Формування і реалізація національних економічних інтересів у транзитивній економіці

Аргументована позиція, згідно якої побудова ефективної і водночас достатньо справедливої економічної системи повинна ґрунтуватися на еволюційних інституціональних перетвореннях. Функціонування економічних інститутів впливає на поведінку індивідів, які мають схильність діяти на засадах самопідтримуваних соціокультурних норм (звичок, стереоти пів мислення та поведінки) і загальновизнаної практики. Інститути є своєрідними регуляторами, орієнтирами раціональної поведінки в різних сферах людської діяльності, визначаючи її форми та межі. Наявність усталених правил і норм, механізмів їх реалізації вносять до економічної поведінки елементи організованості, створюють можливості управляти нею. За відсутності таких інститутів, їх розмитості чи невизначеності спостерігається, як правило, руйнація попередніх стереотипів мислення і поведінки окремих індивідів, соціальних груп, верств населення, що здатне спричинити хаос у господарській діяльності.

Під кутом зору ідентифікації матеріальної основи реалізації національного економічного інтересу розглянуто становлення внутрішнього ринку. Саме останній повинен максимально задовольняти потреби суспільства, а ефективність його функціонування відображатися в динамічних позитивних змінах мікро- і макропоказників, зростанні загальноцивілізаційного рівня національної економіки. Складнощі та суперечності в його формуванні пов'язані не тільки із розгортанням специфічного перехідного періоду, а й зумовлені застарілою структурою вітчизняного народного господарства.

Аргументовано, що становлення національного ринку відбувається не просто завдяки природно-історичній еволюції товарного виробництва й відповідних товарно-грошових відносин, а є продуктом перетворень інверсійного типу. Особливої значимості набуває визначення кількісних і якісних параметрів внутрішнього ринку, його самодостатності щодо потреб національної економіки та побудови ефективних взаємозв'язків зі світовим ринком на еквівалентних засадах. Потребує оцінки взаємна відповідність економічної політики та її матеріалізованих результатів, адже ринкова економіка здатна забезпечити стабільне зростання лише в тому випадку, коли вона буде доповнена переходом до нового технологічного способу виробництва.

Доведено, що у спроможності проводити ефективну структурну політику, зміцнювати позиції внутрішнього ринку закладено критеріальні ознаки участі держави у формуванні та реалізації національного економічного інтересу. Оновлення регулюючої функції держави полягає у посиленні впливу використовуваних нею заходів на перебіг трансформаційних процесів, наділених специфічними економічними суперечностями. Запропоновано напрями вирішення суперечності між високими темпами зміни правової форми підприємств і формуванням відповідних мотиваційних механізмів для багатосуб'єктних власників, між прагненням до подолання монополізації ряду товарних ринків і реальним посиленням рівня монополізації й концентрації в окремих сферах економіки. Кожну з них можна структурувати за рівнями й об'єктами, причина ми виникнення (традиційні і нові, породжені ринковою трансформацією економіки).

У контексті дослідження національного економічного інтересу особлива увага звертається на здійснення саме соціальної, а не благодійної функції держави. Зроблено висновок про доцільність проведення радикальних економічних реформ, але важливо, щоб вони не насаджувалися зовнішніми, міжнародними інститутами, а були розроблені самостійно з урахуванням потреб посилення й оновлення системного державного регулювання з метою забезпечення зростання добробуту всього населення. Ефективна реалізація цього завдання повною мірою кореспондується з інтегративною сутністю національного економічного інтересу.

У четвертому розділі “Інноваційна модель розвитку як стратегічна складова реалізації національних економічних інтересів” розкривається сутність і суперечності переходу на інноваційний шлях розвитку, визначаються напрями активізації інноваційної діяльності суб'єктів господарювання й обґрунтовуються пропозиції щодо розробки та використання економічних важелів стимулювання інноваційно-інвестиційного зростання.

Інноваційна модель економічного розвитку розглядається як теоретичне вираження стратегічних напрямів, структур, мотивацій розширеного відтворення національного господарства. Її успішна реалізація значною мірою залежить від підтримки розробки різноманітних нововведень і механізмів їх впровадження на загальнодержавному та регіональному рівнях. У моделі інноваційного зростання закладено концепцію економічного розвитку, для якої характерні визначеність пріоритетів та обґрунтованість якісних і кількісних параметрів впливу наукових, технологічних факторів на динаміку соціально-економічних показників. Відмічено, що нині використовуються різні підходи до визначення моделі інноваційного розвитку залежно від використовуваних оціночних (класифікаційних) чинників і виведення узагальнюючого критерію, у тому числі: національна ознака; щільність взаємозалежностей стану інноваційної сфери, патентної системи і заходів захисту інтелектуальної власності; сила впливу ендогенних та екзогенних чинників на інноваційне зростання; способи формування і функціонування національної інноваційної системи; зміцнення позицій середнього класу.

