Розвиток інноваційно-орієнтованого землекористування

Відзначено, що об'єктивним чинником слабкого розвитку інвестиційної діяльності є і слабка поінформованість інвесторів щодо інвестиційно-привабливих об'єктів землекористування. В зв'язку з цим запропоновано створення інформаційних підрозділів при Міністерстві аграрної політики та Держкомземі України. При цьому, особливе місце у формуванні ринку інформації в землекористуванні займатимуть, на нашу думку, інформаційно-маркетингові центри, які, крім основної функції, щодо створення інформаційних баз, здійснюватимуть земельний маркетинг наукомістких замовлень та рекламну діяльність.

В роботі обґрунтовуються принципи інноваційної моделі землекористування, визначено основні принципи його інноваційної моделі, до яких відносяться: екологічна безпека; економічна доцільність; соціальна цілеспрямованість. Досліджено, що головними складовими системи інноваційної моделі є: система розробки наукових знань, розробки інновацій, система освіти та підвищення кваліфікації, використання інновацій, управління та регулювання інноваційного розвитку землекористування.

Таблиця 1. Поточні витрати на основні природоохоронні заходи в Україні, млн. грн.

В роботі обґрунтовано об'єктивну залежність результативності та ефективності інноваційно-орієнтованої моделі землекористування з розвитком управління проектами, яке визначається як методологія інноваційної - інвестиційної діяльності. На основі цього запропоновано визначення поняття «управління проектом», як мистецтво, керувати й координувати людські та матеріальні ресурси протягом життєвого циклу проекту і спрямовувати діяльність на реалізацію проекту з мінімізацією ризиків для досягнення визначених у проекті кінцевих результатів.

В роботі акцентовано увагу на тому, що інноваційно-орієнтоване землекористування повинно ґрунтуватись на засадах диференційованого підходу. Це означає, що з одного боку потрібно опрацювати механізм запровадження моделі, з другого боку - розвинути інфраструктуру запровадження моделі, які б на основі взаємозв'язків були адекватні умовам сталого землекористування.

У третьому розділі «Удосконалення інноваційно-інвестиційної діяльності у сфері використання земельних ресурсів» міститься комплекс досліджень щодо обґрунтування інноваційно-інвестиційної діяльності у землекористуванні.

Обґрунтовано, що найбільш пріоритетним організаційно-господарським механізмом інноваційно-інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки є наявність приватної власності на землю і нерухомість. Власність є фактором подолання безгосподарності, зупинення деградації земельних ділянок як складової частини реального матеріального багатства власника землі.

У методологічному аспекті немає сенсу ставити під сумнів актуальність приватної власності, а потрібно глибше і повніше науково-критично осмислити і розробити механізми реалізації приватної власності на землю і майно.

Встановлено, що найважливішим з таких механізмів є ринок землі. Тільки інститут приватної власності на землю та інститут земельного ринку є фундаментом розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності у галузі землекористування.

У процесі дослідження автор отримав результати, які свідчать, що в останні роки при формуванні законодавчо-правового поля інноваційної діяльності відбулися певні зрушення, проте воно ще залишається недосконалим. У зв'язку з цим запропоновано заходи щодо подальшого законодавчого врегулювання інноваційної діяльності: створення на рівні Держкомзему України державного органу управління інноваційним розвитком землекористування, який має координувати дії всіх органів виконавчої влади, щодо здійснення державної політики в цій сфері, визначення необхідних для цього фінансових, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів; визначення завдань, відповідальності та повноважень виконавчих органів державного управління щодо питань інноваційного розвитку землекористування на всіх рівнях системи управління земельними ресурсами; вдосконалення механізмів впровадження наукових досліджень в діяльність господарюючих суб'єктів на землі; подальше формування інноваційної, інформаційно-аналітичної, організаційно-технічної інфраструктури; формування інституціонального забезпечення інноваційних процесів, шляхом сприяння розповсюдженню організаційно-економічних структур, найбільш ефективних з точки зору продукування та впровадження інновацій; створення механізмів стимулювання інноваційної активності, здійснення інноваційного тиску на господарюючі суб'єкти запровадженням санкцій на використання неефективних ресурсо - та енергоємних, екологічно небезпечних технологій в землекористуванні тощо.

Проведений аналіз розвитку законодавчої бази інноваційної діяльності в землекористуванні, обґрунтовано доцільність стимулювання інноваційних процесів. На підставі вивчення зарубіжного досвіду запропоновано комплекс стимулюючих засобів інноваційної діяльності в землекористуванні: зменшення ставки земельного податку для інноваційних підприємств; списання витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) на собівартість продукції (послуг); не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу; обов'язкове залучення венчурних фірм до виконання крупних інноваційних проектів в землекористуванні; субсидії на проведення досліджень з розробки нових видів продукції чи технологій; цільові безоплатні субсидії підприємствам, що освоюють нову технологію; оплата витрат на технічну експертизу проектів, оцінку можливостей патентування результатів проведення НДДКР; пільгові кредити малим і середнім підприємствам, що вступають у промислову кооперацію з іншими фірмами і ін.

В роботі обґрунтовано положення про те, що ефективність інноваційної стратегії потрібно розглядати через призму інноваційної інфраструктури, до якої відносяться ринкова інфраструктура землі (інвестиції, іпотека, оцінка землі і нерухомості, маркетинг земельного ринку і нерухомості, кредитно - фінансова діяльність, коучінг і ін.) та науково-технічна інфраструктура (науково-технічні розробки, інвестиційні проекти, страхування інвестиційних ризиків, венчурне інвестування і ін.), що забезпечує функціонування взаємозвязків учасників інноваційного процесу і просування науково-технічних розробок на ринку інновацій.

