Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

Автореферат

дисертації на здобуття

наукового ступеня кандидата економічних наук

Соціально-економічні аспекти реформування колективних сільськогосподарських підприємств

08.07.02. - Економіка сільського господарства і АПК

Муляр Олександр Антонович

КИЇВ-1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки НАН України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Шепотько Людмила Олександрівна, Інститут економіки НАН України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Бугуцький Олексій Андрійович, Інститут аграрної економіки УААН, головний науковий співробітник

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Максимюк Анатолій Степанович, Інститут економіки НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа: Національний аграрний університет (кафедра соціології праці та підприємництва), м. Київ.

Захист відбудеться " 22 ” грудня 1998 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) економічних наук Інституту економіки НАН України за адресою: 252011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки НАН України за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розіслано 10 листопада 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стешенко В.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Ринкові перетворення в економіці вимагають докорінних змін в раніше усталеній системі аграрного виробництва з метою підвищення її ефективності. Ці зміни полягають у переході до багатоукладності на основі різних форм власності і господарювання. Шляхом розв'язання цього завдання є трансформація колективних сільськогосподарських підприємств, які виступають головним об'єктом аграрних перетворень, в організаційні форми, що базуються на приватній власності товаровиробників на майно та землю. Після роздержавлення і паювання майна та землі сільськогосподарських підприємств найскладнішим процесом є реорганізація цих господарств і створення нових, притаманних ринковій економіці, організаційних форм ведення сільського господарства.

При реформуванні сільськогосподарських підприємств виникають труднощі, пов'язані насамперед із формуванням власників-господарів, безпосередньо зайнятих у виробництві і спроможних при веденні сільського господарства застосовувати стимул власності, соціальної справедливості. При цьому досягається уникнення негативних наслідків, що виникають внаслідок реорганізації колективних підприємств.

Офіційно визнаних чітких і оптимальних орієнтирів реформування існуючих господарств, створення нових організаційних одиниць в аграрній сфері, на жаль, не існує. Проте усе більше підприємств намагаються самостійно змінювати відносини власності і господарювання, оскільки цього вимагають нинішні реалії функціонування аграрного сектора. При цьому часто допускаються помилки, які пізніше важко піддаються усуненню. Ось чому з метою розробки відповідних наукових рекомендацій існує нагальна необхідність вивчення та узагальнення досвіду розвитку багатоукладності на селі, створення умов для реалізації потенціалу господаря-власника в аграрній сфері.

Надзвичайна актуальність, теоретична і практична значимість цього питання визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках науково-дослідної роботи відділу соціально-економічного розвитку села Інституту економіки НАН України "Реформування економічних відносин на селі (соціальні аспекти)".

Мета дослідження. Базуючись на аналізі процесу становлення нових формувань в аграрному секторі України та узагальненні досвіду проведення аграрних реформ в країнах Центральної і Східної Європи, обґрунтувати шляхи реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств із врахуванням статусу селянина як власника і господаря землі та інших засобів виробництва, з акцентуванням уваги передусім на соціальних аспектах проблеми.

Для досягнення цієї мети визначено такі основні завдання дослідження:

узагальнити досвід проведення аграрних реформ, насамперед в постсоціалістичних країнах, з метою використання його позитивних аспектів в Україні;

дати оцінку основним етапам земельної реформи в Україні;

дослідити соціальні наслідки реформування сільськогосподарських підприємств;

обґрунтувати прогноз становлення нових форм сільськогосподарської діяльності, здійснити оцінку їх відповідності інтересам селянства;

Предмет дослідження. Форми власності та господарювання у сільському господарстві, реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств, зміна соціального статусу селянина.

Об'єкт дослідження. Колективні сільськогосподарські підприємства.

Методологічна основа дисертації. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ. Теоретичною і методичною основою дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, рекомендації науково-дослідних установ. Статистичною і фактологічною основою роботи є офіційні видання Верховної Ради та органів виконавчої влади України, матеріали Міністерства агропромислового комплексу, Державного комітету земельних ресурсів, Державного комітету статистики, періодична та довідкова література. У процесі досліджень використовувалися методи: розрахунково-конструктивний, абстрактно-логічний, індексний, монографічний та інші.

Наукова новизна роботи. Основні положення роботи, що визначають наукову новизну, полягають у наступному:

узагальнено процес реформування аграрного сектора в постсоціалістичних державах та обґрунтовано пропозиції для його застосування у вітчизняних умовах;

досліджено становлення нових аграрних формувань та визначено параметри створення організаційних форм сільськогосподарської діяльності;

виявлено тенденції, що виникають внаслідок поширення орендних відносин в аграрній сфері, передусім з точки зору соціальної захищеності селян;

запропоновано шляхи подолання безробіття на селі, зумовленого реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств.

Практичне значення дисертації. У роботі досліджено процес реформування аграрної сфери з погляду становлення селянина як ініціативного власника, ефективного виробника сільськогосподарської продукції. Основні положення дисертації мають теоретичне і методологічне значення для подальшої розробки шляхів реформування земельних відносин, розширення зайнятості, а значить - і доходності жителів села. Проведене дослідження спрямоване на підвищення ролі соціальних аспектів земельної реформи, що значною мірою визначає успіх здійснюваних перетворень. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в процесі розробки аграрної політики щодо формування нових суб'єктів господарювання в аграрному секторі України.

