Організаційно-економічний механізм формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Організаційно-економічний механізм формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні

Київ - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Успішний розвиток економіки по ринковому шляху передбачає створення повноцінного ринку земель, оскільки всі фактори виробництва мають функціонувати в єдиному ринковому середовищі. Відсутність у ньому будь-якого з факторів призводить до порушення законів ринкової економіки, а згодом і до її розбалансування.

Формування ефективного та прозорого ринку земельних ресурсів є одним з найголовніших завдань земельної реформи. Введення землі в економічний оборот сприятиме становленню нових форм господарювання на селі, зростанню обсягів сільськогосподарського виробництва, надходженню інвестицій в аграрний сектор економіки.

Останніми роками дослідження щодо формування вітчизняного ринку земель сільськогосподарського призначення ведуться досить активно. Аналіз різних етапів трансформації земельних відносин, створення відповідних умов для ефективного функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення досліджуються багатьма економістами-аграрниками. Зокрема, обґрунтуванням поняття «ринок землі» займалися Ю.Д. Білик, І.А. Колесник, Н.В. Шарафутдінова, М.Ю. Яковенко; питання економічного обороту землі досліджували І.І. Будзанов, І.С. Будзилович, П.І. Гайдуцький, Д.С. Добряк, В.М. Заяць, І.І. Лукінов, В.Я. Месель-Веселяк, Л.Я. Новаковський, П.Т. Саблук, А.Г. Тихонов, А.М. Третяк, В.М. Трегобчук, М.М. Федоров; науково-методичні засади грошової оцінки землі розробляли В.Я. Месель-Веселяк, М.М. Федоров.

Основою формування земельного ринку є земельне законодавство. З прийняттям нового Земельного кодексу України з'явилась можливість створення надійного правового та організаційного середовища для формування ринку земель. Реалізація в повному обсязі положень Земельного кодексу щодо цього можлива після прийняття основоположних нормативно-правових актів, передбачених Кодексом. Недостатність правового врегулювання питань ринку сільськогосподарських земель, нерозвиненість його інфраструктури визначили вибір даної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася згідно з планом наукових досліджень кафедри економічної теорії Національного аграрного університету за темою: «Розробити основні напрямки формування та ефективного функціонування аграрного ринку України» (номер державної реєстрації 0104U004550), а також у контексті виконання тематичного плану Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Української академії аграрних наук за темою: «Розробити науково-методичні засади розвитку земельних відносин та підвищення ефективності використання сільськогосподарських земель у ринкових умовах господарювання» (номер державної реєстрації 0106U006644).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка та обґрунтування організаційно-економічного механізму формування і функціонування вітчизняного ринку земель сільськогосподарського призначення та пропозицій щодо законодавчого його врегулювання.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

- розкрити економічну сутність категорії «ринок земель сільськогосподарського призначення»;

- обґрунтувати визначення поняття «ринок земель сільськогосподарського призначення» на сучасному етапі розвитку ринкової економіки;

- оцінити сучасний стан формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні та виявити причини, які гальмують цей процес;

- визначити організаційно-економічні засади формування і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення в зарубіжних країнах та сформулювати положення, які можуть бути використані в Україні;

- розробити організаційно-економічний механізм формування вітчизняного ринку земель сільськогосподарського призначення;

- сформувати пропозиції щодо удосконалення законодавчих норм, які регулюють формування і функціонування ринку земель в Україні.

Об'єктом дослідження є процес формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та прикладні аспекти організаційно-економічного механізму формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувались такі наукові методи: діалектичний та метод системного підходу - при дослідженні розвитку земельних відносин у тісному взаємозв'язку та взаємній обумовленості існуючих закономірностей; статистико-економічний та графічний методи - при аналізі єдиного існуючого елементу ринку земель - оренди за допомогою статистичних таблиць та графіків; абстрактно-логічний - для розкриття сутності ринку земель та наукового обґрунтування висновків; аналізу та синтезу - при аналізі нормативно-правової бази та формуванні пропозицій щодо її вдосконалення; індукції та дедукції - при перенесенні зарубіжного досвіду на українські реалії; групування та кореляційно-регресійного аналізу - для визначення зв'язку між платою за землю та виручкою від реалізації сільськогосподарської продукції на один гектар угідь і відстанню до ринків збуту продукції.

