Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Макроекономічне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Львів - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Необхідність переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України вимагає особливої уваги до дослідження проблем інноваційної діяльності. В цьому контексті важливого значення набувають питання макроекономічного регулювання інноваційної сфери через впровадження якісно нових механізмів її активізації.

Неготовність і непристосованість суб'єктів господарювання до нововведень як чинників забезпечення конкурентоспроможності в умовах ринкового господарювання, призвели до деструктивних процесів у вітчизняній економіці. Тому дослідження принципів формування національної інноваційної системи та механізмів забезпечення її ефективного функціонування є особливо актуальним в умовах сталого розвитку економіки.

Питання інноваційного забезпечення соціально-економічного розвитку господарської системи вже тривалий час перебувають у полі зору дослідників. У вітчизняній та зарубіжній літературі цим проблемам присвячено чимало праць. Теоретичну основу дослідження інноваційного розвитку закладено у працях видатних економістів М. Туган-Барановського, Й. Шумпетера, Ф. Гайєка, П. Друкера, Г. Менша, М. Портера, Ю. Бажала, В. Гейця, С. Злупка, В. Загорського, М. Згуровського, М. Козоріз, М. Крупки, О. Лапко, І. Лукінова, В. Осецького, А. Чухна та інших.

Ринкові перетворення в Україні ще не стали стимулом активізації інноваційної діяльності. Чимало процесів та явищ є суперечливими та незбалансованими, зумовлюючи необхідність формування системного підходу до вдосконалення макроекономічного регулювання інноваційної діяльності та побудови якісно нової організаційної моделі структури управління інноваційними процесами для визначення довготермінових стратегічних цілей розвитку інноваційної системи як на рівні регіонів, так і держави в цілому.

Водночас у вітчизняній літературі ще не достатньо висвітлені проблеми формування та розвитку національної інноваційної системи. Це є помітною слабиною, оскільки наявність розвинутої й адекватної сучасним потребам суспільного розвитку інноваційної сфери, що є складовою національного господарства, стає необхідною умовою стійкого та динамічного розвитку суспільства та його соціально-економічних інститутів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною плану науково-дослідної роботи Інституту регіональних досліджень НАН України «Регіональні суспільні системи: організаційно-економічний механізм їх формування і розвитку в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0104V0055007) та науково-дослідної тематики кафедри економіки України імені М. Туган-Барановського Львівського національного університету імені Івана Франка «Наукові основи розвитку національної економіки і регіональної політики в Україні на початку XXI століття» (номер державної реєстрації 0105U007450).

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у поглибленні теоретико-методологічних положень і рекомендацій щодо макроекономічного регулювання інноваційної діяльності у системі національного господарства з врахуванням його особливостей та забезпечення еколого-економічного та соціального розвитку.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

- уточнити суть економічних категорій «інноваційна діяльність» та «макроекономічне регулювання інноваційної діяльності»;

- здійснити теоретичний аналіз концепцій різних економічних шкіл щодо макроекономічного регулювання інноваційної діяльності;

- виявити особливості, місце та роль інноваційної діяльності на сучасному етапі розвитку національної економіки;

- дослідити особливості та роль інноваційного клімату в державі як основного чинника забезпечення формування та розвитку ефективної національної інноваційної системи (НІС);

- проаналізувати вплив ендогенних та екзогенних чинників на динаміку інноваційної діяльності в Україні;

- розробити систему кількісних та якісних індикаторів для оцінки інноваційної діяльності на макро - та мезорівнях розвитку національної економіки;

- провести аналіз системи механізмів макроекономічного регулювання інноваційних процесів у національній економіці;

- розробити теоретичні моделі макроекономічного регулювання інноваційного розвитку національної економіки;

- визначити напрями та механізми посилення активізації інноваційних процесів в Україні.

Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність у системі розвитку національної економіки.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади, особливості та закономірності макроекономічного регулювання інноваційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, теорії національної економіки та інноваційної теорії. Дисертаційне дослідження основане на системному підході до вивчення ролі та механізмів макроекономічного регулювання інноваційної діяльності. Для вирішення поставлених у роботі завдань використано систему загальнонаукових та спеціальних методів економічного дослідження, серед яких - методи наукового абстрагування, статистичний та метод системного аналізу.

