Інституційні зміни в умовах трансформаційної економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Інституційні зміни в умовах трансформаційної економіки України

08.01.01 - економічна теорія

Київ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформація соціально-економічної системи України та складності, пов'язані з цим, потребують поглибленого теоретичного дослідження різних напрямів економічної науки в плані відповідності їхніх вихідних постулатів та рекомендацій потребам реальної дійсності. Досягти успіху в реалізації ринкових системних перетворень неможливо без удосконалення наукової бази, що покладена в основу конкретних заходів реформування економіки. Саме тому необхідно зробити вибір тих напрямів економічної теорії, що адекватно та точно описують соціально-економічні процеси та дозволяють розробити заходи економічної політики, які б були найефективнішими у конкретних умовах.

Найповнішу відповідь на актуальні проблеми трансформаційних економік дає сучасна інституційна теорія. Передусім вона полягає в тому, що функціонування та розвиток економік визначається особливостями інституційного середовища в даних країнах та його змінами. Відповідно, заходи економічної політики, що не враховують особливостей інституційного середовища, дають неадекватні результати.

Сучасний інституціоналізм виступає одним із найбільш методологічно продуктивних напрямів економічної теорії у дослідженні змісту та механізму реалізації системно-трансформаційних зрушень перехідних економік.

Значення інституційних чинників в контексті аналізу функціонування економічних систем, а також здійснення системної трансформації досліджується в багатьох роботах зарубіжних та вітчизняних учених. Важливу роль інституційних чинників враховували такі видатні економісти, як М. Вебер, Т. Веблен, М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер та ін. У рамках інституційного напряму працюють такі видатні вчені як Дж. Б'юкенен, П. Ванберг, Т. Еггертссон, Дж. Кемпбел, Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, Р. Фогель, Е. Фуруботн, Дж. Годжсон, Б. Шаванс, та ін. Аналізу інституційного середовища в постсоціалістичних державах присвячено роботи Л. Бальцеровича, Г. Колодка, Я. Корнаї, М. Олсона, А. Ослунда, Д. Старка, Я. Ширмера, А. Шніцера. Вагомий внесок в дослідження інституційної тематики здійснили російські вчені: О. Брєндєльова, С. Кірдіна, Г. Клейнер, Ю. Латов, А. Нестеренко, Р. Нурєєв, А. Олєйнік, В. Тамбовцев, В. Полтерович, В. Радаєв, Р. Капелюшніков, В. Кокорєв, О. Сухарєв, А. Шастітко та ін.

Серед вітчизняних учених, що приділяють особливу увагу дослідженню архітектоніки та динаміки інституційних перетворень, необхідно виділити С. Архієреєва, Т. Гайдай, В. Гейця, А. Гриценка, П. Єщенка, М. Зверякова, Б. Кваснюка, І. Малого, В. Мандибуру, О. Нестеренко, Б. Пасхавера, О. Прутську, В. Тарасевича, А. Чаусовського, А. Чухна, О. Яременка та ін.

Проте на сучасному етапі зберігається потреба в подальшому поглибленні знань щодо впливу інституційної складової на трансформаційний процес і вдосконаленні механізму інституційних змін. Зазначене потребує подальшого теоретичного осмислення та обґрунтування процесу формування ринкового інституційного середовища, зокрема аналізу наявної інституційної структури української економіки, що склалась за роки проведення реформ. Усе це й обумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою держбюджетної теми №01БФ040-01 «Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень» (державний реєстраційний номер 0101U006977), яка виконується колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Особистий внесок автора полягає в дослідженні інституційних змін, що відбуваються в процесі системної трансформації вітчизняної економіки.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз зміни інституційної структури економіки України в процесі переходу до ринкової економіки та теоретичне обґрунтування рекомендацій стосовно прискорення формування ринкового інституційного середовища. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання такихі завдань:

поглибити розуміння сутності, значення та основних функцій інституцій, розкрити їхній вплив на сучасні соціально-економічні процеси;

розкрити зміст та механізм інституційних змін в трансформаційній економіці;

визначити основні шляхи здійснення інституційних перетворень та обґрунтувати необхідність здійснення інституційних запозичень;

з'ясувати причини появи інституцій, що перешкоджають економічному розвитку;

дослідити стан та перспективи формування ринково-інституційних механізмів у вітчизняній економіці;

розробити та обґрунтувати заходи, спрямовані на прискорення інституційних перетворень в Україні та корекцію траєкторії інституційного розвитку.

