Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

РОЗВИТОК ІНСТИТУТІВ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

АСТАХОВА КАТЕРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 330.341.2:37(477)(043.5)

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія”, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Яременко Олег Леонідович, Рада Національного банку України, заступник керівника експертно-аналітичного центру з питань грошово-кредитної політики - начальник відділу стратегії монетарної політики, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Богиня Дем'ян Петрович, Інститут економіки та прогнозування НАН України, м. Київ, головний науковий співробітник відділу соціально-економічних проблем праці

кандидат економічних наук, доцент

Кадєєва Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет ім. С. Г. Сковороди, професор кафедри економічної теорії

Захист відбудеться “21” вересня 2007 року о 16-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного университету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд.4-11.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий “07” серпня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Трансформація планового господарства у ринкове супроводжується змінами в інституціональній структурі суспільства. Важливою особливістю трансформаційного періоду є інверсійний характер перетворень, що спостерігаються у змінах параметрів як на макроекономічному (інфляція, безробіття, сукупний попит, ставка відсотка), так і на мікроекономічному рівні (взаємодія виробників і домогосподарств).

Інститут освіти, незважаючи на характерну для нього консервативність, схильний до глибоких інституціональних змін. На тлі соціалізації економіки найважливішими функціями освіти є соціалізація особистості та інвестування в інтелектуальний людський капітал. Освіта виступає засобом формування навичок, нагромадження знань і вмінь для адаптації в умовах ринкової нестабільності, раціональної економічної поведінки, розвитку як конкурентних переваг окремої особистості, так і конкурентоспроможності нації, держави в цілому.

Інститути будь-якого рівня включають в явному або прихованому вигляді процес навчання. Це знаходить прояв у формуванні відносин підпорядкування суб'єктів, нав'язуванні певних правил, критеріїв, інституціональних обмежень і заборон. Тому в широкому розумінні освітня діяльність є одним із базових елементів інституціонального устрою господарської системи. Це означає, що процеси функціонування й розвитку суспільства прямо або приховано виступають як процес функціонування інституту освіти. Будь-які технічні зміни або інновації ґрунтуються на попередньому навчанні та перебувають у прямій залежності від особливостей інституту освіти. Таким чином, потенційні можливості безлічі альтернативних відкриттів залежать від того, яким чином люди навчаються, тобто безпосередньо від організації процесу навчання, а отже, від інституту освіти в цілому. Тому сьогодні в умовах інформаційного простору особлива роль у розвитку держави й зростанні її конкурентоспроможності на світовому ринку в умовах глобалізації відводиться інституту освіти, що зумовлює потенційні можливості розвитку держави.

Ступінь розробленості проблеми. Трансформаційні процеси в перехідний період економіки спричинили низку інституціональних перетворень соціально-економічного простору, вивченню яких присвячені роботи таких дослідників Росії й України, як С. Архієреєв, О. Безсонова, Д. Богиня, Н. Брюховецька, І. Булєєв, С. Ватаманюк, Т. Гайдай, В. Геєць, Є. Головаха, В. Гребєнніков, А. Гриценко, М. Дерябіна, Т. Заславська, Ф. Зінов'єв, О. Іншаков, Р. Капелюшников, М. Кім, С. Кірдіна, В. Кіріченко, Р. Клейнер, Л. Костенко, В. Корнєєв, В. Лісовицький, Т. Левченко, О. Лощихін, І. Малий, В. Мархонько, А. Нестеренко, Р. Нуреєв, А. Олєйник, Н. Паніна, В. Полтерович, В. Попова, О. Романовський, В. Разумов, В. Соболєв, В. Соколінський, В. Тамбовцев, В. Тарасевич, В. Третьяков, В. Харчева, А. Шастітко, Б. Шаванс, І. Шовкун, В. Ядов, О. Яременко.

Економічна природа освіти, а саме її продуктивна сторона, визнавалася ще класиками політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо. Сьогодні особливе значення надається проблемам трансформації інституту освіти в період глобалізації, уніфікації та стандартизації, а також у період технологічної й інформаційної революції, що породжують потребу формування нових освітніх форм, здатних гнучко реагувати на змінювані вимоги до знань, професійних навичок. Ця проблема знаходить відбиття в працях В. Андрущенка, В. Астахової, В. Арутюнова, В. Бочкова, К. Вазіної, Т. Вороніної, М. Галушкіної, Е. Геворкян, О. Гришнової, В. Гурова, А. Давидова, О. Дiкової-Фаворської, А. Єгорової, О.Єрьоміної, І. Животовської, В. Журавського, С. Захарія, Е. Жибер, І. Іванової, Е. Каверіної, І. Каленюк, А. Колота, Д. Константиновського, С. Крихельс, В. Куценко, В. Логачова, С. Михаць, Є. Моргунова, С. Ніколаєнка, О. Пахомової, А. Петрова, М. Пруель, В. Пузикова, О. Романовського, Ю. Рубініна, Л. Стрекової, О. Сидоренко, О. Синявської, С. Смирнова, В. Тамбовцева, В. Толок, Е. Хершберг, Ю. Чернецького, А. Шаммазова.

