Управління прибутком і дивідендна політика на підприємствах колективної форми власності в умовах переходу до ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Управління прибутком і дивідендна політика на підприємствах колективної форми власності в умовах переходу до ринкової економіки

Хмельницький - 1998

Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми дослідження. Приватизаційні процеси в Україні і поява нової системи вертикально-горизонтальних зв'язків економічної діяльності підприємств привели до необхідності вирішення нових за своєю економічною сутністю господарських проблем. Одною з них є управління прибутком підприємств. Система управління прибутком включає в себе комплекс функціональних завдань, основним з яких є розподіл прибутку. Особливо гостро проблема розподілу прибутку постає перед новими за своєю економіко-ідеологічною сутністю підприємствами колективної форми власності. За свідченнями спеціалістів переважна більшість підприємств України страждає через відсутнісь ринкової орієнтації. Становище ускладнюється й тим, що функціонування підприємств колективної форми власності й досі не підкріплене обгрунтованою нормативною базою. Безпосереднє ж використання досвіду країн з розвиненою економікою на ринок України неможливе через непідготовленість вітчизняних умов розвитку ринкових відносин.

Проблема управління прибутком на підприємствах з колективною формою власності досліджувалась в працях багатьох зарубіжних та вітчизняних економістів (Брігхема Ю., Холта Р., Хелферта Е., Богачова С., Стоянової О., Бланка І., Ковальова В., Орлова О., Нудельмана Р., Суторміної В.). Однак, ці дослідження присвячені в основному проблемі розподілу прибутку і дивідендної політики в акціонерних товариствах відкритого типу. Недостатньо повно висвітлені питання управління прибутком на підприємствах власності працівників, практично не досліджувалась система управління прибутком в інших господарських товариствах, зокрема в акціонерних товариствах закритого типу.

Недостатня розробленість перерахованих проблем у сучасній вітчизняній економічній літературі обумовила вибір теми дисертаційної роботи, мету, завдання, структуру і головні напрямки дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана у відповідності з тематичним планом науково-дослідних робіт Технологічного університету Поділля в межах теми «Дослідження проблем управління макро - та мікроекономічними процесами в умовах становлення ринкових відносин».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методологічної основи вибору оптимальної розподільчої (дивідендної) політики на підприємствах колективної форми власності, адаптованої до специфічних умов української економіки.

Реалізація поставленої мети обумовлює вирішення наступного комплексу завдань:

узагальнити досвід систем управління прибутком в країнах, в яких колективна власність набула значного поширення на протязі тривалого періоду;

визначити економічну сутність і значення системи управління прибутком на підприємствах колективної форми власності у вітчизняних умовах;

теоретично обгрунтувати поняття «дивіденди» і «дивідендна політика», розкрити їх місце і значення в системі економічних категорій;

провести аналіз факторів, що впливають на розподільчу політику підприємств колективної форми власності в Україні;

визначити специфічні особливості розподілу прибутку в залежності від організаційно-правової форми суб'єкта колективної власності;

розробити конкретні пропозиції щодо розподілу прибутку і дивідендної політики на підприємствах колективної форми власності, адаптовані до вітчизняних умов.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у постановці, теоретичному обгрунтуванні та практичному вирішенні комплексу питань, пов'язаних з управлінням прибутком на підприємствах колективної форми власності в умовах України.

Науковими результатами дисертаційної роботи є:

узагальнено досвід управління прибутком на підприємствах колективної форми власності в економічно розвинутих країнах та систематизовано пропозиції вітчизняних економістів;

уточнено зміст дивідендної політики як комплексного підходу до розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств колективної форми власності;

проаналізовано основні фактори, що впливають на розподільчу (дивідендну) політику підприємства колективної форми власності в умовах України;

визначено специфіку розподільчої (дивідендної) політики в залежності від організаційно-правової форми господарського суб'єкта колективної власності;

визначено пріоритетність розподілу прибутку підприємств власності працівників з точки зору існуючої системи оподаткування;

розроблено методику розподілу чистого прибутку підприємств власності працівників та акціонерних товариств закритого типу, яка дозволяє задовольнити інтереси різних груп працівників;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі вивчення існуючих досліджень та аналізу факторів, що впливають на систему управління прибутком у специфічних умовах української економіки, автором розроблено рекомендації, які можуть застосовуватись на підприємствах власності працівників при прийнятті рішень про розподіл тої частини прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства. Запропонована методика розподілу чистого прибутку на підприємствах власності працівників та закритих акціонерних товариствах з програмним забезпеченням розглянута та апробована у ЗАТ «Едельвейс» (м. Мукачево Закарпатської обл.), і впроваджена у практику роботи КП «Шапкар» (м. Мукачево Закарпатської обл.).