реорганізація колективний сільськогосподарський соціальний

Апробація і публікації результатів роботи. Основні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на засіданнях відділу соціально-економічного розвитку села Інституту економіки НАН України, науково-практичному семінарі "Реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств: необхідність, основні підходи та проблеми", Київ, 23-24 лютого 1998 р.

Основні положення дисертації знайшли відображення в чотирьох опублікованих працях загальним обсягом 1.66 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (166 найменувань). По тексту наведено 21 таблицю, обсяг таблиць, які розміщені на окремих сторінках дисертації - 11 с. Загальний обсяг дисертації - 172 с.

Основний зміст дисертації

РОЗДІЛ І. Теорія і практика проведення аграрних реформ

Досліджується реформування сільського господарства Російської імперії, зокрема наслідки столипінської аграрної реформи. Відзначаючи її позитивний вплив, наголошується на негативних аспектах перетворень.

Головну увагу зосереджено на дослідженні процесу реструктуризації аграрного сектора постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, виявлено певні спільні риси та тенденції, які доцільно враховувати у реформуванні аграрної сфери України. Спільним прорахунком економічних перетворень є допущення значного диспаритету цін на засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію, що завдало великої шкоди сільському господарству. Визнано, що держава має позитивно впливати на доходність виробників сільськогосподарської продукції, регулюючи ринковими важелями ціновий механізм та кредитну політику, а також повинна підтримувати власне виробництво у міжнародній торгівлі. Однак підтримка суб'єктів сільськогосподарської діяльності в період трансформації не повинна гальмувати структурні зміни, заважати конкуренції, що є стимулом до зниження витрат виробництва.

Процес реституції землі і приватизація інших засобів виробництва в європейських країнах показали, що там, де більше уваги приділялось соціальній справедливості та виваженості при прийнятті рішень, вдалося уникнути соціальних потрясінь на селі. Це свідчить про надзвичайну важливість соціальних аспектів аграрної реформи. Уряди жертвували швидшим отриманням економічних результатів сільськогосподарської діяльності задля уникнення соціальних негараздів, що можуть повністю скомпрометувати мету реформувань.

Щодо реформування організаційних структур і створення нових форм сільськогосподарської діяльності, в країнах Центральної та Східної Європи застосовувались різні підходи, про що свідчить різниця в структурі землекористування після реформувань (табл. 1). Разом з тим у більшості країн сьогодні достатньо широко присутня колективна форма господарювання.

Таблиця 1

Розподіл господарств за розмірами землекористування в країнах Європи, 1995 р. *

Країни**	Малі господарства: до 5 га, %	Середні господарства: 5-100 га, %	Великі господарства:понад 100 га, %
Казахстан	0,2	4	95,8
Словаччина	2,4	1,9	95,7
Чехія	1,3	5,3	93,4
Росія	4	5	91
Україна	13	2	85
Білорусь	15	1	84
Великобританія	0,5	34,5	65
Болгарія	30	6	64
Естонія	25	15	60
Угорщина	22	20	58
Румунія	45	10	45
Литва	33	32	35
Франція	1,7	72	26,3
Італія	21	56	23
Польща	14	63	23
Латвія	23	58	19
Словенія	47	46	7
Греція	35	62	3
Албанія	95	2	3

*Використано дані: Agricultural Policies, Marketing and Trade in Transition Economies. - Paris.: OECD, 1996. - P.146.

**Ранжовано за показником частки великих господарств.

У деяких державах, передусім в Албанії, а також Румунії і Болгарії, здійснювалася суцільна деколективізація сільськогосподарських кооперативів, в процесі реструктуризації допущено значну руйнацію матеріально-технічної бази господарств. Окрім того, за умови широкого створення індивідуальних господарств, замість колишніх кооперативів, спостерігається вкрай неефективне використання майна, що збереглося після процесу деколективізації. Особливо це стосується тваринницьких галузей. Ще одним негативним аспектом є те, що внаслідок появи дрібного господарювання надзвичайно актуальною проблемою стала оптимізація розмірів сільськогосподарського виробництва. Відсутність довготривалих програм розвитку сільського господарства є одним з найвагоміших недоліків у реформуванні аграрного сектора зазначених країн.

В Чехії, Словаччині, Угорщині, а також в Східній Німеччині не ставилося завдання швидкого переходу на приватне індивідуальне господарювання, хоч було надано вибір членам сільськогосподарських підприємств обирати різні форми господарювання, в тому числі і створення сімейних ферм. У цих країнах на базі сільськогосподарських кооперативів здійснювалося формування нових організаційних одиниць, що грунтуються на приватній власності на землю і майно. Внаслідок такого підходу вдалося зберегти ресурсний потенціал великого господарювання, хоча нові колективні підприємства є значно меншими за розмірами, аніж їхні попередники. Новостворені організаційні одиниці часто базуються на найманій праці, а в сільському господарстві, як підтверджує світовий досвід, наймана праця не має значного поширення.

У нових підприємствах широко застосовується контрактна система найму на роботу осіб, які є пайовиками тих же підприємств. Ця система покликана контролювати рівень виконання обов'язків співвласників. Зважаючи на це, визнається за необхідне подальший процес трансформації нових кооперативів та різного роду товариств: за діяння стимулу приватної власності в сільському господарстві шляхом створення менших за кількістю членів організаційних структур, передача землі приватним фермерам для того, щоб кооперативним підприємствам більше зосереджувати увагу на обслуговуючих функціях аграрного виробництва. Тобто великі сільськогосподарські підприємства, що базуються на приватній власності, розглядаються як проміжний етап до створення дійсно конкурентних форм діяльності, спроможних забезпечити ефективне, низькозатратне аграрне виробництво.

