Корпоративна власність: формування і функціонування в сучасній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КОРПОРАТИВНА ВЛАСНІСТЬ: ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Виконала:

Тарасенко Ольга Сергіївна

Донецьк 20081. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Науково-технологічні, економічні, соціальні, культурні, ідеологічні та політичні процеси, що відбуваються сьогодні в світі і в Україні, є предметом наукового аналізу в дослідженнях вчених. Сучасний період розвитку відображається в них по-різному: як епоха переходу до постіндустріального, інформаційного, інституціонального чи соціалізованого суспільства з відповідною економічною структурою. Різницю обумовлено різними методологічними посилками досліджень в залежності від напрямів економічної теорії, соціально-економічного поля чи сфери дослідження, мети дослідження та імовірних його результатів. Безперечним є подальший розподіл праці і обумовлене цим зростання трансакційних витрат суспільства на досягнення його кінцевих цілей. Подолання цієї суперечності здійснюється появою і розвитком різних форм об'єднань контрагентів економіки, серед яких корпорація являє собою найбільш адекватну форму процесам, що об'єктивно здійснюються, і тому ефективну з точки зору сучасного обмеження трансакційних витрат. За офіційними даними у 2007 р. в Україні було зареєстровано 842 корпорації. Але за методологією, що включає в корпоративний сектор економіки акціонерні товариства, консорціуми, концерни, колективні підприємства, виробничі кооперативи, товариства і асоціації, кількість суб'єктів господарювання цього сектора національної економіки у 2006 р. перевищувала 420 тис., що становило майже 40 відсотків загальної кількості суб'єктів ЄДРПОУ.

Науковий аналіз корпоративної власності, проблем її формування і функціонування є однією з актуальних тем. Додатковим аргументом за доцільність дослідження саме корпоративної власності є те, що ця форма власності має тенденцію до розвитку і нової структуризації як натепер, так і на шляху до майбутньої економіки.

Проте, проблемам корпоративної власності приділяється незаслужено мало уваги з боку дослідників. Справа в тому, що і практика переходу до ринкових методів господарювання, і перспективи переходу сучасної змішаної за суттю економіки до нової її структури потребують теоретико-методологічних досліджень саме відносин та прав корпоративної власності як власності, адекватної найближчому майбутньому устрою суспільства та його економічній структурі. За суттю цієї проблеми залишаються недостатньо дослідженими такі аспекти корпоративної власності, як етапи її формування, зокрема в Україні, створення умов її розвитку і удосконалення, визначення її об'єктів і суб'єктів, співвідношення із акціонерною власністю, функціонування її суб'єктів натепер і за умови переходу до нової економіки тощо. Це й зумовлює актуальність теми дослідження, його мету і задачі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках державних бюджетних тем за планами науково-дослідних робіт Донецького національного технічного університету в рамках комплексної кафедральної теми «Розробка методів управління розвитком інститутів ринкового господарства» (номер державної реєстрації 0106U001181) та кафедральної теми «Національна економіка: теорія, методологія, основи викладання» за №М1-07.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції корпоративної власності у системі відносин, форм і прав власності та концептуальних засад і практичних пропозицій щодо здійснення реального процесу діяльності суб'єктів корпоративної власності, в тому числі і на шляху до майбутньої економіки.

Для досягнення зазначеної мети в дисертаційній роботі поставлено і вирішено такі задачі:

- визначено етапи структуризації відносин, форм і прав власності; обґрунтовано результати етапів еволюції, в тому числі кінцевого її етапу, на основі аналізу взаємозв'язку процесів розвитку людини (суспільства) і довкілля (природи і продуктивних сил);

- виявлено особливості створення умов формування корпоративної власності в Україні, в тому числі у період монополізації економіки;

- обґрунтовано позицію відносно спільних і особливих характеристик акціонерної і корпоративної форм власності, що надає підстав їх розмежування а не ототожнення;

- проведено науковий аналіз діяльності суб'єктів господарської діяльності в системі корпоративного сектора економіки;

- обґрунтовано діяльність промислово-фінансових груп і кластерів у якості суб'єктів корпоративної власності та визначено перспективи їх розвитку;

- визначено основні засади управління корпоративною власністю і контролю;

- доведено відповідність суб'єктів корпоративної власності тенденціям української та світової економіки, і на цих засадах виявлено місце і роль корпоративної власності в постіндустріальному суспільстві.

Предметом дослідження є механізм функціонування системи, форм і прав корпоративної власності в сучасній і майбутній економіці.

Об'єктом дослідження є процеси формування і функціонування корпоративної власності як інституту сучасного і постіндустріального суспільства. корпоративна власність

Методи дослідження. Методологія дослідження спирається:

- на фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що досліджують проблеми власності, корпоративної власності, корпоративного управління, суміжні проблеми;

- на закони України щодо власності, офіційні статистичні дані;

- на апробовані методи дослідження: системний і історичний підхід до досліджуваних проблем; діалектичний метод - в аналізі перетворення форм власності; метод формальної логіки - в дослідженні процесів функціонування відносин власності, в тому числі корпоративної; метод аналізу і синтезу - в обробці фактологічного і статистичного матеріалу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в історико-методологічному розкритті закономірностей еволюції корпоративної власності, як таких, що обумовлюють появу і розвиток форм корпорації, які долають проблему зростання трансакційних витрат і забезпечують ефективність діяльності корпоратизованих суб'єктів економіки.

