Шляхи розвитку особистих селянських господарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Балаш Лілія Ярославівна

Львів - 2007

Анотація

селянський кооперація економіка

Балаш Л.Я. Шляхи розвитку особистих селянських господарств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (сільське господарство, мисливство та лісове господарство). - Львівський державний аграрний університет, Львів, 2007.

Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад та шляхів розвитку особистих селянських господарств. Визначено роль і місце особистих селянських господарств у виробництві сільськогосподарської продукції та формуванні рівня життя сільських жителів. Здійснено оцінку структурно-динамічних тенденцій розвитку особистих селянських господарств, їх продуктивності та ефективності на основі проведення соціологічних досліджень. Запропоновано методичні підходи до створення інтегрованих організаційно-господарських структур на основі їх кооперування. Обґрунтовано шляхи формування обслуговуючої інфраструктури особистих селянських господарств з метою їх ефективного функціонування в частині виділення серед них економічно стійкіших. З'ясовано методологічні засади порівняння ефективності сільськогосподарських підприємств та особистих селянських господарств шляхом доповнення їх способами врахування специфіки функціонування останніх у Львівській області. Розроблено схему й алгоритм трансформації особистих селянських господарств в інші організаційно-правові структури, в основу яких покладено ринковий механізм підвищення їх прибутковості.

Ключові слова: особисті селянські господарства, трансформація, інтеграція, соціологічне дослідження, кооперування, інвестиції, ефективність.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Формування ринкової економіки на засадах приватної власності, довготривала соціально-економічна криза зумовили інтенсивний розвиток натурального та дрібнотоварного виробництва в аграрному секторі - особистих селянських господарств. Відбулись докорінні зміни в соціально-економічних умовах їх функціонування та розвитку, суттєво змінилося їх значення й роль у виробництві сільськогосподарської продукції.

Широкий розвиток особистих селянських господарств свідчить про невисокий рівень економічного розвитку країни, а також про значні диспропорції в народному господарстві. Ці господарства в умовах планово-централізованої економіки заповнювали ті необхідні народногосподарські ніші, які не могли доповнюватись громадськими господарствами. В умовах ринкової економіки розвиток особистих селянських господарств набув нових рис. Вони значно збільшили свої розміри. Якщо в недалекому минулому це були господарства в основному присадибного типу, то зараз їх земельні ділянки, як правило, розміщені на багатьох ділянках присільської території. Внаслідок економічної кризи більшість сільських жителів втратили робочі місця в сільськогосподарських та несільськогосподарських підприємствах, тому особисте селянське господарство стало основою формування рівня життя більшості сільських сімей.

Теоретичні, методологічні й методичні аспекти реформування АПК, розвитку різноукладності, формування організаційно-правових структур у сільському господарстві, і зокрема розвитку особистих селянських господарств, їх трансформації в нові оргструктури, досліджували такі економісти-аграрники, як В.Я. Амбросов, П.С. Березівський, В.Х. Брус, П.І. Гайдуцький, В.С. Дієсперов, В.В. Зіновчук, І.Г. Кириленко, П.М. Макаренко, М.Й. Малік, Л.Ю. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, Г.В. Черевко, Л.М. Шевченко, О.М. Шпичак, М.Г. Шульський, В.В. Юрчишин, Т.І. Яворська та інші. Проте важливі аспекти підвищення продуктивності й ефективності особистих селянських господарств стосовно регіональних особливостей потребують глибшого дослідження. Це насамперед стосується обґрунтування напрямів розвитку особистих селянських господарств у пореформений період, їх кооперування і трансформації у високоефективні організаційно-виробничі структури.

Вирішення цих проблем дозволить доповнити теоретичні, методологічні й прикладні аспекти становлення та розвитку особистих селянських господарств, їх подальшої трансформації в сучасних умовах. Це, у свою чергу, забезпечить підвищення рівня прикладної спрямованості вирішення досліджуваної проблеми і дасть практиці відповідний економічний механізм їх ефективного розвитку. Усе це зумовило вибір і актуальність теми, наукове і практичне значення проведеного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою теми науково-дослідних робіт Львівського державного аграрного університету на 2000-2005 рр. “Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки АПК”, номер державної реєстрації 0100U002332. Роль автора у виконанні науково-дослідної роботи полягає у дослідженні особливостей функціонування особистих селянських господарств в умовах перехідної економіки та обґрунтуванні шляхів їх розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методичних і прикладних аспектів становлення та ефективності розвитку особистих селянських господарств, а також обґрунтування пропозицій щодо кооперації особистих селянських господарств і їх трансформації в нові ефективні організаційно-виробничі структури у різноукладній економіці. Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:

- вивчити ретроспективу розвитку особистих селянських господарств у Галичині;

- доповнити теоретичні й методичні основи оцінки умов функціонування та трансформації особистих селянських господарств;

- уточнити класифікацію особистих селянських господарств за видами та чинниками впливу на них;

- визначити роль і місце особистих селянських господарств у виробництві сільськогосподарської продукції та формуванні рівня життя сільських жителів у пореформений період;

- здійснити оцінку структурно-динамічних тенденцій розвитку особистих селянських господарств, їх продуктивності та ефективності на основі проведення соціологічних досліджень;

- обґрунтувати шляхи трансформації особистих селянських господарств в інші організаційні структури;

- розкрити шляхи інвестиційного та фінансово-кредитного забезпечення розвитку особистих селянських господарств;

- визначити основні напрямки кооперування особистих селянських господарств з метою їх обслуговування та підвищення ефективності;

- запропонувати схему формування інфраструктури особистих селянських господарств.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні відносини, в яких відбувається процес становлення й функціонування особистих селянських господарств.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та прикладних аспектів становлення і розвитку особистих селянських господарств у пореформений період.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ, розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку аграрної економіки, функціонування особистих селянських господарств, рекомендації науково-дослідних установ, законодавчі та інші нормативні документи з досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження використовувались такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення, критичний аналіз публікацій вітчизняних і зарубіжних вчених, формування висновків і пропозицій); монографічний (вивчення позитивних і негативних сторін організації особистих селянських господарств, способів організації виробничих процесів, виявлення резервів і визначення шляхів їх подальшого розвитку); графічний (наочне зображення схем взаємозв'язків, динаміки показників); статистико-економічний (вивчення структурно-динамічних тенденцій розвитку особистих селянських господарств - середні і відносні величини, порівняння, статистичне спостереження, групування, ряди динаміки); соціометричний (анкетне обстеження і вибіркове опитування сільських жителів); системного та порівняльного аналізу (особисті селянські господарства розглядаються як такі, що складаються з окремих елементів, частин, компонентів, які знаходяться в органічному взаємозв'язку і взаємозалежності, володіють такими рисами, як організованість, повна цілісність, невизначеність та різноманітність). Достовірність отриманих результатів, висновків і пропозицій забезпечується глибоким аналізом емпіричних даних.

Інформаційною базою дослідження є офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Львівській області, законодавчі та нормативні акти, матеріали анкетних обстежень власників і членів особистих селянських господарств, проведених особисто автором, особисті спостереження автора, літературні джерела.

Наукова новизна одержаних результатів. Сутність наукової новизни результатів дослідження полягає в наступному:

вперше:

- розроблено авторську схему трансформації особистих селянських господарств в інші організаційно-правові структури та створення господарських об'єднань на основі їх кооперування, в основу якої покладено ринковий механізм підвищення прибутковості;

уточнено:

- класифікацію чинників розвитку особистих селянських господарств, яка на відміну від розробок інших вчених, враховує чинники, що визначають їх спеціалізацію;

удосконалено:

- методичні підходи до організації соціологічних обстежень особистих селянських господарств, починаючи від формування контингенту респондентів до способів обробки вихідних даних з метою отримання достовірної інформації;

набули подальшого розвитку:

- пропозиції з налагодження інвестиційного та фінансово-кредитного забезпечення розвитку особистих селянських господарств на основі підвищення їх конкурентоспроможності за рахунок поглиблення спеціалізації та підвищення рівня товарності;

- організаційно-економічні засади формування інфраструктури особистих селянських господарств, насамперед за рахунок створення багатопрофільних обслуговуючих кооперативів.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, одержані в процесі дослідження, спрямовані на створення й ефективне функціонування механізму становлення й ефективного розвитку особистих селянських господарств, їх трансформації і кооперування у пореформений період та на прийняття конкретних управлінських рішень щодо забезпечення розвитку пріоритетних організаційно-правових форм господарювання в умовах різноукладності сільської економіки.

Результати наукових досліджень прийняті для практичного використання Львівською обласною адміністрацією (довідка № 01-16/203 від 14.06.2006 р.), управліннями агропромислового розвитку Жовківської і Яворівської райдержадміністрацій (довідки №119 від 22.06.2006 р. і № 204 від 19.06. 2006 р.). Їм передані для практичного використання рекомендації щодо трансформації особистих селянських господарств у більш ефективні організаційно-правові структури, здійснення їх кооперування з метою обслуговування й підвищення ефективності, формування обслуговуючої інфраструктури особистих селянських господарств.

