Інноваційна діяльність як системний процес у конкурентній економіці

Пропонується не тільки констатувати самостійність статусу економічної інформації стосовно суто економічних компонентів, але і визнати взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємодоповнюваність, а простіше кажучи, синергізм економічних та інформаційних параметрів. Розглянуто особливості базових понять і визначень, що складають основу формалізації та кількісної оцінки інформаційних процесів в економіці та, зокрема, таких понять, як інформаційне середовище, інформаційний ресурс, інформаційна система.

На узагальненому рівні досліджується взаємозв'язок між змістовими економічними критеріями й інформаційними критеріями оцінки якості економічних відносин. Пропонується метод інтерпретації економічних показників через інформаційні на основі підходу. Однак, якщо орієнтуватися на використання концепції ентропії, ми стикаємося з деякими проблемами. Перша проблема полягає в тому, що кількісні характеристики продукції x₁, x₂, x можуть вимірюватися в різних одиницях. Для того, щоб можна було побудувати необхідні міри ентропії, маючи на увазі дискретну функцію розподілу ймовірностей Р(х_i) зі значеннями р₁, р₂, р, треба вибрати придатну “фіксовану” величину, стосовно якої можна будувати оцінки елементів системи. Такою величиною у даному випадку може бути бюджет I.

Тоді робимо заміну змінних, визначивши:

- як частину доходу споживача, яку він витрачає на товар i. Тепер ми можемо характеризувати невизначеність витрат ентропією:

S = - т ? y_i Ln[y_i] (5)

Що ж стосується опису системи з максимальною корисністю, то його отримуємо простою заміною змінних у (5):

u = [] max (6)

* y_i =1. (7)

Припустимо тепер, що для аналізу розглянутої системи використовується принцип максимізації ентропії. У цьому випадку враховується ряд обмежень вигляду:

f_k * (y₁, y₂, … , y_n) = g_k (8)

Де для зручності всі члени, що містять y_i, входять у f_k, а всі інші - у g_k.

Після цього наша задача зводиться до максимізації ентропії S, обумовленої рівнянням (5), при обмеженнях (7) і (8). Раніше іншими дослідниками було показано, що вирішення задачі максимізації ентропії й обчислення функції корисності приводять до еквівалентних результатів. Для нас цей висновок важливий у зв'язку з тим, що ми маємо намір спиратися на інформаційні показники й інформаційні критерії ефективності інноваційних систем й інтерпретація економічних критеріїв через інформаційні буде для нас більш ніж бажаною.

При використанні запропонованого інформаційного підходу щоб побудувати систему експертного оцінювання припустимо, що науково-технічна продукція має п координат виміру: X₁, X₂, X₃.

Далі будемо вважати, що сформульовано мету діяльності (виконання науково-технічного проекту), досягнення якої ототожнюється з деякою “ідеальною” областю D_iD, де D - n-мірний простір у системі координат. Перед початком розробки чи створення науково-технічної продукції область, у якій передбачається застосувати очікувані результати, має деяку вихідну якість, що також можна співвіднести (ототожнити) з деякою областю D_S D.

Наступною тезою прийнятої логіки побудови моделі є те, що розробка (створення) конкретної науково-технічної продукції здійснюється конкретним виконавцем g_j G, де G - множина виконавців (фізичних осіб, наукових колективів, дослідницьких лабораторій і т. п.), потенційно здатних виконати дану розробку.

Виконавці відрізняються один від одного наявним у кожного з них доробком у частині створення даної науково-технічної продукції і можливостями забезпечення необхідних умов для якісного виконання розробки. Тобто, з кожним потенційним виконавцем g_j може бути пов'язана область D_Sj і траєкторія V_j.

У процесі розробки (створення) науково-технічної продукції витрачаються певні ресурси R(t,w,...), де t - часовий фактор, w - фінансовий ресурси і т. п.

Сумарний ресурс, якій витрачається виконавцем g_j, на виконання науково-технічної продукції, можна інтерпретувати як функціонал:

R_j=F([D_Sj, D_i], V_j)

Де:

[D_Sj, D_i] - узагальнена відстань між областями D_Sj і D_i.

Проблема вибору виконавця в рамках пропонованого формалізму полягає у вирішенні задачі мінімізації функціонала:

Rj min(g_j G)

Очевидно, що поставлена задача надзвичайно складна для вирішення за допомогою чисельних методів оптимізації навіть у тому випадку, якщо координати X₁, X₂, …, X_n - ортогональні, а властивості А, B, C, ..., K - незалежні. Мабуть, єдиним методом вирішення розглянутої проблеми є метод експертного оцінювання.

Для вирішення проблем інформаційного представлення різних характеристик інноваційного процесу запропоновано модифіковану інформаційну схему життєвого циклу інновацій (рис. 4).