В п е р ш е:

- обґрунтовано закономірності розвитку та визначено концепцію механізму структуризації форм відносин власності в процесі їх еволюції як такі, що обумовлені розвитком продуктивних сил, поглибленням розподілу праці з одночасним зростанням трансакційних витрат; такий аналіз дозволив виявити реальні можливості подолання цього протиріччя через раціоналізацію форм об'єднань на засадах дії критеріїв ринкової ефективності;

- здійснено розмежування категорій «акціонерна» і «корпоративна» власність як форми і змісту через співставлення їх спільних і особливих характеристик та визначення суб'єктів корпоративної власності; проведено їх аналіз за змістом понять, принципами створення, формою організації, формою часткового володіння, розподілом частки володіння, мотивацією діяльності, інвестиційними ресурсами та ефективністю їх використання, нормами відносин членів об'єднання, розподілом прибутку, регулюванням ринкових відносин; спільною метою, інституціональними тенденціями, що надає змогу виявлення більш ефективних форм корпоративних об'єднань.

У д о с к о н а л е н о:

- теорію власності з позиції її економічного змісту та правових форм його реалізації в напрямі змін у співвідношенні її функцій та демократизації відносин власності;

- методи аналізу особливостей корпоративної власності в Україні шляхом включення до них оцінки соціально-економічної спадщини радянських часів та відсутності наукових досліджень і обґрунтувань трансформації планово-адміністративної економічної системи у ринкову; результат такого збагачення методів аналізу дозволив визначити, що корпоративна власність в Україні є інститутом, який поступово, еволюційно створює умови завершення перехідного періоду і умови економічного зростання;

- положення про агропромислові структури як суб'єктів корпоративної власності, без чого реальний корпоративний сектор української економіки є штучно обмеженим;

- положення про промислово-фінансові групи як суб'єктів корпоративної власності, аналіз їх позитивних і негативних ознак та перспектив розвитку; про кластери як суб'єктів корпоративної власності на регіональному рівні та доцільність їх функціонування в Україні.

Дістали подальшого розвитку:

- положення про кооперацію малих (середніх) і великих підприємств в середовищі корпоративного сектора економіки через субпідряд, лізинг, франчайзинг, венчурний бізнес, кластери;

- положення, що корпоративне управління за своєю значущістю є важливою невід'ємною складовою сучасного господарського механізму країни;

- обгрунтування відповідності існуючих і тих, що створюватимуться надалі, суб'єктів корпоративної власності інституціональним перетворенням; співставлення державної і корпоративної форм власності, економічних і неекономічних типів цивілізації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні позиції щодо доцільності подальшого розвитку корпоративної власності як адекватної сучасній і майбутній економіці форми власності. Практичного значення можуть мати окремі положення і висновки дисертації та пропозиції відносно удосконалення громадського контролю за процесом формування нових суб'єктів корпоративної власності та за такими актами перерозподілу об'єктів власності, які не передбачено законодавством країни. Шляхом посилення контролю слід вважати розвиток та поширення впливу фондового ринку в корпоративному секторі економіки України.

До практично значущих слід віднести і пропозицію відносно доцільності активізації процесу створення кластерів на основі корпоративної власності з метою мобілізації інвестиційних і інноваційних ресурсів та прискореного соціально-економічного розвитку регіонів країни.

Співставлення позитивних і негативних характеристик діяльності промислово-фінансових груп, економічних і неекономічних типів цивілізації, державної і корпоративної власності, які проведено в дисертації, можуть знадобитися владним і науковим установам у визначенні пріоритетів у планах соціально-економічного розвитку країни чи окремого регіону.

Матеріали, положення і висновки дисертації з певною достовірністю можуть використовуватися у викладанні курсів з економічної теорії, основ регулювання економіки, спецкурсів з проблем власності, інституціональних проблем тощо.

Особистий внесок дисертанта. Наукові положення, розробки та висновки дисертації є самостійним здобутком її автора, про що свідчать і одноосібні публікації. Зміст дисертації відображає авторський підхід до вирішення актуальної наукової проблеми і концептуальні підходи до формування і функціонування корпоративної власності, зокрема в Україні, та визначення напрямів її подальшого розвитку.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження, що складають зміст дисертації, докладалися автором на науково-практичних конференціях: на V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины» 28-30 вересня 2006 р., м. Алушта; на Міжнародній конференції «Проблемы современной экономики и институциональная теория» 19-20 квітня 2007 р. ДонНТУ, м. Донецьк; на Міжнародній науково-практичній конференції «Маркетингові технології в умовах інноваційного розвитку економіки» 13-15 грудня 2007 р. Хмельницький національний університет, м. Хмельницьк.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях, з яких 5 статей опубліковано у фахових виданнях, 3 доповіді на конференціях. Загальний обсяг публікацій становить 3,4 друк. арк., всі публікації належать особисто авторові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 127 найменувань, трьох додатків. Роботу викладено на 163 сторінках; робота містить 6 таблиць, 8 рисунків.

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан досліджень відносно проблем теми, поставлено нові проблеми економічної теорії з теми дисертації, акцентовано увагу на певних прогалинах щодо аналізу корпоративної власності зокрема в Україні, визначено мету і задачі, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ - Методологічні основи аналізу формування корпоративної власності - присвячений аналізу процесу структуризації відносин власності через їх еволюцію, розгляду періоду монополізації економіки у якості підґрунтя створення умов формування корпоративної власності, дослідженню особливостей формування корпоративної власності в Україні. Методологічними засадами аналізу зазначених проблем слід вважати: визначення понять «корпорація», «власність», «корпоративна власність». Розгляд різних підходів до цих категорій привів до визначення корпорації як певного об'єднання, що створюється на основі професійних чи станових інтересів для досягнення певної мети. На основі історичного і логічного підходів категорія власність трактується в роботі в різних аспектах: її економічного змісту, юридичних форм, форм реалізації та прав власності. Економічний зміст власності включає: рівень усуспільнення виробництва, ступінь економічного відособлення, мету виробництва (діяльності), форму економічного зв'язку, принцип розподілу суспільного продукту, форму управління економікою. Правові відносини власності виявляються через володіння, користування та розпорядження об'єктами власності. Поняття прав власності включено в роботу згідно з неокласичною теорією прав власності і трансакційних витрат. Корпоративна власність визначається в розділі в якості такої форми, що структурує відносини власності на рівні, адекватному сучасному етапові розвитку продуктивних сил, певним різновидом їх усуспільнення, що може бути кваліфіковано як процес демократизації власності. Принциповим положенням розділу є визначення процесу структуризації відносин власності в процесі їх еволюції.

