Державне стимулювання інноваційного підприємництва в трансформаційній економіці

вперше:

- запропонована система напрямів державного стимулювання інноваційного підприємництва з урахуванням особливостей національної економіки і зростаючої ролі глобалізаційного чинника, яка включає: реалізацію державної політики в області освіти, науки і трансферу технологій, спрямовану на ефективне використання наявного інноваційного потенціалу країни; проведення податкової, митної і амортизаційної політики, зорієнтовану на активізацію інноваційної діяльності; здійснення державного впливу на інвестиційні джерела інноваційного підприємництва (банки, венчурні фонди, страхові компанії та ін.);

- доведено необхідність створення центрів технологічного трансферу як необхідної ланки між науково-дослідною і виробничою сферою, розглянуто їх роль в інноваційному розвитку держави, яка полягає в забезпеченні правового захисту інтелектуальної власності і підтримці взаємовигідної співпраці науки і бізнесу, що сприятиме прискоренню інноваційних процесів і модернізації економіки України;

- розроблено економетричну модель, що відображає залежність ефективності національного виробництва від інтенсивності здійснення витрат на НДДКР держави і бізнесу (визначається як частка витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки у ВВП країни), на основі якої дана кількісна і якісна оцінка результатів, що одержує економіка в залежності від розміру видатків на науково-дослідні роботи;

удосконалено:

- систему пріоритетних напрямів інноваційної діяльності держави (високотехнологічне машинобудування, біотехнології), реалізація яких забезпечує технологічний "прорив" у довгостроковій перспективі інноваційного розвитку та науково-технічного прогресу країни;

- модель інноваційного процесу шляхом врахування чинника впливу держави на інвестиційні ресурси інноваційного підприємництва для розширення можливостей по залученню фінансових ресурсів за допомогою прямих і непрямих методів стимулювання;

дістало подальшого розвитку:

- визначення сутності категорії "інноваційне підприємництво" як суспільно-, організаційно- і техніко-економічного процесу практичного впровадження нововведень, в результаті реалізації якого створюються принципово нові за своїми властивостями товари (продукція, послуги) і технології, що дозволяє створювати нові ринки і нові потреби;

- концептуальні основи забезпечення балансу економічних і екологічних чинників суспільного виробництва шляхом стимулювання впровадження ресурсозберігаючих і природозахисних технологій суб'єктами підприємницької діяльності, що сприятиме забезпеченню "стійкого розвитку" економічної системи в умовах глобальних енергетичної і екологічної криз.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в дисертації методологічні підходи по удосконаленню державної політики стимулювання інноваційного підприємництва можуть бути використані законодавчою і виконавчою владою при здійсненні економічної політики держави. Результати і висновки дисертаційного дослідження можуть також знайти втілення в процесі підготовки фахівців учбових закладів, при розробці програм спецкурсів, і проведенні лекційних занять з питань державного регулювання інноваційної діяльності.

Особистий внесок здобувача. В науковій праці [4], опублікованій у співавторстві, дисертантом проаналізовано процес еволюції в моделюванні інноваційного процесу.

Публікації. За результатами досліджень опубліковано вісім наукових праць (з них 1 у співавторстві) у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний об'єм публікацій складає 2,5 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг - 230 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 187 сторінках. Список використаних джерел містить 185 найменувань. У роботі подано 5 формул, 12 таблиць на 13 сторінках, 13 рисунків на 6 сторінках, 5 додатків на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, показано наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження природи інноваційного підприємництва" розглянуто погляди вчених-економістів на сутність категорії "інновація", узагальнено класифікації інновацій, розкрито структуру інноваційного процесу з позицій життєвого циклу товару та як закономірність циклічних коливань, досліджено концептуальні основи поняття "інноваційне підприємництво", значну увагу приділено видам інноваційного підприємництва.

