Управління борговими зобов’язаннями сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

УПРАВЛІННЯ БОРГОВИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Шиндирук Іван Петрович

Київ - 2007

Анотація

борговий зобов'язання сільськогосподарський фінансовий

Шиндирук І.П. Управління борговими зобов'язаннями сільськогосподарських підприємств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидат економічних наук за спеціальністю 08.00.04. - економіка та управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК) - Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН Київ, 2007 р.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних, методичних і практичних питань управління борговими зобов'язаннями сільськогосподарських підприємств спробі його адаптації до мінливих зовнішніх та внутрішніх умов господарювання. Узагальнено методологічні засади та практичні підходи до управління зобов'язан-нями підприємства. Розглянуто особливості обчислення вартості лізингу, фінансо-вих позик, податкового боргу, податкового кредиту та інших видів боргових зобов'язань. Проаналізовано досвід організації підприємством випуску облігацій і адаптовано його до внутрішніх умов. Розроблено методичні підходи до удоскона-лення оцінки вартості боргових зобов'язань, систематизовано їх види, уточнено економічний зміст господарських зобов'язань, визначено трансформуючу роль боргових зобов'язань. Вдосконалено технологію організації управління боргови-ми зобов'язаннями підприємств, управління процесом визначення параметрів випуску облігацій, техніку планування структури капіталу. Опрацьовано підходи до визначення структури зобов'язань та запропоновано економіко-математичну модель оптимізації їх структури.

Ключові слова: боргове зобов'язання, облігації, вартість зобов'язань, структура капіталу, борг, позика, кредиторська заборгованість, процентна ставка.

1. Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми. Процеси трансформації організаційно-виробничих відносин, приватизація майна і землі спричинили появу нових форм господарювання, покликаних забезпечити ефективне використання виробничого потенціалу, вирішувати соціальні та економічні завдання з дотриманням принципів свободи діяльності. Переорієнтація державної фінансово-кредитної політики, скорочення рівня державної підтримки товаровиробників, зміни в системі матеріально-технічного та фінансового забезпечення виробництва поставили перед новоутвореними підприємствами задачі перебудови основ функціонування і управління складовими господарського механізму. В таких умовах головним завданням підприємства є організація ефективних систем управління основними напрямами своєї діяльності. Дані системи мають враховувати мінливість зовнішніх умов, мати високий рівень адаптованості, забезпечувати ефективне вирішення виробничо-фінансових задач поставлених керівництвом і власниками. Важливою умовою ефективності управління є використання науково обгрунтованих розробок та методик, його інноваційна спрямованість.

Проблеми організації ефективних систем управління фінансовим забезпеченням, розвитку його форм і методів постійно досліджуються значним колом науковців та практиків. Серед дослідників потрібно відмітити праці І. Бланка, І. Балабанова, О. Вароді, Ю. Воробйова, М. Дем'яненка, О. Мертенса, С. Лагутіна, Е. Наймана, В. Мишкіна та ін. Серед зарубіжних авторів заслуговують на увагу праці Е. Альтмана, Р. Брейлі, С. Брігхема, С. Майєрса, Л. Ченга, Дж. Фінерті, Ф. Модільяні, М. Мілера, В. Шарпа, Ф. Фабоці та інших.

В умовах дефіциту фінансових ресурсів та відсутності усталених і ефективних механізмів його зменшення, домінантою серед джерел фінансування стає залучений капітал. В останні роки залучений капітал ототожнюється з борговими зобов'язаннями, борговим фінансуванням, однак питання розкриття їх суті досліджені не достатньо. Поряд з цим додаткової уваги заслуговує проблема оптимізації розподілу джерел фінансування і методів його здійснення. Мало досліджені окремі методи фінансового забезпечення, зокрема такі як випуск облігацій та інших видів боргових цінних паперів, практично відсутні науково-обгрунтовані підходи до поєднання різних інструментів фінансування з врахуванням існуючого рівня фінансової заборгованості. Цим обумовлено вибір теми, мети, завдань і логіко-структурної побудови роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук за програмою “Розробити методологічні та організаційно-економічні засади функціонування підприємницьких структур на основі кооперації та інтеграції агропромислового виробництва” (номер державної реєстрації 0102U000257), 2001-2005рр. в якій дисертантом розроблено методичні та практичні підходи до підвищення ефективності та оптимізації управління фінансовою діяльністю підприємств.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково обгрунтованих пропозицій, методологічних і методичних підходів до удосконалення та оптимізації як самої системи управління борговими зобов'язаннями підприємства, так і її окремих складових. Для досягнення даної мети в процесі дослідження були поставлені наступні завдання:

уточнити економічний зміст понять “зобов'язання” і “боргове зобов'язання”, систематизувати та класифікувати їх форми і види;

запропонувати модель оптимізації різних видів боргового фінансування, дослідивши їх взаємодію та вплив на загальну структуру та вартість капіталу;

удосконалити технологію управління борговими зобов'язаннями на основі узагальнення існуючих методико-методологічних основ його організації;

запропонувати підходи і методи використання постійних пасивів як джерела фінансового забезпечення через уточнення їх змісту і особливостей формування в процесі розрахунків;

розробити методику визначення та оцінки впливу на вартість боргового зобов'язання графіка його погашення, рівня супутніх витрат залучення та інших чинників;

розробити підходи до удосконалення управління податковими зобов'язаннями на основі аналізу існуючої системи оподаткування та її впливу на рівень залучення фінансових ресурсів;

удосконалити підходи до встановлення купонної ставки облігацій на основі дослідження впливу забезпечення і строку обігу облігацій на її величину й величину кредитної премії, а також класу кредитоспроможності на рівень премії за кредитний ризик;

розробити науково обгрунтовані пропозиції щодо адаптації механізму випуску облігацій підприємства до існуючих умов і потреб на основі узагальнення теоретично-практичних підходів до його організації.

