Людський потенціал економіки України (політико-економічний аналіз)

Автор звертає увагу на те, що економічну ємність територіальних ринків праці визначають суб'єкти господарювання приватної та колективної форм власності, існує суттєва структурна і організаційна розбалансованість на ринках праці Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської, Тернопільської, Чернігівської, Кіровоградської, Херсонської, Вінницької областей, на які припадає понад 30% безробітних, зареєстрованих у 2004 р.

Результати дослідження показують, що простежується тенденція до скорочення інноваційних інвестицій, зважаючи на неефективну їх державну підтримку. Це не дозволяє, на думку автора, сформувати раціональну систему прикладання праці (нові робочі місця у сфері інформаційно-комунікаційних технологій та соціальних послуг), хоча в цілому простежується позитивна тенденція до зростання кількості робочих місць у сфері послуг і зайняті економічною діяльністю в Україні мають достатній рівень освіти (понад 40% з них - базову і повну вищу освіту).

У дисертації показано, що територіальна мобільність працівників сприяє зміні професій і їх кваліфікаційно-професійному вдосконаленню у реґіонах (табл. 2), зростає попит на висококваліфіковані кадри (менеджери, професіонали тощо). Автор вказує на особливість сегментації українського ринку праці, яка полягає в тому, що висококваліфіковані працівники зазнали найбільших втрат у процесі реформування національної економіки. Тому, на думку дисертанта, виникає нагальна потреба у передбаченні в Державній програмі зайнятості щорічного створення до 50% робочих місць у високотехнологічній сфері.

Таблиця 2 Навантаження на одне вільне робоче місце за професіями*

* Статистичний щорічник України за 2003 рік. - К.: Держкомстат України, 2004. - C. 390. Статистичний щорічник України за 2004 рік. - К.: Держкомстат, 2005. - С. 397

У дисертації проаналізовано позитивний світовий досвід використання прогресивних форм зайнятості та обґрунтовано можливість реалізації інформаційно-індустріальної моделі зайнятості в Україні з використанням її гнучких форм. У зв'язку з цим дисертант доповнює визначення економічної сутності категорії “зайнятість в умовах інноваційної економіки” і визначає її як діяльність індивідів, пов'язана із задоволенням особистих, громадських та суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить дохід у формі заробітної платні, підприємницького прибутку або ж не приносить доходу у випадку отримання освіти з метою розвитку особистості та альтруїстичної діяльності в громадському секторі.

Дисертантом розкрито особливості гнучкої зайнятості і обґрунтовано авторську класифікацію гнучких форм зайнятості: освітня (навчання і викладання у вузах); самозайнятість; часткова; тимчасова; праця вдома (висококваліфікована, середньо- і некваліфікована); сумісництво.

У розділі зазначено, що особливого розповсюдження серед молоді набули гнучкі форми зайнятості.

Автор відзначає виняткове значення у вітчизняній економіці мікро- і малого підприємництва, зокрема, інноваційного як передумови удосконалення ринкового середовища і побудови інформаційного суспільства, проте вказує на несформованість науково обґрунтованої інноваційної політики держави.

У четвертому розділі - “Удосконалення інтелектуальної інфраструктури розвитку людського потенціалу в умовах переходу до інноваційної економіки” - досліджено і виокремлено головні чинники підвищення якості людського потенціалу національної економіки; обґрунтовано сучасну освітню парадигму; проаналізовано стан і визначено основні напрями підвищення духовної мобільності людського потенціалу в умовах глобалізації; визначено механізми трансформації соціального молодіжного потенціалу у контексті інформаційного суспільства; на основі результатів проведеного автором соціологічного дослідження сформульовано концептуальні засади здійснення активної соціальної молодіжної політики за умов формування інноваційної економіки.

Проведене у дисертаційній роботі дослідження кількості і якості людського потенціалу та його важливого складника - людського інтелектуального потенціалу, на підставі таксонометрії, кластерного та регресійного аналізу, засвідчує значну диференціацію рівнів відповідно до реґіонів, а також вказує на необхідність їх примноження з допомогою активної державної соціальної та інноваційної політик.

Доведено також, що визначальне місце у складі людського потенціалу української економіки належить людському інтелектуальному потенціалу (частка якого в середньому по Україні становить від 62,6% (2001 р.) до 61,8% (2004 р.), що підтверджує наявність постіндустріальних тенденцій в суспільстві й уможливлює розбудову національної інноваційної економіки, хоча впродовж 2001-2004 рр. простежувалось незначне зменшення його середнього значення (на 0,8 відсоткових пункти) (табл. 3).

Таблиця 3 Оцінка людського інтелектуального потенціалу України за реґіонами

Автор робить висновок, що нарощування людського інтелектуального потенціалу має відбуватися на основі удосконалення використання сучасної інтелектуальної інфраструктури його розвитку, яка включатиме сукупність таких суспільних інститутів: наука, освіта, культура, громадянське суспільство.