В умовах ринкових відносин ефективний розвиток економіки на тривалу перспективу можливий лише в результаті вживання досягнень науково-технічного прогресу. Впровадження інновацій у вигляді маловідхідних, енергозберігаючих, екологічно чистих технологій в багато разів скоротило б масштаби забруднюючих викидів та забезпечило б гармонізацію динаміки природи і суспільства. Значну роль в забезпеченні "стійкого розвитку" економічної системи відіграє впровадження ресурсозберігаючих і природозахисних технологій суб'єктами підприємницької діяльності.

В дисертаційному дослідженні була модифікована існуюча модель інноваційного процесу (рис. 1). Поява нових знань формує нові потреби і пропонує знайти кращий спосіб їх задоволення, тим самим, підштовхуючи фірми до пошуку, розробки і впровадження інновацій. На ресурси підприємства безперечно впливають існуючі на даний момент технології. Іншим важливим чинником є державне стимулювання, яке виражається в створенні сприятливого середовища для виникнення і повноцінного розвитку інноваційного підприємництва і полягає в здійсненні прямих і непрямих методів державного регулювання.

Рис. 1. Модифікована модель інноваційного процесу

Значна увага приділена дослідженню сутності інноваційного підприємництва. В економічній літературі існують різні підходи до тлумачення категорії "інноваційне підприємництво", синтез яких дав можливість визначити інноваційне підприємництво як суспільно-, організаційно- і техніко-економічний процес практичного впровадження нововведень, в результаті реалізації якого створюються принципово нові за своїми властивостями товари (продукція, послуги) і технології, що дозволяє формувати нові ринки і нові потреби.

Автором проаналізована роль інноваційних структур в здійсненні наукоємних інноваційних ідей: зон науково-технічного розвитку, технопарків, інноваційних центрів, інкубаторів та ін. Визначені сильні і слабкі сторони малого та великого інноваційного підприємництва.

В другому розділі "Інноваційне підприємництво як основний вектор розвитку сучасної економіки" розглянута динаміка розвитку інноваційного підприємництва в розвинутих країнах та надана характеристика інноваційного потенціалу України.

В дисертаційній роботі проведений аналіз закордонного досвіду (США, Японії, Китаю, Індії, Ірландії) у вирішенні питань розвитку інноваційного підприємництва. Автором наголошується, що ключову роль в становленні інноваційної економіки в Україні повинне зіграти формування нових механізмів державного регулювання і стимулювання інноваційного підприємництва.

Першочерговим завданням повинне стати приведення статистичних показників до загальноприйнятого вигляду, оскільки на теперішній час українська статистична база не дозволяє провести порівняльний аналіз стану економіки в області інновацій з іншими країнами. В зв'язку з цим ефективним виглядає використання європейських статистичних показників. Зокрема, можна було б використовувати Таблицю інноваційних показників ЄС для оцінки ефективності функціонування економіки, порівняння її з розвиненими країнами, та визначення сфер, що потребують підтримки та розвитку.

Глобальна переорієнтація на інформатизацію, прискорення науково-технічного прогресу, освоєння моделі інноваційного розвитку ставить в центр уваги інтелектуальний капітал. Частка державного фінансування освіти в Україні вдвічі нижча, ніж регламентовано нормативними документами і складає 5 % ВВП. Покращення ситуації в цій сфері можливе тільки за умови зміни державної політики.

У дисертаційному дослідженні привертається увага, що структурні трансформації в науковому потенціалі країни мають негативні тенденції і полягають в зменшенні дипломованих наукових кадрів та їх старінні.

Україна має дуже низькі державні витрати на НДДКР, наприклад, в США і Японії витрати на наукові розробки перевищують вітчизняні в два рази. За показником витрат бізнесу на НДДКР Україна теж істотно відстає від розвинених країн, в 2004 році він склав тільки 0,82 % ВВП, тоді як в Японії, наприклад, цей показник складає 2,65 %, тобто в 3,2 рази більше.

Динаміка росту кількості інноваційних підприємств в Україні є дуже слабкою. Підтвердженням цьому можуть слугувати наступні факти: кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації, в 2004 році склала лише 48 % від показника 1995 року; кількість підприємств, які впроваджували нові технологічні процеси, досягла лише 65 % від показника 1995 року, а тих підприємств, які освоювали виробництво нових видів продукції, залишилось тільки 42 % від кількості 1995 року.