Інформаційною базою дослідження були Закони України, нормативні акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, матеріали Міністерства аграрної політики, дані Державного комітету статистики України, Державного комітету по земельних ресурсах, монографії та інші публікації вітчизняних і зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні організаційно-економічного механізму формування ринку сільськогосподарських земель. Основними результатами дослідження, які виносяться на захист, є:

вперше:

- розроблено організаційно-економічний механізм формування ринку земель сільськогосподарського призначення, який відображає структурні зв'язки між всіма його складовими, зокрема, об'єктами, суб'єктами, інфраструктурою земельного ринку та ринковими операціями із землею;

удосконалено:

- законодавчі норми з питань ринку земель, які мають врегулювати його створення, функціонування і регулювання, а саме закони України «Про державний земельний кадастр» і «Про ринок земель»;

- напрями розвитку іпотечних земельних відносин стосовно нормативного й організаційного забезпечення функціонування іпотечного ринку, створення його інфраструктури, що дозволить мобілізувати фінансові кошти для інвестування аграрного сектору;

набули подальшого розвитку:

- обґрунтування сутності категорії «ринок земель» як системи організаційно-економічних, юридичних, соціальних відносин між учасниками ринку;

- організаційні заходи щодо здійснення операцій із землею, які передбачають створення відповідної інфраструктури ринку сільськогосподарських земель, його маркетингового обслуговування та менеджменту.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження спрямовані на формування ринку сільськогосподарських земель, а пропозиції щодо удосконалення законодавчих норм сприятимуть прискоренню запровадження й ефективному функціонуванню в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення.

Наукові розробки та практичні рекомендації, викладені в дисертації, розглянуто Міністерством аграрної політики України та враховано при підготовці проектів нормативно-правових актів, що стосуються регулювання земельних відносин (довідка №37-11-1-5/14388 від 05.10.2006 р.). Результати дисертаційної роботи розглянуто Головним управлінням агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації та враховано при розробці організаційно-економічного механізму формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Київській області (довідка №02-01-1/1761 від 03.10.2006 р.). Результати дисертаційної роботи використано при підготовці наукових звітів по науково-дослідних роботах та в навчальному процесі при розробці навчально-методичних комплексів і викладанні курсів «Економічна теорія», «Макроекономіка» кафедрою економічної теорії у Національному аграрному університеті (акт від 22.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробці організаційно-економічного механізму ринку земель сільськогосподарського призначення. Здійснено аналіз законопроектів і розроблено низку пропозицій до удосконалення чинного законодавства. Результати досліджень висвітлено у наукових працях. Усі наукові результати одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень дисертанта пройшли апробацію й одержали позитивну оцінку на наступних конференціях: IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Менеджмент та маркетинг: досягнення і перспективи» (м. Київ, 2002 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інвестиційні стратегії сталого розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2004 р.) та Міжнародному економічному форумі «Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації» (м. Київ, 2004 р.).

Публікації. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати досліджень, методичні розробки, висновки і пропозиції здобувача за темою дисертації висвітлено у восьми особистих наукових працях загальним обсягом 3,5 друкованих аркуша, з них 5 - у фахових виданнях, 3 - у матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 202 сторінки комп'ютерного тексту, містить 11 таблиць і 20 рисунків. Повний обсяг дисертації - 238сторінок, до нього входить 7 додатків на 18 сторінках. Список використаних джерел налічує 205 найменувань на 18 сторінках друкованого тексту.

сільськогосподарський земля ринок законодавчий

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи формування ринку земель сільськогосподарського призначення» розглянуто сутність поняття «ринок земель сільськогосподарського призначення» та його генезис на території України, трансформація відносин власності на землю як передумова розвитку ринку земель, а також методика дослідження формування ринку сільськогосподарських земель.

