Методологічні засади формування соціальної статистики та її використання в управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади формування соціальної статистики та її використання в управлінні

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За сучасних орієнтирів світового розвитку державною філософією багатьох європейських країн стає формування соціальної держави, програмна мета якої - забезпечити гідні умови життя та добробуту своїх громадян, гарантувати соціальну справедливість і всебічну безпеку. В Україні перехід до ринкових відносин надзвичайно загострив соціальні проблеми і призвів до суттєвого зниження рівня та якості життя населення. Це зумовлено як тривалим спадом виробництва, так і процесами глибинного розшарування суспільства за рівнем доходів. Тому пріоритетними напрямами соціальної політики на сучасному етапі визначено: зменшення нерівності в розподілі доходів населення та масштабів бідності, становлення середнього класу, забезпечення життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.), захист прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку.

Згідно з визначеними пріоритетами перед соціальною статистикою постають нові й досить складні завдання методологічного та організаційного характеру, посилюються вимоги до статистичної інформації стосовно розвитку соціальних процесів у суспільстві. У заходах щодо реалізації Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №910 від 13 липня 2004 р., наголошується, що ефективне управління процесами, які відбуваються у соціально-економічному житті країни, неможливо без побудови сучасної, гнучкої та прозорої статистичної системи, здатної оперативно та об'єктивно надавати інформацію про соціально-економічні процеси, їх динаміку та перспективи розвитку.

Інформаційне забезпечення для прийняття ефективних управлінських рішень в соціальній сфері має базуватися на розгалуженій системі соціальних показників, які б у комплексі відбивали об'єктивні соціально-економічні процеси і суб'єктивне самопочуття населення. За змістом і методикою розрахунку показники системи мають відповідати міжнародним статистичним стандартам, враховувати специфіку України в межах чинного правового поля та відстежуватися на регулярній основі.

Органи державної статистики України проводять значну роботу по вдосконаленню методології соціальної статистики, гармонізації її з міжнародними стандартами і впровадженню у практику статистичних досліджень. Насамперед це стосується статистичних класифікацій і класифікаторів, модельного набору соціальних індикаторів життєвого рівня населення, інструментарію соціально-демографічних обстежень населення. Вибіркові обстеження домашніх господарств з питань економічної активності населення, зайнятості й безробіття, умов життя населення значно розширюють інформаційну базу соціальної статистики, а оцінювання людського розвитку та диференціації населення за рівнем доходів (витрат) та споживання товарів і послуг уможливлюють міжрегіональні й міждержавні порівняння.

Посилення соціальної компоненти в стратегії подальшого розвитку держави, орієнтація на підвищення якості і рівня життя населення, його соціального самопочуття вимагають удосконалення концептуальних і методологічних засад соціальної статистики, актуалізують проблему статистичного забезпечення соціального управління, передусім, інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень.

У витоків формування соціальної статистики були англійські економісти Дж. Граунт і У. Петті, в Росії - Д. Журавський і Ю. Янсон. Становлення окремих напрямів соціальної статистики на теренах СНД пов'язані з іменами М. Гарне, Ф. Ерісмана, Т. Заславської, Л. Маресси, Й. Пасхавера, М. Птухи, Р. Ривкіної, Н. Римашевської, Ф. Щербини, О. Шкаратана, В. Шляпентоха, А. Чаянова, В. Ядова та ін.

Сучасні проблеми соціальної статистики в контексті визначення механізмів реалізації державної соціальної політики стали об'єктом дослідження широкого кола українських науковців і фахівців: О. Амоши, Н. Власенко, О. Власюка, В. Ворони, В. Гейця, А. Колота, І. Курило, Е. Лібанової, О. Макарової, В. Мандибури, О. Новикової, О. Осауленка, О. Палій, М. Папієва, С. Пирожкова, М. Солдатенка та ін.

Методологічним аспектам соціальної статистики присвячені наукові праці С. Герасименка, О. Гладуна, А. Головача, А. Єріної, В. Захожая, І. Манцурова, В. Паніотто, Н. Парфенцевої, А. Ревенка, Ю. Саєнка, В. Саріогло, В. Швеця, В. Шишкіна. Їхні наукові доробки творчо використані в дисертаційній роботі.

В цілому нинішній стан наукової розробки даної проблематики уможливлює аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні, зокрема, це стосується демографічної ситуації, економічної активності, доходів і споживання населення, соціального захисту, розвитку людського потенціалу тощо. Разом з тим використання соціальної статистики в системі управління не має під собою завершеної фундаментальної основи. Потребують наукового обґрунтування методологічні принципи комплексного статистичного аналізу соціальних процесів на основі міжнародної системи соціальних індикаторів, класифікацій і стандартів; поза полем зору дослідників залишаються програмно-методологічні засади соціального моніторингу; не відпрацьовано механізми гармонізації даних, отриманих з різних джерел; принципово новим напрямом удосконалення соціальної статистики є агрегування та систематизація інформації стосовно соціальних послуг у вигляді сателітних (допоміжних) національних рахунків.

