Концептуальні засади формування джерел інвестиційних ресурсів України

Наступним джерелом інвестиційних ресурсів є фондовий ринок. Однак в Україні він не набув належного розвитку з різних причин, головними з яких слід вважати: недовіру до нього, недостатню розвиненість інфраструктури ринку, невідповідність законодавчої бази, недостатній рівень національних заощаджень, корпоратизації економіки та ін. Проте, розвиток і стабілізація фондового ринку спричиняє пошук інвестиційних джерел фінансування потреб економіки, оскільки саме ринок цінних паперів здатний генерувати фінансові потоки для акумулювання і перезподілу потенціальних фінансових ресурсів, а отже збільшити інвестування виробничого сектора економіки. Оскільки інвестиційна роль фондового ринку базується на розумінні специфіки цінних паперів як еквівалента прав чи вимог на частки власності й запозичень, то вони обертаються як опосередковані фінансові активи. Особливо це стосується акцій як свідоцтва репрезентації корпоративної власності.

Однією зі складових ефективності функціонування інституціональних інвесторів є інформаційне забезпечення. Чимало економістів (теоретиків і практиків) вважають, що розвиток і вдосконалення інвестиційної діяльності в цілому і фондового ринку зокрема чимало залежить від ступеня його комп'ютеризації на основі широкого використання новітніх технологій і ліній телекомунікацій. Одночасно посилюється значення ефективного регулювання державою фондового ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів на основі встановлення необхідних обмежень їхніх взаємовідносин, а також непрямого втручання в їх діяльність. В Україні розроблено програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, яка включає низку заходів щодо розвитку фондового ринку, проте надійної законодавчої бази ще не створено. Зокрема, потребує введення в українське законодавство таких понять, як “сумлінний портфельний інвестор” (здійснює інвестиційну діяльність за акціями підприємства з метою отримання дивідендного доходу та права на спекулятивні операції без наміру навмисних маніпуляцій з цінами) і “сумлінний стратегічний інвестор” (здійснює інвестиційну діяльність з метою придбання права на участь в управлінні підприємством або заволодіння контрольним пакетом акцій та дивідендного доходу).

Пропонується створити сучасну, прозору для органів контролю систему обліку прав власності й руху наявної інформації про вплив власників корпоративних цінних паперів на фінансово-майновий стан емітента з метою моніторингу дій інвесторів і руху прав власності на цінні папери стратегічних виробників, фінансових інститутів, підприємств паливно-енергетичного комплексу, видобувної промисловості, інфраструктури транспорту і зв'язку.

У розділі приділено увагу ролі банківської системи в активізації інвестиційної діяльності. Створення дворівневої банківської системи, механізму регулювання фінансово-економічних процесів, умов підвищення довіри громадян до банків, вихід на світовий рівень тощо вже сьогодні забезпечують можливості досить активної участи банків в інвестиціях. Проте тут є й негативні риси, серед яких слід відзначити відсутність достатньої кількості платоспроможних позичальників (кожне третє підприємство збиткове), низький рівень капіталізації банків (5 % від ВВП), слабкий механізм лізингу та іпотеки, невисока культура корпоративного управління і т.ін. За визначенням, інвестиційна діяльність банків може бути таким видом діяльності, який забезпечує збільшення готівки шляхом випуску або розміщення цінних паперів на їх первинному ринку та поєднання покупців і продавців чинних цінних паперів на вторинному ринку при виконанні функцій брокерів чи дилерів. Має значення обсяг сукупних активів банків та капіталу банку, які мають тенденцію до зростання. В Україні лише за рік - з 01.01.2002 по 01.01 2003 активи банків зросли на 33, 5 %. Особливого значення набувають питання їх ефективного використання. На тлі посилення концентрації промислового виробництва, концентрація і централізація банківського капіталу є об'єктивним процесом, проте актуальною проблемою залишається злиття промислового і фінансового капіталів, що дозволить акумулювати фінансові ресурси і забезпечити їх цільове спрямування на здійснення великомасштабних інвестиційних проектів. З позиції примноження джерел інвестування створення і функціонування фінансово-промислових груп (ФПГ) є доцільним, оскільки вони об'єднують промислові, торговельні, транспортні підприємства та фінансово-кредитні установи, які можуть бути репрезентованими не лише банками, а й інвестиційними, страховими і іншими небанківськими компаніями. Банки як складова ФПГ одержують прибуток за спільними фінансовими схемами і можуть стати учасниками інвестиційних урядових і міжнародних програм. Крім того, вони можуть збільшувати власну фінансову базу, залучати максимальну кількість фінансових засобів, підвищувати рівень кредитоспроможності, збільшувати ступінь участі в інвестиційних проектах, підвищувати рівень інформованості щодо руху фінансів.

Особливого значення набуває інвестування банківських фондів і майна в лізингові операції, завдяки яким здійснюються фінансові угоди відносно використання рухомого і нерухомого майна через оренду. Фінансовий лізинг зокрема виступає особливою формою фінансування придбання основних фондів, тобто є таким видом діяльності, який надає можливостей залучення інвестицій, у тому числі іноземних. Певною перешкодою тут є підвищений ризик лізингових операцій, зменшити який можна завдяки спеціальному законодавству, спрямованому на вдосконалення системи захисту прав кредиторів. Тому доцільно передбачити в законі про держбюджет положення про те, що бюджетні установи й організації мають право здійснювати закупівлю основних засобів шляхом операцій фінансового лізингу за рахунок бюджетних коштів та залучення кредитів банків. Формування ресурсів для лізингового бізнесу теж є досить ефективним джерелом інвестиційних ресурсів, проте слід запровадити тут підвищені коефіцієнти до норм амортизації.

Отже, комерційні банки як інвестори виконують певну низку функцій: за умови контролю з боку держави вони сприяють зниженню фінансового ризику від довгострокових вкладень, вони є суб'єктами, що координують попит і пропозицію на фінансовому ринку, можуть впливати на процедури банкрутства підприємств, упорядковують лізингові відносини тощо. Доцільним слід вважати створення системи спеціальних банків, здатних мобілізувати капітали, що може надати поштовху до розвитку реального сектора національної економіки в цілому.