Об'єктом дослідження є система соціально-економічних відносин, що виникають у процесі формування нового інституційного середовища в країнах з транзитивною економікою.

Предметом дослідження є інституції та інституційні зміни в контексті реалізації інтересів суб'єктів економічних відносин.

Методи дослідження. У роботі застосовано сукупність загальнонаукових та специфічних методів і підходів емпіричного та теоретичного пізнання. Зокрема, якісний аналіз і метод наукового абстрагування - при обґрунтуванні категоріального апарату (п. 1.1); аналіз і синтез - для виявлення значення інституцій для функціонування економічної системи та виділення їх функцій (п. 1.2), для виділення в загальній інституційній структурі економіки ринкового типу елементів, що складають її основу та сприяють економічному розвиткові (п. 3.1); монографічний - для вивчення зарубіжних та вітчизняних поглядів та підходів до аналізу інституцій та інституційних змін (п. 1.1, п. 1.3); системний та структурний підхід - для дослідження механізму інституційної зміни загалом (п. 1.3), та механізму формування інституційного середовища в трансформаційних умовах зокрема (п. 2.1); економетричне моделювання - при побудові моделі, яка відображає взаємозв'язок між інституційними чинниками та приростом ВВП України (п. 2.2.1); методологічний індивідуалізм та моделювання при побудові моделі оцінки ефективності впровадження формальних інституцій (п. 2.2); історико-логічний, статистичний методи, а також порівняння та спостереження - для вивчення та оцінки даних про результати інституційних перетворень, що відбуваються у вітчизняній економіці (п. 3.1, п. 3.2).

Теоретичною та методологічною основою дослідження стала система наукових положень, гіпотез та законів, розроблених економічною наукою стосовно аналізу інституцій. При написанні роботи застосовувались теоретико-методологічні засади інституційного напрямку, зокрема аналітичні підходи неоінституціоналізму як такі, що найбільше відповідають реалізації поставленої мети і завдань дослідження.

Інформаційною базою дослідження слугували звітні дані Державного комітету статистики України, статистичні матеріали міжнародних організацій, матеріали науково-дослідних центрів та інститутів, матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів, соціологів, філософів, періодична та довідкова література.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

вперше:

обґрунтовано введення в науковий обіг термінів «локально-групова ефективність інституцій» та «суспільна ефективність інституцій»; критерій суспільної ефективності застосовується до інституції, що сприяють зростанню загальнонаціонального добробуту, а критерій локально-групової ефективності - до інституцій, що сприяють зростанню добробуту окремих економічних агентів та можуть або гальмувати економічний розвиток суспільства, або сприяти йому;

виділено наступні підходи до розуміння інституцій, які поширені в вітчизняних та російський наукових колах: «фундаторську ортодоксію», підхід «інституційно-системного стуктурування» та «тотально-інституційний» підхід; показано, що основні відмінності між даними підходами пов'язані з принципово різним трактуванням сутності інституцій, а також застосуванням розбіжних методологічних підходів - методологічного індивідуалізму та холізму, що, в свою чергу, пояснюється складною природою та будовою суспільної системи;

удосконалено:

наукове обґрунтування необхідності застосування інституційних запозичень з метою прискорення формування базисних ринкових інституцій вітчизняної економіки; на основі узагальнення напрацювань вітчизняних та зарубіжних економістів розроблено модель оцінки ефективності впровадження нових формальних інституцій, яка базується на зіставленні вигод від впровадження формальних інституцій та витрат, що пов'язані з таким впровадженням;

набуло подальшого розвитку:

поглиблення розуміння основних функцій інституцій, до яких автором віднесено ідеологічну (вплив на формування свідомості індивідів та їхніх ідеологічних переконань), стабілізаційну (забезпечення стабільності розвитку економічної системи та передбачуваності результатів певної сукупності дій), мотиваційну (формування мотиваційної основи поведінки економічних суб'єктів, яка відповідає тому чи іншому інституційному середовищу), координаційну (створення рамок для людської діяльності в умовах загальної невизначеності, попередження виникнення та сприяння розв'язанню міжособистісних та міжгрупових конфліктів) та мінімізаційну (мінімізація трансакційних витрат шляхом створення спрямовуючих каналів для взаємодії економічних агентів) функції;

