Управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств

стратегічний сільськогосподарський державний підтримка

Швидкі зміни зовнішнього середовища сільськогосподарських підприємств внаслідок недосконалого законодавства, розбалансування взаємозв'язків сільського господарства з іншими галузями АПК, доповнені природними факторами невизначеності, зумовили домінування в управлінні сільськогосподарськими підприємствами ситуаційного підходу. Зазначений підхід передбачає орієнтацію на найближчий позитивний результат: найшвидше отримання прибутку. За таких умов важко говорити про системність, адже неможливо зберегти систему, дотримуючись всіх вимог швидко змінюваного зовнішнього середовища. Розвиток передбачає не лише реакцію на існуючі обставини, а й створення умов реалізації мети, що можливо здійснити лише при застосуванні стратегічного підходу до управління.

Питанню створення результативної системи управління довгостроковим розвитком організацій присвячені наукові праці переважно іноземних вчених, серед яких І. Адізес, Л. Е. Грейнер, Р.-Д. Акофф, І. Ансофф, О.С. Віханський, В.С. Єфремов, Н.П. Маслєннікова, Б.З. Мільнер, Г. Мінцберг, Е.Б. Моргунов, А.А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд, Р.А. Фатхутдінов, Й. Шумпетер та інші. Окремі аспекти визначеної проблеми є об'єктом вивчення і для вітчизняних науковців, таких як В.О. Василенко, М.В. Вихор, В.П. Галушко, В.Г. Герасимчук, О.Д. Гуд-зинський, О.В. Ємельяненко, А.О. Заїнчковський, С.М. Кваша, М.Ф. Кропивко, Т.М. Осташко, В.К. Савчук, Н.М. Сіренко, О.І. Олексик, І.М. Рєпіна та багато інших. Однак у більшості наукових праць не повною мірою розкривається управління стратегічним розвитком підприємницьких структур як системна цілісність, не розроблені методологічні підходи до формування такої системи.

Актуальність дослідження проблеми розбудови системи управління для забезпечення довгострокового розвитку сільськогосподарських підприємств обґрунтована низькою ефективністю їх функціонування, яка пов'язана з недостатністю теоретичних і практичних розробок щодо використання стратегічного менеджменту в аграрній галузі та необхідністю узагальнення наявних і генерації нових ідей, адекватних сучасним умовам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося відповідно до науково-дослідної тематики кафедри менеджменту ім. проф. Й.С.Завадського Навчально-наукового інституту бізнесу Національного аграрного університету «Розробка організаційно-економічних і технологічних аспектів наукового менеджменту і маркетингу в АПК» (номер державної реєстрації 0101U003739).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка та обґрунтування пропозицій щодо удосконалення системи управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

- узагальнити теоретичні основи формування та використання цілісної системи стратегічного управління діяльністю підприємств з метою забезпечення їх ефективного розвитку;

- оцінити систему управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств з урахуванням ресурсного та управлінського потенціалів, фінансового стану і результативності діяльності, потенціалу сформованих можливостей організаційно-економічного та соціального характеру;

- розробити пропозиції щодо оптимізації процесу формування стратегії з виділенням окремих етапів та визначенням найважливіших факторів впливу на зазначений процес;

- обґрунтувати доцільність застосування удосконалених методів діагностування існуючих та розробки нових орієнтирів стратегічного розвитку сільськогосподарсь-ких підприємств;

- розглянути процес формування можливостей розвитку сільськогосподарських підприємств в умовах вступу до СОТ та розробити комплекс пріоритетних заходів, спрямованих на оптимізацію державної підтримки;

- розробити методику формування та використання системи оцінки ступеня розвитку сільськогосподарських підприємств шляхом виділення та узгодження основних критеріїв та параметрів окремих аспектів їх діяльності з метою забезпечення ефективного управління, орієнтованого на отримання синергетичного ефекту.

Об'єктом дослідження є процес управління стратегічним розвитком виробничо-господарських систем.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних і практичних положень управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною основою проведеного дослідження стали здобутки економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та іноземних вчених з питань пізнання закономірностей розвитку організації.

