Організаційно-економічний механізм забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами

(легка промисловість)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛВОСТІ

Глинська Анастасія Євгенівна

Київ - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток вітчизняного бізнес-простору, глобалізація світових відносин мають домінуючий вплив на умови господарювання промислових підприємств, що змушує їх встановлювати відповідні об'єктивні орієнтири та цілі своєї діяльності. Концепція сталого розвитку, яка сьогодні панує в соціально-економічних та виробничих відносинах багатьох розвинутих країн світу та підприємств, набуває значення загальносвітової тенденції. Стан вітчизняної промисловості, а особливо легкої, потребує від підприємств активізувати діяльність у цьому напрямі для отримання як можливості на існування, так і успішного розвитку в умовах міжнародної інтеграції. Тому головним завданням підприємств легкої промисловості є адаптація діяльності до принципів концепції сталого розвитку, з урахуванням сьогоднішнього рівня розвитку національної економіки, системи та характеру управління, сучасних умов господарювання, стану легкої промисловості та ментальності українського суспільства.

Загальні проблеми та моделі управління світовим сталим розвитком, встановлення нормативів, обмежень та рекомендацій вивчаються та розробляються Світовою організацією сталого розвитку, Організацією Об'єднаних Націй, Європейським союзом. Проблемами сталого розвитку в національному масштабі займаються такі українські вчені як В.В. Волошин, А.С. Гальчинський, Б.М. Данилишин, Л.Г. Мельник, Л.Г. Руденко, В.М. Трегобчук, О.В. Шубравська. Стратегічні аспекти управління розвитком підприємств відображені у роботах Є.А. Бельтюкова, В.А. Василенко, А.П. Гречан, І.А. Ігнатьєвої, Н.С. Миколайчук, В.Д. Нємедова, В.С. Пономаренко, Г.Г. Савіної, О.М. Тридіда, З.Є. Шершньової. Інноваційним засадам розвитку присвячені дослідження М.П. Денисенка, Л.І. Федулової та інших. Особлива увага екологічній складовій в управлінні підприємством приділяється у працях В.Н. Кислого, В.О. Лук'яніхіна, А.А. Садекова.

Завдяки науковим дослідженням вищезазначених авторів здійснено вагомий внесок у розвиток вітчизняної теорії сталого розвитку. Проте більшість наукових праць присвячено актуалізації та розв'язанню даної проблеми на рівні країни, у той же час, проблемам сталого розвитку підприємств, які є формуючим чинником національної економіки, практично не приділяється уваги. Недостатність практичного інструментарію щодо вирішення даної проблеми з одночасною необхідністю впровадження засад сталого розвитку на підприємствах України, у тому числі легкої промисловості, яка має важливе стратегічне значення для країни, вимагає більш широкого наукового осмислення та ґрунтовного дослідження даного напряму, формування механізму забезпечення сталого розвитку на підприємствах легкої промисловості, що й обумовило вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідницькою тематикою кафедри менеджменту та маркетингу Херсонського національного технічного університету МОН України, зокрема за темою “Регіональний галузевий розвиток в контексті сучасних ринкових процесів” (номер державної реєстрації 0106U004200, 2006 р.) - особистий внесок автора полягає у розробці механізму забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи є розробка теоретично-методичних положень та практичних рекомендацій щодо формування організаційно-економічного механізму забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості.

Визначена мета зумовила необхідність постановки наступних логічно пов'язаних та послідовно розглянутих задач:

- дослідити сутність та уточнити особливості забезпечення сталого розвитку на рівні підприємства;

- висвітлити специфічні риси та об'єктивні проблеми управління підприємствами легкої промисловості у форматі сталого розвитку;

- запропонувати підходи до формування та реалізації організаційно-економічного механізму управління сталим розвитком на підприємстві;

- розробити методику діагностики стану підприємств легкої промисловості з позиції відповідності ключових характеристик критеріям концепції сталого розвитку;

- визначити та обґрунтувати основні чинники та шляхи досягнення сталого розвитку підприємствами легкої промисловості;

- конкретизувати стратегічні аспекти розвитку підприємств на основі системи збалансованих показників;

- запропонувати шляхи формування асортиментної політики у контексті ефективнішого використання ресурсів та екологічності продукції;

- сформувати ефективну багатоаспектну систему мотивації досягнення цілей сталого розвитку;

- обґрунтувати необхідність внутрішніх організаційних перетворень у реалізації принципів сталого розвитку на підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес управління сталим розвитком на підприємствах легкої промисловості України.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, практичні положення щодо розробки та впровадження організаційно-економічного механізму забезпечення сталого розвитку промислових підприємств.

Методи дослідження. Інформаційною базою дослідження є положення класичної та сучасної теорії управління і розвитку підприємств, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з приводу сталого розвитку, світові публікації, які стосуються проблем сталого розвитку.

