Інтелектуальний капітал: формування та розвиток в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Інтелектуальний капітал: формування та розвиток в Україні»

Спеціальність 08.00.01

Економічна теорія та історія економічної думки

Коваленко Олена Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Зайцев Юрій Кузьмич,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

Офіційні опоненти: академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Чухно Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії кандидат економічних наук, доцент

Шкурупій Ольга Всеволодівна,

Полтавський університет споживчої кооперації України, провідний науковий співробітник науково - дослідного центру економічних досліджень університету

Захист відбудеться 11 вересня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.01 в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м.Київ, просп. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою:

03113, м.Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, ауд. 601.

Автореферат розісланий 7 серпня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в економіці, пов'язані з глобалізацією світового господарства, роблять особливо актуальним вивчення тенденцій розвитку світового суспільства в новому столітті і визначення перспектив економіки України щодо її інтеграції у світову економічну систему на засадах рівноцінного партнерства. Все це зобов'язує економістів якомога об'єктивніше досліджувати умови, фактори, особливості розвитку держав з постіндустріальною економікою та досягнуті ними успіхи. Безперечно, кожна країна, як свідчить практика другої половини ХХ століття, мала свої особливості як у досягненні економічних успіхів, так і в непередбачених провалах. В той же час для групи постіндустріальних країн властиві загальні закономірності в соціально-економічному прогресі.

За оцінкою спеціалістів експертної корпорації «Всесвітній економічний форум» вже у 1992 році конкурентні переваги країн з розвинутою економікою лише на 15% залежали від традиційних («жорстких») показників, таких як обсяг ВВП, рівень інфляції, стан торгового балансу. На 85% міжнародне становище країни залежить від «м'яких» факторів конкурентоспроможності. До їх числа відносяться мотивація праці, ступінь освіти і кваліфікації кадрів, вироблення системи цінностей на виробництві та у державі в цілому.

Перетворення в розвинутих країнах можна звести до головного - росту ролі якісних зрушень у розвитку виробництва та суспільства. Сутнісним проявом цих змін є висунення людини в центр відтворювального процесу, у послідовному перетворенні освіти та науки на загальновизнані основні сфери національної економіки. Всі сучасні тенденції можна звести фактично до одного - розуміння того, що інтелектуальний капітал став домінуючим фактором економічного розвитку. Сьогодні інтелектуальний капітал визначає темп і рівень розвитку як окремої фірми, так і національної економіки.

Однією з найскладніших проблем ринкової трансформації економіки України є ефективне використання та подальший розвиток інтелектуального капіталу суспільства. Як відомо, перехід від командно-адміністративної до ринкової системи супроводжувався скороченням обсягів фінансування установ освіти і науки, видатків на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, зменшенням частки продуктів інтелектуальної праці у структурі національного виробництва, відпливом наукових-технічних працівників за межі держави. Все це різко актуалізує дослідження процесів формування та розвитку інтелектуального капіталу країни, причин і наслідків спаду у сфері інтелектуальної діяльності, а також шляхів подолання цього спаду в умовах трансформаційної економіки України.

До наукових досліджень, присвячених розробці загальних проблем інтелектуального капіталу, відносяться чимало праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, Л. Едвінссон, Л. Прусак, І. Роос, П. Саліван, Т. Стюарт, Т. Форт'юн, І. Хіроякі підкреслюють взаємозв'язок нагромаджених фірмою знань та її майбутніх можливостей, втілюваних у ринковій вартості. Велика увага визначенню та дослідженню сутності категорії інтелектуальний капитал приділяється у розробках Е.Брукінга, Т. Бьюзена, В.Л. Іноземцева, С.А. Ленської, Б.Б.Леонтьєва, Г.Мінса, Д. Моррісона, Річарда Р. Нельсона, А. Слівотскі, В.А.Супрун, Сіднея Дж. Уінтера, Л.С.Шаховської, Д.Шнайдера. Безумовно такими, що заслуговують на увагу, є дослідження, в яких інтелектуальний ресурс - капітал розглядається як основа формування соціально-класових спільнот у різних суспільствах (Дж.К. Гелбрейт, Дж. Конрад, П. Ньюберт, І. Селені, О. Тоффлер, А. Турен).

Слід відзначити внесок у розробку загальних проблем, пов'язаних з інтелектуальним капіталом, таких вітчизняних вчених як В.Д. Базилевич, В.К. Врублевський, Н.Л. Гавкалова, В.М. Геєць, А.А. Гриценко, Ю.К. Зайцев, А.М. Колот, Е.М Лібанова, В.О. Мандибура, Ю.М. Пахомов, В.С. Савчук, Л.І. Федулова, А.А. Чухно, О.В. Шкурупій, В.Д. Якубенко та ін.

На сучасному етапі ринкової трансформації економіки України існує потреба подальшого комплексного дослідження інтелектуального капіталу суспільства. На перший план при цьому виходять проблеми удосконалення інституційної бази формування, розвитку та відтворення інтелектуального капіталу, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо напрямів стимулювання його розвитку та ефективного використання у трансформаційній економіці України.

