стадіях виробництва, є пільги з оподаткування інтегрованих структур, які одержують статус сільськогосподарського підприємства, підвищується ритмічність поставок сировини й завантаження переробного підприємства, а це забезпечує зниження реалізаційних цін, нарощення виробництва конкурентоспроможної продукції.

11. Стабільність функціонування фінансово-промислової групи багато в чому залежить від організації взаєморозрахунків та управління фінансовими потоками. В умовах дефіциту грошових ресурсів, кризи неплатежів фінансові відносини учасників ФАПГ характеризуються практично відсутністю грошових взаєморозрахунків унаслідок активного використання вексельної форми внутрішніх розрахунків. Тому сьогодні грошовий потік у такому формуванні буде являти собою акт обміну еквівалентами, вираженими в товарній формі. Крім того, як еквівалент можуть виступати цінні папери, можуть мати місце безеквівалентні потоки, наприклад податкові, орендні платежі, коли вихідна грошова сума відшкодуванню не підлягає.

...