Внаслідок аграрних перетворень виникла серйозна проблема безробіття. Рівень безробіття в деяких країнах досяг не бачених раніше масштабів. У Східній Німеччині чисельність працюючих в сільському господарстві за два роки реформувань зменшилася на 82%. В Угорщині кількість працівників у сільськогосподарських кооперативах упродовж 1989-1993 рр. скоротилась у два рази. У Словаччині зайнятість у сільському господарстві протягом 1989-1994 рр. знизилась на 44%. В Росії, за даними соціологічного опитування, в разі радикального реформування колективних господарств з метою підвищення продуктивності праці понад 35% зайнятого населення може опинитися без роботи. Внаслідок неможливості застосувати робочу силу селян в інших сферах економічної діяльності, від 30 до 40% працівників у випадку безробіття будуть займатися лише підсобним сільським господарством.

Практично у всіх країнах з метою вирішення проблеми безробіття визнано за необхідне створювати нові робочі місця на селі, непов'язані із сільськогосподарською діяльністю. Для відновлення зайнятості в сільській місцевості передбачається розвивати таку діяльність, як ремесло, сільський туризм, різні послуги. В Естонії нова аграрна політика, проголошена в 1995р., передбачає створення на селі переробної промисловості і сільськогосподарської сервісної системи з пропозицією робочих місць не лише для селян, але й для міських жителів.

Зважаючи на проблеми зайнятості на селі, а також невирішеності реєстрації власників землі, у деяких країнах Центральної і Східної Європи було запроваджено певне обмеження на відчуження землі їх власниками. Цей захід здійснювався з метою недопущення самоплинності ринку землі, захисту дрібного власника, щоб запобігти швидкому обезземеленню селян за умов відсутності відрегульованого і контрольованого державою ринку землі. Хоча у всіх державах визнається, що ринок землі має відігравати важливу роль інвестування аграрної сфери та оптимізації аграрного виробництва, на сьогоднішній день рух сільськогосподарської землі не відіграє важливої ролі в досліджуваних країнах.

РОЗДІЛ ІІ. Концептуальні засади аграрної реформи в Україні

Аналізуються законодавча база земельної реформи та досліджуються методологічні підходи щодо реформування сільськогосподарських підприємств.

В Україні після довгих суперечок та відстоювання різних поглядів і підходів щодо земельної реформи все ж утвердився принцип - земля має належати тим, хто на ній працює. Причому роздержавлення землі проведено безкоштовно.

Земельна реформа розпочалася процесом роздержавлення продуктивних земель з метою надання більшої свободи стосовно господарської діяльності суб'єктам господарювання. Одночасно здійснювався перерозподіл земель, що забезпечувало умови для розширення площ землекористування громадян, а також створення селянських (фермерських) господарств.

Станом на 1 серпня 1997р. сільськогосподарським підприємствам у власність безкоштовно передано 27,3 млн. га земель державної власності, або 45,3% землі державного фонду. Площа земель у власності та користуванні громадян зросла у 2,7 рази і складає майже 7 млн. га, з них понад 0,9 млн. га знаходяться у користуванні фермерів. Згідно із даними табл. 2, нині найбільша частина землі знаходиться у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств та громадян. Причому частка землі, що обробляється населенням, постійно зростає.

Наступним етапом земельної реформи визначено приватизацію земельних ділянок громадян та паювання сільськогосподарських угідь колективних

Таблиця 2

Розподіл сільськогосподарських угідь за землекористувачами, тис. га (на 1 січня 1998 р.) *

Землекористувачі	Сільськогосподарські угіддя**	В % до загальної площі сільськогосподарських угідь даної категорії землекористувачів
		рілля, %	сіножаті, %	пасовища, %
	тис. га	частка у загальній площі угідь, %
Колективні сільськогосподарські підприємства	27869,8	66,6	82,8	4,8	11,3
Державні сільськогосподарські підприємства	2700,7	6,4	79,7	3,6	11,2
Сільськогосподарські кооперативи	95,2	0,2	85,2	4,7	8,9
Господарські товариства	3161,0	7,6	82,0	6,2	10,2
Землі громадян	6825,6	16,3	71,5	6,8	14,9
Землі інших категорій	1202,0	2,9	28,1	16,1	54,5
Всього сільськогосподарських угідь	41854,3	100	79,0	5,5	13,1

*За даними Держкомстату України.

**Включено ріллю, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження.

сільськогосподарських підприємств. Станом на липень 1997р. свої земельні ділянки приватизували 70,3% громадян, з них 12,7% отримали державні акти на право приватної власності на землю. Розпайовані землі у 96% недержавних сільськогосподарських підприємств. Понад 5,7 млн. членів господарств отримали земельні сертифікати.

Паювання земель не перетворює членів господарств у власників земельних ділянок. КСП залишається суб'єктом права колективної власності. Видача членам підприємств сертифіката на право на земельний пай не породжує для нього права власності на землю. З цього приводу слід зазначити, що нинішня недооцінка надзвичайно складної проблеми відновлення та розвитку почуття власника своєї землі у селян може швидко призвести до обезземелення працівників сільського господарства і сільських пенсіонерів.

