У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми, її значення в умовах ринкової трансформації економіки, визначено мету і завдання, конкретизовано об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано практичне та теоретичне значення дисертаційної роботи, її наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів.

У першому розділі роботи - "Теоретико-методологічні основи дослідження інституційного середовища підприємницької діяльності" - з'ясовано понятійно-категорійний апарат і проаналізовано сучасні методологічні підходи дослідження інституційного середовища підприємницької діяльності. На цій основі визначено роль інституційного середовища у підприємницькій діяльності та розглянуто його зміни в транзитивних економічних системах, де успадковане від командної економіки інституційне середовище може гальмувати формування ринкових структур.

За результатами проведеного дослідження у дисертації узагальнено наявні в науковій економічній літературі теоретичні положення щодо сутності таких понять як інститут, інституційне середовище, трансакційні витрати.

Дисертант відзначає, що дослідження інституційного середовища підприємницької діяльності ускладнене неусталеністю понятійно-категорійного апарату. У роботі зазначено, що у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі під поняттям "інститут" розуміють стереотипи мислення, суспільні звички, правила гри, обмеження і спрямування людських дій. Інститути трактують як сукупність формальних та неформальних обмежень та механізмів, що забезпечують їх дотримання. У роботі доведено, що інститути не тільки структурують і обмежують дії людей, але й надають їм додаткових можливостей.

У дисертації сутність інституту визначено як сукупність тривалих формальних та/або неформальних правил, - що зменшують невизначеність, упорядковуючи способи мислення, бажання і взаємодію людей в усіх сферах їхньої діяльності через обмеження чи створення додаткових можливостей, - та механізмів їх дотримання з використанням стимулів і покарань.

інституційне середовище підприємницький україна

Автор відзначає, що в економічній літературі немає єдиного трактування поняття "інституційне середовище". Здебільшого інституційним середовищем вважають сукупність основоположних політичних, правових та соціальних правил, які є базою для виробництва, обміну і споживання. Проведений у дисертаційній роботі аналіз дав змогу зробити висновок, що таке тлумачення інституційного середовища не враховує інститутів другого рівня (кредитування, оподаткування, судочинства та ін.), які є важливими його складниками. На цій основі обґрунтовано визначення інституційного середовища підприємницької діяльності як поняття, що відображає взаємодію формальних і неформальних інститутів, що формують умови для підприємницької діяльності, структурують її і є фундаментальною передумовою ринкових перетворень.

Запропоновано структуру інституційного середовища підприємницької діяльності, яка відображає тісний взаємозв'язок інститутів усіх рівнів, в тому числі формальних та неформальних, і особливості їх взаємовпливу.

Зазначено, що інституційне середовище підприємницької діяльності відіграє дуже важливу роль у розвитку підприємництва, оскільки обмежує дії суб'єктів підприємницької діяльності і, водночас, надає їм додаткових можливостей; знижує ступінь невизначеності у господарській діяльності; впливає на структуру стимулів, на ступені раціональності поведінки та реалізації особистих інтересів підприємців; формує уподобання і впливає на ступінь залежності їх від обмежень. Автор доходить висновку, що стан ринкових перетворень і розвитку підприємництва в країні залежить від специфіки інституційного середовища.

Автор виходить з того, що особливе місце в інституційному середовищі підприємницької діяльності належить неформальним інститутам. Людина-підприємець є носієм цінностей, які сформувалися в неї у певному культурному середовищі під впливом ментальності народу, зокрема його культури та релігії і, безперечно, є важливими спонукальними чинниками її поведінки (рис. 1). Тому, на переконання дисертанта, створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва потребує урахування таких неформальних чинників як традиції, звичаї, культура, релігія, господарська ментальність, що у кінцевому підсумку визначають і характер формальних інститутів. Дотримання моральних норм і культурних традицій робить поведінку підприємців значно передбачуванішою.