У розділі приділено увагу й прямому іноземному інвестуванню як додатковому джерелу інвестицій. Протягом останніх 25 років інвестиційні ринки дедалі більше набувають характеру глобальних і міжнаціональних на тлі тенденції до інтеграції національних економік. На сьогодні практично не залишилося країн, не залучених до міжнародного інвестиційного співробітництва та активного використання переваг прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Міжнародна міграція капіталів полегшується тим, що набули поширення уніфіковані норми регулювання інвестиційних потоків, проте стверджувати про формування у світовому господарстві єдиного інвестиційного простору було б спрощенням ситуації. Безперечним є те, що ПІІ передбачають встановлення довгострокових відносин між партнерами і сприяють тривалому інтересу та контролю з обох сторін. Як відомо, до ПІІ відносять: придбання іноземним інвестором 10% акцій підприємства, реінвестування прибутку від його діяльності в розмірі, адекватному частці інвестора в акціонерному капіталі, а також - внутрішньофірмове надання кредиту. Для країни-реципієнта ПІІ вони мають сенс, оскільки зменшують дефіцит капіталу, привносять сучасні технології, підвищують рівень зайнятості та кваліфікації робочої сили, сприяють розвитку експортного капіталу та інтеграції національних економік. Серед теорій щодо ПІІ найбільш прийнятною для використання слід вважати теорію недосконалості ринку Гімера-Даннінга, яка дозволила подолати уявлення, що торговельні відносини мають безперечне пріоритетне значення в світовій економіці порівняно з іншими. Така традиційна модель світової економіки недооцінює значення інвестиційного співробітництва між країнами. Теорія ПІІ приділяє значення саме відносинам з приводу іноземних інвестицій та регулюванню їх руху, хоча й на сьогодні не існує міжнародної організації з їх регулювання. Проте можна стверджувати, що в глобальному економічному просторі формується новий тип економіки, що заснований на пріоритеті інвестиційних зв'язків у міжнародних відносинах. Порівняння двох моделей світового господарства доводить переваги інвестиційної моделі як за власністю, місцем здійснення інвестицій, собівартістю виробництва, так і за чинниками ризику інвестування та інтернаціоналізації національних господарств. Аргументується авторська позиція щодо необхідності впровадження ПІІ-стратегії з її динамічною моделлю економічного розвитку в напрямі процесів глобалізації. Розглянуто п'ятикроковий режим її реалізації, що дає підстави для пошуку потенціального інвестиційного іноземного донора українській економіці за запропонованою методикою. Аналіз виявив, що певні негативи ПІІ перекриваються їх перевагами: стабільна передбачуваність макроекономічних змін, ефективність, свобода дій, установлення права власності, надійна інфраструктура, здатність до використання високих технологій виробництва, мінімальне втручання держави, стабільні прибутки тощо.

У розділі 4 - Формування інвестиційних джерел регіонів України - досліджується теорія кластерного механізму формування структури регіону, проблеми реформування місцевих фінансів та міжбюджетних відносин і оптимізації розподілу інвестицій при багатокомпонентному інвестуванні. Представлено механізм формування муніципальних фінансових ресурсів.

В основі теорії кластерного механізму лежить ідея найбільшої ефективності будь-якої діяльності за умов територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюжком, об'єднання менеджментських зусиль як альтернативи секторальної організації комплексу. За досвідом інших країн кластери, як правило, включають урядові установи, наукові центри (університети), центри стандартизації, торговельні асоціації, установи спеціалізованого навчання, інформаційні центри тощо. Практика їх функціонування свідчить, що кластери сприяють оптимізації взаємовідносин між підприємствами, кооперуванню їх діяльності, більш ефективній орієнтації на потреби ринку. З оглядом на можливості вирішення регіональних і національних проблем соціально-економічного розвитку прискореними темпами та оптимального поєднання складових регіонального організму, кластери уявляються найбільш прийнятними для України. Тим більше, що створення сприятливих умов економічного зростання відбувається саме в регіонах. До позитивних ефектів кластерів слід віднести: ефект масштабу виробництва, ефект охоплення, ефект синергії. Кластери значно краще, ніж галузі, охоплюють важливі зв'язки із взаємодоповнення окремих сторін виробництва, поширення новітніх технологій, інформації, нових організаційних методів та методів управління, маркетингу. Ступінь кластеризації по країнах світу різна: у США, наприклад, існує близько 380-ти кластерів компаній, в яких зайнято 57 % робочої сили і виробляється 61 % обсягу промислової продукції. Аналіз виявив особливе значення кластерів в інноваційному процесі, оскільки тут створюється система концентрації технологічних винаходів та поширення нових знань. У програмі Організації з питань економічних зв'язків та розвитку промислові кластери визначаються як виробничі мережі взаємозалежних фірм, поєднаних єдиним виробничим ланцюжком, у рамках якого створюється додана вартість. Комунікаційні мережі кластерів сприяють нейтралізації тригерного (гальмівного) ефекту для інновацій; розглянуто їх типи - висхідний (регіональна структура бізнесу на базі малих і середніх фірм), спадний (панівний вплив великих компаній на регіональну економіку), горизонтальний (гнучка спеціалізація). Класифікація кластерів включає їх різновиди: регіональні, національні, міжнародні; міжгалузеві, галузеві; на базі середніх підприємств, на базі великих компаній; виробничі, науково-технічні, змішані; з великою кількістю членів, з невеликою їх кількістю; з регламентованими відносинами, з несистемними відносинами. Пріоритетом урядової політики в цьому напрямі має бути зняття перешкод для створення й розвитку кластерів.