У вітчизняній економічній науці проблеми ефективного використання та розвитку інтелектуального капіталу в національній економіці та комплексний їх аналіз досліджені, на наш погляд, ще недостатньо. Дослідники здебільшого приділяють увагу окремим його складовим, таким як наука, освіта, проблеми відтворення робочої сили, об'єкти інтелектуальної власності тощо. Водночас, сама структура інтелектуального капіталу на макрорівні не є чітко визначеною, залишаються недостатньо вивченими чинники формування та розвитку інтелектуального капіталу, а також заходи з його відтворення. інтелектуальний капітал постіндустріальний економіка

Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування його мети, цілей, завдань, а також логіку викладення матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення, висновки та рекомендації розроблялися у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за темою: «Закономірності і особливості становлення нової економічної системи в Україні» (номер державної реєстрації 0101V002949), а також у відповідності з темою №869 Науково-дослідного інституту економічного розвитку КНЕУ імені Вадима Гетьмана «Сучасне постіндустріальне суспільство та шляхи його формування в Україні».

Особистий внесок автора наукового дослідження у розробку цих тем полягає у дослідженні процесів формування та розвитку інтелектуального капіталу у трансформаційній економіці України як фактору, що має бути домінуючим у її подальшому економічного розвитку (розділ 3 «Інтелектуальний капітал в економіці України» та підрозділи: 3.1. «Умови формування та розвитку інтелектуального капіталу в Україні»; 3.2. «Інтелектуально-інноваційна модель розвитку економіки України»)

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження місця та ролі інтелектуального капіталу в національній економіці, а також розробка інтелектуально-інноваційної моделі розвитку економіки України на основі комплексного аналізу умов формування та розвитку інтелектуального капіталу.

Для досягнення цієї мети визначено такі завдання дослідження:

- дослідити економічні умови появи інтелектуального капіталу як економічної категорії;

- узагальнити та систематизувати підходи до визначення інтелектуального капіталу як категорії постіндустріальної економіки,

- виявити особливості інтелектуального капіталу як якісно нового фактору виробництва;

- дослідити структуру інтелектуального капіталу на рівні національної економіки та особливості процесу його відтворення;

- з'ясувати роль державної науково-технічної та інноваційної політики як основи примноження інтелектуального капіталу країни;

- визначити особливості та умови формування і розвитку інтелектуального капіталу України;

- розробити практичні пропозиції щодо примноження та ефективного використання інтелектуального капіталу в економіці України.

Об'єктом дослідження є інтелектуальний капітал та особливості його функціонування на макрорівні.

Предметом дослідження є особливості і закономірності формування та розвитку інтелектуального капіталу в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки.

Методи дослідження роботи. Теоретичною базою дисертаційної роботи є наукові праці провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, в яких увага приділяється проблемам функціонування інтелектуального капіталу в економіці та політиці держави щодо забезпечення умов його примноження. Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти вищих державних органів, офіційні статистичні матеріали, результати соціологічних досліджень, а також наукові праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених.

Дослідження побудовано на застосуванні таких методів: системного методу наукового пізнання, з допомогою якого всі явища і процеси досліджувались у взаємозв'язку, взаємозалежності та розвитку з метою досягнення певного результату; аналітичного, наукової абстракції, узагальнення, логічного, які дозволили розробити теоретичні засади інтелектуально-інноваційної моделі розвитку національної економіки; економіко-статистичного та порівняльного аналізу, що сприяло аналізу і оцінці процесів відтворення інтелектуального капіталу в західних країнах та Україні. Дисертант використовував методологічні інструменти різних напрямків і шкіл економічної теорії: класичної політичної економії, марксизму, інституціоналізм, кейнсіанства, теорій суспільного вибору, постіндустріального суспільства, глобалістики.

Наукова новизна одержаних результатів, що виносяться на захист, полягає в наступному:

Вперше:

- запропоновано інтелектуально-інноваційну модель розвитку України, для побудови якої особливу увагу приділено забезпеченню на державному рівні умов активізації населення України у продукуванні інтелектуального капіталу, використанню вітчизняного та світового науково-технічного та освітнього потенціалу, а також механізму трансформування наукових знань в інноваційні розробки, придатні до практичного використання.

Отримали подальший розвиток:

- визначення класифікаційних ознак інтелектуального капіталу, зокрема, окрім звичного структурного поділу на відмінні щодо особливостей відтворення складові - інтелектуальний людський та інтелектуальний структурний капітал, запропоновано поділяти його на постійний і змінний відносно участі у виробництві, а з позицій виявлення закономірностей виробництва сукупного суспільного продукту - на індивідуальний та суспільний інтелектуальний капітал ;

- дослідження відмінностей та співвідношення інтелектуального та людського капіталу на мікро- та макрорівнях, зокрема, доведено, що людський капітал представляє собою трудові ресурси, до яких висуваються певні вимоги у кваліфікації, тоді як інтелектуальний капітал пов'язаний лише з унікальними здібностями людини;

- дослідження особливостей інтелектуального капіталу як якісно нового фактору виробництва, зокрема показано, що використання інтелектуального капіталу завжди контролюється самим індивідом незалежно від джерела інвестицій на його розвиток, до того ж реалізація інтелектуального капіталу людини носить в певній мірі ризиковий характер і пов'язана з невизначеністю отримання ефекту.

Удосконалено:

- поглиблено розуміння категорій «носій» і «власник» інтелектуального капіталу, виявлено, що, ці категорії, будучи взаємопов'язані в одній людині, мають різний зміст, разом з тим, одна і та сама людина, що володіє певними професійними якостями, у виробничому процесі на різних його етапах може проявлятися і як як власник інтелектуального капіталу, і як найманий робітник;

- поглиблено розкриття механізму отримання доходів від використання інтелектуального капіталу. У сфері функціонування інтелектуального капіталу дохід є результатом реалізації інтелектуального продукту людини, а отже неминучим є існування монопольного доходу - ренти, що може бути представлена як абсолютна і диференційна.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки та запропоновані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі - як основа для подальшого вивчення концептуальних засад становлення постіндустріального суспільства в Україні; у законотворчому процесі - під час розробки правових засад ефективної інноваційної політики у державі; у діяльності органів місцевого самоврядування - в процесі підготовки та реалізації програм місцевих органів державної влади із соціально-економічного розвитку територій; у навчальному процесі - під час вивчення дисциплін економічного спрямування.