В процесі виконання дисертаційної роботи використовувалися такі загальнонаукові прийоми і методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний метод (дозволив провести теоретичні дослідження сутності сталого розвитку та сформулювати висновки); економіко-статистичні методи (використані для аналізу діяльності підприємств та формування методики діагностики стану підприємства); опитування, метод експертних оцінок (для виявлення переліку показників та вагомості ключових сфер діяльності підприємства); кореляційно-регресійний, графічний методи (для побудови номограм); розрахунково-конструктивний метод (розробка стратегії сталого розвитку підприємства); методи факторного аналізу (виявлення найвагоміших чинників впливу на розвиток підприємства); методи математичного моделювання (створення математичної моделі для формування збалансованої системи показників сталого розвитку); експериментальний метод (при апробації запропонованих у дисертації положень).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи, монографії вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали наукових конференцій, періодична література, публікації міжнародних організацій з даної тематики, статистичні дані Державного комітету статистики України, електронні матеріали мережі Інтернет, інформація та первинні дані досліджуваних підприємств легкої промисловості.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методичних положень щодо формування механізму впровадження концепції сталого розвитку та її підтримки на підприємствах легкої промисловості України. Основні положення, що характеризують наукову новизну і виносяться на захист, полягають у такому:

вперше:

- обґрунтовано механізм формування збалансованої системи управління сталим розвитком, який за рахунок узгодження взаємодії організаційних методів та інструментів управління забезпечує нарощування позитивних перетворень в економічній, соціальній та екологічній сферах діяльності підприємства;

- розроблено комплексну методику діагностики стану підприємств легкої промисловості з позиції сталого розвитку, яка дозволяє визначити рівень розвитку господарчої системи, виявити багатоаспектні перешкоди досягнення сталого розвитку та майбутню стратегію розвитку підприємства;

удосконалено:

- понятійний апарат сталого розвитку підприємства як розвитку, орієнтованого на постійне підвищення ефективності діяльності на інноваційних засадах з одночасним узгодженням економічних, соціальних та екологічних інтересів шляхом розширення сфери відповідальності перед суспільством;

- систему управління сталим розвитком шляхом встановлення економічно збалансованих цілей та показників, рівень яких обґрунтовано за допомогою математичного моделювання;

одержало подальший розвиток:

- методи формування асортиментної політики підприємства в контексті ефективнішого використання ресурсів, які базуються на критеріях мінімізації витрат сировини та екологічності продукції;

- система мотивації персоналу, сфокусована на досягнення цілей сталого розвитку, особливостями якої є винагородження працівників за результати роботи на основі критеріїв продуктивності, економічності, інноваційності, дієвості, якості та прибутковості;

- організаційна структура підприємства зі створенням координаційного центру сталого розвитку, введення якого дозволяє ефективно впроваджувати стратегію, сприяє залученню всього персоналу до реалізації принципів сталого розвитку.

Практичне значення отриманих результатів полягає у використанні на практиці системи оцінки рівня сталого розвитку, яка дозволяє виявити вузькі місця в процесі досягнення поставлених цілей сталості, на її основі сформувати стратегічні цілі сталого розвитку та систему організаційно-економічних заходів для їх реалізації. Основні наукові положення знайшли своє практичне використання на вітчизняних підприємствах текстильної та швейної галузей, що підтверджується відповідними довідками на підприємстві ВАТ Цюрупинська швейна фабрика “Юність” (акт про впровадження № 382 від 22.08.2007 р.), ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” (довідка № 1-9/403 від 13.05.2008 р.), ТОВ “Балтська швейна фабрика” (акт про впровадження № 71 від 19.05.2008 р.).

Запропоновані в роботі теоретичні та практичні рекомендації відносно розвитку галузі легкої промисловості та підприємств одержали підтримку на регіональному рівні при розробці “Стратегії соціального та економічного розвитку Херсонської області до 2015 року” (довідка №19-523-939/9-07/3 від 11.07.2007 р.).

Окремі положення та основні результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Херсонського національного технічного університету при викладанні дисциплін “Стратегічне управління”, “Основи менеджменту”, “Менеджмент організацій”, “Екологічний менеджмент”, “Ситуаційний менеджмент” (довідка № І 12-227/264 від 13.05.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні розробки, положення, рекомендації та пропозиції, які висвітлено в дисертації, є особистим доробком автора. З наукових праць, які були опубліковані у співавторстві, у дисертації використано тільки ті ідеї та пропозиції, які належать особисто автору.

Апробація результатів. Основні результати дисертаційного дослідження, висновки та рекомендації висвітлено та апробовано на таких науково-практичних конференціях: V Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (м. Алушта, 29 вересня-01 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих вчених “Соціально-економічні шляхи розвитку регіонів у контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції” (Херсонська обл., смт Залізний Порт, 14-17 вересня 2007 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (м. Алушта, 03-05 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрями розвитку змішаної економіки” (м. Київ, 18-19 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва” (м. Харків, 14-15 грудня 2007 р.).

Публікації. За результатами проведених досліджень автором опубліковано 13 наукових праць (з них 10 одноосібно), загальний обсяг яких складає 4,07 д.а., з них особисто автору належить 3,13 д.а., у тому числі 7 робіт надруковано у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,64 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (158 найменувань) і 7 додатків. Загальний обсяг дисертації - 210 сторінок комп'ютерного тексту, у тому числі 28 таблиць, 8 рисунків. Основний зміст викладено на 156 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

сталий розвиток управління мотивація

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі “Теоретичні основи управління сталим розвитком підприємств легкої промисловості” розкрито сутність сталого розвитку, його особливості в залежності від масштабу системи, проведено аналіз сталого розвитку підприємств легкої промисловості, досліджено порядок формування механізму управління сталим розвитком підприємства.

Термін “сталий розвиток” має іноземне походження (від англійського - sustainable development), якому надають різне трактування через неможливість його дослівного перекладу та існуючих суперечностей між поняттями “сталість” і “зростання”. Порівняння категорії “сталий розвиток” з категоріями “розвиток” та “зростання” дозволило встановити, що зростання характеризує кількісні параметри і не завжди свідчить про позитивну зміну загального стану системи. Поняття “сталий розвиток” передбачає вищий якісний рівень ніж “розвиток” та характеризує систему, яка знаходиться у динамічному русі, показники і характеристики якої як обов'язкова умова повинні набувати якісного покращення, зростати та знаходитися у позитивній динаміці розвитку в довгостроковій перспективі. Цей розвиток можна трактувати як послідовну зміну сталих станів системи, кожний з яких, не є гіршим порівняно з попереднім, при чому він є позитивним не тільки для самого підприємства, а й для зовнішнього середовища.

