Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

МОРЩАГІН ОЛЕКСІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 005.591.6

Державна інноваційна політика в умовах формування інноваційної моделі розвитку

Спеціальність 08.00.03-Економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк - 2008р.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Чернега Оксана Богданівна, Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, завідувач кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, старший науковий співробітник Лепа Роман Миколайович Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач відділу проблем моделювання економічних систем;

кандидат економічних наук Деділова Тетяна Вікторівна Харківський національний автомобільно-дорожній університет, доцент кафедри міжнародної економіки.

Захист дисертації відбудеться 24 червня о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.055.01 Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: 83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за адресою: 83017, м. Донецьк, б. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий 23 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Виноградова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку світової економіки інновації стали найважливішим чинником суспільного відтворення, який визначає рівень конкурентоспроможності національного господарства і забезпечує стійке економічне зростання. В умовах формування інноваційної моделі розвитку стрімко збільшується значущість державної інноваційної політики, яка стає «стрижнем» системи регулювання економіки, спрямованим на створення умов стабільного соціально-економічного розвитку.

Істотний внесок у формування інноваційної теорії економічного розвитку зробили праці Ф. Агійона, Р. Арона, У. Баумоля, Д. Белла, Дж. Ван Дайна, К. Векселя, Дж. Гобсона, Дж. Гросмана, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, А. Клайнкнехта, М. Кондратьєва, С. Коваля, К. Маркса, Р. Менша, Ф. Поззоло, Д. Рікардо, П. Ромера, У. Ростоу, Б. Санто, А. Сміта, К. Солоу, О. Тоффлера, М. Туган-Барановського, П. Хоувітта, Е. Хелпмана, А. Шпітгофа, Й. Шумпетера й ін.

Проблемам формування інноваційної моделі розвитку й удосконаленню державної інноваційної політики присвячені дослідження провідних вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких: З. Адаманова, В. Александрова, О. Амоша, Р. Андрощук, Л. Антонюк, С. Аптекар, М. Боськін, І. Галиця, А. Гальчинський, Н. Гончарова, Р. Гроссмен, О. Дагаєв, Т. Деділова, В. Денисюк, О. Дінкін, Н. Іванова, Р. Лепа, Л. Лоу, Б. Мільнер, В. Новіцький, О. Папаіка, О. Поручник, А. Садєков, Л. Федулова, О. Фоломьєв, М. Шарко, О. Шнипко, О. Шубін й ін.

Незважаючи на велику увагу до проблем підвищення ефективності державної інноваційної політики з боку учених-економістів, існує низка невирішених завдань, які стримують темпи економічного зростання. Відсутня чітка систематизація особливостей інноваційної моделі економічного розвитку, теоретичне обґрунтування та практична реалізація державної інноваційної політики не відповідають сучасному етапу конкурентної боротьби, не розроблено комплексного підходу до визначення детермінант підвищення ефективності державного регулювання інноваційних процесів. До цього часу відсутня цілісна концепція державної інноваційної політики та фрагментарно удосконалюються деякі напрями стимулювання інноваційної діяльності.

Значущість указаних проблем, необхідність їх вирішення й актуальність обумовили вибір теми дослідження і окреслили коло його питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, а саме: держбюджетної теми Д-2004-13 «Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці» (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246), у якій автором зроблено порівняльний аналіз інноваційних політик розвинених країн світу й обґрунтовано напрями вдосконалення державної інноваційної політики України; держбюджетної теми Д-2007-11 «Підвищення конкурентоспроможності національної економіки» (2007-2009 рр., номер державної реєстрації 0107U003876), у якій автором виконано обґрунтування впливу державної інноваційної політики на рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку національного господарства.

Відповідно до мети дослідження було поставлено й вирішено такі завдання:

дослідження сутності інноваційної моделі розвитку економіки;

теоретичне обґрунтування сутності та принципів реалізації державної інноваційної політики;

аналіз еволюції механізмів державної інноваційної політики;

визначення детермінант ефективності державної інноваційної політики розвинених країн світу;

діагностика особливостей реалізації державної інноваційної політики України;

формування концептуальних засад удосконалення державної інноваційної політики України;

розробка науково-методичного підходу до відбору регіональних і галузевих «полюсів зростання» для підвищення ефективності державної інноваційної політики України;

розробка науково-методичного підходу до оцінки ефективності державної інноваційної політики.

Об'єкт дослідження - інноваційні процеси як чинник економічного зростання.

Предметом дослідження є державна інноваційна політика України, її складові та характеристики в умовах формування інноваційної моделі розвитку.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних учених у сфері державної інноваційної політики. Методологія дослідження базується на діалектичному методі наукового пізнання і загальнонаукових методах гносеології: теоретичного узагальнення, індукції та дедукції, системного аналізу й синтезу (для дослідження сутності державної інноваційної політики, принципів і особливостей її реалізації), аналогії (для обґрунтування теоретичних положень щодо сутності інноваційної моделі розвитку, виявлення її ознак та особливостей); аналітичних методів: статистичного аналізу (для визначення детермінант ефективності інноваційної політики в розвинених країнах світу), комплексного аналізу (для дослідження складових і передумов реалізації інноваційної політики України), порівняльного й економіко-математичного аналізу (для виявлення проблем та особливостей реалізації державної інноваційної політики України), структурного аналізу (для розробки заходів із вдосконалення інноваційної політики України). Дослідження виконано на основі системного підходу, використані ідеї циклічного розвитку економічних систем.