Оригінальність даної схеми життєвого циклу інновацій полягає в наступному.

1. Для кожної стадії життєвого циклу зазначене її інституціональне втілення:

- стадія S1 - науково-дослідні організації фундаментального профілю;

- S2 - науково-дослідні організації прикладного профілю;

- S3 - конструкторські і технологічні бюро (КБ і ТБ);

- S4 - підприємства;

- S5 - організації торгівлі;

- стадія S6 реалізується, власне кажучи, усією сукупністю фізичних і юридичних осіб, що вступають у товарні відносини.

2. Для кожної інституціональної форми фіксується вид вихідної продукції:

- науково-дослідні організації фундаментального профілю - публікації;

- науково-дослідні організації прикладного профілю - алгоритми;

- конструкторські та технологічні бюро - ТК, ТУ, ТТ;

- підприємства - вироби;

- організації торгівлі - товари і послуги;

- уся сукупність фізичних і юридичних осіб, що вступають у товарні відносини - потреби.

3. Для оцінки результативності кожної стадії сформульовано узагальнені прагматичні критерії:

- для ідеї - це несуперечливість;

- для ноу-хау - досяжність планованого результату;

- для технології - реалізованість;

- для продукції - корисність;

- для товару - привабливість.

Останній пункт дозволяє для кожного етапу життєвого циклу інновацій виявляти принципи підпорядкованості й формувати на цій основі проблемно-орієнтовані параметри порядку. Для всього життєвого циклу принцип підпорядкованості полягає в тому, що події на кожному з наступних етапів визначаються подіями попередніх етапів. Виходячи з такого формулювання принципу підпорядкованості, у роботі введені певні умови й обмеження, що дозволяють виявити діапазони деяких параметрів порядку.

Перша умова характеризує співвідношення між обсягами творчої і рутинної праці в питомому численні в залежності від стадії інноваційного циклу.

Друга умова характеризує порівнянну величину діапазону інформаційних взаємодій усередині кожного етапу інноваційного циклу.

Третя умова ефективного розвитку інноваційного процесу характеризує співвідношення між способами передачі узагальнених результатів попереднього етапу інноваційного циклу на наступний. При цьому передбачається, що способи передачі підрозділяються на три групи: навчання, переконання, тренування.

Рис. 4. - Евристична модель інноваційного циклу:

У дев'ятому розділі монографії “Задачі теорії і практики інтелектуалізації систем управління інноваційним розвитком” інформаційні процеси розглядаються як один з елементів життєдіяльності соціально-економічної системи нарівні з енергією і речовиною. Завдяки цьому виявляється можливим не тільки знайти і виділити інформаційну координату розвитку економічних і соціальних процесів, але і дати деяку систему базових понять і визначень, які складають основу формалізації і кількісної оцінки цих процесів суб'єктом господарської діяльності. Передбачається, що активне використання інформаційного ресурсу економіки дозволяє розглядати її як інтелектуальну систему. Особливо важливим такий підхід є для вирішення проблем прогнозування та визначення пріоритетів науково-технологічного та інноваційного розвитку, де потрібна ув'язка всіх етапів життєвого циклу інновацій.

Відповідно до загальноприйнятої структуризації науково-дослідного процесу прийнято виділяти стадії фундаментальних досліджень (стадія F), прикладних досліджень (стадія R) і розробок (стадія D) як найбільш узагальнені характерні стани процесу матеріалізації результатів наукових досліджень.

Пріоритети в галузі фундаментальних досліджень формуються звичайно без явного врахування інтересів практики, але з обов'язковим і явним врахуванням потреб самої науки. Звичайно, у підсумку будь-яка абстрактна ідея одержує тією чи іншою мірою практичне втілення, однак чітко і раціонально сформулювати мету фундаментальних досліджень, виходячи лише з потреб практики, звичайно дуже складно. Таким чином, формування пріоритетного напрямку F_p фундаментальних досліджень формально можна представити в такий спосіб:

F_p = Ф(F₁,F₂,...,F_i,...,F_n)

Де:

n - взагалі кажучи, визначається способом структуризації усієї сфери фундаментальних досліджень.

Прикладні дослідження, з одного боку, конкретизують деяку сукупність фундаментальних результатів, а з іншого, спрямовані на одержання нових знань, необхідних для задоволення регулярно виникаючих практичних потреб суспільства. Цілі прикладних досліджень формуються, виходячи з всебічного аналізу наявного наукового доробку, отриманого в основному у фундаментальних дослідженнях, з урахуванням існуючого рівня техніки і технології. Спираючись на ці міркування, формування пріоритетного напрямку R_p прикладних досліджень формально можна представити в такий спосіб:

R_p = (F₁ ? F₂ ? ... ? F_i ? ... ? F_m) * ? A_t ? L_t

Де:

- знак ? означає операцію перетинання множин;

- параметр A_t - множину практичних потреб суспільства в період часу t;

- параметр L_t - досягнутий до даного періоду часу t рівень техніки і технології.