Результати наукових досліджень автора використовуються також у навчальному процесі Львівського державного аграрного університету (довідка №01-28-03/3 від 27.06.2006 р.), зокрема при викладанні дисциплін: “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємств”, “Проектування і прогнозування макроекономічних систем”, “Аграрний менеджмент”, “Організація виробництва в АПК”, “Стратегічний менеджмент”.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, наведені в дисертаційній роботі, отримані особисто автором. Ним виконано нові наукові розробки, які в сукупності забезпечують вирішення важливої наукової проблеми - розробки шляхів підвищення продуктивності й ефективності виробництва та перспектив розвитку особистих селянських господарств. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (м. Харків, ХДТСУ, 2001 р.); “Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття” (м. Львів, ЛДАУ, 2001 р.); “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (м. Луганськ, ЛНАУ, 2002 р.); “Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, ХДТСУ, 2002 р.); “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Львів, ЛДАУ, 2002 р.); “Глобальні та національні проблеми в аграрній економіці України” (м. Луганськ, ЛНАУ, 2004 р.); “Удосконалення механізму господарювання в агропромисловому виробництві” (м. Харків, ХДТСУ, 2004 р.); на міжнародному форумі молодих вчених “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн” (м. Харків, ХНТУСГ, 2004 р.), а також відображені у щорічних наукових звітах кафедри менеджменту організацій ім. проф. Є.Храпливого Львівського державного аграрного університету й апробовані на звітних конференціях аспірантів і здобувачів Львівського державного аграрного університету.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 13 наукових працях, у тому числі в 9 статтях у наукових фахових виданнях (1,8 друк. арк.), з них 3 одноосібних (0,9 друк. арк.). Загальний обсяг опублікованих праць становить 2,8 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладені на 213 сторінках машинописного тексту, основна частина - на 188 сторінках. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Вона містить 30 рисунків на 24 сторінках, 16 таблиць на 13 сторінках, 3 додатки на 12 сторінках. Список використаних джерел налічує 178 найменувань і міститься на 13 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів дослідження, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі - “Теоретичні і методичні основи розвитку особистих селянських господарств” - розглянуто й узагальнено ретроспективу розвитку особистих селянських господарств у Галичині, уточнено їх класифікацію за видами і чинниками впливу на них; обґрунтовано та систематизовано правові, теоретичні і методичні основи їх функціонування.

Особисті селянські господарства є різновидом домашніх (сімейних) господарств. Їх власником є сім'я, яка отримує різні види доходів, виробляючи, споживаючи і реалізуючи продукцію. Особисте селянське господарство - це господарство, ведення якого здійснюється особистою працею громадянина або членів його сім'ї з метою виробництва сільськогосподарської продукції і задоволення своїх потреб у продовольстві та деяких інших потреб. Від інших малих форм господарювання воно відрізняється тим, що є автономним, в основному сімейним виробництвом, в якому використовується праця всіх членів сім'ї, у тому числі незайнятих у суспільному виробництві. Однак, праця в особистому селянському господарстві суспільно необхідна, оскільки забезпечує відтворення робочої сили для суспільного виробництва і виробляє необхідну для суспільства продукцію.

Виділяють чотири основні функції особистих селянських господарств у ринковій економіці: постачальницьку, виробничу, посередницьку та споживчу. Постачальницька функція полягає в тому, що особисті селянські господарства постачають на ринок працю, капітал та інші виробничі ресурси, одержуючи за це відповідну плату; виробнича - у виробництві господарствами готової продукції та послуг і забезпеченні ними ринку; посередницька - у забезпеченні зв'язку між виробництвом і споживанням. Особисті селянські господарства є основними споживачами товарів і послуг на ринку.

За метою діяльності виділяють три типи: багатогалузеве споживче господарство; товарно-споживче господарство, що реалізовує на ринку надлишки виробленої продукції; товарно-багатогалузеве спеціалізоване ринкове господарство (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація особистих селянських господарств за видами та чинники впливу на їх розвиток.

У групі багатогалузевих споживчих господарств, як правило, зайняті пенсіонери або громадяни, які отримують достатньо високі доходи у сфері суспільного виробництва. Вироблена ними продукція використовується, головним чином, на власне споживання, а рівень їх товарності дуже низький. Їх ще називають натуральними особистими селянськими господарствами. Другий тип господарств характерний для сімей працівників сільськогосподарських підприємств, що мають можливість отримувати корми, насіння, послуги за низькими цінами. Третій тип господарств вимагає значних затрат праці, його ведуть родини, де є непрацюючі, пенсіонери і неповнолітні діти.