Наступною проблемою місцевих фінансів слід вважати їх реформування та упорядкування міжбюджетних відносин, оскільки значна частина фінансових ресурсів перебуває за межами сектору державного управління. Оскільки існують дві концепції управління державними фінансами (перша - розширена, яка передбачає концентрацію фінансів під контролем центральних державних органів, друга - обмежувальна, за якою поза межами державного управління залишаються фінанси підприємств, установ та організацій секторів фінансових і нефінансових корпорацій), то модернізація управління державними фінансами повинна зосереджуватися в системі Міністерства фінансів. Чинна система являє собою ієрархію взаємовідносин, що складається з трьох рівнів: взаємини Міністерства фінансів з обласними бюджетами, бюджетами АР Крим та бюджетами міст Києва і Севастополя; взаємини обласних бюджетів з бюджетами районів та міст обласного значення; взаємини районних бюджетів з бюджетами сіл, селищ і міст районного значення. Така структура діяла за умови планово-централізованої економіки і погано спрацьовує в ринковому полі. З іншого боку, ймовірно нова система повинна бути побудованою за умов сталого розвитку національної економіки, сталої системи оподаткування, стабільних доходів та стабільних бюджетних механізмів. За світовим досвідом визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах є однією з найважливіших задач щодо регулювання соціально-економічних відносин у країні. У більшості розвинутих країн світу через державний бюджет перерозподіляється до 50 відсотків ВВП - проте проблемою залишається механізм його перерозподілу. Тим більше для України, де, з одного боку, тисне досвід минулої системи адміністративно-територіального критерію, з іншого - ринкові реформи і досвід розвинутих країн вимагають дещо нового механізму. Прийняття Бюджетного кодексу (далі - Кодекс) може просунути вирішення зазначеної проблеми, зокрема введенням прозорості бюджетного процесу, однак багато проблем цього плану залишається.

У контексті теми дисертації предметом особливої уваги дослідника була та частина Кодексу, в якій йдеться про перспективні напрями інвестиційної діяльності місцевих органів влади - здійснення внутрішніх запозичень і здійснення зовнішніх запозичень за умови, що населення відповідної громади перевищує 800 тис. осіб. Оскільки Кодекс за нової влади перебуває у стані реформування, важко передбачити його зміни і тенденції. Однак у ході дослідження було виявлено деякі напрями його вдосконалення через такі дії: а) розробка методики визначення пріоритетів бюджетних витрат та оцінки ефективності використання державних фінансових коштів; б) розширення фінансової самостійності органів місцевої влади через розробку науково-методичних засад для об'єктивної оцінки соціально-економічного стану регіону; в) впорядкування міжбюджетних трансфертів, тобто механізму визначення їх обсягу за такою формулою:

V = k[E - (I + ?I)], (1)

де: V- обсяг дотації вирівнювання з держбюджету, наданої місцевим бюджетам;

k - коефіцієнт вирівнювання;

E - розрахунковий показник витрат бюджету;

I - прогнозний показник обсягу доходів (кошика доходів) на території регіону;

?I - розрахунковий обсяг коригування доходів.

Розрахунок розміру трансфертів має ґрунтуватися на об'єктивній потребі територій у фінансових ресурсах, що передбачає врахування таких факторів: оподаткованого доходу на душу населення в середньому по країні; оподаткованого доходу на душу населення в кожному регіоні країни; середньорічної чисельності населення регіону; індексу цін за певний період (рік) у регіоні; платоспроможність території. Такий підхід до вдосконалення міжбюджетних відносин може надати змогу врахувати більшість факторів, що впливають на потреби у фінансових ресурсах як територій, так і країни загалом. Реалізація запропонованого підходу припускає розширення повноважень і відповідальності фінансових структур обласних державних адміністрацій і передачу їм основних функцій управління бюджетними ресурсами територій.

Розрахунок розміру трансферту пропонується зробити за такою формулою:

Т = (-i) х Чі х Ці, (2)

де Т - трансферт із центрального державного бюджету до обласного;

- середній оподаткований доход на душу населення по країні;

i- оподаткований доход на душу населення в області;

Чі - чисельність населення в області (середньорічна);

Ці, - індекс цін в області у певному періоді (році).

У розділі розглянуто думку деяких вчених, які стверджують, що сам ринок спроможний виконувати функцію зрівнювання, а тому немає потреби залучати до цього уряд. Така думка ґрунтується на припущенні, що трудові та інші ресурси мають високий ступінь рухливості. Але спостереження доводять, що в жодній країні немає високої мобільності населення, оскільки переїзд пов'язаний із зайвими витратами та суттєвими незручностями. Отже, зазначена думка не виправдовує себе на практиці. Висловлюється авторська впевненість у тому, що формування фінансових ресурсів значною мірою залежить від масштабів та ефективності економічного комплексу країни і її регіонів. Пропонується авторська схема залучення та використання фінансових ресурсів регіону: залучення - через затверджені статті держбюджету, програми регіонального розвитку, фінанси банків, інвестиційні фонди, міжнародну технічну допомогу, приватні інвестиційні ресурси; використання - підтримка постійного кредитного відсотка не вище 5-7 %, оцінка ризиків, вплив на адміністративну підтримку проектів, інвестиційні регіональні програми, інвестування та кредитування конкретних регіональних проектів регіонального розвитку.

Розглянуто один із можливих варіантів вирішення завдання оптимального розподілу інвестицій у випадку, коли обмежений обсяг капіталовкладень розподіляється серед групи компонентів одного комплексного об'єкта. Серед розмаїття можливих цілей інвестування основна увага була зосереджена на забезпеченні максимального прибутку від здійснення інвестиційного проекту. З погляду інвестора завдання формулюється у такий спосіб. Інвестор має намір інвестувати встановлений обсяг коштів у запропоновані проекти так, щоб в результаті їх здійснення одержати максимально можливий ефект. На розгляд інвестора виноситься група об'єктів інвестування, кожний об'єкт має певні характеристики як відносно ефективності вкладення коштів, так і їх взаємозв'язку. Інвестору належить прийняти рішення про обсяги фінансування кожного з об'єктів запропонованої групи. На основі системного підходу розглянуто математичну постановку задачі, вирішення якої здійснюється на ЕОМ із застосуванням пакету прикладних програм, що дозволяє досліджувати проект у діалоговому режимі.