Об'єктом дослідження є господарсько-фінансові відносини підприємства з різними групами кредиторів та інвесторів у процесі організації фінансового забезпечення.

Предметом дослідження є сукупність методичних підходів, методологічних положень та практичних механізмів організації управління борговими зобов'язаннями підприємства.

Методи дослідження. В основу дослідження покладений діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів, господарських операцій. Конкретизація використання таких загальних методів як синтез окремих частин досліджуваних явищ, структурно-логічний аналіз, проведення аналогій та порівнянь дозволили визначити не тільки зміст “зобов'язання”, “боргового зобов'язання” і складові боргового фінансування, а й особливості його організації підприємствами. За допомогою статистичних методів, кореляційно-регресійного та інвестиційного аналізу були вивчені умови функціонування ринку облігацій. Методи фінансових обчислень і фінансового аналізу використанні для дослідження фінансового стану, умов фінансування й ефективності його організації. Графічний і трендовий методи дозволили отримати прогнози розвитку і оцінити характер взаємозалежності між окремими елементами досліджувальних процесів. Економіко-математичні методи дозволили провести економетричне моделювання оптимізації боргового фінансування, побудувати криву безкупонної ставки. Методи оцінки ефективності інвестицій застосовано при моделюванні еквівалентних кредитних портфелів для оцінки вартості боргових зобов'язань. Були також застосовані монографічний метод, метод середніх величин.

Теоретичною, методологічною та інформаційною базою були праці зарубіжних і вітчизняних дослідників фінансової проблематики, нормативно-правові акти, положення, інструкції з даної проблеми, статистичні збірники та звіти державних організацій і установ, комерційні матеріали різних фінансових організацій та первинні матеріали підприємств.

Наукова новизна отриманих результатів. У результаті проведеного дисертаційного дослідження отримано наступні теоретичні, практичні результати, які становлять наукову новизну та особистий здобуток автора:

вперше:

запропоновано методику визначення вартості боргових зобов'язань, яка цілісно враховує вплив на вартість боргового зобов'язання графіка його погашення, часткової компенсації вартості, супутніх витрат та змінює підхід до формування і оцінки грошового потоку позикових операції;

запропоновано метод оцінки рівня зниження кредитного спреду при додатковому забезпеченні виконання зобов'язань щодо їх погашення через альтернативні витрати, в якості яких обирається розмір премії по страхуванню кредитного ризику скоригований на величину не відшкодованої частини збитків.

удосконалено:

економічний зміст поняття “зобов'язання”, в якому на відміну від існуючих понять враховано те, що вони є способом і процесом взаємодії менеджменту підприємства з різними групами учасників господарського процесу, одночасно виступаючи інструментом цієї взаємодії та її наслідком;

підходи до управління борговими зобов'язаннями функціонально-елементною матрицею і технологічною схемою організації, що дає змогу реалізувати синоптичну модель прийняття рішень, системно поєднуючи три групи управлінських дій: аналітичні та планово-прогнозні заходи з особливостями організацією їх практичної реалізації з елементами - об'єктами управління;

методичні підходи до дослідження стану ринку корпоративних облігацій для визначення параметрів майбутнього випуску підприємства і запропоновано організаційно-календарний план та технологічну схему управління випуском.

подальший розвиток дістали:

зміст управління борговими зобов'язаннями, в якому враховано необхідність розмежування управління на пряме боргове фінансування і управління процесом обслуговування всіх видів господарських зобов'язань;

оцінка доцільності й ефективності використання позик, доповнена показниками: скоригована вартість, середньорічний залишок боргу по позиці та середньозважений строк користуванням позикою, які дозволяють оцінити економічну ефективність користування позикою за різних умов її погашення;

методичні підходи до визначення структури капіталу, доповнені технікою моделювання такої структури в умовах необхідності обмеження фінансового ризику та економіко-математичною моделлю оптимізації, яка поєднує нормативний метод лімітування фінансового ризику і метод мінімізації середньозваженої вартості капіталу та враховує тип фінансової політики;

методичні підходи до реструктуризації боргу, доповнені методикою розробки плану погашення заборгованості з оплати праці, визначення структури виплат різним за розміром боргу групам працівників;

класифікація форм та видів господарських і боргових зобов'язань, доповнена такою класифікаційною ознакою як вид господарської операції, відповідно до якої зобов'язання розподілені на фінансові, соціальні, статутні, торговельні; визначено трансформуючу роль боргових зобов'язань у системі господарських відносин підприємства, що дозволить більш глибше зрозуміти зміст і значення зобов'язань та вирішувати завдання ефективного управління ними.

Практичне значення отриманих результатів. Практичні положення, висновки та пропозиції, викладені в роботі, направлені на вдосконалення механізму фінансового забезпечення підприємств, поліпшення їх фінансового стану. Практичне значення роботи полягає в тому, що запропонована методика реструктуризації заборгованості з оплати праці дає можливість підприємству погасити цю заборгованість. Запропоновані схеми організації взаємодії підприємства з податковими органами і своїми працівниками дозволяють оптимізувати фінансові відносини підприємства з даними групами суб'єктів. Розроблений організаційно-календарний план випуску облігацій підприємства може бути використаний як типова технологічна схема реалізації облігаційного проекту. Пропозиції автора можуть бути використанні державними органами системи управління сільським господарством, а також безпосередньо керівниками підприємств та їх економічними службами в процесі ведення фінансової діяльності. Методики оптимізації структури джерел фінансування, оцінки їх вартості та ефективності, реструктуризації заборгованості можуть бути використанні не тільки стосовно сільського господарства, а й інших галузей. Безпосередньо зазначені методики використано в ряді господарств (довідка № 15/84 від 23.11.2006р.) та прийнято до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Тернопільської області (довідка №10-01/180 від 20.11.2006р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою автора. Особистий внесок дисертанта полягає в розробці науково-обгрунтованих теоретичних та організаційно-практичних засад управління процесом боргового фінансування підприємства. Всі висновки і положення, методики та пропозиції отримані в результаті самостійного дослідження. Опубліковані роботи також є власним здобутком дослідника.