В системі інноваційної інфраструктури особливе місце належить технопаркам, на які поширюється спеціальний режим інноваційно-інвестиційної діяльності, що передбачає податкові та митні пільги, державну підтримку стимулювання пріоритетних напрямків інноваційної діяльності. При цьому, зекономлені гроші можуть спрямуватися на реінвестицію, що дозволить зробити значний поступ у розвиток інноваційної інфраструктури. На основі розрахунків, зроблено висновок, що в умовах низької ціни, на землю поки що рано піднімати питання про продаж земель сільськогосподарського призначення, передачі їх під заставу, оскільки диспаритет цін, який існує між окремими галузями виробництва (наприклад, між продукцією сільського господарства і продукції галузі машинобудування) призводить до втрати її цінності як товару. Для визначення реальної ціни орних земель потрібно виходити з того, що ґрунти України потенційно можуть забезпечити земельну ренту на рівні 2,0-2,5 тис. грн. При терміні капіталізації земельної ренти у 33 роки, встановленого Кабінетом Міністрів України грошова оцінка земель складатиме 66-80 тис. грн. У методологічному аспекті підвищення ціни землі до її реальної вартості свідчитиме про соціально-економічну орієнтованість землекористування.

Обґрунтовано принципові положення інноваційно-інвестиційної політики, завдяки яким Україна може досягти лідерства на світовому і вітчизняному ринках. При цьому, враховуючи обмеженість наявного фінансового потенціалу країни, залучення інвестицій потрібно, сам перед, спрямовувати на пріоритетні інноваційні проекти, до яких відноситься, зокрема, Загальнодержавна програма використання землі або її складові. Причому, концепція інвестування інновацій повинна розроблятися на основі системного підходу, коли останнє не буде розпорошуватись за окремими підприємствами, а концентруватись у межах яружно-балкових зон чи водозбірних басейнів, на території яких розміщено агроформування. Протиерозійна організація території Ржищевської яружно-балкової системи площею понад 54 тис. га, яка охоплює Обухівський, Кагарлицький і Миронівський адміністративні райони Київської області є свідченням цього. Зменшивши втричі змив ґрунту щорічний чистий прибуток складатиме майже три мільйони гривень.

Враховуючи те, що для фінансування інновацій у потенційного інвестора не завжди є вільні кошти, тому автором обґрунтовано необхідність створення в Україні мережі іпотечних (земельних) банків, які б могли надавати кредити власникам землі і землекористувачам, здійснювати державний контроль за використанням коштів наданих в кредит, мобілізацію грошових ресурсів для здійснення державних програм використання і охорони земель.

Виходячи із завдань, які мають вирішувати такі банки їх діяльність повинна охоплювати такі основні напрямки: комерційний, економіко-правовий і контролюючий.

З метою створення умов для розвитку ефективної інвестиційної діяльності, надання інвестиційним процесам науково-економічного та екологічного обґрунтування в роботі досліджується процес розробки інвестиційних програм адміністративно-територіальних утворень, які потрібно розглядати через призму планомірного створення інвестиційних земельно-майнових комплексів та випереджаючій широкомасштабній підготовці привабливих інвестиційних проектів і їх продаж через інвестиційну біржу. Це забезпечить прозорість об'єктів інвестицій, незалежно від волі чиновника, зводяться до «нуля» ситуації, що породжують корупцію при розгляді питань надання земельних ділянок у власність чи користування.

З метою ефективного управління Програмою, активного залучення первинних інвестиційних ресурсів, в роботі обґрунтовується необхідність створення інвестиційних компаній, головним завданням яких є заснування якомога більшої кількості господарських структур на землі, незалежно від того чи їх площа складатиме тисячу і більше гектарів, чи 10-20 квадратних метрів. Проведені розрахунки свідчать, що розробка проектів земельно-майнових комплексів з наступною передачею їх інвесторам забезпечить надходження до бюджету Миколаївської області 12-14 млрд. грн. Щоб виробити і здійснювати політику розробки проектів земельно - майнових комплексів потрібно створити Департамент інвестиційного розвитку земельно - майнових комплексів, який повинен координувати роботу в області і районі.

Розроблено сценарій створення земельно - майнових комплексів. В основу створення господарських товариств на землі потрібно брати не тільки земельні частки (паї), а цілий земельно-майновий комплекс, куди б входили польові дороги, лісосмуги, водойми, господарські будівлі, вкраплені земельні угіддя тощо. Ці угіддя потрібно внести до статутного фонду новостворених господарств. Сторона, яка передала до статутного фонду ці землі може отримувати частку чистого прибутку, що розподіляється як дивіденди, виходячи з частки вартості орендованих земельних ділянок. На прикладі сільськогосподарського підприємства «Партизанська іскра» с. Кримка, фермерського господарства «Оазис» с. Іванівна, Первомайського району Миколаївської області доведено, що передача в «одні руки» земельно - майнового комплексу забезпечує порядок на землі, високу ефективність його функціонування. Розроблений бізнес-план (табл. 2) створення сільськогосподарського кооперативу засвідчив, що чиста поточна вартість проекту на кінець прогнозного періоду становить 13 365 306 грн.

Отримані результати фінансово-економічної оцінки інвестиційного проекту свідчать, що він є прибутковим, має прийнятний термін окупності - 4, 5 років. Внутрішня норма рентабельності перевищує ставку дисконту, що свідчить про потенційну успішність та стійкість проекту, гарантуючи своєчасне повернення залучених коштів.

Оцінка проекту на основі приведених показників - кожного окремо і всіх в комплексі - підтверджують доцільність його реалізації.

Таблиця 2. Показники бізнес-плану створення сільськогосподарського кооперативу