Рис. 1. Неформальне інституційне середовище підприємницької діяльності

Розглянуті у дисертаційній роботі проблеми інституційних змін дають підстави для висновку, що інституційне середовище транзитивних економічних систем є складним і суперечливим, містить інституційні деформації, часто формально впроваджені ринкові інститути не виконують ролі інституційних стабілізаторів, неформальні правила і норми виявляються дієвішими, ніж формальні. Автор поділяє думку, що необхідною передумовою успіху економічних реформ у країнах з перехідною економікою є створення і розвиток відповідної інституційної основи.

Дисертант відзначає, що формування інституційного середовища у країнах з перехідною економікою суттєво залежить від держави, як головного суб'єкта інституційних змін, та її участі у генезисі і розвитку інститутів ринкового господарювання. Дослідження автора виявило, що зміни в середовищі підприємницької діяльності транзитивних економічних систем проходили успішно в тих країнах, в яких держава створювала інституційні передумови для ринкових реформ. Важливу роль при цьому відіграли також культурні чинники, зокрема збережена ринкова економічна свідомість у населення, функціювання ринкових елементів в економіці, бажання долучитися до європейської спільноти.

У другому розділі - "Стратегія формування інституційного середовища підприємницької діяльності в Україні" - розглянуто становлення фундаментальних інститутів підприємницької діяльності в Україні, роль держави у їхньому формуванні і розвитку; досліджено вплив культури і релігії, господарської ментальності на підприємницьку діяльність; обґрунтовано необхідність реалізації дієвих заходів щодо удосконалення інституційного середовища задля активізації підприємницької діяльності у нашій країні.

Уже в перші роки відновлення незалежності України були закладені основи інституційного середовища ринкових перетворень: інститут права, інститут приватної власності, інститут конкуренції.

У дисертації досліджено процес формування правового забезпечення підприємницької діяльності. Виявлено, що багатотисячна кількість законодавчих і нормативно-правових актів створила заплутані і непрозорі умови розвитку підприємництва. Так, лише у сфері регуляторної політики протягом червня - серпня 2005 року із 9866 нормативно-правових актів виявлено 5599 таких, що не відповідають регуляторним принципам. Прогалини у законодавчих та нормативно-правових актах заповнювалися неформальними правилами поведінки. Недосконалість, суперечливість законодавства та відсутність дієвих механізмів контролю за його дотриманням посилили неформальні, тіньові правила ведення підприємницької діяльності, зокрема бюрократичні бар'єри, розвиток корупції, застосування насилля у підприємницькій сфері, ухилення від сплати податків, криміналізацію бізнесу.

Одним із першочергових заходів, на думку дисертанта, є формування в країні прозорого і чіткого законодавства та забезпечення механізмів його дотримання. Розпочаті нині позитивні зміни у регуляторних і дозвільних законодавчих та нормативно-правових актах потрібно продовжити. Слід зменшити регуляторні перепони розвитку підприємництва проведенням глибокого аналізу чинних регуляторних актів і перевірки їх на відповідність системності і узгодженості; переглянути і проаналізувати закони України щодо підприємницької діяльності на відповідність принципам регуляторної політики; скоротити тривалість процедури реєстрації бізнесу запровадженням ефективної комп'ютеризованої системи єдиного реєстру, підвищенням кваліфікації працівників державних органів, внесенням відповідних змін у законодавство; забезпечити виконання Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

У дисертаційній роботі проаналізовано процес становлення і розвитку інституту приватної власності в Україні. Законодавче закріплення приватної власності (1991 р.) і приватизаційні процеси (з 1992 р.) заклали основи розвитку інституту приватної власності, який був позитивно сприйнятий українським суспільством. Однак приватизація здійснювалася переважно неконкурентними способами. У результаті в країні утворився прошарок "неефективних" власників, які у своїй господарській діяльності часто керуються неформальними правилами поведінки, що гальмує розвиток ринкових відносин, зокрема й інституту конкуренції. Не зважаючи на явні упущення при формуванні інституту приватної власності, у 2004 році у приватній формі власності працювало вже 92,5% промислових підприємств.