В результаті дослідження особливостей забезпечення сталого розвитку на різних рівнях (країна, регіон, підприємство) автором було сформульоване власне визначення сталого розвитку підприємства як такого, що орієнтований на постійне підвищення ефективності діяльності на інноваційних засадах з одночасним узгодженням економічних, соціальних та екологічних інтересів шляхом розширення сфери відповідальності перед суспільством.

В Україні, поки що, концепція сталого розвитку підприємства не розповсюджена достатньою мірою через слабку інформаційну підтримку та фінансову неспроможність забезпечити позитивні зрушення у соціальній, екологічній сферах, що об'єктивно висуває високий рівень економічної сфери на більш значущі позиції. Тому особливістю досягнення сталого розвитку вітчизняними підприємствами в сучасних умовах, є поетапність впровадження концептуальних принципів, де на перший план висувається завдання акумуляції коштів для забезпечення стану фінансової рівноваги, з метою гарантування подальшого розвитку в соціальному та екологічному аспектах. Проте, констатувати сталий розвиток можливо лише на етапі концентрації на соціально-екологічних проблемах підприємства.

Було проведено аналіз діяльності підприємств легкої промисловості у контексті сталого розвитку та визначено, що сталий розвиток можливий лише за умови внутрішньої рівноваги, що дозволить нівелювати вплив деструктивних чинників зовнішнього середовища, до яких можна віднести такі: величезний рівень конкуренції з боку іноземних виробників; відсутність підтримки підприємств з боку держави; занедбана сировинна база; низька купівельна спроможність громадян; низька інвестиційна привабливість даного сектору для інвесторів. Якщо зовнішніми факторами підприємство не в змозі управляти, то внутрішні повністю підвладні системі управління. До внутрішніх перешкод сталого розвитку підприємств легкої промисловості відносяться застарілі основні фонди; відсутність тенденції до впровадження інноваційних екологічних технологій; шкідливі умови праці робітників; низька заробітна плата, яка має найнижчий рівень серед усіх видів промислової діяльності; відсутність соціальної підтримки персоналу; висока частка відходів; значна енергоємність продукції; застарілі очисні технології; неефективна система збуту; недосконалість системи управління.

Управління сталим розвитком можна визначити як діяльність, що спрямована на розробку та реалізацію стратегії сталого розвитку підприємства, за допомогою створення відповідного механізму координації та удосконалення управління у сфері фінансів, виробництва, маркетингу, соціальній, а також екологічній сферах, на основі систематичного аналізу з урахуванням впливу на підприємство зовнішнього середовища. Отже, у ході систематизації публікацій на дану тематику було встановлено, що в сучасних умовах найефективнішим засобом досягнення сталого розвитку можна вважати організаційно-економічний механізм, який, на думку автора, являє собою визначену сукупність послідовних та погоджених між собою організаційно-економічних методів та інструментів управління діяльністю, які взаємодіють між собою, спрямовані на оцінку та збереження досягнутого рівня розвитку і у той же час, на нарощування позитивних перетворень в економічній, соціальній та екологічній сферах діяльності підприємства.

Механізм забезпечення сталого розвитку підприємства (рис. 1) передбачає забезпечення інформацією стосовно вимог, обов'язків та переваг, які надає дотримання принципів сталого розвитку, відповідно до цього відбувається постановка завдання для всієї організації. Розробка стратегії в рамках визначеного механізму, має ґрунтуватися на результатах комплексної діагностики внутрішнього стану підприємства та його відносин із зовнішнім середовищем на предмет відповідності принципам сталого розвитку. Обов'язковими інструментами реалізації стратегії, які визначають специфічні особливості механізму, виступають складання планів на основі збалансованості внутрішніх показників; організаційна структура, налаштована на ефективне досягнення поставленої мети; система мотивації персоналу, функцією якої є залучення працівників до активної реалізації принципів сталого розвитку; управління відносинами із зацікавленими групами, як ключова особливість обраного напряму.

У другому розділі “Методичні основи діагностики сталого розвитку підприємств легкої промисловості” обґрунтовано необхідність діагностики діяльності підприємства на предмет відповідності вимогам сталого розвитку, що дозволило сформувати власний підхід щодо оцінки сталого розвитку підприємства та виявити чинники, які здійснюють найвагоміший вплив на сталий розвиток підприємств легкої промисловості.

Оцінка існуючих методик аналізу діяльності підприємства дозволила зробити висновок про відсутність підходів до діагностики стану підприємства з позиції сталого розвитку. У зв'язку з цим було запропоновано ідентифікувати п'ять станів підприємства: стан сталого розвитку, стан розвитку, стабільний стан, загрозливий стан та кризовий стан.

В процесі діагностики пропонується інтегровано розглядати внутрішню сферу і зовнішнє середовище підприємства, позитивний взаємовплив яких сприяє сталому розвитку. Аналіз внутрішнього середовища охоплює економічну, соціальну та екологічну підсистеми (табл. 1). Аналіз зовнішнього середовища передбачає вивчення взаємовідносин підприємства із зацікавленими групами та конкурентами, а саме: споживачами, постачальниками, конкурентами, інвесторами та акціонерами, органами влади, суспільними організаціями за визначеними показниками та критеріями.