Дослідження свідчать, що базовими умовами функціонування ринку земель у будь-якій країні є:

· приватна власність на землю та інші засоби виробництва;

· наявність економічно та юридично незалежних суб'єктів, які можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу землі;

· наявність конкуренції між суб'єктами на ринку земель;

· вільне ціноутворення, яке здійснюється на основі попиту, пропозиції та конкуренції і сприяє поєднанню інтересів суб'єктів ринку;

· наявність розвиненої інфраструктури ринку;

· обмежена регулююча роль держави.

В Україні всіх зазначених умов для функціонування ринку земель поки що не існує. Однак здійснення земельної реформи і запровадження приватної власності на землю створили необхідні передумови для становлення ринку сільськогосподарських земель.

Результати дослідження сутності ринку земель як економічної категорії свідчать, що на сучасному етапі формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні відбувається процес становлення його основних структурних елементів, а саме: оренда, іпотека, купівля-продаж земельних ділянок і речових прав на них.

Дослідженням доведено, що під ринком земель сільськогосподарського призначення слід розуміти систему економічних, юридичних, соціальних та організаційних відносин між різними суб'єктами власності на землю з приводу товарного обороту земельних ділянок або речових прав на них, відповідно до законів сучасного товарного і грошового обігу.

Для розуміння дії організаційно-економічного механізму земельного ринку важливими є поняття «первинний» та «вторинний» ринки землі.

Первинний ринок земель формується на основі:

а) приватизації (безоплатно або за плату) земельних ділянок громадянами України відповідно до чинного законодавства;

б) приватизації за плату земельних ділянок юридичними особами України шляхом організації комерційних конкурсів (аукціонів чи тендерів), некомерційних конкурсів - для земель несільськогосподарського призначення);

в) надання земельних ділянок в оренду.

Вторинний ринок земель формується на основі укладення цивільно-правових угод (купівля-продаж, застава, оренда, спадкування, дарування).

Для ефективного функціонування цивілізованого ринку земель в Україні потрібно створити умови, які забезпечують:

· різноманітність форм власності на землю та форм господарювання;

· надійність і доступність всебічної інформації про ринок земель та розвинену маркетингову діяльність;

· економічно доцільний доступ до джерел фінансування;

· наявність відповідної інфраструктури.

Інфраструктура земельного ринку - це комплекс елементів, які обслуговують трансакції із землею. Основними елементами інфраструктури земельного ринку є: земельні біржі; аукціонні фірми; тендерні, конкурсні комісії; брокерські контори; рієлторські підприємства; спеціально уповноважені органи по землеустрою, оцінці земельних ділянок; наглядові ради (комісії) по визначенню ринкової вартості земельних ділянок та прав на них; органи державної реєстрації земельних ділянок та прав на них; консультаційні (консалтингові) фірми; довірчі товариства; маркетингові організації; установи нотаріату та адвокатури; страхові компанії; інформаційні видання, рекламні агентства; спеціалізовані навчальні заклади по підготовці спеціалістів для системи інфраструктури земельного ринку; державні органи по земельних ресурсах, органи по землеустрою, органи державної реєстрації операцій із земельними ділянками, арбітражний суд та інші. До інфраструктури ринку належать також грошова, кредитна, фінансова та податкова системи.

Процес трансформації земельної власності у нашій державі здійснювався в три етапи:

Перший етап - роздержавлення і приватизація земель, передача їх у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам;

Другий етап - формування умов для запровадження приватної власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність підприємствам і організаціям, та видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай);

Третій етап - видача громадянам державних актів на право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів на земельну частку (пай).

Про зміни структури земельного фонду по формах власності свідчать дані табл. 1.

Таблиця 1. Зміна структури земельного фонду за формами власності протягом 1990-2004 рр.

Зміни у відносинах власності на землю - один з найважливіших результатів земельної реформи, стратегічним завданням якої було запровадження інституту приватної власності на землю та створення на цій основі умов для формування ринку земель.

У другому розділі «Стан формування ринку земель сільськогосподарського призначення» проаналізовано сучасний стан формування ринку земель сільськогосподарського призначення. Ретельно розглядається зарубіжний досвід функціонування ринку земель. Проводиться детальний аналіз нормативно-правового забезпечення формування ринку земель та функціонування окремих його елементів. Розглянуто орендні земельні відносини як єдину функціонуючу складову земельного ринку.

