Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Львівський державний університет імені Івана Франка

УДК 658.14 (477)

Спеціальність 08.02.03. - Організація управління, планування та регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку

Плиса Володимир Йосипович

Львів - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фінансів і кредиту Львівського державного університету імені Івана Франка

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент Ковалюк Олексій Миколайович, кафедра фінансів і кредиту Львівського державного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, професор Бойко Євген Іванович, Інститут регіональних досліджень НАН України,завідувач відділу економічних проблем розвитку промисловості регіону

- кандидат економічних наук Турко Федір Михайлович, Львівський банківський коледж, заступник директора, завідувач навчально-тренувальним банком

Провідна установа - Державний університет "Львівська політехніка"

Захист дисертації відбудеться "29" грудня 1998 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському державному університеті ім. І. Франка, м. Львів, пр. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. І. Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "28" листопада 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Панчишин С.М.

Анотація

Плиса В.Й. Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03. - організація управління, планування і регулювання економікою - Львівський державний університет імені Івана Франка. Львів,1998.

У дисертації досліджуються проблеми організації управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку. Коло розглянутих питань включає теоретичні основи організації управління фінансовою сталістю, організаційно-економічні механізми управління та шляхи зміцнення фінансової сталості підприємств в умовах переходу до ринку. Зосереджено увагу на розгляді критеріїв оцінки рівнів та особливостях організації управління фінансовою сталістю підприємства в умовах перехідної економіки. Проаналізовано економічні передумови забезпечення та шляхи адаптації фінансової сталості підприємств України до ринкових умов господарювання.

Ключові слова: підприємство, підприємництво, організація управління, фінансова сталість, аналіз, управління ризиком.

Плыса В.И. Организация управления финансовой устойчивостью предприятий в условиях перехода к рынку. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03. - организация управления, планирование и регулирование экономикой. - Львовский государственный университет имени Ивана Франко, Львов,1998.

В диссертации исследованы проблемы организации управления финансовой устойчивостью предприятий в условиях перехода к рынку. Круг рассматриваемых вопросов включает теоретические основы организации управления финансовой устойчивостью, организационно-экономические механизмы управления и пути улучшения финансовой устойчивости предприятий в условиях перехода к рынку. Сосредоточено внимание на рассмотрениии критериев оценки уровней и особенностей организации управления финансовой устойчивостью предприятия в условиях переходной экономики.

Проанализировано экономические предпосылки обеспечения и пути адаптации финансовой устойчивости предприятий Украины к рыночным условиям хозяйствования.

Ключевые слова: предприятие, предпринимательство, организация управления, финансовая устойчивость, анализ, управление риском.

V. Plysa Organizing the management of enterprise financial stability under the conditions of transition to market economics. - Manuscript.

Thesis for the award of scientific degree of candidate of science in economics for speciality 08.02.03 - organization, management, planning and administration of economics. -The Ivan Franko State University of L'viv, L'viv, 1998. The thesis studies the problems of organizing financial stability management for enterprises under the conditions of transition to market economics. The range of considered question includes the theoretical basis for organizing financial stability management, organizational and economic management mechanisms as well as ways to consolidate financial stability of enterprises under the conditions of transition to market. Attention is focused on the consideration of criteria for levels estimation, and also, on the organization peculiarities of financial stability for enterprises under the conditions of transition to market economics. Providing of economic along side with the ways for adapting financial stability of enterprise were analysed.

Key words: enterprise, enterprising, organizing the management, financial stability, analysis, risk control.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перехідний період в економіці України від однієї системи господарювання до іншої викликав об'єктивні труднощі, пов'язані зі зламом однієї системи управління і незавершеністю, фрагментарністю побудови іншої. Загострюються ці складності суб'єктивними причинами, викликаними відсутністю чітко виробленої стратегії і тактики переходу від державної економіки до ринкової. З уваги на це, особливої актуальності і гостроти набули проблеми перебудови, адаптації та розвитку всіх систем підприємства, вирішення яких забезпечить створення механізмів пристосування, виживання та гнучкості реакції на зміни зовнішніх факторів - факторів нестабільності і невизначеності, притаманних умовам переходу до ринкових форм господарювання.

У цих умовах своєчасним і необхідним є розробка як стратегії забезпечення підприємства фінансовими та іншими ресурсами, так і ефективної системи управління сталістю його фінансового стану. Вирішення питань вибору економічної стратегії розвитку в умовах переходу до ринку для вітчизняних підприємств є новими завданнями управління.

Трансформація народного господарства України в економіку відкритого типу створює для підприємств зовсім нові умови, принципово інше зовнішнє середовище. До цих умов, які постійно змінюються, треба пристосовуватися, адаптувати усі системи підприємства, перетворити їх так, щоб із основної ланки планової економіки підприємство перетворилося у незалежний економічний суб'єкт управління і господарювання, який ефективно функціонує і розвивається в умовах ринку.

Українському варіанту ринкової економіки бракує розвинутої інституціональної та правової інфраструктури, він характеризується високим рівнем невизначеності й ризику, потребує від вітчизняних менеджерів глибокого та гнучкого економічного мислення, володіння сучасними методами прийняття фінансових рішень і принципами антикризового управління.