У табл. 1 виділені показники (позначені сірим кольором), що потребують особливої уваги через можливість виникнення непорозумінь та отримання хибних результатів в процесі аналізу внутрішнього середовища. У випадку, якщо рівень економічних показників сигналізує про кризовий стан, то екологічні помилково можуть досягати високих значень. Також, якщо вже досягнуто обґрунтованого рівня обсягів виробництва та реалізації продукції, значення даних показників приймаються на рівні сталого розвитку.

Для визначення інтегрованого стану підприємства та його наближеності до сталого розвитку першим етапом є об'єктивний аналіз внутрішнього середовища, що передбачає розрахунок індикатора сталого розвитку:

ISD = І_екон + І_соц + І_{екол ,} (1)

І_екон = К_і*; І_соц = К_j*; І_екол = К_y*, (2)

де ISD - індикатор сталого розвитку внутрішнього середовища підприємства; І_екон, І_соц, І_екол - індикатори сталого розвитку економічної, соціальної та екологічної сфер відповідно; a_i, a_j, a_y - сума балів за показниками відповідно економічної, соціальної та екологічної сфер діяльності; K_i, K_j, K_y - коефіцієнти вагомості, які були визначені для економічної, соціальної та екологічної сфер підприємства за допомогою експертного аналізу (К_і = 0,460; К_j = 0,355; K_y = 0,185).

Підприємства які досягли рівня сталого розвитку за визначеною методикою в подальшому аналізі можуть відмовитися від використання коефіцієнтів вагомості.

Таблиця 1. Діагностика внутрішнього стану підприємств текстильної промисловості з позицій сталого розвитку *

Показники	Стан сталого розвитку	Стан розвитку	Стабільний стан	Загрозливий стан	Кризовий стан
Показники економічного розвитку
1.Темпи приросту продажу продукції, %	> 20	11 - 19	1 - 10	< 0	< -10
2. Рентабельність продукції, %	> 15	11 - 15	5 - 10	< 5	< 0
3. Коефіцієнт оновлення основних фондів	0,15 - 0,2	0,11 - 0,15	0,05 - 0,1	0,049 - 0,01	< 0,01
4. Коефіцієнт фінансової незалежності	> 0,6	0,59 - 0,54	0,53 - 0,41	0,4 - 0,35	< 0,35
5. Прибуток на одного працівника	Збільшується	Тенденція до збільшення	Знаходиться на постійному рівні	Спостерігається тенденція до зменшення	Збиткова діяльність
6. Введення інновацій (технології, устаткування), %	> 10	6 - 10	1 - 5	< 1	--
Показники соціального розвитку
1. Коефіцієнт співвідношення рівня з/п з середнім у текстильній промисловості	> 2	1,5 - 2	1,1 - 1,5	1 - 0,5	< 0,5
2. Частка прибутку, спрямована на додаткові соціальні заходи для робітників, %	> 8	5 - 8	1 - 4	0,1 - 0,9	0
3. Відсоток робітників, які пройшли підвищення кваліфікації, %	> 20	16 - 20	13 - 15	5 - 12	< 5
4. Коефіцієнт зростання продуктивності праці, грн./чол.	> 1,5	1,21 - 1,5	1,0 - 1,2	0,99 - 0,5	< 0,5
Показники екологічного розвитку
1. Матеріаломісткість виробництва продукції, %	? 50	51 - 58	59 - 65	66 - 70	> 70
2. Зменшення питомих витрат електроенергії на виробництво одиниці продукції, %	від 15 % до економічно обґрунтованого рівня	6 - 15	0 - 5	Збільшення питомих витрат	--
3. Обсяг викидів шкідливих речовин	Щорічно зменшується	Періодично зменшується	На постійному рівні	Щорічно збільшується	--

* Сірим позначені значення показників які необхідно розглядати з урахуванням поточної економічної ситуації

Аналіз взаємовідносин підприємства із представниками зовнішнього середовища здійснюється за допомогою наступних формул:

ESD = І_спож + І_конк + І_пост + І_акц + І_{гром ,}(3)

І_спож = P_v*; І_конк = P_x*; І_пост = P_s*;

І_акц = P_w*; І_гром = P_z* (4)

де ESD - індикатор сталого розвитку взаємовідносин з зовнішнім середовищем; І_спож, І_конк, І_пост, І_акц, І_гром - індикатори сталого розвитку взаємовідносин зі споживачами, конкурентами, постачальниками, акціонерами, громадськими організаціями; b_v, b_x, b_s, b_w, b_z - сума балів, набрана в результаті аналізу взаємовідносин зі споживачами, конкурентами, постачальниками, інвесторами та акціонерами, регулятивними органами відповідно; P_v, P_x, P_s, P_w, P_z - коефіцієнти вагомості взаємовідносин зі споживачами, конкурентами, постачальниками, акціонерами, суспільством, які визначались за допомогою експертного методу (P_v = 0,355; P_x = 0,1; P_s = 0,12; P_w = 0,325; P_z = 0,1).

З метою формування майбутньої стратегії пропонується інтегрувати результати внутрішнього та зовнішнього аналізу у матрицю визначення позиції підприємства (рис. 2).