У той же час, через складність і неоднорідність об'єкта дослідження, необхідність застосування міждисциплінарного підходу, ця проблема продовжує перебувати в стадії розробки. До недостатньо вивчених можна віднести теоретичні питання, що розкривають зміст поняття “інститут освіти”, проблеми виокремлення економічних функцій інституту освіти, їх ролі в забезпеченні стабілізації соціально-економічного розвитку держави в умовах ринкової економіки. Головним результатом інституціональних змін і трансформацій, що відбуваються в інституті освіти, можна вважати зародження, становлення й повноцінне функціонування нових інституціональних форм освітнього інституту, розвиток яких дає можливість удосконалення професійних навичок, підвищення кваліфікації спеціалістів після отримання базової освіти, забезпечує реалізацію принципу безперервності освіти, а також сприяє підвищенню рівня освіти нації, розширюючи конкурентні переваги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” в межах науково-дослідних тем: “Ринок інфраструктурних послуг і його розвиток у трансформаційній економіці” (державний реєстраційний номер 0401U000499), “Формування інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти” (державний реєстраційний номер 0199U0004470).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні основних тенденцій трансформації інституту освіти, визначенні його соціально-економічних функцій і специфіки взаємодії з іншими економічними суб'єктами, виявленні напрямків використання економічного потенціалу інституціональних форм освітньої діяльності для забезпечення макроекономічної рівноваги, стабілізації суспільства, досягнення стійкого економічного зростання в умовах транзитивної економіки. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

- уточнити на основі аналізу еволюції інституту освіти як соціально-економічного явища та його відображення у працях вітчизняних і зарубіжних економістів зміст поняття “інститут освіти”, його місце й функції в ринковій економіці;

- виявити особливості реалізації основоположних функцій інституту освіти в умовах перехідної економіки;

- визначити передумови формування й особливості функціонування інституціональних освітніх форм;

- розкрити стабілізаційну й координаційну функції інституту освіти в умовах інституціональних перетворень;

- визначити роль інституту освіти в забезпеченні макроекономічної рівноваги і стійкого економічного зростання в господарській системі перехідного типу;

- виявити основні адаптаційні стратегії інституту освіти й розкрити їх вплив на формування та розвиток освітньої системи в умовах ринкової трансформації;

- розкрити значення та роль інституту освіти у формуванні інтелектуального людського капіталу, визначити його вплив на конкурентоспроможність національної економіки;

- виявити значення й роль трансакційних витрат освітньої діяльності.

Об'єктом дослідження є інституціональні форми освітньої діяльності в системі економічних відносин в умовах ринкової і трансформаційної економіки.

Предмет дослідження - система економічних відносин, що формується у процесі розвитку й функціонування інституціональних форм освітньої діяльності при перехідній економіці, їх роль у забезпеченні макроекономічної рівноваги та стійкого економічного зростання, а також у стабілізації суспільства в період трансформації.

Методи дослідження. Методологією дисертаційного дослідження є загальнонаукові методи системного й комплексного підходів: історико-логічний, що дозволив розкрити історичну природу соціальних форм освітньої діяльності та її взаємовідносин із господарською системою; діалектичний метод, на основі якого уточнено суперечливу природу функцій і статусу освітньої діяльності та її роль у розвитку господарських систем; метод індукції та дедукції, який дав можливість узагальнити й систематизувати сучасні тенденції розвитку інституціональних реформ освітньої діяльності; метод аналізу й синтезу, на основі якого охарактеризовано закономірності інституціонального розвитку освітньої діяльності, що дозволяють їй органічно включитися у процес глобалізації та соціалізації господарського життя; метод інституціонального підходу, який дозволив представити освітній сегмент господарської системи як сукупність норм, правил, традицій, а також спеціальних організацій (освітніх установ), які забезпечують процес формування і передачі соціально значущої інформації.

Інформаційно-довідковою базою дослідження є офіційні статистичні дані, нормативно-правові акти, монографії та періодичні видання зарубіжних і вітчизняних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, присвячених аналізу проблем інституціонального розвитку перехідної економічної системи.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає в тому, що

вперше:

- запропоновано трактування освіти як економічного інституту, що регулює процес виробництва, обміну й розподілу освітнього продукту, який є сукупністю спеціальної інформації, знань, умінь і навичок, одержуваних споживачем у процесі реалізації освітньої послуги;

- розкрито особливу роль трансакційних витрат освітньої діяльності, яка полягає в єдності їх універсальних ринкових основ і особливій ролі інформаційної асиметрії учасників цієї діяльності, що породжує специфічну систему інститутів освітньої системи як легітимну фіксацію повноважень і відповідальності виробників та споживачів освітніх послуг;

- запропоновано класифікацію видів опортуністичної поведінки за суб'єктами освітньої діяльності (ВНЗ, держава, фірма, споживач-одержувач) і розкрито зміст формальних і неформальних інститутів, що регулюють і обмежують опортуністичну поведінку (державне ліцензування й акредитація, участь фірм та інвесторів у фінансуванні, формальні й неформальні інститути внутрішнього контролю);

набули подальшого розвитку:

- виявлення особливості функціонування інституту освіти в умовах монополістичної конкуренції, що детермінують суперечливий взаємозв'язок ринкових та інституціональних критеріїв ефективності;

- систематизація факторів впливу взаємозалежності рівня розвитку освіти й національної конкурентоспроможності на виробництво ВВП;

- визначення інституціональних наслідків впливу на освітню систему інформаційних технологій і глобальних освітніх стандартів, що проявляються як суперечності між глобальним ринком освітніх послуг і переважно національними регуляторами. Частковим розв'язанням цієї суперечності служать транснаціональні інтеґраційні інститути (наприклад, система стандартів Болонського процесу) і внутрішні інституціональні новації освітньої діяльності (безперервна, корпоративна, дистанційна освіта);

- обґрунтування тенденцій розвитку інституціональних освітніх форм в умовах докорінної соціально-економічної трансформації, що актуалізує функції збереження й адаптації соціально важливої інформації, об'єктивно підвищує суспільний статус освіти;

- інституціональна складова ринково-конкурентного позиціювання освіти як галузі економіки й постачальникам послуг, що призводить освітні установи до конкурентного тиску з боку інших суб'єктів ринку.