Промислові підприємства почали працювати в нових економічних умовах, в яких запорукою виживання і стабільного становища служить їх сталість. Головним компонентом загальної сталості підприємства є фінансова сталість - дзеркало стану фінансових ресурсів підприємства. Цілком очевидно, що від ефективної організації управління фінансовою сталістю залежать перспективи успішної роботи підприємства. Прискорений перехід до ринкової економіки потребує засвоєння нових нестандартних підходів до вибору стратегії розвитку системи управління фінансовою сталістю підприємств. Ці підходи повинні спиратися на науково-обґрунтовані стратегії розвитку, на широко розгалужену інформаційну мережу.

Проблеми фінансового оздоровлення та ефективного управління сталістю фінансового стану стоять перед будь-яким підприємством і вимагають оперативного вирішення. Це вимагає вироблення універсального підходу до управління з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності підприємств. Такий підхід повинен ґрунтуватися на об'єктивних закономірностях функціонування і розвитку економічних систем, враховувати вплив зовнішніх та внутрішніх факторів, особливості його діяльності.

Питання, пов'язані з проблемами фінансової сталості підприємств, висвітлюються і полемізуються на шпальтах наукових журналів, таких як "Фінанси України", "Економіка України", "Банківська справа", "Бухгалтерський облік і аудит" та деяких інших.

Питанням фінансової сталості підприємств присвячені наукові праці І.А. Бланка, Є.В. Мниха, В.А. Федоровського та інших.

Серед досліджень зарубіжних вчених, які зробили значний внесок у розвиток теорії та практики вивчення фінансової сталості підприємств слід відзначити роботи В.П. Астахова, С.Б. Барнгольц, Л.А. Бернстайна, Є. Брігхема, В.Г. Гортоломей, Р. Дамарі, О.В. Єфімової, А.І. Ковальова, В.В. Ковальова, О.І. Козлова, М.Н. Крейніної, В.С. Паладі, В.П. Привалова, В.М. Родіонової, Р.С. Сайфуліна, А.Д. Шеремета, Дж. К. Хорна, М.А. Федотової та низки інших.

Значна частина опублікованих досліджень згаданих вище авторів присвячена переважно оцінці одномоментних показників фінансової сталості і обмежуються загальною трактовкою самого поняття та його складових частин. Прогалиною у наукових дослідженнях з даної тематики, на нашу думку, виступає питання управління сталістю фінансового стану підприємств, його організаційне та інформаційне забезпечення.

Недостатня розробленість питань управління фінансовою сталістю підприємств, а також їхня актуальність зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету, структуру та завдання.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування теоретичних та практичних підходів до розробки системи управління фінансовою сталістю підприємства. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення комплексу таких задач:

теоретичне обґрунтування необхідності розробки і реалізації системи управління фінансовою сталістю підприємств;

аналіз існуючих теорій і сучасних тенденцій у розвитку підходів і принципів управління фінансовою сталістю;

формування об'єктивних підходів до оцінки рівнів фінансової сталості підприємств;

розробка методичних рекомендацій, спрямованих на вирішення поточних і стратегічних завдань управління фінансовою сталістю підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає у поглибленні і розвитку теоретичних основ управління фінансовою сталістю:

уточнено поняття "фінансова сталість" та "управління фінансовою сталістю";

розроблено науково-методичні основи розвитку систем управління підприємством і зокрема в напрямі управління фінансовою сталістю підприємств;

запропоновано модель організації процесу стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю підприємств в умовах перехідної економіки;

обґрунтовано особливості організації управлінського контролю над рівнем фінансової сталості підприємства в умовах становлення ринкових відносин в Україні;

запропоновано шляхи зміцнення фінансової сталості підприємств на етапі формування ринкового економічного середовища.

Практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження крім наукового, мають також практичне значення і можуть бути використані для вдосконалення процесу управління сталістю фінансового стану підприємств.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Львівського державного університету імені Івана Франка у процесі читання лекцій та проведення семінарських (практичних) занять з курсу "Фінансова звітність", "Фінансовий аналіз", "Фінансовий аудит", "Фінанси підприємств", "Фінансовий менеджмент".

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях та наукових семінарах кафедри фінансів і кредиту Львівського державного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертації доповідалися та одержали позитивні відгуки на наукових та науково-практичних конференціях: "Становлення національної економіки України" (Львів, 1995р.), "Фінанси України при переході до ринку: теорія та практика" (Луцьк, 1996р.), "Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання" (Чернівці, 1997р.), "Економіка України: сучасні проблеми та перспективи розвитку" (Львів, 1997р.), "Економетричні методи і моделі в економіці" (Львів, 1998р.), "Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: досвід, проблеми і перспективи" (Луцьк, 1998р.), Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні (Чернівці, 1998р.).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 17 наукових праць загальним обсягом 3,6 д. а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Текст роботи викладено на 175 сторінках машинописного тексту, містить 17 таблиць, 33 рисунка. Список опрацьованих джерел містить 136 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано стан вивчення проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, науково-практичне значення та новизну роботи, вказано про апробацію, подано загальну структуру дисертації.