Апробація результатів дослідження. Ключові наукові положення дисертації доповідались на науково-практичних, в тому числі міжнародних, конференціях: “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Київ 2001 р.); “Механізм господарювання і проблеми економічного росту АПК України” (м. Луганськ, ЛДАУ, 19-20 березня 2002 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи були опубліковані в 9 одноосібних наукових працях загальним обсягом 3,8 друк.ар., із них 6 - у фахових виданнях загальним обсягом 3 друк.ар.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Виконана дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків, поданих на 194 сторінках друкованого тексту, вміщує 37 таблиці, 8 рисунків, 136 літературних джерел, 17 додатків.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретичні основи управління борговими зобов'язаннями” наведено результати дослідження проблеми організації ефективних систем управління борговими зобов'язаннями, узагальнено погляди дослідників та уточнено зміст зобов'язань підприємства, систематизовано їх форми і види, опрацьовано методичні підходи до визначення вартості основних видів боргових зобов'язань та оптимізації їх часток у структурі капіталу підприємства. Особлива увага приділена технікам організації управління випуском облігацій, отриманням банківського і комерційного кредиту, оренді і лізингу майна, розрахункам з працівниками та бюджетом.

Для розкриття особливостей функціонування системи управління борговими зобов'язаннями, визначення їх місця в системі господарювання підприємства досліджено зміст, ознаки і форми зобов'язань. Встановлено, що поняття “зобов'язання” і “боргове зобов'язання” вживаються для вираження правовідносин, що супроводжують господарські операції підприємства, а зміст згаданих понять пояснюють категоріями позика або борг. Доведено дискусійність такого підходу. Зокрема з'ясовано, що борг є результатом прийняття зобов'язань щодо передачі коштів, майна, тобто він є похідним явищем від зобов'язань. У свою чергу позика чи кредит є процес отриманням і поверненням коштів або цінностей, а їх природа пов'язана з невідповідністю формування доходів і витрат різних суб'єктів економіки, натомість зобов'язання є результатом господарської діяльності окремого суб'єкта, проведення ним товарно-грошових і організаційно-управлінських дій, не притаманних позиці, кредиту.

Врахувавши відмінності в природі виникнення і формах прояву запропоновано визначати зобов'язання як грошово-майнові та організаційно-управлінські відносини підприємства, що виникають під час ведення господарської діяльності і виражають процес, спосіб та інструмент взаємодії менеджменту підприємства із зовнішніми, внутрішніми учасниками господарських операцій, в результаті яких підприємство приймає або на нього накладаються обов'язки щодо вчинення чи заборони вчинення певних дій з його активами та фінансово-матеріальні наслідки цих дій. Натомість боргове зобов'язання - це механізм, інструмент запозичення коштів, матеріальних і не матеріальних ресурсів та результат невчасного або неналежного виконання фінансово-матеріальних домовленостей підприємства по всіх господарських операціях, внаслідок чого у підприємства виникає борг, а зобов'язуюча сторона отримує право вимоги до активів боржника.

В процесі дослідження, з метою поглиблення розуміння змісту “зобов'язань” і “боргових зобов'язань” було проведено додаткову систематизацію форм зобо-в'язань. За критерій систематизації було обрано тип господарської операції (фінансова, торговельна, закупівельна, операції щодо збереження навколишнього середовища, надання матеріальної допомоги, благодійництво та інші), який викликає прийняття суб'єктом відповідних зобов'язань (рис.1).

Рис. 1 Систематизація основних форм зобов'язань підприємства

У рамках запропонованої систематизації виділено боргові зобов'язання, які є самостійним видом фінансових зобов'язань, а також перехідною формою для інших форм господарських зобов'язань. На основі аналізу видів боргових зобов'язань виділено основні їх характеристики, зокрема: величина, термін, платність, поверненість, забезпеченість, безумовність, документальність.

Опрацювання теоретичних і практичних розвідок різних дослідників засвідчило, що управління борговими зобов'язаннями розглядається як окремий, особливий напрям вивчення проблем побудови систем управління фінансами підприємства. Об'єктами дослідження стають мета і завдання даного управління, принципи організації, методи та інструменти прийняття і реалізації відповідних рішень. Дослідженнями виділено основні елементи організації управління борговими зобов'язаннями підприємства, серед яких наступні: оцінка потреби у фінансових ресурсах, визначення структури джерел її покриття, організація практичного залучення фінансових ресурсів у рамках розробленої структури фінансування.

Визначення структури джерел фінансування є одночасно процесом знаходження величини та структури боргових зобов'язань. Аналіз існуючих підходів до структурування джерел власного капіталу та зобов'язань дав змогу виявити ряд недостатньо опрацьованих положень, зокрема, встановлено, що застосування будь-якого з підходів не може в повній мірі врахувати вплив на структуру пасивів співвідношення між оборотними та необоротними активами. При цьому порівняння методів визначення структури власного капіталу і зобов'язань дозволило дійти висновку про те, що нормативний метод та метод синхронізації строків залучення і використання капіталу дозволяють лишень накласти загальні обмеження на структуру джерел фінансування, не визначаючи при цьому їх набір і величину, в свою чергу методи мінімізації середньозваженої вартості капіталу і максимізації доходності власного капіталу при усуненні даного недоліку менше враховують вплив рівня фінансового ризику сформованої структури та її часове розгортання. Останнє вводить необхідність розмежування видової і часової структур.