Практичне значення отриманих результатів. Окремі положення дисертації можуть бути використані для підготовки навчально-методичних посібників, матеріалів до навчальних курсів “Інституціональна економіка”, “Економічна політика”, “Економіка освіти”. Теоретичні положення й висновки, одержані в цьому дисертаційному дослідженні, зокрема розроблена модель взаємодії суб'єктів інституту освіти, можуть скласти методологічну основу для подальшого вивчення опортуністичної поведінки суб'єктів освітнього процесу та шляхів зниження трансакційних витрат.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні висновки дисертаційного дослідження озвучені автором на 6 міжнародних і науково-практичних конференціях: IX Міжнародній студентській конференції “Як нам упорядкувати нашу вищу школу” (м. Харків, 2002 р.); Х Міжнародній студентській конференції “Життєві цінності студентства на початку ХХI століття” (м. Харків, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми сучасної педагогічної освіти” (м. Ялта, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Інституціональна криза суспільства трансформаційної економіки” (м. Тернопіль, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми організації і планування інноваційної діяльності на підприємствах” (м. Харків, 2005 р.), Науково-практичній конференції “Дні науки” (м. Запоріжжя, 2004 р.);

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладено у 14 роботах загальним обсягом 3,25 д.а., з них ? 7 статей у спеціальних наукових виданнях, обсягом 2,25 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури з 228 джерел, 6 додатків. Загальний обсяг дисертації - 196 сторінок машинописного тексту, серед яких 165 сторінок основного тексту. Дисертація містить 5 таблиць, 6 діаграм, 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

освіта перехідна економіка

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено ступінь її наукової розробки і зв'язок із чинними програмами, сформульовано цілі й завдання дослідження, визначено предмет, об'єкт і використовувані методи, розкрито основні положення наукової новизни та їх практичне значення, наведено дані щодо апробації отриманих результатів.

Розділ перший - “Інституціоналізація освіти в умовах ринкової економіки: закономірності й особливості процесу” - складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню інституціоналізму як напряму економічної думки, що містить ідеї синтезу соціологічного й економічного аналізу, методологічний інструментарій, що дозволяють пояснити трансформаційні процеси в економіці в цілому й виявити особливості інституціональної трансформації інституту освіти зокрема. Проведення аналізу вітчизняних і закордонних літературних джерел дозволило систематизувати особливості трансформаційних процесів в Україні, розкрити різноманітність певних еволюційних фаз інституціональної трансформації, розглянути інституціональну структуру суспільства й моделі трансформації економіки, вивчити сформовані підходи до внутрішнього устрою сукупності інститутів, їх функцій, взаємозв'язків та взаємопроникнення.

Аналіз різних підходів до визначення терміна “інститут” дозволив охарактеризувати інститут освіти як систему економічних відносин індивідів, що виникають у процесі виробництва, обміну й розподілу освітнього продукту (сукупності освітнього товару й послуги), виробленого інститутом освіти і функціонуючого в межах встановлених норм, правил поведінки, механізмів.

Освіту можна розглядати як інститут обміну, тому що знання виступають товаром у відносинах товарно-грошового обміну і, будучи об'єктом купівлі-продажу на ринку освітніх послуг, набувають споживчої вартості (здатність освіти задовольняти потреби, що виражається в користі споживача від споживання благ або послуг, у даному випадку після здобуття освіти за певним фахом) і мінової вартості (властивість освіти обмінюватися на кошти, які платить студент за здобуття знань або роботодавець, який оплачує виконання ряду функцій відповідно до отриманих знань.

Продуктом виробничого процесу в освітній діяльності виступають знання, що являють собою сукупність інформації певної професійної орієнтації. Результатом функціонування інституту освіти, втіленим у товарній формі, є диплом певного фаху як товар, що купується споживачем. Процес навчання, тобто передачі набутих поколіннями знань, досвіду, становлять освітні послуги як сукупність нетоварної форми інституту освіти.

Освітня послуга має властивості товару, що виявляються через особливості її реалізації. Оплата освітньої послуги здійснюється до фактичної її реалізації і являє собою процес реалізації освітнього продукту, безпосередньо беручи участь у формуванні внутрішнього валового продукту держави. Ціна поточного продукту освіти включає всі поточні витрати освітнього процесу, а саме: витрати на управління, організацію навчального процесу, заробітну плату професорсько-викладацького складу, навчальну літературу, забезпечення матеріально-технічної бази. На основі вивчення товарної форми освітній продукт представлений як сукупність освітнього товару, тобто кінцевих знань у вигляді спеціальної професійної інформації та кваліфікації, закріплених у дипломі встановленого зразка, й освітніх послуг - безпосереднього процесу передачі знань, умінь і навичок. Крім того, освіта є інститутом обміну інформацією в структурі обміну товарно-грошових відносин у вигляді освітнього інформаційного продукту або товару, який за сутнісною формою природи реалізації може бути представлений як у матеріальній, так і нематеріальній формі.

Теоретичні дослідження в межах концепції суспільного й приватного блага дозволили зробити висновок про змішану природу освіти як блага, оскільки в характеристиці принципів її функціонування простежуються ознаки як приватного, так і суспільного блага. З одного боку, освіта належить до суспільних благ за ознаками доступності, витратності й неподільності споживання, коли споживання одними суб'єктами не виключає зі споживання інших, а також сприяє загальному позитивному зовнішньому ефекту у вигляді підвищення рівня освіти, культури і продуктивності нації. З іншого, споживачі все частіше здобувають освіту на принципах платності, знання розглядаються як інвестування в людський капітал, які приносять прибуток, високий рівень професійної освіти і є запорукою соціального захисту.

На основі інституціональної природи освіти розкрито двоєдиний зміст інституціональної діяльності освіти в інноваційних прийомах: освіта інституціоналізує інформацію, тобто робить її прикладом для використання в системі наявних зв'язків і технологій; водночас освіта є інституціональним фільтром, проникаючи через який частина інформації у вигляді деструктивних інновацій залишається поза межами, не трансформуючись у знання, шаблони та правила.