Методологічну основу дисертаційного дослідження залежно від спрямованості вирішуваних завдань становлять загальнонаукові та спеціальні методи, які ґрунтуються на сучасних засадах економічних і споріднених з ними наук. У дисертаційній роботі застосовувалися такі методи: діалектичний - при вивченні наукової літератури; динамічний, системний - при оцінці сучасного стану системи управління розвитком сільськогосподарських підприємств регіону; групування, кореляційно-регресійний аналіз - для виявлення взаємозв'язку показників, які характеризують сучасний організаційно-економічний потенціал та можливості стратегічного розвитку сільськогосподарських підприємств; методи спостереження, експертних оцінок - для діагностики організаційного і соціально-психологічного механізмів управління організаціями; розрахунково-конструктивний, порівняльний, графічний - при порівнянні показників; імітаційного моделювання, послідовних ітерацій, пропорційних залежностей показників - для прогнозування наслідків реалізації стратегій розвитку сільськогосподарських підприємств; метод SWOT-аналізу - для систематизації слабких і сильних сторін, можливостей та загроз навколишнього середовища при використанні стратегічного менеджменту в практиці функціонування організацій, SPASE-аналіз - для діагностики стратегії за первинними ознаками.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі та нормативні акти України, статистичні дані управлінь агропромислового розвитку Володарської та Білоцерківської районних державних адміністрацій Київської області, Державного комітету статистики України, сільськогосподарських підприємств Київської області, наукові та інформаційно-публіцистичні видання.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі результати, які характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, полягають у тому, що:

вперше

- обґрунтовано концепцію управління стратегічним розвитком підприємств як цілісності, що синтезує збалансовані компоненти відкритої системи, включаючи соціально-психологічні, економіко-правові та інституціонально-структурні елементи, спрямовані на підтримку стратегічних змін з метою забезпечення довгострокового існування організації (С. 6, 14, 15);

удосконалено:

- положення щодо розкриття сутності окремих елементів і системи управління стратегічним розвитком організаційних утворень у комплексі взаємодіючих соціально-психологічних та інституційно-структурних елементів (С. 5, 6);

- методологічні підходи до формування системи стратегічних дій, спрямованих на підтримку проведення якісних та кількісних змін, глибина та характер яких визначаються наявним потенціалом та можливостями розвитку окремих підприємств (С. 13, 14);

- алгоритм формування комплексної стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств та адекватні організаційно-економічні механізми забезпечення її реалізації з урахуванням внутрішньоорганізаційних резервів та потенціалу сформованих можливостей (С. 6, 13);

- методику обґрунтування базової стратегії довгострокового розвитку сільськогосподарських підприємств на основі врахування ступеня ризику та забезпечення її реалізації через формування системи конкурентних стратегій в залежності від рівня розвитку управлінського потенціалу (С. 12);

набули подальшого розвитку:

- механізм формування стратегічного потенціалу сільськогосподарських підприємств, в якому виділені потенціал-формуючі рівні та визначені можливі дії і напрямки використання ресурсів з метою створення нових можливостей для розвитку(С. 14);

- система оцінки рівня розвитку сільськогосподарських підприємств та впливу факторів на результативні показники їх господарювання, яка ґрунтується на принципі комплексності, передбачає врахування організаційних, економічних, соціально-психологічних та інституціонально-структурних компонентів і є передумовою формування зведено-аналітичної інформації для розробки стратегії розвитку організаційних утворень (С. 6, 8, 13, 15);

- методичні підходи щодо визначення кількісних та якісних параметрів внутрішньоорганізаційного потенціалу, що дозволить дослідити та врахувати окремі елементи керуючої та керованої підсистем підприємства та розкрити їх роль у забезпеченні успішного довгострокового розвитку суб'єкта господарювання (С. 8-11).

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості впровадження розробок автора як наукової основи для вирішення проблем підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності сільсько-господарської продукції. Основні положення дисертації можуть бути використані аграрними підприємствами у процесі розробки заходів, спрямованих на забезпечення ефективного довгострокового розвитку.

Окремі результати дисертаційної роботи впроваджено у практику діяльності приватно-орендного підприємства „Світанок» Володарського району Київської області, зокрема використання запропонованої методики визначення загального та земельного потенціалу господарств досліджуваного регіону з метою вигідного позиціонування себе на ринку (довідка № 79 від 26 квітня 2007 р.). Матеріали дослідження були використані Управлінням агропромислового розвитку Володарської райдержадміністрації для оцінки управлінської системи сільськогосподарських підприємств району з метою подальшого позитивного впливу на результати їх господарювання (довідка № 48-2/1 від 9 лютого 2007 р.). Теоретичні та практичні результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, використовуються викладачами в навчальному процесі на кафедрі менеджменту ім. проф. Й.С. Завадського Національного аграрного університету при викладанні курсів «Стратегічний менеджмент», «Управління потенціалом підприємства», а також у відокремленому структурному підрозділі Національного аграрного університету «Ірпінський економічний коледж» при викладанні дисциплін «Менеджмент» та «Маркетинг», що підтверджується відповідними актами від 16 травня і 8 червня 2007 року.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідались на: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток аграрного ринку та продовольча безпека України" (м. Київ, Національний аграрний університет, 8-9 квітня 2005 p.); Міжнародній науково-практичній студентській конференції „Актуальні проблеми виробництва та якості продукції в аграрному секторі України" (м. Київ, Національний аграрний університет, 27 квітня 2005 p.); Міжнародному Форумі молодих вчених „Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн" (м. Харків, Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка, 12-13 травня 2005 p.); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасного менеджменту" (м. Київ, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 18 травня 2005 p.); Міжвузівській науково-практичній конференції „Система менеджменту в умовах інституційно-структурної трансформації економіки України" (м. Київ, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 7 червня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Євроінтеграція та конкурентоспроможність продукції агропромислового комплексу України» (м. Київ, Національний аграрний університет, 5-6 жовтня 2006 року), Всеукраїнська науково-практична конференція «Конкурентоспроможність продукції АПК України та вимоги СОТ» (м. Київ, Національний аграрний університет, 4-5 жовтня 2007 року).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 1,62 друк. арк., у тому числі 4 статті у фахових виданнях (обсягом 1,05), та 4 матеріали конференцій обсягом 0,57 друк. аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел із 181 найменування. Основний зміст дисертації викладено на 182 сторінках комп'ютерного тексту. Робота містить 33 таблиці, 27 рисунків, 13 додатків, довідки про впровадження результатів дослідження.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретичні основи управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств" розкрито сутність системи управління стратегічним розвитком соціально-економічних структур, яка передбачає формування й ефективне використання можливостей для забезпечення довгострокового успішного функціонування організації.