У дисертації відзначено, що конкурентоспроможність людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки визначатиметься якісним розвитком вітчизняної сфери науки і освіти. Дисертант підкреслює, що центральною постаттю навчального процесу в системі освіти має стати педагог-інноватор. Інноваційна педагогіка забезпечить якість навчання і виховання, розвиток особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, саморозвиток. Основою ж розвитку освіти буде використання у психолого-педагогічній сфері досягнень людинознавчих наук.

У дисертації показано, що у новій парадигмі освіти суб'єкт - суб'єктних взаємин змінюється роль викладача, який допомагає студентові вчитися самостійно, наявна більша відповідальність студента, здорова конкуренція.

Дисертант звертає увагу на те, що двоступенева модель вищої освіти (бакалавр-магістр) впроваджена здебільшого формально і лише 22,6% економічно активного населення України має вищу освіту, що в 2-3 рази менше від постіндустріальних країн. В дисертації зазначено, що через брак автономії провідні університети не є головними інституціями у сфері пошуку і поширення найновіших об'єктивних знань, а організаційна відокремленість існування університетів та академічних інститутів не сприяє витворенню талановитої інтелектуальної молоді. Недостатнє фінансування інститутсько-університетської та академічної науки зумовлює необхідність до 60% фінансових ресурсів з інноваційної діяльності витрачати на закупівлю зарубіжного обладнання.

У дисертації проаналізовано успішний розвиток інноваційної економіки зарубіжних країн, що свідчить про ефективну в них державну інноваційну політику та визначено перспективи виваженого її втілення в Україні. В розділі з'ясовано важливість і необхідність створення наукових шкіл навколо визнаних лідерів і прискорення всередині них процесів нелінійного фахового зростання молодих науковців.

Автор відзначає необхідність запровадження проблемно-орієнтованої освіти, яка замінює знання на рівні доктрини на справжні знання на рівні логосу, утвердження базового принципу (фундаментальність) функціювання української сфери вищої освіти, яка забезпечує професійну мобільність працівника. Дисертант доходить висновку, що потребує перегляду практика організації самостійної роботи студента з метою її інтенсифікації із застосовуванням інтерактивних методів навчання (рольові і ділові ігри, ігрове проектування, відеотренінги, семінари); навчальний процес необхідно забезпечувати наскрізною комп'ютеризацією; вдосконалити післядипломну і трансформувати дистанційну форму освіти - у відкриту.

Результати, проведеного у роботі дослідження, перспективи формування духовної мобільності людського потенціалу в умовах глобалізації показують, що підвищується роль духовної культури як важливого елемента людського інтелектуального потенціалу. Українська культура є невід'ємною складовою європейської, зокрема освіти й виховання. Дисертант звертає увагу на те, що національні гуманістичні цінності є пріоритетними, бо лише зважаючи на життєві потреби можна предметно орієнтуватися на загальні світові стандарти і духовне відродження нації, що передбачає утвердження та захист національної ідентичності українського народу.

Проведені у дисертації дослідження дали змогу зробити висновок, що в трансформаційному суспільстві квазікультура посідає місце культури, виконуючи її функції, пов'язані з формуванням у людини цінностей, з якими їй жити серед інших людей; витвором процесу “виховання” псевдокультурою стає духовна порожнеча, “людина маси”. В розділі з'ясовано, що не подолано історичну спадщину радянського минулого - людина залишається лише засобом у суспільстві. Автор вказує на необхідність зміни ціннісних орієнтацій, поведінки і способу життя як на індивідуальному, так і суспільному рівнях.

В дослідженні відзначено, що механізмом, який забезпечує спадковість розвитку культурних традицій, систем освіти, науки та інших чинників формування людського інтелектуального потенціалу, є духовно-інформаційна мобільність кожної нації, яка реалізується на двох рівнях: через соціально організовану систему творення нових знань та набуття досвіду і передавання знань з покоління в покоління, що стихійно відбувається в повсякденному житті людини.

Дисертантом запропоновано здійснювати активне формування особистості, виховуючи в молоді моральні якості шляхом запровадження інтерактивних форм занять, які підвищують рівень її самооцінки, сприяють набуттю досвіду спілкування, ознайомленню з навиками самоаналізу, саморегуляції тощо.

Автор робить висновок, що необхідно активніше впроваджувати в освітній процес засади гуманістично-корекційної педагогіки, де розуміння норм і поведінки ґрунтується на забезпеченні свободи особистості. Дисертант звертає увагу на наявність певних недоліків сучасного інформаційного суспільства: надмірний індивідуалізм, експансія інструментального розуму, втрата індивідуальної свободи. З огляду на це особистість повинна підвищувати свою духовність, а суспільство має створювати для неї сприятливі виховні поля - творчості, відповідальності; формування рис особистості - самоповаги, особистої гідності, чесності із собою, вольової наполегливості тощо.

В дисертаційній роботі досліджено особливості духовної культури сучасних інформаційних суспільств, де мова стає допоміжним духотворним началом у людських спільнотах та є розрив у переданні досвіду між поколіннями: старше покоління ніколи не побачить у житті молодих людей свого досвіду; наявна “цифрова прірва” тощо. З'ясовано, що лише висока культура народу є запорукою його майбутнього розвитку і національна еліта, яка віддзеркалює сутність людської душі в поєднанні з духовністю. Слід зазначити, що національна культура і національна еліта повинні бути спрямовані на служіння народу.