Матриця, представлена на рис. 2 дозволяє визначити позицію підприємства та особливість стратегічних дій у рамках концептуального завдання досягнення сталого розвитку. Сектор 1 (даний сектор виділено тільки з теоретичної точки зору, адже на практиці внутрішньо ослаблене та недієздатне підприємство не спроможне приділяти підвищену кількість уваги та зацікавленості групам основного впливу); сектор 2 - стратегія “внутрішнього удосконалення”; сектор 3 - стратегія “надбання та збереження”; сектор 4 - стратегія “мобілізації”; сектор 5 - стратегія “розвитку”; сектор 6 - стратегія “зовнішнього удосконалення”; сектор 7 - стратегія “невідкладної терапії” або “скорочення”; сектор 8 - стратегія “зовнішнього розвитку”; сектор 9 (на практиці така ситуація зустрічається дуже рідко, адже діяльність, яка не зачіпає інтереси та потреби представників зовнішнього середовища та може на них негативно позначатися, не в змозі претендувати на такий високий рівень економічної та виробничої ефективності).

У результаті діагностики визначено, що ВАТ “ХБК” знаходиться у слабо перспективному стані (сектор 4), для якого рекомендується стратегія мобілізації; для ВАТ Цюрупинська швейна фабрика “Юність” та ВАТ “Балтська швейна фабрика” характерним є перспективний стан (сектор 2), бажаним є реалізація стратегії внутрішнього удосконалення.

Розроблена у дисертації параметрична модель формування витрат на виробництво продукції текстильного підприємства дозволяє конкретизувати зв'язки між її формуючими складовими та визначити вплив внутрішніх чинників на прибуток підприємства, який виступає одним з важелів механізму та джерелом капіталовкладень у соціальні та екологічні заходи. Було виявлено, що найбільший вплив у прядильному виробництві на загальний фінансовий результат здійснює раціональне використання сировини, ефективна організація системи логістики, збільшення продуктивності обладнання, в той же час, через низьку частку витрат на оплату праці у собівартості продукції, її збільшення не суттєво зменшує прибуток.

У ткацькому виробництві спостерігається аналогічна тенденція, крім того, що ткацьке виробництво є більш трудомістким. В обох випадках найбільше на собівартість впливає раціональне використання сировини, якщо в прядильному виробництві це досягається через ефективну організацію транспортування та зберігання сировини, використання сучасних технологій її переробки, у ткацькому виробництві поряд з модернізацією обладнання, особливого значення набуває планування асортименту за критерієм мінімального рівня витрачання сировини. Серед основних заходів, спрямованих на покращення діяльності та досягнення сталого розвитку, виділяють ефективну систему мотивації, здійснення організаційних заходів, своєчасне технічне переозброєння, введення інновацій, регулярне підвищення кваліфікації персоналу, впровадження енергозберігаючих технологій, рециркуляцію відходів та водних ресурсів, планування асортименту продукції.

У третьому розділі “Стратегічні аспекти забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості” висвітлюється такий етап механізму забезпечення сталого розвитку, як розробка та реалізація стратегії за допомогою формування системи збалансованих показників, раціонального використання ресурсів через реалізацію даних принципів у асортиментній політиці, визначення необхідності досягнення цілей сталого розвитку через систему мотивації працівників та організаційні перетворення на підприємстві.

У роботі запропоновано математичну модель збалансованих показників соціальної, економічної та екологічної сфер підприємства, яка дозволяє обґрунтувати та встановити визначені цілі не на інтуїтивному рівні, а на основі виважених розрахунків та критеріїв сталого розвитку (табл. 1). Дана модель дозволяє розрахувати орієнтовний рівень прибутку, необхідний для забезпечення сталого розвитку підприємства, та оптимальну величину внутрішніх показників і подається у вигляді наступної цільової функції Y:



max, (5)

де - прибуток від реалізації, грн.; - ціна реалізації і-го виду тканини, грн.; - кількість ткацьких верстатів, які виробляють і-й вид тканини; - середня продуктивність одного верстата, який виробляє і-й вид тканини, м/год.; - режимний фонд часу роботи ткацьких верстатів, які виготовляють і-й вид тканини, год.; - коефіцієнт, який враховує втрату корисного часу роботи ткацьких верстатів; - витрати пряжі на виготовлення 100 м і-го виду тканини, кг; - вартість 1 кг пряжі, призначеного для виробництва і-го виду тканини, грн.; - коефіцієнт, який враховує вартість відходів сировини при виробництві і-го виду продукції; - коефіцієнт, який враховує витрати додаткових матеріалів; - чисельність основного виробничого персоналу, зайнятого виробництвом і-го виду продукції; - середня заробітна плата працівників, які займаються виробництвом і-го виду продукції, грн.; - коефіцієнт додаткових виплат за простої, оплата відпусток та інше для працівників, зайнятих виробництвом і-го виду продукції; - коефіцієнт, який враховує соціальні відрахування заробітної плати; - загальна кількість обладнання на всіх технологічних переходах, яке завантажено виробництвом і-го виду продукції; - середня енергоємність одиниці обладнання, задіяне у виробництві і-го виду продукції з урахуванням втрат електроенергії, кВт/год.; - вартість 1 кВт/год., грн.; - нарахована за період амортизація обладнання, на якому виготовляється і-й вид продукції, грн.; - коефіцієнт який визначає рівень витрат на експлуатацію та ремонт обладнання завантаженого виробництвом і-го виду продукції; - коефіцієнт який визначає рівень загальновиробничих витрат; - коефіцієнт частки невиробничих витрат у загальних витратах на виробництво і-го виду продукції.

На основі запропонованої моделі збалансованих показників у межах граничних значень критеріїв для стабільного стану (); стану розвитку (); стану сталого розвитку () було отримано такі значення обсягу прибутку та внутрішніх складових (табл. 2).