Інформаційною основою роботи стали звіти й аналітичні публікації міжнародних організацій, статистичні дані Державного комітету статистики України, закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти й офіційні статистичні матеріали інших країн, інформація мережі Інтернет, результати власних досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в розробці, уточненні й поглибленні теоретико-методичних положень і науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку. Наукова новизна обґрунтованих дисертантом положень і рекомендацій полягає в такому:

вперше:

розроблено концепцію вдосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку, що базується на принципах: мінімізації ризиків, емпіричної критики, стратегічної послідовності, безперервного вдосконалення, послідовної лібералізації, інституційного будівництва, прецизійності в підтримці й контролі, диверсифікації, взаємодоповнення; і передбачає формування інноваційних «полюсів зростання» економіки;

удосконалено:

класифікацію методів державної інноваційної політики на основі виділення 22 ознак, головними з яких є: сфера впливу, інституційна основа, засіб реалізації, спрямованість дії, тривалість реалізації та деталізація;

науково-методичний підхід до оцінки ефективності державної інноваційної політики, який передбачає визначення динаміки питомої ваги інноваційних компонентів в основних макроекономічних показниках; оцінку коефіцієнтів прямої та непрямої ефективності інноваційної політики і коефіцієнта кумулятивної ефективності; оцінку розвитку прогресивних технологічних устроїв; установлення інтегральної оцінки інноваційної активності й інтенсивності інноваційної політики;

науково-методичний підхід до відбору регіональних і галузевих інноваційних «полюсів зростання» національної економіки, який передбачає стратифікацію регіонів і галузей на підставі визначення інноваційного потенціалу (на рівні регіонів: запропоновано оцінку рівня економічного й інноваційного розвитку та визначення чинників, що стримують активізацію інноваційної діяльності; на рівні галузей: запропоновано використання показника «поточної експортної спеціалізації», яке доповнене оцінкою інноваційних компонентів секторів економіки, їх науково-технічного потенціалу, передумов активізації інноваційної діяльності), і обґрунтування принципів управління ними;

одержало подальший розвиток:

визначення поняття «державна інноваційна політика» із виділенням інституційної, функціональної, формальної та системної інтерпретацій і обґрунтування головних ознак державного регулювання в умовах формування інноваційної моделі розвитку, серед яких: ініціативність, прецизійність, інтерактивність, об'єктивізація тощо;

обґрунтування типів державної інноваційної політики, їх головних характеристик і складових, що формуються залежно від переважаючого технологічного устрою суспільного виробництва; обґрунтування особливостей шостого технологічного устрою за такими ознаками: ядро технологічного укладу, ключовий чинник, переваги устрою порівняно з попереднім, міжнародні та національні режими економічного регулювання процесів становлення устрою тощо;

визначення детермінант ефективності державної інноваційної політики в умовах глобалізації, які встановлено в результаті аналізу практики державного регулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах світу, серед яких: розширення і посилення ролі держави у забезпеченні інноваційного розвитку, диверсифікація інструментарію та механізмів реалізації державної інноваційної політики; перманентний розвиток інституційного забезпечення національної інноваційної системи, у тому числі механізмів стимулювання інноваційної діяльності тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці науково-практичних положень і рекомендацій щодо вдосконалення державної інноваційної політики України, які дозволяють оптимізувати механізм її реалізації та підвищити ефективність державного впливу на інноваційні процеси.

Практичне значення мають такі результати дослідження: концепція вдосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку; науково-методичний підхід до відбору регіональних і галузевих інноваційних «полюсів зростання» національної економіки; науково-методичний підхід до оцінки ефективності державної інноваційної політики.

Рекомендації та пропозиції, розроблені та подані в дисертації, впроваджено у практичну діяльність: Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Донецької обласної держадміністрації (довідка № 01-6/156 від 03.12.2007 р.) - концепція удосконалення інноваційної політики на рівні регіону, обґрунтування напрямів розвитку партнерства держави і приватного сектору в інноваційному секторі; Донецької торгово-промислової палати (довідка № 573/01.10 від 14.12.2007 р.) - методичний підхід до визначення регіонів і галузей - лідерів у сфері інноваційної діяльності, систематизація та оцінка рівня науково-технологічного потенціалу регіону.

Матеріали дослідження використані в навчальному процесі кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського при викладанні дисциплін «Глобалізація економіки і міжнародний інноваційний процес» і «Інвестиційна та інноваційна політики Європейського Союзу» (довідка № 11/2623 від 10.12.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі результати дисертаційної роботи одержані здобувачем самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення проведеного дослідження докладалися, обговорювалися і дістали схвалення на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «М.І. Туган-Барановський - видатний вчений-економіст. Спадщина та новації» (Донецьк, 2005 р.), Третій міжнародній науково-практичній конференції «Научный потенциал мира-2007» (Прага, 2007 р.), Всеукраїнській конференції молодих учених і студентів «Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід» (Тернопіль, 2007 р.), П'ятій міжнародній науково-практичній конференції «Новости научной мысли-2007» (Софія, 2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 4,9 д.а., з яких особисто автору належить 4,0 д.а., у тому числі 6 публікацій у спеціалізованих наукових виданнях загальним обсягом 3,0 д.а., з яких особисто автору належить 2,85 д.а.

Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, п'яти додатків (обсягом 16 сторінок) і списку використаної літератури (213 джерел). Основний зміст викладено на 177 сторінках. Дисертація містить 42 таблиці на 23 сторінках (із них 3 таблиці займають 3 окремі сторінки), 16 рисунків на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, відображено апробацію результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи реалізації державної інноваційної політики в умовах формування інноваційної моделі розвитку» досліджено онтологію інноваційної моделі розвитку економіки, розглянуто основні характеристики і принципи державної інноваційної політики, виявлено особливості її реалізації на сучасному етапі розвитку.