Вибір інноваційної моделі залежить не просто від особливостей етапу розвитку національної економіки, а повинен враховувати стан інноваційної сфери й інститутів її регулювання. У спрощеному вигляді формування і взаємодія складових національної інноваційної системи зводиться до визначення функціональних ролей держави та приватного сектору, способів їх взаємодоповнення в інноваційному процесі. Відзначимо, що у передових країнах приватний сектор зосереджує свої зусилля на розробці новітніх технологій на базі власних науково-технічних досягнень, забез печуючи потреби первинних ланок економіки. Він, будучи поєднаним з діяльністю держави, спрямованої на створення нормативно-правової бази, фінансування фундаментальних знань, активну підтримку проведення наукових і науково-технічних досліджень перспективного характеру, надає інноваційній системі позитивного динамізму.

Наголошено, що наукоємна, високотехнологічна економіка базується на інтегрованих формах організації інноваційного процесу: взаємодії (взаємодоповненні) науки і виробництва, інновацій та інвестицій, капіталоозброєності та продуктивності праці. На сьогодні українська економіка поки що має низький рі вень інтеграції науки і виробництва. Це пояснюється як суперечливостями ринкової трансформації, так і недостатньою увагою до інноваційної діяльності представників владних і бізнесових структур. Економічні причини, що перешкоджають активізації інноваційної діяльності підприємств, за останні роки практично не змінюються, а набули стійкого системного характеру, не дозволяють забезпечити реалізацію економічних інтересів.

Інтегрованість економічних інтересів посилюється під впливом науково-технічного прогресу, що зумовлює породження потреб у розвитку нових видів капіталу (інтелектуального, інформаційного, людського). Водночас поглиблюється диверсифікація інноваційної діяльності. Остання окрім традиційних форм характеризується впровадженням нових наукоємних технологій на основі поєднання спеціалізації з концентрацією зусиль для організації циклу “науково-технічна ідея - розробка - впровадження - виробництво - ринкова стратегія збуту продукції”. З огляду на це великі корпорації промислово розвинених країн намагаються діяти у все зростаючій кількості підгалузей виробництва. Наприклад, у США кожна з 200 найбільших корпорацій оперує в середньому у 22 підгалузях виробництва, а в 140 корпораціях із 500 найбільших - основна спеціалізація забезпечує близько 40 % обсягу продажу.

Складність переходу та інноваційну модель економічного зростання пов'язується з незадовільним станом фінансування української науки, значними скороченнями кількості вчених-дослідників, поглибленням технологічної відсталості від передових країн, вплив яких на світовий ри нок постійно посилюється. До останнього часу нашій країні відведена роль постачальника сировини та дешевої робочої сили. Здійснювані ринкові перетворення майже не зачепили принципові основи інституціальної моделі радянського періоду функціонування науково-технічної сфери як продуцента інновацій. За таких умов технологічний розвиток нашої економіки значно залежатиме від інтелектуальної продукції інших країн. У свою чергу це не може не дестабілізувати використання власного інтелектуального капіталу.

Успішний розвиток інноваційної діяльності передбачає створення системи державної підтримки формування інноваційного середовища, умов переходу на інноваційний шлях розвитку. Основними складовими такої системи мають бути: формування дійової ринкової інфраструктури; розробка системи фінансової підтримки інноваційної діяльності, включаючи формування власного капіталу; створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності; впровадження прогресивної системи підготовки кадрів для здійснення інноваційної діяльності; прискорення процесу розвитку малого інноваційного бізнесу; використання окремих елементів зарубіжного інноваційного досвіду, придатних для національної системи економіки; трансформація традиційних організаційних форм і подолання невиправданого монополізму; формування ефективно діючої системи фінансування та стимулювання новинок; використання нових форм управління інноваційним циклом.

Реалізація названих вище заходів державної політики сприятиме становленню макроекономічного інноваційного середовища, справлятиме позитивний вплив на стан економічних змінних, що стимулюють науково-технічну й інновацій ну діяльність. Останні (економічні змінні) можуть бути представлені як складові інвестиційного середовища і доповнені відповідно до вимог та особливостей інноваційного процесу. Загальне економічне середовище інноваційної діяльності визначається як з позицій макроекономічної кон'юнктури, ре сурсного й інституційного потенціалів інноваційного розвитку реального сектора, так і через складові - підсистеми економічного середовища (ринково-конкурентне, ринково-державне, ресурсне, технологічне) разом з інфраструктурою. Лише сприятливий інвестиційний макроклімат забезпечує формування ринку науково-технічних розробок і комерціалізацію установ, що їх здійснюють, створення центрів поширення нових технологій і ноу-хау, розвиток інноваційної системи інформаційного забезпечення економіки й ринкової інфраструктури сучасного європейського рівня. У ньому взаємодіють базові економічні (гроші, кредит і ринок) і неекономічні інститути (культура, менталітет, система управління).