У розділі 5 - Концептуальні підходи до залучення потенційних інвестиційних джерел - обґрунтовується необхідність розробки концептуальних засад залучення нетрадиційних джерел інвестиційних ресурсів: коштів від детінізації економіки та легалізації (амністії) доходів некримінального походження; заощаджень та пенсійних накопичень населення; венчурного капіталу. Доведено, що розростання тіньового сектора економіки, його проникнення у сфери економічних і суспільних відносин країнах світу загрожує їх національній безпеці. В країнах ОЕСР тіньова економіка в 1999-2000 роках становила 16,8% від сумарного офіційного ВВП. “Лідерами” є Греція (28%) та Італія (27,1%), а на останніх позиціях - США (8,7%) і Швейцарія (8,6%). З 1991 по 2003 рік рівень тіньової економіки України виріс удвічі - з 17,7 відсотків до 34,1 відсотків ВВП. Тіньова економіка гальмує процеси, пов'язані з науково-технічним і технологічним прогресом, сприяє зниженню частки нагромадження в суспільному секторі. Досліджено, що в ситуації, коли прийняті нові закони діють неефективно, а уряд не спроможний надати кошти, необхідні для розвитку економіки, створюються умови для поширення корупції та економічної злочинності. Тіньовий бізнес і корумпована бюрократія стають не просто партнерами, а розбудовують власну систему монопольної організації бізнесу. Розгляд основних напрямів впливу зростання тіньової економіки на національну безпеку дав підстави сформулювати поняття “тіньова інституціональна пастка” як стан сталої рівноваги, що характеризується поширенням тіньової економіки на значну частину економіки країни, що унеможливлює мобілізацію державних ресурсів, достатніх для переходу в інший, більш ефективний, стан рівноваги; “ефект воронки” виникає тоді, коли ступінь утягнутості в тіньову економіку працездатного населення досягає 35 відсотків; “тіньова економіка” - це економічна діяльність, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Підкреслюється, що варто враховувати наявність значної кількості суб'єктів, зацікавлених у збереженні існування тіньової економіки, що представлені чотирма групами (рис. 2).

Рис 2. Характеристика суб'єктів, зацікавлених у збереженні існування тіньової економіки.

Залучені кошти від детінізації економіки є значним інвестиційним потенціалом держави. Основну роль у детінізації економіки повинна відіграти сама держава під громадським контролем. Для цього слід розробити концепцію і програму державної політики відносно тіньової економіки.

Підкреслюється, що один із негативних проявів глобалізації - різке посилення криміналізації в національних економіках господарських відносин по лінії “відмивання” капіталів незаконного походження. Спеціальна група з боротьби зі злочинністю у фінансовій сфері - FATF, яка була створена в липні 1989 року, націлюється на всебічний аналіз результатів оперативних заходів щодо запобігання використанню банківської системи і фінансових установ для “відмивання” грошей, на розробку модельних (“еталонних”) законодавчих актів і превентивних заходів у цій області, а також на підвищення рівня координації відповідних спільних зусиль країн-учасниць. Розглянуто трифазну модель “відмивання” грошей, для якої характерні три стадії процесу легалізації злочинних доходів: розміщення, розшарування, інтеграція. В Україні склалися об'єктивні економічні умови для активного “відмивання” грошових коштів. Сприятливим середовищем “відмивання” брудних коштів є посередництво, яке набуло вражаючих масштабів. Тільки у 2002 році оптовий перепродаж товарів сягнув 200 млрд. гривень - дві третини оптового товарообігу. Поширенню процесу “відмивання” грошей в Україні сприяє й те, що в економіці країни безготівкові розрахунки на практиці використовуються недостатньо - переважає готівковий обіг. Максимальне залучення в національну економіку коштів, які можуть бути отримані від детінізації економіки та легалізації (амністії) доходів, прихованих від надмірного оподаткування, у т.ч. вивезених за кордон, можливо лише у випадку послідовної реалізації державної політики, одним із пріоритетних напрямів якої має стати протидія “відмиванню” коштів злочинного походження. У контексті детінізації економіки України важливе значення має налагодження чіткого механізму фінансового моніторингу, який би не перешкоджав нормальному функціонуванню банківської та фінансової системи країни.

Обґрунтована доцільність глибокої наукової розробки проблем, пов'язаних із трансформацією заощаджень і пенсійних накопичень населення в інвестиційні ресурси. Доведено, що стан теоретичної, організаційно-методичної й інституціональної бази, що визначає раціональне використання наявного фінансового потенціалу населення, є одним із слабких місць функціонування фінансової і банківської систем. Подано оцінку ролі та можливостей використання заощаджень і пенсійних накопичень населення як джерела інвестиційних ресурсів. Аналіз теорії заощаджень, що розвивалась як складова світової економічної науки - класичної політекономії, маржиналізму, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму, і яку розробляли видатні вчені А. Сміт, Д. Рикардо, Д. Мілль, У. Джевонс, Л. Вальрас, А. Маршалл, Д. Кейнс, Х. і Е. Хансени, П. Самуельсон, М. Фрідмен, Ф. Хайєк, Ф. Модільяні, М. Блауг, Д. Норт, дозволив сконцентрувати увагу на вирішенні таких актуальних задач: уточнення змісту категорії “заощадження населення”; обґрунтування необхідності створення спеціального цільового фінансового інструмента діяльності держави із заощадженнями та пенсійними накопиченнями населення. Заощадження населення - це об'єктивна закономірність соціально-економічного розвитку суспільства; перетворена форма товарів, послуг і прав, а також еквівалента задоволення майбутніх потреб; система відносин, що забезпечує перерозподіл еквіваленту накопичених у грошовій формі і приналежних населенню життєвих засобів, до використання яких воно в даний момент не є готовим.