Щоб узагальнити результати та проаналізувати їх у роботі було використано графічний і табличний методи побудови таблиць, графіків та діаграм, економетричні методи кластерного аналізу застосовувалися для оцінки стану та ефективності інноваційної діяльності в Україні.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, статистичні дані організації «Всесвітній економічний форум», Організації економічного співробітництва і розвитку та Європейського інноваційного таблоїда. У роботі також використано дані монографічних та періодичних видань, матеріали міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі проведено системне дослідження теоретико-методичних засад макроекономічного регулювання інноваційної діяльності в Україні, яке дало змогу одержати теоретичні та практичні результати, що характеризується науковою новизною, зокрема:

уперше

· побудовано організаційно-компонентну макроекономічну модель функціонування та регулювання інноваційної системи, яка відображає структуру елементів інноваційної діяльності, взаємозв'язки та комплексність заходів, спрямованих на організацію і послідовність реалізації інноваційних процесів;

· на основі економетричних методів кластерного аналізу розроблено систему оцінки стану й ефективності інноваційної діяльності як окремого регіону, так і країни загалом, яка дала змогу виявити слабкі ланки інноваційної сфери та забезпечити на цій основі побудову ефективнішої інноваційної системи;

· розроблено схему і матрицю механізмів цільового програмування інноваційної діяльності у відповідності до функцій структурних компонентів національної інноваційної системи, що дає змогу підвищити якість макроекономічного регулювання інноваційних процесів;

уточнено

· тлумачення змісту поняття «інноваційна діяльність», яке необхідно розглядати як діяльність, що спрямована на створення принципово нових чи вдосконалення наявних видів продукції, обладнання, технологічних процесів організаційно-технічних чи інших рішень задля отримання соціально-економічного та еколого-економічного ефектів;

· теоретичні засади класифікації основних компонентів становлення інноваційної моделі ринкової національної економіки, зокрема перелік важливих для практики організації та управління інноваційною діяльністю доповнено такими позиціями, як поділ інновацій за джерелами фінансування, удосконалено класифікацію за способами об'єктивного і суб'єктивного сприйняття та інтенсивністю інноваційних змін;

одержали подальший розвиток

· визначення економічної ролі та завдань держави стосовно відповідності її методів макроекономічного регулювання інноваційної діяльності рівню розвитку господарської системи та доцільності її участі у стимулюванні активізації цієї діяльності;

· теоретико-методичне обґрунтування впливу інструментів фіскальної та інвестиційної політики на розвиток інноваційних процесів у національній економіці;

· рекомендації щодо створення системи важелів та інструментів макроекономічного регулювання інноваційної діяльності, що мають еколого-соціальне спрямування для забезпечення сталого розвитку національної економіки.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає у поглибленні наукового аналізу економічної природи інновацій, організації макроекономічного регулювання інноваційних процесів, формування національної інноваційної системи та інструментарію їх дослідження, що сприяє подальшому розвитку інноваційної діяльності та вдосконалення механізмів її макроекономічного регулювання.

Отримані теоретичні положення, а також нові методичні підходи можна використовувати у процесі викладання економічних дисциплін, при підготовці навчальних посібників та розробленні спецкурсів з інноваційного менеджменту і економіки та організації інноваційної діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні рекомендацій щодо реформування та підвищення ефективності функціонування національної та регіональних інноваційних систем. Одержані результати можуть бути використані при формуванні стратегій та укладанні цільових програм інноваційного розвитку, визначенні основних цілей реалізації інноваційних проектів тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Викладені у дисертації наукові результати одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були обговорені та озвучені на щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, 2003-2005 рр.), на Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації» (м. Львів, 23-24 квітня 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Економіка України в євроінтеграційних процесах» (м. Львів, жовтень 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні» (м. Львів, 25-26 березня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Львів, 21-22 жовтня 2005 р.), Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми» (м. Львів, 5-6 травня 2006 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Наука та інновації - 2007» (м. Дніпропетровськ, 10 жовтня 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 13 наукових праць, з них 7 статей у фахових наукових виданнях, що визнані положенням ВАКу України, 6 статей у матеріалах конференції. Загальний обсяг публікацій, які відображають основний зміст дисертації, - 4,1 д.а., з яких автору належить 3,9 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 9 додатків. Основний зміст викладений на 197 сторінках комп'ютерного тексту і містить 11 таблиць та 10 рисунків. Список літератури налічує 251 найменувань на 23 сторінках.