У другому розділі - “Структурно-динамічні тенденції розвитку особистих селянських господарств Львівської області” - досліджено та обґрунтовано економічні і соціальні передумови функціонування особистих селянських господарств в аграрному секторі на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, на основі даних соціологічного дослідження визначено їх значення у виробництві сільськогосподарської продукції і формуванні рівня життя сільського населення.

На 1 січня 2006 р. у Львівській області нараховувалося 378,8 тис. власників землі та землекористувачів, з яких 339,7 тис. особистих селянських господарств у сільській місцевості (89,7%), із середньою площею 1,82 га сільськогосподарських угідь. Решта землекористувачів - це власники присадибних ділянок, ділянок для садівництва, городництва, дачного будівництва тощо.

Протягом останніх років чітко простежується тенденція до збільшення земельної площі в особистих селянських господарствах. За 1990-2005 рр. вона зросла в п'ять разів, хоча розораність земель у цих господарствах зменшилась на 15%.

Якщо проаналізувати площу сільськогосподарських угідь, яка припадає на одне господарство, то вона протягом останніх п'ятнадцяти років зросла в 4,3 раза, а площа ріллі - у 3,7 раза, кормових угідь - у 19,6 раза (табл. 1). Особисті селянські господарства у Львівській області значно більші від середніх в Україні.

Таблиця 1. Середні розміри особистих селянських господарств за площею земельних ділянок, га

Значне погіршення показників діяльності сільськогосподарських підприємств поряд з відносною стабільністю в особистих селянських господарствах зумовило зростання частки останніх у структурі валової продукції. У 2005 р. вона становила 87,9%, у тому числі продукції рослинництва - 86,4%, продукції тваринництва - 89,4%. Виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств Львівської області за 1995-2005 рр. зросло на 8,1%. Спад виробництва спостерігався у сільськогосподарських підприємствах (на 55,6%). Валова продукція в особистих селянських господарствах зросла на 37,4%.

Особисті селянські господарства забезпечують достатньо стабільне виробництво сільськогосподарської продукції незалежно від процесів, що відбуваються в інших сферах аграрного сектора економіки. В умовах різкого скорочення виробництва у сільськогосподарських підприємствах на особисті селянські господарства значною мірою ліг тягар забезпечення продовольчої безпеки країни. Крім того, особисті селянські господарства залучили значну частку робочої сили, вивільненої із сільськогосподарських підприємств та інших галузей народного господарства, а це протидіяло зростанню безробіття на селі. Вироблена і спожита особистими селянськими господарствами сільськогосподарська продукція, а також виручка від частини її продажу стали основним джерелом доходів сільських сімей. Все це сприяло певному пом'якшенню соціальної напруженості на селі.

У процесі дисертаційного дослідження проведено соціологічне дослідження на основі анкетного обстеження власників особистих селянських господарств у 8 адміністративних районах Львівської області. Всього опрацьовано 250 анкет. Згідно з результатами дослідження 44% особистих селянських господарств використовують для виробництва сільськогосподарської продукції сільськогосподарські угіддя площею від 50 до 100 арів, 10% - понад 150 арів. Площу в обробітку до 100 арів мають 85% респондентів, у той час як понад 150 арів - лише 7%.

Функція самозабезпечення селянських сімей продовольством залишається основною для цих господарств. Більшість своїх потреб у харчових продуктах сільські сім'ї задовольняють за рахунок продуктів власного виробництва, крім того, для компенсації скорочення доходів від суспільного господарства селяни змушені нарощувати товарність своїх господарств.

З усіх опитаних особистих селянських господарств 55% (138 господарств) мають легкову чи вантажну автомашину, 5% - міні-трактори, 15% - зернозбиральні комбайни; 3% - кормозбиральні та силосозбиральні комбайни; 2% - бурякозбиральні комбайни; 25% - мотоцикли, 20% - коней. Щодо забезпечення господарств засобами малої механізації та сільськогосподарським інвентарем, спостерігається наступне: тільки 45% респондентів повідомили про наявність корморізки, 60% господарств мають плуг та борони, 1% - косарку, 5% - саморобні млини.

Основна частина необхідних для господарювання матеріальних ресурсів надходить із власного господарства, а саме: 80% посадкових бульб картоплі, 72% насіння зернових, 50% насіння овочів і кормових культур, 70% молодняку великої рогатої худоби для вирощування і відгодівлі, 40% молодняку свиней, 50% молодняку птиці, 78% органічних добрив тощо.

Однією із суттєвих проблем функціонування особистих селянських господарств є проблема збуту виробленої продукції. За даними анкетного опитування, їх витрати, пов'язані з процесом реалізації продукції, становили в середньому 5-10%. Серед них понад 70% припадає на транспорт і майже 25% - на оплату торговельних місць на ринках.