Особистий внесок здобувача. Всі викладені в дисертаційній роботі положення розроблені автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях:

- міжнародній науково-практичній конференції «Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку» (м. Хмельницький, 1997 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 25-річчю інженерно-економічного факультету Технологічного університету Поділля (м. Хмельницький, 1998 р.).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 6 робіт загальним обсягом 1,7 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, у тому числі 12 таблиць і 9 рисунків, висновків, списку використаних джерел, який охоплює 157 найменувань, 3 додатків. Основний зміст роботи викладений на 165 сторінках.

прибуток управління дивіденд колективний

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі «Управління прибутком як складовий елемент економіки підприємства колективної форми власності» визначається, що управління прибутком підприємства колективної форми власності передбачає вибір методики оптимального розподілу, який задовольняв би загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників. На відміну від традиційного тлумачення, згідно якого дивідендна політика - це сукупність принципів і методів виплати дивідендів у відповідності із загальноекономічною стратегією та цілями тактичного планування акціонерного товариства, автор пропонує розглядати дивідендну політику у більш широкому аспекті: як розподіл прибутку що залишається у розпорядженні підприємства колективної форми власності для виплати дивідендів, так і на інші цілі. В такому аспекті розподільча (дивідендна) політика виступає складовою частиною процесу прийняття рішень у сфері вибору джерел фінансування виробничої діяльності у поєднанні з делегуванням колективної власності. Власне дивіденди пропонується визначати як дохід у грошовій або іншій формі, який отримують власники капіталу підприємства колективної форми власності пропорційно їх частці у капіталі з прибутку підприємства або спеціальних фондів, створених за рахунок прибутку минулих років.

Вітчизняна концепція розподільчої (дивідендної) політики повинна базуватись на вивченні досвіду країн, де колективна власність набула поширення як в кількісному, так і в якісному вимірі, і та адаптації його до економічних умов України. Необхідно відмітити, що жодна з трьох основних концепцій дивідендної політики (М. Міллера та Ф. Модільяні, М. Гордона та Дж. Лінтнера, а також теорія податкових переваг) не дає чіткої відповіді щодо правильності того чи іншого варіанту дивідендної політики, тому на практиці кожному підприємству слід приймати самостійне рішення, виходячи передусім з притаманних йому особливостей та зовнішніх чинників, які часто важко формалізувати. При цьому будь-який обраний варіант повинен відповідати двом взаємопов'язаним цілям:

а) максимізації сукупного доходу інвесторів (сплачених дивідендів та приросту курсової вартості акцій);

б) достатньому фінансуванню діяльності підприємства.

На підприємствах колективної форми власності необхідно передбачити участь працівників у прибутках, яка є менш радикальною формою делегування власності

Автором проаналізовано теоретичні розробки стосовно розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності вітчизняної наукової школи, які умовно можна розділити на дві групи. Перша - рекомендації по визначенню напрямків ефективного використання прибутку в акціонерних товариствах. Друга група орієнтує на вибір варіанту розподілу, який задовольнив би інтереси співвласників на підприємствах власності працівників.

У другому розділі дисертаційної роботи «Дослідження економічних факторів, що впливають на розподільчу політику підприємства» автором проведено різнофакторний аналіз системи управління прибутком на підприємстві колективної форми власності. Визначено, що комплексний підхід з урахуванням факторів впливу дозволить кожному підприємству підійти до системи управління прибутком, спираючись на конкретні показники, які характеризують його діяльність і оточуюче економічне середовище.

Автором проаналізовано, як впливає на розподільчу (дивідендну) політику стадія життєвого циклу підприємства та стан ринкової кон'юнктури, достатність власних резервів підприємства, доступність залучення коштів на фінансовому ринку, податкова політика, фінансові показники підприємства.