Мають місце випадки руху земельних сертифікатів з продажем їх за мізерну ціну. У державі поступово набирає обертів ринок цінних паперів стосовно продуктивних земель, який діє не на користь сільгоспвиробників. Відстоюючи думку про необхідність у майбутньому включення землі як засобу виробництва у товарно-грошові відносини з метою оптимізації сільськогосподарського виробництва і залучення довгострокових інвестицій в аграрну сферу, в Україні, насамперед, слід юридично захистити нинішніх власників земельних паїв на право приватної власності на землю за допомогою видачі державних актів.

Видача державних актів матиме істотний вплив на усвідомлення селян власниками, подібно власності на присадибну ділянку, звичайно, за умови реформування колективних господарств. Цей процес не повинен стати черговою кампанією, яка нічого не змінює у земельних відносинах, не покращує умов господарювання на селі. Але, беручи до уваги перспективу запровадження у майбутньому цивілізованого ринку землі, реєстрація селян приватними власниками земельних паїв є цілком логічним і необхідним заходом вдосконалення земельних відносин, а значить - покращення умов для аграрного виробництва.

Хоча на початку земельної реформи в Україні було визначено, що реформа спрямована на створення різних форм господарювання, під цими формами вбачалися лише фермерські господарства і колгоспи з різними перереєстрованими назвами, а також підсобні господарства населення. Дійсної реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств, де зосереджена основна частина землі, вагомих змін у їхньому землекористуванні не передбачалося. Тому зараз важливим є розвиток законодавства щодо створення нових суб'єктів сільськогосподарської діяльності.

Одним із найскладніших завдань аграрної реформи є реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств. Утвердилися певні підходи щодо

реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. В Україні не може використовуватися якась одна модель реформування господарств. Визнання різних форм трансформації підприємств - необхідна умова оптимізації організаційної структури аграрного виробництва.

Слід створювати однакові умови як для одноосібних, так і для колективних господарств з приватною власністю в їх основі. Кількісне співвідношення цих форм господарської діяльності буде змінюватися в залежності від подальшого розвитку ринкового середовища. Доцільно впроваджувати такі відносини, які давали б можливість розвиватися, удосконалюватися господарствам через зростання усвідомлення приватної власності, а значить - і відповідальності в селян.

Високої ефективності виробництва можна досягнути в малих і середніх за розмірами колективах. Добровільність в об'єднанні селян, психологічна сумісність, висока професійна майстерність забезпечать як технологічну дисципліну, так і високу якість роботи. В Україні слід всіляко підтримувати ідею впровадження організаційних структур, які ґрунтуються на кооперативних відносинах.

Особливе місце у формуванні дієвих господарських одиниць повинні зайняти орендні відносини, які виступають істотним чинником реформування аграрного сектора. В перехідний період оренда землі має відіграти роль земельного ринку, при якому допускається зміна землекористування при незмінності власників земельних паїв. Зважуючи на те, що близько половини власників паїв є пенсіонерами, орендні відносини виступають як засіб забезпечення соціальної захищеності тих власників, які не в змозі власноруч займатися сільським господарством.

При реформуванні господарств слід брати до уваги і те, що сільськогосподарським підприємствам належить провідна роль у сільському розвитку, вони виконують важливі соціальні функції, а іноді виступають єдиними виробниками в сільських населених пунктах. Тому одним із важливих організаційних заходів владних органів на селі при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств повинно стати спрямування цього процесу в такому руслі, щоб якомога більше сільських поселень розвивалася на базі окремих сільськогосподарських підприємств. Адже господарства відіграють істотну роль у розвитку соціальної інфраструктури села.

РОЗДІЛ ІІІ. Реалізація інтересів селянства в період аграрних трансформацій

Аналізується законодавче забезпечення створення нових форм сільськогосподарської діяльності в аграрній сфері. Наголошується на істотному відставанні розвитку законодавства щодо формування нових суб'єктів сільськогосподарської діяльності. Це підтверджують дані табл.3, згідно з якими процес реорганізації підприємств лише розпочинається. Здійснені паювання майна та землі і на основі цього перереєстрація господарств у нові формування не змінили практики прийняття рішень, трудових відносин у підприємствах. Позитивним фактом слід вважати зростання кількості підприємств, за останні шість років число їх збільшилось майже на 12%.

Досліджуються основні напрямки реорганізації сільськогосподарських підприємств з позиції реалізації інтересів селянського загалу.

Досить широкого розповсюдження набуває створення приватно-орендних господарств на базі КСП. Головною особливістю приватно-орендних підприємств, які базуються на тому, що одна особа відповідає за результати діяльності господарства, є надання великих повноважень керівнику-орендарю майна і землі, а також його зобов'язання по виплаті орендної плати та дивідендів власникам паїв. Такі відносини впроваджено уже в понад сотню господарств, зокрема в товаристві власників "Батьківщина”, що розташоване в селі Дичків Тернопільського району Тернопільської області, в агрофірмі "Кам”янка” Кам”янко-Бузького району Львівської області.

Внаслідок здійснених перетворень особливих змін у свідомості людей та підвищенні їхньої відповідальності не відбувається, адже лише висока дисципліна в господарствах відносно великого розміру (в агрофірмі "Кам”янка”, наприклад, зайнято 400 працівників) може забезпечити підвищення ефективності виробництва, а ніяк не стимул власності селян. В даному випадку працівники, які є власниками землі та майна, навіть отримуючи певний зиск зі своєї власності, все ж не можуть проявити творчої, відповідальної праці, яка притаманна власнику. Вони є найманими працівниками.