У першому розділі дисертаційного дослідження "Теоретичні основи організації управління фінансовою сталістю" розглянуто методологічні основи управління економічними процесами, критерії оцінки рівнів та значення об'єктивних факторів у формуванні фінансової сталості підприємств.

Сьогодні, в умовах переходу до ринку, стоїть задача так перебудувати або адаптувати всю систему управління підприємством, щоб вона відповідала вимогам ринкових відносин. Саме тому слід створити ефективну систему цілісного управління підприємством, яка б інтегрувала управління фінансовою сталістю.

Визначення та реалізація стратегій управління фінансовою сталістю відносяться до числа складних і трудомістких робіт, які на вітчизняних підприємствах, як правило, не виконувалися на належному рівні.

Найбільшу увагу у системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства - запоруки усунення неплатоспроможності та фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного росту.

Фінансова сталість - це стійкість фінансового становища підприємства у довгостроковій перспективі, що забезпечується високою часткою власного капіталу у загальній сумі фінансових ресурсів, які використовує підприємство та спроможністю маневрувати власними коштами для забезпечення безперебійного процесу діяльності й постійної платоспроможності.

Система вважається сталою, якщо при намаганні як-небудь зрушити її з місця, вона ніби піддається цьому, але потім самостійно повертається у попередній стан. Загальна сталість системи відносно до даного її середовища є складним результатом часткових сталостей різних частин цієї системи відносно до направлених на них впливів. Тому треба вивчити зв'язки між стійкістю окремих частин і цілого, яке з них утворено. Структурна сталість цілого визначається найменшою його частковою стійкістю. На практиці система зазнає нерівномірного впливу у різних своїх частинах.

Позитивний підбір веде до зростання "кількісної сталості", негативний - до її зниження, тому що перший визначається як перевага асиміляції над дезасиміляцією, тобто як зростання суми елементів комплекса, другий - протилежний до цього.

Практична сталість комплексу залежить не лише від кількості сконцентрованих у ньому активностей-спротивів, а ще від способу їх сполучення, від характеру їхнього організаційного зв'язку.

Структурна сталість представляє певну величину і може бути виражена кількісно. Коефіцієнти фінансової сталості є числовими виразами структурної сталості фінансового стану.

Два комплекси одного і того ж типу можна порівнювати за їхніми кількісними сталостями, не враховуючи конкретні дії середовища.

Якщо змінюється величина впливу зовнішніх факторів дії або структурний стан самої системи, то досить, щоб у будь-якій її частині на короткий проміжок часу встановився відносний спротив нижчий за одиницю, і процес розпаду відбудеться. Наскільки процес зниження рівня сталості значимий і глибокий, це залежить від усієї суми організаційних умов. Тобто, ефективність оперативного реагування на негативні явища залежить від організації управління сталістю.

Сталість фінансового стану підприємства залежить від найменших відносних спротивів усіх частин системи у будь-який момент часу. Відносні активності-спротиви комплексу фінансової сталості і його середовища слід розглядати як такі, що змінюються у часі. Тоді всі моменти цього процесу можуть бути у вигляді ланок одного ланцюга, і до цих ланок як до частин цілого треба застосовувати ті ж підходи, що й до системи в цілому.

Управління фінансовою сталістю передбачає вирішення задач двох видів. До першого належать ті, в яких треба долати визначено-змінні впливи або спротиви, до другого - ті, в яких ці величини є невизначено-змінними.

Принципове вирішення для першого типу задач намічається само собою. Якщо відомо, що даний комплекс або система повинні витримувати дії або долати протидії, то в цих частинах і треба концентрувати активності-спротиви відповідного характеру і в належній кількості. Проблема полягає в тому, щоб чітко визначити величину активностей, які спричиняють протидію сталому розвитку системи, і мати у своєму розпорядженні достатню кількість активностей-спротивів. Отже, всім негативним активностям повинні протистояти активності-спротиви і в пунктах найбільшої негативної дії слід концентрувати найбільші спротиви.

Другий вид задач - це ті, в яких середовище, дії і спротиви, змінюються невизначено, не можуть враховуватися наперед. Якщо якась частина системи зможе зазнавати впливу дії, яку не враховано наперед, то зрозуміло, що будь-яка нерівномірність концентрації спротивів на користь одних частин (а відповідно незахищеність інших) є безглуздям. Водночас вона небезпечна, бо створює ймовірність руйнівного результату навіть зі сторони порівняно слабких впливів, якщо вони будуть здійснені у напрямі найнезахищеніших або ослаблених частинах системи. Максимальний рівень сталості може бути досягнутий шляхом рівномірного розподілу активностей-спротивів між всіма ланками цілого, яким загрожує небезпека.

Сталість будь-якої системи можна розглядати ще з однієї точки зору. Її середовище впливає на неї як і вона на своє середовище безпосередньо лише там, де вони стикаються. Величина межування, тобто кількості зіткнень, може зростати або зменшуватися. Середовище може володіти як негативним щодо системи впливом, так і позитивним. Головна проблема, з якою стикається підприємство - визначення зовнішнього середовища, обмеженого лише тими аспектами, від яких залежить успішне його функціонування, а відповідно його загальна та фінансова сталість. В умовах переходу до ринкових методів господарювання фактори зовнішнього середовища є джерелом постійного хвилювання керівництва вітчизняних підприємств. Усі фактори зовнішнього середовища, що безпосередньо впливають на фінансову сталість підприємства поділено на шість підгруп: економічні, технологічні, правові, політичні, міжнародні, соціальні.