Ця проблема певною мірою вирішується впровадженням нових механізмів взаємовідносин переробників з індивідуальними товаровиробниками: в окремих населених пунктах обладнуються необхідним устаткуванням молокоприймальні пункти, удосконалюється система взаємних розрахунків. В інтересах селян запроваджується система розрахунків не тільки грішми, а й промисловими та продовольчими товарами повсякденного попиту з метою обміну продукцією у разі неможливості її реалізації. Позитивним є те, що інколи практикуються розрахунки за продукцію в момент її реалізації. Запроваджується також доставка молока від селянських господарств до молокоприймальних пунктів із залученням транспортних засобів місцевих жителів, використанням тари та інвентарю молокозаводів.

Рівень матеріальної забезпеченості особистих селянських господарств характеризується розміром сукупного доходу домогосподарства. Склад і використання доходів особистих селянських господарств наведено на рис. 2. У процесі дослідження було проведено групування ста особистих селянських господарства залежно від особового складу їх членів: перша група - два пенсіонери; друга - два дорослих члени господарства працездатного віку, з яких один працюючий; третя - два члени господарства працездатного віку, з яких один працює, і два пенсіонери та двоє неповнолітніх дітей; четверта - два члени господарства працездатного віку, з яких один працює, два пенсіонери, троє дітей, з яких одна повнолітня.

Найбільший розмір середньодушового доходу в особистих селянських господарствах спостерігався у сім'ях першої групи (табл. 2). Пояснюється це перш за все тим, що вони складаються з пенсіонерів, а підсобне господарство ведуть для часткового забезпечення своїх потреб у продуктах харчування. Такі господарства мають натурально-споживацький характер. Із збільшенням середньодушового доходу зростає рівень товарності. Товарність особистого селянського господарства залежить від загального стану економіки країни, ринкової кон'юнктури, чинників виробничо-організаційного напряму, самих господарств. Окрім господарської внутрішньої структури окремих господарств, слід враховувати побутові умови (міжгосподарська структура; ресурси: земельні, матеріальні, трудові; спеціалізація; зростання особистого споживання їх продукції членами сімей).

Рис. 2. Склад і використання доходів особистих селянських господарств.

Таблиця 2. Соціальне значення особистих селянських господарств у Львівській області (за даними анкетного обстеження), 2005 р.

Відмінності в розмірах річного доходу особистих селянських господарств визначаються двома чинниками: по-перше, це затрати часу членів господарства на виробництво продукції протягом календарного року; по-друге, це продуктивність кожної затраченої одиниці праці за тих економічних і технічних умов, які гарантують праці той чи інший виробничий ефект.

У третьому розділі - “Перспективи розвитку особистих селянських господарств” - визначено заходи, які сприятимуть ефективному функціонуванню особистих селянських господарств, та обґрунтовано шляхи їх трансформації в інші організаційні структури, розглянуто напрями кооперування особистих селянських господарств з метою їх обслуговування та підвищення ефективності, розроблено схему формування обслуговуючої інфраструктури.

Різні типи особистих селянських господарств мають неоднакові перспективи розвитку. Перспективні ті з них, в яких рівень товарності становить понад 50 відсотків, їх можна віднести до дрібнобізнесових. Сектор великих підприємницьких агроформувань залишає широке поле діяльності дрібним і малим господарствам, які можуть функціонувати рентабельно.

Створення потужного дрібнобізнесового сектора не суперечить ні національним інтересам, ні селянам. Для них це розширення сфери зайнятості, джерело основних доходів. Аграрний ринок буде насичений усіма необхідними видами продукції. У соціальному плані разом з невеликими формами сформується “середній” клас на селі. Неможливість використання переваг великого виробництва дрібнобізнесові господарства певною мірою можуть компенсувати за рахунок: високої інтенсивності праці, що має вагоме значення для трудомістких видів продукції; ефективнішого використання землі та менших втрат вирощеної продукції; кооперування між собою, інтеграції з великими агроформуваннями і підприємствами третьої сфери АПК; глибокої спеціалізації виробничої діяльності.

У далекій перспективі зі зміцненням економіки великих сільськогосподарських підприємницьких структур особисті селянські господарства програватимуть їм за рівнем виробничих затрат на одиницю продукції. Це зумовлюватиметься, по-перше, відносно низьким рівнем концентрації виробництва в особистих селянських господарствах і, по-друге, зростанням матеріальних затрат у зв'язку з розширенням застосування технічних засобів. По-третє, незважаючи на скорочення в особистих селянських господарствах затрат праці на виробництво одиниці продукції, їх загальна оцінка як складової виробничих затрат якийсь час зростатиме, оскільки темпи збільшення особистого споживання в цих господарствах перевищуватимуть темпи зростання у них продуктивності праці.