макроекономічний інноваційний національний регулювання

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, визначено мету і завдання, конкретизовано об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано теоретичне та практичне значення результатів дисертації, її наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів.

У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження інноваційної діяльності в національній економіці» уточнено економічну сутність поняття «інноваційна діяльність», види та функції інноваційної діяльності, здійснено теоретичний аналіз сучасного інструментарію дослідження інноваційної діяльності та її макроекономічного регулювання.

У дисертації запропоновано розглядати інновації як результат інноваційного процесу, втілений у вигляді нового чи вдосконаленого продукту, організаційно-технічного чи іншого рішення, що використовується в практичній діяльності з метою отримання соціально-економічного та еколого-економічного ефектів.

Узагальнивши наявні підходи до класифікації інновацій, автор робить висновок, що необхідно дещо доповнити перелік найвагоміших критеріїв для їхньої систематизації, а саме, за інтенсивністю технологічних змін: інновації нульового порядку (регенерування вихідних властивостей) Ї цільова зміна, що зберігає й оновлює наявні функції виробничої чи іншої господарської системи, або її частини; інновації першого порядку (кількісна зміна) Ї просте цільове пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій виробничої системи, чи її частини, наприклад, розширення ринків збуту; інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни) - прості організаційні зміни, наприклад, поділ відділу маркетингу на підрозділ досліджень ринку і підрозділ стимулювання збуту; інновації третього порядку (адаптаційні зміни) Ї зміни, зумовлені взаємним пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад, адаптація допоміжних процесів до змін у основних виробничих процесах через удосконалення випуску продукції; інновації четвертого порядку (новий варіант) Ї найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптивних змін, наприклад, оснащення комп'ютера потужнішим процесором; інновації п'ятого порядку («нове покоління») Ї змінюються всі або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад, упровадження програмного управління верстатом; інновації шостого порядку (новий «вид») Ї якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи чи її частини; змінюється вихідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад, стільниковий зв'язок; інновації сьомого порядку (новий «рід») Ї докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що змінює її основний функціональний принцип, наприклад, поява транзисторів, інтегральних схем, упровадження гнучких виробничих ліній, транспорт на магнітній чи повітряній подушці тощо.

За рівнем об'єктивного та суб'єктивного сприйняття доцільно виокремлювати: абсолютну новизну Ї фіксується за відсутності аналогів даного нововведення; відносну новизну Ї інновацію було застосовано на інших об'єктах або ж здійснено оновлення одного з елементів виробу системи в процесі поточної модернізації; умовну новизну - виникає внаслідок незвичайного сполучення раніше відомих елементів.

За джерелами фінансування: державні, венчурні, корпоративні, підприємницькі. Вказані критерії класифікації дають змогу розширити інструментарій інноваційної економічної теорії, одним з основоположників якої є видатний український вчений М. Туган-Барановський.

Економічна теорія інноваційного розвитку та її концепції містять знання про ділові цикли, технологічні устрої, життєві цикли продукції та технології виробництва. Ця теорія в економічних дослідженнях XIX-XXI ст., розвивається, головно, в руслі концепцій розвитку підприємництва, що вимагає застосування ефективних механізмів макроекономічного регулювання інноваційної діяльності для стимулювання інвестування приватного капіталу у високотехнологічні галузі національної економіки.