Якщо до ХХ століття етапи такої еволюції власності являють собою майже прийнятий погляд, то саме минуле століття привносить такі етапи, які, по-перше, потребують наукового аналізу, що, звісно, здійснюється з різних методологічних позицій та поглядів; по-друге, відбувалися (і відбуваються натепер) суттєві зміни за умови швидкого науково-технічного (технологічного) прогресу форм і відносин власності; по-третє, не тільки докорінно змінює, а й частково реанімує вже раніше існуючі форми і структури власності; по-четверте, формуються відносини економіки знань («нової економіки»), що може привести до дії у системі власності закону заперечення заперечень, тобто послаблення ролі самої власності і, відповідно, цієї категорії в економічній теорії. Структуризація власності відбувалася саме під впливом розвитку продуктивних сил суспільства, тобто позиція щодо щільного зв'язку відносин власності із виробничими відносинами має рацію, бо підтверджується історією розвитку людства. Так само, як бурхливий розвиток продуктивних сил наприкінці ХІХ століття вимагав укрупнення капіталу, його усуспільнення, що й обумовило масове розповсюдження акціонерної форми власності, так і поява та поширення новітніх видів енергії, освоєння Космосу і Світового океану, інформатика об'єктивно приводять до потреби створення колективної (сумісної) власності.

З 20-тих років і протягом першої половини ХХ ст. виявився інтерес до корпоративної власності завдяки появі певного панування корпоративної форми господарювання та акціонерної власності. Інтерес в цьому напрямі являє думка Л.Мізеса, який тлумачить права власності не просто як законодавчо встановлений акт, а як визнання суспільством за певною особою чи групою осіб права використання благ та відповідальність за це використання, але все ж через зв'язок власності із накопиченим багатством. В наукових публікаціях все частіше зустрічаються роботи, в котрих досліджуються проблеми подальшого розвитку власності у напрямі досить швидкої зміни її структури - від акціонерної і корпоративної до соціалізованої форми її існування. Існуюча багатоманітність форм, видів та типів власності, принаймні у розвинутих країнах світу, не виключаючи Україну, (загальнодержавна, муніципальна, особиста, колективна, акціонерна, орендна, корпоративна, монополістична, державно-колективна, спільна із іноземним капіталом тощо) свідчить як про її адекватність економіці, що функціонує на ринкових принципах господарювання, так і про тенденцію їх постійної трансформації, поширення економічних зв'язків між різними суб'єктами власності, взаємопроникнення форм власності, можливості їх повної інтеграції саме в соціалізовану власність, що відповідатиме певному її інституту.

В рамках розгляду проблеми структуризації власності через її еволюцію існують й такі фактори, які можна вважати обмежуючими. Перший - в неокласичній теорії аксіомою вважається право вибору (сфер навчання, праці, товарів та послуг). На ділі економічна поведінка людини є обмеженою - матеріальними можливостями сім'ї, здібностями до навчання чи підприємницької діяльності, конкуренцією на ринку праці, територіальним розташуванням і т п. Другий - зміщення акценту у взаємодії економічного змісту і права власності у бік тільки права на розподіл об'єктів власності чи доходів від них є не зовсім правомірним, оскільки розподіляти можна лише те, що вироблено, тобто реально існує. Третій - обмеження прав власності за теорією не повинно існувати, проте на ділі виявляються такі обмеження (Закон про власність, Закон про землю та земельний Кодекс, Закон про монополію і конкуренцію та ін.). Четвертий - існує проблема «специфікації (розмивання)» прав власності. Головне завдання теорії прав власності - взаємодія між економічною і правовою системами: права власності визначають витрати чи винагороду за працю людини за принципом справедливості. На ділі ж існує переструктуризація прав власності у вигляді негативних зрушень у системі стимулів до праці, що викликає зміни в економічній поведінці суб'єкта. П'ятий - базовим поняттям теорії «пучка» прав власності є положення про те, що будь-який обмін є обміном пучком прав, а цінність прав визначає цінність об'єктів, що обмінюються. На ділі має значення не тільки цей принцип, а й реальні, тобто специфічні умови його реалізації (наприклад, власник будинку не має реального права заборонити здійснювати поряд з ним будь-яких споруд іншим суб'єктам власності), тобто існують так звані зовнішні ефекти, що є реальністю. Шостий - прогнози вчених щодо моделі майбутнього суспільства за умови наукового прогресу, інформатизації всіх сфер життєдіяльності передбачає, що суб'єкти господарювання можуть здійснювати взаємозв'язки не лише через товарно-грошові (економічні) відносини, а й через так звані прямі (неекономічні) відносини.

Щодо особливостей формування корпоративної власності в Україні, то в ході їх аналізу виявлено наступні: наявність її передумов у попередній планово-регламентованій економіці у вигляді державно монополізованих структур, які не механічно, а органічно вписалися у ринкове середовище; відсутність принаймні до середини 90-х років минулого століття будь-яких наукових досліджень українських учених з проблем корпоративної власності, яка практично вже формувалася; відсутність наукового підходу до визначення форми корпоративної власності - приватна, колективна, змішана із державною чи якась інша; період завершення ринкових перетворень в Україні співпав із періодом всесвітньої тенденції до інституціонального устрою суспільства; наявність очевидного процесу перерозподілу економічної влади через боротьбу за об'єкти власності та розпорошення прав власності. З цих позицій корпоративна власність в Україні стає інститутом, який поступово, еволюційно створює умови завершення перехідного періоду від регламентованої економіки до економіки, що функціонує за ринковими принципами господарювання, і одночасно умови переходу української економіки до економіки соціалізованого типу.