В ході дослідження встановлено, що сучасна система менеджменту сільськогосподарських підприємств базується в основному на використанні ситуаційного підходу, в рамках якого передбачається пристосування до умов зовнішнього середовища шляхом оперативних або короткострокових дій, спрямованих на ліквідацію неузгодженостей між внутрішнім середовищем організації та її оточенням. Висока інтенсивність внутрішньоорганізаційних та зовнішніх змін зумовлює складність їх узгодження, яка в свою чергу потребує розробки та реалізації теоретичних та методичних підходів до управління з позиції стратегічного розвитку. Основою зазначених трансформаційних процесів повинно стати посилення значимості інституційно-структурних та соціально-психологічних факторів у новоствореній стратегічно-орієнтованій системі управління розвитком підприємств.

Ступінь зміни характеристик у результаті взаємодії середовища та організації залежить в основному від співвідношення кількісно-якісних параметрів і потенціалу середовища й системи. Сучасні стратегії організацій повинні враховувати виявлені зовнішні можливості й небезпеки, розвиток сильних сторін як основи конкурентних переваг і внутрішнього потенціалу організаційних утворень. Подібна взаємодія, за умов дотримання основних принципів інтеграційного, радикального, сценарного, функціонального, системного та стратегічного підходів до розвитку організації, дозволяє отримати синергетичний ефект у діяльності сільськогосподарських підприємств.

Застосування системного підходу до управління розвитком організацій має враховувати напрями і ступінь впливу зміни одних характеристик елементів системи організація-середовище на характеристики інших та на результативні показники організації в цілому. Опрацьовано рекомендації щодо ранжування факторів розвитку за ступенем впливу та можливістю вивчення з боку підприємства.

Відповідно до сценарного підходу в управлінні розвитком організаційних формувань однією з важливих проблем є діагностування окремих етапів життєвого циклу організації. У зв'язку з цим, на основі узагальнення точок зору багатьох дослідників і власних спостережень у дисертації запропоновано методику визначення етапів з урахуванням галузевих особливостей сільського господарства. Враховуючи теорію Л. Грейнера стосовно почерговості стадій еволюційного та революційного розвитку, зроблено акцент на частковій часовій консервативності розвитку, що дозволяє збалансувати портфель стратегій зі стратегічним потенціалом підприємств і забезпечити успішність здійснення як еволюційних, так і революційних змін.

На основі проведених досліджень запропоновано модель процесу розробки стратегії розвитку організації (рис. 1).

Рис.

У межах цієї моделі першим етапом визначено процес здійснення аналізу потенціалу розвитку, який розглядається як узгодження сформованих можливостей зовнішнього середовища та внутрішньосистемного потенціалу в розрізі структурних компонентів, і в результаті якого, відповідно до вибраних цілей, розробляються стратегічні альтернативи за основними напрямами діяльності. При цьому враховуються сильні та слабкі сторони і зовнішні загрози. Вибір комплексної стратегії розвитку організації теж є складним процесом, який пропонується розглядати через узгодження функціональних стратегій із запропонованою системою управління, організаційною структурою та стратегією зміни організаційної культури.

У другому розділі "Аналіз стану управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств" здійснено оцінку діяльності сільсько-господарських підприємств Володарського та Білоцерківського районів Київської області з урахуванням як внутрішніх факторів розвитку (наявний ресурсний та управлінський потенціал, фінансовий стан тощо), так і сформованих можливостей зовнішнього середовища (політика держави, ситуація на ринку та ін.).