Отримані наукові результати є, насамперед, теоретико-методологічною базою поглиблення досліджень проблем поєднання економічних та позаекономічних факторів соціально-економічного розвитку, які б сприяли становленню якісно нової системи виробничих відносин, забезпеченню більш високого рівня реалізації принципу соціальної справедливості у суспільстві. Висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів системної економічної політики, яка б виходила із пріоритетності завдань інтелектуалізації національної економіки.

Наукові розробки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження, зокрема рекомендації стосовно посилення ролі держави у процесах формування інноваційної культури мислення і впливу на світогляд громадян, їх психологію та свідомість з метою забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку України використані Інститутом економіки та прогнозування НАН України у дослідженні впливу інституційних чинників на соціально-економічний розвиток (довідка від 24.03.2008 р.); практичні рекомендації щодо необхідності сформованої системи державного менеджменту для забезпечення керованості процесом переходу до постіндустріального суспільства були використані Науково-дослідним інститутом економічного розвитку КНЕУ імені Вадима Гетьмана» (довідка від 27.03.2008 р.).

Окремі результати дослідження щодо створення інноваційної продукції і розробки концепцій стратегічного розвитку підприємства та його діяльності на зовнішньому та внутрішньому ринках використовуються у практичній роботі ООО «ЕЛІО УКРАЇНА» (довідка № 67/1 від 20.03.2008 р.). Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження використовуються в процесі викладання курсів «Основи економічної теорії» та «Трансформаційна економіка» в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (довідка № 18/1 від 21.03.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, у якій викладено авторське розуміння інтелектуального капіталу як економічної категорії, а також авторські розробки стосовно особливостей формування, розвитку та відтворення інтелектуального капіталу в національній економіці. Наукові положення, висновки і пропозиції, які виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях різних рівнів: V Міжнародній науково-практичній конференції «Країни з перехідною економікою в умовах глобалізації» (м.Москва, березень, 2006), ХV Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегічний розвиток регіону - економічне зростання та інтеграція» (м.Чернівці, травень, 2006), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів» (м.Запоріжжя, жовтень, 2006), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасної економіки» (м.Черкаси, жовтень, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць, загальним обсягом 3,7 друк.арк., з них 4 статті у наукових фахових виданнях, 5 - у інших виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 194 сторінки, в тому числі: 6 таблиць на 6 сторінках, 3 рисунки на 3 сторінках. Список використаних джерел містить 215 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність проблематики дослідження, визначено ступінь розробки теми, сформульовано мету, об'єкт, предмет та завдання дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження, наведено дані щодо апробації дослідницьких результатів та публікацій за темою дисертації.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження інтелектуального капіталу» розглядається процес формування концепції інтелектуального капіталу у світовій економічній науці, дається визначення інтелектуального капіталу та суміжних понять, досліджуються його особливості як ключового фактора виробництва у постіндустріальній економіці.

Науково-технічна революція другої половини ХХ століття сприяла появі та утвердженню нового технологічного способу виробництва і переходу суспільства на постіндустріальну стадію. Інтелектуальні здібності людини, що включені в систему постіндустріальної економіки в якості головного елемента, забезпечують високий динамізм і високу якість соціального і економічного прогресу суспільства. Сьогодні не рівень розвитку матеріального виробництва характеризує економіку постіндустріальних країн, а саме інтелектуальний капітал та його здатність задовольняти вимоги ринкової економіки.

Теорія інтелектуального капіталу як самостійної наукової концепції є закономірним наслідком генезису світової економічної і філософської думки. Її виникнення обумовлено тими корінними змінами, що відбуваються в соціально-економічному житті суспільства в епоху науково-технічного прогресу, коли людина, її інтелектуальні здібності стають вирішальним чинником соціального і економічного зростання. В дисертації проаналізовані різні точки зору щодо визначення інтелектуального капіталу як економічної категорії та приведено авторську позицію. На думку автора, інтелектуальний капітал як економічна категорія являє собою систему економічних та соціальних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, примноженням та використанням інтелектуальних здібностей індивідів, що реалізуються в процесі творчо-інновацйної діяльності і забезпечують досягнення цілей як окремого підприємства, так і національної економіки в цілому.

В сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби інтелектуальний капітал дає змогу створювати цінності і забезпечувати конкурентоздатність як окремим підприємствам, так і суспільству в цілому. Інтелект означає розум, глузд, здатність людини до мислення, але в той же час інтелект - більш широке за своїм внутрішнім змістом поняття, бо містить у собі ще і моральні, психологічні, емоційні та інші компоненти. Інтелект в широкому розумінні можно визначити як здатність накопичувати і генерувати знання. Носіями інтелектуального капіталу можна назвати професіоналів, наділених здібностями, що є унікальними, і які складно замінити. Саме інтелектуальні здібності людини, її інтелект як основна якісна характеристика робочої сили забезпечують високий динамізм і високу якість соціального і економічного прогресу суспільства.