Застосування методів визначення структури джерел фінансування пов'язане з адекватною оцінкою вартості (ціни) фінансових ресурсів, отриманих з кожного джерела. Дослідження існуючих методів оцінки вартості боргових зобов'язань показало ряд істотних відмінностей. Останні полягають в підходах до врахування супутніх витрат залучення, різних видах процентної ставки оцінювання, кумулятивній та дисконтній базах. Визначення вартості боргового зобов'язання виявило, що ця вартість набуває двох форм: абсолютної - вимірюється загальною сумою сплачених коштів за користування борговим капіталом і відносної - вираженої скоригованою на вплив факторів процентною ставкою. Розгляд методів оцінки вартості боргових зобов'язань продемонстрував те, що вони направлені на відносне вираження ціни зобов'язань. У зв'язку з цим обгрунтовано висновок про те, що існуючі методи оцінки вартості не адекватно враховують вплив на неї графіка залучення і погашення боргових зобов'язань.

У роботі розглянуто теоретичні засади організації управління основними видами боргових зобов'язань. Встановлено, що управління окремим видом зобов'язань організовується за аналогічною загальному управлінню методологією, яка спирається на основні управлінські функції з урахуванням особливостей окремого методу та джерела залучення боргового капіталу.

У другому розділі “Організація залучення підприємствами фінансових ресурсів” розглянуто стан управління борговими зобов'язаннями сільськогосподарських підприємств, вплив організаційно-правових та економічних умов на організацію залучення фінансових ресурсів, формування заборгованості виробників.

Основою фінансової діяльності підприємства є організація забезпечення фінансовими ресурсами. Проведене дослідження показало те, що в сучасних умовах сільськогосподарські підприємства забезпечують фінансування за рахунок власних коштів, зосереджених у статутному, резервному, додатковому та пайовому фондах, отриманих поточних, минулих доходів і залучених коротко- та довгострокових фінансових ресурсів інших суб'єктів економіки. Структурний аналіз джерел фінансування показав, що частка власних коштів за період 2001-2006рр. становила в середньому по господарствах різних організаційно-правових форм - 54 %, а частка зобов'язань - 43 %, в результаті сформувався близький до критичного рівень співвідношення між групами пасивів. На відміну від середньогалузевих показників структура джерел фінансування основних організаційно-правових форм господарювання характеризується більш нерівномірним розподілом джерел (талб. 1). Найвищий рівень залучення капіталу спостерігається у товариства з обмеженою відповідальністю - 57,9%, найнижчий - у виробничих кооперативах (25,5%). Основні форми господарювання, в яких зосереджено більшість угідь і майнових активів, відчувають високу залежність від різних груп кредиторів.

Доцільність і можливість функціонування підприємства визначається позитивним фінансовим результатом. Саме через збиткову діяльність протягом тривалого періоду власні фінансові ресурси господарств були майже повністю втрачені. Впродовж досліджуваного періоду більшість сільськогосподарських підприємств фінансувалась за рахунок залучення в оборот фінансових ресурсів кредиторів, що призвело до швидкого зростання зобов'язань, насамперед поточних. Таким чином, підтверджено, що зовнішні і внутрішні зобов'язання мають вирішальний вплив на виконання підприємствами своїх виробничих, інвестиційних планів, доказом цього є динаміка величини власного робочого капіталу, сума якого за аналізований проміжок часу не перевищувала 12 %, а в окремі роки була від'ємною - 9,5%. Причини ситуації, що склалась, пов'язані з макроекономічними факторами та з прорахунками у веденні діяльності самих виробників.

Таблиця 1. Структура капіталу сільськогосподарських підприємств Тернопільської області

Розраховано автором за даними балансів підприємств (середнє за 2001-2006 рр.).

Виявлено практично повну залежність підприємств від постачальників та комерційних банків. Дана залежність пов'язання з роллю товарного і фінансового кредитування у забезпеченні оборотними активами. Завдяки товарним кредитам виробники формують 60-67 % оборотних активів, а доля банківського кредитування становить майже 25 %. Ключовим елементом ефективних відносин з постачальниками є стан організації розрахунків за надані товарно-матеріальні цінності та послуги, так як товарні кредити надаються у формі відстрочки оплати поставок. Товарне кредитування відбувається як на умовах обумовленого часу відстрочення так і через невиконання платіжних домовленостей. Дослідження доводять, що більшість господарств і досі не мають налагоджених зв'язків з певним колом постачальників та відпрацьованих схем поставок і розрахунків. В зв'язку з цим проблема розрахунків продовжує впливати на зміну заборгованості перед постачальниками. Так, за досліджуваний період збільшення обсягів поставок становило 21 %, в той час як заборгованість зросла на 34 %. Спостерігається і певна синхронізація зростання боргу по тих групах постачальників, товари або продукція яких займає найбільшу питому вагу в структурі виробничих витрат. Таким чином основою раціональної системи управління товарним кредитуванням має бути зважена система управління витратами, планування поставок, формуванням усталеного кола постачальників, відпрацювання прийнятних схем розрахунків, зокрема вибір форми, визначення графіка сплати (співвідношення між авансами, розрахунком по факту поставки, відстрочкою) та формування внутрішньої пріоритетності погашення зобов'язань перед різними постачальниками.