Вивчення функціональних особливостей інституту освіти дає змогу з'ясувати його цінність для суспільства в економічному аспекті, що полягає в можливості інтернаціоналізувати значні вигоди, які потенційно дає процес передачі знань. Чим вищим буде рівень освіти всіх зайнятих, тим вищі потенційні можливості для зростання продуктивності праці в національній економіці, і тим більшим буде сукупний дохід суспільства. У ході дослідження розглянуто, що освіта може здійснювати вплив на зростання продуктивності праці, що має виявлятися у зростанні індивідуального прибутку працівника, рівня збільшення обсягів ВВП, життя населення, створюючи потенційні можливості для економічного зростання держави в цілому. Приріст ВВП за рахунок підвищення освіти зайнятих працею розраховується через цілий ряд показників: коефіцієнт освіти як співвідношення індексу зростання складності праці й індексу приросту ВВП, коефіцієнт приросту ВВП за рахунок освіти як індекс збільшення видатків на освіту, приросту інвестицій у фізичний капітал та індекс зростання ВВП. Таким чином, приріст ВВП на 1% вимагає приросту працівників у сфері професійно-технічної освіти на 3,2%, при чому, що найвищу віддачу дають видатки держави на початкову освіту. Звичайна грамотність, досягнута за рік навчання, сприяє підвищенню продуктивності праці в середньому на 30%. У всіх країнах Європейського Союзу відзначається й така закономірність: чим вищий рівень освіти дорослої людини, тим більше в неї можливостей подальшого професійного навчання. Серед членів домогосподарств із високим рівнем освіти лише 3% постійно мають низький доход, а серед членів домогосподарств із низьким рівнем освіти - 12%. Таким чином, вищий рівень освіти знижує, хоч і різною мірою, ризик безробіття в усіх країнах-членах Європейського Союзу.

Розгляд теоретичних положень дав змогу наголосити, що освіта - найважливіший важіль держави для підвищення її конкурентоспроможності, тому особливе значення мають витрати держави на освіту та розвиток науково-технічної сфери (відсоток від ВВП), що не тільки сприяє подальшому зростанню обсягів виробництва, продуктивності праці і якості товарів та послуг, а й приводить до загального підвищення соціально-економічних показників рівня життя.

Розділ другий - “Інституціональні умови та механізми трансформації освітніх інститутів” - присвячений вивченню інституціональної структури освіти, особливостей взаємодії окремих елементів - суб'єктів освітнього процесу. До основних елементів інституціональної структури освіти належать: держава, що виконує стосовно освітнього процесу нормативну, регламентуючу, регулюючу та контролюючу функції; освітня установа - основна ланка в інституціональній структурі освіти, яка надає спектр освітніх послуг і є творцем, носієм і організатором освітнього процесу; підприємство або фірма як самостійно господарюючий економічний суб'єкт, що вступає у взаємовідносини зі студентом чи ВНЗ щодо формування необхідних вимог як до студента, так і до ВНЗ, і споживач освітнього продукту.

На основі статистичних даних і теоретичних положень розглянуто і проаналізовано особливості трансформаційних процесів інституту освіти у світлі становлення ринкових відносин, що зумовлюють нові взаємозв'язки між суб'єктами освітнього процесу, розвиток альтернативних інституційних освітніх форм, що привело до одночасного функціонування навчальних закладів різних форм власності, структури, терміну навчання (курси підвищення кваліфікації післядипломна, безперервна освіта), форми здобування освіти (післядипломна, корпоративна, дистанційна освіта) в єдиному освітньому просторі. Динаміка вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації всіх форм власності за період з 1991 до 2005 року представлена на діаграмі 1.

Якщо в 1991/1992 навчальному році частка вищих навчальних закладів недержавної форми власності складала лише 1% від державних, то з 1995 до 2000 року спостерігався різкий стрибок у формуванні недержавних навчальних закладів - з 1,2% до 32,8% від загальної кількості функціонуючих в Україні. Сьогодні ВНЗ недержавної форми власності посідають 33% у структурі навчальних закладів інституту освіти. У той же час, незважаючи на досить вагомий обсяг ринку, зайнятий приватною освітою, на її частку припадає лише 14,9% студентів, прийнятих у ВНЗ різних форм власності на початок 2004/2005 року. У державні ВНЗ прийнято 78,4 % студентів, комунальної форми власності - 6,7%.

Діаграма 1.

На початок 2004/2005 року в Україні налічувалося 764 вищі навчальні заклади державної форми власності, зокрема: 132 університети, 55 академій, 46 інститутів, 119 коледжів, 244 технікуми, 168 училищ. Крім того, ринок освітніх послуг доповнюють приватні навчальні заклади, представлені в кількості 202 одиниці, із яких 34 університети, 7 академій, 73 інститути, 61 коледж, 23 технікуми, 4 училища. З них на Харківську область припадає 8,3% державних вищих навчальних закладів, 6,9% - приватних.

Розглядаючи динаміку приватних ВНЗ Харківської області за період із 1991 до 2006 року, можна відзначити, що перші приватні ВНЗ III-IV рівня акредитації з'явилися в 1990-1995 роках у кількості 8 ВНЗ, поряд із 28 державними, 2003 року нараховувалося 10 приватних і 30 державних ВНЗ, на початок 2005/2006 року - 9 і 28 відповідно. При цьому кількість студентів із розрахунку на один ВНЗ складає: державний ВНЗ - 8199 осіб, приватний - 1562 особи, що підкреслює панівну роль державного сектора освіти, але свідчить про повноцінне функціонування приватного сектора освіти, на частку якого припадає 19% студентів у Харківській області і 14,9% загалом по Україні.