Останні десятиріччя ХХ ст. у розвинених країнах світу були періодом формування та розвитку новітньої моделі економічного зростання, головною детермінантою якої є постійне створення і використання різноманітних інновацій в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Ця модель дістала назву «інноваційна модель розвитку».

Перехід до інноваційної моделі розвитку обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Класична, неокласична школи, кейнсіанство, неокейнсіанство й інші економічні школи обґрунтовують існування прямого зв'язку між економічним зростанням та інноваційними процесами. Серед головних передумов формування інноваційної моделі розвитку виділено такі: посилення конкуренції, формування ресурсних дефіцитів, диверсифікація потреб суспільства та їх постійне розширення, виникнення глобальних проблем людства, накопичення інтелектуального капіталу, прискорення впровадження інновацій. Усе це створило умови для трансформації науково-технологічної моделі розвитку в інноваційну.

Вирішальне значення для реалізації інноваційної моделі розвитку мають такі чинники: розвиненість інноваційного бізнес-середовища (визначається масштабністю, інтенсивністю, ефективністю створення та використання інновацій, механізмами дифузії, захисту інтелектуальної власності), якість системи регулювання інноваційної діяльності та механізмів забезпечення інноваційних змін у національній економіці.

Реалізація інноваційної моделі розвитку визначає необхідність постійного удосконалення державної інноваційної політики (ДІП) як складової частини державного регулювання економіки, що пов'язано із закріпленням за інноваціями структуроутворюючої, капіталоутворюючої та інституціональної ролі в економіці, формуванням інноваційного сектору промисловості й інноваційного підприємництва, реформуванням системи суспільного поділу праці, поглибленням глобалізаційних тенденцій.

Сутність державної інноваційної політики пропонується визначати, виходячи з декількох підходів: 1) інституційного, у межах якого під ДІП розуміється сукупність інститутів, включаючи законодавчі, що забезпечують цілеспрямовану діяльність держави у сфері регулювання національних інноваційних процесів і формують специфічне інституціональне середовище взаємодії суб'єктів інноваційного процесу; 2) функціонального, згідно з яким під ДІП пропонується розуміти сферу та типи регулюючих функцій держави, у тому числі її компетенції та прерогативи; 3) формального, що дозволяє визначити ДІП як складову частину загальної політики держави, націлену на забезпечення інтенсифікації інноваційного розвитку; 4) системного, який визначає ДІП як комплекс заходів із розвитку національної інноваційної системи. Особливості державної інноваційної політики обумовлюють специфічні риси національної інноваційної моделі розвитку. Найважливішими задачами інноваційної політики є розвиток інноваційного бізнес-середовища і накопичення інноваційного потенціалу економіки на підставі реалізації таких принципів, як ініціативність (ініціювання з боку держави інноваційних програм і проектів, створення нових інститутів регулювання та підтримки інноваційного сектору), прецизійність (при формуванні пріоритетів розвитку, механізмів стимулювання інноваційної діяльності), інтерактивність (розвиток адаптаційних спроможностей інститутів інноваційного сектору до вимог зовнішнього середовища), об'єктивізація (чітке визначення об'єктів державного регулювання).

Аналіз еволюції механізмів державного регулювання інноваційних процесів дозволив відокремити три типи державної інноваційної політики (відповідають 1-2, 3-4, 5-6 технологічним устроям). Вони розрізняються за цілями і принципами регулювання, значущістю економічного детермінізму, інструментарієм, інституційним забезпеченням і визначаються технологічним устроєм економіки.

Перший тип державної інноваційної політики (відповідає 1-2 технологічним устроям, найбільш ефективно реалізовувався в Англії, Франції, США, Німеччині) базується на розгляді інноваційного процесу як сукупності відокремлених стадій, переважно використовуються інструменти стимулюючого характеру, функції управління поділено між різними інститутами регулювання.

Другий тип державної інноваційної політики (відповідає 3-4 технологічним устроям, найбільш ефективно реалізовувався в Англії, Франції, США, Німеччині, Японії, СРСР) виник у зв'язку з формуванням національних інноваційних систем, передбачає розширену участь держави в інноваційному забезпеченні економічного розвитку, державне стимулювання партнерства між інноваційними установами та промисловістю. Інноваційна діяльність глибоко інституціоналізована.

Третій тип державної інноваційної політики (відповідає 5-6 технологічним устроям, реалізується у США, Німеччині, Японії) націлено на формування зв'язків національної інноваційної системи з іншими складовими економічної системи держави, прискорений розвиток міжнародного та трансграничного співробітництва.

У роботі обґрунтовано особливості шостого технологічного устрою за таким ознаками: ядро технологічного устрою (нано- і біотехнології, космічна техніка, мехатроніка тощо), ключовий чинник (інтегровані технології), переваги даного укладу порівняно з попереднім (створення нових видів ресурсів, підвищення ефективності процесів, більш повне забезпечення потреб), особливості регулювання (специфічне міжнародне та глобальне регулювання), основні економічні інститути (глобальні інноваційні мережі, системи аутсорсингу), організація інноваційної активності у країнах-лідерах (приватно-державне партнерство, розвиток взаємодії малих і великих підприємств).