Розрізняють статичну і динамічну сталість. Першу ототожнюють зі спокоєм, пасивністю, другу - зі стабільним розвитком підприємства. На наш погляд, найвищою формою сталості є сталість-спротив, тобто стан фінансової рівноваги підприємства, який зберігається не дивлячись на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

Виділяють ще зовнішню, внутрішню і "успадковану" сталість.

В умовах командно-адміністративної системи господарювання підприємства звикли до зовнішньої сталості, тобто сталості, що досягнута управлінням ззовні. Для ринкової економіки характерна внутрішня сталість підприємства, в основі якої лежить управління за принципом зворотного зв'язку, тобто активне реагування управління на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів.

"Успадкована" сталість - результат наявності певного запасу міцності підприємства, що захищає його від випадковостей і різких змін дестабілізуючих факторів. Для збереження мінімального рівня фінансової сталості підприємства необхідно, щоб рух його грошових потоків давав хоча б можливість розрахуватись з постачальниками, кредиторами і державою. Необхідно забезпечити платоспроможність, ліквідність і кредитоспроможність підприємства, тобто нижню межу його фінансової сталості, у іншому випадку підприємству загрожує банкрутство.

В індустріально розвинутих країнах нагромаджений значний практичний досвід оцінки рівнів фінансової сталості підприємств. При цьому слід зазначити наявність двох методологічних підходів до аналізу фінансової сталості підприємства.

Перший підхід, традиційний для американської школи управління фінансами підприємства, характеризується використанням переважно статистичних методів, мисленням категоріями фінансових запасів і аналізом стану підприємства на визначений момент часу. Другий підхід, розвинутий у рамках сучасної французької школи фінансового менеджменту, ґрунтується на мисленні категоріями і розумінні цільового сукупного ефекту операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства як динамічного збалансованого процесу. Фундаментальною складовою цього підходу є концепція фінансової рівноваги підприємства, що дає змогу з єдиних концептуальних позицій розглядати сукупність потоків ліквідних коштів, які мають різні характеристики, і синтезувати оптимальне динамічне управління ними.

На нашу думку, підходи в категоріях фінансових запасів і потоків не є взаємовиключними, вони можуть доповнювати один одного як окремі етапи дослідження у загальній системі динамічного фінансового менеджменту.

У західній практиці фінансового менеджменту методики даного аналізу розроблені досить детально, однак, виходячи з реальностей ринкових перетворень в Україні, вони вимагають, у разі їх використання, певних змін та доповнень.

Поступове впровадження в економіку України ринкових методів господарювання і конкуренції призвело до того, що деякі з його суб'єктів в цих умовах не можуть на належному рівні забезпечувати фінансову сталість та перебувають на краю банкрутства. Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів порівняно з практикою західних країн полягають у тому, що вони: зазвичай, не включені у систему заставних зобов'язань щодо власного майна; організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів; не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень; не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг; їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні; їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам, і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку.

У другому розділі дисертації "Організаційно-економічні механізми управління фінансовою сталістю підприємства в умовах ринкових відносин" розглянуто особливості організації управління фінансовою сталістю підприємства в умовах перехідної економіки, аналітичне забезпечення процесу управління та питання організації управління ризиком зниження фінансової сталості підприємства.

Управління фінансовою сталістю підприємства орієнтоване сьогодні переважно на вирішення короткострокових проблем. У цих умовах поширеними є зміни задач, пріоритетів діяльності, рішень, наслідком чого є недосконалість структури показників фінансової сталості, зниження її рівня. Автор вважає, що в умовах трансформації економіки України управління фінансовою сталістю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації. Політика зміцнення фінансової сталості в контексті заходів антикризового управління фінансами підприємства вимагає організації стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю. У загальному вигляді стратегічне антикризове управління фінансовою сталістю - це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в постійно мінливих умовах, тобто сфера діяльності вищого управлінського персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі за рахунок високої частки власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів. Загальну схему процесу стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю підприємства в умовах кризового розвитку зображеною на рисунку 1.

Особливістю цього процесу є: неможливість повного описання об'єктів аналізу, внаслідок чого переважають неструктуровані задачі; високий ступінь невизначеності одержання результатів при реалізації рішень (стратегій); наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних; критерії рішення задач завчасно чітко не встановлені й уточнюються керівництвом у процесі їх вирішення.



Рис.1. Процес стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю підприємства. У лівій частині рисунка стрілки вказують на зворотній зв'язок і можливість уточнення, доробки результатів попереднього етапу, якщо від цього залежить якісне виконання наступного етапу.

На етапі діагностування та структуризації проблеми здійснюється перетворення стратегічних цілей в систему довгострокових і короткострокових цілей, через які намагатимуться впливати на рівень сталості фінансового стану підприємства. Тобто, проводиться ланцюгова структуризація цілей: стратегічні цілі тактичні цілі оперативні цілі. Усі цілі оперативного рівня на цьому ж етапі слід структуризувати на підцілі оперативного горизонту.