Заощадження населення трансформуються в інвестиційні ресурси при задоволенні потреб у товарах і послугах, предметах розкоші, лікуванні, відпочинку, туризмі, в придбанні житла, лотерей, акцій, облігацій. При цьому процес інвестиційної трансформації заощаджень населення здійснюється тим швидше, ніж краще розвинуті внутрішній ринок країни, банківський сектор, фондовий ринок, будіндустрія, інфраструктура охорони здоров'я і туризму, а також чим активніше проводиться політика держави щодо підвищення доходів населення. Реформування пенсійної системи дозволяє перетворити систему загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування в джерело інвестицій, інвестиційного потенціалу. Пропонується створити спеціальний цільовий фінансовий інструмент роботи держави з пенсійними накопиченнями. Пенсійні облігації повинні задовольняти таким загальним вимогам:

випускатися у формі державних іменних цінних паперів, виражених в українській валюті; випускатися в документарній формі (документом, що засвідчує права власника облігації, є сумарний чи одиничний сертифікат, оформлений на даний випуск); їхнім емітентом від імені держави України повинен виступати вповноважений українським урядом державний орган; емісію доцільно здійснювати окремими випусками, обсяг кожного з яких визначається граничним обсягом емісії, встановленим Кабінетом Міністрів України на відповідний рік; власнику облігації забезпечується право на одержання основної суми боргу (номінальної вартості) і доходу у вигляді відсотків, що нараховуються до номінальної вартості облігації; облігації одного випуску повинні дорівнювати одна одній за обсягом представлених їх власникам прав.

Ефективне використання державою залучених коштів недержавної накопичувальної пенсійної системи (рис. 3) припускає таке: за рахунок залучених пенсійних резервів НПФ слід фінансувати такі пріоритетні напрями розвитку реального сектора економіки, як лізинг базового устаткування виробничих підприємств усіх форм власності; відновлення основного капіталу в промисловості і на транспорті; реалізація самоокупних виробничих і науково-технічних програм і проектів. Надалі можна буде спрямовувати кошти на розвиток системи іпотечного кредитування.

Державні пенсійні цінні папери - це визнаний в усьому світі інструмент підтримки ліквідності і надійності пенсійної системи, а отже, і соціальної безпеки громадян. Створення подібного інструмента ринку цінних паперів є актуальним вже зараз, а при більш повній реалізації накопичувальних принципів в українській системі пенсійного забезпечення стане необхідним.

Значне місце в розділі приділяється механізму венчурного фінансування. Необхідність виникнення венчурного капіталу зумовлена нездатністю традиційної фінансової системи запропонувати гнучкі форми фінансування малих і середніх високотехнологічних підприємств. Традиційна фінансова система не може оцінити перспективність того чи іншого науково-технічного напрямку, оперуючи такими поняттями, як активи, пасиви, рентабельність, кредитоспроможність, що не прийнятні для нових підприємств, чиї активи є нематеріальними й складаються з перспективних ідей, умінь, знань. Венчурні інвестиції, на відміну від класичних, не потребують гарантій; середня норма доходу значно вища, але й ризик більший; надається не лише капітал, а й управлінське вміння; інвестування здійснюється поетапно; існує тривала зацікавленість інвестора в успішному виконанні робіт венчурною фірмою, адже отримати дохід він може через 5-10 років після початку інвестування. В Україні потреба у венчурному капіталі досить велика, адже головною перешкодою розвитку інноваційної діяльності є насамперед брак фінансових ресурсів. Між тим венчурний капітал в Україні перебуває на початковій стадії розвитку і не посідає значного місця у фінансовій системі.

Рис. 3. Використання засобів недержавної накопичувальної пенсійної системи

Проведений аналіз показав, що незначна активність венчурних фондів пов'язана з низкою причин: триває реструктурізація економіки; простежується нерозуміння сутності венчурного капіталу не лише підприємцями, а й спеціалістами банків і консалтингових фірм; брак прозорості й відкритості в бізнесі та інформації; нерозвиненість інфраструктури венчурного капіталу; відсутність спеціалістів із управління венчурними фондами; відсутність податкових пільг для венчурних інвестицій; недосконалість законодавчої бази.

Усунення більшості наявних перешкод на шляху розвитку венчурного капіталу в Україні буде сприяти його становленню як значного джерела інвестиційних ресурсів в економіці.

Висновки

Дисертація містить постановку і теоретичне вирішення наукової проблеми, що знайшло відображення в обґрунтуванні концептуальних засад побудови системи мобілізації інвестиційних ресурсів. У межах цієї проблеми на основі одержаних результатів дослідження можна зробити такі висновки.

1. Інвестиційна система є структурним елементом системи відтворення. Відтворювальний підхід у реальній практиці дозволяє розглядати економіку як цілісну сукупність відтворювальних процесів конкретних споживчих благ, структурувати її за взаємопов'язаними процесами відтворення основних ресурсів. Сам факт існування інвестиційної системи зумовлений наявністю виробництва та його потребами в додаткових грошових засобах і можливістю створення не тільки їх еквівалента, але й приросту. Через головні елементи інвестиційної системи - фінансовий і виробничий - реалізується її мета: забезпечення формування інвестиційних потоків у фінансовій сфері й просування їх у виробничу сферу з перетворенням у матеріальні потоки. Відповідно до цього призначення інвестиційна система не тільки спроможна забезпечити виробничий процес, але й підвищити його ефективність, і при цьому виступає показником ефективності здійснюваних соціально-економічних змін. Відзначається, що в Україні чинна інвестиційна система поки що не спроможна забезпечити ефективне функціонування розширеного відтворення, яке б дозволяло повністю забезпечити матеріальні та соціальні потреби суспільства: ВВП та інвестиції в основний капітал у відсотках до 1990 року становлять відповідно 54,3% і 43,5%. Якщо темпи розвитку становитимуть 5-6 відсотків на рік, то, за розрахунками, Україні потрібно буде 30 років, щоб вийти на рівень розвитку провідних європейських країн. Тому на сьогодні принципово важливо максимально підсилити інвестиційно-інноваційну складову в розвитку економіки країни, без чого неможливо досягти підвищення її конкурентоспроможності.

2. Сутність інвестиційних відносин пов'язана з тривалістю процесу інвестування, що супроводжується приростом капітальної вартості, й спрямована на підвищення ефективності виробництва, повернення авансованого капіталу інвестору й отримання їм доходу чи дивідендів. Інвестування є не тільки рухом грошей як інвестиційних ресурсів від одного суб'єкта до іншого, але й їх обов'язкове використання як капітальної вартості. Поняття “інвестування” щільно взаємодіє з поняттям “фінансування”, оскільки використання засобів передбачає їх попереднє утворення. Під фінансуванням слід розуміти надання фінансових коштів, а під інвестуванням - їх використання.