Питання класифікації інтелектуального капіталу є дискусійним і недостатньо висвітленим у спеціальній літературі. Дисертант розділяє інтелектуальний капітал згідно його структурних та функціональних особливостей. Структурно інтелектуальний капітал поєднує в собі відмінні щодо внутрішньої природи і особливостей відтворення складові: власне інтелектуальні здібності, таланти, можливості індивідів, вже набуті знання (інтелектуальний людський капітал) та об'єктивовані (уречевлені) результати інтелектуальної діяльності - (інтелектуальний структурний капітал). Відносно участі у процесі виробництва інтелектуальний капітал можна розділити на постійний (інтелектуальна складова уречевленої праці минулих періодів, тобто це накопичена інтелектуальна праця і результат інтелектуальної діяльності людини) та змінний (інтелектуальний капітал у процесі виробництва бере участь у вигляді тієї частини робочої сили, котра має здатність до інтелектуальної діяльності, творчості та генерації ідей). З позицій виявлення закономірностей виробництва сукупного суспільного продукту: індивідуальний інтелектуальний капітал (одного власника) та суспільний інтелектуальний капітал (сукупність індивідуальних інтелектуальних капіталів в рамках національної економіки).

Автором виділяються такі особливості інтелектуального капіталу як ключового фактору виробництва у постіндустріальній економіці: 1.формування інтелектуального капіталу вимагає від самої людини і всього суспільства значних і до того ж постійно зростаючих витрат; 2. у вигляді знань, навичок, досвіду він може бути накопичуваним, в міру накопичення його прибутковість підвищується до певного рівня, обмеженого верхньою межею активної трудової діяльності (активного трудового віку), а потім різко знижується; 3. інвестиції в нього повинні забезпечувати його власнику одержання вищого доходу, вкладення в інтелектуальний капітал дають досить значний за обсягом, тривалий за часом та інтегральний за характером економічний і соціальний ефект. 4. він не є оборотним активом: тільки його послуги або окремі елементи, придатні для патентування знання, можуть бути куплені або продані. 5. функціонування інтелектуального капіталу, ступінь віддачі від його застосування обумовлені вільним волевиявленням суб'єкта, а унікальність та не відтворюваність індивідуальності людини призводить до монополії на інтелектуальний капітал людини; 6. реалізація інтелектуального капіталу людини, як її творчих здібностей, носить в певній мірі ризиковий характер і пов'язана з невизначеністю отримання ефекту.

Працівник безроздільно володіє своєю здатністю генерувати ідеї, або ж своїм унікальним досвідом. Володіння тим чи іншим видом капіталу, безсумнівно, припускає одержання частини доходу на нього, однак за нього треба «змагатися». Власники матеріальних видів капіталу існують в умовах жорстокої боротьби. Відповідно і власник інтелектуального капіталу також не зможе уникнути цього. Разом з тим, власність на інтелектуальний капітал як новий вид власності ще не одержала беззастережної підтримки, на сучасному етапі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин права власника інтелектуального капіталу на частину додаткового продукту в багатьох випадках порушуються. У зв'язку із цим закономірно виникає новий вид соціального конфлікту: між власником інтелектуального капіталу і власниками фізичного та фінансового капіталів. Шляхи вирішення цього конфлікту можуть полягати в адаптації застарілих методів оплати, що властиві індустріальній системі, до потреб і мотивацій сучасного працівника, впровадження нових форм оплати праці, що адекватні участі інтелектуального капіталу в процесі виробництва у вигляді фактору виробництва.

У сфері функціонування інтелектуального капіталу дохід є результатом реалізації інтелектуального продукту, що вироблений інтелектом людини, а отже, неминучою є існування категорія монопольного доходу - ренти. Категорія ренти як доходу на інтелектуальний капітал залежить від того, наскільки плідно працює мозок, наскільки людина є здібною. Дохід на інтелектуальний капітал може бути розділений на два види: абсолютну (чисту) і диференційну ренту. Категорія абсолютного рентного доходу випливає з монопольних умов функціонування інтелектуального капіталу, а додаткова рента (диференційний дохід) випливає з різних інтелектуальних здібностей індивідів і виробляється носіями інтелектуального капіталу - власниками високих або унікальних здібностей. Завданням економістів на сучасному етапі розвитку є вивчення механізмів функціонування інтелектуального капіталу, і розробка способів адекватної економічної віддачі на його участь як нового фактора виробництва у виробничому процесі. Для цього цілком виправданим є впровадження рентних відносин між господарюючими суб'єктами не тільки в області інтелектуального виробництва, науки, послуг і розробок, але й в областях матеріального виробництва, що виробляють продукцію з високою часткою інтелектуальної складової.

У розділі 2 «Інтелектуальний капітал в умовах сучасного постіндустріального суспільства» розглядаються особливості відтворювальних процесів інтелектуального капіталу на макрорівні та головні напрями державної науково-технічної та інноваційної політики як основ примноження інтелектуального капіталу країни.

Однією з головних тенденцій у сучасній економіці, котра пов'язана з появою і реалізацією інтелектуального капіталу, є посилення ролі і значення держави в економіці. Опосередкована присутність держави практично у всіх сферах сучасної економіки є запорукою її подальшого ефективного розвитку. На державу в постіндустріальній економіці покладено велику відповідальність за розробку та реалізацію національної соціально-економічної та науково-технічної політики, формування та розвиток інституційної структури, що охоплює не лише юридичні, але й морально-етичні, моральні взаємовідносини людей у сучасному суспільстві.