З метою подальшого розвитку особистих селянських господарств та підвищення ефективності виробництва у цій формі господарювання необхідно вирішити низку питань: збільшувати площі їх землекористування за рахунок резервного фонду, земель запасу, земельних часток (паїв) та оренди земель; виділяти земельні ділянки під житлове будівництво на селі, що забезпечить кожну молоду сім'ю ділянкою для ведення особистого селянського господарства; продовжувати надавати земельні ділянки за рахунок земель запасу і резерву та земельних часток (паїв), а також для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; організовувати забезпечення населення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінним молодняком худоби і птиці, кормами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, садово-городнім інвентарем; забезпечити ветеринарне обслуговування, підвищення рівня генетичного потенціалу у тваринництві з метою розповсюдження племінних тварин за видами, організувати пункти штучного осіменіння тварин; організувати технологічне й технічне забезпечення виконання необхідних сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування; організувати виробництво надійних у використанні міні-техніки і технологічного обладнання для механізації трудомістких процесів для ведення рослинництва і тваринництва, забезпечити оптимальні ціни на них; охопити членів особистих селянських господарств загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та забезпечити пенсіями; визначити необхідні умови кредитування цих господарств; сприяти особистим селянським господарствам в організації кредитних спілок, обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів з метою забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами, збільшення переробки та реалізації виробленої продукції; удосконалити облік в особистих селянських господарствах з тим, щоб у кожному районі, сільській раді обліковувалися виробництво і його ефективність; провести класифікацію цих господарств на підсобні і товарні, які приєднали до особистого селянського господарства земельні частки (паї), і відповідно з цим проводити вибіркове обстеження.

Проблема пошуку шляхів підвищення продуктивності та ефективності особистих селянських господарств (зокрема тих, які приєднали до своїх земельних ділянок належні їм земельні частки і вирішили господарювати самостійно) є надзвичайно актуальною, особливо для малоземельних західних регіонів України, де частка господарств населення в загальному обсязі валової сільськогосподарської продукції відповідних областей досягає 90%. При цьому слід ще раз підкреслити, що створення особистими селянськими господарствами (самостійно або разом з іншими формами господарювання) спеціалізованих чи багатопрофільних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є одним із найважливіших шляхів підвищення продуктивності та ефективності даних господарств. Проте теоретично і практично не виключено, що з часом - з посиленням конкуренції на ринках збуту виробленої ними сільськогосподарської продукції, з чітким проявом необхідності підвищувати її якість до загальносвітових стандартів і знижувати затрати на її виробництво - прийде усвідомлення доцільності кооперування й у сфері виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції.

Можливі варіанти існування особистих селянських господарств: перший - коли підприємства працюють самостійно, другий - коли вони об'єднуються (інтегрується) у кооператив, який забезпечує їх повною інформацією: яку, коли, в яких обсягах, з якою собівартістю і якістю виробити продукцію, а також які, для яких періодів року і за якою ціною можна одержати необхідні ресурси й головне - кому, на яких умовах, в яких обсягах та за якою ціною можна продати вироблену продукцію (табл. 3). Таке порівняння дає змогу з'ясувати очікувану економічну користь від входження господарства у кооперативні структури. Основою взаємозв'язків кооперативних формувань з особистими селянськими господарствами повинна бути гарантія реалізації виробленої продукції, а також надання постійної їм підтримки у виробництві цієї продукції.

Таблиця 3. Порівняльна характеристика діяльності особистих селянських господарств при ізольованому та інтегрованому виробництві

Кооперуванню особистих селянських господарств необхідно приділяти особливу увагу, роз'яснювати їх власникам переваги співробітництва не лише за рахунок постачання ресурсів, а й можливості економічно вигідного збуту продукції. У результаті такого співробітництва вони розвиватимуть економічний інтерес до спільних зусиль, що підвищить можливість їх соціального захисту. Для цього варто виявляти резерви особистих селянських господарств у виробництві й реалізації продукції та умови, за якими ця продукція надходитиме на ринок сировини. Аналіз таких умов і зіставлення їх з оцінкою власних можливостей дозволить прогнозувати напрями розвитку договірних відносин і розміри додаткового надходження сировини від населення переробним підприємствам і на ринок.