Ефективне застосування всіх елементів організаційно-економічного механізму регулювання національної інноваційної системи дасть змогу створити належне макросередовище для проведення гнучкої інноваційної політики, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародному ринку та забезпечення пріоритетного розвитку стратегічно важливих галузей. Для цього запропоновано новий підхід до класифікації інноваційних систем, що дозволить чіткіше визначати пріоритети при формуванні вітчизняної інноваційної системи (табл. 1).

Методами макроекономічного регулювання, на думку дисертанта, є сукупність конкретних способів впливу, спрямованих на практичне досягнення поставленої мети. Інструментами макроекономічного регулювання виступають засоби, які приводять в дію методи, а за допомогою зміни важелів обирають оптимальний варіант застосування інструментів.

Таблиця 1. Класифікація національних інноваційних систем за критерієм характеру організації інноваційної діяльності

Моделі національних інноваційних систем	Особливості організації інноваційної діяльності
Північноамериканська (США, Канада)	1) Великі порівняно з іншими країнами витрати на НДДКР; 2) Захист інтелектуальної власності в рамках державної інноваційної політики (стимулювання активного патентування); 3) Значна частина венчурного капіталу в загальному обсязі фінансування НДДКР; 4) Тісні взаємозв'язки між компаніями та університетами
Західноєвропейська (Німеччина, Франція, Нідерланди)	1) Значна роль державного фінансування НДДКР, що відрізняється програмною орієнтацією; 2) Інтенсивний розвиток інноваційної інфраструктури
Скандинавська (Швеція, Данія, Фінляндія, Норвегія)	1) Основні генератори інновацій - великі компанії; 2) Наявність центрального державного фонду підтримання інноваційної діяльності; 3) «Селективна концентрація» зусиль на не багатьох напрямах інноваційної діяльності
Східноазійська (Японія, Південна Корея, Китай)	1) Незначна роль влади у фінансуванні інновацій; 2) Заохочення впровадження провідних зарубіжних технологій; 3) Формування сприятливого клімату в сфері науково-технічної освіти і для діяльності відповідних дослідницьких закладів
Центральноазійська (Індія, Пакистан, Іран)	1) Політика протекціонізму щодо захисту внутрішнього технологічного ринку; 2) Скорочення частки галузей, що в меншій мірі використовують висококваліфіковану складну працю; 3) Плановий підхід до розвитку науки і технологій

У дисертації зазначено, що один метод регулювання як спосіб впливу на інноваційну діяльність країни може бути реалізований за допомогою кількох інструментів. Поєднання організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення механізму регулювання інноваційної діяльності за умов дотримання нормативно-правового забезпечення дає змогу поліпшити інноваційний клімат держави через висвітлення її інноваційних досягнень, рекламування передових технологічних здобутків, що потребують інвестицій, проведення конференцій, семінарів, форумів, круглих столів, особистих зустрічей винахідників, інвесторів, виставок, ярмарків тощо.

З огляду на це, сам процес макроекономічного регулювання інноваційної діяльності пропонуємо розглядати крізь призму побудови національної інноваційної системи, що в свою чергу передбачає: формування стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів інноваційної діяльності, моніторинг наявних тенденцій і оцінювання ефективності діяльності, визначення об'єктів, формування напрямів регулювання, вибір методів, інструментів, важелів, організацію їхнього впровадження й використання.

У другому розділі роботи «Макроекономічний аналіз системи регулювання інноваційної діяльності в Україні» проаналізовано вітчизняне середовище діяльності суб'єктів інноваційної діяльності, обґрунтовано доцільність використання сучасних інструментів стимулювання інноваційних процесів в Україні.

Аналіз інноваційного клімату у вітчизняній економіці засвідчує, що в ній ще не склалися сприятливі умови для розвитку науково-технічної та інноваційної сфери.

Серед чинників, що впливають на рівень інноваційного розвитку країни, важливе місце відведено макроекономічним показникам економічного розвитку, зокрема темпам зростання ВВП, стану платіжного балансу, системі захисту прав інтелектуальної власності, індексам споживчих цін, а також приватизаційній, податковій, ціновій політиці, мікросередовищу ведення бізнесу, ефективності судової системи тощо. На думку автора, одним з найважливіших чинників, що характеризує умови інноваційної діяльності в Україні, є соціальне середовище, яке включає такі складники, як рівень соціальної напруженості, рівень бюрократизації та корупції, частка тіньової економіки, рівень загальної злочинності тощо.