розробка теоретико-методологічного апарату сучасних напрямів інституціоналізму для аналізу тенденцій та суперечностей трансформаційної економіки; зокрема доведено, що сучасна інституційна структура вітчизняної економіки в цілому характеризується станом інституційної рівноваги, яка забезпечується балансом сил основних груп тиску, представлених корпоративно-фінансовими групами, що спроможні ініціювати значні інституційні зміни;

застосування кількісних методів оцінки впливу інституційних чинників на функціонування економіки; побудовано економетричну модель, яка відображає взаємозв'язок між інституційними чинниками та приростом ВВП України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в розробці рекомендацій стосовно шляхів здійснення інституційних змін та прискорення формування ринкової інституційної структури вітчизняної економіки. Отримані висновки та теоретичні положення можна використати для розробки заходів економічної політики, а також при підготовці навчальних посібників, спецкурсів з економічної теорії.

Отримані наукові результати та окремі положення дисертаційного дослідження використано ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» в процесі проведення науково-дослідної роботи «Розробка рекомендацій щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій» (довідка про впровадження №17/01 від 02.02.2005); в роботі експертів НГО «Інститут проблем законодавства імені Ярослава Мудрого», зокрема при написанні аналітичних коментарів до законопроектів, що перебувають на розгляді Верховної Ради України (довідка про впровадження №06-23/05 від 24.05.2005); у навчальному процесі в Українському державному університеті економіки та фінансів при викладанні курсів «Політична економія» та «Актуальні проблеми економічної теорії» для студентів спеціальностей «Міжнародна економіка», «Облік і аудит», «Фінанси» (довідка про впровадження №82 від 03.04.2006); Національним інститутом стратегічих досліджень при підготовці текстів Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2005 році», зокрема розділу 4 «Соціально-економічна політика держави», аналітичної доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України» (акт про впровадження №293/246 від 28.04.2006).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та отримали схвальні відгуки на міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 14-15 травня 2003 року), науково-практичній конференції «Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми» (м. Ірпінь, 18-19 грудня 2003 року), всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософія господарства» С.М. Булгакова: на шляху до нової парадигми політекономії» (м. Київ, 27 квітня 2004 року), міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: Досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 12-13 травня 2004 року), науковому симпозіумі «Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку» (м. Харків, 4-5 листопада 2004 року), міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: Досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 10-11 березня 2005 року), міжнародній науковій конференції «Парадигма економічної теорії: суть та протиріччя» (м. Київ, 17 березня 2005 року), міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи розвитку індустріального виробництва в умовах глобалізації» (м. Київ, 15-16 квітня 2005 року).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 11 одноосібних публікацій, з них 6 статтей - у фахових наукових виданнях, 2 статті - у виданнях економічного напрямку, 3 - тези наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій - 4,1 д. а., обсяг публікацій у фахових наукових виданнях - 3 д.а.

Структура і обсяг роботи.

Робота скаладається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Робота містить в основному тексті 1 таблицю, 2 схеми, 4 рисунки. Дисертація має 5 додатків на 8 сторінках. Список використаних джерел складає 203 найменування на 16 сторінках. Основний зміст роботи викладено на 173 сторінках, повний обсяг дисертації - 197 сторінок.

інституційний економічний трансформаційний

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет і загальну методологію, показано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи аналізу інституцій» присвячено дослідженню еволюції поглядів на категорію «інституція», визначенню причин існування інституцій та їхнього впливу на функціонування економіки, а також розкриттю сутності та механізму здійснення інституційних перетворень.

Аналіз різних поглядів на інституції як економічну категорію показав, що наукові підходи представників вітчизняної та зарубіжної економічної науки пройшли складний процес еволюції. Досі фактично не існує єдиного тлумачення інституцій, а також їх класифікації. Аналіз основних підходів до трактування інституцій показав, що інституції в економічній літературі переважно представляються наступними своєрідними складовими частинами: інституції як правила, стійкі норми; інституції як стандарти поведінки; інституції як звички, рутини, звичаї, традиції; інституції як стереотипи мислення; інституції як соціальні відносини; інституції як закони та установи (організації), що контролюють певні соціальні відносини; інституції як механізм вирішення конфліктів між економічними суб'єктами; інституції як законопримусовий механізм; інституції як рівновага в стандартній координаційній грі, що повторюється.