Для активізації інноваційної діяльності промислових підприємств потрібно створити відповідне економіко-правове й інституціональне середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджу вати науково-технічні розробки. Саме ініційовані державою заходи здатні забезпечити один із найважливіших пріоритетів національного розвитку - інноваційну діяльність і сприяти використанню її результатів для прискорення темпів економічного зростання та підвищення народного добробуту. Доведено, що держава може впливати на інноваційну діяльність підприємств такими шляхами: а) створення економічних умов для стимулювання розробки нових видів техніки та технологій завдяки використанню дійових організаційних, фінансово-кредитних важелів регулювання; б) пряме або непряме фінансування науково дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Обґрунтовано, що конкретними кроками у зміцненні інноваційної діяльності українських підприємств могли б стати: реорганізація збиткових підприємств (можливо їх часткова ліквідація); зміна системи оплати праці наукових кадрів; поглиблення диференціації оплати праці, посилення її зв'язку з кінцевими результатами; удосконалення структури підприємств, формування спеціальної підсистеми, пов'язаної з управлінням інноваційною діяльністю; зростання капіталовкладень у створення (вдосконалення) засобів виробництва та технологій, здатних забезпечити позитивний ефект ресурсозбереження; вдосконалення податково-бюджетної, кредитно-грошової, зовнішньо-економічної, антимонопольної політики держави.

У п'ятому розділі “Вплив глобалізаційних процесів на реалізацію національних економічних інтересів” розкриваються закономірності і суперечності входження України у сучасне світове господарство. Насамперед ускладнюється і загострюється проблема захисту національних економічних інтересів, зростає важливість посилення конку рентних позицій нашої країни на міжнародній арені. Поглиблення і масштабність інтеграційних процесів вимагає органічного поєднання інтересів національних економік різних держав на основі кооперації та координації їх зусиль, ресурсів, механізмів управління зовнішньоекономічною діяльністю.

У силу об'єктивних загальних закономірностей міжнародного економічного розвитку наша країна не може залишатися осторонь глобалізаційних процесів. Важливо щоб потенційні вигоди та втрати, які несе з собою глобалізація, максимально враховувалися при виробленні виваженої зовнішньоекономічної стратегії та тактики. В іншому випадку зростатиме загроза національним економічним інтересам і державній безпеці в цілому.

Доведено, що форсована глобалізація ламає локальні, національні економічні комплекси і виводить окремі господарські ланки на світові простори. Унаслідок цього розмивається відтворювальний процес і через ринок зводяться партнери, які мають лише тимчасовий спільний інтерес. Протиріччя та диспропорції за цих умов не усуваються, а переносяться на більш високий, глобальний рівень. За відсутності дієвих механізмів міжнародного регулювання дестабілізується економічне поле діяльності, створюється нова конфігурація ланок світового господарства, посилюється тенденція їхнього нерівномірного розвитку.

Встановлено, що в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків сфера фінансів як наймобільніша ланка відтворювального процесу набуває все зростаючої самодостатності і незалежності від впливу окремих держав. Вона спроможна самостійно визначати величину облікових ставок, валютних курсів і забезпечувати собі отримування надприбутків, ігноруючи інтереси національних економік. Останні, втративши здатність впливати на сферу міжнародних фінансів, вимушені пристосовуватися до коливань світової кон'юнктури, обумовлених діями міжнародних фінансових центрів. Тому дестабілізується національний відтворювальний процес, обмежується можливість підтримувати його у рівноважному стані засобами грошово-кредитної, валютно-курсової політики держави. І реальна національна економіка ставиться у невигідні умови, оскільки їй загрожує згортання цілих галузей господарювання всупереч корінним власним інтересам.

Нинішня модель глобалізації сприяє розширенню обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями, капіталом та іншими ресурсами між державами та поглибленню їх учас ті в системі міжнародного поділу праці. Водночас завдяки їй загострюється конкурентна боротьба, яка відображає маніпулювання фінансово-інвестиційними засобами обмеженої гру пи високорозвинених країн у своїх інтересах, створюючи реа льну загрозу консервації “другорядності” багатьох інших, менш розвинених країн, формуючи з них так звану “периферійну зону”. У цьому зв'язку правомірним є визнання того факту, що сучасна світова система утворила нову правову і моральну структуру, у якій суверенні держави діють у міждержавній системі і водночас обмежені нею. Інша річ, взаємовідносини між центром і периферією світового господарства мають мало спільного з ідеалістичною картиною раціонального глобального ринку. Саме тут вбачаються витоки однієї з основних суперечностей, яка за певних ситуацій здатна проявлятися в економічних конфліктах і тривалий час ще залишатиметься суттєвою ознакою процесів глобалізації. І до того ж форми останніх не відрізняються завершеністю, стійкістю, а перебувають лише на стадії становлення. Тому нині важливо визначити можливі й найбільш прийнятні шляхи та засоби узгодження інтересів різних країн, подолання міжнародних перешкод.