Зазначається, що однією з найважливіших характеристик інноваційного потенціалу країни є трансфер технологій. Для країн перехідного періоду його розвиток є одним із способів реструктуризації економіки. На жаль, у сфері технологічного трансферу в Україні залишаються негативні тенденції. Відсутність в Україні розвиненої системи трансферу технологій приводить до абсурдної ситуації: державою фінансуються наукові розробки, внаслідок чого вітчизняні вчені одержують готовий науковий продукт, але його нікому впроваджувати у виробництво, тому що інноваційні підприємства знаходяться в інформаційному вакуумі. Для створення необхідних стійких зв'язків між науковим і виробничим середовищем слід впровадити центри трансферу технологій при освітніх і наукових установах. Основними характерними послугами, які могли б надавати такі центри, є: пошук відповідних фахівців для виконання досліджень за замовленням підприємств, орієнтованих на створення нових видів техніки і технологій; пошук потенційних покупців винаходу, тобто фірм, які могли б зацікавитися конкретним винаходом; вирішення питань, пов'язаних з придбанням прав на об'єкти інтелектуальної власності та їх захисту. Функціонування таких центрів забезпечило б інформаційну, правову і організаційно-економічну підтримку впровадженню новітніх технологій.

У третьому розділі "Державне стимулювання інноваційного підприємництва в умовах переходу до ринку" розглянуто організаційні форми інноваційного підприємництва в Україні та механізм державного стимулювання інноваційного підприємництва в умовах ринкової трансформації. Викладено пропозиції автора щодо вдосконалення системи пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, наведено розроблену економетричну модель, що відображає взаємозалежність результатів суспільного виробництва і витрат на НДДКР держави і бізнесу.

Існуюче державне регулювання інноваційної діяльності приділяє недостатньо уваги функціонуванню інноваційних структур. В дисертаційному дослідженні проаналізована правова база, що регламентує інноваційну діяльність, зазначені характерні риси основних законодавчих актів.

Вітчизняний досвід свідчить про перспективність подальшого розвитку системи технопарків. Особливу увагу приділено діяльності технопарків на прикладі "Інституту монокристалів" та "Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона". На сучасному етапі розвитку технопарки є одним з найперспективніших шляхів інвестування в українській науково-технічній сфері.

На жаль, бізнес-інкубатори менш затребувана структура в Україні, і хоча цих структур за останніми даними 73, діяльність багато кого з них не відповідає інкубації бізнесу. В більшості бізнес-інкубатори не є прибутковими структурами, тому держава повинна виявляти більшу цікавість і сприяти створенню таких організацій.

Обґрунтовано той факт, що венчурне інвестування - це оптимальний механізм підтримки національної економіки в перехідний період. На сьогоднішній момент існують серйозні перешкоди на шляху становлення і розвитку венчурного капіталу в Україні. По-перше, немає достатньо розвиненої інфраструктури, по-друге, відсутні істотні джерела фінансування, по-третє, немає якісної законодавчої бази. Зазвичай венчурні інвестиції робляться на довгострокову перспективу - від трьох до десяти років, проте, в сьогоднішніх умовах постійних змін в законодавчій базі неможливо надати гарантії на наступні десять років.

Пряме державне стимулювання інноваційного підприємництва досліджено на прикладі Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій. Внаслідок цього наголошено на таких недоліках як невідповідність фінансування програми важливості задекларованих нею цілей, значна перевага у бік галузей металургії та енергетики в програш нано- і біотехнологіям. Таким чином, державою здійснюється підтримка галузей четвертого укладу замість розвитку галузей п'ятого і шостого.

Автором визначено, що одна з головних проблем державного стимулювання інноваційної діяльності на даний момент полягає в необґрунтованому виборі пріоритетних напрямів і розосередженості зусиль держави при побудові інноваційної економіки. Україна, як середня за розмірами держава, не має можливості розвивати відразу вісім задекларованих векторів, слід скоротити кількість пріоритетних напрямів економічного розвитку. При цьому акцент необхідно зробити на галузях п'ятого та шостого устроїв з великим потенціалом розвитку. По-перше, це високотехнологічне машинобудування, що включає космічну і авіаційну галузі. По-друге, в довгостроковій перспективі вигідно було б займатися сільським господарством із залученням сучасного наукового напряму - біотехнологій.