У другому розділі - Корпоративна власність, її об'єкти і суб'єкти - досліджено спільні і особливі характеристики акціонерної і корпоративної власності, функціонування суб'єктів господарської діяльності корпоративного сектора економіки, в тому числі промислово-фінансових груп, та основні засади управління корпоративною власністю.

Аналіз будується на тій тезі, що акціонерна і корпоративна форми власності не є тотожними - вони мають як спільні, так і особливі характеристики, які проаналізовано за такими напрямами: за змістом поняття, принципом створення, формою організації, формою часткового володіння, розподілом частки володіння, мотивацією діяльності, інвестиційними ресурсами і ефективністю діяльності, нормами відносин, розподілом прибутку, регулюванням ринкових відносин, метою, інституціональними тенденціями. Такий підхід виявив, що спільними ознаками акціонерної і корпоративної форм власності слід вважати те, що обидві організовано на засадах об'єднаного капіталу «на паях», встановленням типових норм відносин, принципів розподілу прибутку, єдиної мети, інституціональними тенденціями. Особливості відзначено наступним чином: корпоративна власність відзначається досить високою концентрацією і централізацією капіталу, що обумовлює його діяльність в основному в пріоритетних і високотехнологічних галузях економіки і організована у великі структури (холдинги, промислово-фінансові групи тощо), тоді як акціонерна власність розповсюджена у будь-якій сфері діяльності, в тому числі і в сфері послуг, і може бути представленою як великими, так і середніми об'єднаннями; інвестиційні і інноваційні можливості корпорацій є значно більшими порівняно із акціонерними товариствами, тому мають пріоритетну тенденцію подальшого розвитку; більш реальні можливості суб'єкти корпоративної власності мають і в ринковому середовищі, оскільки є більш конкурентоспроможними з-за більш високої ефективності діяльності і, як правило, мають державну підтримку та посилену тенденцію до інституціональних змін. Висновок з проведеного аналізу міститься в тому, що існуючі сьогодні відмінності між інститутом акціонерної і інститутом корпоративної форм власності поступово будуть тим чи іншим чином стиратися через зміну формальних (швидко) і неформальних (повільно) норм і правил їх організації. На сьогодні ж акціонерні товариства являють собою лише структурну одиницю в системі корпоративної власності, що відображено у схемі на рис.1.

В розділі розглянуто особливості функціонування суб'єктів корпоративної власності з таких методологічних позицій: по-перше, цей суб'єкт являє собою, з одного боку, специфічний економічний суб'єкт і, з іншого боку, є підприємницькою структурою, по-друге, він є складовою єдиної економічної системи господарювання. Аналіз довів, що суб'єктом господарювання в корпоративному секторі економіки слід вважати такий суб'єкт колективної, приватно-колективної або державно-корпоративної власності, котрий здійснює підприємницьку діяльність, результатом якої є корисний продукт чи послуга, що задовольняють як корпоративні (прибуток), так і суспільні потреби (інтереси). Надається визначення фірми з класичних, неокласичних позицій, управлінської теорії, теорії еволюційних змін, а також з позиції біхевіоризму, доповненого визнанням зростаючого впливу держави на суб'єкт господарювання. Справедливість останнього підходу посилюється думкою вчених, що досліджують так звану економіку знань, оскільки знання перетворюються у базові технології перш за все суб'єктами корпоративної власності, які мають науково-дослідницькі контакти з клієнтами і слугують посередницькою ланкою між ними і суспільним сектором. Це створює сітьові ринки і сітьові монополії, що є вигідним споживачам, оскільки дозволяє максимізувати зовнішній ефект (що, до речі, не позбавляє від соціальних витрат і необхідності громадського контролю).

Процес становлення корпоративної власності в українській економіці відбувається в основному через процес роздержавлення державної власності та формування багатоукладної структури економіки, що «відкрило» доступ до великих об'єктів власності вузького кола наближених до влади осіб, внаслідок чого створилися досить високий рівень державно-монополістичної власності та умови для боротьби за їх перерозподіл на тлі політичної нестабільності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Суб'єкти корпоративної власності

Розглянуто в розділі і концепцію кластерів як таких суб'єктів господарювання, які акумулюють майже всі наявні і потенційні можливості, що надає корпоративний сектор економіки на рівні регіону. Позитивами кластерів слід вважати те, що така модель організації корисної діяльності дозволяє координувати дії її складових, забезпечує поєднання їх інтересів, підтримку місцевої влади та наукових установ, сприяє кооперації великих і малих підприємств, послаблює негативи конкуренції. Суттєвою ознакою кластерів є їх спроможність до інвестування і інновацій щодо значних науково-дослідних проектів і НДДКР, що сприяє створенню і адресному використанню коштів для економічного розвитку регіону та задоволенню соціальних потреб, що натомість забезпечує соціально-економічний розвиток країни.