Отож, розробка методологічних засад формування системи статистичного забезпечення соціального управління є актуальною науковою проблемою. Розв'язання її сприятиме підготовці обґрунтованих та ефективних управлінських рішень, спрямованих на підвищення якості і рівня життя населення України. Саме це зумовило вибір теми дослідження, його логіку і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у безпосередньому зв'язку з науково-дослідними темами, включеними до плану наукових досліджень: Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Методологія і методика статистичного аналізу соціально-економічних явищ і процесів» (реєстраційний номер 0100U006873); Інституту економіки промисловості НАН України - «Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)» (реєстраційний номер 0101U001123) та «Механізм забезпечення та розвитку людського потенціалу (організаційно-управлінський, соціально-економічний та правовий аспекти)» (реєстраційний номер 0104U003431); Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України «Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз» (реєстраційний номер 0103U005480).

Особистий внесок автора полягає у розробці методологічних аспектів дослідження соціальних процесів, що відбуваються в умовах системної трансформації суспільства, та методичних рекомендацій з організації соціального моніторингу, формування і систематизації ознакової множини регіонального індексу людського розвитку, обстеження соціально-економічної захищеності населення.

Наукові здобутки, що містяться в дисертації, знайшли відображення також у науково-практичних розробках Держкомстату України в межах реалізації заходів Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики та Програми реформування державної статистики на період до 2002 року (подовжена на 2003 р.) за напрямом «Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України» (реєстраційний номер 0103U007401), Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року за напрямом «Удосконалення процедур збирання, обробки та поширення статистичної інформації». Роль досліджень автора полягає у розробці концептуальних і методологічних підходів до формування допоміжних соціальних рахунків.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне узагальнення та обґрунтування методологічних і організаційних засад формування соціальної статистики в контексті гармонізації її з міжнародними соціальними стандартами і вимогами щодо інформаційно-аналітичного забезпечення соціального управління.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення сукупності наукових завдань теоретичного, методологічного та практично-методичного характеру, зокрема:

- узагальнити та систематизувати методологічні принципи формування інформаційно-аналітичного забезпечення соціального управління;

- обґрунтувати програмно-методологічні засади організації соціального моніторингу як інструменту підтримки прийняття та корегування управлінських рішень;

- дослідити методологічні аспекти оцінювання дієвості соціальної політики в країні за допомогою системи соціальних індикаторів;

- довести доцільність використання інтегральних оцінок у соціальному моніторингу;

- розкрити роль регіональних індексів людського розвитку для виявлення ключових проблем та пріоритетних напрямів розвитку кожного регіону;

- узагальнити міжнародні організаційно-методичні підходи до статистичного оцінювання соціально-економічної захищеності населення;

- оцінити стан та тенденції соціально-економічної захищеності населення України;

- визначити концептуальні засади, цілі та аналітичні можливості допоміжних соціальних рахунків, а також особливості їх побудови в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України;

- довести інформаційну потужність допоміжних соціальних рахунків при визначенні стратегічних цілей соціальної політики (на прикладі рахунку охорони здоров'я).

Об'єктом дослідження обрано масові соціальні явища і процеси, що відбуваються в Україні.

Предметом дослідження є методологічні засади формування соціальної статистики як інформаційно-аналітичної бази підтримки управлінських рішень в соціальній сфері.

Методи дослідження базуються на загальнонаукових засадах і фундаментальних положеннях економічної теорії, соціальної філософії та статистичної науки. Теоретико-методологічну і методичну основу дисертаційної роботи становить системний підхід, згідно з яким всі процеси і явища аналізуються у взаємозв'язку, взаємозалежності та розвитку. Специфіка предмета дослідження і конкретні дослідницькі завдання зумовили використання традиційного арсеналу статистичних методів, зокрема, групувань і класифікацій, систем статистичних показників, характеристик варіації, динаміки і взаємозв'язків, багатовимірних оцінок, статистичних таблиць і графіків, узагальнення і систематизації статистичних спостережень.

Інформаційною базою дослідження є дані державних статистичних спостережень, базових вибіркових обстежень домогосподарств (населення) України і окремих соціально-демографічних обстежень, офіційні статистичні публікації, методологічні матеріали Держкомстату України, міністерств і відомств України, рекомендації міжнародних статистичних організацій, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених та спеціалістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв'язанні важливої наукової проблеми - розробці методологічних засад формування соціальної статистики як інформаційно-аналітичної бази для обґрунтування управлінських рішень в соціальній сфері.

Найбільш вагомі теоретичні та практичні результати, що визначають наукову новизну дослідження і виносяться на захист, такі:

Вперше:

- теоретично обґрунтовано концептуальні засади соціальної статистики та систематизовано її принципи в контексті інформаційно-аналітичного забезпечення державних соціальних програм;

- визначено комплекс програмно-методологічних і організаційних питань соціального моніторингу як інструменту підтримки управлінських рішень, що уможливить супровід соціальної програми від етапу її розробки до етапу досягнення кінцевої мети;

- запропоновано систему індикаторів для оцінювання дієвості соціальної політики в країні і здійснення порівняльного аналізу соціального становища населення різних країн. На відміну від інших ця система спирається на фундаментальні цілі соціальної політики і містить два типи індикаторів: одні характеризують першочергові соціальні цілі, другі - дії суспільства, спрямовані на досягнення цілей;

- розроблено програмно-методологічні положення обстежень стану соціально-економічної захищеності населення в контексті реалізації соціальних потреб, інтересів, прав, гарантій і свобод людини, що надає можливість контролювати рівень соціальної безпеки, виявляти джерела та причини соціальних ризиків, аналізувати вплив державної політики на життєвий рівень і соціальне самопочуття громадян;