Сучасний розвиток економіки України характеризується певними негативними ознаками. Орієнтація промисловості та сільського господарства на експорт, за відсутності задоволення внутрішнього попиту, зумовила залежність економіки від світових ринків. За цих умов сільське господарство України є особливо незахищеною галуззю національної економіки, ціноутворення в якій за умов лібералізації має несистемний та непрогнозований характер. За останні три роки з підвищенням ступеня державного впливу на формування рівня цін за допомогою економічних та адміністративних важелів спостерігаються позитивні зрушення в галузі. Вирівнювання показників рентабельності більшості видів товарної продукції сільськогосподарського виробництва у 2005 р., не зважаючи на істотне погіршення ситуації в 2006 р. (рис. 2.), створює стратегічні передумови для відновлення збалансованої науково обґрунтованої системи господарювання в об'єктивно-диференційованому аграрному секторі економіки та одержання додаткового

Рис. 2. Динаміка рівня рентабельності основних видів сільськогосподарської продукції в Україні *З 2001 р. - молоко незбиране.

синергетичного ефекту від поєднання підгалузей. Ефективне використання визначених вказаними передумовами можливостей, які матиме підприємство, може бути забезпечене лише за наявності: достатнього ресурсного потенціалу для здійснення виробничих процесів у необхідних масштабах; фінансового стану, який дозволить самостійно фінансувати поточну та довгострокову діяльність або залучати кошти зі сторони; ефективної системи менеджменту, яка дасть змогу з максимальним ефектом використати наявні ресурси та забезпечити фінансовий стан підприємства на достатньому рівні.

У зв'язку з цим пріоритетним і перспективним напрямом розвитку галузі є збільшення виробництва продукції саме за рахунок великих підприємств, які зможуть забезпечити виконання вказаних умов.

За результатами кореляційно-регресійного аналізу визначено щільність зв'язків між обсягом грошових надходжень від реалізованої продукції на 100 га сільськогосподарських угідь та елементами ресурсного потенціалу й іншими факторами, про що свідчить регресійне рівняння (формула (1)):

Y₁=-6,22426X₁+0,06283X₂+1,03390X₃+1,73032X₄+4,28985X₅+5,03X₆ ,

де Y₁ ? величина грошових надходжень на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн; Х₁ - розмір сільськогосподарських угідь у розрахунку на 1 середньорічного працівника, га; Х₂ - величина активів на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн; Х₃ - питома вага виручки від реалізації продукції рослинництва в структурі грошових надходжень господарства, %; Х₄ - питома вага виручки від реалізації продукції тваринництва в структурі грошових надходжень господарства, %; Х₅ - питома вага виручки від реалізації продукції власної переробки в структурі грошових надходжень господарства, %; Х₆ - вартість валової продукції на 1 середньооблікового працівника, тис. грн.

З метою виявлення ступеня використання наявного потенціалу на основі одержаного рівняння було зроблено розрахунок можливих обсягів грошових надходжень і проведено групування досліджуваних підприємств за вказаною ознакою (табл. 1).

Дані таблиці 1 свідчать, що перша група підприємств, ресурсний потенціал, спеціалізація та інші досліджувані фактори яких не дозволяють отримувати великі суми грошових надходжень, за фактом надходжень на 100 га сільськогосподарських угідь найкраще використовує наявний потенціал. Зниження коефіцієнта використання можливостей отримання додаткових грошових коштів на 100 га сільськогосподарських угідь в наступних групах свідчить про неефективну систему управління в досліджуваних підприємствах, яка не створює умов для повного використання наявного потенціалу.

З метою ранжування досліджуваних підприємств за єдиним критерієм забезпеченості основними видами ресурсів обґрунтовано доцільність застосування такого індексного показника як рівень ресурсного потенціалу, який враховуватиме як земельну, так і матеріальну та трудову складові. Через відсутність єдиної думки серед науковців щодо важливості кожного із зазначених елементів ресурсного потенціалу й неможливість проведення в межах дисертаційного дослідження обґрунтування критеріїв важливості факторів, пропонується визначати рівень ресурсного потенціалу за формулою (2):

Таблиця 1. Групування досліджуваних сільськогосподарських підприємств Київської області за обсягами можливих грошових надходжень на 100 га сільсько-господарських угідь, 2005 р.

,

де I_pn - індекс ресурсного потенціалу, коеф.; I_пзр - індекс потенціалу земельних ресурсів, коеф.; I_пмр - індекс потенціалу матеріальних ресурсів, коеф.; I_птр - індекс потенціалу трудових ресурсів, коеф.

Зазначені показники визначаються як коефіцієнти, які дорівнюють відношенню величини, що характеризує ресурс в абсолютному виразі, до середньої величини вказаного ресурсу по сукупності.