Висновки

Дослідження особистих селянських господарств (на прикладі Львівської області) дозволило зробити такі висновки й розробити рекомендації щодо основних шляхів їх розвитку:

1. Особисті селянські господарства є формою самозайнятості сільського населення, їх функціональне призначення полягає в самозабезпеченні продуктами харчування у складних соціально-економічних умовах. Класифікують їх за певними характерними ознаками: за метою діяльності - багатогалузеві, споживчі, товарно-споживчі, які реалізовують на ринку надлишки виробленої продукції, а також товарно-багатогалузеві спеціалізовані господарства; за місцем проживання власника та розташуванням земельної ділянки - сільські і міські; за розміром земельної ділянки - розвинені, середні, дрібні; за складом та кількістю членів сім'ї - прості, розширені, складні.

2. Формування спеціалізації та розмірів особистих селянських господарств відбувається під дією комплексу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. До чинників зовнішнього впливу належать: ситуація на ринку праці та рівень зайнятості населення; розмір доходів міського і сільського населення; загальний рівень і співвідношення цін на продукцію, ресурси і послуги; природно-кліматичні умови; розвиток ринкової інфраструктури, особливості способу життя сільського населення регіону. До внутрішніх чинників зараховують: ресурсний потенціал особистих селянських господарств, їх розміри та наявність технічних засобів, статевовікову структура і ступінь працездатності членів родини, рівень розвинутості їхніх потреб.

3. Особисті селянські господарства в умовах перехідної економіки залишаються основними виробниками сільськогосподарської продукції в досліджуваному регіоні. Питома вага валової продукції сільського господарства особистих селянських господарств у загальному обсязі її виробництва в усіх категоріях господарств у 2005 р. становила 87,9%, у тому числі продукції рослинництва - 86,42%, продукції тваринництва - 89,4%. Вони також є основними постачальниками товарної продукції сільського господарства за більшістю видів. Основним позитивним результатом розвитку особистих селянських господарств є соціальний захист більшості частини сільських родин в умовах довготривалої важкої соціально-економічної кризи. Основним негативним результатом є значне погіршення структури сільськогосподарського виробництва, його деконцентрація та деінтенсифікація, переважання патріархальних форм організації сільськогосподарської праці.

4. Соціальне значення особистих селянських господарств для сільських родин з покращанням загальної соціально-економічної ситуації зменшується. Якщо в 1999 р. питома вага спожитої сільськими домогосподарствами продукції, отриманої з такого господарства, у структурі сукупних ресурсів становила 41,1%, то у 2005 р. - 18,3%. За цей же час частка доходів від продажу сільськогосподарської продукції зменшилася з 10,4% до 7,3%. Сільські родини все менше залежать від особистого господарства і тому приділяють менше уваги його розвитку. Основні трудові зусилля зосереджуються на досягненні успіхів у діяльності поза межами свого господарства.

5. Розвиток особистих селянських господарств тісно корелює з розміром доходів сільських родин, рівнем зайнятості та безробіття серед сільського населення. За збереження сучасних тенденцій щодо зростання рівня життя сільського населення вже в найближчі роки слід очікувати значного скорочення розмірів особистих селянських господарств, насамперед скорочення посівних площ та чисельності поголів'я усіх видів сільськогосподарських тварин. Особливі перспективи в досліджуваному регіоні матимуть лише ті господарства, які переорієнтуються на діяльність у сфері агротуризму.

6. У перспективі особисті селянські господарства зазнаватимуть процесів трансформації у нові організаційно-правові структури. Ті з них, які вилучили земельні частки і господарюють самостійно, зуміють організувати ефективну господарську діяльність, розширять землекористування за рахунок оренди або купівлі земельних часток (земельних ділянок), а інші поступово перетворяться в ефективні фермерські або приватні господарства. Значна частина особистих селянських господарств, не витримавши конкуренції із сільськогосподарськими підприємствами (включаючи фермерські господарства), стануть на шлях об'єднання зусиль з метою організації спільного господарювання, створюючи різні неформальні або й формальні (зокрема, сільськогосподарські виробничі кооперативи) об'єднання. Більшість особистих селянських господарств в міру зростання доходів населення з часом перестане існувати, їх власники передадуть свої земельні частки в оренду або продадуть і будуть вирішувати проблеми власного працевлаштування у сфері сільськогосподарських підприємств або за їх межами.

7. З метою подальшого розвитку особистих селянських господарств та підвищення ефективності виробництва у цій формі господарювання необхідно вирішити низку питань, основними серед яких є організація забезпечення населення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінним молодняком худоби і птиці, кормами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, садово-городнім інвентарем; покращання ветеринарного обслуговування; організація технологічного й технічного забезпечення виконання сільськогосподарських робіт, транспортного й сервісного обслуговування; організація виробництва надійних у використанні міні-техніки й технологічного обладнання для механізації трудомістких процесів у рослинництві і тваринництві; запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; сприяння особистим селянським господарствам в організації кредитних спілок, обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів з метою забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами тощо.