В роботі підкреслюється, що основним бар'єром для технологічного прориву в Україні є недолік фінансування інноваційної сфери. При дослідженні можливих джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні виявлені наявні проблеми і запропоновані шляхи їх вирішення. Серед них можна виділити заходи щодо впливу на банківську та страхову сфери, пропозиції відносно Пенсійного фонду та іноземних інвесторів.

У рамках здійснення державою непрямих методів стимулювання рекомендовано: відновити положення, що стимулюють розвиток інноваційних підприємств, але тільки для виробництв пріоритетних напрямів; збільшити термін державної реєстрації інноваційних проектів до 6 років; а також внести відповідні зміни до законодавчої бази для того, щоб у національних інноваційних підприємств пріоритетних напрямів була можливість використовувати механізм відстрочення оподаткування. Запропоновано впровадження в практику оподаткування і використовування в чітко окреслених законодавством випадках податкового кредиту щодо витрат на НДДКР. Зазначено, що в ситуації тотального зносу основних засобів в національній економіці, особливо актуальним є ухвалення відповідної нормативної бази для забезпечення прискореної амортизації для інноваційних підприємств пріоритетних напрямів.

На основі вищевикладеного, запропонована система основних напрямів державного стимулювання інноваційного підприємництва (рис. 2). Вона відображає можливі шляхи державної дії за допомогою прямих і непрямих методів, а також враховує методи, що опосередковано впливають на ресурси інноваційного підприємництва.

За допомогою проведення податкової, митної та амортизаційної політики держава створює стимули для розвитку інноваційних підприємств пріоритетних галузей. Формуючи відповідні умови для комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та іноземних інвесторів, забезпечуються необхідні інвестиційні ресурси для інноваційних підприємств. Підвищуючи рівень освіти і науки, держава тим самим надає інтелектуальний капітал для виробничої сфери. Таким чином, держава впливає на виробничі та інтелектуальні ресурси інноваційних підприємств, створюючи додаткові стимули для їх розвитку, і тим самим, прискорюючи процеси побудови інноваційної економіки.

Рис. 2. Система напрямів державного стимулювання інноваційного підприємництва

У дисертації побудована економетрична модель, що оцінює макроекономічний ефект, отриманий в результаті здійснення державних і приватних витрат на НДДКР. Дані по чотирнадцяти країнах взяті зі статистичної бази ОЄСР за період з 1981 по 2004 роки. Серед одержаних висновків, ключовим є те, що чим більше бізнес витрачає коштів на НДДКР, тим більше в результаті виграє держава в цілому, тоді як витрати держави не дають безпосереднього позитивного ефекту.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукової задачі, що полягає у вивченні механізму державного стимулювання інноваційного підприємництва з урахуванням національних особливостей економічної системи і розробці рекомендацій щодо його вдосконалення. Результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

1. В дисертаційній роботі значна увага приділена дослідженню категорії "інновація", проаналізовані різні погляди на це поняття зарубіжних і вітчизняних авторів та здійснено узагальнення різних класифікацій інновацій. Визначено, що впровадження інновацій у вигляді маловідходних, енергозберігаючих, екологічно чистих технологій в багато разів скоротило б масштаби забруднюючих викидів і забезпечило б гармонізацію динаміки природи і суспільства. Значну роль в забезпеченні "стійкого розвитку" економічної системи відіграє впровадження ресурсозберігаючих і природозахисних технологій суб'єктами підприємницької діяльності.

2. Модифікована існуюча модель інноваційного процесу. Важливим елементом запропонованої моделі є фактор впливу державного стимулювання на ресурси інноваційного підприємництва, який виражається в створенні сприятливого середовища і полягає в здійсненні прямих і непрямих методів державного регулювання.

