Взаємозв'язок відносин власності та управління в процесі ринкової трансформації державного сектора

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ І УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРА

Спеціальність: Економічна теорія

САЄНКО АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

Харків, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Докорінні економічні перетворення, що здійснювались в народному господарстві України з кінця 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст., гостро актуалізували проблеми реформування, а отже, і подальшого наукового дослідження відносин власності, влади, управління. Процеси якісних змін економічної системи суспільства завжди супроводжуються глибокою трансформацією прав і відносин власності:

- з одного боку, динаміка взаємозв'язку відносин власності і управління об'єктивно обумовлює постійну видозміну складної системи господарювання;

- з іншого, теоретичне осмислення закономірностей розвитку прав і відносин власності сприяє формуванню ефективної системи управління процесами перерозподілу ресурсів і правових повноважень у суспільстві.

Відносини власності, влади, управління є предметом наукового дослідження багатьох поколінь світової наукової громадськості - від юристів Стародавнього Риму до представників сучасного інституціоналізму. Однак незважаючи на великі наробітки, неможливо говорити про завершену теорію в цій галузі.

Сучасна трансформація відносин власності і управління в Україні нерозривно пов'язана з реформуванням держсектора економіки, зміною економічної ролі держави в системі суспільного господарства та характеризується певними особливостями.

По-перше, вона є складовою частиною процесів ринкового трансформування традиційної соціалістичної системи за законами інверсії. По-друге, вона здійснюється в більш широкому контексті глобальної ринкової трансформації державного сектора в напрямку від держави загального добробуту до ефективної держави. По-третє, результативність господарських перетворень значною мірою залежить від теоретичного обґрунтування стратегії і тактики державного будівництва.

В останні роки наукове дослідження сутності і динаміки державного сектора в умовах ринкової трансформації інверсійного типу значно активізувалося. Велику роботу в цьому напрямку здійснили вітчизняні економісти: Бендерський Е., Вахненко Т., Геєць В., Гриценко А., Дементьєв В., Ємченко В., Жадан І., Задорожний Г., Залога З., Зверяков М., Канов А., Кваснюк Б., Киреєв С., Коломійцев В., Крупка М., Малий І., Мірошник А., Мендрул В., Михасюк І., Мищенко В., Наливайченко С., Науменкова С., Новицький В., Осауленко О., Федулова Л., Чередниченко В., Чечетов М. та інші. Значний внесок зробили російські автори: Балацький Є., Бизаге Ф., Бірюков В., Варга В., Варнавський В., Віссаріонов А., Губанов С., Ілларионов А., Іонов М., Клейнер Т., Кочеврин Ю., Кошкін В., Кудров В., Кузнєцова О., Кушлин В., Лукашенко О., Львів Д., Мау В., Нестеренко А., Осадча І., Папава В., Патрон А., Пороховський А., Рассадіна А., Супян В., Танци В., Хубієв К., Четков М., Шамхалов Ф., Шупиро В., Якобсон Л., Ясін Є. та інші. Заслуговують на серйозну увагу дослідження Бьюкенена Дж., Корнаі Я., Олсона М., Стігліца Дж., Тобіна Дж.

Разом з тим у вітчизняній економічній літературі та офіційних документах держсектор економіки, як правило, ототожнюється з державною власністю, а проблема його трансформування розглядається поза контекстом динаміки відносин власності і управління в системі „держава - корпоративний сектор”. Такий підхід істотно утруднює реалізацію стратегічних цілей післяперехідного етапу реформування економіки України, відображених у національній концепції ендогенно орієнтованого розвитку.

Відродження державності в Україні має здійснюватись паралельно із процесами приватизації, тому відкритими залишаються проблеми впорядкування відносин власності, формування ефективного власника як на приватизованих, так і на державних підприємствах, поліпшення якості системи корпоративного управління.