В економічно розвинених країнах посилюється вплив держави на функціонування ринку земель, ведеться цілеспрямована робота щодо їх концентрації. Вишукуються такі економічні важелі, які б впливали на розширення землеволодіння та землекористування одним сільськогосподарським утворенням. Державна політика чітко спрямована на те, щоб кожна сота гектара, у якій би власності вона не знаходилася, продуктивно працювала на суспільство.

Спираючись на досвід зарубіжних країн з ринковою економікою, можна стверджувати, що управління земельними ресурсами в Україні має здійснюватися на базі відповідного законодавства з використанням різних форм і методів державного регулювання, при опрацюванні яких необхідно використовувати досвід тих країн, де ринок земель ефективно функціонує.

Нині у законотворенні склалася дещо парадоксальна ситуація. Відомий головний напрям, в якому має розвиватися законодавча діяльність щодо ринку земель сільськогосподарського призначення. Однак через неузгодженість позицій політичних сил та окремих дослідників з питань, які не є визначальними (наприклад, буде Земельний банк державним чи недержавним - питання, звичайно, важливе, але не настільки, щоб через нього призупинився розвиток ринку земель), рух у заданому напрямі практично не відбувається. Тому головним і бажаним напрямом розвитку законодавства в галузі формування ринку земель сільськогосподарського призначення слід вважати напрям, намічений із прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України з деякими корективами, відповідно до потреб часу.

Певна стабілізація законодавства спостерігається в питаннях оренди земель. Це можна пояснити тим, що оренда земель широко використовується, і практичний досвід дозволяє виявити прогалини й недоліки законодавства і намітити напрями для їх усунення. Однак відносна стабілізація теж є дещо умовною, оскільки з прийняттям Закону України «Про ринок земель» ситуація на ринку земель значно зміниться, і поки що не можна спрогнозувати, як саме. Формування повноцінного ринку земель зумовить необхідність уточнення й інших законів України, зокрема Закону України «Про оренду земель». Оренда земель з головної складової ринку земель може перейти в розряд однієї з ринкових операцій із землею, тобто, по суті, з фактичного замінника ринку земель перетвориться на одну з багатьох трансакцій із землею.

На поточний момент оренда - єдиний реально діючий сегмент ринку земель сільськогосподарського призначення. Аналіз показує, що останнім часом намітилася тенденція до збільшення кількості договорів на строк понад 5 років і зменшення їх на строк від 1 до 3 років. Майже не зростає їх кількість строком дії на 6-10 років (рис. 1).

Це свідчить про невпевненість значної кількості землекористувачів у необхідності укладання довгострокових договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На нашу думку, така неготовність брати на себе довгострокові зобов'язання не в останню чергу пов'язана з нестабільністю законодавства, яке регулює вказані відносини, а також невдоволенням орендодавців розміром орендної плати за землю.

Рис. 1. Динаміка укладання договорів оренди земель за строками їх дії

Нами проведено дослідження впливу окремих факторів на величину орендної плати за землю, зокрема, виручки від реалізації сільськогосподарської продукції з 1 га сільськогосподарських угідь та відстані перевезень до Києва (найбільшого ринку збуту) за згрупованими даними 25 районів Київської області у 2005 ріці.

У розрахунках введено такі позначення:

Y - орендна плата за 1 га орендованої землі, грн;

Х₁ - виручка від реалізації сільськогосподарської продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, грн;

Х₂ - середня відстань перевезень, км.

Рівняння зв'язку орендної плати від обраних факторів має вигляд:

Y= 21,162 + 0,115X₁ + 0,120X₂.

Коефіцієнт множинної кореляції R = 0,8205. Вірогідна межа коефіцієнта кореляції дорівнює Rgr = 0,195, тобто вона набагато менша R. Таке значення свідчить, що між залежною (Y) і незалежними змінними (X_і) існує статистично достовірна залежність. За критерієм Фішера рівняння є також статистично значимим: розрахункове значення коефіцієнта Фішера F = 22,659, табличне значення Fgr = 3,38.

Таким чином, із ймовірністю Р=0,95 рівняння регресії статистично достовірне.