Промислово-фінансові групи (ПФГ) досліджено з позиції корпоративної власності і порівнянні їх позитивів і негативів. Аналіз довів, що до позитивів ПФГ слід віднести: ефект від масштабу, значні відрахування до держбюджету, можливості інвестування великих наукових проектів, фінансова сталість, висока ступень ліквідності, функціонування в наукомістких виробництвах, перспективи щодо постіндустріальних перетворень, прискорення процесу створення кластер них форм господарювання в регіонах країни, створення майбутніх форм організації постіндустріальної економіки (технопарки), ефективна зовнішньоекономічна діяльність. До негативів ПФГ віднесено: загроза монополізації економіки, майже анклавний життєвий цикл капіталу, імовірність розбіжностей між бізнес-планами корпорацій і задачами соціально-економічного розвитку країни, можливості змови із транснаціональними корпораціями всупереч інтересам країни, посилення диференціації сімей за доходами, індиферентність до соціальної сфери тощо. Існуючі серед учених позиції відносно ПФГ та їх ролі в економіці України надають підстав стверджувати, що, по-перше, позитивами є їх досить висока прибутковість (для порівняння: 50 % малих підприємств у промисловості і 90 % у сільському господарстві є збитковими), по-друге, об'єктивним є існування природних монополій, по-третє, монополія сама по собі не становить порушення конкурентного законодавства - порушеннями є лише зловживання монопольним становищем у конкурентній господарській практиці. Для послаблення відзначених негативів доцільним є посилення громадського контролю над діяльністю ПФГ, яких, до речі, в Україні на сьогодні нараховується офіційно одна - «Титан», неофіційно 14 і ще шість у стадії формування (мають неповні ознаки ПФГ).

Управління корпоративною власністю розглянуто лише в якості складової наукового аналізу корпоративної власності - як певну систему правил поведінки, за допомогою яких здійснюється і контролюється діяльність корпорації в ринковому середовищі. Хоча в Україні майже склалася система корпоративного управління, потреба в його удосконаленні диктується низкою факторів, серед яких слід вважати такі.

Перший випливає із організаційних методів управління: зниження ролі розміру статутного фонду корпорації, що надасть можливість запобігти збільшенню обсягу статутного капіталу і забезпечить захист інтересів всіх членів товариства; залишення загальних зборів акціонерів як спосіб реалізації їх прав, раду товариства (спостережну раду), ревізійну комісію з контрольними функціями та правління компанії для реалізації рішень загальних зборів і спостережної ради і виконання адміністративних обов'язків.

Другий міститься в сутності корпоративних відносин та конфліктів компанії (між власниками і менеджерами, менеджерами і працівниками, власниками і працівниками, власниками і третіми особами тощо), що обумовлює ризики діяльності компанії.

Третій пов'язаний із фондовим ринком, і тут сконцентровано більшість проблем: нерозвиненість його інфраструктури, низька ліквідність цінних паперів, проблеми з їх емісією і дещо інші, які обумовлено саме системою корпоративного управління. Оскільки українська його модель не схожа ні на англо-американську (ефективна система захисту інтересів членів корпорації), ні на німецьку (провідне місце посідають великі банки-кредитори), виникають проблеми, що пов'язані перш за все з недовірою до корпоративної форми власності - як з боку членів корпорації, так і інвесторів.

Четвертий стосується управління корпоративними правами держави та правового статусу державних корпорацій, що мають тенденцію до поширення. Функції державної корпорації різняться по країнах, між тим їх можна звести до наступних: реалізація комерційних прав за галузевим принципом (вугільна промисловість Великої Британії і України); організація і функціонування сфери послуг (найчастіше розвиток міст і житлове будівництво); здійснення консультативних послуг (наприклад, з цін і доходів); виконання окремих урядових функцій за дорученням (як правило, з експлуатації природних ресурсів).

П'ятий пов'язаний із включенням системи корпоративного управління до загального господарського механізму країни, оскільки, як відзначає А.Чухно, всю увагу було переключено лише на ринковий механізм, що є однобічним трактуванням механізму господарювання. Тому авторське бачення цієї проблеми міститься в тому, що корпоративне управління за сучасних умов розвитку економіки і з урахуванням тенденції до збільшення питомої ваги в ній великих корпоративних суб'єктів є невід'ємною складовою сучасного господарського механізму.

Шостий стосується особливостей корпоративного управління великим підприємством. В розділі розглянуто наукові публікації, які надають підстав вважати за необхідне: відхід від практики використання механізму управління лише в якості контролю акціонерів над менеджментом заради задоволення інтересів інвесторів; запровадження системи громадського контролю за діяльністю корпорацій; розробку і впровадження корпоративної культури на взірець її світових моделей (англо-американської, німецької, японської та ін.); заборону у специфічних умовах постсоціалістичної економіки обороту значних пакетів акцій великих корпорацій за межами фондового ринку; досягнення консенсусу у прийнятті рішень, орієнтованих на ефективність діяльності корпорації, якщо йдеться про корпоративний контроль за незалежними власниками (так званих «твердих ядер» власників капіталу). Запропоновано схему громадського контролю за діяльністю корпорацій ринковими методами та методами державного контролю - рис.2.

Третій розділ - Тенденції корпоративної власності в Україні - присвячений аналізу відповідності суб'єктів корпоративної власності тенденціям української і світової економіки та визначенню місця і ролі корпоративної власності в постіндустріальній економіці. Методологічною основою такого аналізу взято три основоположних підходи: еволюція макроекономічної теорії; світові тенденції щодо формування нових економіко-організаційних інститутів; зрушення національної економіки у цьому напрямі.

Рис. 2. Система контролю за діяльністю корпорацій

Аналіз моделей економічного зростання і циклу так званого ортодоксального кейнсіанства (Дж.Робінсон, Н.Калдор), неокласичної школи (М.Фрідмен), представників теоретичного синтезу (Дж.Тобін) здійснено в розділі з метою визначення тієї економічної моделі, яка б відповідала як змішаній національній економіці, так і світовим тенденціям у цьому напрямі. В українській економіці відбуваються структурні зміни, які у порівнянні із загальносвітовими тенденціями виглядають наступним чином (рис.3): у період 1991-2004 рр. знизилася валова додана вартість (в основних цінах) у сільському господарстві з 22,4 до 11,9 %, у промисловості - з 41,9 до 29,8 %, у будівництві - з 8,1 до 4,2 % з одночасним зростанням цього показника у торгівлі, готелях, ресторанах і на транспорті - з 11,7 до 28 %, в сфері фінансових послуг і ділових послуг - з 4,6 до 10,7 %.