Цілі повинні будуватися за ієрархічними принципами, утворюючи ієрархію цілей, "цільовий каркас". Вони поділяються за рівнем ієрархії на цілі вищого і нижчого рівнів. Цілі нижнього рівня виступають у якості засобів досягнення цілей вищого рівня.

Формування ринкових структур вимагає формування нової етики управління, нового економічного мислення, яке повинно спиратися на результати аналітичних досліджень. Аналітичні дослідження, у тому числі й аналіз фінансової сталості, повинні мати можливість адаптації до зміни ринкового середовища під впливом дії внутрішніх і зовнішніх факторів, а також спиратися на сучасне методологічне забезпечення економічного аналізу.

У цьому ж розділі проаналізовано систему інформаційного забезпечення аналізу фінансової сталості підприємства, наголошено на протиріччях у правовому регулюванні режиму комерційної таємниці, розглянуто основні інформаційні джерела аналізу. Дисертант доходить висновку, що на вітчизняних підприємствах у процесі управління не враховується фактор технологічного прогресу у ході обробки інформації. Технологічний прогрес у процесі обробки інформації - комп'ютери, супутники зв'язку, телефонна та телевізійна сітка - радикальним способом збільшили обсяги інформації та скоротили час на її передачу. Час передачі інформації - це час від моменту передачі повідомлення до моменту її отримання.

Вплив фактора зростання обсягів інформації та скорочення часу її передачі на прийняття управлінського рішення має дві сторони. Перша - якісна і своєчасна інформація - елемент забезпечення обґрунтованого, своєчасного та ефективного управлінського рішення. Миттєва передача точної інформації сприяє координації заходів. Однак величезний обсяг циркулюючої інформації означає, що залишається менше часу для ефективного її використання управлінськими структурами підприємства. Постає питання про мобільність використання інформації. Це віддзеркалює другий бік впливу фактора зростання інформації та скорочення часу її передачі на прийняття управлінського рішення.

Серед цієї низки проблем, які заважають проводити ефективну фінансову політику підприємства, спрямовану на зміцнення його фінансової сталості, особливе місце належить ефективному використанню інформації у процесі прийняття рішення.

Проведений нами аналіз засвідчує те, що на переважній більшості вітчизняних підприємств діє система "Інформація - Керівник - Рішення", в якій мала увага приділяється аналізу інформації через призму фінансово-облікової проблематики. На багатьох підприємствах відсутні не просто фінансово-аналітичні служби, а й фінансово-аналітичні сектори у фінансово-обліковій службі. Відсутність таких служб керівництво підприємств пояснює відсутністю кваліфікованих кадрів. У більшості підприємств функції фінансово-аналітичної служби покладено на службу бухгалтерського обліку, що суттєво знижує ефективність діяльності як облікової служби, так і ефективність фінансово-аналітичної роботи.

Отже, створення ефективної інформаційної системи накопичення, передачі та обробки інформації, адаптованої до стратегічних цілей підприємства - основна задача в умовах переходу до ринку, основа прийняття своєчасних й ефективних рішень, спрямованих на вирішення стратегічних задач управління підприємством та фінансовою сталістю зокрема.

Метою аналізу фінансової сталості є одержання ключових інформативних параметрів, які дають об'єктивну і точну оцінку сталості фінансового стану підприємства. При цьому особливу увагу зосереджують як на поточному рівні фінансової сталості, так і на її проекції на коротко- та довготермінову перспективи. Можна твердо говорити, що якість управлінських рішень, спрямованих на зміцнення фінансової сталості підприємства в цілому залежить від якості аналітичного обґрунтування рішення. Змістове та програмне навантаження аналізу фінансової сталості підприємства багато в чому визначається специфікою об'єкта дослідження, цілями його діяльності. У загальному вигляді модель аналізу фінансової сталості складається з таких елементів: визначення завдань аналізу; узгодження цілей і завдань аналізу, часових меж виконання; ситуаційної оцінки ступеня та напрямів впливу окремих факторів; оцінки основних показників фінансової сталості об'єкта; пошуку варіантів й альтернатив покращення рівня фінансової сталості фінансового стану об'єкта та їх зіставлення; підготовки варіантів рішень щодо зміцнення фінансової сталості.

Завданням третього етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив антикризового управління фінансовою сталістю, їх обґрунтування. Вищий управлінський персонал на цьому етапі повинен проаналізувати усі слабкі та сильні сторони кожної з альтернативних стратегій.

На четвертому етапі з усіх можливих стратегій обирається одна стратегія антикризового управління фінансовою сталістю підприємства, розробляється стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових менеджерів. Задача цього етапу полягає в тому, щоб із можливих стратегій управління провести відбір прийнятних стратегій управління сталістю фінансового стану підприємства. Головним питанням при цьому є таке: яка стратегія краща і чому? Зазвичай підприємство повинно володіти кількома варіантами стратегії управління. Кожний із шляхів відкриває різні можливості, вимагає різних затрат і пов'язаний з різним ризиком.