Вищесказане свідчить про актуальність дослідження проблем взаємозв'язку відносин власності та управління в процесі ринкової трансформації державного сектора економіки в Україні, що обумовило вибір теми дисертаційної роботи, мету і завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми кафедри економічної теорії та права Харківського національного автомобільно-дорожнього університету „Соціально-економічні проблеми праці і ринку”, в межах її підрозділу „Взаємозв'язок відносин власності та керування в процесі ринкової трансформації державного сектора” (номер державної реєстрації 0106U009779). Участь автора в виконанні зазначеної теми полягала в обґрунтуванні закономірностей розвитку відносин управління в процесі розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою в господарській системі сучасної України.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз теоретичних передумов взаємозв'язку відносин власності та управління в процесі ринкової трансформації державного сектора економіки в напрямку від держави загального добробуту до ефективної держави, а також виявлення особливостей реалізації зазначеного взаємозв'язку в перехідній економіці інверсійного типу та обґрунтування на цій основі напрямків довгострокового і короткострокового реформування державного сектора в Україні. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- виявити передумови формування нових підходів до дослідження відносин власності у контексті взаємозв'язку з відносинами вартості;

- визначити зміст, інструменти та умови реалізації економічної влади;

- простежити закономірності розвитку відносин управління в процесі розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою в системі держава - корпоративний сектор;

- розкрити зміст, масштаби і тенденції розвитку сучасного публічного сектора економіки;

- охарактеризувати інститут управління корпоративними правами в системі ефективної держави;

- дослідити моделі корпоративного управління; виявити можливості їхнього застосування в умовах ринкової трансформації інверсійного типу;

- з'ясувати суть і передумови формування ефективного власника в системі публічного сектора економіки;

- узагальнити досвід реформування корпоративного сектора в країнах Східної і Центральної Європи;

- запропонувати рекомендації, що відповідають цілям довгострокового та короткострокового реформування держсектора економіки в Україні.

Предмет і об'єкт дослідження.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система соціально-економічних відносин, що складаються в процесі ринкової трансформації державного сектора в напрямку від моделі держави загального добробуту до моделі ефективної держави.

Предметом дослідження є механізм взаємозв'язку відносин власності і управління в системі державного сектора перехідної економіки інверсійного типу як складової частини глобальної ринкової економіки.

Методи дослідження. Методологічною основою наукового дослідження є системний підхід. Методологічні принципи єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення, кількісно-якісних змін дозволили розвити положення про управління як форму розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою в системі держава - корпоративний сектор економіки.

Методи єдності логічного та історичного підходів, загального й особливого залучалися при дослідженні процесів трансформування держсектора в перехідній економіці інверсійного типу як складової частини його глобальної ринкової трансформації.

Методи наукової абстракції використовувалися для узагальнення тенденцій розвитку сучасного публічного сектора економіки. Методи узагальнення даних, порівняльного зіставлення і аналогії застосовувалися при вивченні моделей корпоративного управління, при аналізі процесів приватизації та реформування держсектора в країнах з перехідною економікою інверсійного типу. Інституціональні методи (теорія фірми, теорія прав власності, теорія контрактів та ін.) стали основою при виявленні передумов формування ефективних інститутів у системі державного сектора економіки України в довгостроковому та короткостроковому періодах.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні закономірностей розвитку і реалізації відносин управління як форми розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою в процесі розбудови інституційних засад ефективної держави. Нові наукові положення, отримані особисто здобувачем, полягають в наступному.

Вперше:

1. Виявлено, що в умовах формування зрілого ринку державний сектор економіки трансформується в публічний сектор. Ця трансформація відображає процеси модифікації моделі держави загального добробуту в модель ефективної держави;

2. Обґрунтовано, що зміст публічного сектора економіки можна конкретизувати через розмежування держсектора у вузькому і широкому розумінні. Державним сектором економіки у вузькому розумінні (ядром публічного сектора) є система економіко-правових відносин, що відображає умови функціонування і розвитку державної власності і державного управління. Держсектор у широкому розумінні - це система взаємозалежних відносин власності і управління, що складається між державою і корпоративним сектором та забезпечує підпорядкування кругообігу корпоративних фінансових потоків загальнонаціональним інтересам.