3. Проведено дослідження сутності інноваційного підприємництва. В дисертаційному дослідженні запропоновано визначення інноваційного підприємництва як суспільно-, організаційно- і техніко-економічного процесу практичного впровадження нововведень, в результаті реалізації якого створюються принципово нові за своїми властивостями товари (продукція, послуги) і технології, що дозволяє створювати нові ринки і нові потреби.

4. В дисертації обґрунтована ефективність створення центрів трансферу технологій при освітніх і наукових установах задля створення необхідного стійкого зв'язку між науковим і виробничим середовищем. Створення центрів трансферу технологій є одним з можливих варіантів виходу з проблемної ситуації, що склалася в Україні в сфері впровадження інновацій.

5. Досліджено існуюче державне регулювання інноваційної діяльності, на базі чого зроблено висновок, що функціонуванню інноваційних структур приділяється недостатньо уваги. Не зважаючи на те, що були прийняті нормативні документи, які заклали фундамент формування національної інноваційної системи, насправді не спостерігається суттєвих позитивних змін.

6. Обґрунтовано, що однією з головних проблем державного стимулювання інноваційної діяльності є неоптимальний вибір пріоритетних напрямів і, як наслідок, розосередження зусиль держави стосовно побудови інноваційної економіки. Як середня за розмірами держава, Україна не має можливості розвивати надто багато векторів, тому запропоновано скорочення кількості пріоритетних напрямів економічного розвитку з акцентуванням уваги на галузях п'ятого та шостого устроїв з великим потенціалом розвитку.

7. У дисертації досліджено пряме державне стимулювання інноваційного підприємництва на прикладі Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій. Внаслідок цього наголошено на таких недоліках як невідповідність фінансування програми важливості задекларованих нею цілей, значна перевага у бік галузей металургії та енергетики в програш нано- і біотехнологіям. Таким чином, державою здійснюється підтримка галузей четвертого укладу замість розвитку галузей п'ятого і шостого.

8. В сфері здійснення державою непрямих методів стимулювання рекомендовано: відновити положення, що стимулюють розвиток інноваційних підприємств, але тільки для виробництв пріоритетних напрямів; збільшити термін державної реєстрації інноваційних проектів до 6 років; а також внести відповідні зміни до законодавчої бази для того, щоб у національних інноваційних підприємств пріоритетних напрямів була можливість використовувати механізм відстрочення оподаткування. Запропоновано впровадження в практику оподаткування і використовування в чітко окреслених законодавством випадках податкового кредиту щодо витрат на НДДКР. Зазначено, що в ситуації тотального зносу основних засобів в національній економіці, особливо актуальним є ухвалення відповідної нормативної бази для забезпечення прискореної амортизації для інноваційних підприємств пріоритетних напрямів.

9. Запропонована система основних напрямів державного стимулювання інноваційного підприємництва, що відображає можливі шляхи державної дії за допомогою прямих і непрямих методів, а також враховує методи, що опосередковано впливають на ресурси інноваційного підприємництва. Завдяки проведенню податкової, митної та амортизаційної політики держава створює стимули для розвитку інноваційних підприємств пріоритетних галузей. Формуючи відповідні умови для комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та іноземних інвесторів, забезпечуються необхідні інвестиційні ресурси для інноваційних підприємств. Підвищуючи рівень освіти і науки, держава тим самим надає інтелектуальний капітал для виробничої сфери.

10. Побудована економетрична модель, що оцінює макроекономічний ефект, отриманий в результаті здійснення державних і приватних витрат на НДДКР. Серед одержаних результатів, основним висновком є те що, чим більше бізнес витрачає коштів на НДДКР, тим більше в результаті виграє держава в цілому, тоді як витрати держави не дають безпосереднього позитивного ефекту. Таким чином, не викликає сумнівів, що для успішної побудови економіки знань слід створювати всі умови для розвитку інноваційного підприємництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Тарасенко Т.В. Інноваційний розвиток в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення// Економіка: проблеми теорії та практики (Дніпропетровський державний університет Міносвіти України): Зб. наук. праць. Випуск 192. В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Т.3. - С. 700-705.