Отже, можна зробити висновок, що зі збільшенням виручки від реалізації сільськогосподарської продукції у розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь на 100 грн. орендна плата за один гектар підвищується на 11,5 грн.; збільшення середньої відстані перевезень на 1 км збільшує орендну плату на 12 коп.

Як свідчить коефіцієнт детермінації (R² = 0,6732), орендна плата за 1 га сільськогосподарських угідь (Y) на 67% залежить від сумарного впливу досліджуваних факторів.

Достовірність впливу кожного фактора на результативну ознаку підтверджується t-критерієм Стьюдента. Граничне значення коефіцієнта Стьюдента з ймовірністю Р = 0,95 Тgr = 2,07. Значення t-характеристик для першого фактора перевищує критичне значення t-критерію Стьюдента, отже, є підстави стверджувати, що вплив його на результативну ознаку достовірний. Вплив другого фактора - відстань перевезень - на розмір орендної плати для даної сукупності об'єктів є несуттєвим. Незначний вплив цього фактора можна пояснити нерозвиненістю в даний період ринку оренди земель, у якому місцеположення ділянки є одним з визначальних при встановленні орендної плати за землю.

Дослідження сучасного рівня сформованості ринку земель в Україні дає підстави вважати його незадовільним через недостатню законодавчу базу. Так, досі не прийнято низку законів, необхідність яких визначена Земельним кодексом України ще у 2001 році. Серед них першочерговими є Закони України «Про державний земельний кадастр», «Про державний (іпотечний) банк», «Про ринок земель».

У третьому розділі «Напрями становлення і розвитку ринку земель» визначено шляхи удосконалення законодавства з питань регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення, запропоновано організаційну схема формування та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення, проаналізовані основні засади формування цін на землю при здійсненні операцій із нею.

Правове поле ринку земель має надзвичайно важливе значення для формування та подальшого його функціонування. Законодавча база має бути опрацьована ще до скасування мораторію на ринкові операції із земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Принцип законності повинен бути провідним у земельних відносинах. Для дотримання цього принципу в чинне законодавство, що стосується ринку земель, слід внести відповідні зміни та доповнення.

Основними напрямами удосконалення законодавства з питань регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення нами визначено наступні:

1) невідкладна розробка та прийняття основоположних законів, які регламентуватимуть формування і функціонування ринку земель та низки підзаконних актів, що забезпечать реалізацію цих законів;

2) з прийняттям нових законів, що докорінно змінять ситуацію, слід узгодити відповідні чинні нормативно-правові акти на різних рівнях управління.

На основі проведеного дослідження нами встановлено, що ринок земель може функціонувати наступним чином: суб'єкти ринку за допомогою його інфраструктури здійснюють певні ринкові операції. При цьому дії суб'єктів ринку залежать від об'єктів та їх якісних характеристик, а також від повноцінної інфраструктури ринку.

В процесі дисертаційного дослідження формування вітчизняного земельного ринку велика увага приділялася його інфраструктурі, оскільки саме вона здійснює окрему організаційну функцію, забезпечуючи ефективне становлення ринку земель.

До інфраструктури ринку земель входять три основні складові. Це - суб'єкти нфраструктури, менеджмент ринку земель і маркетингове обслуговування ринку земель. Маркетингове обслуговування ринку земель має здійснюватися виключно державними установами, що зумовлюється наступним:

1) забезпечення єдності критеріїв оцінки земельних ділянок за різними параметрами;

2) можливість на державному рівні протистояти зловживанням щодо операцій із землею;

3) єдина система маркетингу на ринку земель по всій території України забезпечить доступ до інформації про земельні ділянки, які знаходяться в різних регіонах.

Деякі елементи менеджменту ринку земель повинні здійснюватися недержавними установами. Йдеться, насамперед, про фінансування ринкових операцій із землею; оцінка земель також може проводитись недержавними установами, оскільки існує законодавчо визначена методика оцінки земель. Кадрове забезпечення інфраструктури ринку земель у деяких випадках може здійснюватися недержавними установами (наприклад, підготовку біржових брокерів на земельних біржах, нотаріусів, експертів можуть здійснювати недержавні навчальні заклади).