Вирішення завдання зменшення дефіциту оборотних засобів пов'язане також з розвитком банківського кредитування, роль якого в останні роки істотно підвищилась, відношення суми отриманих кредитів до виручки, їх частка в структурі затрат зросли у 2-3 рази. Це значною мірою пов'язано з динамікою зміни його вартості - середньозважена процентна ставка з 2004 по 2006 рр. зменшилась з 27,2 до 18,6 %, при цьому запровадження механізму часткової компенсації кредитної ставки за наданні підприємствам кредити додатково зменшувало їх реальну ціну. Дія даного механізму накладає на управління залученням банківського кредиту одну із головних сучасних особливостей, пов'язаної з врахуванням вимог порядку отримання компенсації. Також виявлено інші особливості залучення кредитів, зокрема в умовах зниження процентних ставок в економіці, значимість дії компенсації зростає, дозволяючи покривати 40-50% витрат на сплату процентів за кредитом. Додаткове дослідження процентної політики основних банків-кредиторів господарств показує вирівнювання вартості пропозиції кредитних ресурсів. Ця особливість створює можливість послаблення моніторингу зміни ставок, виводячи в якості пріоритетів залучення кредиту управління іншими умовами - визначення цілей, строку, схеми отримання і графіка повернення. Доведено, що поряд із підвищенням ролі не процентних умов отримання кредиту, важливою складовою управління залученням є вибір дати укладання кредитної угоди та відкриття фінансування. В умовах високої волантильності процентних ставок, прогнозування їх значень та вибір на основі прогнозу дати залучення може знижувати (підвищувати) вартість кредиту на 7-15 % (розмах варіації середньомісячних ставок у 2005р. - 2,9 %, 2006р. - 1,4 %).

Джерелом поповнення оборотних засобів, крім товарного та банківського кредитів, є розрахунки з бюджетом. Як показав аналіз, механізмами залучення коштів є прострочення обов'язкових платежів до бюджету та використання дії спеціальних режимів оподаткування (фіксований сільськогосподарський податок - ФСП та податок на додану вартість - ПДВ). Дані показали, що із 10-15 % коштів спрямованих в оборотні засоби 4-6 % мають за джерело заборгованість і 6-9 % є результатом дії механізму справляння ПДВ. Поглиблений аналіз впливу податкових зобов'язань на фінансування і фінансовий стан показав існування загрози значного зростання рівня зобов'язань протягом найближчих 2-3 років. Причинами такої загрози є ріст заробітної плати, наближення часу завершення дії режимів справляння ФСП, ПДВ, виведення із складу ФСП відрахувань у пенсійний фонд та соціальні фонди. Відповідні зміни в податковому регулюванні роботи господарств та їх фактична прибутковість нівелюють доцільність застосування ФСП та створюють передумови для організації управління зобов'язаннями перед бюджетом на основі застосування загальної системи оподаткування з посиленням ролі податкового кредиту та реструктуризації боргу. Структура податкового боргу та способи його погашення характеризуються високою часткою (88 %) заборгованості з податків, які не є прямими зобов'язаннями господарства. Основними причинами накопичення цієї заборгованості є пріоритетність виплати заробітної плати і її товарна форма. Отже, при управлінні потрібно враховувати потребу в підвищенні рівня грошових виплат у структурі оплати праці як основного джерела сплати відповідних податків та відрахувань.

Проведений аналіз показав, що підприємства, створені в процесі реорганізації, набули переважно форми приватно-орендного підприємства. Останнє є не окремою організаційно-правовою формою, а представляє модель організації діяльності, яка поєднує власний капітал засновників із значною часткою орендованих основних фондів та землі пайовиків колишніх колективних підприємств. Дані показують практично повну залежність матеріально-виробничої бази діючих підприємств від оренди землі і високу залежність від залучення майна пайових фондів колишніх КСП. Питома вага орендованих сільськогосподарських угідь у загальній площі землекористування підприємств становить 81-85 % для приватно-орендних (при середній величині орендованої земельної ділянки 629 га) та 90-96 % для господарських товариств (середня величина орендованої землі - 954 га). В свою чергу відношення орендованого майна пайового фонду до власного основного капіталу засновників знаходиться в межах 0,45-0,59.

Встановлено, що оренда основних фондів та землі в пайовиків здійснюється на вигідних для орендарів умовах. Основна вигода орендних зобов'язань пов'язана з рівнем орендної плати, яка визначається через її нормативне значення, встановлене в межах 1-2 % від вартості орендованого майна (фактично 1,04 % у 2001р, 1,09 % - у 2006 р.) або грошової оцінки землі (1,05 % - у 2001 р, 1,53 % - у 2006р). Такий підхід дає змогу істотно знизити вплив абсолютної величини орендних платежів на рівень операційних витрат (частка орендної плати не перевищує 12 % їх величини) та результати господарювання (відношення орендної плати до виручки 7-9 %). Проте існуючий підхід не є ефективним елементом орендного механізму, так як не збалансовує інтереси орендодавця і орендаря. Виходячи з нормативного (фактичного) розміру орендної плати, окупність засобів переданих в оренду становить не менше 50 років, що значно вище можливих вигод від альтернативного використання орендованих засобів. Даний чинник створює умови для перерозподілу доходів, отриманих в результаті використання орендованих засобів на користь орендаря і сприяє вилученню пайовиками відповідних засобів, звужуючи виробничу базу підприємств. Поряд з нераціональністю підходу до визначення орендної плати, спостерігається високе коливання рівня виконання зобов'язань щодо її сплати, яка становить для оренди майна 54-86 %, а землі 95-98 %, таким чином орендарі не забезпечують належного фінансового обслуговування орендних зобов'язань, збільшуючи величину боргу за орендними платежами.

Особливістю залучення і використання майна пайовиків є вплив структури пайового фонду на формування рівня орендних зобов'язань. Виявляється цей вплив у трьох видах договорів, пов'язаних з майном пайового фонду. Перший вид - це договори оренди, які передбачають прийняття підприємством зобов'язань щодо збереження, використання майна та сплати орендної плати. Другий - це договори викупу частини майна у пайовиків підприємством, до суми зобов'язань останнього додаються викупні платежі, визначені через залишкову вартість майна і строк викупу до 10 років. Останній вид договорів стосуються тієї частини пайового фонду, яка не використовується підприємством, відповідно приймаються зобов'язання щодо його збереження без нарахування плати за користування.