При такому підході до реформування, коли на селі з'являється лише одна людина, яка відповідає за рівень сільськогосподарського виробництва, не досягається мета аграрної реформи, що полягає у створенні селян-власників - ефективних суб”єктів сільськогосподарської діяльності. Отже, створення приватно- орендних підприємств не забезпечує принципової зміни в організаційній структурі колективних сільськогосподарських підприємств. Позитивним кроком тут слід вважати лише те, що власники майнових і земельних паїв (як нинішні працівники, так і пенсіонери) отримують певний зиск від своєї власності. Цим забезпечується певна соціальна захищеність селян.

Таблиця 3. Динаміка чисельності господарств за організаційними формами ведення сільськогосподарського виробництва в Україні (станом на 1 січня)

	1993р.	1994р.	1995р.	1996р.	1997р.	1998р.	1998р. в % до 1993р.
Колективні сільськогосподарські підприємства	9193	9288	9467	9716	10252	10261	111,6
Сільськогосподарські кооперативи	305	345	369	341	348	335	109,8
Господарські товариства	77	89	141	299	699	1423	1848,1
Державні сільськогосподарські підприємства	4718	5359	5485	5253	4440	3965	84,0
в тому числі радгоспи всіх систем	2501	2438	2333	2027	1191	701	28,0
Всього сільськогосподарських підприємств	14293	15081	15462	15609	15739	15984	111,8
Селянські (фермерські) господарства	14681	27739	31983	34778	35353	35977	245,1
Особисті підсобні господарства, тис. од.	10679,7	10860,8	11056,9	11249,2	11433,1	11547,9	108,1

*За даними Держкомстату України.

Подібний шлях реструктуризації обрано у Волочиському районі Хмельницької області, де створено приватно-орендне підприємство "Видава” на базі КСП "Відродження”. Однак у даному випадку засновниками нового підприємства стали 9 чоловік: керівник і спеціалісти господарства. Цей підхід до реформування внутрігосподарських відносин до певної міри себе виправдав. Засновники, які виступають як група однодумців, отримавши реальні важелі впливу на функціонування підприємства, змогли значно покращити ситуацію в господарстві. Це свідчить про те, що за умови створення дійових колективів однодумців цілком реальним є налагодження високопродуктивного виробництва.

Досить широкого поширення в Україні набуло створення акціонерних товариств. Аналізуючи такий підхід до реформування нинішніх підприємств, слід відзначити неприйнятність його масового застосування через ряд причин. Головним недоліком є ігнорування процесу створення власників-виробників на селі. В аграрній сфері потрібні такі власники, які безпосередньо займаються сільськогосподарським виробництвом, а не ті, які володіють контрольним пакетом акцій підприємства, маючи визначальний вплив на діяльність безпосередніх виробників у господарстві. Тут проявляється розходження даної моделі із цілями аграрної реформи в Україні, ігнорування селянських інтересів. Крім цього, так званий ефективний власник, незалежно від наявності залучених інвестицій, буде привласнювати найбільшу частину доходів від господарювання навіть за умови неприкладання ніяких зусиль.

Ще більша соціальна несправедливість, незахищеність селян може виникнути, якщо взяти до уваги можливість включення земельних паїв у статутний фонд акціонерного товариства, як це пропонується. У такому випадку з'явиться можливість масового обезземелення нинішніх власників земельних паїв з усіма наступними вкрай негативними наслідками. До того ж акціонерні товариства консервують колишні негативні особливості внутрігосподарських відносин, тим самим не наближуючи, а віддаляючи безпосереднього виробника від його власності. Підтвердженням цього може служити приклад створення акціонерного товариства у селах Верхня Сироватка і Залізняк Сумського району Сумської області. Тут створено акціонерно-пайове товариство закритого типу "Маяк”.

Даний підхід до реорганізації сільськогосподарських підприємств продемонстрував, що така організаційна форма, як акціонерне товариство, не містить в собі необхідних важелів та стимулів до зміни організаційної структури колишнього КСП. Тому на базі колишніх підрозділів підприємства "Маяк” утворено 9 кооперативів, яким передбачено віддати у власність і користування майно та землю у відповідності до кількості членів кооперативу. Реалізація продукції, виробленої кооперативами, здійснюється акціонерним товариством, згідно з укладеними договорами. Таким чином, дана модель після вдосконалення має більше спільного з асоціацією кооперативів, аніж з акціонерним товариством, яке лише консервує старі внутрігосподарські відносини в сільському господарстві.

Інший шлях реформування колективних господарств розроблено за допомогою Міжнародної Фінансової Корпорації. Підходом до реорганізації і створення нових підприємств за даною моделлю є проведення внутрігосподарських аукціонів, де здійснюється розподіл землі і майна колишнього господарства, що поділені на лоти (майнові технологічні комплекси і земельні ділянки, які недоцільно ділити на менші частини). Найбільш поширеною формою господарювання внаслідок реструктуризації є товариства з обмеженою відповідальністю.

Позитивним результатом такого реформування є те, що новостворені господарства відрізняються більшою відповідальністю перед своїми зобов'язаннями. У перспективі це може мати позитивний ефект у залученні зовнішніх інвестицій в сільськогосподарське виробництво, збільшенні довіри в партнерів. Така відповідальність, звичайно, є відображенням як більш чітких правил дотримання своїх обов'язків всередині підприємства, так і певних змін у свідомості членів трудового колективу. Однак практика створення товариств з обмеженою відповідальністю за моделлю МФК свідчить, що всі колишні члени КСП стають і учасниками, тобто засновниками товариства. Як зазначено в статуті товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва”, що знаходиться у селі Міньківка Артемівського району Донецької області, кожний учасник товариства має таку кількість голосів, яка пропорційна до розміру його частки у статутному фонді, тобто розміру майнового паю. Такий підхід ускладнює управління підприємством, адже ні один учасник чи навіть їх група не будуть мати вирішального голосу, особливо за умови великої кількості засновників.