Причиною такого розмаїття підходів, на думку дисертанта, є складність та багатогранність зазначеної категорії, а також застосування різних методологічних підходів до аналізу інституцій, а саме - методологічного індивідуалізму та методологічного холізму. При спробі дати універсальне визначення поняття інституції вчені стикаються з проблемою, яка полягає в неможливості охопити всі аспекти даного поняття та в рівній мірі їх окреслити. Кожне визначення інституцій висвітлює певний ракурс, обмежений цілями дослідника, його методологічним апаратом та загальним станом науки в даній сфері.

Автор звертає увагу на віднесення до категорії інституцій різного роду організацій, що є важливою методологічною проблемою. Подібне розуміння інституцій, при якому норми та правила не відмежовуються від організацій та установ, на думку дисертанта, ускладнює аналіз поведінки економічних суб'єктів, до яких належать і окремі організації, а також аналіз їхнього впливу на інституції з метою підлаштування останніх до своїх інтересів.

На думку дисертанта, інституції - це визнані та санкціоновані суспільством (спільнотою) обмеження, сформовані під впливом ідеологічних установок, які спрямовують дії носіїв цих уявлень у певному напрямку, у такий спосіб обмежуючи та впорядковуючи їхню взаємодію та генеруючи відповідні соціальні відносини. Уявлення, в свою чергу, формалізуються у вигляді традицій, звичок, рутини, внутрішніх кодексів, тощо (те, що в інституційній літературі прийнято називати неформальним інституціями) та конституцій, законів, нормативно-правових актів (формальні інституції, які є вищим рівнем формалізації).

На основі аналізу різних підходів до класифікації інституцій автором була розроблена узагальнена система класифікації інституцій, яка включає класифікацію як власне інституцій, так і відповідних механізмів примусу.

З метою глибшого розкриття сутності інституцій та їхнього значення, автор розглядає причини існування інституцій, до яких зараховують особливості середовища, в якому діють економічні агенти, та їхні поведінкові та ментальні особливості. До особливостей середовища належать: невизначеність як невід'ємна і характерна риса суспільної системи, а також неповнота інформації, асиметричність її розподілу та її небезплатність, масштабність і складність. До ментальних і поведінкових особливостей відносять: обмежену раціональність економічних агентів, що пов'язана з обмеженням їхніх когнітивних здібностей, суб'єктивний характер моделей поведінки та різну мотивацію економічних агентів. Особливе значення при формуванні інституцій мають ідеологічні установки економічних агентів.

Автор розглядає проблему ефективності інституцій, погляди на неї представників різних напрямів інституціоналізму. На думку дисертанта, слід розмежувати ефективність інституцій з огляду на інтереси зацікавленої групи (локально-групова ефективність) та інтереси всього суспільства (суспільна ефективність). Інституції, що відповідають критерію суспільної ефективності, сприяють економічному розвиткові, тобто загальному зростанню суспільного добробуту, кращому використанню наявних ресурсів та вищому рівню забезпечення потреб населення. Економічні інституції, що відповідають критерію групової ефективності, сприяють підвищенню добробуту окремих економічних агентів, проте можуть слугувати перешкодою для економічного розвитку.

У випадку закріплення інституцій, що відповідають критерію тільки локально-групової ефективності, при спробі змінити ці інституції на такі, що відповідатимуть критерію суспільної ефективності, доведеться долати опір зацікавленої групи, яка виділила свої ресурси на закріплення зазначених інституцій. Сила опору залежатиме від фінансових та організаційних можливостей зацікавленої групи. Ймовірність виникнення ефективних інституцій, що сприятимуть економічному розвиткові, залежатиме передусім від міри збіжності інтересів зацікавленої групи, яка виділяє зусилля на створення нових або зміни старих інституцій, та суспільних інтересів, тобто співпадання локально-групової та суспільної ефективності.

Автор дає характеристику основним функціям інституцій, до яких зараховує ідеологічну, стабілізаційну, мотиваційну, координаційну та мінімізаційну функції.

У роботі зазначається, що інституційні зміни виділились в окремий предмет наукових досліджень відносно недавно. Основна увага зосереджується на аналізі підходів Дж. Кемпбела та Д. Норта. Згідно з цими підходами, інституційні зміни в цілому можуть бути поділені на два основні типи - еволюційні та революційні. Еволюційні зміни є більш поширеними, що й зумовлює їхнє глибше висвітлення в економічній літературі. Критеріями, на основі яких розмежовуються різні типи інституційних змін, є:

ступінь масштабності та міра охоплення можливих напрямків інституційних змін. Інституції мають багатовимірну природу. Більш революційні зміни заторкують більше інституційних вимірів, аніж еволюційні;

часові рамки, в межах яких ми відслідковуємо інституційні зміни.