Глобалізація економіки надає трансформаційним процесам нових якісних рис, загострює конкурентну боротьбу у сфері інноваційної діяльності, інтелектуалізації виробництва, продукування прогресивних інформаційних технологій. Не випадково останнім часом у передових країнах ринкової економіки спостерігається розширення і поглиблення стимулювання процесу залучення фінансових ресурсів і фахівців у сферу високих технологій. Задіяні заходи щодо використання інновацій витікають не просто з потреб самодостатнього розвитку національних економік, а й із намагання забезпечити домінування на ринках новітніх технологій, заповнити певну “технологічну прогалину” у світовому просторі, тим самим реалізуючи свої національні інтереси.

Стверджується, що Україна пройшла значний відрізок шляху системної модернізації своєї економіки. І помітне економічне зростання в останні роки - це, з одного боку, результат такої модернізації, а з іншого - мотив і стимул її поглиблення. Воно прискорюватиметься не за умов адаптації та пристосування, а завдяки спроможності оперативному реагуванню на глобальні виклики сучасного світового процесу і навіть упереджувати їх. Визначено можливі способи включення глобальних цінностей у національні економічні інтереси й основи їх узгодження з інтересами різних країн: пряме та безпосереднє поєднання національних і інтернаціональних економічних інтересів; застосування принципу ідентичності вирішуваних завдань; використання досвіду провідних світових держав по усвідомленню та захисту національних інтересів. Знаменно, що інтернаціональний економічний інтерес визначається як похідна категорія від національного економічного інтересу. А його історичне формування відбувається від адаптивної форми до цілісної. У своєму розвитку він проходить етапи від простої суми співпадаючих економічних інтересів держави до міжнародної економічної інтеграції.

Висновки

Проведене дослідження проблем формування та реалізації національних економічних інтересів дало можливість сформулювати такі узагальнення та висновки що мають теоретичну та практичну значимість.

1. Економічні інтереси як найбільш узагальнена форма прояву економічних відносин складають суперечливу цілісну систему. Поглиблене пізнання їх становлення та розвитку пов'язане із виявленням внутрішніх тенденцій суспільного відтворення й імпульсів, що призводять до змін і структурного наповнення у системі інтересів. Методологічною базою дослідження останніх виступають концептуальні положення класичної, неокласичної, інституціальної, менеджереальної, агентської й інших наукових шкіл, представниками яких пропонуються різноманітні версії щодо розуміння природи, сутності, місця і ролі інтересів у соціально-економічних процесах.

Розвиток теорії економічних інтересів розкрито та критично проаналізовано у довготерміновій ретроспективі. Показано, як започатковані ще античними філософами теоретичні конструкції тлумачення проблем економічних інтересів піддавалися суттєвим змінам і наповнювалися новим змістом. Пропонується їх дослідження доповнити аналізом у контексті формування ринкового механізму господарювання в умовах соціально-економічної трансформації. При цьому доцільно використовувати принципи системно-еволюційного підходу, який спроможний забезпечити комплексний аналіз досліджуваної проблеми у всіх її аспектах, зв'язках, опосередкованостях.

2. При аналізі особливостей розвитку теорії економічних інтересів у сучасних умовах необхідно виходити із концептуального розділення поняття інтересу як загальносоціологічної категорії. Різнофункціональна направленість останньої обумовлена визначеними акцентами та специфічними вимогами досліджень кожної суспільної науки і зовсім не свідчить про автономне існування кількох взаємоізолюючих самостійних категорій під однією назвою “інтерес”. Найбільш адекватною в уявленні гносеологічної сутності економічних інтересів вважається позиція, згідно якої вони існують незалежно від волі та свідомості людей, тобто за своєю природою є об'єктивними.

Економічні інтереси мають розглядатися як результати господарської діяльності, що набувають матеріальної форми. Матеріальність форми і зумовлює їхній об'єктивний характер. Реальні матеріальні форми економічних інтересів не втрачають свого речового змісту, а постійно змінюються залежно від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Це означає, що економічні інтереси у процесі еволюції включають момент історизму. І цілком закономірно, що пере хід до історично нової стадії цивілізаційного прогресу (постіндустріального суспільства) супроводжуватиметься істотними змінами у їхніх формах.

3. Неможливо уявити цілісність і системність як атрибутивні ознаки економічних інтересів без їх ідентифікації. Адже остання охоплює аналіз органічної взаємодії змісту, форм прояву і механізму реалізації інтересів всіх суб'єктів господарювання, окремої особи. Основою ідентифікації інтересів може бути для макроекономічного рівня - це співвідношення між усуспільненням і відособленням; для проміжних рівнів (підприємство, фірма, компанія) - форми власності та господарювання; для індивідуума як носія інтересів - трудова діяльність. У методологічному плані суб'єктно-об'єктний аналіз визначеності інтересу говорить про виокремлення і поєднання різних рівнів дослідження (суспільство-держава-громадяни), існування взаємопереходів усуспільнених і відособлених економічних форм організації господарської системи (держава-корпорація-регіон-окреме підприємство), у межах яких відбувається формування та реалізація економічних інтересів єдиної системи.