За даними Херсонського бавовняного комбінату для кожного стану була побудована номограма взаємозалежності прибутку від норм витрачання пряжі, енергоємності обладнання та рівня середньої заробітної плати на підприємстві, яка дозволяє визначати значення прибутку при різних комбінаціях внутрішніх змінних, оперативно встановлювати збалансовані та обґрунтовані цілі розвитку.

Таблиця 2. Результати моделювання прибутку та збалансування внутрішніх параметрів виробництва сурових тканин (станом на 01.01.2008 р.)

Змінна	Стан сталого розвитку ()	Стан розвитку ()	Стабільний стан ()
Рентабельність, %	17	15	10
Середні витрати пряжі на виготовлення тканин кг/100м ()	19,69	21,0	21,213
Середня продуктивність одиниці обладнання, м/год. ()	11,14	9,83	7,86
Середня заробітна плата, грн./міс ()	1763,0	1322,5	969,1
Середня енергоємність одиниці обладнання, кВт/год. ()	8,53	10,95	11,059
Оптова ціна пряжі, грн./кг ()	11,517	11,951	12,812
Величина амортизаційних відрахувань, тис. грн./міс ()	295,714	184,793	121,275
Норматив вартості додаткових матеріалів ()	0,132	0,149	0,164
Валовий прибуток за місяць, тис. грн. ()	793,415	626,734	349,275

Раціональну економію та збалансування ресурсів здатна забезпечити виважена асортиментна політика підприємства. Асортимент має бути обґрунтований потребами та уподобаннями споживачів, вимогами до екологічності продукції та сировини, з якої ця продукція виготовлена, забезпечувати достатній рівень рентабельності, особливо, за рахунок ефективного використання ресурсів. Розроблена параметрична модель формування витрат текстильного виробництва дозволила провести співставлення прибутковості виробництва пряжі та тканин з різними параметрами та характеристиками. Виявилося, що в прядильному виробництві для дотримання принципів сталого розвитку найкращою альтернативою є виробництво пряжі невисокої лінійної щільності з використанням екологічно чистої сировини високих сортів, виключаючи небезпечні речовини в її складі. У ткацтві найприйнятнішим, також є виробництво тканин з пряжі меншої лінійної щільності та невисокої щільності тканини по утоку, що дозволяє при виробництві тканин ідентичного виду та призначення спостерігати коливання собівартості до 15%. Використання більш тонкої пряжі у ткацтві дозволяє зменшити вагу тканини та підвищити продуктивність обладнання, хоча виготовлення таких тканин є більш трудомістким, витрати на їхнє виробництва є нижчими.

Обґрунтовано важливість використання системи мотивації у досягненні цілей сталого розвитку. Вона має стосуватися інтересів працівників, починаючи від керівників вищого рівня та закінчуючи робітниками обслуговуючого виробництва, причому вектори цієї системи мають бути направлені тільки на тих виконавців, діяльність яких безпосередньо впливає на кінцевий фінансовий результат. Внаслідок того, що значущість діяльності різних груп працівників у досягненні цілей сталого розвитку є різною, їх рекомендується класифікувати за даним критерієм. Виходячи із запропонованої системи оцінки персоналу, можна сформувати методику винагородження персоналу кожної групи, орієнтуючись на наведені критерії та показники оцінки:

, (6)

де - сума винагороди, призначена для j-го працівника g-ої групи, грн.; - частка прибутку із загального преміального фонду, призначена для розподілу між працівниками g-ої групи, грн.; - показник індивідуальної результативності j-го працівника g-ої групи; g - група робітників згідно з вагомістю у досягненні цілей; j - працівник, який належить до певної групи; n - кількість робітників g-ої групи, діяльність яких сприяла загальному результату.

, (7)

де - вагомість впливу результативності діяльності g-ої групи на загальний підсумок; - загальний преміальний фонд призначений для розподілу, сформований за рахунок додаткового прибутку, грн.

Показник індивідуальної результативності враховує наступні критерії: дієвість, продуктивність, якість трудового життя, економічність, прибутковість, якість виготовленої продукції, інноваційність. Відношення працівника до певної групи визначає методику оцінки за даними критеріями.

Як показала практика менеджменту досліджуваних підприємств, внаслідок отримання додаткового фінансового результату жодне підприємство не приділяє достатньої уваги аналізу отриманих результатів з позиції пошуку тих виконавців, чия діяльність і якою мірою спричинила підвищення прибутку. Представлена система мотивації враховує індивідуальний внесок кожного працівника, адже досліджує всі параметри та чинники результативності трудової діяльності: підвищення продуктивності праці, раціональне використання ресурсів, інноваційний підхід, якість праці, рівень досягнення індивідуальних цілей, причому в залежності від ступеню відповідальності кожного робітника у досягненні цілей дані параметри набувають різного значення.

Створення відповідного мотиваційного імпульсу та досягнення сталого розвитку є неможливим без забезпечення внутрішньої взаємодії, залучення всіх елементів організаційної структури до реалізації принципів стратегії. Для виконання цих завдань пропонується створення на підприємстві координаційного центру сталого розвитку (КЦСР). Його функціями є активна участь у обговоренні та розробленні стратегічних планів які стосуються питань сталого розвитку, здійснення контролю за виконанням поставлених завдань досягнення сталості, за відповідністю взаємовідносин із зацікавленими групами критеріям сталого розвитку, за винагородженням результатів, організація співробітництва та сприяння координації на рівні підрозділів, ініціація працівників до нововведень та інноваційної діяльності.