- здійснено комплексне статистичне оцінювання стану та тенденцій соціально-економічної захищеності населення України. Результати проведених наукових досліджень засвідчили, що Україна має значний потенціал для удосконалення управління соціальним розвитком, формування умов для забезпечення соціально-економічної захищеності особи, збереження та розвитку людського і трудового потенціалу в державі та її регіонах;

- адаптовано до міжнародних стандартів методологію формування допоміжних соціальних рахунків, в яких фіксуються ресурси, залучені з усіх джерел фінансування на забезпечення діяльності відповідної галузі соціальної сфери, і витрати; запропоновано механізм гармонізації даних, отриманих з різних джерел для формування матриці соціальних рахунків;

- розроблено та впроваджено методологічний інструментарій формування національного рахунку охорони здоров'я, який дозволяє відстежувати тенденції витрат та оцінювати діяльність всієї системи охорони здоров'я, приймати обґрунтовані стратегічні рішення в цій сфері.

Удосконалено:

- загальну схему інформаційних потоків у соціальній статистиці і механізми узгодженості та інтегрованості адміністративних даних з даними державної статистики як для оцінки соціально-економічної ситуації в країні, так і для міжнародних порівнянь;

- систему гармонізованих з міжнародними стандартами показників для моніторингу соціальних процесів, що дозволяє на будь-якому етапі реалізації соціальної програми оцінити її дієвість як в цілому, так і окремих передбачених програмою заходів, а відтак вчасно їх коригувати;

- методологічні положення по використанню регіональних індексів людського розвитку в соціальному моніторингу, що дозволяє проводити міжрегіональні порівняння за базовими аспектами людського розвитку і контролювати виконання цільових програм та конкретних адресних заходів у кожному регіоні.

Дістали подальшого розвитку:

- засади системного підходу до визначення потреб користувачів та порядку забезпечення їх необхідною інформацією про перебіг соціальних процесів і соціальне самопочуття різних соціально-демографічних груп населення;

- методика статистичного оцінювання регіонального людського розвитку з метою визначення пріоритетів регіональної соціальної політики;

- теоретичні узагальнення щодо сутності, еволюції концепцій та принципів соціального управління в контексті реалізації державної соціальної політики.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і мають форму, придатну для використання у практичній діяльності органів державної статистики, міністерств і відомств України.

Наукові розробки концептуальних і методологічних засад статистики послуг використані Державним комітетом статистики України при впровадженні у статистичну практику, починаючи з 2002 року, принципово нової системи показників статистики послуг, побудованої відповідно до вимог європейських статистичних стандартів (Довідка №05/2-1-8/52 від 23.12.2005).

Окремі положення та рекомендації щодо системи показників регіонального людського розвитку використані Державним комітетом статистики України при впровадженні у статистичну практику, починаючи з 2000 року, щорічних розрахунків інтегральних регіональних індексів людського розвитку (Довідка №05/2-1-8/53 від 26.12.2005).

Концептуально-методологічні підходи до оцінки обсягів туристичної діяльності та їх впливу на економіку країни використані Державним комітетом статистики України при впровадженні у статистичну практику методології складання допоміжного рахунку туризму (Довідка №05/2-1-8/54 від 28.12.2005).

Науково-практичні положення щодо організаційно-методичних підходів до визначення та статистичного оцінювання соціально-економічної захищеності населення використовуються Державним комітетом статистики України при здійсненні моніторингу за даними вибіркових соціально-демографічних обстежень «Базова захищеність населення України» (Довідка №05/6-8/36 від 14.08.2006).

Концептуально-методологічні підходи до формування допоміжних соціальних рахунків використані Державним комітетом статистики України при впровадженні у статистичну практику складання національних рахунків охорони здоров'я, починаючи із 2003 року (Довідка №05/6-8/65 від 28.12.2006).

Результати наукових досліджень, що стосуються методологічних принципів та практичних рекомендацій в частині інформаційно-аналітичного забезпечення соціальної політики, використані Міністерством праці та соціальної політики України при розробці української Моделі соціального бюджету та проектів «Концепції соціальної держави» та «Концепції соціальної політики» (Довідка №11/10/136-07 від 02.03.2007).

Наукові положення щодо статистичного оцінювання стану та тенденцій соціально-економічної захищеності населення та наукові узагальнення з оцінки стану, проблем та тенденцій розвитку людського потенціалу регіонів України використовуються Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці та реалізації регіональної стратегії соціально-економічного розвитку та інших нормативно-правових документів соціальної спрямованості, а також при розробці та контролі виконання цільових програм та конкретних адресних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ та забезпечення подальшого соціального розвитку в Донецькому регіоні (Довідка №2-1001-05/01 від 14.03.2007).