Одним із нових методів залучення капіталу є випуск підприємством власних облігацій. Відзначимо, що даний метод став важливою складовою фінансової діяльності ряду сільськогосподарських товаровиробників. Такі підприємства як ПП “Пектораль”, СТоВ “ім. Шевченка”, СТоВ “Агросфера” залучили відповідно - 3,6, 10, 1,4 млн. грн., при цьому відношення обсягу випуску до величини активів складало 17, 40 і 90 %. Однак проведені дослідження дозволяють говорити про не типовість даного методу для сільського господарства, відзначаючи також його перспективність. Остання досягається завдяки можливості управляти вартістю облігацій через збалансування умов випуску, таких як строк, купонна ставка, забезпечення. Також на результати випуску впливає фінансовий стан емітента. Вираженням даного впливу є рівень премії за ризик, розрахований відповідно до класу кредитоспроможності. Іншим важливим фактором зміни вартості облігацій є строк їх обігу. Спільна дія цих факторів прискорює зростання доходності облігацій, проте дослідження такого зростання не підтвердили, в результаті чого зроблено висновок про оцінювання облігацій через номінальний спред. Одночасно застосування кумулятивного методу встановлення купонної ставки за домінування змінної ставки робить майже неможливою повну об'єктивну оцінку залежності зміни рівня ризик-премії від строку до погашення. Отже, при визначенні початкової купонної ставки доцільніше використовувати порівняльний підхід. Крім того, в сучасних умовах одним з чинників зниження привабливості облігацій для інвесторів є диспаритет оподаткування купонів та депозитів. Нульова ставка податку на депозитні відсотки при практично рівній доходності схиляє вибір інструменту інвестування в бік депозиту, звужуючи при цьому коло покупців облігацій. Тому пропонується враховувати податковий статус облігацій при встановленні купонної ставки. Дослідженнями встановлена також необхідність додаткової оцінки вартості забезпечення та впливу цілей випуску на строк, обсягу та інші умови обігу облігацій, обгрунтовано потребу двоступеневого проектування умов їх випуску на стадіях прийняття рішення про емісію і підготовки до державної реєстрації.

У третьому розділі “Удосконалення підходів до управління борговими зобов'язаннями підприємств” розглянуто напрями підвищення ефективності системи управління борговими зобов'язаннями, зокрема удосконалено технології прийняття відповідних рішень, запропоновано методику оцінки вартості фінансового кредиту, облігацій, податкового боргу та кредиту, обгрунтовано підхід до визначення лізингових платежів, запропоновано економіко-математичну модель оптимізації структури власного капіталу та зобов'язань.

При організації управління борговими зобов'язаннями запропоновано застосовувати цільовий підхід (так зване управління по цілям), який втілює синоптичну або раціональну модель прийняття управлінських рішень, яка спирається на функціонально-елементну матрицю. По горизонталі дана матриця відображає кількіс-ні параметри об'єктів (елементів) управління, розділених на два рівня пріоритет-ності завдань (цілей), а по горизонталі - управлінські функції, що реалізуються відносно цих об'єктів (рис.2).

Рис. 2. Матриця управління борговими зобов'язаннями

Визначені елементи управління відображають основні характеристики боргових зобов'язань, а цілі - їх роль і місце у внутрішньому економічному механізмі діяльності підприємства. Даний підхід враховує те, що визначення основних цілей управління враховує ті їх характеристики, які найбільше впливають на ефективність діяльності і використання активів, власного капіталу, вартість підприємства та його платоспроможність, при цьому вони піддаються точному виміру і повністю інтегруються в бюджетну модель управління фінансовою діяльністю, дозволяючи ефективно реалізовувати функції планування та контролю.

На основі проведених досліджень запропоновано блок-схему технології прийняття і реалізації відповідних управлінських рішень - організацію управління борговими зобов'язаннями (рис. 3). Запропонована схема враховує необхідність розмежування управління на два напрями, перший з яких пов'язаний із організацією прямого фінансування за допомогою випуску боргових цінних паперів, отримання фінансових кредитів, орендування майна, другий включає керування розрахунками з постачальниками, працівниками, власниками та бюджетом. Відповідно до запропонованої схеми визначено та розкрито напрями удосконалення аналізу боргового капіталу, планування залучення, оптимізації структури капіталу, організації управління окремими видами зобов'язань (податковий борг, кредит і зобов'язання перед працівниками, випуск облігацій).

В запропонованій технологічній схемі окремо деталізовано процес визначення цільової структури зобов'язань та власного капіталу та її оптимізації. Пропонується розв'язувати задачу оптимізації за допомогою економіко-математичної моделі, побудованої шляхом поєднання нормативного методу обмеження фінансового ризику і відбору видів та джерел залучення капіталу на основі їх вартості. В якості цільової функції обрано середньозважену вартість капіталу, а в якості обмежень - загальну суму зобов'язань, частку поточних зобов'язань, рівень забезпеченості власним оборотним капіталом і величину вхідного грошового потоку сформованого операційною діяльністю. При цьому моделювання враховує також тип політики фінансування - співвідношення між основними і оборотними активами. В зв'язку з цим обмеження моделі розподілено для двох випадків: перший - консервативна політика фінансування (співвідношення нижче 1:1); ризикова політика (співвідношення 1:1 і вище). Одночасно зроблено наголос на необхідності апробації моделі складеним на її основі планом (бюджетом) доходів і видатків для оцінки часового розгортання отриманої структури і визначення рівня її збалансованості за різними періодами.