Виявлено, що при розрахунку рівня забезпеченості земельними ресурсами, крім врахування розміру землекористування та грошової оцінки землі, здійсненої більш як десятиліття тому, доцільно додатково зважувати величину на поправочний коефіцієнт, що враховуватиме наближеність господарств до інфраструктурних центрів і ринків збуту продукції.

Організаційно-правова форма господарювання визначає значною мірою результативні показники діяльності підприємства, адже основні принципи формування і використання капіталу та механізм здійснення управлінського впливу обумовлюються в установчих документах. Встановлено, що найкращі результативні показники діяльності серед досліджуваних підприємств отримали сільсько-господарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства і приватні підприємства.

Встановлено взаємозв'язки, які вказують на залежність фінансового стану, результатів діяльності та можливостей формування ресурсного потенціалу від рівня розвитку управлінської системи, яку запропоновано виражати через індекс управлінського потенціалу (формула (3)):

,

де I_уп ? індекс управлінського потенціалу, коеф.; І_ос ? індекс особистісного потенціалу керівника, коеф.; І_к - індекс командного потенціалу, коеф.; І_ор? індекс організаційного потенціалу підприємства, коеф.

Значення часткових індексів розраховується шляхом ділення суми балів оцінки окремих параметрів ознак складових системи менеджменту в підприємствах на середню величину по досліджуваній сукупності.

Поглиблене дослідження результатів господарювання та рівня забезпеченості ресурсами по групах підприємств за рівнем розвитку управлінського потенціалу доводить існування певних особливостей формування результативної системи управління підприємством залежно від масштабу господарювання, фондоозброєності та фондооснащеності (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив управлінського потенціалу на величину результатів господарювання сільськогосподарських підприємств Володарського та Білоцерківського районів Київської області, 2005 р.

Для підприємств з низьким рівнем забезпеченості ресурсами доцільною є орієнтація на пропорційний розвиток складових управлінської системи, адже навіть порівняно невеликі розміри господарювання, зважаючи на галузеві особливості, унеможливлюють ефективне управління, що спирається лише на ініціативу, кваліфікацію та авторитет керівника. Щодо фінансових показників для досліджуваних груп, то пріоритетною для керівництва повинна бути орієнтація на збільшення інтенсивності обороту авансованого капіталу, що дасть можливість отримати додатковий прибуток при тому ж масштабі виробництва. При зростанні рівня ресурсного забезпечення організаційна складова системи управління набуває більшої важливості, а її розвиток - пріоритетності. Подальше збільшення масштабів виробництва призводить до зростання ступеня розгалуженості організаційної структури, що загрожує розвитком кризи «автономії» в життєвому циклі організації. Вказану проблему можливо вирішити шляхом залучення представників команди до прийняття стратегічних управлінських рішень, що може бути здійснено за умови високого кваліфікаційного й освітнього рівня членів управлінської команди.

У третьому розділі "Формування результативної системи управління стратегічним розвитком сільськогосподарських підприємств" підтверджено, що розвиток підприємств визначається наявністю можливостей, які формуються значною мірою під впливом об'єктивних для окремого підприємства факторів. Створення сприятливих умов, регулювання різких змін у попиті та пропозиції на продукцію є основними завданнями держави як гаранта продовольчої безпеки країни. Розвиток аграрного сектору економіки неможливий без результативної державної підтримки, орієнтованої на захист вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників. Ряд нормативно-правових актів, прийнятих в останній час, дозволяють зробити висновок, що аграрна галузь не залишається без уваги з боку держави, але результативна система забезпечення можливостей розвитку сільськогосподарських підприємств ще не сформована. До першочергових проблем функціонування галузі слід віднести проблему входження України в СОТ. Важливим є визначення статусу нашої країни на момент входження в дану організацію, від чого значною мірою залежать умови її членства, а саме обсяги та характер підтримки державою вітчизняної аграрної галузі. Входження в СОТ у статусі країни з розвинутою ринкової економікою не дасть змоги скористатися поступками, які передбачені для країн, що розвиваються.

Неоднозначними щодо питань вступу до СОТ є очікування сільськогосподарських товаровиробників. Основна причина негативних очікувань респондентів ? можлива втрата частини внутрішнього ринку. 70% опитаних передбачають зниження конкурентоспроможності продукції на внутрішньому ринку, 55% ? зменшення обсягів виробництва в сільськогосподарських підприємствах. На думку 46% опитаних аналогічне зниження відбудеться і в особистих селянських господарствах. Подібні очікування не є виправданими, оскільки в Україні частка витрат у межах заходів «жовтої скриньки» на сьогодні не перевищує навіть обмежувальної норми для розвинених країн, а тому цю причину не слід вважати проблемою для інтеграційних процесів України до світового співтовариства. Підвищення рівня підтримки села заходами "зеленої скриньки" призведе до зміни акцентів серед одержувачів такої підтримки, оскільки стимулюватиметься не лише розвиток підприємств, а й інфраструктури в сільській місцевості.