8. Вирішення питання кооперування особистих селянських господарств є надзвичайно важливим для розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в них, а особливо для тих, які приєднали до своїх земельних ділянок виділені їм земельні паї. Через низьке забезпечення їх технічними засобами, фінансовими коштами, а також невизначеність щодо шляхів реалізації продукції (підприємства з переробки сільськогосподарської продукції зацікавлені закуповувати чітко стандартизовану сировину і великими партіями) значно сповільнюється їх розвиток і обмежуються обсяги можливого виробництва продукції. Тому створення особистими селянськими господарствами спеціалізованих або багатопрофільних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є одним із найважливіших шляхів підвищення їх продуктивності та ефективності розвитку. Особливу увагу слід приділити системі інвестиційного забезпечення на кооперативних засадах, яка обслуговуватиме особисті селянські господарства. А обслуговуючі кооперативи (маркетингові, постачальницькі, сервісні, кредитні, закупівельно-збутові) та їх об'єднання становитимуть реальну конкуренцію посередницьким структурам у цій сфері діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Балаш Л.Я. Роль особистих селянських господарств у виробництві сільськогосподарської продукції Львівської області// Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. - Львів, 2006. -№ 13.- С.59-63.

2. Балаш Л.Я. Розвиток особистих селянських господарств у Львівській області//Агроінком. - 2007. - №3. - С.72-75.

3. Балаш Л.Я. Особливості розвитку тваринництва в особистих селянських господарствах. //Вісник Львівської державної фінансової академії. - Львів: ЛДФА, 2006. - №11. - С.107-112.

4. Михалюк Н., Хамуляк Л. Правове забезпечення розвитку підприємництва в Україні. // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. - Львів, 2001. - №8. - С. 129-132 (автору належить обґрунтування питань необхідності розвитку підприємництва за умов державної підтримки).

5. Михалюк Н., Балаш Л. Особливості розвитку особистих підсобних господарств населення Львівщини. // Збірник наукових праць Луганського НАУ. - Луганськ: ЛНАУ, 2004. - №37(49). - С. 232-236 (автору належать розробки стосовно особливостей розвитку особистих селянських господарств у регіоні).

6. Михалюк Н., Балаш Л. Фінансова діяльність підприємницьких структур. //Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. - Львів, 2002. -№ 9.- С.197-200 (автором дано характеристику фінансової діяльності підприємницьких структур, зокрема особистих селянських господарств).

7. Михалюк Н., Балаш Л., Пертак Г. Основні етапи реструктуризації і реформування сільськогосподарських підприємств та їх наслідки//Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК.- Львів, 2004. -№11(2). - С. 345- 349 (автору належить висвітлення методичних питань раціональної реструктуризації сільськогосподарських підприємств).

8. Андрушко М.І., Балаш Л.Я. Розвиток підприємництва в АПК в пореформений період//Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. - Львів, 2005. - №12. - С. 144-147 (автором розроблено пропозиції щодо підвищення ефективності виробництва на основі розвитку підприємницьких структур).

9. Березівський П.С., Балаш Л.Я. Особисті селянські господарства: підсумкові оцінки, прогнози // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. - Харків: ХНУТСГ, 2007. - Вип. 50. - С. 7-11 (автором проведено аналіз розвитку особистих селянських господарств).

10. Березівський П.С., Балаш Л.Я. Особисті селянські господарства як організаційна форма господарювання // Аграрна політика в умовах ринкової трансформації економіки агропромислового комплексу: Кол. монографія / За заг. ред. П.С. Березівського. - Львів: ЛДАУ, 2006. - С. 143-153 (автору належить розробка пропозицій з удосконалення функціонування особистих селянських господарств).

11. Андрушко М.І., Балаш Л.Я., Гринчишин Г.М., Пархуць М.Р. Організаційно-економічне обґрунтування виробництва сільськогосподарської продукції та використання технічних засобів // Теорія і практика розвитку АПК: Матеріали Міжнар. наук.-практ. форуму. - Львів: ЛДАУ, 2006. - С. 301-306 (автору належать пропозиції щодо збільшення обсягів виробництва продукції в особистих селянських господарствах).

12. Березівський П.С., Балаш Л.Я. Напрямки розвитку особистих селянських господарств // Матеріали Міжнар. форуму молодих вчених “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи”. - Харків: ХНТУСГ, 2007. - С. 7-9 (автором проведено аналіз розвитку особистих селянських господарств).

13. Балаш Л.Я. Стан та перспективи розвитку особистих селянських господарств // Тези доп. V держ. наук.-практ. конф. “Аграрна наука - виробництву”.- Біла Церква, 2006. - С.64-65.

Размещено на Allbest.ru