Розвиток спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони України в умовах аграрних трансформацій

За розрахованими рівняннями регресії визначено також прогнозні значення розміру прибутку на 1 ц реалізованого молока для господарств інших кластерів. При цьому простежується досить висока залежність величини прибутку від витрат на корову за рік, надою молока від неї та його частки у структурі товарної продукції.

При переході до ринкових відносин більшість комплексів з промисловою технологією виробництва тваринницької продукції повністю або частково призупинила свою роботу. Разом з тим дослідження дають підстави зробити висновок, що значна їх частина реструктуризована у формування приватного спрямування, особливо у птахівництві та свинарстві, які на основі концентрації в них поголів'я тварин, кращого використання виробничих площ і трудових ресурсів, забезпечення вищої продуктивності праці та зниження собівартості продукції, а також за рахунок інвестиційної привабливості, опанування ринкових методів господарювання, впровадження маркетингу й енергозберігаючих технологій забезпечують рентабельне виробництво.

У результаті проведених досліджень обґрунтовано основні перспективні параметри розвитку підприємств з комплексами промислового типу. Доведено, що серед різних організаційно-правових форм господарювання найбільш ефективними виявилися закриті й відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і сільськогосподарські виробничі кооперативи, а тому можна передбачити, що стабілізація й відродження великого спеціалізованого виробництва тваринницької продукції відбуватиметься на акціонерній та кооперативній основах.

Обґрунтовані нами можливі обсяги виробництва сільськогосподарської продукції на найближчу (2010 р.) та віддалену (2015 р.) перспективи, розраховані на мінімальну та повну потребу населення у продуктах харчування, дали можливість спрогнозувати напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони.

Висновки

1. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва та аграрний ринок - це взаємопов'язані й взаємозалежні у суспільному виробництві процеси, які виникли ще в давнину в результаті поділу праці. Ринок стимулює попит і пропозицію не взагалі, а щодо конкретної продукції та послуг. Спеціалізація також визначає виробництво й реалізацію продукції за окремими її видами. Отже, основні важелі й методи регулювання як спеціалізації, так і ринкових відносин, збігаються. Роль та значення спеціалізації у підвищенні ефективності виробництва в умовах аграрних трансформацій значно зростає як на рівні зони, регіону, адміністративного району, так і підприємства, що вимагає подальшого вдосконалення розвитку цього процесу у відповідності з дією економічних законів та на основі максимального використання природно-біологічних умов й ресурсного потенціалу.

2. Наявність багатоканальної системи збуту продукції, перехід до ринкових цін, що формуються співвідношенням попиту й пропозицій, їх нестабільність та систематичні упродовж року коливання призводять до штучного завищення або заниження частки окремих виробів у структурі товарної продукції, що унеможливлює здатність останньої слугувати показником визначення рівня спеціалізації за цінами реалізації. В умовах переходу до ринкових відносин для цього запропоновано використовувати структуру товарної продукції у порівнянних цінах.

3. Аграрний сектор економіки України нині характеризується згортанням спеціалізації і концентрації виробництва, внаслідок чого потенційні можливості поглиблення цих процесів для прискорення темпів розвитку сільського господарства й підвищення його ефективності фактично не використовуються. Проте саме вони разом з технологічними, організаційно-економічними, соціальними, екологічними й іншими чинниками мають забезпечити високу конкурентоспроможність продукції та належне їй місце на ринках продовольства.

4. У процесі реформування аграрної сфери не визначено пріоритетні напрями щодо збереження всього напрацьованого в минулому та адаптації його до умов ринкової економіки, що призвело до значних втрат і руйнації створеного раніше економічного потенціалу. Водночас, там, де при проведенні цієї роботи були збережені виробнича й соціальна інфраструктури, технології виробництва та кадровий потенціал, впроваджені ринкові методи господарювання, новостворені формування успішно розвиваються, забезпечується їх економічне зростання.

5. При реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у організаційно-правові структури різних форм власності й господарювання з наступним об'єднанням їх в асоціації, консорціуми і концерни на основі кооперації земельних та майнових паїв наявні напрями спеціалізації в них зберігаються, а при виокремленні подрібнених аграрних формувань у самостійні суб'єкти господарювання з поділом між ними землі та майна відбувається процес деспеціалізації виробництва.

6. В умовах багатоукладної економіки в аграрній сфері може успішно функціонувати як великомасштабне, так і дрібнотоварне виробництво. Нині в країні переважає останнє, оскільки більше половини валової продукції сільського господарства виробляється в особистих селянських та фермерських господарствах. Однак, не зменшуючи їх ролі, продовольчу безпеку держави все ж таки вирішуватимуть високотоварні спеціалізовані підприємства усіх форм власності й господарювання з раціональною структурою виробництва та високим рівнем конкурентоспроможності продукції.

7. Дрібнотоварні підприємства повинні спеціалізуватися, об'єднуватися, кооперуватися й інтегруватися як по горизонталі, так і по вертикалі. При цьому кооперативний рух має розвиватися, насамперед, через створення обслуговуючих і виробничих кооперативів, формування яких вимагає розробки науково обґрунтованої системи взаємовідносин учасників кооперації, у тому числі менеджменту, маркетингу, механізму розподілу прибутків. У перспективі пріоритетними напрямами кооперування сільськогосподарських товаровиробників будуть: раціоналізація організації виробництва, зберігання і збуту продукції; будівництво ліній та цехів малої потужності з її переробки; матеріально-технічне постачання і технологічне обслуговування; створення кооперативних формувань вищого порядку - асоціацій, холдингів, концернів, консорціумів та інших великих оптових постачальників продовольства й оптових споживачів промислової продукції, що виробляється для потреб села, які функціонуватимуть на внутрішньому, і зовнішньому ринках.