Маркетингове обслуговування ринку земель є первинним. Спочатку проводиться так званий первинний маркетинг, який оцінює попит і пропозицію на операції із землею, одночасно встановлюючи ступінь необхідності розвитку тих чи інших елементів інших структурних одиниць ринку. Після первинного маркетингу основне функціональне навантаження лягає на менеджмент ринку земель. Спочатку формується (а точніше, розвивається) правове поле, в якому відбуватиметься становлення ринку земель. Як правило, на даному етапі вже розроблені загальні положення, які визначають зацікавленість держави у розвитку цього ринку. Первинний маркетинг дозволяє конкретизувати ці положення, прийняти основні нормативно-правові акти, які регламентуватимуть формування ринку земель на рівні конкретних операцій. Ці законодавчі акти регулюють діяльність інших елементів менеджменту ринку земель (порядок ліцензування суб'єктів інфраструктури ринку землі, фінансування, оподаткування, державного регулювання та реєстрації операцій із землею тощо), а також порядок проведення маркетингу на ринку земель. Також законодавчо визначається коло учасників ринкових операцій із землею, які з них мають бути державними установами, а які можуть (або повинні) бути у приватній власності. Після цього формується коло законодавчо визначених учасників операцій із землею, проводиться вторинний маркетинг земельного ринку, який має законодавчу базу. При виконанні цих умов ринок готовий до функціонування.

Учасники земельного ринку починають здійснювати операції; цей процес скеровується елементами менеджменту ринку земель та обслуговується маркетингом. Під час своєї діяльності учасники операцій із землею та маркетингове обслуговування впливають на менеджмент, оскільки виявляються певні недоліки, передбачити які до практичного втілення було неможливо, виникають непередбачені законодавством ситуації, нові операції тощо - ринок розвивається, що потребує відповідної реакції від менеджменту, перш за все постійного оновлення законодавчої бази.

З метою ефективності функціонування запропонованого нами механізму необхідно забезпечити наступне:

1) чітке, без прогалин і внутрішніх протиріч, законодавче підґрунтя;

2) державний контроль за ринком земель, межі якого будуть чітко окреслені законодавчо; зокрема, за перевищення меж втручання держави буде передбачена відповідальність;

3) кваліфіковані кадри, які забезпечуватимуть правильність і чітку реалізацію положень законодавства та адекватність реагування на нові, не передбачені законом, ситуації;

4) достатнє, постійне фінансування (в основному за рахунок оподаткування ринкових операцій);

5) стабільність в економічній сфері, що забезпечить, зокрема, стабільність вартості земельної ділянки, а отже, стане підґрунтям інтересу суб'єктів ринкових операцій.

Ціновий механізм сформованого конкурентного ринку земель є економічним механізмом, який забезпечить ефективний перерозподіл земельних ресурсів. Для формування цінового механізму на ринку земель використовується експертна оцінка земельної ділянки. Існує кілька методів такої оцінки. Вибір способу оцінки земельної ділянки завжди обмежується особливостями ринкового обігу певної форми земельної власності і має ґрунтуватися на аналізі факторів, що впливають на визначення її вартості. Таким чином, точність будь-якого із зазначених методів залежить від коректності висновків і рекомендацій щодо застосування методів оцінки, достовірності й повноти даних, що використовуються оцінювачем і свідчать про його знання ринку земель.

Можна констатувати, що первинні умови для формування ринку земель сільськогосподарського призначення вже створено. Для його ефективного функціонування необхідно перейти до конкретних дій щодо створення інфраструктури ринку земель та заповнення існуючих прогалин у законодавчому регулюванні формування ринку земель сільськогосподарського призначення. Вказані заходи повинні проводитись з урахуванням економічних закономірностей функціонування ринку земель, а також відповідно до певного, заздалегідь визначеного, організаційно-економічного механізму, який є найбільш доцільним і дієвим.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми розробки та обґрунтування організаційно-економічного механізму формування вітчизняного ринку земель сільськогосподарського призначення.