Вирішальне значення для підвищення ефективності інноваційної діяльності має її ресурсне й інституційне забезпечення. Важливим об'єктом державного регулювання є характер інноваційного процесу, а саме: темпи, масштаби, стійкість, безперервність і динамічність його перебігу. Особливості державної інноваційної політики визначаються стратегією інноваційного розвитку. У випадку реалізації стратегії «перенесення» - ДІП націлена на використання механізмів залучення зарубіжних інновацій, їх адаптацію та на цій підставі формування національного інноваційного потенціалу. При реалізації стратегії «запозичення» - ДІП передбачає створення умов для використання зарубіжних інновацій в економічний діяльності. Згідно зі стратегією «нарощування» визначальним принципом державного регулювання є генерування національних інновацій з обмеженим використанням інших джерел розвитку.

Ключову роль у реалізації інноваційної політики відіграють методи державного регулювання, які пропонується класифікувати за 22 ознаками, найважливішими серед яких є: сфера впливу, інституційна основа, спрямованість дії, засіб реалізації, тривалість реалізації, деталізація тощо. Існуючі підходи до класифікації вдосконалено за рахунок уведення таких ознак, як: пріоритетність реалізації; інституційна основа; онтологія; складові впливу; співвідношення з іншими видами політик; використання державних ресурсів.

Ефективність державної інноваційної політики визначається можливістю забезпечення розвитку «полюсів зростання» національної економіки та впливом політичних, правових, економічних, соціально-психологічних, технологічних, інформаційних чинників, що обумовлюють можливості її інтенсифікації.

У другому розділі «Державна інноваційна політика у розвинутих країнах світу та Україні» виділено детермінанти ефективності державної інноваційної політики країн-інноваційних лідерів, проаналізовано особливості реалізації інноваційної політики України й інноваційний потенціал національної економіки.

У розвинених країнах світу державна інноваційна політика є одним з основних чинників забезпечення економічного зростання, вона характеризується високою результативністю у вирішенні проблем суспільства та створює умови для підвищення ефективності національних інноваційних систем.

Незважаючи на відмінність моделей інноваційного процесу й інституціональних засад інноваційної політики в розвинених країнах, підходи до її реалізації мають загальні риси, головною серед яких є збільшення державних витрат на науку й освіту, що приводить до зростання показників загальної наукоємності ВВП. Аналіз інноваційної політики країн ЄС, США, Японії дозволив визначити детермінанти ефективності інноваційної політики, серед яких найважливішими є: 1) розширення, активізація і «збагачення» ролі держави в забезпеченні інноваційного розвитку; 2) диверсифікація інструментарію та механізмів реалізації інноваційної політики; 3) усебічне правове забезпечення функціонування національної інноваційної системи й ін.

У стимулюванні інноваційної діяльності особливе значення мають фінансова підтримка інноваційних проектів, партнерство держави і приватного сектору економіки (участь держави у фінансуванні НДДКР, надання державних гарантій), державне страхування інноваційного підприємництва, створення умов для розвитку кооперації (у тому числі між малими і великими підприємствами) і формування інноваційних мереж.

Особливе значення для досягнення цілей інноваційного розвитку має співробітництво держави та приватного сектору в установленні пріоритетів інноваційної діяльності з урахуванням необхідності зниження ризиків і невизначеності, гармонізації цілей та інтересів, забезпечення паритетності зусиль держави і бізнесу. В усіх досліджених країнах-лідерах (США, Японія, країни ЄС) пріоритетами визначено такі: розвиток телекомунікаційних мереж та інформаційних технологій, біо- і нанотехнологій, технологій енергозбереження, удосконалення систем менеджменту патентування та передачі технологій, захисту інтелектуальної власності, розвитку механізмів дифузії інновацій. У табл. 1 подано інформацію про показники інноваційного розвитку країн-лідерів світової економіки і України.

Таблиця 1. Основні показники інноваційного розвитку країн-лідерів світової економіки і України

Показники	ЄС-27	ЄС-25	США	Японія	Україна
Національні витрати на фінансування досліджень і розробок, % ВВП, 2000/* р.	1,86/ 2,01	1,87/ 2,01	2,73/ 2,68	3,04/ 3,20	1,20/ 0,96
Національні витрати на освіту, % ВВП, 2001/2004 р.	4,97/ 5,09	4,99/ 5,12	5,08/ 5,12	3,63/ 3,65	4,10/ 6,30**
Частка високотехнологічної продукції у загаль-ному обсязі експорту, 2000/2006 р.	21,39/ 16,67	Н.д.	29,95/ 26,13	27,00/ 20,04	14,20/ 14,50
Одержання патентів у European Patent Office (EPO), кількість патентів на мільйон мешканців, 2000/2003 р.	126,90/ 127,90	135,30/ 136,10	174,90/ 167,60	192,60/ 219,40	5,30/ 5,70***

* ЄС-27, ЄС-25 , США - 2004 р., Японія - 2003 р., Україна - 2006 р.

** Частка витрат державного бюджету у 2006 р.

*** 2005/2006 г. - одержання охоронних документів (патентів) зарубіжних країн

Особливе значення має державне регулювання інноваційних процесів для країн із перехідною економікою, які останніми роками демонструють значні темпи економічного зростання.

В Україні протягом усього трансформаційного періоду здійснювалося поступове реформування інноваційної політики держави, створено управлінські структури, що координують інноваційний розвиток національного господарства. Дослідження структури апарату управління науково-технологічним та інноваційним розвитком, особливостей фінансування інноваційної діяльності й виконання окремих програм інноваційного спрямування дозволило встановити, що основні проблеми у сфері державного управління інноваційними процесами в Україні пов'язані з: недосконалістю правового й адміністративного забезпечення інноваційного розвитку; недостатнім організаційно-економічним і фінансовим забезпеченням заходів державної інноваційної політики, у тому числі держзамовлення; низькою гнучкістю системи державного управління та її окремих складових (підсистем прогнозування і планування, аналізу й контролю); деформованістю інноваційної інфраструктури.