4. Національний економічний інтерес розглядається як суперечлива єдність різних економічних інтересів, що відображає суспільні потреби, задоволення яких забезпечує ефективний соціально-економічний розвиток. Він має не лише відображати найсуттєвіші потреби нації як вищої спільноти, а й покликаний бути підґрунтям економічної консолідації в суспільстві. Методологічною основою виявлення його сутності прийнята інтегральна версія суспільних потреб, яка доповнена системоутворюючою функцією національної ідеї. Остання утверджує цілісність соціально-економічної системи, здатної до самозбереження та саморозвитку і, будучи усвідомленою, стає домінуючою у сукупності цінностей кожної особистості, породжує первинний імпульс людської спільноти до еволюційного розвитку, розуміння свого місця в контексті метанаціонального простору.

5. Національні економічні інтереси розкриваються не просто в контексті існування нації. Вони існують передусім завдяки усвідомленості та зацікавленості в модернізації суспільства, переході до якісно нової моделі розвитку, функціональні ознаки якої відображені у концепції постіндустріальної економіки. Це означає, що вирішення проблеми формування національного економічного інтересу слід пов'язувати у теоретичному плані з цільовою функцією економічної системи, задоволенням потреб національної життєдіяльності, забезпеченням цілісності й незалежності держави. У практичному плані - становлення національних економічних інтересів передбачає вирішення низки питань щодо виявлення й узгодження інтересів нижчих рівнів (корпоративних, галузевих, територіальних, юридичних і фізичних осіб).

6. Національний економічний інтерес як сукупність об'єктивних зв'язків і відносин, що формуються та самовідтворюються у процесі усвідомлення необхідності задоволення потреб господарюючих суб'єктів і використання відповідних досягнутому цивілізаційному рівню розвитку механізмів їх реалізації, виконує в умовах ринкової трансформації роль системного інтегратора економічних інтересів інших рівнів. Справа у тому, що ринкова економіка не тільки породжує механізми саморегуляції виробничих відносин, а й за їх достатньо високого розвитку зумовлює свідоме регулювання економічною та соціальною сферами. Здійснення соціально-економічної політики неможливе без державного регулювання виробничих і суспільних відносин на національному рівні, узгодження інтересів, цілей і потреб усіх господарських суб'єктів.

7. Дослідження формування критичної маси економічних перетворень має беззаперечне значення для переходу від абстрактного до конкретного рівня аналізу сутності та форм реалізації національного економічного інтересу. Методологічна посилка такого твердження полягає у визнанні відносин власності як структуроутворюючого елемента цілісної сукупності економічних відносин, що дозволяє виявити, виокремити та забезпечити функціонування різних інтересів у єдиній системі. Недостатня врахованість національного економічного інтересу в процесі системної трансформації є однією з найвагоміших причин неефективності перетворення відносин власності, відсутності односпрямованості дій носіїв різних економічних інтересів. Істотним недоліком української приватизації залишається недооцінка цілісності господарського комплексу країни, або його складових - галузей, регіонів, інтегрованих сфер діяльності. Практика трансформації національної економіки показує, що для більшості населення економічні інтереси багато в чому не визначені і знаходяться в пасивній формі, що є свідченням низької власницької мотивації.

8. Перспективи розвитку національного (внутрішнього) ринку залежать від інституційних засад трансформаційних змін. У цьому контексті має відбуватися розвиток приватної власності шляхом становлення конкурентного середовища на базі політики дерегуляції та поліпшення процедур входження в ринок і виходу з нього, а також становлення відкритої економіки з державною підтримкою пріоритетних галузей і виробництв. Зі всієї різноманітної сукупності існуючих напрямів інституціонального забезпечення економічних перетворень, направлених на зростання ефективності внутрішнього ринку в нашій країні виділяються такі: розробка та цільове використання заходів щодо формування інститутів підприємництва як засобу становлення ефективних суб'єктів господарювання та реалізації їхніх економічних інтересів.

9. Кардинальна структурна перебудова існуючої системи суспільного відтворення має охоплювати цілий ряд пріоритетних напрямів, спроможних забезпечувати прискорений економічний розвиток, зокрема: розробка та реалізація комплексу заходів, зростання обсягів ВВП на стабільній довготерміновій основі; примноження інтелектуального потенціалу нації на основі впровадження новітніх науково-технічних проектів; здійснення ефективної аграрної політики; вдосконалення соціальної сфери із запровадженням ринкових принципів господарювання; захист національних економічних інтересів завдяки збереженню самодостатності та конкурентоспроможності експортно-орієнтованих народногосподарських галузей та оновлення паливно-енергетичного комплексу.