Високий рівень соціально-економічного розвитку країни є основою появи, функціонування і відтворення інтелектуального капіталу. У країні з низьким рівнем доходів і споживання можливості розвитку і реалізації інтелектуального капіталу досить обмежені. Така закономірність обумовлена тим що: а) на інтелектуальний людський капітал впливають багато чинників, серед яких рівень медичного обслуговування, тривалість життя, розвинена система освіти і т.д. б) інтелектуальний структурний капітал (нематеріальні активи) вимагає значних витрат на його організацію та підтримку, у тому числі і з боку держави. Варто врахувати, що якість інтелектуального структурного капіталу безпосередньо відбивається і на інтелектуальному людському капіталі; в) інтелектуальний капітал, реалізуючись в економіці, знаходить прояв не тільки у виробничій сфері, але й у сфері споживання. Змінюється якість потреб, у тому числі і нематеріальних, зокрема, що висуваються до соціального середовища, умов проживання, питань безпеки, соціальної захищеності, а також організації інституціонального середовища в цілому.

Питання довгострокового розвитку сучасної економіки є багато в чому ефективним процесом відтворення інтелектуального капіталу. На шляху побудови довгострокових стратегій економічного росту свідомо або інтуїтивно уряди різних країн так чи інакше починають із двох аспектів - вкладення в людину та в організаційну структуру. Сьогодні як ніколи «кадри вирішують все». Але вони ніщо, якщо зв'язки між господарюючими суб'єктами неефективні.

У системі відтворення інтелектуального капіталу на рівні національної економіки автором виділені наступні елементи:

- система освіти;

- система виробництва та відновлення наукового і технічного знання (умови функціонування проектних і наукових установ). Тут варто приділити увагу таким моментам як державна підтримка, взаємозв'язок цих організацій з системою освіти. Оскільки знання та інформація представляють собою унікальний вид ресурсу в сучасній економіці, а процеси їхнього споживання тісно поєднані з їхнім наступним відтворенням, то питання взаємозв'язку навчальної бази та системи виробництва наукових знань має принципове значення;

- механізм захисту інтелектуальної продукції, тобто система правового регулювання питань відчуження та надання прав на інтелектуальну продукцію, включаючи наукові розробки, ідеї і т.д. Принципове значення в умовах постіндустріальної економіки має легкість процесу патентування та в цілому захисту авторських прав;

- система заходів з розвитку всіх інформаційно-комунікаційних технологій та система заходів з захисту та перевірки інформації;

- державна політика в області залучення технологій з-за кордону.

Забезпечення процесу відтворення інтелектуального капіталу вимагає поєднання всіх цих елементів та їх комплексної взаємодії.

Значну ролі у забезпеченні відтворювальних процесів інтелектуального капіталу відіграє фінансове покриття. Держава бере на себе більшу частину витрат, що відносяться до фундаментальної науки, оскільки фундаментальна наука, з одного боку, значно впливає на формування сучасної економіки, її конкурентоспроможність і перспективи подальшого розвитку, а з іншого боку, вона є областю високо ризикованою і низько прибутковою для приватного капіталу. В області подальших прикладних розробок, що йдуть за фундаментальними дослідженнями, основною рушійною силою є приватний капітал (великі корпорації). Конкуренція і принцип максимізації прибутку в ринковій економіці змушують приватний капітал швидко реагувати на зміни і більш ефективно, ніж держава, здійснювати «доведення» результатів дослідження фундаментальної науки до вимог споживачів. Ці принципи викристалізувалися в ході еволюційного розвитку економіки. В умовах постіндустріальної економіки за загального зростання ролі і значення держави така схема є найбільш ефективною з погляду організації національного господарства, не виключаючи і питань економічної безпеки.

Посилення централізації управління інтелектуальним розвитком суспільства сьогодні відбувається на основі удосконалення напрямків державної науково-технічної політики за рахунок використання якісних організаційно-економічних заходів, що стимулюють інноваційну активність в країні. Державна науково-технічна політика включає підготовку наукових кадрів спеціалізованих фірм, використання державних замовлень, стимулювання підприємницької діяльності, кардинальні зміни у фінансуванні НДДКР.

Одним із методів ефективної реалізації такої політики в розвинутих країнах є цільове програмування наукових досліджень, тісно пов'язане з попитом та його прогнозними передбаченнями щодо технологічної трансформації економіки і кожного з її секторів. Державна підтримка великих програм є важливим елементом політичного законодавчого та бюджетного процесу регулювання інноваційного розвитку країн, у якому чи не головне місце посідає стимулювання створення та широкомасштабного застосування високих технологій.

Важливою функцією держави як носія відповідної інноваційної політики є забезпечення сприятливих умов для високотехнологічного розвитку виробництва. В основі створення таких умов лежить диференційований підхід до виробничих процесів з виокремленням тих із них, які відповідають особливостям руху ринкових потреб з одночасним урахуванням можливих соціальних наслідків розвитку ринкової економіки. Тому державна політика спрямована на досягнення взаємозв'язку між технологічними, соціальними та економічними складовими інноваційної діяльності. Важливим напрямком державної інноваційної політики, що забезпечує мотивацію підприємницької активності підприємств щодо проведення НДДКР за пріоритетними напрямками та стимулює підприємства до впровадження інновацій, є створення сприятливих інвестиційних умов. Це забезпечується через бюджетне фінансування, пільгове оподаткування інноваційних проектів, а також через участь держави у забезпеченні доступу підприємств на світовий ринок високих технологій та вирішенні питань захисту інтелектуальної власності.