2. Тарасенко Т.В. Механизм венчурного финансирования инновационного предпринимательства// Бизнес-информ. - 2004. - №5-6. - С. 49-51.

3. Тарасенко Т.В. Системний характер мікроінноваційних процесів// Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія економічна: Зб. наук. праць. №634. - Х.: СПДФО Рогожніков, 2004. - С. 52-54.

4. Воробьев Е.М., Тарасенко Т.В. Структуризация и моделирование инновационного процесса на микроуровне// Вчені записки Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія". Проблеми економіки і права: Зб. наук. праць. - Х.: Изд-во НУА, 2005. - Т.11. - С. 361-369.

5. Тарасенко Т.В. Инновационная политика в трансформационной экономике// Вестник национального технического университета "ХПИ" Серия: технический прогресс и эффективность производства: Сб. науч. труд. №1.- Х.: Прометей-Прес, 2005. - С. 113-116.

6. Тарасенко Т.В. Научный потенциал как важнейший фактор инновационного развития Украины в условиях глобализации// Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка і підприємства та організація виробництва (Сумський державний університет): Зб. наук. праць. №3. - Суми: "ВТД "Університетська книга", 2006. - С. 205-211.

7. Тарасенко Т.В. Трансфер технологій в Україні: проблеми і перспективи// Вісник Національного університету водного господарства та природокористування МОН України: Зб. наук. праць. № 4(36). - Рівне: Редакційно-видавничий центр НУВГП, 2006. - С. 192-198.

8. Тарасенко Т.В. Державне стимулювання інноваційного підприємництва як стратегічного пріоритету розвитку економіки України// Регіональна бізнес-економіка та управління (Вінницький фінансово-економічний університет). - 2006. - №11. - С. 42-49.

Тези доповідей:

9. Тарасенко Т.В. Механизм венчурного финансирования инновационного предпринимательства// Динамика научных исследований 2004: III Междунар. научно-практическая конференция. Днепропетровск, 21-30 июня 2004 г. - Днепропетровск: Наука и образование, 2004. - Т.53. - С. 42-44.

10. Тарасенко Т.В. Государственная поддержка инновационного предпринимательства// Перспективные разработки науки и техники: Научно-практическая конференция. Белгород, 22 окт. 2004 г. - Белгород: Руснаучкнига, 2004.- Т.4. - С. 46-48.

11. Тарасенко Т.В. Инновационная природа предпринимательства// Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти: Міжнародна науково-практична конференція. Запоріжжя, 20 квіт. 2005 р. - Запоріжжя: Наука і освіта, 2005. - Т.2. - С. 65-67.

12. Тарасенко Т.В. Инновации как средство разрешения экономико-экологического кризиса// Розвиток наукових досліджень 2005: Міжнар. науково-практична конференція. Полтава, 7-9 листоп. 2005 р. - Полтава: ІнтерГрафіка, 2005. - С. 116-119.

13. Тарасенко Т.В. Характеристика основных источников финансирования инновационного предпринимательства в Украине// Конкурентні стратегії: теорія, практика, перспективи: Друга міжнародна науково-практична конференція. Одеса, 3-5 верес. 2006 р. - Одеса: Одеська міська друкарня, 2006. - С. 97-98.

14. Архієрєєв С. І., Тарасенко Т.В. Трансфер інновацій як умова інтеграції України до глобалізаційних процесів// Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення: Всеукраїнська науково-практична конференція. Харків, 27-28 жовтня 2006 р. - Х.: ВД "ІНЖЕК". - 2007. - С. 146-148.

АНОТАЦІЯ

Тарасенко Т.В. Державне стимулювання інноваційного підприємництва в трансформаційній економіці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01.- економічна теорія та історія економічної думки. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2007.