Порівнюючи схожі статистичні дані щодо кількості студентів, що навчаються в державних і приватних ВНЗ США, можна засвідчити факт збільшення в середньому на 12% кількості студентів приватних ВНЗ у 80-ті й 90-ті роки. На початок 2000 року співвідношення студентів приватних і державних ВНЗ склало 1:4. У приватних ВНЗ США навчається 21,9% студентів. У Росії частка студентів, які віддають перевагу приватним ВНЗ, неухильно зростає. Так, на початок 1995/1996 навчального року їх кількість склала 52,4 тис. чол., що склало 7,7% від загальної кількості прийому студентів у ВНЗ, а вже в 2005 році їх кількість збільшилася до 268 тис. чол., - 16,3%.

Функціонування недержавного інституту освіти як однієї з інституціональних форм освітньої системи супроводжується умовами конкуренції, необхідності раціонального використання фінансових ресурсів, дотримання державним норм та критеріїв. За своєю природою він не може функціонувати й розвиватися без систематичної та різнопланової інноваційної діяльності, гнучкої реакції на мінливу ситуацію в країні, без пошуку нових, нетрадиційних, ефективних рішень. У цілому недержавні освітні установи привнесли у вітчизняну систему освіти нове “дихання”, а саме: створили реальне конкурентне середовище, покликане забезпечити динамічний розвиток системи освіти за рахунок ініціативи безпосередньо освітніх установ, виявлення прихованих резервів і впровадження новаторських ідей вищої школи, а не шляхом адміністративного тиску; забезпечили оперативну орієнтацію на реальні вимоги ринку праці, зокрема на перепідготовку й підвищення кваліфікації випускників; виявили гнучкість і динамізм у підготовці потрібних фахівців і підтримали оптимальне співвідношення: ціна навчання і якість освіти.

Теоретичний аналіз дозволив розглянути соціальні й виділити економічні функції інституту освіти як економічного інституту, що бере участь у ринковому кругообігу, є суб'єктом економічної діяльності, базується на принципах раціонального використання ресурсів, а також взаємодіє з іншими економічними інститутами - інститутом грошей, держави, власності, підприємництва, фінансовими інститутами.

У результаті інститут освіти перестає відігравати роль центру передачі й формування соціокультурних цінностей, а стає виробником дорогого продукту як сукупності освітнього товару й освітніх послуг, володіння яким підвищує конкурентні переваги його власника на ринку праці.

Вивчення особливостей реформування інституту освіти у зв'язку з Болонською декларацією дало змогу розкрити основні принципи й напрями Болонського процесу, які є результатом неминучої міжнародної інтеґрації в контексті національних інтересів України. Реалізація цих принципів приведе до реформування інституту освіти і глибоких інституціональних змін, тому цей процес повинен бути підконтрольним і регульованим в інтересах суспільства, щоб уникнути “відпливу інтелекту”, міграції кваліфікованої робочої сили, втрати національної традиції та фундаментальності у сфері освіти.

У ході вивчення інституту освіти виявлено його основну роль як одного з базових інститутів ринкового обміну, що функціонує в межах визначених правил і обмежень, які мають прихований імперативний характер примусу. Аналіз ринкової структури інституту освіти свідчить про те, що ринок освітніх послуг функціонує в умовах ринкової структури монополістичної конкуренції. Це означає, що освітні заклади конкурують через використання нецінових методів, роблячи акцент на спектр додаткових супутніх послуг-комплементів, а саме: організацію позанавчальної діяльності, розширення асортименту освітніх послуг, тобто надання занять з додаткових спеціальностей, факультативів, організацію наукової діяльності студентів, проведення наукових заходів.

Вивчення змісту видів і форм трансакційних витрат дозволило проаналізувати і класифікувати трансакційні витрати, з якими стикаються всі учасники освітнього кругообігу - освітня установа, держава, споживач-інвестор, одержувач освітнього продукту й фірма як представник ринку праці. Як показало дослідження, ефективність функціонування інституту освіти визначається розміром економії на трансакційних витратах. Економія трансакційних витрат при співпраці у кругообігу освітнього процесу виникає як результат сталих взаємовідносин, побудованих на певних нормах співпраці, стандартах поведінки, збігу сподівань у діях один одного, можливих у процесі тривалого контакту, в якому зацікавлені всі сторони.

Теоретичний аналіз дозволив розкрити зміст опортуністичної поведінки для інституту освіти - взаємовідносин між освітньою установою й споживачем освітніх послуг, які полягають в існуванні форм прихованого опортунізму - формальному виконанні й фактичному невиконанні своїх зобов'язань при повному використанні передбачених контрактом прав з метою зниження трансакційних затрат проведення контролю. На підставі вивчення затрат взаємодії ринку праці й інституту освіти доведено необхідність взаємної відповідальності всіх учасників освітнього процесу, зацікавлених в економії трансакційних витрат через організацію безпосереднього контакту, моніторингу ринку для визначення основних напрямів кадрової й освітньої політики, яка знайде відображення у формуванні державного замовлення на підготовку фахівців певних галузей науки, у регулюванні обсягів ліцензійного набору студентів, акредитації ВНЗ.

У дослідженні вивчено і класифіковано види опортуністичної поведінки за суб'єктом: ВНЗ, фірма, держава, споживач. Існування різних інвесторів освітнього процесу визначає різні вияви опортуністичної поведінки. Особливість цих взаємовідносин полягає в існуванні форм прихованого опортунізму, що виявляється з боку всіх учасників освітнього процесу у формальному виконанні й фактичному невиконанні своїх зобов'язань при повному використанні передбачених контрактом прав у відносинах (див. структурну модель опортуністичної поведінки суб'єктів освітньої діяльності).