Вибір стратегії управління обмежується зовнішніми й внутрішніми умовами і залежить від потенціалу й ризику, на який згідні піти керівники підприємства. фінансовий сталість позиковий капітал

П'ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконанням стратегії. Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структури: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відповідно, управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у теоретичному плані здебільшого як ситуація втрати контролю, можна інтерпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Ефективне управління фінансовою сталістю знаходиться у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень. Проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рівень, який переважно залежить від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Важливу увагу у процесі стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства слід приділити етапу контролю за рівнем фінансової сталості. Загальну схему організації оперативного управлінського контролю над фінансовою сталістю підприємства зображено на рисунку 2.

Організація контролю ґрунтується на побудові системи моніторинга за рівнем фінансової сталості підприємства. Основною ціллю розробки системи моніторинга є своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від передбачених; вияв причин, які генерують ці відхилення і розробка пропозицій щодо коректування окремих напрямів управління з метою нормалізації показників.

У дисертації розглянуто основні методичні принципи побудови системи моніторингу.



Рис.2. Схема організації оперативного управлінського контролю над фінансовою сталістю підприємства

Чільне місце в системі організаційно-економічних механізмів управління фінансовою сталістю підприємства слід відвести системі механізмів управління ризиком зниження рівня фінансової сталості. Узагальнену блок-схему процесу управління ризиком зниження фінансової сталості підприємства зображено на рисунку 3.



Рис. 3. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком зниження фінансової сталості підприємства

Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися не лише на заключних етапах процесу управління фінансовою сталістю а й на етапі діагностування проблеми під час формування та структуризації цілей.

Виправданий ризик - необхідний атрибут стратегії та тактики ефективного управління. У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникають питання: де проходить межа між допустимим та нерозумним ризиком? Відповісти на це питання - значить провести кількісну та якісну оцінки ризику.

Ступінь допустимого ризику зниження фінансової сталості підприємства визначається з урахуванням таких параметрів як обсяги основних фондів та власного капіталу, виробничого потенціалу, а також рівня рентабельності тощо. Чим більшим капіталом, зокрема власним, володіє підприємство, чим ширша номенклатура його продукції, яка користується попитом, тим менше воно чутливе до ризику зниження фінансової сталості підприємства. У дисертації наведено логічний процес аналізу ризику під час прийняття управлінських рішень.

Отже, стратегія управління фінансовою сталістю повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту оборотних засобів та оптимізацію структури джерел їх фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їх використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямів розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.

Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що організація стратегічного антикризового управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дозволить зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств у складних умовах періоду трансформації економічного механізму в Україні. Розроблений механізм управління фінансовою сталістю забезпечує взаємоув'язку і єдину цільову направленість заходів антикризового управління фінансами підприємства, що дасть змогу реалізувати програми фінансової стабілізації та закласти підґрунтя фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

У третьому розділі дисертаційного дослідження "Шляхи зміцнення фінансової сталості підприємств в умовах переходу до ринку" проаналізовано економічні передумови забезпечення фінансової сталості підприємств України, запропоновано шляхи адаптації фінансової сталості підприємств до ринкових форм господарювання, накреслено напрямки мобілізації внутрішніх механізмів забезпечення фінансової сталості підприємств.

Незважаючи на те, що нині в Україні встановилась хитка, нестійка рівновага - однак, спад виробництва триває, скорочується інвестиційна та інноваційна діяльність, зростає безробіття, прогресує "тінізація" економіки, національний ринок загарбаний іноземним товаровиробником.

Кризовий фінансовий стан в якому опинилась значна частина промислових підприємств України в період політичної та економічної трансформації, вимагає застосування жорстких, але водночас ефективних заходів, спрямованих на зміцнення фінансової сталості.

В умовах переходу до ринкових форм господарювання зміцнення фінансової сталості вітчизняних підприємств можливе за умови впровадження комплексу організаційно-економічних заходів як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблеми адаптації фінансової сталості підприємств до особливостей ринкового середовища з'являються тільки з його виникненням. Якщо підприємства не будуть у стані їх успішно вирішувати, ринкова економіка як така не відбудеться, бо вони є базисом будь-якої системи господарювання - адміністративної або ринкової, планової або конкурентної. Отже, одночасно з формуванням конкурентної економіки для підприємств виникають проблеми адаптації до ринкового середовища. Шляхи адаптації фінансової сталості підприємств до ринку можна поділити на тактичні та стратегічні. Причому перші повинні вирішуватися у контексті других.

Організаційно-економічні проблеми адаптації фінансової сталості підприємств до ринкових умов зачіпають проблеми адаптації організаційних та економічних форм та методів управління фінансовою сталістю.

Антикризове управління повинно в першу чергу спиратися на внутрішні потенційні можливості підприємства, ефективне використання яких - головне завдання управлінського персоналу підприємства.

Розробка і впровадження ефективної програми фінансової стабілізації можливі лише за умови використання внутрішніх механізмів її досягнення. Серед них чільне місце повинно відводитись оперативним, тактичним та стратегічним механізмам фінансової стабілізації.