Інноваційний розвиток України характеризується неоднозначними тенденціями, що свідчить про необхідність проведення активних заходів із боку держави у сфері стимулювання інноваційної активності. Частка країни на світовому ринку високих технологій становить лише 0,1% (США - 36%; Німеччина - 17; Китай - 6%), рівень наукоємності ВВП останніми роками не перевищує 1,2%.

Знижується кількість промислових підприємств, що впроваджують інновації (2004 р. - 10%; 2005 р. - 8,2; 2006 р. - 10; I півріччя 2007 р. - 7,5%).

У цілому інноваційна активність зосереджена у проведенні комплексної механізації та автоматизації виробництва (2005 р. - 39,9%; 2006 р. - 51,1% підприємств), освоєнні нових видів продукції (2005 р. - 77,8%; 2006 р. - 46,6%), упровадженні нових технологічних процесів (2005 р. - 49,6%; 2006 р. - 27,2%). За 2000-2006 рр. обсяги впровадження прогресивних технологічних процесів знизилися на 18,9% (за 1995-2006 рр. на 1791 од.), а освоєння нових видів продукції - на 84,29% (за 1995-2006 рр. на 9064 од.).

Суттєве відставання від країн-інноваційних лідерів спостерігається в сфері надходження та використання об'єктів промислової власності, фінансування інноваційної діяльності. Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості у фактичних цінах за 2000-2006 рр. збільшився у 3,5 раза і досяг 6160,0 млн. грн. Однак основна частина витрат пов'язана із придбанням машин, обладнання, капітальними витратами на впровадження інновацій. На напрями «дослідження та розробки» у 2006 р. було витрачено тільки 16,2% коштів (2000 р. - 15,1%).

У третьому розділі «Удосконалення державної інноваційної політики України» розроблено концепцію вдосконалення державної інноваційної політики в Україні, запропоновано науково-методичні підходи до відбору регіональних і галузевих «полюсів зростання» і оцінки ефективності державної інноваційної політики.

Аналіз світового досвіду регулювання інноваційних процесів і моніторинг національної інноваційної системи дозволив запропонувати концепцію удосконалення інноваційної політики України.

Серед основних рамкових цілей державної інноваційної політики України визначено такі: забезпечення прискореного розвитку секторів економіки 4-6 техно-логічних устроїв, підвищення інноваційної активності в усіх галузях національної економіки, розвиток національної інноваційної системи.

Обґрунтовано, що особливу увагу слід приділяти забезпеченню таких принципів інноваційної політики, як: мінімізація ризиків (шляхом розширення співробітництва та партнерства в інноваційному секторі, удосконалення експертизи проектів, підвищення якості інформаційного забезпечення), емпірична критика (використання інструментів і методів інтенсифікації інноваційної діяльності, які ефективно апробовані), стратегічна послідовність (визначення стратегічних пріоритетів і забезпечення довгострокового виконання вказаних цілей), безперервне вдосконалення (концептуальні складові державної інноваційної політики, стратегічні пріоритети, методи й інструменти державного регулювання треба коригувати під впливом змін зовнішнього та внутрішнього середовища), послідовна лібералізація, інституційне будівництво, прецизійність у підтримці та контролі, диверсифікація, взаємодоповнення.

Велике значення для підвищення ефективності державної інноваційної політики має вибір об'єктів державного регулювання (галузей і секторів економіки та науки, ринків, елементів інноваційної інфраструктури і національної інноваційної системи), а також коригування програмних документів державної інноваційної політики (стратегії економічного розвитку країни, доктрини національної безпеки, концепції інноваційного розвитку, доктрини науково-технологічного розвитку країни й ін.).

У контексті вдосконалення інноваційної політики запропоновано напрями підвищення ефективності окремих її системно-функціональних механізмів, серед яких: механізми стимулювання інноваційної діяльності й інноваційної активності, організації інноваційних процесів, партнерства і державної участі, контролю. Розроблено напрями вдосконалення системи реалізації державної інноваційної політики, а саме управлінської, фінансово-економічної, матеріально-технічної, соціальної та інформаційно-комунікаційної складових.

Запропоновано науково-методичний підхід до відбору регіонів-«полюсів зростання», який включає такі етапи: 1) комплексна оцінка показників економічного й інноваційного розвитку на основі зіставлення з еталонним показником; 2) експертна оцінка особливостей інвестиційної та інноваційної діяльності, у тому числі інституціональних, виробничих, фінансових, соціальних, інфраструктурних, ресурсних, функціональних, управлінських та психологічних факторів; 3) складання картограми регіональних «полюсів зростання».

Науково-методичний підхід до відбору галузевих «полюсів зростання» передбачає: 1) оцінку поточної експортної спеціалізації за показником виявлених порівняльних переваг на підставі діючої Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності; 2) оцінку інноваційних компонентів і накопиченого науково-технологічного потенціалу за секторами економіки; 3) оцінку інноваційного клімату галузей. Перші дві оцінки дозволяють визначити належність галузей до «полюсів зростання», а третя дозволяє диференціювати «полюси зростання» за умовами інноваційного розвитку.