Кожний із перелічених учасників опортуністичної поведінки схильний до такої форми взаємодії, тому що не хоче зазнавати додаткових витрат, пов'язаних із контролем якісного виконання сторонами своїх зобов'язань, тим більше, що термін “якісні” стосовно освітніх послуг має дуже місткий зміст, і визначити той спектр відносин, де страждає якість освіти, досить складно й дорого. На основі вивчення затрат взаємодії ринку праці, інституту освіти й держави доведена необхідність економії трансакційних затрат через організацію безпосереднього контакту цих суб'єктів як результату сталих взаємовідносин, вибудованих на певних нормах співробітництва, стандартах поведінки, збігу сподівань у діях один одного, можливого у процесі тривалого контакту.

ВИСНОВКИ

1. Дисертація містить теоретичні узагальнення, пов'язані з вивченням механізму функціонування економічних інститутів, зокрема інституту освіти. Особлива увага приділяється особливостям розвитку цього інституту в період соціально-економічної трансформації як складової інституціональної структури економіки, що включає інститути власності, держави, грошей, інститути ринку й приватного підприємництва, інститут національного майна. Взаємодія інститутів забезпечує впорядкованість у межах економічної системи, сприяє підвищенню рівня розвитку економіки, впливає на макроекономічні показники.

2. Проведений аналіз різних підходів до визначення терміна “інститут” дозволяє визначити інститут освіти як систему економічних відносин індивідів, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання освітнього продукту, що функціонує в межах визначених норм, правил поведінки, механізмів, що виконують ряд функцій. Аналіз інституту освіти доводить, що цей інститут суспільства виступає одним з інститутів ринкового обміну, що функціонує в межах певних правил і обмежень, які мають прихований імперативний характер. Крім того, інститут освіти взаємодіє з іншими економічними інститутами, виконує ряд економічних функцій, базуючись на принципах економічної ефективності. Кожний індивід, що вступає у взаємодію з інститутом освіти, робить це на основі особистої ініціативи, економічної вигоди, корисності й раціонального вибору.

3. У ході дисертаційного дослідження доведено, що освіта є соціально-економічним інститутом, який має характеристики, властиві як економічному, так і соціальному інституту, як-от: являє собою соціальний і економічний суб'єкт. Освіта є економічним інститутом, оскільки освітня установа є самостійним господарюючим суб'єктом економічних відносин, що виступає від свого імені в господарських операціях на ринку освітніх послуг, підкоряється ринковим законам, бере участь у конкурентній боротьбі, організує свою діяльність на принципі економічно раціонального використання ресурсів. Соціальним інститутом - через те, що об'єднує групу осіб, які здійснюють спільну діяльність і виконують певний комплекс функціональних обов'язків, спрямованих на формування й розвиток як загальнодержавної, так і індивідуальної цінності у вигляді знань, професійних навичок, забезпечення освіти населення.

4. Інституціональна структура освіти являє собою взаємодію таких суб'єктів освітнього процесу, як держава, що виконує стосовно освітнього процесу нормативну, регламентуючу, регулюючу та контролюючу функції; освітній заклад (ВНЗ або школа) - основна ланка в інституціональній структурі освіти, що надає спектр освітніх послуг і є творцем, носієм і організатором освітнього процесу. Підприємство або фірма є самостійно господарюючий економічний суб'єкт, що вступає у взаємовідносини зі студентом чи ВНЗ щодо формування необхідних вимог як до студента, так і до ВНЗ, і споживач освітнього продукту.

5. Дослідження природи освіти як товару й послуг дозволило запропонувати й розкрити зміст поняття “освітній продукт”, що являє собою сукупність освітніх товарів - кінцевих знань, спеціальної професійної інформації, кваліфікації, закріплених у дипломі встановленого зразка, і освітніх послуг - безпосереднього процесу передачі знань, умінь, навичок. Знання, будучи об'єктом купівлі-продажу на ринку освітніх послуг, як і будь-який інший товар, набувають споживчої вартості, тобто здатність освіти задовольняти потреби, що виражається в користі для споживача від споживання благ або послуг, у даному випадку після здобуття освіти за певною спеціальністю. Мінова вартість освітніх послуг полягає в здатності або властивості освіти обмінюватися на інші корисні речі в певних співвідношеннях, найчастіше - на кошти, які платить студент за отримання знань, або роботодавець, який оплачує виконання низки функцій відповідно до здобутих знань.

6. У ході дисертаційного дослідження обґрунтовано доцільність умовного поділу споживача освітніх послуг на такі категорії: споживач-інвестор і споживач-одержувач освітнього продукту. В особі споживача-інвестора освітніх послуг найчастіше виступають батьки студента, які інвестують в інтелектуальний капітал і майбутнє своїх дітей. Ним можуть бути держава шляхом формування державного замовлення й бюджетного фінансування освіти, а також фірма, що оплачує навчання своїх кадрів. Безпосередніми одержувачами освітнього продукту є студенти, що здобувають освіту найчастіше безкоштовно, на правах подарунка, за рахунок капіталовкладень батьків у майбутнє кар'єрне зростання або за рахунок державного бюджету. Відсутність матеріальної відповідальності перед інвестором освіти породжує поширення опортуністичної поведінки студента, зниження якості навчання, роботу не на повну силу, навчання для формального оволодіння певними спеціальними знаннями.

7. Проведення аналізу умов функціонування інституту освіти свідчить про те, що ринок освітніх послуг являє собою ринок монополістичної конкуренції, на що вказує конкуренція через використання нецінових методів - надання спектра додаткових супутніх послуг-комплементів, а саме: організація позанавчальної діяльності, розширення асортименту освітніх послуг. Тобто, проведення занять з додаткових спеціальностей, факультативів, організація наукової діяльності студентів, проведення наукових заходів.