Дістали подальшого розвитку:

3. Методологія дослідження відносин власності, влади і управління у взаємозв'язку з відносинами вартості в системі публічного сектора економіки, що знайшло відображення в обґрунтуванні взаємної обумовленості організаційно-економічних форм великих фірм і структури державного устрою, системи менеджменту і відносин управління між державою і корпоративним сектором. Це дозволило розвинути тезу про управління як форму розв'язання протиріччя між власністю та економічною владою;

4. Уявлення про особливості відтворення публічного сектора в перехідній економіці інверсійного типу, а саме розкрито, що розбудова держсектора в широкому розумінні здійснюється тут в умовах відсутності адекватного корпоративного законодавства, чіткого розмежування і захисту прав власності на тлі зайвої централізації управління промисловими підприємствами та розповсюдження тіньових схем контролю за фінансовими потоками, а отже, має опосередковуватись розвитком держсектора у вузькому розумінні шляхом формування системи ефективних інститутів корпоративного управління і перетворення організаційної структури корпоративного сектора;

5. З'ясування періодизації та умов реформування державного сектора в економіці України. Зокрема, у короткостроковому періоді слід оптимізувати держсектор економіки у вузькому розумінні і створити інституційні передумови формування держсектора в широкому розумінні. У довгостроковому періоді через механізми гнучкого взаємозв'язку відносин власності та управління в системі „держава - корпоративний сектор”, варто забезпечити організаційно-економічні умови для відтворення ефективного власника та ефективної системи управління корпоративними правами.

Удосконалено:

6. Визначення ефективного власника як суб'єкта публічного сектора економіки через конкретизацію його характерних рис як відповідального власника корпоративного типу, наділеного інноваційною поведінкою, що впроваджує на підприємстві ефективну систему корпоративного управління і високу корпоративну культуру, які дозволяють погодити інтереси найманого робітника, корпорації і суспільства через соціалізацію економічних відносин, глибоку реструктуризацію підприємств, підвищення конкурентноздатності національної економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в обґрунтуванні довгострокових і короткострокових цілей реформування держсектора економіки України та рекомендацій, щодо їх реалізації через формування системи ефективних інститутів.

Отримані теоретичні положення, нові методологічні підходи та результати можуть використовуватися при розробці соціально-економічної стратегії національного розвитку, окремих цільових програм уряду, а також в процесі підготовки і викладання курсів економічних дисциплін для бакалаврів, фахівців і магістрів національних університетів, у системі підвищення кваліфікації керівників підприємств, вищих менеджерів і бізнесменів, для підготовки навчальних посібників з економічної теорії, теорії публічного сектора й державного регулювання економіки. Зокрема, результат дисертаційного дослідження було використано автором при викладанні навчальних курсів з економічної теорії на другому курсі факультету управління та бізнесу Харківського НАДУ (довідка № 132 від 12 листопада 2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на 2-х науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції „Проблеми теорії та практики становлення соціально орієнтованої ринкової економіки” (м. Харків, 1999 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Теорія та практика економіки та підприємництва” (м. Алушта, 2004 р.), а також на науково-практичних конференціях ХНАДУ 2002-2007 рр.

Публікації. Основні положення та зміст дисертації відображені у 6 публікаціях, в тому числі у 4 статтях у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 2,0 д.а. Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури що містить 186 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 190 сторінок (177 - основного тексту), містить 20 таблиць, 1 схему.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовані актуальність теми дослідження, стан її наукової розробленості; сформульовані мета, завдання, об'єкт, предмет і основні методи дослідження, а також охарактеризована наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та результати апробації.

У першому розділі «Теоретичні основи аналізу взаємозв'язку відносин власності і управління в системі державного сектора економіки» проаналізовано відносини власності, економічної влади і управління в контексті їх взаємозв'язку з відносинами вартості в системі держава - корпоративний сектор.

Показано, що в радянській економічній літературі власність традиційно визначалась як система відносин привласнення, що об'єктивно виникають та розвиваються в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання засобів і результатів виробництва. На кінець 80-х рр. ХХ ст. тут виявилось кілька концепцій власності, представники яких так і не дійшли єдиної думки протягом багатьох дискусій.

На пострадянському науковому просторі проблемі економічного змісту відносин власності дотепер не приділялось належної уваги, тому що методологія економікс пов'язує поняття власності, насамперед, з реалізацією форм владних повноважень. Однак поза контекстом економічної складової досить важко аналізувати взаємозв'язок відносин власності, влади та управління, у тому числі в процесі його реалізації в держсекторі перехідної економіки інверсійного типу.