У розділі 3 «Інтелектуальний капітал в економіці України» досліджується система чинників формування та розвитку інтелектуального капіталу України, проблеми у сфері функціонування інтелектуального капіталу в нашій державі та шляхи їх вирішення.

Україна не може не враховувати світові тенденції переорієнтації на новий шлях розвитку, пов'язаний із найвагомішою роллю інтелектуального капіталу у розвитку будь-якої країни та забезпечення її конкурентоспроможності у світо господарських процесах. Хоча Україна перебуває на індустріальній стадії, а глибока і довготривала криза відкинула її від вершин цієї стадії, вона не лише може, а й повинна використовувати передові інформаційно-комунікаційні технології, поєднувати індустріальний тип розвитку з постіндустріальним.

Сьогоднішні умови, в яких відбувається формування її інтелектуального капіталу є досить складними. Трансформаційна криза в Україні зумовила руйнацію науково-технологічної та підірвала духовно-моральну складову національного інтелектуального капіталу. За роки незалежності по всій території України поширилися процеси депопуляції населення, зменшення народжуваності й зростання смертності, у тому числі й серед населення працездатного віку; величезних втрат продовжує завдавати інтелектуальному капіталу та науково-технічному потенціалу України міграція висококваліфікованих кадрів; витрати на освіту в Україні неухильно зростають, водночас за величиною фінансових втрат на душу населення вона поступається більшості країн світу, займаючи, зокрема, в Європі одне з останніх місць, до того ж інтелектуальний потенціал України практично не трансформуються у виробництво; низький рівень фінансування сфери охорони здоров'я та сфери культури.

Невирішеними залишається багато завдань, серед яких формування атмосфери загальної зацікавленості у праці інтелектуалів, перехід освітянської системи на новий рівень роботи, що забезпечує реалізацію індивідуальних запитів і бажань, розвиток особистості, підвищення добробуту народу і якості його життя, розробка загальнонаціональних проектів в галузі впровадження управлінських технологій і соціальних інновацій, інтенсивний розвиток перспективних вітчизняних галузей науки, забезпечення ефективних зв'язків між наукою та економікою.

В Україні спостерігається криза науки, адже невисока оплата праці наукових працівників, нестача коштів на придбання сучасного обладнання, несприйнятливість до впровадження результатів наукових розробок та інші явища стають причинами значних втрат висококваліфікованого кадрового потенціалу. Відтік спеціалістів проявляється в переході спеціалістів з науки в інші сфери економіки, а також у їх виїзді за кордон. Незважаючи на проголошення інноваційного шляху розвитку, варто зазначити, що в Україні масштабність впровадження ефективних розробок у виробництво ще досить низька, про що свідчить співвідношення між обсягом витрат на науково-технічну діяльність в країні та впровадження її результатів, трансформованих в інновації у виробництво, яке становить 1 : 1,06. В той же час за зарубіжними даними таке співвідношення досягає не менше як 1: 10.

Матеріально-технічна база багатьох промислових підприємств є досить застарілою для сприйняття нових технологій, бо фізичний і моральний знос її досягає 50 - 70%. Слабким є і рівень маркетингової та інформаційної служби у виробництві, де лише близько п'ятої частини підприємств мають маркетингові підрозділи, і ще менше їх в науково-дослідних установах. Рівень зацікавленості підприємств у використанні інновацій підвищується повільно через недоліки у податковій системі країни та труднощі, пов'язані з ризикованістю суттєвих інноваційних заходів, а в науковій сфері недостатньо приділяється увага диференційному підходу щодо матеріального заохочення науковців до створення проривних кардинальних «ноу-хау».

Завдання, що постають перед Україною сьогодні, полягають у реальній (а не формальній) зміні моделі соціально-економічного розвитку, яка має ґрунтуватися на формуванні та використанні інтелектуального капіталу, надання українському суспільству умов для відтворення його інтелектуального капіталу, пріоритеті інноваційної діяльності.

На думку дисертанта, економічна стратегія в Україні має орієнтуватися на модель інтелектуально-інноваційного розвитку, яка передбачає комплексне забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку людськими інтелектуальними та матеріальними ресурсами, забезпечення інноваційних процесів в економіці країни. Першочергову роль у становленні інтелектуально-інноваційної моделі, на нашу думку, має відігравати держава. Комплекс заходів із удосконалення інтелектуально-інноваційного розвитку має включати: забезпечення сприятливих умов для розвитку освіти, культури та науки, пошук додаткових джерел їх фінансування, проведення активної політики зайнятості населення, підтримку підприємництва, особливо інноваційної діяльності, подальший розвиток співробітництва науки та виробництва, державне стимулювання виробництва високотехнологічної продукції у ключових галузях економіки, забезпечення охорони інтелектуальної власності, систему заходів з розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та всебічну підтримку міжнародного науково-технічного співробітництва. Разом з тим, впровадження наукових результатів у виробництво та реалізація завершених наукових розробок не може не враховувати ситуації на ринку, тому при структуруванні інтелектуально-інноваційної моделі виділено державу і ринок як основоположні чинники забезпечення розвитку інтелектуального капіталу країни. Загальне регулювання інноваційної діяльності та селективна підтримка певних інноваційних проектів здійснюються як за допомогою важелів державної політики, так і спонтанно через коливання кон'юнктури ринку.