8. Функціонування інституту освіти визначається розміром економії на трансакційних витратах. Економія трансакційних витрат при співробітництві “ВНЗ і фірма, представник ринку праці і студент” у кругообігу освітнього процесу виникає як результат сталих взаємовідносин, вибудованих на визначених нормах співробітництва, стандартах поведінки, збігу сподівань у діях один одного, яке можливе у процесі тривалого контакту, в якому зацікавлені всі сторони. Розвиток інституціональних освітніх форм являє собою одну з форм зниження трансакційних витрат інституту освіти, оскільки безпосередньо за їх допомогою реалізується можливість більш тісного контакту між учасниками освітнього процесу, формування нових стандартів і норм їх взаємодії.

9. На основі статистичних даних у дисертаційному дослідженні виявлено, що інститут освіти є одним із базових елементів інституціонального устрою господарської системи, цінність якого для суспільства в економічних межах держави полягає в можливості одержання значних вигод на макроекономічному рівні у вигляді підвищення продуктивності праці, збільшення темпів зростання ВВП, підвищення рівня життя населення. Процес розвитку суспільства прямо або приховано виступає як процес функціонування інституту освіти, бо будь-яка технічна зміна або інновація ґрунтується на попередньому навчанні і перебуває в прямій залежності від особливостей інституту освіти. Отже, потенційні можливості безлічі альтернативних відкриттів залежать від того, яким чином люди навчаються, досліджують, тобто безпосередньо від організації процесу навчання, а отже, від інституту освіти.

10. Вивчення трансформації інституту освіти під впливом соціально-економічних чинників сьогоднішньої дійсності дало змогу зробити висновок про необхідність розвитку інституціональних форм освітньої діяльності, що більш гнучко відповідають потребам споживчого попиту. Держава, виходячи зі своїх інтересів підвищення рівня розвитку економіки, нарощування темпів економічного зростання, зацікавлена в розвитку інституту освіти, тому, на погляд автора, необхідне сприяння держави в розвитку різних інституціональних освітніх форм, які здебільшого розвиваються як суб'єкти підприємницької діяльності, через надання умов пільгового оподатковування, державних дотацій. Держава може стимулювати споживача до постійного самовдосконалення через надання умов пільгового кредитування, субсидування. Саме процес постійної освіти суспільства протягом усього людського життя буде сприяти підвищенню рівня розвитку економіки, тому що освіта суспільства безпосередньо впливатиме на продуктивність праці, підвищення якої веде до розвитку науково-технічного прогресу і впливає на збільшення темпів зростання ВВП.

11. Завершенням будь-якого процесу інституціоналізації є інтеґрація нового виду економічної діяльності в існуючу структуру соціально-економічних відносин. У результаті трансформації інституту освіти відбулося зародження, розвиток і включення в єдиний освітній простір України інституціональних форм освітньої діяльності, потреба й актуальність розвитку яких відповідає вимогам часу. Інституціональні освітні форми - корпоративні, дистанційні, безперервні - являють собою результат упровадження інноваційного процесу в систему освіти, що дає можливість гнучкого і швидкого реагування на будь-які зміни споживчого попиту у сфері нових наукових і технологічних досягнень, що мають відбиток в освітньому процесі. Підтвердженням інституціоналізації освітніх форм є виділення й закріплення окремих принципів, концепцій, методологій, норм функціонування.

12. Вивчення особливостей функціонування інституту освіти довело: освіта сьогодні являє собою не тільки галузь економіки, об'єднуючи установи, що займаються навчанням, вихованням, передачею знань, випуском навчальної літератури, підготовкою вчительських кадрів. Це невід'ємна частина народногосподарського комплексу, що розвивається в нерозривній єдності з наукою, технікою, економікою, культурою, має значний вплив на формування інтелектуального і науково-технічного потенціалу країни. Вища освіта є найважливішим соціальним інститутом, що функціонує з метою задоволення суспільних потреб, і гнучко реагує на всі суспільні зміни і процеси. Поступово інститути освітньої сфери перетворюються на повноправних суб'єктів ринкових відносин, що стимулює трансформацію її структури, зміну функцій, знаходження нових джерел фінансування, пошук нових методів навчання і контролю знань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ За ТЕМою ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Астахова Е.В. Значение трансакционных издержек института образования и пути их оптимизации // Економіка: проблеми теорії і практики: Зб. наук. пр. В 5 т. - Д.: ДНУ, 2007. - Том 1, вип. 224, № 1. - С. 84-92.

2. Астахова Е.В. Трансформационные процессы социально-экономических институтов // Вiсн. Харк. політехн. ун-ту - 2005. - № 1. - С. 125-131.

3. Астахова Е.В. Институциональные признаки корпоративного образования // Вчені зап. Харк. гуманiт. ун-ту “Нар. укр. акад.”. - 2006. - Т. 12. - С. 130-140.

4. Астахова Е.В. К вопросу о рыночной деятельности приватных вузов // Вчені зап. Харк. гуманiтар. ун-ту “Нар. укр. акад.”. - 2002. - Т. 8. - C. 568-572. - Библиогр.: с. 572 (5 назв.)

5. Астахова Е.В. Основные направления трансформации института образования // Вчені зап. Харк. гуманiт. ун-ту “Нар. укр. акад.”. - 2005. - Т. 11. - С. 76-84.

6. Астахова Е.В. Особенности институциональных изменений в социально-экономическом пространстве Украины // Вiсн. Харк. нац. ун-ту iм. В.Н. Каразiна. Екон. сер. - 2005. - № 650. - С. 3-5.

7. Астахова Е.В. Трансформация гендерных ролей института науки и образования // Упр. розвитком. - 2005. - № 2. - С. 76-79.

Інші статті:

8. Астахова Е.В. Институциональные изменения в системе образования на пути к Болонскому процессу // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія: Зб. ст. - К., 2004. - Вип. 6, ч. 1. - С. 106-107.

9. Астахова Е.В. Место и роль последипломной подготовки в общей модели непрерывного образования // Непрерывное образование в контексте образовательных реформ в Украине: Монография/ Нар. укр. акад.; [Под общ. ред. В.И. Астаховой]. - Х., 2006. - Разд. 14. - C. 235-241. - В соавт.