З середини 90-х років в Україні простежується різке зниження інноваційної активності в промисловості. Визначальними чинниками, які зумовлюють недостатній розвиток інноваційної діяльності у вітчизняній економіці, на думку дисертанта, є:

слабкий розвиток малого і середнього інноваційного підприємництва, як провідника інноваційного продукту у масове виробництво;

незавершеність і відсутність системного підходу до формування законодавчої й нормативно-правової бази з регулювання інноваційної діяльності та у сфері інтелектуальної власності;

брак державної дійової системи фінансового забезпечення та економічного стимулювання науково технологічної та інноваційної діяльності;

недосконалість системи державного регулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності;

високий ступінь морального і фізичного зношення експлуатованого обладнання;

відсутність системи довго- і короткотермінового прогнозування і стратегічного планування науково-технологічного поступу та визначення на цій основі пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності;

низька якість інвестицій у розвиток інноваційних конкурентних переваг національної економіки;

несформованість мережі інноваційної інфраструктури, яка б залучала промисловий, банківський і торговий капітали та об'єднувала ланки «освіта» - «наука» - «виробництво», а також слабкий розвиток трансферу технологій;

високі еколого-економічні ризики залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва та недотримання екологічних вимог системи ISO-14 000;

відсутність системи стимулювання та мотивації працівників до творчої ініціативи та інноваційної діяльності і невідповідність умов упровадження інновацій сучасним вимогам.

Розроблені для директивно-планової економіки методичні рекомендації з оцінки ефективності впровадження нової техніки і технології у промисловості та інших сферах господарської діяльності, що використовуються в практиці є застарілими та неактуальними, оскільки не враховують сьогоднішніх реалій (особливостей податкової системи, інфляцію, способи фінансування тощо), а також специфічні ризики, що характерні інноваційним проектам. У цьому контексті запропоновано авторську систему рейтингової оцінки ефективності стану інноваційної діяльності в регіонах національної економіки, що базується на основі на економетричних методів кластерного аналізу.

Оцінка розвитку сфери інноваційної діяльності здійснюється шляхом класифікації регіонів України на однорідні групи. Під класифікацією будемо розуміти поділ досліджуваної сукупності регіонів України R = R_i (i = 1, 2,…, 27) на порівняно невелике число однорідних груп чи класів.

Для аналізу сфери інноваційної діяльності виділено 17 основних індикаторів, які описують стан інноваційного розвитку регіонів та зазначені в офіційних статистичних джерелах. Ці індикатори поділено на чотири групи Ї складові інноваційної діяльності, які відображають окремий аспект розвитку сфери інноваційної діяльності, а саме: характеризують інтелектуальну власність, фінансове забезпечення, науковий потенціал та інноваційну результативність. Залежно від цілей дослідження кількість груп та склад їхніх показників може змінюватися.

На основі розподілу регіонів на класи за кожною складовою сформовано матрицю рангів. Матриця рангів засвідчує, в який клас потрапив регіон за кожною складовою і дає змогу визначити вагу окремого регіону у рівні розвитку інноваційної діяльності держави.

За матрицею рангів отримано загальний ранг кожного регіону. Далі згідно з сумою балів того чи іншого регіону проаналізовано рівень інноваційної активності в регіонах України (табл. 2).