Для оцінки ефективності державної інноваційної політики виконано систематизацію індикаторів інноваційного розвитку, серед яких відокремлено такі: підвищення інноваційної та інноваційно-інвестиційної активності в інноваційному бізнес-середовищі; фінансування інноваційних процесів; розвиток інноваційної інфраструктури; розвиток малого і середнього інноваційного підприємництва; участь у міжнародному науково-технічному обміні; структурна перебудова економіки і розвиток високотехнологічного сектору і сфери наукоємних послуг; розвиток венчурного ринку і венчурне інвестування; дифузія інновацій; винахідництво і раціоналізація; комерціалізація інноваційних продуктів; динаміка чисельності дослідників; розвиток людських ресурсів.

Запропоновано оцінювати ефективність державної інноваційної політики у такій послідовності: 1) аналіз динаміки питомої ваги інноваційних компонентів в основних макроекономічних показниках; 2) оцінка коефіцієнтів прямої та непрямої ефективності інноваційної політики; 3) оцінка коефіцієнта кумулятивної ефективності; 4) оцінка розвитку прогресивних технологічних устроїв; 5) інтегральна оцінка інноваційної активності; 6) оцінка інтенсивності інноваційної політики (табл. 2).

Таблиця 2

Показники оцінки ефективності державної інноваційної політики

Показники	Формула розрахунку	Розрахунок по Україні (2006 р.)
Питома вага інноваційних компонентів у ВВП (інноваційний ВВП)	Vіп, Vнп, V ніп - обсяг реалізованої кінцевої інноваційної продукції; наукоємних (інноваційних) послуг; реалізованих інноваційних продуктів у незавершеній формі (патентів, ліцензій, ноу-хау тощо), грош. од.; ВВП - валовий внутрішній продукт, грош. од.	5,86%*
Питома вага інноваційного експорту	Vеіп, Vенп, Vеніп - обсяг реалізованої на експорт кінцевої інноваційної продукції; наукоємних послуг; інноваційних продуктів у незавершеній формі (патентів, ліцензій, ноу-хау тощо), грош. од.; Е - обсяг експорту товарів і послуг, грош. од.	5,6%**
Питома вага венчурних інвестицій у загальному обсязі інвестицій	VI - обсяг венчурних інвестицій, грош. од.; Iінв - загальний обсяг інвестицій, грош. од.	2,1%***
Питома вага інноваційної продукції у загальному обсязі виробленої промислової продукції	ІПП - обсяг виробленої інноваційної промислової продукції, грош. од.; ПП - обсяг виробленої промислової продукції, грош. од.	6,7%
Коефіцієнт інтенсивності державної інноваційної політики	Твір - темп зростання державних витрат на реалізацію заходів у сфері інноваційного розвитку; ТінВВП - темп зростання інноваційного ВВП	0,97****

* Не враховано вартості інноваційних продуктів у незавершеній формі

** Ураховано тільки питому вагу експорту інноваційної продукції в загальному обсязі експорту товарів

*** Оцінено накопичені венчурні інвестиції та інвестиції в основний капітал станом на 2006 р

**** Оцінено темпи зростання обсягів держбюджетного фінансування наукових і науково-технічних робіт, у розрахунку інноваційного ВВП не враховано вартості інноваційних продуктів у незавершеній формі

Розрахунки показників ефективності державної інноваційної політики України свідчать про невідкладну необхідність розробки заходів щодо її удосконалення.

Подібну оцінку доцільно виконувати на рівні регіональних, галузевих «полюсів зростання» й у цілому для національної економіки. Динаміка показників дозволяє встановити тенденції розвитку інноваційної діяльності та вносити зміни в механізми управління інноваційними процесами.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення завдання щодо удосконалення державної інноваційної політики України в умовах формування інноваційної моделі розвитку. Результати проведених досліджень дозволяють зробити такі висновки:

1. У сучасних умовах посилення конкурентної боротьби, прискорення науково-технологічного прогресу, формування специфічних чинників зовнішнього середовища, що вливають на національні господарства, важливого значення для стійкого економічного зростання набуває державна інноваційна політика, яку націлено на формування інноваційної моделі розвитку економіки.

2. Основною детермінантою інноваційної моделі розвитку національного господарства є постійне створення і використання інновацій в усіх сферах життєдіяльності. Важливе значення має розвиненість інноваційного бізнес-середовища, якість системи регулювання інноваційної діяльності, ефективність механізмів підтримки інноваційних процесів.

3. Запропоновано розглядати сутність державної інноваційної політики з точки зору інституційного підходу (як сукупність інститутів, що забезпечують цілеспрямовану діяльність держави у сфері регулювання національних інноваційних процесів і формують специфічне інституціональне середовище взаємодії суб'єктів інноваційного процесу); функціонального (як сферу та типи регулюючих функцій держави); формального (як складової частини загальної політики держави, що націлено на забезпечення інтенсифікації інноваційного розвитку); системного (як комплекс заходів щодо розвитку національної інноваційної системи). Обґрунтовано, що інноваційна політика має формуватися на підставі таких принципів, як ініціативність, прецизійність, інтерактивність, об'єктивізація.

4. Установлено еволюцію механізмів державного регулювання інноваційних процесів, що притаманні 1-6 технологічним устроям, за такими показниками, як: мета, принципи регулювання, інструментарій, інституційне забезпечення та ін. Виявлено особливості шостого технологічного устрою за такими ознаками: ядро устрою, ключовий чинник, переваги, основні економічні інститути, особливості регулювання та ін.