10. У сучасних умовах загострюється необхідність у здійсненні заходів, які б сприяли розгортанню інноваційної діяльності, підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн. Ідеться насамперед про ринкове стимулювання інноваційних процесів, державне регулювання розвитку науки та технологічне використання її досягнень. Водночас перенесення організаційних форм, що склалися у процесі досить тривалого терміну утворення нових технологічних укладів у розвинутих країнах, у вітчизняну економіку в окремих випадках не тільки неможливе, а й украй небажане. Організаційні ілюзії відвертають інтелектуальні матеріальні ресурси та фактично посилюють відставання науково-технічного розвитку держави. Адже перехід від одного технологічного укладу до іншого - це процес комплексних перетворень не лише матеріально-технічної бази, а й формування інноваційної інфраструктури й інституцій її середовища.

11. Для забезпечення вищого рівня інтеграції вітчизняної економіки у світове господарство нашій країні необхідно стати рівноправним учасником міжнародних економічних центрів, безпосереднім реалізатором процесів глобалізації. Це дозволить краще захистити українських експортерів від антидемпінгових заходів і суттєво зменшити пов'язані з ними витрати. Разом із тим, доцільно передбачити можливі негативні наслідки поспішної відкритості економіки, необмеженого доступу на внутрішній ринок дешевої та низькоякісної іноземної продукції. Українська держава має посилювати за хист національних інтересів і гарантувати економічну безпеку.

Список опублікованих праць за темою дисертації

економічний трансформаційний перебудова

1. Ковальчук С.С., Сизоненко В.О. Економічні інтереси - рушійна сила ринкової трансформації: Монографія. - ВПЦ "Київський університет", 2002. - 107 с. (7,6 ум.-друк. арк.). Автором розкрито зміст і механізм реалізації економічних інтересів, формування національного економічного інтересу в процесі ринкових перетворень (3,8 ум. друк. арк.).

2. Ковальчук С.С. Економічні інтереси: теорія та методологія дослідження: Монографія. - ВПЦ "Київський університет", 2003. - 93 с. (6,3 ум.-друк. арк.)

3. Ковальчук С.С. Національні економічні інтереси: Монографія. - ВПЦ "Київський університет", 2005. - 316 с. ( 15,0 ум.-друк. арк.).

4. Политическая экономия: методика пробленого изучения вузовского курса / А.П., Николаева Л.А., Осокина В.В. - К., УМК ВО, 1990. - 234 с. (13,7 ум. друк. арк.). Авторові належить тема 3. Научно-технический прогресс и становление нового типа экономического роста. - С. 55-74 (1,5 ум. друк. арк.).

5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Підручник. За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К., Вища школа, 1994. - 559 с. (29, 40 ум. друк. арк.). Автором розкрито суть науково-технічної революції та показано роль людини у виробництві (1,0 ум. друк. арк.).

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Підручник, 2-ге видання, перероблене і доповнене // За ред. Г.Н. Климка, В.П. Несторенка. - К., Вища школа, 1997. - 743 с. (46,5 ум. друк. арк.). - Автором висвітлено процес суспільного виробництва, особливості поєднання факторів виробництва (1,5 ум. друк. арк.).

7. Основы экономической теории. Политэкономический аспект / Учебник, 3-е издание, переработанное и дополненное. Ответственный редактор Г.Н. Климко. -К., “Знання-Прес”, 2001. - 646 с. (52,65 ум. друк. арк.). Автором показано місце та роль людини в процесі науково-технічного прогресу (1,5 ум. друк. арк.).

8. Основи економічної теорії : Підручник // За ред. Чухна А.А. - К., "Вища школа", 2001. - 606 с. (35,34 ум. друк. арк.). Авторові належить половина розділу 7. Грошовий обіг і кредитна система. С. 422-448 (1,8 ум. друк. арк.).

9. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. 4-те видання, перероблене і доповнене. Відп. ред. Г.Н. Климко. - К., "Знання-Прес", 2002. - 615 с. (50,05 ум. друк. арк.). Автором розкрито сутність речових та особистих факторів виробництва, подано характеристику процесу суспільного виробництва (2 ум. друк. арк.).

10. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект : / Підручник, 5-те видання: Підручник // За ред. Г.Н. Климка. -К., "Знання-Прес", 2004. - 615 с. (50,05 ум. друк. арк.). Автором показано вплив науково-технічної революції на характер і зміст праці, розкриті показники ефективності суспільного виробництва (2,3 ум. друк. арк.).

11. Ковальчук С.С. Про концептуальну основу формування економічного механізму іноземного інвестування в Україні // Вісн. Академії праці і соціальних відносин. Наук.-практ. зб. Україна: поступ у майбутнє. Спецвипуск до 290-річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика. - 2000. - С. 112-114 (0,5 ум. друк. арк.).