Автором доведено, що завданням сучасного виховного і освітнього процесів є формування творчої особистості, яка здійснюватиме інноваційну діяльність в інформаційному суспільстві, а також розвиток у молоді прагматичного індивідуалізму, активної відповідальності, що підвищить її конкурентоспроможність на ринку праці. Водночас зростає значення соціокультурної компетенції управлінців і їхньої економічної освіти, які мають розуміти, вирішувати проблеми, бути інноваторами, вміти ефективно спілкуватися і соціально взаємодіяти.

У дисертації аналізується європейський досвід з формування соціальної політики і можливості виваженого його запозичення для вдосконалення національної соціальної політики, побудови громадянського суспільства відповідно до Цілей розвитку тисячоліття.

Автором удосконалено визначення економічної сутності активної соціальної молодіжної політики, визначено її сфери, проаналізовано стан формування національної молодіжної політики, виявлено недоліки та шляхи їх усунення і запропоновано напрямки її удосконалення на основі розвитку здібностей молоді до самозабезпечення і, як результат, до самореалізації. У дисертації показано, що доцільно в умовах формування інформаційного суспільства виокремити три сфери дії активної соціальної політики: розвиток людського потенціалу творчих індивідів, збагачення їх духовно-інформаційного потенціалу та примноження соціального потенціалу.

Становлення інноваційної економіки передбачає, особливо у високотехнологічних галузях, зростання залежності підприємця від найманого працівника через відсутність миттєво доступної альтернативи вибору щодо заміни працюючих. Дисертант звертає увагу на те, що такий характер взаємозалежності реалізується через соціальний капітал, який забезпечує максимально доступний рівень взаємодії цих суб'єктів у розв'язанні завдань на основі взаємодії, довіри, відповідальності у відносинах.

У дисертації досліджено функціювання організаційних форм співпраці: ділове і соціальне партнерство, соціальна відповідальність бізнесу тощо. Автором проаналізовано процес становлення громадянського суспільства в Україні та його основні інструменти: національна еліта, соціальне партнерство (через створення сектору громадських організацій), територіальний моніторинг, Інтернет; з'ясовано причини недостатнього його розвитку в державі.

Дисертантом обґрунтовано, на основі проведеного ним соціологічного дослідження, основні засади здійснення активної соціальної молодіжної політики державою за умов формування інноваційної економіки: реалізація інноваційної парадигми розвитку національної освіти та сфери інноваційного молодіжного підприємництва (мікро-, мале підприємництво), що сприятиме широкому застосуванню гнучких форм молодіжної зайнятості і державне регулювання сфер їх застосування.

Результати соціологічного дослідження показали зрілість громадської думки української студентської молоді щодо розвитку національного підприємництва. У молоді домінують позитивні установки на інноваційну діяльність, однак виявлено необхідність розвитку у неї ініціативності, конформізму, незалежності поведінки, самостійності у судженнях і прийнятті рішень (рис. 3).

Рис. 3 Престижні сфери підприємницької діяльності

Автором визначено економічну сутність молодіжного інноваційного підприємництва, як інтелектуальну діяльність ініціативних, творчих індивідів (до 35 років) з метою отримання прибутку (доходу) і виробництва новітніх економічних благ на основі ефективного використання економічних ресурсів. Звернено увагу на необхідність формування особистості підприємця з врахуванням особливостей психології молоді, вдосконалення національної підприємницької освіти, розвиток підприємницької інфраструктури і молодіжного підприємництва у високотехнологічних сферах української економіки тощо. Внаслідок цього, результати проведеного у роботі дослідження доводять необхідність реалізації в Україні державної національної концепції гнучкої зайнятості молоді, що сприятиме раціональному використанню людського потенціалу вітчизняної економіки в умовах становлення інформаційного суспільства.

ВИСНОВКИ

Розвиток української економіки передбачає як подальше ринкове її реформування, так і перехід до інформаційного суспільства, бо неодмінною умовою довгострокового стабільного зростання є науково-технічний прогрес. Це зумовлює необхідність реалізації Концепції розвитку людського потенціалу як мети цивілізаційного поступу.

Наукові результати дослідження в сукупності дають змогу розв'язати важливу наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад формування і розвитку людського потенціалу в умовах переходу до інформаційної економіки на основі удосконалення інтелектуальної інфраструктури (науки, освіти, культури, громадянського суспільства) та раціонального його використання в Україні. Основні висновки дослідження полягають у наступному:

1. Виведення української економіки на траєкторію інноваційного розвитку означає передусім удосконалення її людського потенціалу, який визначаємо як сукупні здібності і уміння індивідів (вроджені і набуті або ж втрачені) до інтелектуальної, розумової, творчої, економічної і культурної діяльності з метою індивідуального та суспільного розвитку. Структура людського потенціалу сучасного ринкового суспільства в Україні складається з таких елементів:

людський потенціал аграрної економіки;

людський потенціал індустріальної економіки;

людський потенціал інформаційної економіки.