Формування нових методологічних підходів до аналізу взаємозв'язку відносин власності і управління, повинне здійснюватись на шляхах теоретичного синтезу постулатів класичної, неокласичної і інституціональної економічних шкіл. На відміну від права власності, що розгортається через акти користування, розпорядження, володіння, що є по суті «неісторичною» категорією, економічні відносини власності виникають при переході від господарства, що привласнює, до виробляючого. Їх первісною передумовою виступає спільна людська праця, що протікає в часі, а первинною умовою - прагнення до вигоди (одержанню доходу або економії), що реалізує себе в обміні через відчуження - присвоєння прибавочної праці, втіленої в товарі. Формою реалізації цих відносин виступає право власності, що дає власникові товару волю розпорядження їм, у тому числі, свободу встановлення ціни. Таким чином, з'являється феномен взаємопереплетення прав і відносин власності з відносинами вартості й ціни. Результатом цього взаємозв'язку є ефект економічної синергії, що одержав обґрунтування в інституціональній теорії.

Спираючись на визначення додаткової праці як форми реалізації вільного часу людини та суспільства, запропоноване А.А. Гриценко, можна визначити відносини власності в широкому розумінні. Це опосередкована просторово локалізованим правом користування, розпорядження, володіння економічними ресурсами система відносин відчуження - присвоєння втіленого вільного часу людини та суспільства з метою одержання ефекту економічної синергії.

Ефект економічної синергії, у свою чергу, тісно пов'язаний із проблемою реалізації економічної влади, при дослідженні якої доцільно розмежовувати умови, джерело та основні інструменти реалізації. Умовою виникнення владних відносин виступає право власності на економічні ресурси, що формують для суб'єкта владний простір або відносно суб'єкта-невласника (що перетворюється в об'єкт), або у відношенні самого себе. Джерелом економічної влади виступає прибавочна праця (упредметнений вільний час) як основа багатства, а основним (хоча не єдиним) інструментом реалізації - ринкова система цін. Ефект синергії демонструє суть протиріччя між правом власності і економічною владою. На мікрорівні він відображає відносини експлуатації найманої праці капіталом, на макрорівні - феномен перерозподілу фінансових потоків суспільства в інтересах окремих соціальних груп.

Владні відносини пронизують всі рівні господарської діяльності, включаючи домогосподарство, фірми й державу. Їх успішний аналіз може бути здійснений лише з позицій комплексного методологічного підходу. Так, у контексті методології неокласичної школи фірма з'являється як неподільна економічна одиниця (крапка ринкового простору), чиє поводження подібно з поводженням підприємця, максимизуючого прибуток. Проблема економічної влади широко аналізується в економікс у розділі теорії ринків недосконалої конкуренції; її умовою є захоплення фірмою сегмента ринкового простору за допомогою механізму цінової дискримінації. Разом з тим, основу неокласики становить статична модель рівноваги господарської системи, при якій економічний прибуток дорівнює нулю, отже, економікс виносить проблему економічної синергії за межі предмета свого аналізу.

Інституціональний напрямок істотно доповнює теорію економічної влади неокласичної школи, розглядаючи фірму як організацію. Із цих методологічних позицій видна істотна різниця в економічному поводженні малої та великої фірми. Так, одноосібний власник-підприємець забезпечує ефект економічної синергії у вигляді прибутку, пристосовуючись до заданої ринком системи цін через жорстку самоексплуатацію та експлуатацію своїх найманих працівників, трудові зусилля яких він контролює особисто. Велика ж фірма, навпроти, виступає „плановою системою”, характерною рисою якої є ”витиснення цінового механізму”, що тягне за собою і модифікацію самих владних відносин.

Для пояснення метаморфоз владних відносин контрактна теорія фірми (зокрема, Р. Коуз, О. Уільямсон) виділяє два типи витрат фірми із забезпечення внутрішніх і зовнішніх контрактів - трансакційних витрат і витрат контролю. При цьому виявляється, що традиційна унітарна або лінійна форма фірми характеризується невеликими витратами контролю та значними трансакційними витратами. Вертикально диверсифікована (мультипродуктова) фірма, навпроти, забезпечує зниження трансакційних витрат, але тягне збільшення витрат контролю, що призводить до переходу влади від власників капіталу до адміністрації (техноструктури). Еволюцію організаційних типів підприємництва з'ясовує контрактна теорія фірми (зокрема, Г. Демсец, А. Алчіан), яка аналізує особливості внутріфірмового розподілу прав власності та управління пучками правових повноважень.