12. Ковальчук С.С. До питання про входження України до Європейського інтеграційного простору // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць. ВПЦ “Київський університет”. - К., 2001. - Випуск 26. - С. 113-115 (0,3 ум. друк. арк.)

13. Ковальчук С.С. Деякі аспекти дослідження глобалізації економічних процесів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2002. - Вип. 62. - С. 65-67 (0,5 ум. друк. арк.).

14. Ковальчук С.С. Глобалізація та проблеми захисту національних економічних інтересів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія економіка. - К., 2002. - Вип. 63. - С. 53-55 (0,5 ум. друк. арк.).

15. Ковальчук С.С. Про гносеологічну природу економічних інтересів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Серія економіка. - К., 2002. - Вип. 64. - С. 65-68 (0,5 ум. друк. арк.).

16. Ковальчук С.С. Деякі аспекти концептуального підходу в дослідженні категорії “інтерес” // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2002.- Вип. 65. - С. 124-125 (0,5 ум. друк. арк.).

17. Ковальчук С.С. Формування національного економічного інтересу в процесі ринкових перетворень // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : - 2003. - Вип. 66. - С. 62-64 ( 0,5 ум. друк. арк.).

18. Ковальчук С.С. До питання про матеріальність як ознаку економічних інтересів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2003. - Вип. 67. - С.107-109 (0,5 ум. друк. арк.).

19. Ковальчук С.С., Сизоненко В.О. Формування нової парадигми розвитку економічних інтересів // Економіка і управління. - 2003. - № 4(22). - С. 16-27 (1,0 ум.-друк. арк.). Авторові належить визначення місця і ролі національних економічних інтересів у системі економічних інтересів (0,5 ум. друк. арк.).

20. Ковальчук С.С. Методологічні аспекти взаємодії національних і приватних економічних інтересів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2004. - Вип. 68. - С. 4-6 (0,5 ум. друк. арк.).

21. Ковальчук С.С. Інституціональні засади розвитку національного ринку // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. праць. ВПЦ “Київський університет”. К., 2004. - Вип. 4. - С. 170-177 (0,5 ум. друк. арк.).

22. Ковальчук С.С. Забезпечення фінансово-бюджетної стабільності в контексті реалізації національних економічних інтересів // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Серія економіка. - К., 2004. - Вип. 69. - С. 61-63 (0,5 ум. друк. арк.).

23. Ковальчук С.С. Інтегральна версія суспільних потреб-методологія визначеності національного економічного інтересу // Вісн. Академії праці і соціальних відносин. - 2004. - № 2. - С. 51-58 (0,5 ум. друк. арк.).

24. Ковальчук С.С. Національний економічний інтерес і реструктуризація відносин власності: проблема відповідності // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: - 2004. - Вип. 70. - С. 29-33 (0,5 ум. друк. арк.).

25. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. - 2004. - № 7. - С. 96-103 (0,5 ум.-друк. арк.).

26. Ковальчук С.С. Підприємницькі інтереси та механізм їх узгодження: питання теорії та методології // Экономика Крыма. Научно-практ. журн. - 2004. № 12. - С. 9-14 (0,5 ум. друк. арк.).

27. Ковальчук С.С. Національний контекст економічних інтересів в умовах глобалізації // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. праць. “Київський університет”. - 2005. - Вип.7. - С. 131-136 (0,5 ум. друк. арк.).

28. Ковальчук С.С. Яка модель інноваційного розвитку відповідає економічним інтересам України? // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2005. - Вип. 74. - С. 48-51 (0,5 ум. друк. арк.).

29. Ковальчук С.С. Інноваційний розвиток як основа входження України у глобальний економічний простір // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Ін-т міжнар. відносин. - 2005. - Вип. 51, ч. 2. - С. 29-33 (0,5 ум. друк. арк.).

30. Ковальчук С.С. Ідентифікація та системність економічних інтересів // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2005. - Вип. 7. - С. 166-172 (0,5 ум. друк. арк.).

31. Ковальчук С.С. Взаємодія інтересів у національній моделі економічного зростання // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. Зб. наук. праць. Економіка. Чернівці. “Рута”. - 2005. - Вип. 254. - С. 98-101 (0,5 ум. друк. арк.).

32. Ковальчук С.С., Сизоненко В.О. Стратегічний контекст взаємодії національних економічних інтересів бізнесу // Економіка і управління. - 2005. - №4 (30). - С. 18-23 ( 0,5 ум. друк. акр.). Автором досліджені суб'єкти-носії національних економічних інтересів ( 0,25 ум. друк. арк.).

33. Ковальчук С.С. Реалізація національних економічних інтересів у процесі удосконалення фінансової системи держави // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка: Серія економіка. - К., 2005. - Вип. 79. - С. 61-63 (0,5 ум. друк. арк.).

34. Ковальчук С.С. Інноваційні процеси в сучасній міжнародній інвестиційній політиці України // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип. 9. - С. 183-189. (0,5 ум. друк. арк.).