Серед головних причин упущень при формуванні інституту конкуренції в Україні у проведеному дослідженні виявлено: нерівні умови для суб'єктів підприємництва; складні взаємини влади і бізнесу; непрозорість процесів прийняття рішень; недостатність і суперечливість інституційного забезпечення підприємницької діяльності; слабкість механізмів державного захисту і контролю за дотриманням ділових угод; нерозвиненість громадянського суспільства загалом. Все це утруднювало розвиток конкуренційних засад підприємницької діяльності.

Дисертант звертає увагу на те, що такі базові інститути, як приватна власність і конкуренція, не завжди виконували належні їм функції в економіці через відсутність механізмів їх захисту, зокрема у судах. Лише 14% керівників підприємств вважає, що судова система захищатиме їхні інтереси. Неефективність судової системи стимулювала порушення законів, що конституювали приватну власність, конкуренцію та інші базові інститути.

Інститути права, приватної власності і конкуренції дуже тісно взаємопов'язані. Забезпечити гарантії прав власності і розвиток конкуренції, на думку автора, можна, зокрема, шляхом реформування судової системи України, посилення її незалежності від органів влади, задіяння позасудової системи захисту прав власності, залучення підприємців і представників об'єднань та асоціацій підприємництва до апеляційних комісій, а також удосконалення чинного законодавства.

У дисертації розглянуто роль інститутів оподаткування та кредитування у формуванні середовища підприємницької діяльності. Виявлено, що податкова політика в Україні ще не стала стабільним чинником активізації підприємництва. Чинна система оподаткування має низку вад: нестабільність податкового законодавства, велика кількість податків, складний механізм їх адміністрування. Особливо несприятливо впливає на підприємців тиск соціальних платежів. Розмір внесків, які нараховують і утримують із заробітної плати працівників, становлять понад 40%. Все це "штовхає" підприємців "у тінь" і стримує розвиток підприємницької діяльності.

Проведений у роботі аналіз інституту оподаткування та його впливу на розвиток підприємництва свідчить про необхідність реформування податкової системи України. Для цього, на думку автора, насамперед потрібно створити чітке, незаплутане і зрозуміле податкове законодавство, спростити систему адміністрування податків і зменшити соціальні внески. Треба, нарешті, прийняти Закон України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", в якому встановити диференційовані ставки єдиного податку з урахуванням виду діяльності та рівня доходів громадян у певній місцевості; вивести зі складу єдиного податку "єдиного соціального внеску"; встановити різні допустимі верхні межі доходу залежно від виду діяльності; обмежити термін перебування на спрощеній системі оподаткування одночасно із поступовим щорічним підвищенням ставки оподаткування для стимулювання розвитку підприємництва від малого до середнього і великого.

Автор доходить висновку, що недосконалим був і залишається ще таким й інститут кредитування в Україні. Нерозвиненість банківської системи і небанківських фінансових установ гальмує залучення зовнішніх джерел фінансування, що значно стримує розвиток підприємництва в країні. Основними перешкодами до залучення банківських кредитів для підприємців є високі процентні ставки; вимоги банків ліквідної застави; переважання короткострокових кредитів; високі трансакційні витрати, пов'язані з отриманням кредитів тощо.

Не зайняли належного місця і не стали надійним джерелом фінансування суб'єктів підприємницької діяльності і небанківські фінансові установи в Україні. Зокрема це стосується кредитних спілок, лізингових, факторингових, страхових компаній, інвестиційних фондів та ін. Так, активи кредитних спілок-членів НАКС України з 20 млн грн у 2000 році збільшилися до понад 350 млн грн у 2005 році. Водночас у структурі кредитного портфеля кредитування підприємницької діяльності не займає навіть 50%. Відсутність розвинутої системи іпотеки, застави землі та іншого майна, а також вимоги ліквідної застави і високі кредитні ставки не сприяють розвиткові кредитування суб'єктів підприємництва кредитними спілками. Лізингове кредитування підприємництва в Україні теж недостатньо розвинуте, не зважаючи на великий потенційний попит (12-50 млрд дол.). На думку автора, на розвиток лізингових відносин в Україні негативно впливає законодавче середовище, несприятлива система оподаткування лізингових операцій, необізнаність підприємців із лізинговим механізмом отримання кредиту. Інші види небанківських фінансових установ через відсутність протягом багатьох років відповідного законодавства не сприяють вирішенню фінансових проблем суб'єктів підприємництва.