1. Ринок земель сільськогосподарського призначення - це сукупність економічних, юридичних, соціальних та організаційних відносин між різними його суб'єктами з приводу товарного обороту земельних ділянок або речових прав на них відповідно до законів сучасного товарного і грошового обігу. Аналіз публікацій вітчизняних вчених, а також зарубіжний досвід формування та функціонування ринку сільськогосподарських земель дає змогу стверджувати, що запровадження ринку в нашій державі має здійснюватися виключно на базі відповідного законодавства з використанням різних форм і методів державного регулювання.

2. У законотворенні в галузі формування ринку земель сільськогосподарського призначення нині склалася дещо парадоксальна ситуація. Вже декілька років відомо головний напрям, в якому повинна розвиватися законодавча діяльність в галузі ринку земель сільськогосподарського призначення, але через неузгодженість позицій політичних сил та окремих дослідників з питань, які не є визначальними (наприклад, чи буде Земельний банк державним, чи недержавним - питання, звісно, важливе, але не настільки, щоб через нього зупиняти розвиток ринку земель), рух в заданому напрямі практично не відбувається. Тому головним та бажаним у розвитку законодавства в галузі формування ринку земель сільськогосподарського призначення слід вважати напрямок, визначений прийнятим у 2001 році Земельним кодексом України, із деякими корективами, внесеними потребами часу.

3. На сучасному етапі єдиним реально діючим сегментом ринку земель сільськогосподарського призначення є оренда земель. Аналіз укладених договорів оренди свідчить, що намітилась тенденція до збільшення їх кількості на строк 5 років. Однак майже не зростає їх кількість терміном на 6-10 років. Це свідчить про невпевненість значної кількості землекористувачів в необхідності укладання довгострокових договорів оренди. На нашу думку, така неготовність брати на себе довгострокові зобов'язання не в останню чергу пов'язана з неврегульованістю законодавства щодо запровадження вітчизняного ринку земель сільськогосподарського призначення.

4. У зв'язку з формуванням ринку земель та його інфраструктури і з метою забезпечення сталого землекористування новостворених господарських структур, удосконалення регуляторної політики держави, збалансованості міжгалузевих відносин в економіці, необхідно підвищити вимоги до показників оцінки землі. Зміни, які відбуваються в аграрному секторі економіки, впливають на оцінку земель. Дослідження показують, що в сучасних умовах більш прийнятним є методичний підхід до визначення економічної оцінки земель з використанням ринкових факторів.

5. Розвиток іпотечних відносин - одна з передумов стабільного економічного зростання. Застава нерухомості, зокрема земельних ділянок сільськогосподарського призначення, значною мірою сприятиме мобілізації фінансових коштів для інвестування аграрного сектору.

6. Ринок земель сільськогосподарського призначення включає об'єкти і суб'єкти ринку, його інфраструктуру та ринкові операції, які проводяться суб'єктами за допомогою інфраструктури. До об'єктів ринку земель належать земельні ділянки та речові права на них. Суб'єктами ринку земель є громадяни та юридичні особи України, територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування, держава в особі відповідних органів виконавчої влади.

7. Інфраструктура ринку земель забезпечує функціонування цього ринку і передбачає наявність трьох основних складових: учасників ринкових операцій із землею, менеджменту на ринку землі та маркетингового обслуговування ринку землі. Визначені особливості окремих елементів інфраструктури ринку земель, їх взаємозв'язки в межах запропонованого механізму сприятимуть створенню ефективної, стабільної системи здійснення відповідних операцій із землею.

8. Основними напрямами удосконалення законодавства щодо формування, функціонування та регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення є:

- невідкладна розробка та прийняття основоположних законів, які регламентуватимуть формування і функціонування ринку земель, та підзаконних актів, що забезпечать реалізацію цих законів;

- узгодження відповідних нормативно-правових актів на різних рівнях управління з прийнятими законами.

9. Запропонований організаційно-економічний механізм формування і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення вимагає: відповідного законодавчого забезпечення; державного контролю за ринком земель; кадрового забезпечення формування і функціонування ринку земель; стабільності в економіці аграрного сектору, що стане підґрунтям для здійснення ринкових операцій та надходження інвестицій в аграрну галузь.

Размещено на Allbest.ru