Зменшення чисельності працівників в одному підприємстві є одним із основних підходів до реформування КСП, розроблених за сприяння ТАСІС. Використовуючи рекомендації ТАСІС, було здійснено реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства, центральна садиба якого знаходиться у селі Новогригорівка Перша Долинського району Кіровоградської області, де створено чотири юридичні особи: приватно-колективні підприємства "Зоряне”, "Мрія”, "Імпульс" та "Ранок”, які фактично є виробничими кооперативами. В даних підприємствах впроваджено оренду земельних паїв.

Позитивний ефект даного реформування полягає у зацікавленості кожного члена колективів збільшити ефективність діяльності підприємства. Адже за умови менших масштабів господарювання, меншої кількості працюючих чіткіше видно його результати. Малопродуктивна діяльність недбайливих працівників відразу стає помітною для інших членів господарства, які тепер сильніше відчувають її негативний вплив.

Недоліком у нових підприємствах є те, що рівень орендної плати за земельний пай, а також інші виплати визначаються загальними зборами як працюючих, так і непрацюючих пайовиків, що негативно відображається на зміцненні і розвитку самих господарств, яким необхідні інвестування. Наприклад, у підприємстві "Зоряне” всіх пайовиків нараховується 295 чоловік, тоді як працюючих лише 50 осіб, які обробляють 2444 га ріллі. Це означає, що непрацюючі пайовики мають визначальний вплив на прийняття ряду рішень стосовно використання прибутку господарства. Вихід із даної ситуації бачиться у повному відокремленні майнових і трудових стосунків між підприємством і працівником незалежно від статусу останнього в господарстві.

Важливим засобом реформування аграрного сектора, відродження почуття власника своєї землі виступають орендні відносини. Серед нинішніх недоліків розвитку орендних відносин слід відзначити істотну різницю в рівнях орендної плати у господарствах, що спричинено не різницею у продуктивності земель, а відсутністю поінформованості селян щодо створюваного ринку оренди землі. За сприяння консалтингової компанії "Ронко" було проведено дослідження у 41 підприємстві 13 областей України, де впроваджено орендні відносини. Згідно із обстеженнями, найнижчий рівень орендної плати становить 12 грн. за 1 га, найвищий - 149 грн.

Іншим фактором, який має вплив на зростання рівня орендної плати, є термін орендного договору. Сьогодні найбільшого поширення набувають три - і п'ятирічні терміни оренди. Деякі орендні договори передбачають 10-15-річні терміни їх дії. Довгострокові орендні договори значно гальмують реформування аграрного сектора, зростання орендної плати, а значить доходів селян.

Окремим аспектом є оренда продуктивних земель вітчизняними та іноземними компаніями. Для такого розвитку орендних відносин законодавчі перепони відсутні. Немає особливих проблем і з пошуком землі для її оренди. Сільськогосподарські підприємства, через відсутність грошей та засобів виробництва, часто не в змозі обробляти свої сільськогосподарські угіддя, а сільським Радам важко знайти орендарів землі навіть за низький рівень орендної плати.

Прикладом такого розвитку оренди землі може бути діяльність компанії зі стопроцентним іноземним капіталом "Глобал Юкрейн”, що орендує землю у колективних підприємств, сільських Рад, фермерських господарств в Сумській і Кіровоградській областях. За умови значного поширення орендних відносин у наведений спосіб, можна прогнозувати обвальне збіднення сільського населення, адже селяни в такому випадку отримуватимуть мінімальні переваги від їхньої власності. Тимчасова вигода від такого використання власності селян - потенційних господарів своєї землі - може перетворитися у засіб знищення селянства. Повсюдна здача землі в оренду великому бізнесу рівнозначна обезкровленню українського села.

Тому вихід із нинішнього становища потрібно шукати, знову ж таки, у створенні дійових форм сільськогосподарської діяльності, спроможних не лише вижити в нових, більш жорстких умовах ведення аграрного виробництва, але також захистити селян-власників землі і сприяти їх добробуту.

Під кутом зору реалізації інтересів селянства в процесі трансформацій досліджується проблема зайнятості сільського населення у перехідний період. За останні роки темпи росту сільського безробіття вищі, аніж в цілому по народному господарству.

Досліджуючи зайнятість у сільській місцевості, слід наголосити, що істотним недоліком структури зайнятості на селі є те, що в сільському господарстві залучено понад 60% зайнятих в народному господарстві на селі. Це означає, що у сільській місцевості надзвичайно звужена можливість працевлаштування поза межами аграрного сектора.

Особливо небезпечною перспективою є зростання безробіття в разі створення дієвих виробничих структур в сільському господарстві, що призведе до значного вивільнення працівників колективних господарств. В 1994-1996 рр. у сільській місцевості число зареєстрованих безробітних збільшилось у 2,5 рази, досягнувши 46 тис. чол. Кількість незайнятого працездатного населення у працездатному віці в 1996 р. перевищила 1 млн. чол. За останні шість років зайнятість у сільському господарстві (за винятком особистих підсобних господарств) зменшилася майже на 15%. У той же час різко зростає частка зайнятих в особистих підсобних господарствах (у 1996 р. - 27%), вже перевищивши частку зайнятих в державному секторі (24%). Це демонструє, зважаючи на розміри підсобних господарств, розширення неповної зайнятості на селі. Беручи до уваги те, що у структурі сукупного доходу сільських сімей доход від особистого підсобного господарства у 1997 р. перевищив 50%, можна констатувати зниження доходності сільського населення. Обвальне збідніння людей на селі, яке, крім всього іншого, пов'язане із недостатньою зайнятістю, вимагає застосування невідкладних заходів щодо створення нових робочих місць у сільській місцевості, перш за все, поза межами аграрного сектора.