35. Ананьїн В.О., Ковальчук С.С. Концептуальні основи економічної безпеки сучасної держави // Економіка і управління. - 1999. - № 4 (5) - С. 21-24 (0,5 ум. друк. арк.). Автором досліджені основні загрози економічній безпеці держави (0,25 ум. друк. арк).

36. Ковальчук С.С., Сліпенчук О.П. Бюджетний дефіцит і державний борг у системі економічної безпеки України // ВПЦ “Київський університет”. - К., 1999. - С. 139-141 (0,5 ум. друк. арк.). Автором розкрито причини виявлення державного боргу і бюджетного дефіциту (0,25 ум. друк. арк.).

37. Ананьїн В.О., Ковальчук С.С. Національний інтерес і економічна безпека як чинник розвитку підприємства // Наук. вісн. Інституту менеджменту та економіки. - Івано-Франківськ, 2000. - № 1. - С.46-47 (0,2 ум. друк. арк.). Автором проаналізовано суть економічної безпеки підприємства (0,1 ум. друк. арк.)

38. Ковальчук С.С. Деякі аспекти економічних інтересів України і ЄС // Наук. вісн. Інституту менеджменту та економіки. - Івано-Франківськ. - 2001. - №2. - С.80-83 (0,3 ум. друк. арк.).

39. Ковальчук С.С. Концепції економічних систем та проблеми їх структурної трансформації // Вища школа. - 2003. - № 2-3. - С. 61-63 (0,3 ум. друк. арк.).

40. Ковальчук С.С., Сорока І.Й. Національні інтереси та їх реалізація в бюджетній політиці України // Матеріали міжнар. наук. конф. "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України). - К., 1998.- С. 128-129 (0,2 ум. друк. арк.) Автором визначено напрями удосконалення бюджетної політики (0,1 ум. друк. арк.).

41. Ковальчук С.С., Сліпенчук О.П. Про бюджетоутворення в контексті забезпечення національного економічного інтересу // Матеріали міжнар. наук. конф. "Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України). - К., 1998. - С. 126-127 (0,2 ум. друк. арк.). Автором розкрито особливості процесу бюджетотворення.

42. Ковальчук С.С. Зовнішньоекономічні національні інтереси України на рубежі століть // Міжнародна економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку. Матеріали першої нац. міжвузівської наук.-практ. конф. - К.; - Сімферополь. - 2000. - С. 11-12 (0,3 ум. друк. арк.).

43. Ковальчук С.С. Національні інтереси і економічна безпека України // Современные тенденции и приоритеты развития переходной экономики: Матеріали всеукр. межвузовской науч.-практ. конф. - Симферополь. - 2000. - С. 187-189 (0,3 ум. друк. арк.).

44. Ковальчук С.С. Експортноорієнтована модель розвитку економіки та її відповідність національним інтересам України // Матеріали Х міжнар. наук.-теор. конф. “Шляхи диверсифікації економіки України на світовий ринок послуг”. - К., 2002. - С. 43-45. (0,2 ум. друк. арк.).

45. Ковальчук С.С. Діалектична взаємодія національних та особистих економічних інтересів // Міжнародна наук.-практ. конф. “Соціально-економічна ефективність державного управління: Теорія, методологія та практика”. - Л., - 2003. - С. 18-19 (0,2 ум. друк. арк.).

46. Ковальчук С.С. Теорія економічних інтересів: наукові здобутки і реалії сучасності // “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспектива. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Л., 2003. - С. 113-114 (0,2 ум. друк. арк.).

47. Ковальчук С.С. О противоречивости глобализации экономических процессов // Материалы. науч. конф. “Ломоносовские чтения”. - М.: ТЕИС, 2003. - С. 381-383 (0,2 ум. друк. арк.).

48. Ковальчук С.С. Підприємницькі інтереси та механізм їх узгодження // Теория и практика экономики и предпринимательства. Всеукр. науч.-практ. конф. - Алушта, 2004. - С. 53-54 (0,2 ум. друк. арк.).

49. Ковальчук С.С. Зміцнення фінансової системи як чинник реалізації національних економічних інтересів // Матеріали Всеукр. науч.-метод. конф. “Современные аспекты финансового управления экономическими процессами”. - Севастополь, 2005. - С. 34-38 (0,2 ум. друк. арк.).

50. Ковальчук С.С. Система економічних інтересів: проблеми визначеності і взаємодії // 2-а Международная науч.-практ. конф. “Теория и практика экономики и предпринимательства”. - Алушта, 2005. - С. 117-118 (0,1 ум. друк. арк.).

51. Ковальчук С.С. Інноваційні чинники реалізації національних економічних інтересів // ІІІ Международная науч.-практ. конф. “Теория и практика экономики и предпринимательства”. - Алушта, 2006. - С. 34-35 (0,2 ум. друк. акр.).

Размещено на Allbest.ru