Тим не менше, Україна поступається за цими показниками не тільки розвиненим, а й постсоціалістичним країнам Центральної Європи приблизно у 2-3 рази. За визначенням багатьох дослідників і за результатами авторського аналізу трансформація української економіки до інституціонального устрою може бути реалізованою лише через розвиток державних інституцій - зокрема загальнонаціональної програми науково-технічного прориву, підвищення ефективності діяльності існуючих та утворення нових господарюючих суб'єктів. У цьому ракурсі розглянуто такі суб'єкти корпоративної власності, як власне корпорації, холдинги, конгломерати і ін., що найбільше відповідають структурі нового суспільства. Приділено увагу кластерній формі підприємницької діяльності, яка концентрує природні і людські ресурси, грошові кошти, інвестиційні і інноваційні можливості, наукові установи, агропромислові і торговельні комплекси та органи міської влади для досягнення соціально-економічного зростання регіону. Перспективним напрямом подальшого розвитку корпоративного сектора української економіки слід вважати ПФГ, що мають всі ознаки інституту; потужні науково-виробничі комплекси, що мають низку переваг, у тому числі з точки зору скорочення трансакційних витрат та синергетичного ефекту.

Рис.3. Динаміка валової доданої вартості в Україні у період 1991-2004 рр.

Доведено, що корпоративні структури нерідко виступають ініціаторами приватно-державного партнерства, що сприяє поліпшенню й політичного клімату. До таких структур можна віднести 76 шахт, що входять до складу 11-ти державних холдингових компаній і до шести виробничих об'єднань, великі металургійні комбінати, хімічний концерн, машинобудівний комплекс Донецької області тощо. Отже, корпоративна власність, що сконцентрована у її об'єктах і суб'єктах, надає найліпші можливості прискорення макроекономічного зростання і соціального прогресу.

В розділі досліджено реальні процеси і відносини, що є притаманними сьогоднішній цивілізації (економічний тип) та майбутній цивілізації (неекономічний тип), до якої рухає суспільство. Обґрунтовано робочу гіпотезу, що посилення ролі держави в економіці приведе до створення державно-корпоративної власності і що корпоративна власність, яка формується за економічним типом цивілізації, повинна стати переважною формою власності за умов неекономічного суспільства.

ВИСНОВКИ

На основі дослідження історичної логіки корпоратизації, закономірностей еволюції корпоративної власності вирішено актуальну науково-методологічну проблему визначення необхідності і можливостей становлення корпоративної власності в економіці України, різноманіття форм її практичної реалізації, які обмежують зростання трансакційних витрат. Результати дослідження можна звести до таких головних.

1. Аналіз еволюції природи (довкілля і продуктивних сил) і людини (суспільства) в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості дозволив обгрунтувати закономірності розвитку та структуризації відносин і форм власності в процесі їх еволюції як такі, що обумовлені поглибленням розподілу праці та зростанням трансакційних витрат; необхідність подолання цього протиріччя об'єктивно викликано раціоналізацією форм об'єднань на засадах дії критеріїв ринкової ефективності. Цей процес знайшов відображення в еволюції і теорій, концепцій та наукових позицій вчених різних напрямів економічної думки: поєднання поняття власності з господарською діяльністю і працею та формами її організації; трактування власності у якості багатства нації; необхідність законодавчого регулювання відносин власності державою чи неформальними, але сталими нормами, що прийняті в даному суспільстві (тобто, йдеться про захист прав власності); визнання того факту, що будь-які реформи в соціально-економічній сфері неодмінно приводять до появи нових форм власності і нових правових актів їх узаконення; визнання корпоративної власності однією з найбільш перспективних форм власності, подальший розвиток якої передбачається через дію закону заперечення заперечень, що означатиме переростання її натомість у соціалізовану власність.

2. Процес корпоратизації власності виник і розвивається на основі монополізації економіки та створення акціонерних об'єднань. Виявлено той факт, що цей процес відбувався у часі, який приблизно співпадає у країнах державно-монополістичного капіталізму і у країнах державно-монополістичного соціалізму (перша третина ХХ ст.). Цей історичний факт підтверджує наявність іманентного взаємозв'язку між розвитком продуктивних сил суспільства, ступенем їх усуспільнення та формами їх організації, що так чи інакше зводиться до поняття відносин власності. Загальна тенденція до подальшої корпоратизації власності відзначається по всіх розвинутих країнах сучасного світу.

3. На основі аналізу процесу формування корпоративної власності в Україні і її функціонування за сучасних умов виявлено низку особливостей: перша - корпоратизацію економіки було підготовлено попередньою структурою економіки, в якій великі підприємства і науково-виробничі об'єднання посідали пріоритетне місце; друга - процес корпоратизації власності і економіки, що відбувався протягом 90-х рр. минулого століття, реально здійснювався за відсутністю його теоретичного обгрунтування з боку науковців та реальних урядових програм; третя - оскільки науковці поки що не визначилися із тим, до якої форми власності слід відносити корпоративну власність, авторська позиція виходить із семантичного тлумачення корпорації як об'єднання - тому вона може мати різноманіття форм, кожна з яких є об'єднуючою; четверта - формування об'єктів корпоративної власності очевидним чином співпало із періодом переходу до постіндустріальної економіки, хоча в Україні відзначається уповільнений процес формування нових інститутів, у тому числі корпоративного сектору економіки; п'ятий - розвиток корпоративної власності в Україні відбувається через процес її перерозподілу між великим капіталом та між ним і владою.