Теоретичні та методологічні положення дисертації впроваджені у навчальний процес при викладанні курсів «Соціальна статистика» та «Правова статистика» на факультеті інформаційних систем і технологій (освітньо-професійна програма підготовки бакалаврів за спеціальністю 6110 - Економічна статистика) та наукову діяльність кафедри статистики Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (Довідка від 21.03.2007).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід стосовно формування соціальної статистики як бази інформаційно-аналітичного забезпечення соціальних програм в рамках реалізації державної соціальної політики. Дисертація містить наукові ідеї, методологічні розробки та рекомендації, які отримані особисто автором і впроваджені у практичну діяльність органів державної статистики, міністерств та відомств України. Обсяг особистого внеску автора у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертації доповідались на міжнародних і національних науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: I-IV Науково-практичних конференціях «Соціально-економічна захищеність населення України» (Київ, травень 2001 р., грудень 2002 р., грудень 2003 р., квітень 2005 р.), Науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку державної статистики» (АР Крим, Ялта, вересень 2001 р.), Міжнародному семінарі «Соціально-економічна захищеність населення» (Швейцарія, Женева, МОП, листопад 2001 р.), Національній конференції «Сучасний стан та перспективи розвитку регіональної статистики» (АР Крим, Ялта, вересень 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-трудові відносини та соціальна політика у сучасних економічних умовах (Донецьк, квітень 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Мотивація трудової діяльності в умовах формування конкурентного середовища» (Хмельницький, червень 2003 р.), Науково-практичній конференції «Стратегія розвитку державної статистики до 2008 року» (АР Крим, Судак, вересень 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розвитку статистики» (АР Крим, Ялта, вересень 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективні напрями розвитку державної статистики України» (АР Крим, Алушта, вересень 2005 р.), ІІІ-IV Науково-практичних конференціях з нагоди Дня працівників статистики «Система державної статистики в Україні: сучасний стан, проблеми, перспективи» (Київ, грудень 2005, 2006 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції «Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство» (Донецьк, квітень 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи» (Київ, жовтень 2006 р.).

Методологічні і практичні результати дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях методичної комісії та колегії Держкомстату України.

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 39 наукових праць загальним обсягом 202,15 друк. арк., з них особисто автору належить 45,42 друк. арк., у тому числі 1 одноосібна монографія, 4 монографії у співавторстві, 1 навчальний посібник, 23 статті у фахових виданнях, 10 праць в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 386 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить 65 таблиць на 71 сторінці, 44 рисунки на 43 сторінках та 10 додатків на 101 сторінці. Список використаних джерел містить 218 найменувань на 19 сторінках.

Основний зміст дисертації

соціальний управління інформаційний політика

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, надано характеристику наукової новизни, практичного значення результатів дослідження та інформацію щодо їх апробації.

У розділі 1 «Соціальна статистика як інформаційно-аналітична база соціального управління» в контексті сучасної парадигми соціального управління та реалій ринкової економіки обґрунтовано методологічні засади та інструменти соціальної статистики як інформаційно-аналітичної бази підтримки управлінських рішень в соціальній сфері.

Трансформаційні процеси в Україні в 90-х роках ХХ століття супроводжувалися глибоким спадом економіки, що концентровано відбилося на соціальній сфері: зростав рівень безробіття, зменшувалися реальні доходи населення, посилювалася поляризація суспільства (у 2006 р. децильний коефіцієнт диференціації сукупних витрат становив 1:26), з розширенням зони бідності погіршувався стан здоров'я населення. За таких умов актуалізується необхідність підвищення дієвості соціального управління.

Соціальне управління - це система соціально-економічних заходів, спрямованих на підтримку соціальної стабільності та соціального прогресу. Основним суб'єктом соціального управління є держава, а ключовим принципом управління - оптимальне розв'язання проблеми співвідношення економічної ефективності і соціальної справедливості. В умовах системної трансформації соціальне управління спрямовується, передусім, на збереження людського потенціалу, захист населення від безробіття та інфляції, гарантування йому прав і свобод, зниження рівня соціальних ризиків та небезпек для особи і суспільства. Інструментами реалізації соціального управління є нормативи, що окреслюють мінімум соціальної забезпеченості (прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і пенсії) та діють як законодавчо установлені і обов'язкові, соціальні індикатори, що характеризують порогові, гранично допустимі рівні певних показників (рівень безробіття, рівень інфляції, забруднення довкілля), соціальні трансферти тощо.

Необхідну інформацію для визначення цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку, оцінки проблемних ситуацій, розробки соціально-економічних заходів і прийняття зважених управлінських рішень в соціальній сфері має надавати соціальна статистика. Об'єктами її дослідження є, з одного боку, населення, його різні соціально-демографічні групи і окремі особи як споживачі товарів, послуг та інформації, з іншого, - структури, що надають населенню послуги, організують певний соціальний процес (заклади охорони здоров'я, освіти, культури тощо). В дисертації розкривається багатоаспектність, неоднорідність та багатовимірність об'єктів соціальної статистики, динамічність соціальних процесів і взаємозв'язок їх з іншими процесами суспільного життя. Відповідно, соціальна статистика потребує досить гнучких методологічних підходів до систематизації та впорядкування своїх об'єктів, формування системи показників, визначення джерел інформації, обґрунтування методів збирання, узагальнення й аналізу статистичних даних, використання результатів аналізу в системі соціального управління як на національному, так і на субнаціональному (регіональному, районному) рівнях.

Кожний аспект соціальної сфери характеризується певним набором показників-індикаторів і соціальних нормативів, інтеграція яких в єдину структуровану систему дозволяє відтворити цілісну картину соціального життя суспільства, виявити притаманні соціальним процесам закономірності і тенденції. В дисертації дається розгорнута характеристика системи показників соціальної статистики в цілому і окремих її підсистем, розкриваються взаємозв'язки між різними аспектами соціальних проблем, а також між соціальними, економічними, демографічними та екологічними процесами, які необхідно враховувати на всіх етапах проектування та здійснення статистичних робіт.