Важливими для процесу розширеного відтворення є фактори, що об'єднані інвестиційною спрямованістю діяльності підприємства, оскільки впливають на розподільчу політику з точки зору визначення пріоритетності фондів нагромадження і споживання. Далекоглядна розподільча політика повинна передбачати можливість акумуляції коштів для здійснення інвестицій і забезпечення розширеного відтворення власного виробництва. Проте аналіз впливу означеної групи факторів на розподільчу (дивідендну) політику конкретного підприємства в умовах України ускладнений через згортання інвестиційної активності на макрорівні.

Достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді, дає змогу спрямовувати на виплату дивідендів порівняно більшу частину чистого прибутку, і тим самим підняти привабливість акцій підприємства в очах тої частини портфельних інвесторів, яка орієнтована на поточне споживання. Основною частиною інвестиційних резервів підприємства повинен був стати амортизаційний фонд, але в сучасних умовах амортизація не відіграє ролі фінансового двигуна відтворювального процесу. Причинами втрати амортизаційним фондом функції відтворення є інфляція, яка поступово знецінювала нагромаджені кошти підприємств, а нецільове використання амортизаційного фонду та непродумані нормативні положення стосовно амортизаційних відрахувань спричинили сповільнення процесів акумулювання коштів на відтворення та реновацію.

Залучення коштів на фінансовому ринку дозволяє підприємству для розвитку виробничої діяльності використовувати кошти, отримані ззовні, спрямовуючи залишок прибутку на споживання (дивіденди, преміювання, інші матеріальні виплати). Проте у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стабільності підприємства можливість залучення додаткових коштів на фінансовому ринку обмежена. Розподільча (дивідендна) політика за цих умов повинна передбачати обов'язковість акумуляції максимуму коштів і формування відповідних резервів для підтримки фінансової стабільності підприємства. Головною метою підприємства має стати покращення фінансової структури за рахунок нерозподіленого прибутку, забезпечення достатнього рівня ліквідності, збереження позикового потенціалу.

Одним з важливих джерел формування інвестиційних коштів підприємства повинно стати довгострокове кредитування. Але, зважаючи на об'єктивні умови кризового стану економіки, в Україні практично припинено середньо - та довгострокове кредитування, відсутні інвестиційні кредити. Неефективно використовуються і короткострокові кредити.

Дивідендна політика конкретного підприємства повинна орієнтуватись на пріоритети різних груп населення і плануватись таким чином, щоб сприяти акумуляції грошових заощаджень населення шляхом забезпечення відповідної віддачі як у вигляді дивідендів, так і зростання капіталу. Успішне вирішення цієї проблеми в умовах України ускладнене через нерозвинутість інфраструктури фондового ринку, певні наслідки непродуманого проведення приватизації та підірвану довіру громадян до ощадної справи у буд-якому прояві.

Рівень оподаткування дивідендів в сучасних умовах виступає основним фактором, який впливає на розподільчу (дивідендну) політику підприємства. Але невизначеність і непослідовність нормативних актів, що регламентують сферу розподілу прибутку підприємств колективної форми власності привели до розбіжностей у визначенні як об'єкта оподаткування, так і самої процедури нарахування податку. Прийнятий Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. порядок оподаткування дивідендів, по-перше, ускладнений математично, по-друге, не зрозумілий з точки зору економічного мислення: відмова від подвійного оподаткування дивідендів (і дивіденди, і нерозподілений прибуток оподатковуються за одною ставкою 30%) знижує мотивацію портфельних інвесторів до накопичення капіталу і сприяє «проїданню» прибутку. Тому питання оподаткування дивідендів потребує доопрацювання з боку законотворчих органів.

У третьому розділі «Колективна власність як виразник відносин з приводу розподілу прибутку» розглядаються організаційно-правові питання функціонування підприємств колективної форми власності та особливості розподілу прибутку в залежності від організаційно-правової форми господарювання.

Автором проаналізовано доцільність створення і ефективність функціонування різних організаційно-правових форм господарювання з колективною власністю. Відмічено, що акціонерна форма власності, за оцінками значної кількості економістів, вважається найбільш життєздатною. Це зумовлено її перевагами, основними з яких є пристосованість до будь-якого виду діяльності у всіх секторах економіки; можливість залучення до інвестування підприємницької діяльності широких верств населення, можливість мобілізації капіталу на фінансовому ринку та обмежена відповідальність по боргах підприємства.

Підприємства власності працівників (колективні підприємства), тенденція до поширення яких спостерігається у багатьох країнах, є цілком придатною організаційно-правовою формою для трансформації державної власності на вітчизняному грунті. Усвідомлення причетності до привласнення додаткового продукту підштовхує працівників до підвищення продуктивності праці. Окрім того, створення подібних підприємств є найменш болісним шляхом передачі «народної» власності безпосереднім виробникам.