Особливості перехідного періоду в економіці нашої країни висувають на перший план проблему створення стратегії антикризового управління фінансовою сталістю. На нашу думку, ця стратегія повинна ґрунтуватись на синтезі основних положень трьох класичних стратегій: захисної - націленої на забезпечення сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі; стратегії аналізу, яка характеризується наслідувальною поведінкою, коли вибір управлінського рішення ґрунтується на аналізі успіхів і невдач; стратегії реакції на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Оскільки кількість і складність ситуацій у зовнішньому середовищі зростають, система антикризового управління фінансовою сталістю повинна відповідно набувати нові якості, збільшуючи свої можливості по розробці й реалізації адекватних ситуації рішень. зниження сталості фінансового стану вітчизняних підприємств є віддзеркаленням зростання їхньої нестабільності.

Внутрішні механізми фінансової стабілізації повинні забезпечити реалізацію термінових заходів, спрямованих на поновлення платоспроможності і відновлення фінансової сталості підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми ґрунтуються на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства і масштабів кризових явищ в його розвитку. Успішне застосування внутрішніх механізмів дасть змогу не лише зняти фінансову напругу, а й значно понизити ступінь залежності від використання позикового капіталу, прискорити темпи економічного розвитку підприємства.

У дисертації, на прикладі ВАТ "Львівський механізований скляний завод" розглянуто шляхи досягнення конкурентних переваг на галузевому ринку, що дозволить зміцнити рівень сталості фінансового стану підприємства.

З метою зміцнення свого фінансового стану підприємства повинні широко використовувати потенційні можливості внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Ці механізми повинні включати: управління мобілізацією фінансових ресурсів, управління оборотними та позаоборотними активами, планування, оптимальний розподіл ресурсів між окремими напрямами діяльності, фінансовий та економічний моніторинг, фінансовий контроль. Підвищення ефективності фінансових рішень, що приймаються з метою зміцнення фінансової сталості підприємства повинно здійснюватися в контексті заходів, спрямованих на забезпечення загальної сталості підприємства.

На загальнодержавному рівні з метою забезпечення належних умов розвитку підприємництва треба створити сприятливі умови для забезпечення високого рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств. Для цього треба застосовувати широкий спектр інструментів державного регулювання процесів в економічному житті. Серед них чільне місце належить: регулювання податкових ставок та їх диференціація; регулювання процентних ставок по кредитах комерційних банків; інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі); регулювання грошової маси; регулювання цін; економічне програмування процесів в економіці, шляхом розробки і реалізації національних програм та цільових комплексних програм; регулювання інтеграційних процесів, тобто держава повинна забезпечити вхід до великих інтернаціональних економічних комплексів, утворених шляхом зрощування національних господарств ряду країн на найвигідніших умовах із збереженням як економічного, так і політичного суверенітету.

На прикладі промисловості будівельних матеріалів (сегмент скловиробництво) розглянуто основні зовнішні механізми сприяння адаптації фінансової сталості підприємств галузі до умов ринкового середовища.

Суперечність між тим значенням, яке має промисловість будівельних матеріалів з одного боку, і дійсним фінансовим станом галузі та її перспективами - з іншого, гальмує економічне реформування. Щоб визначити пріоритетність заходів щодо подолання кризи у промисловості будівельних матеріалів, треба конкретно і всебічно проаналізувати становище, що склалося.

На наш погляд, суперечність між правильно обраним курсом переходу до ринкового типу регулювання економіки країни і не завжди послідовними методами його реалізації - головна причина нинішніх негараздів. Прикладом такої непослідовності стала політика реформування підприємств виробників склопродукції.

Прискорюючи процеси акціонування та відкривши внутрішній ринок для дешевої зарубіжної склопродукції, псевдореформатори української економіки сприяли перетворенню підприємств промисловості будівельних матеріалів (виробництво скла) на об'єкт експлуатації з боку підприємств нових форм власності.

Світова практика господарювання показує, що у перехідний період держава повинна жорстко, адміністративними методами встановити основні пропорції господарського механізму. Вони повинні визначатися на основі оптимізації міжгалузевих виробничих балансів. Лише після цього можна запускати ринковий механізм самоналагоджування та саморегулювання суспільного виробництва.

Непропорційність ланок суспільного виробництва усього господарського механізму зумовлює суперечності між обсяговими та ціновими параметрами суміжних галузей. Обсягова непропорціональність періодично призводить до нестачі чи відносного надлишку виробництва продукції однієї галузі для задоволення потреби іншої, суміжної галузі. На склозаводах через низьку платоспроможність меблевих комбінатів та державних домобудівних об'єднань виникли серйозні проблеми з реалізацією віконного та меблевого скла. Тим часом меблеві підприємства та будівельники, не маючи вітчизняної склопродукції, не можуть забезпечити у повному обсязі потреби у меблях та житлі.

Суттєву роль у зниженні фінансової сталості підприємств промисловості будівельних матеріалів відіграє цінова незбалансованість. Українське скло об'єктивно має ціну, що перевищує світову. Це зумовлено трьома основними факторами: капітальні вкладення у розвиток скловиробництва виділялися різко обмеженими обсягами; адміністративне встановлення ціни на склопродукцію на рівні світової, при загальному технологічному рівні виробництва, нижчому за світовий, призводить до того, що ціни на продукцію суміжних галузей перевищують світовий рівень; якість склопродукції вітчизняних підприємств значно поступається середньосвітовій.