2. Головною складовою людського потенціалу в умовах формування інноваційної (інформаційно-індустріальної) економіки в Україні є людський інтелектуальний потенціал, який як економічна категорія виступає сукупністю творчих здібностей, знань та умінь індивідів, які дозволяють використовувати новітні технології, засвоювати набуті і створювати нові знання та інформаційні блага на основі співробітництва і довіри для ефективного соціально-економічного розвитку країни.

3. Величина людського інтелектуального потенціалу, за ресурсним підходом, є системним показником кількості і якості праці, якою володіє суспільство при даному рівні розвитку науки і технології, інформації, знань, довіри і співробітництва.

4. Структуру людського інтелектуального потенціалу становлять: людський потенціал творчих індивідів, їх духовно-інформаційний потенціал, соціальний потенціал. Людський потенціал творчих індивідів - це сукупність творчих здібностей, знань та умінь, здоров'я індивідів, які використовуються для відтворення особистостей і суспільного розвитку; духовно-інформаційний потенціал індивідів - це сукупність звичаїв, цінностей і норм, що дають змогу на теоретичному рівні застосовувати знання, відомості, факти, залежності між ними для ефективного соціально-економічного розвитку суспільства.

5. Науковий аналіз людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки передбачає використання плюралізму і антропоцентризму сучасного економічного знання, що означає застосування еклектичних, міждисциплінарних підходів, де співіснують та взаємодіють домінуючі наукові теорії (mainstream), а також альтернативні напрями: інституціоналізм, еволюціонізм, заснований на синергетиці. Це дозволяє розширити понятійний апарат досліджуваної проблеми, дослідити людський інтелектуальний потенціал як відкриту систему, що еволюціонує, яка побудована на нелінійних взаємозв'язках і розвивається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.

6. Еволюція поглядів на людський потенціал національної економіки як у зарубіжній, так і в українській економічній науці засвідчує зростання ролі людського інтелектуального потенціалу і його складників в умовах формування інформаційного суспільства порівняно зі штучним (машинним) інтелектом.

7. Дослідження стану демографічного розвитку людського потенціалу в незалежній Україні свідчить, що передовсім наявна здеформована динаміка народонаселення: зниження народжуваності та природного приросту, незбалансованість статево-вікової структури, зменшення частки сільського населення, різниця в тривалості життя чоловіків і жінок, зниження її в середньому на 10 років порівняно з країнами ЄС, мала народжуваність, що унеможливлює просте відтворення населення, збільшується еміграція, переважає стійка депопуляція населення. Аналіз стану захворюваності засвідчує суперечливі тенденції: згасання одних хвороб і зростання захворюваності на соціальні хвороби (ВІЛ/СНІД, туберкульоз, алкоголізм тощо). Важкі наслідки для людського потенціалу мали демографічні втрати за період перебування України в складі СРСР ( три голодомори, аварія на ЧАЕС, надмірні техногенні навантаження). Міграційні процеси теж негативно впливали на людський потенціал адміністративно-командної економіки, бо здійснювались примусово, головно завдяки освіченій молоді та жіноцтву.

8. Екстенсивний метод використання трудових ресурсів в командній економіці упродовж 1960-1990 рр. зумовив високий рівень їх застосування, була наявна нераціональна структура зайнятості населення, панували аграрний та індустріальний типи зайнятості. Утім неухильно протягом 1980-2004 рр. простежується тенденція до зростання частки зайнятих у сфері послуг, хоча ще донині наявне відставання в 1,5 рази від економічно розвинутих держав. Водночас рівень освіти зайнятого населення зростає, що створює сприятливі умови для переходу вітчизняної економіки до постіндустріальної стадії розвитку.

9. Українська система освіти має достатню ресурсну базу для формування інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу, передусім творення людського інтелектуального потенціалу. Однак їй властиві такі недоліки: розвиваються в основному рефлекторні навички, наявна неписьменність серед молоді, простежується старіння наукових кадрів, є значна недоступність вищої освіти для молоді з малозабезпечених родин, недостатньо здійснюється державне регулювання галуззю, оскільки обсяг навчання на контрактних умовах становить понад 50%, а, вважаємо, має бути втричі меншим, що засвідчує також світовий досвід розвитку інформаційних суспільств. Вивчення рівня індексу людського розвитку в Україні, як загального показника розвитку людського потенціалу, показує в цілому його середній рівень порівняно зі світовим.

10. Невід'ємним елементом економічної трансформації в незалежній Україні є становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу. Аналіз процесу його становлення підтвердив, що формування власного ефективного ринкового механізму використання людського потенціалу, на наш погляд, передбачає застосування рівноважної моделі ринку праці і врахування особливостей розвитку гнучкого ринку праці та, передусім, його важливого сегменту - ринку праці фахівців. Чітко простежується три етапи в розвитку ринкового механізму його реалізації: зародження, становлення, удосконалення, які вирізняються певними особливостями.