8. При визначенні напряму спеціалізації фермерських господарств необхідно враховувати не лише місцеві природно-економічні умови і територіальне їх розміщення, а й традиції, що склалися тут, фахову підготовку та особисту зацікавленість членів сім'ї у розвитку тієї чи іншої галузі, трудомісткість і обсяги виробництва продукції, забезпеченість ресурсами та сімейну зайнятість у господарстві, можливість зберігання й постачання продукції на ринки збуту. Для успішної роботи цієї категорії підприємств необхідна державна підтримка через виділення пільгових кредитів під заставу землі і майна, реалізацію проектів розвитку фермерства за участю іноземних інвесторів та програм технічної допомоги. Потрібно розробити наукові системи ведення сільського господарства для окремих природно-економічних зон з обгрунтуванням інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур на малих площах і утримання невеликих груп тварин, застосування малогабаритної техніки; практикувати забезпечення фермерів матеріально-технічними ресурсами на лізинговій основі; встановити мінімально фіксовані ціни на вироблену ними продукцію; підвищувати рівень наукового, кадрового й інформаційно-консультаційного їх обслуговування.

9. Напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств досліджуваної зони визначатимуться ефективністю використання землі, виробничого потенціалу, трудових ресурсів і одержаним на цій основі обсягом прибутку, але істотних змін повинні зазнати внутрізональна, внутрірайонна, міжгосподарська й господарська спеціалізації через створення вузькоспеціалізованих районів та ареалів високотоварного виробництва продовольчого зерна, цукрових буряків, плодово-ягідної продукції, яловичини, свинини та молока. При цьому скотарство доцільно поєднувати з цукробуряковим, а свинарство й птахівництво - із зерновим виробництвом. Важливо, щоб поглиблення спеціалізації і кооперування забезпечувало раціональне природокористування та охорону навколишнього середовища.

Враховуючи, що Поділля належить до найменш забруднених районів, доцільно поглиблювати його спеціалізацію на виробництві екологічно чистої продукції. В зазначеному регіоні слід звести до мінімуму застосування мінеральних добрив і пестицидів. Підвищення родючості ґрунтів тут можна досягти на основі збільшення використання органічних, бактеріальних й грибкових добрив, розширення площ зернобобових культур та багаторічних трав.

10. В пореформений період доцільно розвивати господарства, спеціалізовані на виробництві молока з поголів'ям 800-1200 корів, м'яса великої рогатої худоби з концентрацією тварин на дорощуванні й відгодівлі 2,7-3 тис. голів і свинини 3-8 тис. голів та з питомою вагою у товарній продукції за порівнянними цінами молока відповідно 45-60 відсотків, яловичини - 55-70 і свинини - 50-60 відсотків. Щодо зернових культур, то найбільшого поширення мають набути сільськогосподарські підприємства, що забезпечують валовий збір їх в межах 5-10 тис. тонн і цукрових буряків - від 7 до 15 тис. тонн. При цьому частка зерна у загальній товарній масі повинна становити від 30 до 60, а цукросировини - від 45 до 60 відсотків.

11. На основі обґрунтування можливих обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на найближчу та віддалену перспективи, розраховані на мінімальну та повну потребу населення у продуктах харчування, опрацьовано напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони. Зокрема, відбувається зниження в структурі товарної продукції питомої ваги рослинницьких галузей й підвищення тваринницьких. При цьому в ній зменшуватиметься частка зернових культур, а молока та яловичини - зростатиме. Отже, можна прогнозувати, що у перспективі в міру нарощування поголів'я корів й молодняку великої рогатої худоби і підвищення їх продуктивності скотарство займе провідне місце в загальній товарній масі, а напрям їх спеціалізації трансформується з зерново-скотарсько-буряківничого у скотарсько-зерново-буряківничий.

12. Серед найважливіших факторів, що визначають подальший розвиток і поглиблення спеціалізації аграрного виробництва, є людський капітал. Саме тому першочерговим завданням має стати вирішення соціально-економічних проблем сільського розвитку, створення необхідних житлово-побутових і культурних умов життя трудівникам села, здійснення програми відродження сільських територій, підвищення професійного та кваліфікаційного рівнів трудового потенціалу аграрної сфери.

13. Поглиблення спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва потребує врахування стану та перспектив розвитку міжнародного поділу праці, спрямування зовнішньоекономічної діяльності нашої країни на входження її у світові та європейські аграрні організації, вивчення й запровадження досвіду країн Центральної і Східної Європи щодо проведення аграрної реформи з залученням іноземних інвесторів.

14. Необхідно відновити вивчення проблеми спеціалізації та концентрації сільськогосподарського виробництва в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах України й розробити відповідні рекомендації щодо широкого впровадження зазначених процесів у новостворених господарських структурах, орієнтуючи їх на вузькоспеціалізовану організацію виробництва.

15. Агропромислове виробництво неможливо вивести з кризового стану без чітко визначених напрямів та етапів його розвитку. Тому на державному рівні потрібно розробити і здійснити виконання Національної програми його відродження та пов'язаних з ним інших галузей народного господарства, яка має визначити цілісну систему заходів, спрямованих на стабілізацію аграрної сфери, відновлення досягнутих у 80-і роки обсягів виробництва і лише після цього - стратегічні завдання віддаленої перспективи.

Размещено на Allbest.ru