В роботі розкривається механізм інституційних змін, виділяються причини та ініціатори інституційних змін. На думку дисертанта, основним ініціатором інституційної зміни в трансформаційних умовах повинна виступати саме держава. Аналіз механізму інституційних змін показує, що трансформаційний процес, в ході якого відбувається зміна інституційної структури революційного характеру, не може відбутись у відносно короткі терміни. Це пояснюється повільною зміною неформальних (внутрішніх) інституцій, що, в свою чергу, зумовлюється повільною зміною ціннісних установок економічних агентів.

Дисертант зазначає, що існування та виникнення неефективних інституцій у найбільш загальних рисах може бути пояснене такими чинниками: у збереженні неефективних інституцій може бути зацікавлена держава, якщо це сприяє максимізації бюджетних находжень та мінімізації витрат з державної скарбниці; такі інституції можуть підтримуватись могутніми групами тиску зі специфічними інтересами; нові, більш ефективні інституції можуть не закріпитись, оскільки їхнє запровадження потребує значних початкових вкладень, а підпорядкування старим, менш ефективним інституціям таких вкладень не потребує.

У другому розділі «Шляхи формування інституційного середовища в трансформаційних умовах» обґрунтовується необхідність проведення революційних інституційних змін шляхом запозичення інституцій та/або інституційного проектування (усвідомленого, цілеспрямованого процесу створення нових інституцій), а також наводиться модель оцінки ефективності інституційних запозичень.

У роботі зазначається, що чіткого розмежування між інституційним проектуванням та запозиченням інституцій немає, оскільки створення принципово нових інституцій видається малоймовірним - нова інституція нестиме окремі елементи старих інституцій (ефект дифузії), а повне копіювання інституції також є нереальним - внаслідок вживлення інституції в нове інституційне середовище вона набуде нових рис. Застосування інституційних запозичень та інституційного проектування пояснюється необхідністю корекції інституційного розвитку вітчизняної економіки з метою послаблення залежності від попередньої траєкторії розвитку та прискорення створення ринкового інституційного середовища, яке сприятиме зростанню суспільного добробуту.

Запозичення інституцій та інституційне проектування передбачає зміну передусім формальних рамок і орієнтацію на вже відомі зразки. Запозичення формальних інституцій передбачає реакцію економічних агентів на це і відповідну зміну неформальних правил.

Дисертант наводить типи інституційних запозичень, вказує їхні недоліки та позитивні риси. На думку дисертанта, проведення інституційних запозичень та інституційного проектування повинне супроводжуватись адекватною оцінкою їхньої ефективності. Виділяються два види оцінки ефективності інституційних запозичень - апріорна та апостеріорна. Під апріорною оцінкою розуміється відбір критеріїв для проведення оцінки, аналіз ефекту від запровадження нової інституції, аналіз витрат запровадження.

Апріорний аналіз повинен бути доповнений апостеріорним, що зумовлюється необхідністю корекції подальшого розвитку нововведеної інституції, емпіричного виявлення областей розузгоджень інституції з наявним інституційним середовищем, формулювання дій для усунення їх, а також необхідністю формулювання цілей подальшого економічного розвитку держави, можливого продовження імпортування інституцій, що вимагає аналізу вже проведеного запозичення, помилок, зроблених в ході його проведення, накопиченого досвіду.

В роботі наголошується на важливості апріорної оцінки ефективності запозичення інституцій. Особлива увага повинна приділятись аналізові конгруентності наявних неформальних інституцій та формальних інституцій, що плануються до вживлення в конкретну інституційну структуру.

Автор наводить критерії відбору необхідних інституцій для проведення інституційних запозичень, які поділяються на кількісні та якісні. Проблема оцінки якісних критеріїв полягає у неможливості їх кількісного виміру, що може ускладнювати процедуру відбору необхідних інституцій.

На основі аналізу напрацювань вітчизняних і зарубіжних вчених, та виходячи з неокласичного принципу співставлення вигод та витрат, автор будує модель оцінки впровадження інституцій. Модель доповнена поглибленою характеристикою компонентів економічних вигод та витрат, що супроводжують проведення інституційних запозичень.