Таким чином, застосування на практиці розроблених в дисертаційній роботі методичних і теоретичних положень, прикладних рекомендацій щодо забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості через формування організаційно-економічного механізму дозволить ефективно впровадити концепцію сталого розвитку на підприємствах, забезпечить їм сталу конкурентну позицію, підготує до невпинного процесу глобалізації, захистить від можливих негативних тенденцій та загроз.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення існуючих напрямків та формування науково-методичних основ управління сталим розвитком підприємств легкої промисловості, наведено та обґрунтовано практичні рекомендації щодо розробки організаційно-економічного механізму забезпечення сталого розвитку. Узагальнення основних наукових та прикладних результатів дозволило сформулювати такі висновки:

1. Розвиток світових відносин та людського ставлення до оточуючого середовища обумовлює глобальну необхідність практичного застосування концепції сталого розвитку на рівні підприємства. Аналіз існуючих підходів та дефініцій щодо розуміння сутності сталого розвитку з урахуванням соціальної та екологічної спрямованості, дозволяє сформулювати власне визначення сталого розвитку підприємства як розвитку, орієнтованого на постійне підвищення ефективності діяльності на інноваційних засадах з одночасним узгодженням економічних, соціальних та екологічних інтересів шляхом розширення сфери відповідальності перед суспільством.

2. Проведено аналіз підприємств легкої промисловості з позиції наближеності до принципів сталого розвитку та ідентифіковано, що основними дестабілізуючими чинниками підприємств легкої промисловості виступають: конкуренція з боку іноземних виробників; незадовільний рівень попиту на вітчизняну продукцію з боку споживачів; повна відсутність державної підтримки; застарілі, ресурсоємні основні виробничі фонди; низький потенціал для впровадження інноваційних технологій; шкідливі умови праці робітників з їхнім одночасно незадовільним матеріальним становищем; низький рівень управління та відсутність методичних рекомендацій щодо актуалізації принципів сталого розвитку у діяльності підприємств.

3. Визначено, що управління сталим розвитком доцільно здійснювати за умови використання відповідного організаційно-економічного механізму як сукупності інструментів, методів та важелів забезпечення довготривалої ефективності в економічній, соціальній та екологічній сферах. Головними та обов'язковими інструментами повинні виступати діагностика діяльності підприємства з урахуванням критеріїв сталого розвитку, управління на основі системи збалансованих показників, залучення працівників до реалізації стратегії через розподіл відповідальності та формування системи мотивації.

4. Важливою складовою механізму забезпечення сталого розвитку виступає запропонована вперше комплексна діагностика відповідності діяльності текстильних та швейних підприємств принципам сталого розвитку, метою якої є визначення належності підприємства до одного з п'яти відокремлених станів (стан сталого розвитку, стан розвитку, стабільний стан, загрозливий стан, кризовий стан). Сутність методики полягає в аналізі внутрішнього середовища (економічна, соціальна та екологічна сфери) та взаємовідносин із зацікавленими групами (споживачі, постачальники, інвестори та акціонери, органи влади, суспільні організації) та конкурентами за визначеними показниками, з одночасним розмежуванням нормативних значень цих показників для кожного стану. В результаті інтеграції висновків за цими двома напрямками у матриці визначення сталого розвитку підприємство в змозі оцінити ступінь наближення до бажаного стану та майбутній напрям дій.

5. Розроблена параметрична модель формування витрат на виробництво пряжі та тканин дозволяє оперативно визначити цільовий результат, у якості якого виступає валовий прибуток, на основі встановлення закономірностей для визначаючих складових моделі. Розрахунки довели, що найбільший вплив на загальний фінансовий результат здійснюють рівень відходів сировини (збільшення виходу готової продукції на 1% збільшує валовий прибуток на 12,4%), ефективна організація системи логістики (зменшення транспортних витрат на 1% збільшує валовий прибуток на 10,62%), продуктивність обладнання (підвищення на 1% спричиняє зростання валового прибутку на 5,01%), споживання енергоресурсів (зменшення енергоємності обладнання на 1% підвищує валовий прибуток на 1,96%).

6. Для забезпечення поступового переходу підприємства до сталого розвитку, уникаючи переважного домінування економічних інтересів у складанні планів, необхідно забезпечити збалансування економічних, соціальних та екологічних цілей. У зв'язку з цим в роботі запропоновано модель збалансованих показників, яка базується на встановлені граничних значень показників в залежності від досліджуваного стану. На основі регресійного аналізу було побудовано відповідні номограми для оперативного балансування значеннями показників у рамках стабільного стану, стану розвитку та сталого розвитку. Отримані розрахунки свідчать про те, що досягнення високих фінансових результатів та стану сталого розвитку є неможливим без комплексного підвищення технічного та технологічного рівня підприємства.

7. Розрахунки довели, що існують шляхи підвищення ефективності використання сировинних матеріалів через раціоналізацію асортиментної політики. Підприємствам рекомендується сконцентруватися на виробництві пряжі невисокої лінійної щільності та тканин із тонкої пряжі, що дозволяє зменшити матеріаломісткість виробництва, виготовити у 3,57 рази більше кінцевої продукції із заданого рівня сировини (у порівнянні з виробництвом пряжі високої лінійної щільності), отримати прибуток. У сучасних умовах для Херсонського бавовняного комбінату виготовлення пряжі високої лінійної щільності виявилося збитковим. Тому, розглядаючи асортимент тканин різного призначення пріоритетним є виготовлення тканин типу бязь, міткаль, сатин. У формуванні асортименту тканин однакового призначення з ідентичного виду пряжі, необхідно надавати перевагу виготовленню тканин, які вимагають витрачання меншої кількості пряжі на 100м. Це призводить (на прикладі бязевих тканин) до зменшення витрат на 4,6%, а обґрунтування вибору конкретних артикулів бязі за принципом мінімальної щільності по утоку, дозволяє варіювати величиною витрат у межах 15%.