5. На підставі діагностики особливостей реалізації державної інноваційної політики України обґрунтовано, що у сучасних умовах головне значення в її реалізації мають ресурсне, інституційне забезпечення та методи державного регулювання, які запропоновано класифікувати за 22 ознаками (сфера впливу, інституційна основа, спрямованість дії, засіб реалізації, тривалість реалізації, деталізація та ін.).

6. Визначено основні детермінанти ефективності державної інноваційної політики розвинених країн світу, серед яких: розширення і посилення ролі держави у забезпеченні інноваційного розвитку, диверсифікація інструментарію та механізмів реалізації державної інноваційної політики; перманентний розвиток інституційного забезпечення функціонування національної інноваційної системи.

7. Установлено, що основні компоненти інноваційної політики України сформовані відповідно до вимог ринкової економіки, створено управлінські структури, які координують інноваційний розвиток національного господарства, розроблено законодавче забезпечення інноваційної діяльності. Виявлено недоліки правового, адміністративного, організаційно-економічного та фінансового забезпечення заходів державної інноваційної політики.

8. Запропоновано концепцію вдосконалення державної інноваційної політики України, яка створює передумови для формування інноваційної моделі розвитку національної економіки, базується на принципах: мінімізації ризиків, емпіричної критики, стратегічної послідовності, безперервного вдосконалення, послідовної лібералізації, інституційного будівництва, прецизійності в підтримці й контролі, диверсифікації, взаємодоповнення; і передбачає формування інноваційних «полюсів зростання» економіки.

9. Розроблено науково-методичний підхід до відбору регіонів-«полюсів зростання», який включає етапи оцінки показників економічного й інноваційного розвитку, особливостей інвестиційної та інноваційної діяльності, складання картограми регіональних «полюсів зростання». Запропоновано науково-методичний підхід до відбору галузевих «полюсів зростання», який передбачає оцінку поточної експортної спеціалізації, інноваційних компонентів і накопиченого науково-технологічного потенціалу за секторами економіки, інноваційного клімату галузі.

10. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінки ефективності державної інноваційної політики, згідно з яким виконується аналіз динаміки питомої ваги інноваційних компонентів в основних макроекономічних показниках; оцінка коефіцієнтів прямої та непрямої ефективності інноваційної політики, коефіцієнта кумулятивної ефективності, розвитку прогресивних технологічних устроїв, інтегральна оцінка інноваційної активності, інтенсивності інноваційної політики.

інноваційний модель національний господарство

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Морщагин А.В. Признаки и составляющие государственной инновационной политики / А.В. Морщагин // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 120. - С. 128-132.

2. Морщагин А.В. Сущность государственной инновационной политики в условиях инновационной модели развития экономики / А.В. Морщагин // Вестник Донецкого национального университета. Сер.: Экономика и право. - 2007. - № 2. - С. 174-182.

3. Білозубенко В.С. Державна інноваційна політика України в контексті світових тенденцій інтенсифікації інноваційних процесів / В.С. Білозубенко, О.В. Морщагін // Вісник Донецького університету економіки і права. - 2007. № 2. - С. 28-33.

Особистий внесок: визначено детермінанти ефективності та запропоновано концепцію удосконалення державної інноваційної політики України, а також науково-методичний підхід до визначення «полюсів зростання». - 0.4 д.а.

4. Морщагін О.В. Удосконалення інноваційної політики України в контексті становлення інноваційної моделі розвитку / О.В. Морщагін // Вісник ДонДУЕТ. Сер.: Екон. науки. - 2006. - № 4. - С. 20-27.

5. Морщагін О.В. Аутсорсинг як специфічний інструмент інтеграції підприємств / О.В. Морщагін // Торгівля і ринок. - Вип. 19, т. 4. - 2006. - С. 98-104.

6. Морщагін О.В. Обґрунтованість партнерства великих і малих підприємств / О.В. Морщагін // Торгівля і ринок. - Вип. 17, т. 1. - 2006. - С. 138-145.

Тези доповідей та матеріали конференцій

7. Морщагін О.В. Участь дрібних і середніх підприємств у трансферті технологій / О.В. Морщагін // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. [«М.І. Туган-Барановський - видатний вчений-економіст. Спадщина та новації»], (Донецьк, 20-21 січ. 2005 р.) / М-во освіти і науки України, Донецька обласна державна адміністрація. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. - С. 199-201.

8. Морщагин А.В. Новые подходы к оценке результативности государственной инновационной политики /А.В. Морщагин // Материалы Третьей междунар. науч.-практ. конф. [«Научный потенциал мира-2007»], (Прага, 1-15 нояб. 2007 г.). - Прага, 2007. - С. 42-44.

9. Морщагін О.В. Регіональний аспект стратегічного управління економікою знань / О.В. Морщагін // Матеріали Всеукр. конф. молодих учених і студентів [«Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід»] / М-во освіти і науки України, Тернопільський нац. екон. ун-т. - Тернопіль: ТНЕУ, 2007. - С. 156-158.

10. Морщагин А.В. Государственная инновационная политика в условиях глобализации /А.В. Морщагин // Материалы Пятой междунар. науч.-практ. конф. [«Новости научной мысли -2007»], (София, 1-15 окт. 2007 г.). - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2007. - Т. 4. - С. 57-59.

Інше

11. Адаманова З.О. Раздел 3. Устойчивая конкурентоспособность и инновационные стратегии стран-лидеров мировой экономики / З.О. Адаманова, А.В. Морщагин // Украина в системе международного разделения труда: Колл. монография. - Донецк: ДонНУЭТ, 2007. - С. 75-98.

Особистий внесок: визначено особливості державної інноваційної політики країн-лідерів світової економіки. - 0.7 д.а.