4. В ході дослідження здійснено розмежування категорій «акціонерна» і «корпоративна» власність як форми і змісту через співставлення їх спільних і особливих характеристик та визначення суб'єктів корпоративної власності. Їх аналіз проведено за змістом понять, принципами створення, формою організації, формою часткового володіння, розподілом частки володіння, мотивацією діяльності, інвестиційними ресурсами та ефективного їх використання, нормами відносин членів об'єднання, розподілом прибутку, регулюванням ринкових відносин; спільною метою, інституціональними тенденціями і аналіз довів недоцільність їх ототожнення в теорії та практиці.

5. Аналіз об'єктів і суб'єктів корпоративної власності виявив, що до її об'єктів слід відносити ті з них, що визначено законодавством країни, у тому числі ті об'єкти державної власності, які передано згідно з відповідними законами у користування корпораціям (оренда, концесії тощо). Суб'єктом господарювання в корпоративному секторі економіки слід вважати такий суб'єкт колективної, приватно-колективної або державно-колективної власності, котрий здійснює підприємницьку діяльність, результатом якої є корисний продукт чи послуга, що задовольняють як корпоративні інтереси (прибуток), так і суспільні інтереси (потреби). Отже, суб'єктами корпоративної власності слід вважати всіх тих, що представлені у якості її складових: власне корпорації, акціонерні товариства, різні форми корпоративних об'єднань тощо. Особливими суб'єктами корпоративної власності може вважатися кластерна форма організації корпоративної діяльності, яка акумулює майже всі наявні і потенційні можливості регіону і дозволяє створювати сприятливі умови для інвестування регіональної економіки, впровадження інновацій та концентрувати ресурси (кошти) для суттєвого підвищення життєвого рівня населення. Звідси витікає пропозиція відносно потреби активного сприяння з боку уряду і місцевої влади створенню кластерів. Одним із перспективних суб'єктів корпоративної власності слід вважати промислово-фінансові групи. Аналіз їх позитивів і негативів виявив, що їх переваги містяться в акумуляції коштів для інвестування і інновацій, в забезпеченні наукомістких виробництв, завдяки яким здійснюються науково-технологічні прориви в економіці країни, в прискоренні процесу створення ймовірних майбутніх форм організації постіндустріальної економіки. Негативи ПФГ пов'язані в основному із негативами будь-якої монополізації, можливого протиставлення локальних цілей їх діяльності суспільним, певною індиферентністю до соціальних проблем (хоча використання соціального потенціалу ПФГ є задачею влади).

6. Дослідження системи управління корпоративною власністю проведено на підставі аналізу основних засад корпоративного управляння, його організаційно-економічних принципів, сутності корпоративних відносин, ролі фондового ринку та ринкових трансакцій, в діяльності корпорацій і управління ними, управління державними корпоративними правами та господарського механізму. Корпоративне управління є невід'ємною складовою сучасного господарського механізму. Обґрунтовано необхідність громадського контролю за діяльністю корпорацій, оскільки в Україні він є або відсутнім, або неефективним, що пов'язано з невизначеністю українського законодавства. Корпорація як складова будь-якої ринкової економіки, контролюється ефективніше за все ринком за двома потоками: потік товарів і послуг - ринком товарів і послуг, потік капіталу - ринком капіталів. Якщо перший контролюється самою економікою і її ринковим механізмом, то другий (фондовий ринок) в Україні не є розвинутим, що суттєво знижує ринковий (економічно природній) контроль за ефективністю руху капіталу. Тому однією з актуальних задач економічного розвитку країни є удосконалення корпоратизації і розвиток фондового ринку, законодавче забезпеченого в сфері конкуренції щодо доступу на цей ринок і громадян, які мають вільні грошові кошти і готовність їх інвестувати на основі ринкових процедур купівлі-продажу акцій. За умови вільного та захищеного Законом фондового ринку створюється найбільш ефективний спосіб громадського контролю за діяльністю корпорацій ринковими методами.

7. Аналіз відповідності суб'єктів корпоративної власності тенденціям української і світової економіки довів, по-перше, відповідність функціонування суб'єктів корпоративної власності сьогоднішнім тенденціям національної і світової економіки; по-друге, їх доцільність з точки зору перспектив подальшого розвитку з позиції переходу національної економіки до інституціонального її етапу. Одночасно доведено факт запізнення цього процесу в Україні порівняно з іншими країнами, в тому числі постсоціалістичними, головним чином через перманентні політичні негаразди у вищих ешелонах влади, що відбивається і на місцевому самоврядуванні, провокує анархію, кримінал та корупцію, що не тільки стримує сталу діяльність корпоративних структур та їх позитивний вплив на економіку, а й спричиняє суттєві перепони структуруванню відносин, форм та прав власності у відкритій економіці.

8.Співставлення основних характеристик економічного і неекономічного типів цивілізації виявило реальні процеси і відносини, які притаманні сьогоднішній цивілізації (економічний тип) та цивілізації майбутнього (неекономічний тип), до якої сучасне суспільство рухає. Авторська концепція полягає в наступному. На відміну від будь-якого ресурсу виробництва, що потребує витрат (принаймні праці), такий ресурс, як організація (об'єднання) є безоплатним ресурсом, який передається від виробника до споживача і дозволяє максимізувати економічну віддачу від нього і одночасно забезпечувати зростання інтелекту людей в процесі координації їх дій. Розвиток корпоративної власності посилює цей зв'язок, суттєво знижуючи трансакційні витрати суспільства, і згодом перетворює його у певний інститут неекономічного типу цивілізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тарасенко О.С. Структурування власності: еволюція процесу //Наукові праці Донецького національного технічного університету. -- Сер.: економічна. -Вип.30 (114). - Донецьк: ДонНТУ. --2006. - С.22-30.