Поки що рано говорити про специфічні переваги або недоліки акціонерних товариств закритого типу, але їх популярність у країнах з розвиненою ринковою економікою довела беззаперечну життєздатність і ефективність подібної форми господарювання.

Вітчизняна практика господарювання ще не набула достатнього досвіду, який би дозволив проаналізувати ефективність діяльності таких організаційно-правових форм, як товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, виробничий кооператив. Не останню роль в цьому відіграє лаконічність відповідної нормативної бази.

Розподільча (дивідендна) політика на підприємствах колективної форми власності повинна будуватись з урахуванням характеру взаємовідносин між суб'єктами господарювання з точки зору права власності. Досвід функціонування різних видів підприємств з власністю працівників у ринковій економіці дозволяє проаналізувати існуючі схеми розподілу додаткового продукту і на їх основі розробити загальні рекомендації щодо розподілу прибутку і дивідендної політики.

У відкритому акціонерному товаристві прибуток між співвласниками повинен розподілятись пропорційно внесеній частці (кількості акцій). Не існує єдиної думки, яку саме частину прибутку розподіляти між акціонерами, а яку залишати у вигляді нерозподіленого прибутку на розвиток виробництва. Кожне підприємство повинно підходити до вирішення цього питання з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на його господарську діяльність.

При розподілі прибутку в акціонерних товариствах закритого типу необхідно проаналізувати статус інвесторів по відношенню до підприємства. Якщо більшість акціонерів - сторонні інвестори, прибуток слід розподіляти пропорційно вкладеному капіталу, якщо ж акціонери - переважно працівники підприємства, схема розподілу прибутку аналогічна схемі розподілу на підприємствах власності працівників. При цьому необхідно передбачити можливість маневру поведінки у взаємовідносинах з потенційними інвесторами.

Підприємства власності працівників характеризуються найбільшою різноманітністю схем і методів розподілу прибутку та дивідендної політики. Розподіл прибутку може відбуватись пропорційно вкладеному капіталу, пропорційно трудовому вкладу, або враховувати обидва фактори. Найбільш ефективною представляється змішана схема розподілу прибутку.

В товариствах з обмеженою і додатковою відповідальністю схема розподілу прибутку обирається з урахуванням специфіки конкретного підприємства в залежності від правовідносин учасників.

Прибутки повного товариства, як правило, розподіляються між учасниками пропорційно їх часткам у дольовому капіталі. Проте, можливий й інший порядок такого розподілу.

У командитних товариствах обумовлюється право пільгової участі у прибутках вкладників (командитистів). В цьому розумінні статус командитистів аналогічний статусу власників привілейованих акцій акціонерного товариства.

У виробничих кооперативах найбільш оптимальним представляється розподіл доходу між членами кооперативу пропорційно трудовому вкладу.

Запропоновані схеми розподілу прибутку потребують подальшого аналізу і перевірки на ефективність використання в реальній економічній практиці. Необхідно переглянути й вітчизняне законодавство, яке регулює діяльність тої чи іншої організаційно-правової форми колективної власності.

У четвертому розділі «Методологічна база розподільчої політики підприємств колективної форми власності» розглянуто пріоритетність розподілу прибутку на підприємствах власності працівників та запропоновано методику розподілу прибутку між працівниками з урахуванням їх трудового вкладу та індивідуальної частки власності у капіталі підприємства.

Аналіз пріоритетності розподілу прибутку здійснений за припущенням, що дивіденди підпадають під подвійне оподаткування у складі доходу фізичних осіб.

Аналіз показав, що з можливих напрямків розподілу прибутку найбільш вигідним варіантом, з точки зору послаблення податкового пресу, є вкладення прибутку в інвестиції. Але для того, щоб працювала власність, дивіденди доцільно нараховувати, проте частину їх реінвестувати у розвиток виробництва.

Якщо порівняти напрямки створення фондів споживання (дивіденди, зарплата, премії) з точки зору особливостей політики оподаткування і нарахувань на всі грошові виплати працівникам, то найбільш вигідною є виплата дивідендів працівникам. Підвищення зарплати за рахунок зменшення виплат дивідендів є доцільним лише при дуже низькому її рівні. Преміальні виплати з прибутку - найменш ефективний варіант його використання. Тому бажано їх взагалі не виплачувати, а для найманих працівників більш вигідним є адекватне збільшення зарплати, або виплата матеріальної допомоги у неоподаткованих розмірах.