На основі синтезу підходів вітчизняних та зарубіжних авторів визначено сутність категорії "інноваційне підприємництво". Обґрунтовано ефективність стимулювання інноваційного підприємництва для забезпечення "стійкого розвитку" економічної системи. Модифіковано модель інноваційного процесу шляхом врахування фактора впливу держави на інвестиційні ресурси інноваційного підприємства. Доведено необхідність створення центрів технологічного трансферу як необхідної ланки між науково-дослідною і виробничою сферою, розглянуто їх роль в інноваційному розвитку держави. Визначено можливі шляхи державного впливу на інноваційне підприємництво. Розроблена економетрична модель, що відображає залежність ефективності національного виробництва від інтенсивності здійснення витрат на НДДКР держави і бізнесу.

Ключові слова: інноваційний процес, інноваційне підприємництво, модель, державне стимулювання, трансформаційна економіка.

АННОТАЦИЯ

Тарасенко Т.В. Государственное стимулирование инновационного предпринимательства в трансформационной экономике. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01.- экономическая теория и история экономической мысли. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2007.

Диссертация посвящена изучению механизма государственного стимулирования инновационного предпринимательства с учетом национальных особенностей экономической системы и разработке рекомендаций по его усовершенствованию.

Особое внимание уделено изучению взглядов ученых-экономистов на понятие "инновация". В ходе исследования проведено обобщение существующих классификаций инноваций. На основе синтеза подходов отечественных и зарубежных авторов определена сущность категории "инновационное предпринимательство".

Обоснована определяющая роль инновационного предпринимательства в обеспечении "устойчивого развития" экономической системы в условиях глобальных энергетического и экологического кризисов.

Существующая модель инновационного процесса модифицирована благодаря фактору влияния государственного стимулирования на инвестиционные ресурсы инновационного предприятия.

Обоснована необходимость создания центров технологического трансфера как необходимого звена между научно-исследовательской и производственной сферой. Создание центров технологического трансфера при образовательных и научно-исследовательских учреждениях способствовало бы ускорению инновационных процессов и модернизации экономики Украины.

Разработаны рекомендации относительно реформирования системы приоритетных направлений инновационной деятельности, при этом внимание акцентируется на сокращении количества приоритетов и ориентировании на отрасли, за счет которых возможен "технологический прорыв".

На основе комплексного анализа определены возможные пути государственного влияния на инновационное предпринимательство, где наряду с прямыми и косвенными методами стимулирования были учтены факторы, опосредовано влияющие на инновационное предпринимательство. Также было уделено внимание созданию обратной связи, которая выражалась бы в формировании удобных, общепринятых, и главное, сравнимых показателей, которые характеризовали бы существующее положение дел в инновационной сфере.

Разработанная эконометрическая модель отображает зависимость эффективности национального производства от интенсивности осуществления расходов на НИОКР государства и бизнеса. Модель была верифицирована, используя базы данных ОЕСР по четырнадцати странам. На основании этого были сделаны выводы, главным из которых является утверждение, что чем больше бизнес затрачивает средств на НИОКР, тем больше выигрывает государство в целом, в то время как затраты государства не оказывают прямого положительного эффекта.

Ключевые слова: инновационный процесс, инновационное предпринимательство, модель, государственное стимулирование, трансформационная экономика.

SUMMARY

Т. Tarasenko. State stimulation of innovative enterprise in a transformation economy. - Manuscript.

The dissertation for Candidate's Degree in Economics. Specialty 08.00.01. - economic theory and history of economic thought. V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2007.

The essence of the category "innovative enterprise" was defined on the basis of the synthesis of national and foreign authors' approaches. Effective use of innovative enterprise to provide "sustainable development" is proved. The model of innovative process is modified due to the account of the state influence on the investment resources of innovative enterprise. The technological transfer centers are explored as the element, missing between research and production spheres. The possible ways of state influence on the innovative enterprise were established. Econometric model, which represents dependence between efficiency of national production and intensity of business and state expenses on research and development, was developed.

Keywords: innovative process, innovative enterprise, model, state stimulation, transformation economy.

Відповідальний за випуск д.е.н., проф. Є.М. Воробйов.

Підписано до друку 25.09.2007. Формат 60 х 90/16. Папір офсетний.

Друк різо. Умов.-друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим. Зам. № 118/07.

Надруковано RISO Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Размещено на Allbest.ru