Таблиця 2. Матриця рангів складових інноваційної діяльності в Україні

Регіон	Матриця рангів за нормованими значеннями
	Фінансове забезпечення	Науковий потенціал	Інтелектуальна власність	Інноваційна результативність
АР Крим	4	4	3	4
Вінницька	5	4	2	5
Волинська	5	5	5	5
Дніпропетровська	2	2	1	2
Донецька	2	2	1	4
Житомирська	5	5	4	4
Закарпатська	5	5	5	5
Запорізька	3	2	2	3
Івано-Франківська	5	4	3	2
Київська	4	5	3	4
Кіровоградська	5	5	5	4
Луганська	3	4	2	3
Львівська	4	3	2	4
Миколаївська	4	4	3	4
Одеська	4	3	2	3
Полтавська	3	4	2	4
Рівненська	5	5	5	5
Сумська	4	4	4	3
Тернопільська	5	3	3	4
Харківська	3	2	1	2
Херсонська	5	5	3	4
Хмельницька	5	5	3	5
Черкаська	3	3	3	5
Чернівецька	5	3	3	4
Чернігівська	5	5	4	5
м. Київ	1	1	1	1
м. Севастополь	5	4	5	5

У дисертаційній роботі порівняння розвитку інноваційної діяльності здійснено на основі нормованих значень показників кожної із складових. Причиною використання нормованих значень показників є те, що для різних показників їхні абсолютні значення суттєво відрізняються (в тисячі разів), зумовлюючи отримання різних дисперсій цих показників (які можна інтерпретувати як вагові коефіцієнти).

Нормовані значення показників розраховані за формулою:

де і - індекс регіону;

j - індекс показника;

Х_ij - значення j - го показника для і-го регіону;

M(X_j) - математичне сподівання j-показника;

S_j - середнє квадратичне відхилення j-показника (стандарт, корінь квадратний з дисперсії показника).

За допомогою програмного комплексу Statistica на основі вихідних даних було проведено класифікацію регіонів за п'ятьма класами (високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький) по кожній складовій.

Класифікацію регіонів України за рівнем розвитку інноваційної діяльності здійснено на основі нормованих значень показників - компонентів X_ij. При проведенні класифікації відстань між двома регіонами обчислюють за допомогою простої евклідової відстані:

де J_l - кількість показників в l-ій групі (в кожній з чотирьох складових).

Такий підхід до оцінки ефективності управління інноваційною діяльністю дозволяє виявити слабкі місця в інноваційному потенціалі певної території, а отже, вжити адекватних заходів щодо підвищення якісного рівня тієї чи іншої ланки. Це дозволяє також чіткіше сформувати інноваційну політику розвитку регіону на наступний період.

У третьому розділі дисертаційної роботи «Напрями та перспективи активізації інноваційних процесів в економіці України» розглянуто стратегічні напрями вдосконалення макроекономічного регулювання інноваційної діяльності та можливості їхнього розвитку у вітчизняних умовах, розкрито вплив механізмів регулювання інноваційної діяльності на конкурентоспроможність національної економіки, визначено можливі шляхи активізації інноваційних процесів в Україні.

В Україні відсутня система, яка б сприяла комерціалізації наявних технологій, результатів досліджень, виведення їх на ринок, що дало змогу нам трансформуватися у суспільство добробуту, заснованого на знаннях.

У дисертації запропоновано нами організаційно-інституційну модель (рис. 2), що відображає основні зв'язки та особливості функціонування національної інноваційної системи. Ця модель закладає підвалини для формування високоефективної економіки на інноваційних засадах.

Автор акцентує на тому, що важливими заходами щодо розвитку інноваційної діяльності у вітчизняній економіці є реалізація таких питань:

створення багаторівневої системи підготовки фахівців для інноваційної сфери;

організація міжнародного і міжрегіонального співробітництва в науково-інноваційній сфері;

стимулювання інноваційної основи інвестиційних проектів;

формування та розвиток інноваційної інфраструктури;

розширення участі малого і середнього бізнесу у науково-технічній та інноваційній діяльності;

створення мережі фондів інноваційного розвитку.

За результатами аналізу стану інноваційної діяльності у другому розділі, автором було сформовано імперативи активізації інноваційної діяльності в Україні та окремому регіоні зокрема. Першочергові заходи на думку повинні мати такий вигляд:

1) Збільшення рівня фінансування наукових досліджень до 2% ВВП.