Рис. 3. Блок-схема організації управління борговими зобов'язаннями

Одним із важливих елементів удосконалення системи управління борговими зобов'язаннями підприємства є методика об'єктивного оцінювання їх вартості. Ключовим положенням такої методики є врахування впливу на вартість всіх чинників її формування. Основним недоліком існуючих підходів до оцінки вартості зобов'язань є неврахування двох форм вираження вартості (абсолютна і відносна). В зв'язку з цим пропонується методика, яка дозволяє оцінити вплив графіка обслуговування зобов'язань на його абсолютну вартість із наступним відносним вираженням. Це досягається за рахунок моделювання додаткового грошового потоку, що дозволяє виразити аналізований графік погашення через один із методів повернення боргу та нарахування плати (еталон). Відповідно відносна вартість аналізованого графіка складається із вартості еталону та вартості додаткового фінансування, остання визначається через значення диференціалу - різниця між співвідношенням суми сплачених процентів та суми залучених коштів по еталону та аналізованому графіку і знаходиться за формулами:

,

де Df - диференціал, %;

I^e - сума коштів, сплачених по еталонному графіку, гр.од.;

I^v - сума коштів, сплачених по аналізованому графіку, гр.од.;

D^e - сума основного боргу по еталонному графіку, гр.од.;

D^v - сума основного боргу та додаткового фінансування по аналізованому графіку, гр.од.;

T - строк повернення боргу, роки;

R^e - номінальна ставка по еталону, %;

R^v - скоригована ставка по аналізованому графіку, %.

Запропонований підхід дозволяє диференціювати відносну вартість зобов'язання відповідно умов залучення. Таким чином, якщо аналізується вартість 5-річ-ної позики сумою 100000 гр.од., отриманої під ставку 20 %, то вартість рівномірного повернення позики дорівнюватиме 20 %, анюїтетний графік зменшуватиме вартість позики до 17,9 % і так далі. На завершальному етапі даної методики знайдені ставки різних графіків повернення коригуються на вплив інших чинників - податковий захист, суму накладних витрат і умови їх сплати. Також в рамках проведеного аналізу впливу графіка повернення коштів на вартість їх залучення запропоновано застосовувати для вибору умов повернення показники: середньорічний залишок боргу по зобов'язанню та середній строк користування коштами. Дані показники визначаються зважуванням залишку боргу за тривалістю їх погашення та величиною початкового боргу. Їх застосування в аналізі умов повернення дозволяє визначити дійсні строк та суму використання коштів. Крім цього, в роботі наведено розроблені автором підходи до оцінки вартості податкового боргу і кредиту для випадків сталості та змінності облікової ставки протягом періоду кредитування. Окремо визначено напрям удосконалення обчислення лізингової плати, який передбачає її нарахування на щоденній основі при щоденній амортизації невідшкодованої лізингоодержувачем вартості об'єкта лізингової угоди.

В роботі також наведено пропозиції щодо удосконалення процесу організації випуску облігацій підприємства. Зокрема запропоновано:

оцінювати вартість забезпечення та його вплив на зниження кредитного ризику випуску та купонної ставки через величину страхової премії, зменшеної на розмір франшизи;

вибір базової ставки при розрахунку рівня плаваючого купону доцільно проводити на основі врахування двох чинників - тісноти зв'язку між ставками і волантильності можливих базових ставок;

доповнити емісійні заходи завершальною оцінкою випуску, яку направити на визначення ступеня досягнення випуском поставлених завдань і доцільності проведення окремих заходів, врахування випуском конъюктури ринку та її зміни під час його обігу (в роботі наведено показники для кожного напрямку);

підсистему інформаційної підтримки будувати за двома рівнями: перший - обов'язковий, включає підготовку інформації про випуск, інвестиційного меморандуму, фінансової звітності та повідомлення про випуск; другий додатковий включає проведення презентацій, конференцій, публікацію планів розвитку та звітності до і під час обігу облігацій.

Висновки

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано практичне вирішення наукового завдання вдосконалення механізму управління борговими зобов'язаннями. Підсумуємо найбільш важливі її результати.

Системні дослідження визначення “зобов'язання” показують, що дане поняття є вираженням способу і процесу взаємодії підприємства в особі його керівництва (менеджменту) із зовнішніми і внутрішніми учасниками господарського процесу. Одночасно “зобов'язання” є інструментом забезпечення цієї взаємодії і вираженням її результату. Ця особливість викликає підміну поняття “зобов'язання” на поняття “боргове зобов'язання” і показує подвійну природу їх виникнення.

Різна направленість господарських операцій, різні цілі, методи і інструменти їх проведення, багатостороність і багаторівневість руху матеріальних, не матеріальних ресурсів і коштів не змінюють суті “зобов'язань”, але викликають появу багатьох термінів для її вираження. Господарська природа походження “зобов'язань” дозволяє стверджувати, що основою їх класифікації є розподіл за типом проведеної операцій на фінансові, організаційно-управлінські (статутні), соціальні і договірні (торговельні). Природа “зобов'язання” підводить до вираження їх суті через загальну суму певних дій, які повинне (зобов'язане) здійснити підприємство по всіх операціях, які воно проводить, і фінансово-матеріальні наслідки проведення цих операцій або здійснення дій. Організація фінансових операцій і фінансово-матеріальні наслідки здійснення всіх господарських операцій є вираженням змісту “боргове зобов'язання”.