Відокремлення права власності від процесу управління одночасно викликає модифікацію цільових настанов фірми і способів їх досягнення. За Дж. Гелбрейтом, приймаючи управлінські рішення, техноструктура реалізує захисні цілі фірми, що пов'язані з досягненням мінімально безпечного рівня її доходів. Досягнувши цієї мети, управлінський апарат забезпечує позитивні цілі через поширення масштабів діяльності. Інструментом реалізації влади техноструктури, спрямованої на досягнення економічної синергії, стає не ціна як така, а маніпулювання обсягами продажів у різних цінових діапазонах. Основні показники влади розроблені інституціональною теорією ринків, вони розраховуються через систему коефіцієнтів Бейна, Лернера, Тобіна, Папандреу та ін.

Важливим методологічним аспектом, що з'ясовує розбіжність економічних функцій власників і керівників фірм, є розмежування невизначеності та ризику, запропоноване Ф. Найтом. Власники-акціонери, реалізуючи функцію загальної координації діяльності фірми, діють в умовах невизначеності. Вони беруть на себе відповідальність за „передбачення” потреб і запитів споживачів, а також системи цін на економічні ресурси та вироблені з їх допомогою блага. Менеджери, відштовхуючись від заданої системи цін, здійснюють управління трудовим процесом, знижуючи для власників ризики економічної діяльності в умовах невизначеності шляхом реалізації „захисних” і „позитивних” цілей і оперуючи обсягами продажів.

У вертикально інтегрованій мультипродуктовій корпорації реальна економічна влада менеджерів стає не випадковим явищем, а непорушним законом корпоративної культури. Показано, що формування корпорації нового типу і системи соціального ринкового господарства здійснюється одночасно. При цьому організаційна структура промислових підприємств становить необхідну передумову ефективного управління фінансовими потоками, а взаємообумовленість інститутів менеджменту і корпоративного управління забезпечує розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою на мікро- і макрорівнях господарювання.

Представлена методологія дозволяє адекватно дослідити взаємозв'язок відносин власності та управління в системі держава - корпоративний сектор економіки та простежити його модифікацію в процесі трансформації державного сектора від держави загального добробуту до ефективної держави.

У другому розділі «Сучасна ринкова трансформація державного сектора та модифікація відносин власності і управління» з позицій виявлених раніше методологічних підходів досліджено зміст, умови функціонування і розвитку публічного сектора економіки як форми реалізації моделі ефективної держави; обґрунтовано напрямки реформування держсектора в перехідній економіці інверсійного типу.

Досвід глобальної ринкової трансформації держсектора наприкінці ХХ - початку ХХI ст. показує, що конкурентоспроможність національних економік у довгостроковій перспективі значною мірою буде обумовлюватись гнучкістю взаємозв'язку відносин власності і управління в системі держава - корпоративний сектор. До середини 70-х рр. у провідних капіталістичних країнах позначилася криза парадигми держави загального добробуту, активізувалися процеси дерегулювання економіки, помітно звузилась економічна зона, охоплена державною власністю, при одночасному розширенні можливостей і повноважень приватного капіталу.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. криза моделі держави загального добробуту завершилася її модифікацією в модель ефективної держави, що на практиці реалізується у формі публічного сектора економіки - розгалуженої системи взаємозалежних відносин власності і управління між державою та корпоративним сектором. При цьому держава, все частіше, виступає в ролі повноцінного ринкового суб'єкта, а корпоративний сектор усе більше орієнтується на виконання суспільних функцій; в результаті забезпечуються умови ефективного відтворення системи суспільного господарства на мікро- і макрорівнях.

Представлені в першому розділі дисертаційної роботи методологічні підходи до аналізу відносин власності, влади і управління дозволили дослідити публічний сектор з позицій розмежування держсектора економіки у вузькому і широкому розумінні. Державним сектором у вузькому розумінні є система економіко-правових відносин, пов'язаних з функціонуванням державної власності (підприємництва) і державного управління, що відображає діяльність держави як одного із суб'єктів ринку. До держсектору економіки в широкому розумінні доцільно відносити систему взаємозалежних відносин власності та управління між державою і національним корпоративним сектором, що забезпечує керованість сукупним суспільним відтворенням.

Підсумком неоліберальної революції в країнах Західної Європи з'явилося звуження масштабів державної власності; при цьому розбіжність її питомої ваги (обчисленої як частка в загальному обсязі ВВП) по різних країнах досить великий - від 3% у Великобританії і Люксембурзі до 15% і більше в Греції, Італії, Португалії. У той же час в економіці більшості країн ЄЕС позиції державної власності та державного підприємництва залишаються дотепер досить стійкими (у держсекторі тут зайнято в середньому близько 18% найманої робочої сили, створюється більше 10% доданої вартості, здійснюється більше 13% сукупних валових інвестицій); отже, істотний вплив зберігає і пряма економічна влада держави.