Основними джерелами інформації про соціальні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві, є: переписи населення і житлового фонду, багатоцільові вибіркові обстеження домогосподарств, соціально-демографічні обстеження населення, державні статистичні спостереження та вибіркові обстеження підприємств, дані адміністративного обліку, оцінки експертів.

Переписи населення та житлового фонду створюють інформаційну базу для розрахунку низки соціально-демографічних характеристик, необхідних для обґрунтування соціальної політики і соціальних програм щодо розвитку таких аспектів соціального життя як освіта і грамотність, зайнятість і людські ресурси, рівень життя, охорона репродуктивного здоров'я і планування сім'ї; житлове будівництво і навколишнє середовище; урбанізація, розвиток сільських районів, розвиток транспорту і доріг тощо.

За даними вибіркових обстежень умов життя домогосподарств визначаються доходи (витрати) населення в цілому і в розрізі окремих соціальних груп, оцінюється ступінь диференціації населення за добробутом, здійснюється моніторинг бідності; ці дані слугують базою розрахунку соціального бюджету, визначення соціальних стандартів та нормативів, обґрунтування пріоритетних заходів щодо соціального захисту окремих верств населення; їх залучають для розрахунку макроекономічних показників розвитку країни, індексу споживчих цін, визначення обсягів неформального сектору економіки тощо.

Обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення є найповнішим джерелом унікальної (з погляду соціально-демографічних характеристик населення) інформації стосовно зайнятості і безробіття. Інформаційну базу про стан ринку праці доповнюють вибіркові обстеження підприємств.

Важливою функцією соціальної статистики є забезпечення «зворотного зв'язку» - надання суб'єкту управління інформації щодо сприйняття населенням змін соціальної ситуації в тій чи іншій сфері, реагування на певні соціальні заходи, соціальне самопочуття. Це дає можливість своєчасно й оперативно коригувати соціальні програми, диференціювати соціальну політику з урахуванням специфіки соціально-економічного розвитку регіонів. Цю функцію виконують спеціально організовані обстеження - соціальні моніторинги. В Україні в рамках спільного проекту Міжнародної організації праці (МОП) та Програми розвитку ООН створені системи моніторингу рівня соціально-економічної захищеності населення та гнучкості праці на підприємствах.

В системі соціального управління на всіх його рівнях, окрім даних державної статистики, широко використовують інформацію інших державних установ - адміністративні дані, які не завжди відповідають стандартним статистичним поняттям та класифікаціям. В дисертації окреслені шляхи забезпечення узгодженості та інтегрованості адміністративних даних. Аргументовано необхідність комплексного використання даних, отриманих із різних джерел, на взаємодоповнюючій основі, пропонується механізм їх гармонізації. Першим кроком у цьому напрямі стала розробка переліку гармонізованих показників та уніфікованих ознак для обов'язкового включення до програм вибіркових обстежень та переписів населення.

Віддаючи належне наявній інформаційно-аналітичній базі соціальної статистики, яка є підґрунтям розробки, моніторингу та аналізу ефективності соціальних і загальнодержавних програм, обґрунтування і перегляду соціальних стандартів та нормативів, автор визначає шляхи подальшого вдосконалення її методології, що забезпечує реалізацію пріоритетних положень Програми інтеграції України в європейське співтовариство.

Визначено, що першочерговими завданнями соціальної статистики в Україні на сучасному етапі її розвитку є: вдосконалення та розширення системи соціальних показників, які дозволять відобразити новітні аспекти економічного та соціального розвитку країни; подальша адаптація програм державних статистичних спостережень до міжнародних стандартів; створення системи соціального моніторингу, що відстежує перебіг соціальних процесів; вдосконалення методології оцінювання та аналізу соціально-економічної захищеності населення; подальший розвиток системи національних рахунків в частині розробки методології формування матриць соціальних рахунків.

У розділі 2 «Соціальний моніторинг як інструмент підтримки прийняття управлінських рішень» доведено необхідність поточного цілеспрямованого спостереження в системі управління за процесами в соціальній сфері з метою оперативної діагностики їх стану, виявлення закономірностей перебігу в часі та прогнозування; систематизовано множину показників-індикаторів, які характеризують рівень життя населення країни в цілому і окремих його соціальних верств; доведено доцільність використання інтегральних оцінок у соціальному моніторингу, зокрема регіонального індексу людського розвитку; обґрунтовано методологічні підходи до організації соціального моніторингу.

В умовах переходу до соціально-орієнтованої ринкової економіки зростає складність прийняття управлінських рішень і забезпечення дієвого контролю за їх виконанням. Відповідно зростає потреба органів державного та регіонального управління в оперативній і достовірній інформації про стан і тенденції соціально-економічних процесів, про реакцію на управлінські рішення різних верств населення. Таку функцію має виконувати моніторинг.

Соціальний моніторинг - це державна система безперервного спостереження за станом соціально-економічної сфери з метою своєчасного виявлення і системного аналізу змін, які в ній відбуваються, для попередження негативних тенденцій, що ведуть до соціальної напруги, а також для прогнозування найважливіших процесів у цій сфері. Досвід розвинених держав свідчить, що здійснення соціального моніторингу є необхідною передумовою оцінки ефективності і коригування соціальної політики.

В дисертації узагальнено існуючі підходи до створення систем моніторингу з урахуванням національної специфіки соціальних процесів, систематизовано основні принципи організації та проведення соціального моніторингу в Україні, окреслено комплекс організаційних і програмно-методологічних питань. Етапи і основні структурні елементи організації соціального моніторингу подано на рис. 2.