У третьому розділі «Стан та перспективи становлення ринкової інституційної структури в Україні» розглядаються особливості інституційної структури вітчизняної економіки на сучасному етапі її розвитку.

У роботі в загальній інституційній структурі економіки ринкового типу виокремлюються ті елементи, що складають її основу та сприяють економічному розвиткові. До таких елементів автор зараховує: плюралізм форм власності з домінуванням приватної власності, чітку специфікацію та надійний захист прав власності, можливість вільного обміну цими правами; можливість здійснення деперсоніфікованого обміну з низькими трансакційними витратами; поведінково-ідеологічні установки економічних агентів, до яких належать: раціональність, емпатія, схильність до ризику, ініціативність, повага до закону та приватної власності, кодекс підприємця, тощо; демократичні свободи та цінності.

Дисертант вирізняє наступні особливості інституційної структури вітчизняної економіки та суспільної системи загалом, які негативно впливають на економічний розвиток та свідчать про незавершеність трансформаційного процесу: низький рівень специфікації та захисту прав власності; низький рівень довіри як між економічними агентами, так і економічних агентів до уряду; високий рівень корупції та бюрократизації всіх рівнів та гілок влади; високий рівень тінізації економіки; низька якість управління корпоративними правами, недорозвинутість фондового ринку; персоніфікація економічних відносин, створення локальних мереж економічної взаємодії, в яких домінують власні неформальні інституції; недосконалість законодавчої бази, її нестабільність, існування чисельних колізій у законодавстві; поширення в суспільстві неформальних норм та суспільних стереотипів, які не відповідають ринковому способу господарювання: кумівство, неповага до закону, високий рівень патерналізму, тощо; незадовільний рівень розвитку громадянського суспільства; незавершеність процесу відділення економіки від політики, домінування виконавчої гілки влади, безпосереднє використання державного механізму представниками фінансово-промислових груп з метою реалізації власних корпоративних інтересів.

Аналіз сучасної інституційної структури вітчизняної економіки показав, що ринкові інституційні механізми ще повністю не сформувались. У ході інституційних перетворень в Україні сформувалась специфічна інституційна структура економіки, яка вже не відповідає ознакам командно-адміністративної системи, але все ще не є ринковою.

У табл. 1 наведено основні елементи системної ринкової трансформації у взаємозв'язку з інституційними цілями та організаційними заходами, які спрямовані на досягнення цих інституційних цілей.

Автор зазначає, що найбільш масштабним інституційним перетворенням у системі заходів, пов'язаних з реформуванням економіки, стала приватизація. Аналіз ходу та результатів приватизації в Україні показав, що приватизація супроводжувалась суттєвими недоліками та зловживаннями. Організатори приватизації переслідували як офіційно декларовані цілі, до яких належать економічні, політичні та соціальні цілі, так і неофіційні - приховані, що були пов'язані з реалізацією власних економічних інтересів. Результати приватизації показали, що найбільшою мірою було реалізовано політичні та приховані цілі: приватизація забезпечила незворотність ринкових реформ та одночасно слугувала інструментом привласнення державних активів представниками партійно-господарської номенклатури.

Переслідування політичних цілей зумовило масовість і швидкість приватизації. Відсутність чіткого законодавчого поля, а також обрані способи приватизації сприяли розкраданню державного майна. Швидкість, неконтрольованість та масовість виключали можливість покарання за це.

Таблиця 1. Перелік основних елементів системної ринкової трансформації

Автор проводить аналіз наслідків приватизації з точки зору неоінституційної теорії. З огляду на теоретичні положення неоінституційної теорії, головними завданнями приватизації є її відповідність теоремі Коуза, встановлення оптимального розміру фірми, первісна специфікація прав власності, мінімізація трансакційних та управлінських витрат. Інституційна структура економіки України початку 90-х років абсолютно не відповідала вимогам теореми Коуза, що призвело до неадекватних результатів; очікуваної економічної ефективності не було досягнуто. На думку автора, приватизації мало передувати створення відповідної ринкової інфраструктури та правового забезпечення, що дозволило б мінімізувати трансакційні витрати, пов'язані з подальшим розподілом прав власності. Внаслідок ігнорування цих вимог, приватизація не забезпечила створення фірм, що мають оптимальний розмір стосовно ринку. Значна кількість підприємств, що були невід'ємною часткою загальнорадянського господарського комплексу, потребували реструктуризації, яку необхідно було провести до приватизації. У результаті приватизації нереструктуризованих підприємств зберігся достатньо високий рівень монополізації економіки, а на підприємствах спостерігається високий рівень управлінських затрат.