11. Економічна сутність ринку праці визначається як сукупність економічних відносин з приводу реалізації особливого економічного блага - людського потенціалу. Дослідження засвідчує, що дія мікро- і макрочинників зумовлює праценадлишкову кон'юнктуру українського ринку праці. Наявна значна структурна та організаційна розбалансованість реґіональних ринків праці, простежується тенденція до зменшення інноваційних інвестицій з огляду на неефективну їх державну підтримку.

12. Результати дослідження професійної мобільності виявили зростання попиту на висококваліфіковані кадри. Розбудова національної інформаційно-індустріальної економіки потребує виваженої корекції структури промислового виробництва з домінуванням наукоємних галузей, яку доцільно реалізувати відповідно до вітчизняної інноваційної політики. Водночас змінюється сутність категорії “зайнятість” і її форм.

13. Молодіжний сегмент українського ринку праці в питанні галузевої структури ідентичний до європейського, адже на ньому домінує зайнятість у сфері послуг та поширюються гнучкі форми зайнятості. Тому особливої уваги і специфічних підходів, на наш погляд, потребує удосконалення інтелектуальної інфраструктури розвитку і використання людського потенціалу інформаційного суспільства (сфери науки, освіти, культури, громадянського суспільства).

14. Визначення кількості та якості людського потенціалу на підставі таксонометрії, кластерного і регресійного аналізу підтверджує значну реґіональну диференціацію його рівня та виявляє головні чинники, які впливають на величину. Це передусім людський інтелектуальний потенціал, що зумовлено зростанням постіндустріальних тенденцій і вказує на необхідність нарощування його рівня в умовах становлення інформаційної економіки, оскільки він виступає інтегральним показником соціальної ефективності національної економіки.

15. Важливого значення набуває формування інноваційної парадигми національної освіти як основи конкурентоспроможності людського потенціалу, зміст якої в умовах інформаційного суспільства має становити проблемно-орієнтована освіта, де знання на рівні доктрини замінюються істинними знаннями на рівні логосу. Вона передбачає використання у психолого-педагогічній галузі досягнень людинознавчих наук: нейромолекулярної біології, етології, генетики, теорії інформації тощо і освіта має ґрунтуватися на принципах: фундаментальність, інтегральність, неперервність.

16. Неповна автономія в діяльності провідних університетів, недостатній розвиток науково-дослідницької роботи у вищих навчальних закладах, організаційна відокремленість існування університетів та академічних інститутів, незначне фінансування науки порівняно з успішними зразками зарубіжних інноваційних економік (Фінляндія, Німеччина та ін.), зумовлює відставання України за показником технологічної конкурентоспроможності (84-те місце у світі).

17. Базовим принципом функціювання сучасної національної сфери вищої освіти має бути її фундаментальність, центральною постаттю навчального процесу - педагог-інноватор. Тоді відбуватиметься інтеграція знань та інтенсифікація самостійної роботи студентів, здійснюватиметься постійний і всеохоплюючий моніторинг рівня знань, застосовуватимуться інтерактивні методи та дистанційне навчання, яке трансформуватиметься у відкриту освіту, що в підсумку сприятиме підвищенню рівня розвитку людського інтелектуального потенціалу.

18. Невід'ємним інституційним чинником формування духовно-інформаційного потенціалу є українська культура, яка є європейською. Механізмом, який забезпечуватиме спадковість розвитку культурних традицій, систем освіти, науки та інших чинників формування людського інтелектуального потенціалу, є духовно-інформаційна мобільність. Пріоритетними є національно-гуманістичні цінності, бо лише відповідно до життєвих потреб можна предметно орієнтуватися на загальносвітові стандарти.

19. Духовна культура інформаційного суспільства зазнає певних змін: мова перестає бути реальним духотвірним началом у людських спільнотах; є розрив у переданні досвіду між поколіннями; наявна “цифрова прірва” в українському суспільстві може призвести до елітарної замкненості групи інтелектуалів. Головне завдання сучасного виховного і навчального процесів, вважаємо - виховання гуманістично прагматичної особистості, бо витвором процесу виховання псевдокультурою стає духовна порожнеча, “людина маси”, яка не лише є нераціональна у своїй поведінці, але й прагне відстоювати своє право не мати рації.

20. Самосвідомість українського суспільства є недостатньою, тому першочерговим стає формування особистості шляхом запровадження інтерактивних форм занять, які підвищують рівень самооцінки особистості, сприяють набуттю досвіду спілкування, ознайомленню з навичками самоаналізу, саморегуляції. Необхідним постає активне впровадження в освітній процес засад гуманістично корекційної педагогіки, де розуміння норм і поведінки ґрунтується на забезпеченні свободи індивіда. Внаслідок того, що не подолано історичну спадщину радянського минулого - людина залишається реально не самоціллю, а лише засобом в українському суспільстві. Зміна ціннісних орієнтирів в країні знизила ціннісний статус тих видів діяльності, які є пріоритетними в інформаційному суспільстві, що спричинило також значну втрату людського інтелектуального потенціалу.