Модель інтелектуально-інноваційного розвитку України, на нашу думку, можна структурувати за чотирма основними блоками: 1. Забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку людськими інтелектуальними ресурсами. Основними складовими є: система освіти та професійної підготовки; система охорони здоров'я; система інформаційного забезпечення. 2. Забезпечення інноваційних процесів в економіці країни. Залежно від функцій в інноваційному процесі можна виділити: систему виробництва нового знання; систему комерціалізації нового знання; систему практичного використання нового знання. 3. Забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку матеріальними ресурсами. Основними складовими є: система підтримки реалізації національних пріоритетів інноваційної діяльності; система матеріального забезпечення інноваційної діяльності великих та малих підприємств. 4. Додаткові фактори забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку. Серед них можна виокремити: систему формування інноваційної культури мислення; систему впливу на світогляд громадян, їх психологію та свідомість.

Особливу увагу приділено забезпеченню на державному рівні умов активізації населення України у продукуванні інтелектуального капіталу, зокрема значну увагу приділено необхідності формування інноваційної культури мислення населення, впливу на світогляд громадян, їх психологію та свідомість. Процес формування сучасної інноваційної культури українського суспільства є невід'ємною складовою забезпечення переходу України до постіндустріальної стадії розвитку. Складовими, що забезпечують формування інноваційної культури, виступають відповідне адміністративне, та правове середовище, стан освіти, її спрямованість на розвиток інноваційного мислення, психологічна готовність населення активно втілювати в життя саме такий варіант соціально-економічного розвитку країни. Реальна практика підтверджує: недостатній рівень інноваційної культури виявляється і в недостатній фаховій підготовці робочої сили, і в стереотипах масової свідомості, які сьогодні часто гальмують освоєння новітніх технологій і згубно впливають на ефективність роботи органів управління, на прийняття та виконання принципово важливих рішень.

Першим етапом реалізації моделі інтелектуально-інноваційного розвитку України має стати створення стабільної, чесної і прозорої економіки. Світова практика підтверджує, що в різних країнах у різні періоди потужним чинником активізації суспільства і зростання економіки ставали вершини людського духу: патріотизм, унікальна працездатність, самодисципліна, готовність до обмежень і нестатків, амбітність, прагнення бути першими. Визначальним для суспільства є не так стан його економіки, як стан його духу. Первинні не державні чи комерційні банки та власні бізнесі, а саме людська віра, гідність і честь покликаних і обраних. Кардинальні зміни у світогляді людини, її психології і свідомості не менш важливі, ніж зміст матеріального, побутового життя суспільства. Адже вони зрештою є тими визначальними чинниками соціальних революцій, які зумовлюють грандіозні трансформації економічного та політичного статусу певної країни чи світу загалом.

Разом з тим, не можна сказати, що віра сьогодні керує суспільними реакціями більшості людей, скоріше, навпаки. Як свідчать дані соціологічного моніторингу у 2006 р., більшість українців, незалежно від сектору зайнятості, вважають, що в поведінці сучасного населення переважає прагнення будь-якою ціною поліпшити свій добробут, своє матеріальне становище. прагнення до успіху на засадах справедливості характеризується дуже низькими показниками. В українському суспільстві відбулася зміна цінностей, що є наслідком корупції на всіх рівнях влади, зневіри у владних структурах та існуванням тіньової економіки. Тому побудова інтелектуально-інноваційної моделі розвитку економіки України вимагає інтегрування зусиль урядовців, науковців та звичайних громадян для забезпечення в нашій державі інтелектуального відродження нації.

Висновки

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо висвітлення особливостей інтелектуального капіталу як якісно нового фактору виробництва, а також умов його формування та розвитку у трансформаційній економіці України. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Становлення та розвиток постіндустріального типу господарства, ускладнення та динамізація економічних процесів в умовах інформаційної революції та глобалізації, вимоги сучасного виробництва та рівня конкуренції вивели на перший план не просто робочу силу, а головну її якість - інтелект, з одного боку, а з іншого - знання та інформацію як основні стратегічні ресурси економічної діяльності. Закономірним результатом розвитку науки і технологій, глибокого проникнення їх у процес виробництва, величезного піднесення ролі та значення науки, людського розуму, інформації та знань у розвитку економіки і суспільства в цілому стала поява інтелектуального капіталу.

Не зважаючи на те, що поняття «інтелектуальний капітал» активно використовується в наукових дискусіях, до цього часу в літературі не існує єдиного визначення даної категорії, кожна школа економістів по-своєму трактує це соціально-економічне явище. На нашу думку, інтелектуальний капітал як економічна категорія являє собою систему економічних та соціальних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, примноженням та використанням інтелектуальних здібностей індивідів, що реалізуються в процесі творчо-інновацйної діяльності і забезпечують досягнення цілей як окремого підприємства, так і національної економіки в цілому.

2. Питання класифікації інтелектуального капіталу є дискусійним і недостатньо висвітленим у спеціальній літературі. Дисертант розділяє інтелектуальний капітал згідно його структурних та функціональних особливостей. Структурно інтелектуальний капітал поєднує в собі відмінні щодо внутрішньої природи і особливостей відтворення складові: власне інтелектуальні здібності, таланти, можливості індивідів, вже набуті знання (інтелектуальний людський капітал) та об'єктивовані (уречевлені) результати інтелектуальної діяльності - (інтелектуальний структурний капітал). Відносно участі у процесі виробництва інтелектуальний капітал можна розділити на постійний (інтелектуальна складова уречевленої праці минулих періодів, тобто це накопичена інтелектуальна праця і результат інтелектуальної діяльності людини) та змінний (інтелектуальний капітал у процесі виробництва бере участь у вигляді тієї частини робочої сили, котра має здатність до інтелектуальної діяльності, творчості та генерації ідей). З позицій виявлення закономірностей виробництва сукупного суспільного продукту: індивідуальний інтелектуальний капітал (одного власника) та суспільний інтелектуальний капітал (сукупність індивідуальних інтелектуальних капіталів в рамках національної економіки).