2) Запровадження розгорнутої системи стимулювання приватного сектору вкладати кошти в НДДКР:

- галузеві і регіональні замовлення;

- пільгове оподаткування;

- сприяння у просуванні науково-технічних розробок і наукомістких товарів та послуг на національний та світовий ринки за рахунок проведення ефективної маркетингової (зокрема рекламної і виставкової), патентно-ліцензійної діяльності, захисту інтелектуальної власності;

- застосування норм прискореної амортизації щодо нового обладнання;

- пільгове кредитування державних та регіональних цільових програм із запровадження технологічних нововведень у пріоритетних галузях економіки (застосування бюджетних позик і компенсації ринкових відсоткових ставок за рахунок бюджету).

3) Забезпечення тісної взаємодії між підприємствами, науково-дослідними інститутами, університетами, науковими фондами та іншими інституціями з метою побудови та розвитку стійкої і динамічної НІС. Ця взаємодія має бути забезпечена через:

- створення інформаційних баз і банків даних, зокрема на комерційних умовах, для надання інноваційному сектору необхідної і своєчасної достовірної інформації;

- створення умов для оперативної практичної реалізації інноваційних ідей та проектів;

- проведення високопрофесійної наукової, фінансово-економічної, екологічної та інших видів експертиз інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок та ін.

4) Сприяння всіма можливими засобами нагромадженню інтелектуального потенціалу та його ефективному використанню, зокрема:

- запровадження нової системи мотивації праці, спрямованої на стимулювання творчості та винахідливості працівників;

- інтенсифікація міжнародного співробітництва (залучення висококваліфікованих іноземних фахівців, стажування за кордоном вітчизняних науковців тощо);

- стимулювання мобільності в сфері обміну вченими між промисловістю і наукою, в тому числі через створення науково-виробничих кластерів;

- вживання заходів щодо запобігання еміграції провідних науковців з країни, передусім через підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці;

- створення цілісної системи безперервної освіти.

5) Зміцнення діалогу між наукою і суспільством, підвищення рівня інноваційної культури (наблизити науку до людей, створювати умови для її сприйняття).

6) Забезпечення інноваційної безпеки держави, до якого мають входити:

- моніторинг стану економічної безпеки за критеріями розвитку інноваційної сфери;

- побудову стратегії науково-технічного розвитку необхідної для запобігання техніко-технологічній залежності країни в умовах глобалізації.

Автор відзначає необхідність запровадження в Україні системи одержання дозволів регулятивних органів влади для інвестування пріоритетних напрямів розвитку інноваційної сфери, практики надання неподаткових пільг інвесторам (надання безвідсоткових позик, безповоротних грантів), зокрема для розвитку депресивних територій, розвитку інноваційної інфраструктури тощо.

Висновки

У дисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування, проведено оцінку та запропоновано напрями удосконалення макроекономічного регулювання інноваційної діяльності в системі національного господарства.

За результатами дослідження сформульовано низку висновків, які відображають вирішення завдань дисертації відповідно до поставленої мети:

1. На основі огляду різноманітних теоретичних положень, концепцій, ідей, щодо терміну «інновація», цей термін визначено як результат інноваційного процесу, втіленого у вигляді нового чи удосконаленого продукту, організаційно-технічного чи іншого рішення, що використовується в практичній діяльності задля отримання соціально-економічного та еколого-економічних ефектів.

2. Теорія інноваційного розвитку дає змогу передбачати перспективу тривалого техніко-економічного поступу суспільного виробництва, впливати на зміни в фазах ділових циклів, а за рахунок інновацій - скорочувати тривалість фази спаду виробництва та сприяти піднесенню ділової активності підприємств.

3. Світовий досвід свідчить, що проведення ефективної інноваційної політики на основі впровадження інноваційних концепцій розвитку та формування національних інноваційних систем забезпечує економічне зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності підприємств на вітчизняних та іноземних ринках.

4. Дослідження теоретико-методологічної основи інноваційної діяльності крізь призму національної інноваційної системи дають підстави стверджувати, що цей аспект інноваційної діяльності в Україні перебуває лише на стадії становлення. Тому певну теоретичну цінність має розроблення комплексного підходу до становлення та функціонування національних інноваційних систем в умовах переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку. Такий підхід дає змогу розглядати НІС, як сукупність інноваційних структур та зв'язків між ними, що мають забезпечити підвищення ефективності примноження і використання інноваційного потенціалу країни та її регіонів задля прискорення їхнього соціально-економічного розвитку.