8. Запропоновано систему мотивації досягнення цілей сталого розвитку через активне залучення працівників до реалізації стратегії та оцінки їхньої індивідуальної результативності. В рамках даної системи пропонується диференціювати працівників на групи в залежності від їхньої місії у досягненні цілей сталого розвитку, а в процесі оцінки діяльності враховувати не тільки продуктивність праці кожного окремого працівника, а й якість досягнення цілей, економічність, прибутковість їхньої діяльності, якість праці та інноваційність.

9. В якості організаційних заходів рекомендовано створення на підприємствах легкої промисловості координаційного центру сталого розвитку (КЦСР), що набуває більшої результативності в рамках адаптивних структур управління. Доведено, що поточна неготовність до кардинальних змін досліджуваних підприємств змушує зберегти існуючу вертикально-функціональну структуру, з посиленням зв'язків координації між підрозділами виробничої та невиробничої сфери.

Таким чином, спрямованість даної роботи на розв'язання актуальної проблеми досягнення сталого розвитку підприємствами легкої промисловості, науково-теоретичне обґрунтування та практичні підходи щодо формування організаційно-економічного механізму забезпечення сталого розвитку створюють вагоме підґрунтя для імплементації загальносвітових принципів у практику вітчизняних підприємств з метою збереження і розширення своєї діяльності в умовах поступової трансформації ділових відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У монографії:

Глинська А. Є. Сутність та шляхи забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості / А. Є. Глинська // Теоретико-методологічні основи управління розвитком регіону: [монографія] / [Миколайчук Н. С, Ахламов А. Г., Миколайчук М. М. та ін.] / за ред. д-ра екон. наук, проф. Н. С. Миколайчук. - Херсон. : ВКФ “Стар” ЛТД, 2007. - С. 220-238.

У наукових фахових виданнях:

1. Глинська А. Є. Орієнтація на стратегію сталого розвитку, як фактор підвищення інвестиційної привабливості підприємства / А. Є. Глинська // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сборник научных трудов ДонНУ. - Донецк, 2007. - Ч. 3. - С.1057-1065.

2. Глинська А. Є. Особливості сталого розвитку систем в залежності від їх масштабності / А. Є. Глинська // Вісник Хмельницького національного університету, 2006. - Т. 3. - № 4. - С. 159-161.

3. Глинська А. Є. Оцінка відповідності сталому розвитку взаємодії підприємств з зовнішнім середовищем / А. Є. Глинська // Вісник київського національного університету технологій та дизайну: зб. наук. праць. - Київ, 2007. - Т. 1. - С. 130-134.

4. Глинська А. Є. Сутність поняття “сталого розвитку” та шляхи його забезпечення на підприємстві / А. Є. Глинська // Таврійський науковий вісник: збірн. наук. праць ХДАУ. Вип.49. - Херсон, 2007. - С. 359-364.

5. Глинська А. Є. Формування механізму забезпечення сталого розвитку підприємства / А. Є. Глинська // Вісник Хмельницького національного університету. - 2007. - Т.1. - № 4. - С. 107-110.

6. Глинська А. Є. Перспективи та реалії сталого розвитку підприємств легкої промисловості / А. Є. Глинська // БІЗНЕС - НАВІГАТОР. - 2007. - № 12. - С. 133-138.

7. Миколайчук Н. С. Методичні підходи до діагностики стану економічного розвитку підприємств легкої промисловості / Н. С. Миколайчук, А. Є. Глинська // Вісник економічної науки України. - 2007. - № 1. - С. 90-94. (Особистий внесок - запропоновано методичні основи щодо діагностики сталого розвитку підприємства)

В інших виданнях:

8. Глинська А. Є. Проблеми забезпечення сталого розвитку підприємств легкої промисловості / А. Є. Глинська // Соціально-економічні напрямки розвитку регіонів в контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. студентів і молодих вчених. - Херсон, 2006. - С. 31-34.

9. Глинська А. Є. Система стимулювання персоналу як важлива складова забезпечення сталого розвитку підприємства / А. Є. Глинська // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва: збірн. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф., 14-15 груд. 2007 р. - Харків, 2007. - Ч. 2. - С. 21-23.

10. Глинська А. Є. Організаційні аспекти впровадження системи мотивації персоналу на досягнення цілей сталого розвитку / А. Є. Глинська // Инновационные технологии в бизнес-образовании: сб. научн. ст. Международного весеннего форума. - Гомель. : “Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации”, 2008. - Ч. 3. - С. 16-21.

11. Миколайчук Н. С. Аналіз діяльності підприємства, як фундаментальна основа механізму впровадження сталого розвитку / Н. С. Миколайчук, А. Є. Глинська // Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів в контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції: збірн. наук. праць. - Херсон.: ПП Вишемирський, 2008. - С. 59-63. (Особистий внесок - обґрунтовано методику аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища з позиції дослідження сталого розвитку).

12. Глинська А. Є. Формування асортименту в системі управління збалансованими показниками сталого розвитку / А. Є. Глинська // “Украина - Латвия - ЕС: современное состояние и перспективы”: сб. матер. междунар. науч.-практ. семинара. - Херсон, 2008. - С. 49-56.

Размещено на Allbest.ru

...