Незважаючи на активізацію процесів приватизації та дерегулювання, в економіці США доля держсектора (з урахуванням частини ВВП, що перерозподіляється через федеральний і місцевий бюджети) також істотна - становить близько 30% ВВП. Крім того, процеси еволюції сучасного державного сектора, не є односпрямованими для всіх країн світу. Так, загальна криза державності, що виявила себе в Європі і Америці з кінця 70-х - початку 80-х рр. ХХ ст., сполучалась з її піднесенням або стабілізацією на Півдні і Сході. Це знайшло відображення в особливостях розвитку та регулювання держсектора в країнах Азії, які в дисертаційній роботі розглянуто на прикладах Японії і Китаю.

Глобальне реформування відносин власності та пошук оптимальних розмірів державного сектора не вичерпали себе; у той же час у ході неоліберальної революції ринкова система господарювання в черговий раз виявила себе як гнучкий адаптивний організм. Як показано, така гнучкість обумовлюється об'єктивно: внаслідок наявності в економіці розвинених країн відповідної організаційно-економічної бази. Невід'ємними її компонентами є система певним чином організованого корпоративного сектора та ефективний механізм корпоративного управління.

Сучасна модель ефективної держави реалізує себе через систему ефективного корпоративного управління, яка, у свою чергу, може бути з'ясована та конкретизована через поняття „управління корпоративними правами” у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні управління корпоративними правами реалізується в межах пучків правових повноважень на об'єкти приватної та державної корпоративної власності в напрямку реалізації цілей і інтересів власників. У широкому розумінні корпоративне управління як управління корпоративними правами, опосередковане управлінням державними корпоративними правами (і навпаки), становить основу функціонування державного сектора в широкому розумінні - у формі публічного сектора економіки.

Розробка та реалізація стратегії корпоративного управління у вузькому та широкому розумінні актуальні для України, у першу чергу, у контексті проблеми управління державними корпоративними правами, що має два аспекти: правовий і власне корпоративний. З одного боку, мають бути реалізовані інституціональні завдання держвласності, пов'язані зі здійсненням макроекономічної та соціальної політики; з іншого, - необхідно забезпечити функціонування держпідприємств на тих самих засадах, що і підприємницьких фірм, які діють у конкурентному ринковому середовищі. У національній економіці дотепер виразно не виявила себе жодна з відомих моделей корпоративного управління. Це пов'язане з тим, що структура корпоративної власності, яка формується тут, має проміжний характер, а також з тим, що в умовах незавершеної приватизації зберігається актуальність формування держсектора економіки у вузькому розумінні.

У глобальні процеси ринкової трансформації державного сектора Україна, поряд з іншими країнами СНД, утягується, здійснюючи економічні перетворення інверсійного типу. У такому контексті публічний сектор національної економіки має формуватись не еволюційним шляхом, а через створення відповідної системи ефективних інститутів. У цьому зв'язку доцільно виділяти короткострокові і довгострокові цілі реформування держсектора економіки.

У короткостроковому періоді (до 2010 р.) варто оптимізувати держсектор у вузькому розумінні і закласти інституціональні основи формування держсектора в широкому розумінні. У довгостроковій перспективі (до 2025 р.) пріоритетними є заходи щодо створення та удосконалення гнучкого взаємозв'язку відносин власності і управління в публічному секторі. Основу публічного сектора економіки має становити ефективний власник корпоративного типу - великий відповідальний власник, який відрізняється інноваційним поводженням, впроваджує на підприємстві ефективну систему корпоративного управління та високу корпоративну культуру, що дозволяють погодити в єдине ціле інтереси найманого працівника, корпорації і суспільства: сприяють глибокій реструктуризації підприємств, соціалізації економічних відносин, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

З метою формування публічного сектора економіки вже в короткостроковому періоді необхідно прийняти Закони України „Про акціонерні товариства” і „Про холдингові компанії”, які забезпечать урегулювання відносин між суб'єктами корпоративного сектора, створять передумови для формування ефективної національної моделі корпоративного управління. Особливої уваги заслуговує проблема модернізації організаційної структури промислових підприємств, спрямована на подолання її зайвої централізації з метою підвищення ефективності управління фінансовими потоками в суспільстві.