Висновки

1. Головною суттю здійснюваної в Україні аграрної реформи є утвердження селянина як власника, господаря своєї землі, спроможного ефективно використовувати ресурси в сільському господарстві, з метою забезпечення конкурентного як на вітчизняних, так і на світових ринках аграрного виробництва. Процес реформування аграрної сфери передбачає утвердження різних форм власності і господарювання. Це забезпечуватиме умови для розвитку ініціативи, відповідальності і зростання добробуту селян - виробників сільськогосподарської продукції.

2. Як свідчить досвід країн Центральної і Східної Європи, в результаті реформування аграрних організаційних структур у більшості держав сьогодні достатньо широко представлена кооперативна форма господарювання. Незалежно від швидкості процесу реструктуризації підприємств існує необхідність збереження колективного способу господарювання, щонайменше в період адаптації аграрного сектора до нових умов ведення сільського господарства.

3. Реформування колишніх сільськогосподарських кооперативів в одних країнах (Албанія, Болгарія, Румунія), де реорганізація сприймалася лише як приватизація землі та майна, а не як створення нових господарських одиниць, призвело до значної руйнації матеріально-технічної бази підприємств та зумовило проблему укрупнення землекористування. В інших державах (Німеччина, Угорщина, Чехія, Словаччина) процес реструктуризації супроводжується значним зростанням безробіття, а також виникає проблема подальшого реформування перереєстрованих кооперативів. Процес реформування аграрного сектора виявив складність і довготривалість здійснюваних реформувань. При цьому доцільним виявилося застосування комплексних, довготривалих програм із чіткими орієнтирами на майбутні результати.

4. В країнах Центральної і Східної Європи ринок землі, який визнаний позитивним фактором інвестування аграрного сектора та оптимізації сільськогосподарського виробництва, не відіграє істотної ролі, що свідчить про відсутність вагомості позитивних факторів земельного ринку в період трансформації.

5. Досліджуючи розвиток земельної реформи в Україні, слід відзначити, що етап роздержавлення сільськогосподарських земель в основному завершився. Фактично завершується етап приватизації присадибних земельних ділянок, наданих громадянам, а також процес паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств. Наступним етапом земельної реформи має стати процес реєстрації членів колективних господарств, де зосереджена основна частка продуктивних земель, як приватних власників землі. На національному рівні слід запровадити програму видачі державних актів на право приватної власності на землю, що сприятиме відродженню почуття власності селян та матиме успіх за умови науково-обґрунтованого реформування сільськогосподарських підприємств і запровадження в майбутньому цивілізованого ринку землі.

Зважаючи на необхідність у перспективі запровадження регульованого ринку землі, потрібно якнайшвидше формувати інститути ринку землі (земельний банк, інформаційну інфраструктуру), а також розробляти механізми реалізації права продажу-купівлі землі, застосування її як заставу.

6. Реформування колективних сільськогосподарських підприємств - необхідна умова зміни статусу селянина та підвищення ефективності виробництва. Виходячи із цілей аграрної реформи, створення нових організаційних структур в аграрній сфері потрібно розглядати крізь призму зміни становища безпосереднього виробника сільськогосподарської продукції: чи є він власником, господарем, який здатний приймати власні рішення щодо своєї діяльності, чи він знову залишився безправним найманцем на землі.

7. Процес реформування колективних підприємств в Україні тільки розпочинається. Перереєстрація колишніх господарств у КСП, що займають найбільшу частку за площею оброблюваної землі серед інших форм господарювання, не змінила практики прийняття рішень, трудових відносин у підприємствах, соціально-економічного статусу селянина. Це свідчить про надзвичайну складність відходу від застарілих внутрігосподарських відносин. Практично неможливо на базі колишнього колгоспу утворити дієву організаційну структуру, яка застосовувала б такі ж за розміром ресурси (землю, інші засоби виробництва, робочу силу), що і колгосп.

8. Зважуючи на те, що завданням нинішньої земельної реформи є формування селян-власників, які були б одночасно суб'єктами господарювання, спроможних ефективно вести виробництво, слід визнати неприйнятними шляхи реформування КСП, які не призводять до зміни організаційної структури господарств з метою задіяння мотивації до підвищення ефективності виробництва, а також підвищення відповідальності новостворюваної організаційної одиниці як суб'єкта підприємницької діяльності. Це стосується таких форм, як акціонерні товариства, приватно-орендні підприємства, створені на базі КСП, що консервують внутрігосподарські відносини, непритаманні ефективному аграрному сектору.

9. Перспективним бачиться шлях створення нових формувань значно менших за нинішні підприємства: товариств з обмеженою відповідальністю, де засновниками виступають не всі його члени, а лише група ініціативних і відповідальних людей, невеликі виробничі кооперативи. Сільськогосподарські кооперативи, що створюються замість нинішніх колективних сільськогосподарських підприємств, не повинні бути кінцевою стадією реформування. За умови великої чисельності працівників-пайовиків власність стає анонімною, абстрактною і члени господарства втрачають своє ототожнення із власником-виробником. Прикладом цього нині є власність на майно в КСП.