АНОТАЦІЯ

Морщагін О.В. Державна інноваційна політика в умовах формування інноваційної моделі розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством. - Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних положень і розробці практичних заходів щодо вдосконалення державної інноваційної політики України.

Досліджено сутність, характер та онтологію інноваційної моделі розвитку економіки. Виявлено сутність, основні характеристики та принципи реалізації державної інноваційної політики, а також її особливості в умовах реалізації інноваційної моделі розвитку. На основі аналізу світової практики регулювання інноваційного розвитку визначено детермінанти ефективності державної інноваційної політики розвинених країн світу. Проаналізовано основи та передумови реалізації інноваційної політики України. Досліджено реалізацію державної інноваційної політики в Україні у контексті особливостей інноваційного розвитку. Розроблено концептуальні засади удосконалення державної інноваційної політики в Україні. Розроблено методичні підходи до визначення регіональних і галузевих «полюсів зростання», а також оцінки ефективності державної інноваційної політики.

Ключові слова: інноваційна модель розвитку, державна інноваційна політика, детермінанти ефективності, регіональні та галузеві «полюси зростання», оцінка ефективності, регулювання інноваційного розвитку.

АННОТАЦИЯ

Морщагин А.В. Государственная инновационная политика в условиях формирования инновационной модели развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - Экономика и управление национальным хозяйством. - Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, 2008.

Диссертация посвящена исследованию теоретических положений и разработке практических рекомендаций по совершенствованию государственной инновационной политики Украины.

В работе исследованы теоретические основы реализации государственной инновационной политики в условиях формирования инновационной модели развития. На основе ретроспективного анализа основных концепций и школ экономической теории определена сущность, основные признаки и черты инновационной модели развития экономики. Исследованы характер и составляющие инновационной модели развития, что позволило выделить основные элементы и атрибуты онтологии данной категории.

Выявлены объективные и субъективные причины регулирования инновационной деятельности. Исследована сущность государственной инновационной политики, даны ее определения в институциональной, функциональной, формальной и системной интерпретациях, а также выделены общие цели и задачи. Выделены основные типы государственной инновационной политики. Дана характеристика основных принципов реализации инновационной политики, таких как: целенаправленность, специализация, функциональность, гибкость, кумулятивность, инициативность, прецизионность, интерактивность и объективизация. Разработана классификация методов государственной инновационной политики, установлена ее связь с другими направлениями государственной политики. Обоснована необходимость управления «полюсами роста» инновационной экономики и определены важнейшие направления инновационной политики государства в условиях реализации инновационной модели.

Проанализированы особенности реализации инновационной политики в развитых странах мира. Установлены детерминанты эффективности государственной инновационной политики в странах-инновационных лидерах. Установлены основные направления государственного регулирования инновационной деятельности и обосновано их влияние на интенсификацию инновационного развития, определены меры по повышению результативности государственного регулирования.

Проанализированы законодательно-правовое обеспечение и институциональные условия осуществления инновационной деятельности в Украине. Оценены особенности и проблемы развития инновационной и научно-исследовательской инфраструктуры. Обоснованы необходимость и предпосылки повышения эффективности государственной инновационной политики Украины. Проанализированы основные параметры и установлены тенденции научно-технического и инновационного развития экономики Украины.

Разработаны концептуальные основы совершенствования государственной инновационной политики Украины, с выделением ее целей и принципов. Обоснована необходимость совершенствования объективизации инновационной политики. Классифицированы функциональные механизмы инновационной политики и определены направления их совершенствования.

Сформулированы общие принципы управления «полюсами роста» экономики и обоснована необходимость их выделения в региональном и отраслевом плане. Разработан методический подход к отбору региональных «полюсов роста», в основе которого лежит систематизация и оценка показателей экономического и инновационного развития регионов, проблем инвестиционной и инновационной деятельности. Разработан методический подход по отбору отраслевых «полюсов роста» на основе оценки текущей экспортной специализации, определения инновационных компонентов и накопленного научно-технологического потенциала по секторам экономики, оценки инновационного климата отрасли.

Разработан методический подход к оценке эффективности государственной инновационной политики, включающий комплекс индикаторов оценки эффектов, распределенных по основным направлениям стимулирования инновационного развития, а также оценку предложенных показателей оценки наращивания инновационных компонентов в макроэкономических показателях, прямой, косвенной и кумулятивной эффективности, интенсивности инновационной политики, развития прогрессивных технологических укладов и увеличения инновационной активности.

Ключевые слова: инновационная модель развития, государственная инновационная политика, детерминанты эффективности, региональные и отраслевые «полюса роста», оценка эффективности, регулирование инновационного развития.

ANNOTATION

Morshagin О.V. State innovative policy under the conditions of innovative development model formation. - The manuscript.

The thesis for defending of the candidate of economic sciences academic degree on the speciality 08.00.03 - Economics and Governance of National Economy. - Donetsk National University of Economics and Trade named after Michail Tugan-Baranovsky, Donetsk, 2008.

The thesis is aimed to investigate theoretical bases and to develop practical measures on improvement of the state innovative policy of Ukraine.

In the work the essence, nature and ontology of the state development innovative model are defined. The essence, main features and principles of the state innovative policy realization are found out. Its peculiarities under the conditions of innovative development model realization are determined.

On the basis of analyzes of the world practice on innovative development governance the determinants of the state innovative policy efficiency in the developed countries are defined. The main bases and preconditions of innovative policy realization of Ukraine are analyzed. Realization of the Ukrainian state of innovative policy in the context of modern peculiarities of innovative development is investigated.

...