Слід відзначити, що пріоритети можуть змінитися при змінах в політиці оподаткування.

При визначенні пріоритетності напрямків розподілу необхідно враховувати не лише вплив податкової політики, але й інтереси різних груп працівників-співвласників, оскільки на підприємствах власності працівників мова практично йде про розподіл прибутку між трудом і капіталом. Критерієм трудового вкладу працівника виступає розмір заробітної плати, отриманої за рік. Непрацюючі члени колективу, як і працівники, чий вклад у власність підприємства значно перевищує середній по підприємству рівень, зацікавлені в тому, щоб більший дохід приносив капітал. Працівники, середня зарплата яких адекватна середній частці у власності підприємства, індиферентні до вибору варіанту розподільчої політики. У той же час члени колективу, частка капіталу яких у загальній вартості підприємства незначна, будуть надавати перевагу такому варіанту розподілу, при якому їх сукупний дохід залежить від рівня оплати праці у більшій мірі, ніж від розміру вкладу у власність підприємства.

Запропонована методика розподілу чистого прибутку підприємства дозволяє подолати суперечливість інтересів працівників з різною долею участі у капіталі підприємства та різним трудовим вкладом. На розподіл прибутку впливає як розмір нарахованої заробітної плати працівника, так і розмір його індивідуальної частки власності у капіталі підприємства. Кожен з факторів (заробітна плата, розмір індивідуальної частки власності) впливає на розподіл в тій мірі, яка відповідає інтересам всіх членів колективу.

Мірилом впливу виступає так званий процент умовного впливу розміру фактора на розподіл прибутку. Наприклад, якщо прийняти сукупний вплив вказаних факторів за одиницю (100%), то при розподілі, в якому і трудовий вклад, і вклад капіталу враховуються рівноправно, процент умовного впливу як розміру заробітної плати, так і розміру індивідуальної частки становитиме 50%. В таблиці 2 зведено характеристики працівників (Z - зарплата, отримана за рік, К - розмір індивідуальної частки власності, Z_сер та К_сер - середній рівень зарплати і індивідуальної частки власності по підприємству відповідно), які надають перевагу тому чи іншому варіанту розподілу.

Узгодження інтересів вказаних груп працівників відбувається наступним чином: прибуток поділяється на частини, кожна з яких розподілятиметься за одним з обраних варіантів розподілу між всіма членами трудового колективу. Розмір кожної частини встановлюється у відповідності до питомої ваги групи працівників, що надають перевагу даному варіанту розподілу.

Нижче наведена математична процедура розподілу прибутку.

Вихідні дані, які необхідні для розрахунку:

P - прибуток, що підлягає розподілу;

N - кількість працівників підприємства, між якими розподіляється прибуток;

i - порядковий номер працівника;

Z_i - заробітна плата, що нарахована i-тому працівникові за рік;

K_i - індивідуальна власність i-того працівника на початок року;

Послідовність розрахунку

1. Розраховується середня по підприємству заробітна плата як середня арифметична зарплат працівників, ; можливе корегування середньої шляхом відкидання граничних показників;

2. Аналогічно розраховується середній по підприємству розмір індивідуальної частки власності працівника у капіталі підприємства, ;

3. Обираються границі Z та К відповідно, у межах яких заробітна плата і розмір індивідуальної частки власності вважаються середніми по підприємству:

Z_сер=; К_сер=;

4. Працівники підприємства класифікуються за ознакою розміру частки власності (індивідуальна власність нижче, на рівні, вище середньої по підприємству) та нарахованої за рік заробітної плати (зарплата нижче, на рівні, вище середньої по підприємству);

5. На підставі отриманої класифікації визначається кількість варіантів розподілу прибутку в залежності від інтересів груп працівників (надавати перевагу розподілу прибутку, при якому в більшій мірі враховується розмір заробітної плати чи, навпаки, розмір частки власності у капіталі підприємства); кількість варіантів розподілу - n, індекс варіанту розподілу - j;

6. Визначається кількість працівників N_j, що надають перевагу j-тому варіанту розподілу

7. Визначається питома вага даної групи працівників у загальній кількості працівників на підприємстві, _j:

(1)