3. Категорії носій і власник інтелектуального капіталу взаємопов'язані в одній людині. Працівник, будучи носієм інтелектуального капіталу, безроздільно володіє, наприклад, своєю здатністю генерувати ідеї, або ж своїм унікальним досвідом. Більше того, працівник, будучи власником інтелектуального капіталу, має можливість отримувати монопольний прибуток на свій інтелектуальний капітал. Таким чином, власник інтелектуального капіталу, як і власники матеріальних видів капіталу, зобов'язаний виконувати всі правила конкурентної боротьби.

Рентні відносини у сфері функціонування інтелектуального капіталу припускають, що власник інтелектуального капіталу як здатності до творчості, повинен одержувати дохід у вигляді відсотка на свій капітал. Саме така форма організації оплати більшою мірою може врахувати нематеріальні моменти в мотивації праці носія інтелектуального капіталу, оскільки в цьому випадку носій інтелектуального капіталу як його власник сам несе ризик на свій капітал, у тому числі і у вигляді витрат вільного часу, що необхідний для підготовки творчого процесу.

4. Для забезпечення відтворення інтелектуального капіталу має бути наявним високий рівень соціально-економічного розвитку країни. У країні з низьким рівнем доходів і споживання можливості як розвитку так і реалізації інтелектуального капіталу досить обмежені. Така закономірність обумовлена тим що: а) на інтелектуальний людський капітал впливають багато чинників, серед яких рівень медичного обслуговування, тривалість життя, розвинена система освіти і т.д. б) інтелектуальний структурний капітал (нематеріальні активи) вимагає значних витрат на його організацію та підтримку, у тому числі і з боку держави. Варто врахувати, що якість інтелектуального структурного капіталу безпосередньо відбивається і на інтелектуальному людському капіталі; в) інтелектуальний капітал, реалізуючись в економіці, знаходить прояв не тільки у виробничій сфері, але й у сфері споживання. Змінюється якість потреб, у тому числі і нематеріальних, зокрема, що висуваються до соціального середовища, умов проживання, питань безпеки, соціальної захищеності, а також організації інституціонального середовища в цілому.

5. Запорукою примноження інтелектуального капіталу країни є розробка та реалізація національної соціально-економічної та науково-технічної політики, формування та розвиток інституційної структури, що охоплює не лише юридичні, але й моральні та етичні, взаємовідносини людей у сучасному суспільстві. Ефективне використання інтелектуального капіталу країн значною мірою досягається за рахунок цільового програмування наукових досліджень, котре тісно пов'язане з попитом та його прогнозними передбаченнями щодо технологічної трансформації економіки і кожного з її секторів. Державна підтримка великих програм є важливим елементом політичного законодавчого та бюджетного процесу регулювання інноваційного розвитку країн, у якому чи не головне місце посідає стимулювання створення та широкомасштабного застосування високих технологій.

6. Україна не може не враховувати світові тенденції переорієнтації на новий шлях розвитку, пов'язаний із найвагомішою роллю інтелектуального капіталу у розвитку будь-якої країни та забезпечення її конкурентоспроможності у світо господарських процесах. Сьогоднішні умови, в яких відбувається формування її інтелектуального капіталу є досить складними. Невирішеними залишається багато завдань, серед яких формування атмосфери загальної зацікавленості у праці інтелектуалів, перехід освітянської системи на новий рівень роботи, що забезпечує реалізацію індивідуальних запитів і бажань, розвиток особистості, підвищення добробуту народу і якості його життя, розробка загальнонаціональних проектів в галузі впровадження управлінських технологій і соціальних інновацій, інтенсивний розвиток перспективних вітчизняних галузей науки, забезпечення ефективних зв'язків між наукою та економікою.

7. Розвиток науки повинен розглядатися як першочерговий пріоритет суспільного розвитку. На жаль, в Україні спостерігається криза науки, адже невисока оплата праці наукових працівників, нестача коштів на придбання сучасного обладнання, несприйнятливість до впровадження результатів наукових розробок та інші явища стають причинами значних втрат висококваліфікованого кадрового потенціалу. Рівень зацікавленості підприємств у використанні інновацій підвищується повільно через недоліки у податковій системі країни та труднощі, пов'язані з ризикованістю суттєвих інноваційних заходів, а в науковій сфері недостатньо приділяється увага диференційному підходу щодо матеріального заохочення науковців до створення проривних кардинальних «ноу-хау».

8. Автором запропоновано модель інтелектуально-інноваційного розвитку України. Вона передбачає комплексне забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку людськими інтелектуальними та матеріальними ресурсами, забезпечення інноваційних процесів в економіці країни. Першочергову роль у становленні інтелектуально-інноваційної моделі, на нашу думку, має відігравати держава. Комплекс заходів із удосконалення інтелектуально-інноваційного розвитку має включати: забезпечення сприятливих умов для розвитку освіти, культури та науки, пошук додаткових джерел їх фінансування, проведення активної політики зайнятості населення, підтримку підприємництва, особливо інноваційної діяльності, подальший розвиток співробітництва науки та виробництва, державне стимулювання виробництва високотехнологічної продукції у ключових галузях економіки, забезпечення охорони інтелектуальної власності, систему заходів з розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та всебічну підтримку міжнародного науково-технічного співробітництва.