Найскладнішим і найвідповідальнішим етапом створення соціального моніторингу є формування інформаційно-аналітичної бази, передусім, системи показників-індикаторів. Порівняльний аналіз різних методологічних підходів до формування системи соціальних індикаторів, запропонованих міжнародними організаціями і окремими країнами, свідчить, з одного боку, про спільність основних принципів та підходів, з іншого, про вплив на систему моніторингу соціально-економічних відносин в країні та соціальної політики. Тобто країни обирають для використання ті індикатори, які відповідають їхнім пріоритетам, цілям і завданням.

В дисертації сформульовано основні принципи формування системи показників-індикаторів:

1) Принцип тотожності. Система показників має відбивати основні характеристики досліджуваного об'єкту, оцінювати його стан та закономірності розвитку.

2) Принцип узгодженості, послідовності. Інформація має бути узгоджена по вертикалі від мікрорівня через кілька ступенів і каналів узагальнення (регіони, види діяльності, відомства) до загальнодержавного рівня.

3) Принцип комплексності, системності. Передбачає спостереження як за окремими аспектами соціального процесу, так і всебічне вивчення соціальних процесів з позицій системного підходу.

За участі автора у Державному комітеті статистики України структуровано множину соціальних показників-індикаторів, які характеризують різні аспекти рівня життя населення і відображають стан задоволення суспільних потреб за окремими їх видами. Система містить 10 блоків, у тому числі, макроекономічні показники, демографічні, охорона здоров'я та безпека, освіта, зайнятість населення, матеріальна забезпеченість населення, рівень та структура особистого споживання, житлові умови, пенсійне забезпечення, соціальна напруга. Ця система індикаторів формується на базі наявних інформаційних ресурсів (без додаткових фінансових витрат); включені в систему індикатори відповідають вимогам міжнародних стандартів та рекомендацій і є невід'ємними компонентами соціальних програм.

Аргументована позиція, згідно якої моніторинг повинен супроводжувати соціальні програми на етапах їх планування, розробки та безпосередньої реалізації. В цілому, соціальний моніторинг слід розуміти як інструмент накопичення інформації для аналізу, оцінки і прогнозування основних напрямів соціального розвитку, контролю виконання програм. Інформаційна база моніторингу постійно актуалізується і цілеспрямовано використовується. В дисертації окреслені сфери практичного використання результатів соціального моніторингу різними управлінськими структурами, зокрема:

а) оцінювання стану, виявлення існуючих проблем і тенденцій у соціальному розвитку;

б) сприяння розробці необхідних на даному етапі напрямів соціального реагування;

в) використання соціальних індикаторів як основи формування сценарних варіантів для визначення перспектив соціального розвитку в умовах сьогодення.

Аналіз світового досвіду переконує, що окрім контрольно-аналітичної функції, соціальний моніторинг можна використати для оцінювання ефективності державної соціальної політики. При виконанні цієї функції індикатори соціального моніторингу поділяються на три типи:

- Соціальний контекст - індикатори, що не є метою соціальної діяльності, але є ключовими для розуміння її контексту.

- Соціальний статус - індикатори тих соціальних ситуацій, які є першочерговими і на які спрямована соціальна політика.

- Соціальні реакції - індикатори, що описують дії суспільства в процесі досягнення соціальних цілей.

Визначено фундаментальні соціальні цілі, за якими мають бути згруповані індикатори: самозабезпеченість (А), справедливість (В), здоров'я (С) і соціальна згуртованість (D). Шляхом порівняння індикаторів реакції з індикаторами статусу оцінюється дієвість соціальної політики. В табл. 1 наведено індикатори однієї з фундаментальних цілей соціальної політики - здоров'я.

В дисертації зауважено, що оцінювання ефективності соціальної політики вимагає визначення пріоритетності державних заходів за критеріями безпеки. Така оцінка ґрунтується на порівнянні фактичних рівнів соціальних індикаторів з мінімально допустимими (пороговими) їх значеннями. Наближення значення індикатора до нижньої нормативної межі є сигналом соціальної деформації або навіть соціальної загрози, що потребує коригування соціальної політики або термінового втручання держави, щоб уникнути соціальних руйнувань, усунути загрозу соціальній безпеці.

Індикатори здоров'я

Доведено аналітичну потужність і важливість використання в системі соціального моніторингу інтегрального показника рівня життя населення - індексу людського розвитку. За участі автора разом з науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України розроблено методику вимірювання регіонального людського розвитку, яка адаптована до національних умов, передусім до національної статистичної бази, уможливлює обґрунтовані порівняння регіонів як за інтегральним індексом, так і за окремими аспектами людського розвитку на основі компонентних індексів (рис. 3).

Інтегральний індекс людського розвитку має ієрархічну структуру, він розраховується як середня арифметична зважена з компонентних індексів, кожний з яких своєю чергою усереднює стандартизовані значення певної множини соціальних показників.

За результатами комплексного статистичного дослідження стану та тенденцій регіонального людського розвитку визначені рейтинги регіонів України і здійснена їх типологія, виокремлено регіони з відносно сталим розвитком або стабільним станом і проблемні регіони. Це послужило підґрунтям для виявлення ключових проблем та пріоритетних напрямів розвитку кожного регіону.