Автор обґрунтовує необхідність створення в ході здійснення інституційного облаштування вітчизняної економіки таких інституцій, які забезпечуватимуть існування зобов'язань, що заслуговують довіри. Наявність таких зобов'язань уможливлюватиме реалізацію складних трансакцій, сприятиме покращенню інвестиційного клімату та слугуватиме передумовою стабільного економічного розвитку. Беручи до уваги поділ зобов'язань на мотиваційні та імперативні, автор стверджує, що спочатку, внаслідок чіткого та жорсткого застосування державою механізму примусу, виникають імперативні зобов'язання, а з часом вони починають доповнюватись мотиваційними. Поява імперативних зобов'язань залежатиме передусім від жорсткості держави в питанні застосування механізму примусу та від досконалості судової системи. А поява мотиваційних зобов'язань залежатиме від зміни ідеологічних установок економічних агентів і усвідомлення ними виграшності в довгостроковому плані стратегії дотримання взятих на себе зобов'язань.

Висновки

Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки.

1. Сутність трансформаційного процесу полягає в масштабній та багатовекторній зміні суспільних інституцій. Надзвичайно важливо розглядати трансформацію економіки в загальному контексті суспільної трансформації, в ході якої докорінних змін зазнає не тільки економічна система, а й політична та соціальна системи, відбувається переоцінка цінностей, змінюється ідеологія. Аналіз трансформації економічної системи у відриві від аналізу інших підсистем суспільства може дати неадекватні результати та стати причиною розробки неефективних заходів економічної політики.

2. Аналіз поглядів на категорію «інституції» показав, що ця категорія впродовж часу зазнала еволюції. Нечітке визначення категорії «інституції», а також існування різних підходів до її трактування ускладнює розробку конкретного переліку наявних інституцій, що можна було б використати як в наукових цілях (наприклад, розробки чіткої системи класифікації інституцій), так і в практичних (удосконалення інституційної системи, виявлення неефективних інституцій, тощо). Відповідно до розуміння сутності інституцій, виділено три основні підходи до трактування інституцій - «фундаторську ортодоксію», «тотально-інституційний підхід» та «інституційно-системне структурування». Відмінності в даних підходах пов'язані зі складністю та багатогранністю самого поняття «інституції» та використанням різних методологічних принципів - зокрема, методологічного індивідуалізму та холізму.

На думку дисертанта, інституції - це визнані та санкціоновані суспільством (спільнотою) обмеження, сформовані під впливом ідеологічних установок, які спрямовують дії носіїв цих уявлень у певному напрямку, у такий спосіб обмежуючи та впорядковуючи їхню взаємодію та генеруючи відповідні соціальні відносини.

3. У результаті аналізу значення інституцій для функціонування економічної системи виділено наступні функції інституцій: ідеологічну, стабілізаційну, мотиваційну, координаційну, мінімізаційну.

4. Розвиваючи неоінституційний підхід до аналізу інституцій, запропоновано розмежовування ефективності інституцій з огляду на інтереси зацікавленої групи (локально-групова ефективність інституцій) та інтереси всього суспільства (суспільна ефективність інституцій). Інституції, що відповідають критерію суспільної ефективності, сприяють економічному розвитку, тобто загальному зростанню суспільного добробуту, мінімізації трансакційних витрат, кращому використанню наявних ресурсів та вищому рівню забезпечення потреб населення. Інституції, що відповідають критерію групової ефективності, сприяють підвищенню добробуту окремих економічних агентів. Визначальним чинником появи інституцій, що відповідають критерію суспільної ефективності, є міра збіжності інтересів зацікавленої групи, яка спрямовує зусилля на створення нових або зміну старих інституцій, і інтересів суспільства загалом, тобто співпадання локально-групової та суспільної ефективностей.

5. Процес переходу від командно-адміністративної системи до соціально-ринкової економіки завершиться тоді, коли необхідні зміни відбудуться не тільки на рівні формальних інституцій, але й на рівні неформальних інституцій. Результатом зміни формальних інституцій є формування правового поля, яке на законодавчому рівні закріплятиме основи нової економічної системи та генеруватиме відповідні соціально-економічні відносини. Результатом зміни неформальних інституцій є зміна суспільних стереотипів, формування ринкової культури та відповідних ціннісних установок.