У дисертації запропоновано комплекс пріоритетних напрямків та заходів державної політики для забезпечення можливостей стратегічного розвитку сільськогосподарських підприємств.

В умовах нестабільного зовнішнього середовища розробка та реалізація стратегії діяльності підприємства є основними елементами управління його розвитком. Для діагностики існуючої стратегії за первинними ознаками пропонується застосування методу SPACE-аналізу. Це дасть можливість при потребі коригувати або змінювати базові стратегії в процесі управління стратегічним розвитком аграрних підприємств, а також здійснювати їх порівняльний аналіз (рис. 3).

Рис.

На базі досліджуваних підприємств апробовано методику «матриця результативності» для визначення зони ризику, в якій перебувають підприємства досліджуваної сукупності. Одержана інформація дає змогу оцінити стан суб'єкта господарювання порівняно з конкурентами та обрати відповідну ситуації базову стратегію розвитку. Набір конкурентних стратегій, адекватних базовій, та механізм їх реалізації визначається пропорційністю розвитку системи менеджменту підприємства.

Визначена в роботі система критеріїв та параметрів організаційного розвитку дозволила спрогнозувати напрями змін на середньострокову та довгострокову перспективу і розробити систему стратегічних альтернатив та базових стратегій, адекватних вказаним умовам.

Реалізація комплексної стратегії розвитку диференційованих підприємств значною мірою залежить від правильно обраного «стратегічного набору», який включає виробництво перспективних та необхідних для ефективного функціонування підприємства видів продукції. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу досліджено вплив спеціалізації на рівень рентабельності підприємств Володарського (формула (5)) та Білоцерківського (формула (4)) районів Київської області:

де Y - рівень рентабельності, %; X₁ - питома вага продуктового напрямку «зернові» у структурі валової продукції підприємства, %; X₂ - питома вага продуктового напрямку «соняшник» у структурі валової продукції підприємства, %; X₃ - питома вага продуктового напрямку «соя» у структурі валової продукції підприємства, %; X₄ - питома вага продуктового напрямку «ріпак» у структурі валової продукції підприємства, %; X₅ - питома вага продуктового напрямку «цукрові буряки» у структурі валової продукції підприємства, %; X₆ - питома вага продуктового напрямку «м'ясо ВРХ» у структурі валової продукції підприємства, %; X₇ - питома вага продуктового напрямку «м'ясо свиней» у структурі валової продукції підприємства, %; X₈ - питома вага продуктового напрямку «молоко» у структурі валової продукції підприємства, %; X₉ - питома вага продуктового напрямку «мед» у структурі валової продукції підприємства, %.

Коефіцієнти при змінних, які мають високий рівень значущості, з урахуванням значень парних коефіцієнтів кореляції дозволяють визначати перспективні стратегічні зони господарювання для підприємств обох районів і можуть бути використані при визначенні стратегічних альтернатив розвитку підприємства.

Кореляційно-регресійні рівняння вказують на істотні відмінності стратегічних портфелів підприємств різних районів. Це свідчить про наявність різниці в можливостях регіонів, зумовленої не стільки територіальними відмінностями (райони знаходяться поряд), скільки відмінностями в політиці місцевої влади та настроях місцевих громад, які в період організаційних трансформацій відігравали ключову роль у виборі напрямку реформ. Збережена матеріально-технічна база більшості господарств Білоцерківського району дозволяє їм в сучасних умовах спеціалізуватись на виробництві продукції тваринництва, отримуючи при цьому значні прибутки. Відсутність такої бази в господарствах Володарського району Київської області зумовлює спеціалізацію прибуткових господарств переважно на рослинницьких галузях.

При проектуванні результативної системи управління розвитком аграрних підприємств визначено основні критерії та параметри, які характеризують певну стадію розвитку. Серед основних критеріїв, ґрунтовне дослідження яких було проведено в роботі, визначено ступінь економічного розвитку, що може бути виражений через величину грошових надходжень на 100 га сільськогосподарських угідь. Групування за вказаною ознакою дало можливість виділити три рівні розвитку підприємств. При складанні прогнозу для підприємств однієї групи за орієнтир було взято середній рівень групи з вищим рівнем розвитку. На основі кореляційно-регресійної моделі було розраховано кількісні параметри факторних ознак, необхідні для забезпечення запланованого рівня грошових надходжень на 100 га сільськогосподарських угідь. Отримані результати дають можливість оцінити необхідні дії за глибиною, характером та об'єднати їх у межах визначеної стратегії.