Зазначено, що регіональний індекс людського розвитку і його складові певною мірою відображають ефективність діяльності органів державної влади відповідного регіону стосовно розвитку людського потенціалу, що актуально в умовах посилення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Разом з тим методологія оцінювання стану та тенденцій регіонального людського розвитку потребує подальшого вдосконалення. Це стосується як змісту показників, включених в модель регіонального індексу, так і вагових коефіцієнтів окремих його складових, які не переглядалися з 1999 р. Через асинхронність розвитку різних соціальних процесів з часом відбувається перерозподіл впливу факторів на рівень людського розвитку, окремі показники втрачають свої класифікаційні властивості, що ускладнює диференціацію регіонів. З метою забезпечення адекватності регіональних індексів людського розвитку реальним процесам автором запропоновано зміни в системі включених в модель індексу показників.

У розділі 3 «Статистичне оцінювання соціально-економічної захищеності населення» обґрунтовано концептуально-методологічні засади моніторингу соціально-економічної захищеності населення України, мета якого - оцінити потребу в соціальному захисті членів суспільства, з'ясувати суб'єктивну оцінку окремих соціальних груп щодо своєї економічної та соціальної захищеності, виявити джерела та причини соціальних ризиків.

За результатами аналізу складових європейської соціальної моделі встановлено, що на сучасному етапі стратегічними цілями соціально-економічної політики повинно стати забезпечення зайнятості, соціального захисту та соціального діалогу, дотримання трудових прав на робочому місці. В рамках реалізації цих стратегічних напрямів виникає потреба в розробці широкої статистичної системи, яка б могла забезпечити органи державного та регіонального управління інформацією про стан та тенденції соціально-економічної захищеності населення, контролювати цей процес та аналізувати вплив на нього соціальної, регуляторної та економічної політики.

Доведено, що для розробки стратегії та підтримки інституцій, які забезпечують підвищення рівня соціально-економічної захищеності населення, першочерговим є вдосконалення інформаційної бази на усіх рівнях статистичного спостереження: макро-, мезо- і мікрорівні.

На макрорівні формується статистична інформація про соціально-економічну захищеність за всіма формами безпеки праці, а саме: ринку праці, доходу, зайнятості, підвищення кваліфікації, професійної безпеки і здоров'я. Основна частина цієї інформації є стандартною для багатьох країн світу.

Основним джерелом інформації мезорівня є обстеження гнучкості праці на підприємствах. Насамперед, це обстеження націлене на дослідження питань організації праці на великих і середніх підприємствах, за результатами досліджень мають бути розроблені пропозиції щодо вдосконалення економічної та соціальної політики, а також політики, якої необхідно дотримуватися на підприємствах з метою підвищення рівня соціально-економічної захищеності.

Обстеження різних категорій населення з питань базової захищеності на мікрорівні дозволяють встановити джерела небезпеки з точки зору рівня захищеності прав громадян стосовно доходу та рівня життя, здоров'я і доступу до відповідного медичного обслуговування, зайнятості, умов праці, освіти і професійних вмінь, демократичних прав і свобод, оцінити політику соціально-економічного захисту та потреби населення в стратегії і підтримці, передбачених базовою захищеністю.

При формуванні системи показників в рамках обстеження базової захищеності населення, автором визначено три важливих аспекти, кожний з яких включає в себе такі критерії:

§ Відносний. Якими є основні джерела соціальної та економічної незахищеності для окремих осіб та груп населення? Наскільки захищеними почувають себе люди з різною освітою (кваліфікацією, підготовкою)? Відносно яких аспектів вони почувають себе незахищеними?

§ Нормативно-моральний. Яким є чи міг би бути неупереджений принцип соціальної справедливості, надаючи базову захищеність особі або групі осіб?

§ Нормативно-інституційний. Якими мають бути стратегії, інституції та механізми, щоб забезпечити, за певних умов, гарантію доходу і базову захищеність різних груп населення?

Спираючись на визначені критерії та враховуючи рекомендації МОП у рамках реалізації Концепції соціально-економічної захищеності, за участі автора розроблено програмно-методологічні засади дослідження базової захищеності населення України. Система показників для оцінки рівня базової захищеності адаптована до національних соціально-економічних умов та існуючого нормативно-законодавчого поля.

Вибіркові обстеження з питань базової захищеності населення України, які проводилися органами державної статистики за підтримки МОП та Програми розвитку ООН у 2000, 2002-2006 рр., стали важливим етапом у створенні системи соціального моніторингу як складової механізму інформаційного забезпечення соціальної політики держави. При формуванні сукупності респондентів у моніторингу базової захищеності населення застосовується стратифікована багатоступенева вибірка; стратифікація здійснюється за категоріями населення: особи, що працюють у промисловості, сільському господарстві, невиробничій сфері, сфері послуг, офіційно зареєстровані безробітні, непрацюючі пенсіонери, студенти вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

З метою вивчення суб'єктивної думки населення щодо основних аспектів соціальної безпеки питання анкети, яка використовувалася для опитування, згруповані за 9 блоками: базова захищеність, захищеність доходу, захищеність професійних навичок, безпека ринку праці, гарантії зайнятості, захищеність професії, безпека умов праці, гарантії волевиявлення, соціальна справедливість та належність до середнього класу. Інструментарієм передбачено також виявлення думки респондентів щодо розуміння ними соціальної справедливості, довіри до владних структур, до державних та недержавних установ, які повинні захищати соціально-економічні права людини.