3. Дослідження всіх елементів інвестиційної систем, у тому числі джерел інвестиційних ресурсів, можливе з позицій статичної і динамічної теорій. Статична теорія розглядає економічні явища поза категорії їх змін у часі й просторі, а динамічна теорія вивчає економічні явища в процесі їх змін у часі й просторі. Динамічний підхід дозволяє розмежовувати динамічні процеси на процеси якісних і кількісних змін. Матеріальною основою періодичності довгострокових коливань є оновлення основного капіталу з тривалими строками служби, яке здійснюється на базі впровадження нових технологій, матеріалів, джерел сировини та енергії. Саме тому перед державою постає необхідність впливу й регулювання динаміки інвестиційних джерел та циклів: в економіці України слід підготувати умови формування різноманітних механізмів в інвестиційній діяльності, розширювати географію їх впливу, організовувати інформаційні канали, що створюють мотиваційне поле серед населення і бізнес-структур з метою перерозподілу засобів в інноваційну діяльність.

4. Інвестиційні джерела складають всі види наявних грошових, майнових та інтелектуальних цінностей як вітчизняного, так і іноземного походження, що поступово матеріалізуються в новостворюваних факторах суспільного виробництва та інфраструктурі. Джерела зростання інвестиційних ресурсів залежать від основних макроекономічних складових чинників - ВВП, доходів і видатків держбюджету, доходів населення, вкладів населення в банках, індексу роздрібних і оптових цін, облікової ставки Національного банку України, чинної системи податків. В Україні, починаючи з 2003 року, має місце перехід до економічного зростання інвестиційного типу, про що свідчить перевищення у 3,3 рази темпів приросту інвестицій в основний капітал (31,3%) над приростом ВВП (9,4%). У сучасних економічних умовах пожвавлення в інвестиційній сфері України пояснюється не стільки джерелом і фактором економічного зростання, скільки його результатом, зумовленим зміною ситуації в динаміці валових заощаджень і збільшенням фінансового потенціалу інвестиційної діяльності.

5. Нові методологічні підходи до визначення і оцінки понять “інвестиційний потенціал країни”, “інвестиційний фінансовий потенціал” дозволили визначити масштаб інвестиційної програми і потребу в зовнішніх запозиченнях для її здійснення.

6. Макроекономічний аналіз структури інвестиційних ресурсів України як вирішального чинника довгострокового економічного зростання потребує розмежування понять “інвестиції” та “інвестиційні ресурси”. Якщо інвестиції як економічні відносини з приводу вкладення капіталу відображають напрями їх використання, то інвестиційні ресурси є джерелами їх формування. Релевантну інформацію для визначення причин про прийняття інвестиційних рішень на макрорівні надають джерела формування інвестиційних ресурсів, а не напрямки їх використання. Диференціація економічної сутності інвестицій як дії і як джерела характеризують чинники, що їх визначають: циклічність економічної динаміки, науково-технічний прогрес, інтенсивність процесів формування валових заощаджень в економіці країни і рівень їх використання в інвестиційному процесі, рівень розвитку інвестиційного ринку, інвестиційний клімат країни, процентна ставка та її динаміка, темпи інфляції. Таким чином, інвестиції як дію детермінують управлінські рішення на мікрорівні, інвестиції як джерело - управлінські рішення на макрорівні.

7. Результативність залучення інвестиційних джерел залежить від ефективної інвестиційної політики щодо формування сприятливого інвестиційного клімату. Дослідження показали, що цей процес знаходиться на етапі становлення. Авторське трактування інвестиційного клімату базується на теорії динамічного розвитку в умовах невизначеності й ризику. Оскільки на інвестиційний клімат впливає взаємопов'язаний комплекс законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та інших факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності в країні, регіоні, місті і належать до ризикоутворювальних, що відображають ступінь ризику інвестицій, їх динаміку і можливість їх ефективного використання, то він визначає, по-перше, стартові умови розробки інвестиційної політики, по-друге, є її результатом. Здійснення державної інвестиційної політики - одна з центральних проблем сучасної економічної теорії і господарської практики. Трансформація соціально-економічних відносин в Україні потребує генерації методологічних засад здійснення стратегічних перетворень, забезпечення яких надасть змогу проводити активну інвестиційну політику, яка передбачає:

планомірне і відкрите завершення процесу приватизації;

запровадження жорстких бюджетних обмежень;

створення прозорого конкурентного середовища;

здійснення пенсійної реформи і сприяння становленню недержавних пенсійних фондів;

граничне обмеження тіньового сектора економіки, легалізація тіньових капіталів, що забезпечить залучення інвестиційних ресурсів в економіку країни;

підвищення рівня монетизації економіки;

підготовка інформаційних пакетів для потенціальних інвесторів;

проведення дієвої боротьби з корупцією;

здійснення реструктуризації великих неефективних підприємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу як основного ринку інвестиційних посередників.

8. Аналіз стану інвестиційного клімату свідчить, що в його формуванні є серйозні прорахунки. Інвестиційна та інноваційна складові зростання ВВП залишаються незначними, хоча саме вони здатні забезпечити подальшу динаміку та конкурентоспроможність економіки. Внутрішні інвестиційні можливості держави поки що дуже обмежені. Частка бюджетних коштів в усій сумі капіталовкладень країни становить 7 відсотків, прибуток підприємств - 7 відсотків до ВВП. Ринкові джерела інвестиційних ресурсів формуються надто повільно. Інвестиційні можливості українських банків незначні, їхній капітал не перевищує 5 відсотків ВВП, капіталізація фондового ринку - в межах 7 відсотків від ВВП. Частка щорічно залучених іноземних коштів в інвестиційному портфелі України коливається в межах 4-х відсотків, тоді як у Казахстані - близько третини, Естонії - понад 90 відсотків. У розрахунку на одного жителя прямих іноземних інвестицій в Україну припадає 143 долара США, для порівняння в Угорщині, Чехії, Естонії - понад 2 тисячі доларів США. Головна причина прорахунків у залученні іноземних інвестицій полягає в тому, що в Україні й досі немає системної політики щодо формування інвестиційного клімату.