ВИСНОВКИ

Проведене в дисертаційній роботі системне дослідження взаємозв'язку відносин власності та управління дозволило обґрунтувати місце і роль відносин управління як форми розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою в процесі сучасної ринкової трансформації державного сектора, а також з'ясувати інституційні засади розбудови ефективної держави в економіці України. Зокрема, проведений аналіз дозволяє сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки:

1. Трансформація держсектора в постсоціалістичних країнах стала серцевиною процесів ринкового реформування їх господарських систем наприкінці ХХ - початку ХХI ст. і призвела до корінної зміни прав власності в економіці.

2. Процеси реформування держсектора в Україні дотепер здійснюються без чітко визначеної стратегії; це дає підстави характеризувати їх як „ринковоцентричні”.

3. На післяперехідному етапі ринкової трансформації в Україні, коли об'єктами системної приватизації стають стратегічно важливі виробничі комплекси, особливу актуальність здобуває пошук нових методологічних підходів до дослідження відносин власності, влади і управління в структурі державного сектора.

4. Розвиток концепції спільно-розподіленої власності (А. Гриценко, Г. Задорожний, та ін.) у контексті вартісного підходу дозволило проаналізувати умови глобальної модифікації держсектора економіки від держави загального добробуту до ефективної держави. Модель ефективної держави реалізується у формі публічного сектора економіки - взаємозалежних відносин власності і управління в системі „держава - корпоративний сектор”. При цьому організаційна структура сучасних диверсифікованних промислових підприємств становить необхідну передумову ефективного керування фінансовими потоками, а взаємозумовленість інститутів менеджменту і корпоративного управління забезпечує розв'язання протиріччя між правом власності та економічною владою на мікро- і макрорівнях господарювання.

5. Стратегія ринкової трансформації державного сектора повинна включати короткострокові та довгострокові цілі. У короткостроковому періоді (до 2010 р.) необхідно оптимізувати держсектор економіки у вузькому розумінні і створити інституційні передумови формування держсектора в широкому розумінні. Зокрема, законодавчо слід активізувати можливості управління корпоративними правами, сприяти створенню зразкової корпоративної культури на держпідприємствах, позбавленню від корупції в державних структурах, шляхом створення їх більш прозорими для суспільства. У довгостроковому періоді (до 2025 р.) через механізми гнучкого взаємозв'язку відносин власності та управління в системі держава - корпоративний сектор варто забезпечити організаційно-економічні умови для відтворення ефективного власника та ефективної системи управління корпоративними правами.

6. З метою конкретизації стратегії реформування доцільно розмежовувати державний сектор у вузькому і широкому розумінні. Таке трактування державного сектора відповідає новому баченню структури національної економіки в моделі ефективної держави.

7. Підсумком ринкової трансформації державного сектора України у вузькому і широкому розумінні повинна стати реалізація моделі ефективної держави як системи спільно-розподілених відносин власності та управління, що складається в процесі взаємодії ринково сильної держави і державно орієнтованого корпоративного сектора економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Саенко А.А. Трансформация государственного сектора (логика современных рыночных преобразований в свете неолиберальных реформ 90-х гг.) // Бизнес информ. - 2004. - №1-2. - С. 36-40.

2. Саенко А.А. Корпоративное управление в системе государственного сектора экономики // Вісник економіки транспорту і промисловості Української державної академії залізничного транспорту. - 2005. - Випуск 9-10. - С. 235-239.

3. Саенко А.А. Совершенствование отношений собственности и управления как условие формирования эффективного государства // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 203: В 4-х томах. - Т.1. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 96-105.

4. Саенко А.А. Эффективный собственник в переходной экономике: сущность и предпосылки формирования // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - 2005. - № 668. - С. 61-65.

5. Саенко А.А. Виды анализа инвестиционной привлекательности фондовых инструментов // Міжнародна наукова конференція "Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки". - 1999. - С. 162. ринковий корпоративний економіка

6. Саенко А.А. Процеси трансформації в перехідній економіці // Всеукраїнська науково-практична конференція "Теория и практика экономики и предпринимательства" - 2004. - С. 154.

Размещено на Allbest.ru