При виборі стратегії розвитку особливого значення набуває врахування часового фактору, який характеризується життєвим циклом організації. За матеріалами дослідження розроблено систему можливих стратегій розвитку сільськогосподарських підприємств на кожному з етапів життєвого циклу з урахуванням особливостей діяльності в аграрній галузі.

Забезпечення стратегічного розвитку організації передбачає першочергову підтримку кадрового потенціалу та інших факторів, які з ним тісно співпрацюють. Розроблена модель формування стратегічного потенціалу підприємства (рис. 4) розкриває місце особистісного фактору в процесах стратегічного розвитку системи. Застосування вказаної моделі дозволить знайти додаткові можливості підсилення стратегічного потенціалу підприємства та визначити основні напрямки дій для поліпшення сприйняття інноваційних проектів працівниками через ефективну зміну організаційної культури.

Рис.

Крім соціально-психологічних факторів підтримки стратегічно орієнтованого розвитку в дисертаційному дослідженні знайшли відображення інституційно-структурні елементи. Дотримуючись принципів функціонального підходу до розвитку організації, для успішної реалізації вибраної стратегії необхідно за кожною функцією закріпити виконавця. В організаціях, орієнтованих на інноваційний розвиток, доцільно виокремити групи впроваджень, підпорядковані вищій ланці управління, що дозволить ефективно й швидко застосовувати нововведення у виробничо-збутовій діяльності підприємства.

В залежності від вибраної стратегії роль розглянутих робочих груп у забезпеченні розвитку організаційних формувань змінюється. У дисертаційній роботі визначено ключові групи, які забезпечують успішну реалізацію стратегії розвитку підприємства.

Висновки

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Система управління розвитком організаційних утворень повинна будуватись на принципах комплексності, системності та збалансованості їхніх основних елементів. Об'єктивною вимогою є врахування особливостей стратегічного розвитку, забезпечення якого вимагає від менеджменту значних змін в орієнтирах і принципах побудови. Комплексна стратегічна переорієнтація системи управління розвитком передбачає посилення значимості інституційно-структурних і соціально-психологічних факторів при прийнятті та реалізації стратегічних рішень.

2. Сценарний підхід до управління розвитком організацій передбачає виділення окремих етапів життєвого циклу, які визначаються певними характеристиками. Враховуючи специфіку функціонування підприємств аграрної галузі, в роботі виділено ряд ознак, за якими можна ідентифікувати етапи життєдіяльності сільсько-господарських підприємств.

3. Запропоновано комплексну модель процесу розробки стратегії організації з виділенням окремого етапу аналізу потенціалу розвитку, з розширеною системою внутрішньоструктурних компонентів та можливостей зовнішнього середовища. Методологічний підхід відповідно до комплексної моделі дозволяє сформувати цілі, які є орієнтирами для проведення відповідних змін у процесах господарської діяльності. Заходи, передбачені в межах функціональних стратегій, мають бути узгоджені з можливостями та вимогами структурних і процесних компонентів управлінської системи. Результат узгодженості є основою комплексної стратегії розвитку організації, дієвість якої визначальною мірою залежить від підтримки науково обґрунтованої системи змін в організаційній культурі. Еволюційний або революційний характер змін зумовлюється особливостями взаємодії середовища і організаційної системи.

4. Доведено, що вибір організаційно-правової форми господарювання значною мірою визначає особливості й можливості формування, а також функціонування системи управління в довгостроковій перспективі, здатність і способи залучення додаткових ресурсів для забезпечення функціонування підприємства. У зв'язку з цим при здійсненні процесів реструктуризації необхідно враховувати специфіку різних організаційних форм. Доведено наявність істотного зв'язку між вибраною формою організації підприємства та результативними показниками його діяльності. Найбільш ефективною й результативною є діяльність сільськогосподарських виробничих кооперативів, акціонерних товариств і приватних підприємств.

5. Поглиблене дослідження факторів, що характеризують рівень впливу управлінського потенціалу на результати господарювання по групах підприємств за рівнем забезпеченості ресурсами, доводить існування певних особливостей формування результативної системи управління підприємством залежно від вищевказаних особливостей. Для підприємств із низьким рівнем забезпеченості ресурсами доцільною є орієнтація на пропорційний розвиток складових управлінського потенціалу, адже навіть порівняно незначні розміри господарюван-ня, внаслідок галузевих особливостей, унеможливлюють ефективне управління, що ґрунтується лише на ініціативі, кваліфікації та авторитеті керівника. Подальше зростання ресурсного потенціалу передбачає одержання високих результатів завдяки прискореному розвитку командної, а згодом і організаційної складової управлінського потенціалу.