9. Розглянуті аспекти формування інвестиційного клімату в Україні як країни-реципієнта капіталу дозволяють визначити позицію відносно його моделювання. Уявляється, що така модель повинна включати:

мету залучення іноземних інвестицій, яка повинна відображати баланс інтересів як української держави, так і іноземних інвесторів, що дозволить забезпечити економічне зростання і добробут народу України;

засоби досягнення мети - забезпечення рівня інвестицій, достатнього для розширеного відтворення при оптимальному співвідношенні між вітчизняними та іноземними інвестиціями, між інвестиціями з різних джерел;

економічне середовище як стан економіки України, наявність реальних можливостей (інвестиційної привабливості) залучення іноземного капіталу (порогове значення відношення обсягу іноземного інвестування до ВВП має бути не меншим за 5 відсотків, а відношення всіх інвестицій до ВВП - 25 відсотків);

соціальне середовище та його особливості, які враховують відношення громадськості України до іноземного капіталу, обмеження тіньового сектора економіки, проведення дієвої боротьби з корупцією, виховання економічного патріотизму нації, максимальне розширення сфери середнього бізнесу, формування середнього класу, боротьба з бідністю.

10. Дослідження структури інвестиційних джерел України свідчить, що, по-перше, ключовим елементом у концепції формування джерел інвестиційних ресурсів є уряд, який визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику, по-друге, ступінь розвитку інвестиційної інфраструктури економіки країни суттєво впливає на динаміку інвестиційних ресурсів. Слід оптимально поєднувати комплекс важелів - державних і ринкових - у цілях створення ефективного механізму перерозподілу інвестиційних ресурсів між виробництвом, на здійснення пріоритетних проектів: у високотехнологічних галузях - ракетно-космічної техніки, літако- і суднобудування, в агропромисловому комплексі, сфері транзитних перевезень, транспортування нафти, газу, електроенергії, зв'язку і телекомунікацій, рекреаційно-туристичній галузі. На сьогодні такий перерозподіл майже відсутній через нерозвиненість фондового і кредитного ринків, відсутності зацікавленості інвесторів у збільшенні обсягу інвестицій, незадовільного використання державного стимулювання капіталовкладень, а також регулювання пропорцій портфельних і прямих інвестицій, притоку іноземного капіталу.

11. Роль держави як суб'єкта активізації інвестиційного процесу може полягати в такому. По-перше, незавершеність процесу формування українського корпоративного сектору передбачає активну участь держави в завершенні цього процесу з акцентом на формування, структурну еволюцію великих компаній, а також розвиток їх конкурентоспроможності. Важливою ланкою економічної та інвестиційної стратегії держави має стати визнання великого бізнесу важливим суб'єктом національної модернізації і забезпечення глобальної конкурентоспроможності. По-друге, розвиток інфраструктури в широкому сенсі передбачає збереження значної участі держави як активного суб'єкта і джерела фінансових ресурсів. Ця роль зводиться до поступового перетворення з саморегулювального постачальника інфраструктури послуг у незалежного регулятора поширювального спектра послуг, що постачається приватним сектором і одночасно рівноправного партнера по бізнесу. Різні форми приватно-державного партнерства із збереженням державного контролю за стратегічними інфраструктурними мережами можуть стати ефективною альтернативою перспективі їх повної приватизації.

12. Розроблена мобілізаційна модель інвестиційних ресурсів передбачає:

залучення інвестиційних ресурсів на міжнародних фінансових ринках; розвиток внутрішніх (національних) і зовнішніх (закордонних, або іноземних) інвестиційних джерел; формування ефективної інвестиційної інфраструктури; використання венчурного капіталу для фінансування інноваційного розвитку України; реформування місцевих фінансів та міжбюджетних відносин в Україні; формування структури регіонів України на основі теорії і практики кластерного механізму; оптимізацію розподілу інвестицій при багатокомпонентному інвестуванні; трансформацію збережень і пенсійних накопичень населення в інвестиційні ресурси; залучення в національну економіку коштів від її детінізації та легалізації (амністії) доходів.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

інвестиційний ресурс вітчизняний іноземний

1. Барановський О.І., Туріянська М.М. Залучення інвестиції: питання теорії і практики: Монографія. - Донецьк: Астро, ПП, 1999. - 276 с. (16,04 д.а.). Особистий внесок здобувача: розділ 3.2. Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну; розділ 6. Технополіси, технопарки, промислові парки і бізнес-інкубатори; розділ 7. Проблеми формування вільних економічних зон; розділ 8. Донецька область: інвестиції і ВЕЗ.

2. Туріянська М.М. Інвестиційний клімат України: проблеми і рішення: Монографія. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток”, Лтд, 2004. - 177 с. (11,57 д.а.).

3. Туріянська М.М. Інвестиційні джерела: Монографія. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток”, Лтд, 2004. - 300 с. (18,48 д.а.).

4. Тарасенко Г.Д., Туріянська М.М. Суперечливий вплив іноземного інвестування на українську економіку // Вестник Харьковского государственного политехнического университета № 1. Исследования и оптимизация экономических процессов. Вып. 19. - Ч. III. - Харьков: ХГПИ, 1998. - С. 64-67 (0,4 д.а.). Особистий внесок здобувача: аналіз об'єктивних і суб'єктивних перешкод інтеграції України з Європейським Союзом.

5. Туриянская М.М. К вопросу моделирования инвестиционного климата в Украине как страны-реципиента капитала // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечение иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник научных трудов. - Донецк: Донеччина, 1999. - С. 260-264 (0,4 д.а.).

6. Туріянська М.М., Павлиш В., Павлиш Е. Завдання оптимізації розподілу інвестицій при багатокомпонентному інвестуванні // Схід. - 2000. - № 3. - С. 9-12 (0,5 д.а.). Особистий внесок здобувача: розподіл певної кількості інвестицій серед комплексу об'єктів інвестування.