21. Розвиток творчого індивіда, який здійснюватиме інноваційну діяльність у інформаційній економіці, де є значущими індивідуальні цінності та успіх, означає необхідність за допомогою системи освіти формувати у молоді прагматичний індивідуалізм, активну відповідальність, що підвищує її конкурентоспроможність на ринку праці. Зростає значення соціокультурної компетенції управлінців і їхньої економічної освіти.

22. В інформаційному суспільстві змінюються економічні функції держави, оскільки державна політика і програми повинні бути спрямовані не лише на економічне зростання, а й на справедливий розподіл результатів економічного розвитку в умовах значної диференціації доходів. Це передбачає примноження соціального капіталу шляхом розвитку соціального партнерства на основі формування потужного сектора недержавних неприбуткових організацій, зокрема мережевих, а також - соціальної відповідальності національного бізнесу. Ефективний соціальний капітал формує соціальну згуртованість, як основу зближення державних, приватних і суспільних інтересів.

23. Головними концептуальними засадами здійснення активної соціальної політики в умовах формування інформаційної економіки є:

а) узгодження системи національної соціальної політики із завданням розбудови інноваційної економіки в Україні та відповідне її реформування з метою поступового досягнення соціальних стандартів європейського рівня, передусім, щодо втілення концепції інноваційної освіти та сприяння розвитку молодіжного підприємництва і широке застосування гнучких форм зайнятості переважно у сфері високотехнологічних і соціальних послуг;

б) розвиток інноваційного молодіжного підприємництва, шляхом: формування особистості підприємця на основі виховання мотивації досягнень у молоді з врахуванням особливостей психології різних її вікових груп; удосконалення підприємницької освіти в Україні; активне впровадження успішного світового досвіду з формування відповідальності національного бізнесу за підготовку молоді до підприємницької діяльності; використання світового досвіду розробки та реалізації програм сприяння розвитку молодіжного підприємництва; активізація молодіжного жіночого підприємництва; застосування внутрішніх можливостей і чинників розвитку молодіжного підприємництва (сприяння молодіжному підприємництву у конкурентоспроможних наукоємних галузях шляхом надання позик, субсидій і податкових пільг); підвищення обсягів видатків на реалізацію активних заходів державної політики зайнятості (виплата допомоги безробітній молоді як одноразової, так і періодичної для заснування власної справи); розбудова оптимальної національної і реґіональної сучасної підприємницької інфраструктури; ефективний розвиток перспективних сфер (інформаційно-комунікаційних і соціальних послуг) вітчизняного підприємництва, що потребуватиме широкого впровадження гнучких форм молодіжної зайнятості.

Отже, теоретичне дослідження сутності й особливостей формування та механізмів реалізації людського потенціалу в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні, передусім, наголошує на необхідності виокремлення людського інтелектуального потенціалу як самостійної підсистеми національного людського потенціалу і розвиток його на основі удосконалення суспільних інститутів (освіти, науки, культури, громадянського суспільства), постійного примноження та раціонального використання. Це дозволить вирішити завдання, пов'язані з впровадженням в українському суспільстві головних положень Концепції розвитку людського потенціалу - мети і головного економічного ресурсу інноваційної економіки.

людський потенціал суспільство командний

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники, посібники, брошури

1. Стефанишин О. Людський потенціал економіки України: Монографія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - 315 с. - 19,6 друк. арк. (Рецензію на монографію див: Долішній М. Про людський потенціал економіки України // Економіка України. - 2006. - № 10. - С. 89-90).

2. Крупка М. І., Стефанишин О. В., Береський Я. О. Фактори та особливості розвитку молодіжного підприємництва в Україні / Крупка М. І., Береський Я. О., Реверчук С. К. Актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні: Монографія / За ред. д.е.н. С. К. Реверчука. - Львів: Діалог, 1999. - 256 с. - 13,44 друк. арк., особисто здобувачу належить розкриття економічної сутності молодіжного підприємництва - 0,7 друк. арк., підрозділ 2.4.

3. Стефанишин О. В. Віртуальне підприємництво: зайнятість і управління / Реверчук С. К., Вовчак О. Д., Ковалюк О. М., Крупка І. М., Лелик Л. І. Інтернет-економіка: бізнес, фінанси, безпека. Навч. посібник / За ред. д.е.н., професора С. К. Реверчука. - Львів: ВПВ ЛвЦНТЕІ, 2002. --205 с. - 13,0 друк. арк., особисто здобувачу належить 0,5 друк. арк. - підрозділ 2.4.

4. Злупко С. М., Стефанишин О. В. Наукові основи розвитку підприємництва / Злупко С. М., Стефанишин О. В., Швайка Л. А. Підприємництво: основи, особливості, механізми. Навч. посібник. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. - 369 с. - 21,62 друк. арк., особисто здобувачу належить розкриття тем стосовно визначення сутності, видів і форм організації підприємницької організації - 0,6 друк. арк., підрозділи 1.1, 1.2, 1.3.

5. Стефанишин О. В. Організація власної справи / Злупко С. М., Стефанишин О. В., Швайка Л. А. Підприємництво: основи, особливості, механізми. Навч. посібник. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. - 369 с. - 21,62 друк. арк., особисто здобувачу належить 1,1 друк. арк., розділ 4.