6. Запропоновано комплекс заходів по формуванню можливостей сільсько-господарських підприємств в контексті входження України до СОТ. Оскільки входження в статусі країни з розвинутою ринковою економікою не дасть змоги скористатись поступками, наданими для країн, що розвиваються, запропоновано переглянути сучасні орієнтири. Частка витрат у межах заходів «жовтої скриньки» нині не перевищує обмежувальної норми навіть для розвинених країн, тому цю причину не слід вважати проблемою для здійснення інтеграційних процесів України до світового співтовариства. Збільшення підтримки села за рахунок заходів "зеленої скриньки" зумовить зміну акцентів серед її одержувачів, оскільки стимулю-ватиметься не лише розвиток підприємств, а й інфраструктури в сільській місцевості.

7. Рекомендовано застосування методу SPACE-аналізу для первинної діагностики існуючої стратегії сільськогосподарських підприємств. Це дозволить оцінити систему управління за нечіткими ознаками стратегічної спрямованості, з метою її поглиблення або переорієнтації в процесі забезпечення довгострокового розвитку. Виділення груп підприємств за рівнем ризику ведення господарської діяльності доцільно проводити з використанням «матриці результативності». Це дає можливість підібрати адекватну базову стратегію і з урахуванням пропорційності розвитку складових управлінського потенціалу запропонувати конкретні конкурентні стратегії для реалізації вибраних напрямків.

8. Доведено суттєвість впливу організаційної культури та факторів, які її формують, на забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств. Відмінності в структурі виробленої продукції та рекомендованих напрямах діяльності господарств сусідніх районів Київщини (Володарського та Білоцерківського) не пов'язані з природними умовами, а визначаються різними позиціями місцевих громад, органів влади та керівників стосовно процесів реструктуризації й інших революційних змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах досліджуваних підприємств.

9. Обґрунтовано методологію технологічного процесу реалізації стратегій згідно з прогнозом стратегічного розвитку підприємства, яка базується на врахуванні стану економічного розвитку підприємств, їхніх потенційних можливостей, факторів впливу на кінцеві результативні показники господарювання та пропорційності розвитку складових системи управління.

10. Запропоновано модель формування стратегічного потенціалу підприємства, яка розкриває місце кадрового потенціалу в процесах стратегічного розвитку системи. Застосування вказаної моделі дозволить виявити додаткові можливості посилення стратегічного потенціалу підприємства та визначити основні напрями дій для поліпшення сприйняття інноваційних проектів працівниками через ефективну зміну організаційної культури.

11. Дотримуючись принципів функціонального підходу до розвитку організації, для успішної реалізації вибраної стратегії необхідно за кожною функцією закріпити виконавця або робочу групу. Залежно від вибраної стратегії роль робочих груп при реалізації стратегічного плану розвитку змінюється. В дисертаційній роботі визначено групи виконавців для забезпечення ефективного розвитку підприємства за різних варіантів обраних стратегій. В організаціях, орієнтованих на інноваційний розвиток, доцільно виокремити групи впроваджень, підпорядковані вищій ланці управління, що дозволить ефективно й швидко застосовувати нововведення у виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Література

1.Новак О.В. Вплив оточуючого середовища сільськогосподарських підприємств на розробку стратегії їх розвитку // Науковий вісник НАУ.- 2005. - Вип. 82. ? С.151-155.

2.Новак О.В. Розвиток організації через призму цілей її членів // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2006. - Вип. 2 (34). - С.137-142.

3.Новак О.В. Стратегічне управління розвитком підприємства через реалізацію кадрового потенціалу // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України . - 2007. - № 1 (38). - С. 85-89.

4.Новак О.В. Фактори стратегічного розвитку сільськогосподарських підприємств та їх оцінка // Науковий вісник НАУ. - 2007. - Вип. 110, Ч.1. - С. 313-317.

5.Новак О.В. Основні підходи до формування місії організації // Матеріали Міжнародного Форуму молодих вчених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн». У двох томах. Т.2. - Х.: ХНТУСГ, 2005. - С.85.

6.Новак О.В. Стратегічний підхід в розвитку сільськогосподарських підприємств // Актуальні проблеми сучасного менеджменту: Матеріали наук.-практ. конф. - К.: ІПК ДЗСУ, 2005. - С.51-57.

7.Новак О.В. Стратегічний потенціал як основа розвитку підприємства // Система менеджменту в умовах інституційно-структурної трансформації економіки України: матеріали науково-практичної конференції - К.: ІПК ДЗСУ, 2006. - С. 240-246.

8.Новак О.В. Стратегічний підхід до управління розвитком сільсько-господарських підприємств // Актуальні проблеми виробництва та якості продукції в аграрному секторі України: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (27 квітня 2005 року). - К.: НАУ, 2007. - С.379.

Размещено на Allbest.ru