Перспективним шляхом реформування нинішніх колективних підприємств слід вважати створення замість КСП невеликих приватно-орендних підприємств, у тому числі заснованих місцевими фермерськими господарствами. В Україні існує декілька тисяч економічно сильних фермерських господарств, головним чином тих, що створені на початку реформ і спроможні розширити землекористування, застосовуючи орендні відносини.

10. Зважуючи на те, що в останній час стрімкого поширення набувають орендні відносини в сільському господарстві, існує нагальна потреба організації інформаційного забезпечення власників земельних паїв щодо рівня орендної плати.

Через тимчасову відсутність потрібної інформації про створюваний ринок оренди землі та необхідність реформування організаційної структури аграрної сфери сьогодні доцільно застосовувати лише короткотермінові (один-два роки) терміни орендного договору, що сприятиме захисту селян-власників земельних паїв.

Небезпечною тенденцією виступає оренда продуктивних земель вітчизняними та іноземними компаніями, які займаються постачанням засобів виробництва у сільське господарство. Позбавлення жителів села відповідальності за сільськогосподарське виробництво призводить до зменшення їх доходів, постає загрозою знищення українського селянства.

11. Надзвичайно небезпечної тенденції в останній час набуває безробіття в сільській місцевості. Внаслідок скорочення робочих місць, сільське населення все більше зорієнтовується на роботу в особистому підсобному господарстві. Поширеною стала неповна зайнятість, що призводить до різкого зниження доходів населення.

Проблема зайнятості сільського населення не може бути позитивно вирішена шляхом ринкового саморегулювання. Тому існує потреба в сильній соціальній політиці держави. Визнаючи неминучість зменшення зайнятості в аграрному секторі внаслідок створення більш дієвих форм господарювання та усвідомлюючи необхідність недопущення вимирання українських сіл, вкрай важливим є якнайшвидше втілення в життя спеціальних державних програм для створення нових робочих місць на селі, перш за все, поза межами аграрного виробництва.

При вирішенні проблеми безробіття слід сприяти створенню альтернативної зайнятості, головними компонентами якої повинні стати некапіталомісткі робочі місця у сфері підсобних виробництв і промислів, агросервісу, невеликих підприємств та цехів по переробці продукції і обслуговуванню сільського населення. Необхідним є підтримка особистих підсобних господарств населення. Достатню увагу слід надавати стимулюванню міграції з регіонів із надлишком трудових ресурсів у сільські райони гострої демографічної кризи.

Список опублікованих праць

1. Муляр О.А. Реформування аграрного сектора в країнах Центральної і Східної Європи // Економіка АПК. - 1997. - №4-5. - С.83-90.

2. Муляр О.А. Законодавча база для здійснення земельної реформи // Державне регулювання соціально-економічного розвитку села. - Київ: НАН України, Ін-т економіки. - 1995. - С.100-104.

3. Муляр О.А. Формування нових форм сільськогосподарської діяльності // Агропродовольчий комплекс: стан і перспективи. - Київ: НАН України, Ін-т економіки. - 1997. - С.53-63.

4. Муляр О.А. Особливості реформування колективних сільськогосподарських підприємств // Наукові доповіді міжнародної науково-практичної конференції "Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів". - частина І. - Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України. - 1997. - С.188-191.

Анотація

Муляр Олександр Антонович. Соціально-економічні аспекти реформування колективних сільськогосподарських підприємств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Інститут економіки НАН України, Київ, 1998.

У роботі здійснено узагальнення досвіду проведення аграрних реформ в країнах Центральної і Східної Європи, проаналізовано законодавчу базу аграрної реформи в Україні, досліджено процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств та його соціальні наслідки. Метою дослідження є розробка перспективних напрямків реорганізації сільськогосподарських підприємств, насамперед з позицій реалізації інтересів селянства.

Ключові слова: аграрна реформа, колективні сільськогосподарські підприємства, соціально-економічні аспекти.

Аннотация

Муляр Александр Антонович. Социально-экономические аспекты реформирования коллективных сельскохозяйственных предприятий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Институт экономики НАН Украины, Киев, 1998.

В работе осуществлено обобщение опыта проведения аграрных реформ в странах Центральной и Восточной Европы, проанализировано законодательную базу аграрной реформы в Украине, исследовано процесс реформирования коллективных сельскохозяйственных предприятий и его социальные последствия. Целью исследования является разработка перспективных направлений реорганизации сельскохозяйственных предприятий, в первую очередь, исходя из реализации интересов крестьянства.

Ключевые слова: аграрная реформа, коллективные сельскохозяйственные предприятия, социально-экономические аспекты.

Annotation

Oleksandr Antonovych Muliar. Economic and social aspects of reforming collective agricultural enterprises. - Manuscript.

The dissertation for candidate's degree by speciality 08.07.02 - Agricultural and Agri-Industrial Complex Economics. - Institute of Economics of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1998.

The work has been focused on summarizing experience of agrarian reforms in Central and Eastern Europe countries, analysis of legislation on agrarian reform in Ukraine, investigation of reforming collective agricultural enterprises and its social aspects. The aim of the study is to elaborate perspective directions of restructuring agricultural enterprises firstly from the position of realization of peasant interests.

Key words: agrarian reform, collective agricultural enterprises, social and economic aspects.

Размещено на Allbest.ru

...