6. Виділено наступні інституційні механізми, які, на думку автора, складають основу ринкового способу господарювання та забезпечують його ефективність: плюралізм форм власності з домінуванням приватної власності, чітка специфікація та надійний захист прав власності, можливість вільного обміну ними; можливість здійснення деперсоніфікованого обміну з низькими трансакційними витратами; поведінково-ідеологічні установки економічних агентів, які відповідають ринковому типу господарювання, зокрема, схильність до ризику, ініціативність, повага до закону та приватної власності тощо; демократичні свободи та цінності.

7. Характеристики інституційної структури вітчизняної економіки свідчать про незавершеність трансформаційного процесу. Сучасна інституційна структура вітчизняної економіки характеризується станом своєрідної інституційної рівноваги. Особливість даної рівноваги полягає в тому, що основні групи тиску, представлені потужними фінансово-промисловими угрупуваннями, які могли б ініціювати інституційні зміни, зацікавлені в збереженні наявного стану. Спроба однієї з груп тиску порушити рівновагу шляхом виділення фінасово-організаційних ресурсів на суттєву зміну окремих елементів існуючої системи формальних інституцій зустрінеться з потужним опором представників інших груп тиску.

8. До чинників, які призвели до суперечливих результатів реформ, належать такі: по-перше, сучасна економічна система в значній мірі успадкувала риси попередньої системи, сутність якої визначається як номенклатурно-бюрократична. Незважаючи на масштабні зміни у формальних інституціях, значна кількість неформальних інституцій все ще залишається незмінною та гальмує ринкові реформи. Дана особливість є наочною демонстрацією ефекту залежності від пройденого шляху. По-друге, в тактиці та стратегії здійснення інституційних перетворень було допущено суттєві прорахунки та помилки, що зумовлювались об'єктивними та суб'єктивними факторами. До об'єктивних слід зарахувати той факт, що подібні масштабні та радикальні інституційні перетворення відбуваються фактично вперше. Це зумовлює відсутність наукової теорії, яка б адекватно пояснювала процеси, що відбуваються, та обґрунтовувала відповідні заходи економічної політики. До суб'єктивних слід зарахувати переслідування реформаторами власних цілей та інтересів, що призвело до створення інституцій, які відповідають критерію локально-групової ефективності та перешкоджають економічному розвиткові.

9. Необхідно посилити та якісно вдосконалити роль держави в процесі формування інституційної структури ринкового типу. У контексті зазначеного держава має стати головним ініціатором інституційних змін. Для успішного завершення трансформаційного процесу особливе значення мають такі інституційні заходи, як створення ефективної та прозорою правової системи, що гарантуватиме економічним агентам захист їхніх прав власності, а також не суперечитиме законодавству Європейського союзу, формування незалежної та ефективної судової системи, належне виконання судових рішень, завершення приватизаційних процесів на прозорій та чіткій основі, сприяння розвиткові громадянського суспільства, що забезпечуватиме контроль суспільства над діями політиків та чиновників, чітке розмежування трьох гілок влади, дебюрократизація та детінізація економіки, відокремлення політики від економіки, сприяння формуванню ринкового способу мислення шляхом запровадження освітніх та інформаційних програм, обмеження втручання держави в організацію та ведення підприємницької діяльності, запобігання створенню штучних інституційних обмежень, що зарегульовують господарську діяльність.

10. Здійснення інституційних запозичень у поєднанні з інституційним проектуванням є необхідним заходом задля оптимізації траєкторії інституційного розвитку вітчизняної економіки. Впровадження нових формальних інституцій передбачає реакцію економічних агентів на це і відповідну зміну неформальних правил, що спричинятиме зміни як формальної, так і неформальної складових інституційної структури. Процес інституційного запозичення та проектування повинен здійснюватись на потужній науковій основі та супроводжуватись комплексним аналізом його ефективності, який базується на зіставленні та оцінюванні вигод від впровадження нових інституцій та витрат, що пов'язані з таким впровадженням.

11. З метою прискорення перехідного процесу необхідно активно впливати на неформальні інституції, що є можливим завдяки безпосередньому впливу - через освітні та інформаційні програми, виховання, навчання, та опосередкованого - через зміну формальних інституцій. Прийняття прозорого та чіткого законодавства у поєднані з жорстким механізмом примусу та виконання судових рішень призведе до поступової зміни неформальних інституцій та завершення формування ринкового інституційного середовища.

Размещено на Allbest.ru