7. Туріянська М.М. Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник научных трудов. - Донецк: Донеччина, 2000. - С. 71-72 (0,1 д.а.).

8. Туриянская М.М. Инвестиционная политика Украины в условиях реформирования экономики // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике. - Донецк: Юго-Восток, 2000. - Вып. 2. - С. 104-108 (0,4 д.а.).

9. Туріянська М.М. Деякі аспекти інвестиційної і інноваційної політики в Донецькому регіоні // Регіональні перспективи. - 2000. - № 2-3. - С. 312-313 (0,1 д.а.).

10. Туриянская М.М. Глобальная экономика - путь к экономическому росту Украины // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике. - Донецк: Юго-Восток, 2001. - Вып. 4. - С. 194-205 (0,8 д.а.).

11. Туриянская М.М. Внешний долг Украины в системе экономической безопасности // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечение иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник научных трудов. - Донецк: Донеччина, 2001. - С. 553-556 (0,4 д.а.).

12. Туриянская М.М. Инвестиционное обеспечение экономического роста Донецкого региона // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Вип. ІІ: Економічні науки. У 2-х ч. - Чернівці: АНТ Лтд, 2002. - Ч. ІІ. - С. 293-297 (0,4 д.а.).

13. Туриянская М.М. Инвестиционная политика в Донецком регионе // Донбасс-Инвест. - 2002. - № 1-2. - С. 16-18 (0,3 д.а.).

14. Туриянская М.М. Механизм стимулирования инвестиционного процесса в Донецкой области // Вісник ДІТБ. - 2002. - № 6. - С. 249-151 (0,3 д.а.).

15. Туриянская М.М. Мониторинг инвестиционных проектов на базе компьютерных технологий // Вісник ДІТБ. - 2003. - № 7. - С. 127-130 (0,4 д.а.).

16. Туріянська М.М. Інвестиційний клімат: підходи до моделювання // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія економічна. - Випуск 76. - Донецьк: ДонНТУ, 2004. - С. 103-111 (0,6 д.а.).

17. Туриянская М.М. Трансформация сбережений и пенсионных накоплений населения в инвестиционные ресурсы // Вісник ДІТБ. - 2004. - № 8. - С. 189-194 (0,4 д.а.).

18. Туріянська М.М. Інвестиційна привабливість туристичної галузі // Вісник ДІТБ. - 2005. - № 9. - С.110-114 (0,5 д.а.).

19. Туріянська М.М. Теорія динамічного розвитку економіки в умовах невизначеності й ризику // Схід. - 2005. - № 2. - С. 7-13 (0,9 д.а.).

20. Туріянська М.М. Механізми вдосконалення амортизаційної політики України // Торгівля і ринок України. - Донецьк: ДонГУЕТ, 2005. - Вип. 19. - Том 2. - с. 115-120 (0,4 д.а.).

21. Туріянська М.М. Тіньова економіка і національна безпека України // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. - Вип. 97. - Донецьк: ДонНТУ, 2005. - С. 155-163. (0,6 д.а.).

22. Туріянська М.М. Прибуток - важливе внутрішнє джерело інвестиційних ресурсів // Вісник ДонДУЕТ. Серія: економічні науки. - Вип. 3. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. - С. 94-99. (0,4 д.а.).

23. Туриянская М.М. Джерела залучення інвестиційних ресурсів на міжнародних фінансових ринках // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія економічна. - Випуск 91. - Донецьк: ДонНТУ, 2005.- с. 71-78 (0,6 д.а.).

24. Туріянська М.М. Методологічний підхід до оцінки інвестиційного потенціалу України// Схід. 2005. - №3. - с. 7-13 (0,6 д.а.)

25. Туриянская М.М. Украина и ЕС: проблемы зарубежных инвестиций в региональную экономику // Матеріали третьої Міжнародної конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейсткий Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти: Ялта-Форос: TACIS (14-16 вер. 1998 р.). - С. 272-274 (0,2 д.а.).

26. Туріянська М.М. Розвиток інвестиційної діяльності в умовах функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ): досвід КНР // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і входження України у світове співтовариство і входження України у світове співтовариство. - К.: Міжнародний інститут лінгвістики і права, 1998. - С. 145-148 (0,3 д.а.).

27. Туриянская М.М. Механизмы активизации инвестиционной политики Украины // Материалы региональной научно-практической конференции “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года” (Донецкая область - 2010), 28 - 30 сентября, 1999. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1999. - С. 71-75 (0,4 д.а.).

28. Туриянская М.М., Омельянчук А.М. Инновационное развитие - путь достижения благосостояния экономики Украины // Міжнародний науково-практичний симпозіум “Розповсюдження інновацій з економіки сталого розвитку”. - Донецьк: ДонДУЕТ (15-16 бер., 2001 р.). - С. 141-144 (0,4 д.а.). Особистий внесок здобувача: аналіз нової інституціональної економічної теорії Нобелевського лауреата Д. Норта і можливості її використання в Україні.

29. Туриянская М.М. Международный маркетинг и его роль в сбалансированности рынка инвестиционного капитала // Тези доповідей Першої Всеукраїнської науково-практичної конференції “Маркетингові дослідження в Україні” (15-19 травня, 2001). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2001. - С. 158-161 (0,3 д.а.).

30. Туриянская М.М. Новейшие электронные технологии как важный фактор инновационного развития экономики Украины // Материалы IV Международной научно-практической конференции “Туристский феномен: экономические, социальные, экономические и культурно-исторические предпосылки и последствия” (14-16 мая, 2002 р.). - Донецк: ДИТБ, 2002. - С. 157-159 (0,3 д.а.).

31. Туриянская М.М. Стратегическое планирование - основа реализации инновационной модели Донецкого региона // Тези доповідей ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Маркетингові дослідження в Україні” (27-31 травн., 2002). - Луганськ: Вид-во СНУ, 2002. - С. 185-186 (0,1 д.а.).

32. Туріянська М.М. Інвестиційна система - структурний елемент системи відтворення // Матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. “Наука і освіта 2005”. - Т. 96. Економічна теорія. - Дніпротепровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 39-43 (0,4 д.а.).