8. Визначається частина прибутку, що розподіляється за j-тим варіантом розподілу P_j:

(2)

9. Визначається співвідношення вагомості заробітної плати та розміру частки власності в розподілі прибутку за j-тим варіантом розподілу _j:

(3)

де %К_j - процент умовного впливу розміру індивідуальної частки на розподіл прибутку за j-тим варіантом розподілу;%Z_j - процент умовного впливу розміру заробітної плати на розподіл прибутку за j-тим варіантом розподілу;

10. Розраховується коефіцієнт приведення розміру частки індивідуальної власності до порівняльного із розміром зарплати вигляду за j-тим варіантом розподілу k_j:

 (4)

11. Розраховується приведена індивідуальна власність і-того працівника за j-тим варіантом розподілу К_ij:

; (5)

12. Розраховується сукупний вклад (трудовий вклад та приведений вклад капіталу) і-того працівника за j-тим варіантом розподілу В_ij:

; (6)

13. Розраховується сума вкладів працівників за j-тим варіантом розподілу прибутку В_{с у м j}:

(7)

14. Розраховується прибуток, що припадає на одиницю сукупного вкладу за j-тим варіантом розподілу p_j:

(8)

15. Визначається розмір прибутку, що припадає до розподілу на і-того працівника за j-тим варіантом розподілу Р_ij:

 ; (9)

16. Розраховується прибуток, що припадає на і-того працівника:

(10)

Подібний підхід забезпечує такий розподіл прибутку, який найбільш справедливо задовольняє інтереси працівників-співвласників з різними показниками майнової та трудової диференціації.

Слід відмітити, що розроблена методика може бути використана в акціонерних товариствах закритого типу за умови, що переважна більшість утримувачів акцій пов'язана з підприємством трудовими відносинами.

Висновки

Процес управління прибутком підприємства, складовою частиною якого є дивідендна політика, передбачає вибір оптимального розподілу, який задовольняв би загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників. Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинно підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та впливу зовнішніх факторів.

Прийняття рішень стосовно розподілу прибутку повинно орієнтуватись на об'єктивні чинники сьогодення. Криза, що охопила сферу господарської діяльності, інвестування, кредитування, і з якої до сих пір не може вийти економіка України, спричиняє необхідність вироблення такої політики розподілу прибутку, яка дозволила б підприємству максимум зусиль спрямувати на підтримку рівня платоспроможності. Далекоглядна розподільча політика, крім іншого, повинна передбачати можливість акумуляції коштів для забезпечення джерел розширеного відтворення власного виробництва.

Основним фактором, який визначає будь-який господарський процес, є нормативно-законодавча база. Невизначеність і непослідовність нормативних актів, що регламентують сферу розподілу прибутку підприємств колективної форми власності, потребують уваги з боку законотворчих органів. Необхідно переглянути процедуру оподаткування дивідендів, вирішити питання стосовно оподаткування майна підприємства. Недоречно відмовлятись від подвійного оподаткування дивідендів, оскільки однакова ставка податку для дивідендів і нерозподіленого прибутку знижує стимули до нагромадження капіталу.

Фактичний розмір прибутку та рівень рентабельності власного капіталу виступають як головний критерій доцільності виплати дивідендів. В умовах гострої економічної кризи, високому рівні неплатежів та заборгованості по виплаті заробітної плати, нестабільності національної валюти виплата дивідендів доцільна лише за умови крайньої необхідності.

Фундаментом, на якому грунтуються взаємовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності є право власності, тому необхідно сконцентрувати увагу на пошуку шляхів подолання деформації привласнення - основної перепони на шляху господарських реформ. Законодавчо закріплене право володіння та розпорядження засобами виробництва і прибутком повинно знайти практичну реалізацією для вітчизняного виробника.

Розподільча (дивідендна) політика на підприємствах колективної форми власності повинна будуватись з урахуванням характеру взаємовідносин між суб'єктами господарювання з точки зору права власності. Досвід функціонування різних видів підприємств з власністю працівників у ринковій економіці дозволяє проаналізувати існуючі схеми розподілу додаткового продукту і на їх основі розробити загальні рекомендації щодо розподілу прибутку і дивідендної політики.

На основі узагальнення та вивчення як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду запропоновано методику розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, яка дозволяє подолати суперечливість інтересів працівників з різною долею участі у капіталі підприємства та різним трудовим вкладом.

Размещено на Allbest.ru