Вибіркове обстеження надає надзвичайно багатий матеріал про соціально-економічне становище населення і його соціальне самопочуття, що суттєво доповнює систему статистичних показників, які регулярно досліджуються органами державної статистики. В табл. 2 наведено результати обстеження 2006 року стосовно достатності доходу населення України для задоволення першочергових потреб. Як свідчать дані, переважна більшість опитаних зазначила, що їхнього доходу не вистачає для задоволення першочергових потреб, зокрема, для медичного обслуговування, придбання одягу, оплати навчання, відпочинку. При цьому відхилення у відповідях між різними соціально-демографічними групами респондентів незначні. Понад 2/3 респондентів оцінюють власний соціально-економічний статус в суспільстві за двома категоріями: бідний - 31,2% і небагатий - 45,6%.

Проведений аналіз результатів п'яти раундів вибіркового обстеження за програмою «Базова захищеність населення України» засвідчив, що суттєвого покращання суб'єктивних оцінок рівня соціально-економічної захищеності населення не відбулося. Феномени бідності, безробіття, економічної та соціальної нестабільності, неплатежів вкрай загострили увесь комплекс соціальних проблем, похитнули довіру громадян до державних установ і політичних інститутів.

Достатність доходу респондентів для задоволення потреб, %

Дуже незначна частина респондентів - лише 12% опитаних - задоволена своїм статусом у суспільстві. На думку більшості респондентів їм не вистачає: стабільності в державі та суспільстві, захисту від зниження рівня життя, впевненості в тому, що ситуація в Україні поліпшиться. Незважаючи на оптимістичні прогнози щодо майбутніх доходів своїх сімей, соціально захищеними вважають себе лише 1,8% респондентів, 45,0% - малозахищеними, 22,5% - частково захищеними, 18,9% - зовсім незахищеними.

За результатами статистичного оцінювання доведено важливість використання результатів обстеження при визначенні пріоритетних напрямів соціально-економічної політики та захищеності населення, пошуку шляхів сталого безпечного розвитку. Соціальні стратегії необхідно націлити на:

· запобігання загроз соціальній безпеці;

· підвищення рівня та якості життя населення;

· формування середнього класу як гаранта суспільної стабільності.

В контексті вдосконалення статистичної методології, обстеження соціально-економічної захищеності населення, які проводять органи державної статистики, стають базою для відпрацювання інноваційних підходів до створення соціального моніторингу і модернізації соціальної статистики.

У розділі 4 «Допоміжні соціальні рахунки та їх використання в управлінні» представлено концептуально-методологічні засади формування допоміжних соціальних рахунків як принципово нового напряму розвитку української статистики; аналітичні можливості таких рахунків розкрито на прикладі рахунку охорони здоров'я - першого з рахунків, формування якого розпочато в Україні.

Доведено, що перспективним напрямом модернізації соціальної статистики є систематизація та формування агрегованої інформації у вигляді допоміжних національних рахунків галузей соціальної сфери. До системи допоміжних соціальних рахунків, що визначені міжнародними організаціями як стандарти, відносяться рахунки: охорони здоров'я, освіти, науки та досліджень, туризму, екології, соціального захисту, житла.

За європейською методологією допоміжні соціальні рахунки систематизують, зводять у таблиці стандартного формату інформацію про фінансові ресурси, що залучаються у відповідну галузь соціальної сфери, їх розподіл та кінцеве використання. З урахуванням міжнародного досвіду формування та використання допоміжних соціальних рахунків, автором систематизовано аналітичні параметри, які в комплексі забезпечать можливість оцінювання як загальної суми витрат, так і політики в сфері охорони здоров'я.

Визначальним параметром соціального рахунку є «джерела фінансування». На рахунку фіксуються усі ресурси, які залучаються на забезпечення діяльності відповідної галузі соціальної сфери із усіх джерел фінансування; вказуються розпорядники коштів, постачальники (провайдери) і види наданих товарів і послуг (функції). З іншого боку, агрегуються витрати суспільства на соціальні послуги в цілому, за певними групами споживачів цих послуг (за віком, статтю, типом поселення, рівнем освіти, добробуту, професією) і за регіонами. Отже, система соціальних рахунків дозволяє простежити за тим, як використовуються ресурси соціальних галузей, вивчити моделі розподілу ресурсів, оцінити ефективність поточного використання ресурсів. Це потужний інструмент соціальної статистики, який допоможе суб'єктам соціальної політики своєчасно виявляти і розв'язувати суперечності процесу соціального розвитку.

Автором розкрито аналітичні можливості допоміжних соціальних рахунків на прикладі національного рахунку охорони здоров'я (НРОЗ). Рахунок містить інформацію про джерела фінансування охорони здоров'я, розпорядників коштів, розподіл коштів за провайдерами, які надають медичні послуги, та за напрямами використання коштів на певні види медичних послуг (за функціями). На рис. 5 подано інформацію НРОЗ щодо загальних витрат на охорону здоров'я в Україні у 2005 р. та розподіл витрат за джерелами фінансування, провайдерами і функціями.

Основними розпорядниками коштів в Україні є адміністратори бюджету (центральні та регіональні /місцеві органи влади) та приватний сектор, представлений домогосподарствами. Міністерство охорони здоров'я як найбільший адміністратор центрального бюджету контролює 54% державного фінансування або 16% усіх суспільних витрат. Частка домогосподарств у загальному обсязі витрат на охорону здоров'я є значною і становить 37,8%, частка донорів - лише 0,3%.