6. Стефанишин О. В. Планування та розвиток маркетингу / Злупко С. М., Стефанишин О. В., Швайка Л. А. Підприємництво: основи, особливості, механізми. Навч. посібник. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. - 369 с. - 21,62 друк. арк., особисто здобувачу належить - 2,1 друк. арк., розділ 7.

7. Буряк П. Ю., Стефанишин О. В. Управління підприємницькими ризиками та їх оптимізація / Злупко С. М., Стефанишин О. В., Швайка Л. А. Підприємництво: основи, особливості, механізми. Навч. посібник. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. - 369 с.-21,62 друк. арк., особисто здобувачу належить розкриття суті і видів підприємницьких ризиків, визначення особливостей управління ризиками, оцінка та їх оптимізація - 1,0 друк. арк., розділ 10.

8. Стефанишин О. В. Ринок праці та соціальна політика / Макроекономіка: Навч. посібник / П. Ю. Буряк - керівник авторського колективу та науковий редактор, О. В. Стефанишин, Л. Л. Цимбал, У. Д. Балагурак та ін. - Львів: Інтереко, 2001. - 448 с. - 26,15 друк. арк., особисто здобувачу належить 1,6 друк. арк.

9. Стефанишин О. В. Теоретико-організаційні основи формування ринкових структур в Україні / Організаційно-економічний механізм формування ринку в реґіоні / Під ред. А. Ф. Мельник. - Тернопіль, 1993. -160 с. - 6,7 друк. арк., особисто здобувачу належить - 0,5 друк. арк.

10. Стефанишин О. В. Національний ринок та його елементи: Текст лекції. - Львів: Ред.-вид. відділ Львівського державного університету імені Івана Франка, 1995. - 24 с. - 1,0 друк. арк.

Статті у наукових фахових виданнях

11. Стефанишин О. В. Стефанишин О. В. Шляхи вирішення проблеми молодіжного безробіття в Україні // Вісник Львівського національного університету. Серія економічна. - Вип. 29. - - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 1999. С. 110-112. - 0,2 друк. арк.

12. Стефанишин О. Проблеми становлення молодіжного ринку праці в Україні // Науковий вісник. Збірник наукових праць Українського фінансово-економічного ін-ту. - К.: УФІ, 1999. - №1(4). - С. 42-47. - 0,3 друк. арк.

13. Стефанишин О. Розвиток молодіжного підприємництва - джерело наповнення місцевого бюджету / Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Становлення фінансової системи України та проблеми її стабілізації. Щорічник наукових праць. Вип. ХІІ. В 3-х ч./ НАН України. Інститут реґіональних досліджень. - Львів, 2000. С. 155-162. - 0,5 друк. арк.

14. Стефанишин О. В. “Нова” економіка і молодіжне підприємництво // Наукові записки: Науково-технічний збірник Української Академії друкарства. - Львів: Українська академія друкарства, 2001. - Вип. 4. - С. 41-43. - 0,4 друк. арк.

15. Стефанишин О. Віртуальне підприємництво і молодіжна зайнятість // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні: Збірник наукових праць.- Вип. 2(ХХХІІІ). - Ч. 1. / НАН України. Інститут реґіональних досліджень - Львів, 2002. - С. 127-135. - 0,5 друк. арк.

16. Стефанишин О. В. Розвиток професійного працевлаштування студентів та молодіжного підприємництва в Україні (досвід соціологічного дослідження) // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 32. - Львів: 2003.- С. 355-363. - 0,5 друк. арк.

17. Стефанишин О. Глобальна зайнятість молоді: європейський досвід і національні перспективи // Науковий збірник “Формування ринкової економіки в Україні”. Спецвипуск 13 / За ред. проф. С. М. Панчишина. Економіка України в євроінтеграційних процесах. - Львів: Інтереко, 2004. - С. 192-201. - 0,5 друк. арк.

18. Стефанишин О. В., Стефанишин В. В. Стан та структура матеріально-технічної бази розвитку трудового потенціалу одержавленої економіки // Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка “Молодь і ринок”. - Дрогобич, 2005. - №1(11). - С. 91-95. - 0,4 друк. арк., особисто здобувачу належить аналіз стану матеріально-технічної бази розвитку трудового потенціалу командної економіки. - 0,3 друк. арк.

19. Стефанишин О. В. Розвиток людського потенціалу в контексті утвердження інноваційної економіки України // Вісник Тернопільської Академії народного господарства. - Тернопіль: Економічна думка. - 2005. - Вип. 4. - С. 86-97. - 0,9 друк. арк.

20. Стефанишин О. В. Демографічні особливості розвитку людського потенціалу на зламі ХХ-ХХІ століть // Соціально-економічні дослідження в перехідний період / Збірник наукових праць. Вип. 5(55). / НАН України. Інститут реґіональних досліджень - Львів, 2005. -- С. 258-272. - 0,7 друк. арк.

21. Стефанишин О. В. Суть та основні компоненти людського потенціалу і його місце в складі економічного потенціалу України // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 34. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. -- С. 529-551. - 1,5 друк. арк.