5. Розвиток соціально-економічного середовища як окремого регіону, так і національної економіки загалом, прямо залежить від системи стимулювання інноваційної активності. Хоча в останні роки спостерігається незначне збільшення фінансування інноваційної діяльності, рівень інноваційності вітчизняної економіки є доволі низьким, що свідчить про неефективність нинішніх механізмів регулювання інноваційної діяльності. Головними слабинками цих механізмів на нашу думку є:

- відсутність дієвих механізмів комерціалізації результатів науково-технічних розробок та передання їх до сфери виробництва зумовлюють низький рівень впровадження інновацій;

- поступове скорочення частки інноваційно активних підприємств у таких галузях, як машино- і приладобудування, спричинено високими економічними ризиками залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва та слабким розвитком малого і середнього інноваційного підприємництва, як провідника інноваційного продукту у масове виробництво;

- відсутність системи стимулювання та мотивації працівників до творчої ініціативи та інноваційної діяльності, а також невідповідність умов запровадження інновацій сучасним вимогам, що призвело до різкого скорочення чисельності фахівців, які виконують науково-технічні роботи;

- низький рівень програмно-цільового управління при реалізації державних науково-технічних та інноваційних пріоритетів, спричинений тим, що не сформовано інноваційну інфраструктуру, яка б залучала промисловий і банківський капітал та об'єднувала ланки «освіта» - «наука» - «виробництво».

6. У системі інноваційної діяльності, передовсім в регіональній, механізми її організації та регулювання є однією з найслабших ланок, що не дозволяє реалізувати інноваційну політику на всіх рівнях управління інноваційними процесами. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки потребує запровадження нових та удосконалення наявних механізмів стимулювання інноваційної діяльності. Такими механізмами насамперед мають бути: лізинговий механізм, венчурний, аутсортинг, кластерний, механізм контрактного фінансування, механізм міжнародної кооперації.

7. Системний характер інноваційного розвитку національної економіки означає, що технологічний розвиток слід розглядати не як ланцюжок однобічно спрямованих причинно-наслідкових зв'язків, які ведуть від науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) до інновацій, а як процес взаємодії і зворотних зв'язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних чинників, які визначають створення інновацій. Крім того, інвестиції в людський капітал та НДДКР є необхідною, але не достатньою умовою технологічної динаміки і швидкого економічного зростання. Важливе значення мають процес обігу знань між академічними установами і фірмами та процес навчання, що розглядаються в рамках побудови національної інноваційної системи.

8. Модель інноваційного розвитку дає змогу виявити структуру суб'єктів інноваційної діяльності, систему взаємовідносин між ними та з навколишнім середовищем. Побудова та реалізація такої моделі є підставою формування високоефективної національної економіки на базі підвищення технологічного та інноваційного рівня усіх сфер господарської діяльності та здобуття конкурентних переваг, передусім у пріоритетних напрямах науково-технічного комплексу.

9. Розвиток інноваційної діяльності визначається сукупністю прямих і зворотних зв'язків між різними стадіями інноваційного процесу, виробниками і споживачами знань, фірмами, ринком, державою, як в межах окремого регіону, так і в межах національних кордонів, і навіть у глобальному масштабі. Успішна реалізація інновацій залежить від наявності і доступності знань, що створюються, наприклад, державними науковими організаціями та університетами, власними науково-дослідницькими базами та ноу-хау компаній, а також від інструментарію макроекономічного регулювання національної економіки. Важливу роль відіграють також встановлені форми зв'язків між наукою і виробництвом та трансферу технологій, рівень розвитку інфраструктури, механізми фінансування науки та інновацій, стратегія інноваційного розвитку.

Реалізація зазначених заходів сприятиме, на наш погляд, розвитку системи макроекономічного регулювання інноваційної діяльності, забезпечить якісні перетворення і розвиток вітчизняної економіки.

Размещено на Allbest.ru

...