Ефективне управління борговими зобов'язаннями вимагає об'єктивної оцінки їх вартості. Аналіз показав, що умови повернення отриманих ресурсів є основним чинником відхилення сум плати нарахованої за їх користування. Для удосконалення оцінки вартості боргових зобов'язань потрібно враховувати абсолютні різниці плати породженні різними умовами повернення, коригуючи відносний рівень вартості на значення відхилення її абсолютної суми - величину різниць. Різні графіки погашення - не єдиний чинник, який впливає на вибір умов повернення фінансових ресурсів та ефективність їх залучення. Серед інших - можливість дострокового погашення, інфляція, стабільність виплат, умови сплати додаткових комісій, зміна поточної платоспроможності.

Аналіз пари умов кредитування (строк-ставка) дозволяє зробити висновок щодо можливості підвищення ефективності управління вартістю позики за рахунок диверсифікації її отримання на основі графіка погашення. Такий підхід передбачає формування портфеля різнострокових позик за критерієм строку користування частиною потрібної загальної суми. Домінування зростаючої форми кривої безкупонної доходності за умови розподілу загальної суми запозичення в групу коротко-, середньо- і довгострокових позик закладає передумову зміни ставок цих позик у відповідності із формою кривої, а це в свою чергу дає змогу частково знизити вартість запозичення для всієї суми (портфеля).

Управління борговими зобов'язаннями доцільно організовувати як процес керування двома підсистемами: перша з яких - управління прямим запозиченням, друга - організація розрахунків з різними групами контрагентів. Дослідження доводять, що ризиковість і фінансові обмеження функціонування підприємства викликають застосування саме такого підходу. Раціоналізація системи управління можлива за умови застосування управління по цілях на основі функціонально-елементної матриці, горизонталь якої вміщує елементи (напрями: оренда, облігації, кредити тощо та об'єкти в межах напрямку: вартість, умови погашення, схему запозичення тощо), а вертикаль відображає управлінські функції.

Основні функції управління борговими зобов'язаннями реалізуються в тісній взаємодії з функцією плануванням структури капіталу. Для удосконалення процесу визначення набору та співвідношення джерел фінансування доцільно застосовувати економіко-математичне моделювання, в основу якого слід закласти поєднання різних методів управління вартістю запозичення і фінансовим ризиком, а також врахування взаємозв'язку між структурою активів та пасивів. При плануванні структури капіталу слід врахувати, що його результативність залежить від набору обмежуючих функцій та їх значення, а отримана модель - має бути розгорнута в плановому періоді та апробована планом доходів і видатків.

Проведення аналізу джерел фінансування оборотного капіталу показало відносно значний вплив на нього умов і порядку справляння податків. Одночасно виявлено зростання цього впливу як на зміну отриманих коштів так і на розмір заборгованості. Воно витікає з динаміки зміни фонду оплати праці, наближення строків завершення дії пільгового оподаткування та зміни самої системи прямих податків, які сплачують сільськогосподарські підприємства. Особливістю впливу є підвищення рівня податкового навантаження. У такому випадку існуюча система управління податковими зобов'язаннями потребує переорієнтації на роботу підприємства в загальному режимі оподаткування, з посиленням механізмів отримання податкового кредиту і реструктуризації податкового боргу, при цьому основними завданнями будуть мінімізація величини податкових зобов'язань та оптимізація строків їх сплати.

Випуск облігацій підприємства пов'язаний з додатковими перевагами застосування цього інструмента та рядом додаткових труднощів, які викликаються складністю оцінки доцільності та передумов випуску, необхідністю організації інформаційної підтримки, відкритості емітента і раціоналізації його господарсько-фінансових процесів. У зв'язку з цим базовим принципом розвитку управління випуском має стати принцип розмежування емісійних дій на заходи першої і другої пріоритетності. До складу першої групи, крім уже згаданих заходів, мають увійти фінансові дії та організаційні заходи щодо проектування параметрів випуску, аналізу ринку, вибору андерайтера та лід-менеджера, заключного аналізу результатів проведення емісії. Надання цим заходам статусу основного пріоритету пов'язане з їх впливом на успішність запозичення коштів та їх вартість, формування кредитної репутації, а також з відволіканням фінансових ресурсів і затрат часу спеціалістів. До другої групи увійдуть заходи, які носять формалізований характер і витікають з нормативних умов реєстрації та скасування випуску, вони мають не складний характер і не вимагають значних витрат часу та коштів.

Ефективність випуску облігацій залежить від збалансованості його умов - строк, обсяг, ставка ї її вид, забезпечення та інших. Дані умови по різному вливають на результати розміщення, при цьому основним показником є вартість облігацій, яка є похідною умов випуску, насамперед доходності, номінальної ставки та фінансового стану емітента. У зв'язку з цим, пропонується при встановленні ставки купону розмежувати чинники, які на неї впливають, на ставкоутворюючі (вид облігацій, середня ставка доходності аналогічних випусків, доходність державних облігацій, кредитний рейтинг емітента або випуску, забезпечення, фінансові можливості емітента) і ставкокоригуючі (частота виплати, вид ставки, прогноз чи тенденція зміни процентних ставок). Встановлення номінальної купонної ставки є лишень першим етапом формування вартості випуску, а згадані чинники є чинниками першого порядку впливу. Другим етапом формування вартості є середньозважена доходність-ціна первинного розміщення, яка є наслідком впливу поточної конъюктури ринку на час розміщення, професіоналізму консультантів, андерайтерів, рівня інформаційної підтримки. Третій етап - відшкодування обов'язкових та додаткових витрат, пов'язаних з об'ємом емісії, формою випуску облігацій, його страхуванням (гарантуванням), рейтингуванням та державною реєстрацією, а також оплата послуг лід-менеджера, андерайтера, платіжного агента.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Шиндирук І.П. Кредитування діяльності сільськогосподарських товаровиробників // Економіка АПК. - 2002. - № 10. - С. 89-96.

Шиндирук І.П. Оренда в системі фінансового забезпечення аграрних підприємств // Економіка АПК. - 2003 - № 8. - С. 63-70.