Вихід з ситуації, що склалася бачимо в оптимізації затрат, для формування механізму ціноутворення на склопродукцію, який забезпечував би її конкурентоспроможність і покриття затрат на виробництво. Досягнути цього можна лише за умови розподілу відповідальності за виконання завдань між суб'єктами управління різних рівнів. Для вищих державних органів управління критеріями у питаннях розвитку промисловості будівельних матеріалів (виробництво скла) мають бути: багатофакторна протекціоністська політика щодо неї; остаточна відмова від галузевої адміністративної форми управління економікою; ліквідація умов для тіньової приватизації і тіньового присвоєння додаткової вартості.

На загальнодержавному рівні слід визначити такі основні, на нашу думку, напрями державної політики: адаптація оргструктур і господарської діяльності промисловості будівельних матеріалів до умов ринкового внутріекономічного середовища; модернізація та технічне переозброєння підприємств галузі, обґрунтування джерел фінансування; розподіл завдань і відповідальності за їх виконання між органами виконавчої влади.

З метою зміцнення сталості фінансового стану промислових підприємств України та підприємств-скловиробників промисловості будівельних матеріалів зокрема, треба: сформувати належний інвестиційний клімат; провести конструктивні структурні реформи; розробити науково обґрунтовану промислову політику, чітко визначивши національні пріоритети.

Конкретнішими засобами досягнення поставленої мети для підприємств-скловиробників промисловості будівельних матеріалів є: придбання ліцензій найновіших технологій, а також створення на їхній базі власних технологій; визначення оптимальної кількості програм державної підтримки освоєння конкурентоспроможних видів продукції; орієнтація на використання високих технологій ВПК шляхом їх впровадження у цивільне виробництво; визначення основними джерелами капіталовкладень для виконання цих прогам державних довгострокових позик, кредитів комерційних банків, податкових пільг; активізація інвестиційної діяльності, створення комплексу умов для припливу іноземних інвестицій; надання пільг і допомоги підприємствам, які займаються експортом продукції. У зв'язку з цим необхідно об'єднати зусилля держави і товаровиробників для створення умов експортної орієнтації заснованих на ґрунтовній оцінці конкурентного середовища, особливостей національного та світового ринків, умов виробництва і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції.

Сьогодні в умовах обмежених ресурсів, поряд із збереженням фіскального характеру, податковій системі слід надати можливість відіграти роль прискорювача відтворювальних процесів, шляхом створення сприятливих умов для широкого залучення прибутку до інвестиційних ресурсів. В цьому ракурсі доцільно було б зменшити або звільнити від оподаткування частину прибутку, яка направляється підприємствами на модернізацію виробництва, проведення структурної перебудови та підвищення його конкурентоспроможності.

Фактором пожвавлення інвестиційної діяльності може стати спрощення режиму приватизації та приватизація промислових об'єктів разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Потребує вдосконалення нормативно-правова база залучення інвестицій під конкретні інвестиційні проекти. Слід розробити нормативно правовий механізм, за допомогою якого стало б можливим включення в інвестиційний процес тіньового капіталу.

Забезпечення високого рівня фінансової сталості підприємства реалізується шляхом формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності, управлінням фінансовими ресурсами, оптимізацією фінансової структури капіталу.

У висновках узагальнено результати теоретичних і практичних досліджень по темі дисертаційної роботи.

Висновки та пропозиції

Дослідження проблеми організації управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку в Україні дали змогу зробити ряд висновків:

1. Розвиток економіки України на сучасному етапі визначається перехідними явищами і процесами, що пов'язані з відмовою від командно-адміністративної системи управління і вибором ринкової. Рушійними силами такого вибору є ефективність і конкурентоспроможність ринкової економіки з її внутрішніми економічними важелями і стимулами розвитку. В цих умовах особливого значення набувають питання адаптації системи управління підприємством до нових умов так, щоб вона відповідала вимогам ринкових відносин.

2. Фінансова сталість є складовою частиною загальної сталості підприємства і виступає запорукою усунення неплатоспроможності та фундаментальною основою фінансової стратегії на прискорення економічного зростання. Сталість фінансового стану залежить від найменших відносних спротивів усіх структурних частин загальної сталості підприємства.

Відносні активності-спротиви комплексу фінансової сталості і його середовища треба розглядати як такі, що змінюються у часі і залежать від сили дії та динамізму зовнішніх та внутрішніх факторів.

3. Управління фінансовою сталістю передбачає вирішення задач двох видів. До першого належать ті, в яких необхідно долати визначено-змінні впливи або спротиви, до другого - ті, в яких ці величини є невизначено-змінними.

Принципове вирішення для першого типу задач полягає в тому, щоб чітко визначити величину активностей, які спричиняють протидію сталому розвитку системи, і мати у своєму розпорядженні достатню кількість активностей-спротивів, тобто всім негативним активностям повинні протистояти активності-спротиви і в пунктах найбільшої негативної дії потрібно концентрувати найбільші спротиви.

...