Діяльність дослідників на етапі розробок спрямована на одержання знань, необхідних для створення нових, практично доцільних і ефективних зразків машин, матеріалів, речовин, приладів, технологій, устаткування, методів організації і керування і т. д. Знання, потрібні для цього, базуються на результатах прикладних досліджень, виконаних відповідно до заданої практичної мети. Як обмеження тут виступають наявність сервісної інфраструктури і підготовленість кадрів. Формальне представлення пріоритетів на етапі розробок D_p матиме вигляд:

D_p = Ф * (R_p I W)

Де:

- параметр I символізує сервісну інфраструктуру;

- а параметр W характеризує кадровий потенціал.

Запропонований формалізм дозволяє з єдиних позицій розглядати всі етапи науково-дослідного процесу від зародження ідеї до її втілення в практично значимих виробах і враховувати принципову не лінійність, не одно-спрямованість і неоднозначність цього процесу. Для того, щоб актуалізувати параметри вищенаведених формальних виразів, слід враховувати багатоплановість, а часом і "розмитість" залежностей параметрів науково-дослідного процесу, з одного боку, і параметрів соціально-економічного стану суспільства, з іншого. Можливості подолання цих труднощів пов'язані з реалізацією досягнень фундаментальної науки через різні інституціональні форми організації суспільства. Дуже важливою є ідея пристосування для цих цілей методу проектування систем штучного інтелекту з використанням математичного інформаційного середовища (МІС). Ця ідея реалізується на основі технології методу формалізованих технічних завдань. Цікаво відзначити, що даний метод має на увазі виділення трьох рівнів представлення даних, котрим відповідають проблемно-орієнтовані, процедурно-орієнтовані та стандартні структури даних.

Рис. 5. - Поетапна процедура “перезапису” знань із соціального інформаційного середовища в штучне з допомогою МІС:

Досліджуючи проблему технологізації наукових досліджень як перехід до більш інтелектуальних систем управління економікою доводиться враховувати необхідність введення загальних правил побудови процедур і моделей з метою формалізації методології конкретних досліджень і, нарешті, здійснювати регламентацію взаємодії людини з інструментарієм і інформаційною базою при одночасному забезпеченні свободи творчості виконавців наукової праці та можливості прояву ними своїх індивідуальних якостей.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень вирішена актуальна наукова проблема теоретичного обґрунтування ролі ефектів інновацій у процесі самоорганізації економічних систем у відповідь на вплив зовнішніх факторів. Теоретичні та практичні результати роботи спрямовані на вдосконалення організаційно-економічного забезпечення управління інноваційною діяльністю в конкурентній економіці України, сприяють прискоренню освоєння нововведень, підвищенню інноваційної активності підприємств та установ, поліпшенню якості продукції, яка виробляється. Основні теоретичні та науково-практичні висновки, отримані в процесі досліджень, дають підстави для наступних узагальнень.

1. На основі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду переходу економік на інноваційний шлях розвитку виявлено ключові проблеми формування державної інноваційної політики в умовах тісного взаємозв'язку економічних, соціальних і політичних процесів. У зв'язку з цим запропоновано при формуванні державної економічної політики перенести центр уваги з вивчення інваріантів економічної системи на вивчення станів її нестійкості, механізмів перебудови структурних елементів, які забезпечують сприйняття виробництва до нововведень. Це відповідає концепції дослідження закономірностей самоорганізації складних систем.

2. Ґрунтуючись на уявленні про головну роль фактору в забезпеченні переходу від індустріального до інформаційного суспільства, доведено, що інформаційна складова науково-технологічного розвитку повинна мати проблемно-орієнтований характер. При цьому як система централізованих органів науково-технічної інформації, так і незалежний сектор інформаційних послуг у вигляді різних аналітичних центрів, консалтингових компаній і груп повинні враховувати, що інформація, яка циркулює в економічній системі, має компоненти, що характеризують інтелектуальний зміст будь-якого товару чи будь-якої послуги. З цих позицій запропоновано оригінальну структурну модель потоків економічної інформації, а також метод виявлення інформаційної підлеглості між суб'єктами економічної діяльності в межах інноваційної системи. Ці результати пропонується використовувати, зокрема, при розробці єдиних реєстрів науково-технічної продукції та при плануванні переходу підприємства до випуску нової чи покращеної продукції.