Інститут кредитування потребує реформування. Забезпечити доступність банківських кредитів можна шляхом створення товариств взаємних гарантій, гарантійних фондів, дворівневої системи фондів кредитних поручительств та позичкових фондів; налагодження оперативності надання кредитів, спрощення документальної процедури їх отримання, насамперед, мікрокредитів; стимулювання банків до збільшення обсягів мікрокредитування і кредитування інвестицій звільненням від оподаткування отриманого доходу; вдосконалення законодавчого забезпечення процесу мікрокредитування; надання державної інформаційної підтримки з кредитування суб'єктам підприємницької діяльності. Крім того, нині визріла необхідність розвитку небанківських фінансових установ, які повинні стати надійним джерелом отримання кредиту для суб'єктів підприємництва. Для цього, на думку автора, необхідно насамперед удосконалити законодавство, що регулює їх діяльність, та донести інформацію підприємцям про нові можливості отримання кредиту.

Результати проведеного у дисертаційній роботі аналізу дали змогу зробити висновок, що ринкова трансформація економіки України розпочалася без належного інституційного забезпечення. Держава не виявила чіткої зацікавленості щодо створення сприятливих умов підприємницької діяльності із урахуванням національних інтересів. Не зважаючи на декларації щодо сприяння розвиткові підприємництва, в Україні створено громіздке і заплутане законодавство; невідлагоджена система захисту прав власності і конкуренції; обтяжливою є податкова система, зокрема непрозоре адміністрування податків і тягар соціальних платежів; обмежені умови кредитування тощо. До Помаранчевої революції процес формування інституційного середовища підприємницької діяльності реально відбувався без участі громадських об'єднань підприємців.

Дисертант доходить висновку, що об'єднання підприємців в Україні, хоч і здобули певний позитивний досвід у захисті своїх інтересів, однак їхній вплив на прийняття законодавчих та нормативно-правових актів був незначним. Самоорганізація підприємництва в Україні поки-що не зайняла належних їй і впливових позицій. Серед причин, що перешкоджають розвиткові об'єднань підприємців, є недовіра підприємців до таких об'єднань; протистояння місцевих органів влади; слабкий взаємозв'язок підприємництва, особливо малого, з інститутами політичної системи; ілюзії щодо можливості вижити в ринкових умовах поодинці; недостатність коштів на утримання таких об'єднань та ін.

Дисертант звертає увагу на те, що особливості інституційних змін в Україні тісно пов'язані з минулим історичним і культурним розвитком. Нищівного удару по ментальності українців завдало перебування у складі СРСР. У той час насильно викорінювали економічну свідомість та економічне мислення в українців, ліквідовували приватну власність і навіть дух підприємництва, проводили штучні голодомори, насаджували психологію колективізму і "зрівнялівки", що суперечило сформованим упродовж багатьох сторіч економічним і духовно-культурним цінностям українців. Дослідження культури українського народу доводять, що для українців характерні такі риси, як волелюбність, працьовитість, індивідуалізм. Християнське вчення протягом віків закладало у ментальність українців такі цінності, як чесність, справедливість, повага до приватної власності тощо. Доведено, що за господарською культурою, ментальністю, віруванням українці є європейським народом.

Дисертантом проведено соціологічне опитування суб'єктів підприємництва щодо впливу релігії і культури на їх діяльність, результати якого засвідчили, що релігія загалом, християнське вчення зокрема, сприяє розвиткові підприємництва (табл. 1). На думку респондентів, християнство закладає у підприємницьку діяльність такі цінності, як чесність, повага до права власності, дотримання свого слова, працелюбність тощо.

Таблиця 1

Вплив релігії на підприємницьку діяльність з погляду підприємців