22. Стефанишин О. В. Роль реґіональних ринків праці у формуванні нової структури людських ресурсів / Збірник мат-лів на пошану д.е.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Степана Злупка “України син”. - Львів: Видавн. центр університету, 2006. - С. 375-389. - 0,8 друк. арк.

23. Стефанишин О. В. Розвиток інноваційної парадигми освіти в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - Вип. 211. - Т. 2. - С. 496-504. - 0,5 друк. арк.

24. Стефанишин О. В. Еволюція поглядів на людський потенціал суспільства в українській економічній науці // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - Вип. 212. - Т. 2. - С. 283-291. - 0,5 друк. арк.

25. Стефанишин О. В. Особливості становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу України // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - Тернопіль: Економічна думка, 2006. - Вип. 6. - С. 96-108. - 0,9 друк. арк.

26. Стефанишин О. В. Утвердження свободи діяльності - невід'ємна умова реалізації вітчизняного соціального капіталу // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Філософія. - 2006. - №14. - С. 100-106. - 0,8 друк. арк.

27. Стефанишин О. В. Людський потенціал ринкової економіки України // Науковий вісник НЛТУУ: Зб. наук-техн. праць. - Львів: НЛТУ України, 2006. - Вип. 16.1. - С. 276-284. - 0,7 друк. арк.

28. Стефанишин О. В. Трансформація соціального капіталу в напрямку постіндустріалізму // Науковий вісник НЛТУ: Збірник наук-техн. праць. - Львів: НЛТУ України, 2006. - Вип. 16.2. - С. 209-217. - 0,6 друк. арк.

29. Стефанишин О. В. Еволюція поглядів на людський потенціал суспільства у зарубіжній економічній науці // Науковий вісник: Збірник наук-техн. праць. - Львів: НЛТУ України, 2006. - Вип. 16.3. - С. 283-293. - 0,81 друк. арк.

30. Стефанишин О. В. Розвиток українського ринку праці як передумова реалізації людського інтелектуального потенціалу // Реґіональна економіка. - 2006. - №2. - С.187-202. - 0,5 друк. арк.

31. Стефанишин О. В. Головні чинники підвищення якості людського потенціалу в контексті постіндустріалізму // Економіст. - 2006. - №5. - С. 51-55. - 0,4 друк. арк.

32. Стефанишин О. В. Посилення духовної мобільності людського потенціалу в умовах глобалізації // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 36. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006.- С. 317-332. - 1,26 друк. арк.

33. Стефанишин О. В. Концептуальні засади державного реґулювання зайнятості молоді в інноваційній економіці // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Соціально-економічний розвиток реґіону: діагностика, стратегія, управління / Збірник наукових праць. Вип. 4(60) / НАН України. Інститут реґіональних досліджень. - Львів, 2006.- С. 564-580. - 0,9 друк. арк.

34. Стефанишин О.В. Методологія дослідження людського потенціалу економіки України // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - Вип. 37(1). - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - С. 80-88. - 0,5 друк. арк.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

35. Стефанишин О. Зайнятість молоді в Україні: проблеми і шляхи їх розв'язання // Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку: Збірник доповідей міжнародної науково-практичної конференції.- Ч. 1.- Хмельницький: ТУП, 1997. -- С. 251-253. - 0,2 друк. арк.

36. Проблеми національної політики зайнятості молоді // Реґіональна політика України: наукові основи, методи, механізми: Збірник наукових праць за матеріалами доповідей міжнародної науково-практичної конференції. В 3-х ч. / НАН України. Інститут реґіональних досліджень. - Ч. 2. - Львів, 1998.- С. 156-158. - 0,1 друк. арк.

37. Стефанишин О. В. Шляхи вдосконалення національної підприємницької освіти // Економічна підготовка фахівців у непрофільних вищих навчальних закладах: Матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів: ЛДІФК, 2000. - С. 68-71. - 0,2 друк. арк.

38. Стефанишин О. Проблеми розвитку віртуального підприємництва в Україні // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали науково-практичної конференції. - Львів: ЛФ УАДУ, 2001. - С. 54-59. - 0,1 друк. арк.

39. Стефанишин О. В. Фінансові важелі стимулювання молодіжного інноваційного підприємництва в Україні // Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С. 56-59. - 0,2 друк. арк.

40. Стефанишин О. В. До питання про соціальну молодіжну політику в транзитивній економіці України // Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика і перспективи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.- Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - С. 255-256. - 0,1 друк. арк.

41. Стефанишин О. В., Стефанишин В. В. Сучасні тенденції розвитку електронної комерції у світі та Україні // Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід: Матеріали ІІ-ої міжнародної науково-практичної конференції. - Львів: ЛвЦНТЕІ, 2003. - С. 177-179. -0,3 друк. арк.

42. Стефанишин О. В. Особливості зайнятості молоді в Європі та її перспективи в Україні // Реґіональні проблеми зайнятості і ринку праці: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Тернопіль: Економічна думка, 2004. - С. 134-135. - 0,1 друк. арк.

Размещено на Allbest.ru