Тези доповідей:

10. Астахова Е.В. Формирование корпоративной культуры института непрерывного образования // Управління розвитком: Зб. наук. ст. / Харк. нац. екон. ун-т. - Х., 2005. - № 2: Науково-практ. конф. “Проблеми органiзацiї та планування iнновацiйної дiяльностi пiдприємств”, 21-22 квiт. 2005 р. - C. 51-52.

11. Астахова Е.В. К вопросу финансового менеджмента приватного вуза // Як нам упорядкувати нашу вищу школу: IX Мiжнар. студент. наук. конф., Харкiв, 20 квiт. 2002 р. / Нар. укр. акад. и др. - Х., 2002. - C. 77.

12. Астахова Е.В. Управление приватным образовательным учреждением как социально-экономическим институтом // Днi науки, [Запорiжжя], 28-29 жовтня 2004: Зб. тез доп. / Гуманiт. ун-т “Запорiз. iн-т держ. та мунiцип. упр.”. - Запорiжжя, 2004. - Т. 1. - C. 137-139.

13. Астахова Е.В. Iнституцiйна криза суспiльства трансформацiйної економiки // Економiчний i соцiальний розвиток України в XXI столiттi: нацiональна iдентичнiсть та тенденцiї глобалiзацiї: Зб. тез доп. Другої мiжнар. наук.-практ. конф. молодих вчен., Тернопiль, 24-25 лют. 2005 р.: До 40-рiччя Терноп. акад. нар. госп-ва / Терноп. акад. нар. госп-ва, Рада молодих вчен. - Т., 2005. - Ч. 2. - C. 228-230.

14. Астахова Е.В. Актуализация институционального подхода к образовательной деятельности // Жизненные ценности студенчества в начале ХХI века: Программа и материалы Х Междунар. студен. науч. конф., Харьков, 12 апр. 2003 г. / Нар. укр. акад. и др. - Х., 2003. - C. 86.

АНОТАЦІЯ

Астахова К.В. Розвиток інститутів освітньої сфери у трансформаційній економіці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна - Харків, 2007.

У дисертаційній роботі проведено комплексне вивчення інституту освіти в умовах ринкової трансформації суспільства.

Розкрито зміст і особливості функціонування соціально-економічного інституту освіти в трансформаційній економіці, що зумовила інституціональні зміни в нормах, стандартах і функціях, напрямах взаємодії основних суб'єктів освітнього процесу, проявом якого є розвиток інституціональних освітніх форм: приватна, корпоративна, дистанційна, безперервна.

Розкрито особливу роль трансакційних витрат освітньої діяльності, проаналізовано явище опортуністичної поведінки суб'єктів освітнього процесу як результат мінімізації трансакційних витрат. Обґрунтовано тенденції розвитку інституціональних освітніх форм в умовах фундаментальної соціально-економічної трансформації, глобалізації, що актуалізує функції збереження й адаптації фундаментальної соціальної інформації, об'єктивно підвищує соціальний статус освіти.

Ключові слова: інститут освіти, інституціональні освітні форми, трансакційні витрати, опортуністична поведінка.

АННОТАЦИЯ

Астахова Е.В. Развитие институтов образовательной сферы в трансформационной экономике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли.

Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина - Харьков, 2007.

В диссертационной работе проведено комплексное изучение института образования в условиях рыночной трансформации общества.

Раскрыто содержание и особенности функционирования социально-экономического института образования в трансформационной экономике, повлекшей за собой институциональные изменения в нормах, стандартах и функциях, направлениях взаимодействия основных субъектов образовательного процесса. В результате зародились и получили дальнейшее развитие институциональные формы образования: частное, корпоративное, дистанционное, непрерывное.

Доказано, что в свете становления рыночных отношений институт образования перестает играть роль центра передачи и формирования социокультурных ценностей, а становится производителем интеллектуального образовательного продукта как совокупности образовательного товара и образовательных услуг. Обладание подобной интеллектуальной собственностью рассматривается как инвестиции в человеческий капитал, который приносит доход, повышает конкурентные преимущества как отдельного собственника на рынке труда, так и общества в целом, создавая положительный потенциал для наращивания темпов ВВП, повышения уровня жизни населения. На основе выводов исследования предложена классификация потребителя образовательного продукта, условно разделяющая его на такие категории, как потребитель - инвестор и потребитель - получатель образовательного продукта.

Теоретический анализ позволил рассмотреть социальные и выделить экономические функции института образования как экономического института, который участвует в рыночном кругообороте, является субъектом экономической деятельности. В основе функционирования институт образования базируется на принципах экономической эффективности - рационального использования ресурсов, а также взаимодействует с другими экономическими институтами - институтом денег, государства, собственности, предпринимательства, финансовым институтом.

На основе статистических данных и теоретических выкладок рассмотрены и проанализированы особенности трансформационных процессов института образования в свете становления рыночных отношений, которые обуславливают новые взаимосвязи между субъектами образовательного процесса. Завершением процесса институционализации явилось включение в единое образовательное пространство Украины новых институциональных форм образовательной деятельности, потребность и актуальность развития которых отвечает требованиям времени.

Раскрыта особая роль трансакционных издержек образовательной деятельности, проанализировано явление оппортунистического поведения субъектов образовательного процесса как результат минимизации трансакционных издержек, уточнена институциональная характеристика рыночно-конкурентного позиционирования образования как отрасли экономики и образовательных учреждений как поставщиков услуг, что делает образовательные учреждения объектами конкурентного давления со стороны других субъектов рынка.

Ключевые слова: институт образования, институциональные образовательные формы, трансакционные издержки, оппортунистическое поведение.

SUMMARY

Astakhova K.V. Development of Institutions of Educational Sphere in Transformation Economy. - Manuscript.

...