2. Тарасенко О.С. Корпоративна власність України: особливості формування //Научные труды Донецкого национального технического университета. -Сер.: экономическая. -Вып.31(117).-- Донецк: ДонНТУ .-- 2007.-С.111-117.

3. Тарасенко О.С. Функціонування суб'єктів господарювання в системі корпоративного сектора економіки //Вісник Харківського національного університету ім..В.Н.Каразіна. - Економічна серія. -- №779. - Харків: ХНУ. -- 2007.-- С.37-41.

4. Тарасенко О.С. Корпоративна власність в інституціональній економіці //Вісник. Науковий журнал Донецького національного університету економіки і торгівлі ім..М.Туган-Барановського. - Економічні науки. -- №3 (35).-- Донецьк: ДНУЕТ. - 2007. -С.80-86.

5. Тарасенко О.С. Акціонерна і корпоративна власність: сумісне і особливе //Академічний огляд.-ЗАТ. Дніпропетровський університет економіки і права. - 2007. -- №2. - С.15-20.

6. Тарасенко О.С. Деякі питання щодо корпоративної власності //V Международная научно-практическая конференция «Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины». -Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Алушта, 28-30 сент.2006. - С.183-184.

7. Тарасенко О.С. Особливості корпоративної власності в Україні //Матеріали Міжнародної конференції «Проблемы современной экономики и институциональная теория» Донецького національного технічного університету. Донецьк, 19-20 квітня 2007 р. - С.111-112.

8. Тарасенко О.С. Менеджмент корпоративної власності: дещо з теорії // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Маркетингові технології в умовах інноваційного розвитку економіки» 13-15 грудня 2007 р.-- Вісник Хмельницького національного університету.--№6.-Т.3.-- Хмельницький: 2007.-- С.265-269.

АНОТАЦІЯ

Тарасенко О.С. Корпоративна власність: формування і функціонування в сучасній економіці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України. Донецьк, 2008.

Проведено комплексне економічне дослідження актуальної проблеми формування і функціонування корпоративної власності через визначення методологічних основ її аналізу. Здійснено структуризацію відносин власності в процесі їх еволюції, в тому числі у період монополізації капіталістичної і соціалістичної економіки та за умов зростання трансакційних витрат. Виявлено особливості формування корпоративної власності в Україні. В ході дослідження визначено спільні і особливі характеристики акціонерної і корпоративної форм власності, особливості функціонування суб'єктів корпоративного сектора економіки, зокрема ПФГ і кластерів, зазначено основні засади корпоративного управління, встановлено відповідність суб'єктів корпоративної власності України тенденціям світової економіки, місце і роль корпоративної власності в постіндустріальній економіці.

Дослідження виявило, що: по-перше, в ході еволюції відносин власності сформувалася власність корпоративна як переважна форма власності майбутньої економіки; по-друге, акціонерна і корпоративна власність не є тотожними її формами, а власність АТ є лише складовою корпоративної власності, по-третє, суб'єкти корпоративної власності функціонують більш ефективно, що забезпечує економічне зростання країни, по-четверте, перспективними суб'єктами корпоративної власності слід вважати ПФГ і кластери.

Представлено і обґрунтовано співставлення основних характеристик економічного і неекономічного типів цивілізації за такими ознаками, як ведучий сектор, засоби виробництва, тип діяльності, форма власності, доход, тип людини, характер відносин, організаційний тип, форма обміну та основа оцінки. Розвиток корпоративної власності посилює процес формування інтелекту нації, що відповідатиме неекономічному типу цивілізації.

Ключові слова: корпоративна власність, акціонерна власність, корпоративний сектор економіки, корпоративне управління, ефективність, економічне зростання, економічний і неекономічний типи цивілізації.

Тарасенко О.С. Корпоративная собственность: формирование и функционирование в современной экономике - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. Донецкий национальный университет Министерства образования и науки Украины. Донецк, 2008.

Осуществлено комплексное экономическое исследование актуальной проблемы формирования и функционирования корпоративной собственности посредством определения методологических основ ее анализа. Проведена структуризация отношений собственности в процессе их эволюции, в том числе в период монополизации как капиталистической, так и социалистической экономики и в условиях действия тенденции к росту трансакционных затрат. Выявлены особенности формирования корпоративной собственности в Украине, к которым следует отнести: наличие корпораций в предыдущей планово-регламентированной системе, которые «перешли» в экономику рыночного типа; отсутствие научного обоснования необходимости перехода к иному типу корпоративной собственности; различие позиций относительно формы корпоративной собственности (частная, коллективная, смешанная с государственной или иная); совпадение конца периода перехода на рыночные принципы хозяйствования с началом периода перехода к постиндустриальной экономике; борьба за перераспределение объектов корпоративной собственности. В ходе анализа определены общие характеристики и различия акционерной и корпоративной форм собственности по таким критериям: сущность понятия, принципы образования, форма организации, форма частичного владения, распределение части владения, мотивация деятельности, инвестиционные ресурсы и их эффективность, нормы отношений членов объединения, распределение прибыли, регулирование рыночных отношений, общая цель, институциональные тенденции. В результате анализа сделан вывод о несовпадении многих критериев из перечисленных, что дает основание считать их не тождественными формами собственности. Более того, анализ структуры субъектов корпоративной собственности определил другие объединения, которые осуществляют свою деятельность на основе корпоративной формы собственности: государственно-корпоративные и иные формы совместных предприятий (в том числе с иностранным капиталом), консорциумы, концерны, ПФГ и холдинги, агропромышленные комплексы, собственно корпорации и т.п.