3. Запропоновано формалізоване представлення процедури трансферу технологій як феномену соціально-економічного розвитку. Ця формалізація дозволяє розглядати з єдиних концептуальних позицій процеси трансферу технологій різного рівня: міждержавного, міжрегіонального, міжгалузевого, комбінованого. Обґрунтовано евристичну модель трансферу технологій, яка призначена для організаційного проектування та порівняння дієздатності діючих механізмів передачі технологій (знань). Маючи на увазі, що активізація трансферу технологій є одним з ефективних засобів стимулювання інноваційної діяльності, на основі згаданої моделі розроблено проект типового центру обміну технологіями, який відповідає вітчизняним нормативам, але може працювати за протоколом європейської мережі центрів обміну інноваціями (IRC).

4. З'ясовано сучасну роль експертних методів оцінки нововведень щодо їхнього впливу на ефективність капіталовкладень в інноваційні проекти та запропоновано нові технологічні елементи організації і проведення наукової та науково-технічної експертизи, сутність яких складається у формуванні експертно-консультаційної сфери підприємницької діяльності. Пропозиції адаптовано до інституціональних умов України щодо управління науково-технологічним та інноваційним розвитком країни. При цьому процес прийняття управлінських рішень в проблемних ситуаціях, які характеризуються великою складністю, невизначеністю і слабкою структурованістю, представляється як інтерактивна інформаційна технологія, що має високий ступінь інтелектуалізації.

5. Проведено структуризацію існуючих методів оцінки ефективності нової техніки з метою побудови системи оцінки ефективності інновацій. Розкрито змістову суть розрахунків економічної ефективності інноваційних проектів на тлі вимог щодо посилення впливу інновацій на ринкові компоненти економіки країни. Доведено, що багато вимірність критеріїв оцінки ефективності, розмаїття часових інтервалів, на які розраховано оцінки за окремими критеріями ефективності, потребують певної організаційної інфраструктури, розподіленої в просторі та в часі, яка забезпечує ефективну реалізацію проблемно-орієнтованої методології і методів при вирішенні питань техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів.

6. Сформульовано принципи переходу від вартісних та матеріальних показників якості інноваційних процесів до показників інформаційної природи, для кожного етапу життєвого циклу інновацій виявлено принципи підпорядкованості та проблемно-орієнтовані параметри порядку, а також закономірності формування інформаційних характеристик продукування і передачі знань суб'єктами господарчої діяльності на різних етапах життєвого циклу інновацій. Це дозволяє диференційовано визначати державну підтримку елементів інноваційної інфраструктури. Справедливість та ефективність рекомендацій і пропозицій, які сформульовані як результат досліджень, доведені шляхом їхньої апробації в процесі підготовки проектів багатьох правових і нормативних актів, а також при створенні на державному і регіональному рівнях експериментальних інноваційних структур. Результати цієї апробації дозволяють рекомендувати основні теоретичні й прикладні розробки даного дисертаційного дослідження міністерствам, відомствам, науковим установам для впровадження і подальшого розвитку, що буде сприяти активізації вітчизняних підприємств у напрямі розробки і виводу на світові ринки інноваційних товарів і послуг, прискоренню переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ інноваційний капіталовкладення економіка

1. Соловьев В.П. Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике (Синергетические эффекты инноваций). - Киев: Фенікс, 2004. - 560 с. - 29,4 друк. арк.

2. Соловьев В.П. Кибернетичеcкая cхема познания и генезиc научной картины мира // Методологичеcкие проблемы кибернетики и информатики. - Киев: Наук. думка, 1986. - С. 96-102.

3. Соловьев В.П. Проблемы формирования организационно-правового механизма инновационного развития экономики. - Киев: ЦИПИН НАНУ, 1996. - 69 с. - 5,5 друк. арк.

4. Концепция построения автоматизированной системы экологического контроля вод Украины: Кол. монография / Под ред. В.А. Гайского и В.Н. Еремеева. - Севастополь: НАН Украины, МГИ, 1997. - 223 с. (авт. матеріал: методика проведення науково-технічної експертизи екологічно небезпечних об'єктів - 0,5 друк. арк.).

5. Избранные вопросы современного инновационного менеджмента для малых и средних предприятий / Под ред. Р. Мюллера и В. Соловьева. - Киев, Украина; Дрезден, ФРГ: ДЕМІУР, 2000. - 284 с. - 17,2 друк. арк. (авт. матеріал: розділи 1.1, 1.3, 1.6, 3.1, 3.2 - 2,6 друк. арк.).

6. Методологические вопросы науковедения / Под ред. В.И.Оноприенко. - Киев: УкрИНТЭИ, 2001. - 332 с. - 19,3 друк. арк. (авт. матеріал: розділ “Методологические проблемы трансфера технологий и передачи знаний”, с. 195-226 - 2,1 друк. арк.).

7. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / Під. ред. Б.А. Маліцького. - К.: УкрІНТЕІ, 2001. - 204 с. (авт. матеріал: розділ “Інноваційний потенціал економічного розвитку”, с. 133-199 - 2,8 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru