Екологічний менеджмент - це стратегія і тактика забезпечення прийняття рішень в сфері екології на основі комплексного аналізу факторів, що впливають на них. Він являє собою процес використання людських і матеріальних ресурсів (планування, організація, координація, приведення в дію і т.д.) для вирішення намічених завдань, комплекс ідеологій, стратегій, принципів, методів, засобів, форм управління екологічними процесами з метою підвищення їх ефективності.

У вирішенні проблеми сталого розвитку і підтримки глобальної екологічної рівноваги особлива роль належить Донбасу, якому за рівнем забруднення навколишнього природного середовища належить одно із перших місць на планеті. Потужний ріст міст і міських промислових агломерацій в Донбасі призвів до надмірного поглинання земельних угідь, до деградації багатьох природних ландшафтів. У результаті цього порушився місцевий і регіональний екологічний баланс, постраждала природа, що викликало загострення екологічних проблем.

Для вирішення техногенно-екологічних проблем гіперіндустріалізованих регіонів, запобігання наступу екологічної катастрофи, а в майбутньому і поліпшити екологічний стан, необхідно: вдосконалювати структуру економіки шляхом підвищення питомої ваги виробництва з високим рівнем екологічності; здійснити перехід до нових технологічних процесів, що сприяють комплексному і повному використанню природних ресурсів; поліпшити методи очищення і утилізації шкідливих відходів і викидів; створити підприємства екологічної індустрії, що перероблятимуть відходи; раціоналізувати використання природних ресурсів з метою охорони навколишнього середовища.

Вирішення екологічних проблем міст, зокрема захисту повітря, води, грунтів, озеленення територій, зниження акустичного забруднення, потребує: переходу до ліцензій і технологічних нормативів; розгляду питання про введення екологічного податку в системі державного оподаткування; введення системи незалежного екологічного аудиту при вирішенні питань будівництва чи реконструкції промислових об'єктів; впровадження екологічної сертифікації обладнання, що виробляється в Україні; переходу до екологічного страхування, створення відповідних фондових і банківських структур.

Поліпшення якості міського середовища включає широкий комплекс заходів, серед яких важлива роль належить міському плануванню, політиці житлової забудови, управлінню дорожнім рухом, споживанню енергії і використанню відходів, боротьбі із забрудненням і т.д. Проте в Україні відсутні програми підвищення якості міського середовища. Заходи контролю за галузевою діяльністю, що має вплив на оточуюче природне середовище, не координуються. Тому ефективне поєднання різноманітних видів галузевої діяльності, які впливають на якість життя і оточуюче середовище в містах, можливе лише за умови комплексного підходу в плануванні, будівництві і управлінні містами з метою оздоровлення навколишнього середовища і сприянню досягнення цілей стійкого економічного і соціального розвитку.

У зв'язку з існуванням певного протиріччя між переважно галузевою належністю джерел негативних впливів на оточуюче середовище і територіальним характером виникаючих наслідків при виробленні системи управління станом оточуючого середовища в регіоні необхідно витримувати розумне співвідношення між галузевим і територіальним підходом в управлінні, подолати територіально-відомчі бар'єри, тобто, по суті, для розробки єдиної науково-технічної політики в природоохоронній роботі на рівні міста доцільний програмно-цільовий підхід.

Оскільки головним завданням природоохоронних заходів є забезпечення і зміцнення здоров'я населення, саме цей фактор вибраний стержневим моментом всієї системи управління якістю оточуючого середовища. Виходячи з цього, вибір сфер застосування основних зусиль, трудових, фінансових і матеріальних ресурсів, визначення черговості здійснення оздоровчих заходів повинні залежати від значимості впливу тих чи інших факторів на здоров'я населення.

Досягнення цілей сталого розвитку потребує формування ефективного виробництва в поєднанні із зміною структур споживання. В цьому зв'язку важливо виробити політику, яка дозволяє забезпечити економічне зростання при одночасному зменшенні витрат ресурсів. Тому в містах Донбасу слід активно реалізувати поетапну екологізацію виробництва, проводити перепрофілювання промисловості, здійснювати перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, енерго-ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно чистих процесів. Серед завдань, що стоять перед містами Донбасу, з метою забезпечення переходу до сталого розвитку, головними є: проведення курсу на подолання в економічних структурах міських поселень, насамперед великих міст, надмірної концентрації виробництва і стагнації багатьох малих міст.

Сталий розвиток міст повинен спрямовуватися на підвищення рівня комплексності їх економічних структур. Великі міста необхідно розвивати на основі реконструкції і модернізації виробництва, прискорення розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій, екологізації виробництва. Планування та розбудова населених пунктів повинні якнайповніше відображати ідею української соборності й державності, самобутність культури і традиції українського народу. Важливого значення набуває підвищення еколого-містобудівельних вимог у використання природних ресурсів.

У забезпеченні сталого розвитку міст основним завданням держави в умовах ринкової економіки є створення регулюючої структури у всіх відповідних галузях, таких як земельна політика, територіальне планування і будівельні норми. Іншим важливим завданням держави є створення правової основи для контрактних відносин між різними сторонами. Держава також контролює інструменти економічної і податкової політики, включаючи оподаткування, сприяє доступу до фінансових ресурсів для будівництва житла шляхом надання прямих кредитів і процентних субсидій або у формі державних гарантій. Вона може знижувати житлові витрати шляхом застосування різних інструментів, таких як надання житлової допомоги з врахуванням конкретних споживачів.

Ефективним інструментом вирішення екологічних проблем міст є розробка комплексних цільових програм охорони навколишнього середовища. Проблемно орієнтовані методи управління передбачають певні дії і заходи, направлені не стільки на розширення кількісних параметрів міських поселень, скільки на відбиття нового змісту і об'єктивних тенденцій в їх прогресі. Проблемно-орієнтована політика спрямовується на концентрацію сил і ресурсів при вирішенні найважливіших проблем екологічного розвитку і визначення необхідних заходів по забезпеченню досягнення перспективних соціально-економічних цілей.

Ключову роль у забезпеченні сталого розвитку міст повинні відігравати місцеві органи в силу своєї відповідальності за територіальне планування та інвестиції в інфраструктуру. За допомогою активної земельної політики міські адміністрації і міськради можуть ефективно направляти розвиток міст. Шляхом вирішення питань освіти, захисту оточуючого середовища, охорони здоров'я і соціального забезпечення місцеві органи влади можуть значною мірою впливати на життя міського населення.

Удосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком міст

Однією з найважливіших ознак суспільно-політичного устрою будь-якої демократичної держави світу є наявність місцевого самоврядування. Його організаційні форми в країнах різні і залежать від історичних, географічних, національних та інших особливостей держави. Але, не дивлячись на несхожість форм самоврядування в різних країнах, сутність його завжди зводиться до гарантованого державою права територіальних спільнот громадян та тих органів, які вони обирають, вирішувати самостійно, під свою відповідальність питання місцевого значення, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави. Становлення самоврядування у всіх країнах відбувається шляхом нормативного розв'язання і досягнення цілей розвитку місцевих громад, з одного боку, і державними органами місцевої влади, що переслідують загальнодержавні цілі, з іншого боку. До того ж постійно виникає питання про те, чи здійснює територіальна громада специфічні, відмінні від державних, функції управління, чи вона (громада) виконує повноваження органів держави. Оскільки однозначної відповіді на ці запитання поки немає, то еволюція самоврядування, зокрема, і в Україні відбувається на основі таких трьох теоретичних течій: державницької, громадівської і проміжної між ними - так званої державно-громадівської, або теорії муніципального дуалізму.

Встановлено, що становлення місцевого самоврядування відбувається в Україні в напрямку від державницької концепції до громадівської. Сьогодні між цими напрямками встановився певний дуалізм, але з тенденцією до громадівської концепції. Сучасний, хоча і нетривалий, досвід розвитку самоврядування в Україні свідчить, що зміщення акцентів до незалежного від державних структур і вертикальної побудови влади місцевого самоврядування відбувається швидкими (в історичному плані) темпами. Ця тенденція притаманна Україні з давніх часів і має під собою історичні традиції минулого та економічні, правові, фінансові, організаційні засади сьогодення. Ці теоретичні висновки підтверджуються також практикою самоврядування в Донецьку і Донецькій області.

Самоврядування, як гасло, як ритуальне явище, що характерне сьогодні для України, тим швидше перетвориться на дійовий засіб соціально-економічних змін, чим скоріше місцеві органи влади і органи самоврядування отримають відповідні важелі управління у вигляді економічних, фінансових, матеріальних і владних ресурсів.

Серед останніх, перш за все, треба назвати комунальну власність. Її формування сьогодні відбувається в досить невизначеному теоретичному полі і здійснюється на практиці фрагментарно, значною мірою методом спроб і помилок. Проведене дослідження, одним з результатів якого є розробка концепції формування і управління комунальної власності в місті, свідчить: метод перерозподілу, а вірніше, “переписування” державної власності в комунальну, хоча і можливий, і виправданий на певних етапах структурної перебудови, все ж таки є паліативним; радикальним способом формування комунальної власності може стати її створення за рахунок місцевих бюджетів. Другий висновок - комунальна власність матиме перспективи для свого розвитку лише за умов рентабельного функціонування підприємств комунальної власності. Мова не йде про те, що всі галузі комунального господарства повинні існувати за рахунок самоокупності. Певні з них завжди існували і будуть існувати за підтримки місцевих бюджетів. Але в цілому комунальне господарство повинно бути прибутковим. Додержання цієї умови - обов'язковий момент місцевого самоврядування, порівняно незалежного формування місцевих бюджетів.

Місцевий бюджет є також головним чинником становлення і розвитку самоврядування, реального управління соціально-економічним розвитком міст. Дослідження показали, що місцеві податки і збори повинні стати основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів. З 4-6% надходжень з місцевих податків і зборів до міських бюджетів, що спостерігаються сьогодні в Україні, їх частка повинна зрости. Як свідчать виконані теоретичні розробки і практичні розрахунки їх питома вага повинна становити 40-60% надходжень до місцевих бюджетів.

Комунальна власність в Україні є різновидом державної власності. Місцеві органи самоврядування не стали ще повноправними власниками майна. Це свідчить про те, що муніципалізація в Україні проведена лише формально. Тому наступним кроком у проведенні муніципалізації повинно стати формування комунальної власності як реальної економічної основи місцевого самоврядування.

Основними способами формування комунальної власності можуть бути: викуп або безплатна передача майна державою чи іншими суб'єктами права власності; створення нових об'єктів власності в результаті розширеного відтворення. Впровадження інституту комунальної власності буде сприяти чіткості взаємовідносин Рад із іншими суб'єктами власності, як це має місце в зарубіжних країнах.

Роздержавлення і приватизація є одним з найбільш дійових засобів удосконалення складу та структури комунальної власності. Разом з тим специфічні умови функціонування комунальної власності жорстко обмежують пряму приватизацію комунальних підприємств і передачу їх у повне розпорядження приватних власників. Більшість комунальних об'єктів, які надають населенню безкоштовні послуги, повинні назавжди залишитися в комунальній власності і не можуть бути приватизовані.

Управління соціально-економічним розвитком міст, особливо шахтарських, в умовах побудови демократичної держави можливо лише при свідомій і добровільній участі в цьому процесі населення. Причому, не декларованому, а реальному. Це потребує не лише гасел в засобах масової інформації, а створення нового для нашої держави механізму участі населення в управлінні містами.

Як показали дослідження (соціологічні опитування, власний досвід роботи) довіра населення до влади сьогодні дуже низька. У кількісному вимірі вона визначається 2-3% (в межах помилки). Тобто довіра відсутня. Без повернення довіри населення до владних структур будь-які заходи останніх приречені на невдачу. Розробка плану повернення довіри населення до уряду, місцевої влади, створення механізму її реалізації є для шахтарських міст найпріоритетнішим завданням. Для цього потрібно сприяння створенню різних структур самоорганізації населення: не формальних, а реально діючих. Довіра - сьогодні безпосередня продуктивна сила. Треба зважити на те, що у населення складається імідж всієї влади через спілкування з місцевою. З цього і треба виходити: повернення довіри населення до владних структур через діяльність місцевих рад, місцевих органів виконавчої влади, органів самоврядування є для шахтарських а, мабуть, і для всіх інших міст України найактуальнішим завданням соціально-економічної ситуації.

Аналіз існуючого правового та нормативно-методичного забезпечення системи управління комунальною власністю великого міста свідчить про наявність у цій сфері суттєвих недоліків та недоробок.

По-перше, чинне законодавство України містить ряд протиріч, які обумовлюють невизначеність щодо самої комунальної власності та наявність дублювання управлінських функцій щодо об'єктів комунальної власності. По-друге, на рівні міських органів влади ще й досі відсутній ряд нормативних, установчих та методичних документів, які б чітко регламентували процес управління об'єктами комунальної власності. Це призводить до дублювання функцій управління, неузгодженості на різних рівнях управління і т.і. Не для всіх структурних підрозділів міських органів управління (держадміністрації, виконкоми) розроблені положення, які регламентують конкретні функції, права та обов'язки управлінь, відділів та враховують зміни в чинному законодавстві і соціально-економічному розвитку країни. Суттєві недоліки мають також статути комунальних підприємств та контракти, що укладаються між органами міської влади та керівниками комунальних підприємств, організацій та установ. Виходячи з сьогоденних реалій економічного життя з урахуванням існуючих недоліків, виникла нагальна потреба розробки та удосконалення нормативно-методичного забезпечення процесу управління комунальною власністю великих міст. У першу чергу це стосується прийняття новітніх законодавчих актів на рівні Верховної Ради України.

Механізм управління виробничими комунальними структурами великого міста - це система заходів, методів та установ, цілеспрямована дія яких забезпечує функціонування виробничих комунальних структур у господарстві міста з урахуванням його специфіки. Він відображає динамічний стан системи управління, обумовлює ступінь її гнучкості, сприйнятливості до зміни соціально-економічних умов розвитку великого міста. Це потребує визначення оптимальної структури органів управління, чіткого розподілу функцій на всіх рівнях управління, застосування найбільш доцільних методів управління.

Структура управління комунальною власністю великого міста може розглядатися з двох точок зору. Перша - це громадсько-політичне управління, розподіл функцій і взаємодія між органами представницької і виконавчої влади по вертикалі і горизонталі. Друга - адміністративно-економічне управління, розподіл функцій та взаємодія між спеціальними, функціональними органами виконавчої влади.

Важливим інструментом регулювання розвитку міста в умовах ринку стають економічні методи управління. Ефективне застосування податкового, кредитного, дотаційного та субвенційного регулювання, а також інвестування, приватизація та роздержавлення повинні стати важелями прискорення темпів економічного росту, розвитку соціальної та виробничої інфраструктури великих міст, відтворення робочої сили.

Управління виробничими комунальними об'єктами міста, його структури повинні будуватись таким чином, щоб виконати двоєдину задачу. З одного боку, забезпечити достатню матеріальну інфраструктуру міського самоврядування, захистити інтереси комплексного розвитку міста як великого єдиного соціально-економічного організму, сприяти забезпеченню соціально-гарантованого життєвого рівня населення. З другого боку - забезпечити ефективне керівництво майновими виробничими комплексами в умовах суперечливості перехідного періоду до ринкової економіки, виходячи з повної господарської самостійності учасників ринкових відносин, необхідності сприяння підприємництву, поширення ділової активності.

Організаційна структура управління об'єктами комунальної власності великого міста, її внутрішня будова потребує спрощення. Вона повинна базуватися на раціоналізації взаємозв'язків між підрозділами, на уточненні сфер та напрямків їх діяльності, на подоланні необгрунтованої централізації деяких функцій управління, на ліквідації зайвих управлінських структур.

Для забезпечення життєдіяльності міст слід було б більш чітко розмежувати компетенцію, функції та обов'язки держави і органів місцевого самоврядування, а також необхідно визначити джерела для фінансування виконання власних повноважень, делегованих їм державою. Потребує підвищення ролі місцевих податків і зборів, що вимагає розширення повноважень органів місцевого самоврядування щодо їх переліку і розмірів.

Для удосконалення бюджетних відношень доцільно розширити перелік місцевих податків і зборів. Встановлення двох меж кожного податку - мінімальну і максимальну, - дасть можливість місцевим Радам диференціювати окремі ставки податків. Доцільно також визначити обов'язковий перелік податків, який повинен бути введений на кожній території. Слід було б наділити місцеві Ради правом введення на своїй території податків, не передбачених Декретом про місцеві податки та збори, якщо вони мають економічне обгрунтування і не зачіпають соціальні права громадян. Створення при міськвиконкомах відділів місцевих податків і зборів, які займалися б питаннями контролю за надходженням місцевих податків і зборів, дозволить поліпшити ситуацію в бюджетних відношеннях міст.

Cеред заходів, які можуть бути віднесені до умов сприяння соціально-економічному розвиткові Донецька та інших шахтарських міст Донецької області, необхідно назвати:

Визначення мінімального рівня соціальних потреб на душу населення, необхідного для розрахунку мінімального розміру міських бюджетів;

Впровадження в практику порядку, при якому вилучення доходів із бюджетів шахтарських міст здійснюється лише у тих випадках, коли вони (доходи) перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету.

Природно, що розповсюджувати таку практику на всі без винятку територіально-адміністративні підрозділи України недоцільно. Це - захід тимчасовий і локальний. Його використання виправдано лише при вирішенні гострих соціально-економічних і екологічних кризових ситуацій в регіоні. Саме така ситуація склалася сьогодні в Донецькій міській агломерації.

Розглядаючи вільні економічні зони з точки зору розміщення продуктивних сил необхідно мати на увазі, що, визначаючи ту чи іншу частину території країни в якості вільної економічної зони для досягнення конкретної мети, держава досягає її, розвиваючи там конкретні галузі економіки. При цьому вона використовує наявні там фактори виробництва і залучає недостаючі як із своєї території, так і з інших країн. Результатом такої діяльності держави неминуче є зміни в розміщенні продуктивних сил, економічних потенціалів окремих регіонів і країни в цілому.

Метою створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для організації нових робочих місць та працевлаштування персоналу, що вивільняються у зв'язку із закриттям, перепрофілюванням гірничовидобувних та інших підприємств, впровадження нових технологій, модернізація діючих виробництв, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури.

Розробку проекту створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності здійснено на основі комплексного підходу: встановлення спеціального митного режиму та податкових пільг на окремих територіях, зонування та запровадження спеціального режиму для окремих, насамперед новостворюваних підприємств, які відповідають певним критеріям (як-то реалізація інвестиційного проекту в пріоритетних галузях (підгалузях), виробництвах, обсяг інвестицій, працевлаштування вивільнених з гірничодобувних та інших підприємств робітників). За результатами проведеного аналізу здійснено вибір територій та спеціалізації економічних зон. З огляду на достатньо високий рівень наукового потенціалу, професійної підготовки робітників та спеціалістів, наявності розвиненої виробничої інфраструктури, і, в першу чергу, близькості до міжнародного аеропорту, пропонується створення спеціальної економічної зони «Донецьк» у м. Донецьку. Територія, яка визначена для створення зазначеної зони, незабудована і згідно з планом розвитку міста, відведена для промислової забудови. Створення на цій території технопарку спрямоване на розвиток нових сучасних високотехнологічних підприємств для виробництва товарів на експорт та поставок на внутрішній ринок, а також імпортозамінюючих виробництв.

Вибір місця для створення спеціальної економічної зони «Азов» у м. Маріуполі зумовлено сприятливими умовами для розташування зовнішньоторговельної зони. Створення цієї зони буде сприяти відновленню втрачених обсягів вантажоперевезень, насамперед транзитних. На території спеціальної економічної зони «Азов» будуть здійснюватися операції з обслуговування транзитних вантажів, зберігання, сортування, лакування, доробки, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, виробництва товарів, а також розміщення підприємств, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для їх експорту тощо.

Спеціальним уповноваженим органом управління спеціальними економічними зонами та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності є Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності, яка утворюється Донецькою обласною радою.

Створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у Донецькій області дозволить здійснити технічне переозброєння базових промислових комплексів, які є основою економіки України, забезпечити їх стабільну роботу та зміцнити позиції на зовнішніх ринках. Відтворення роботи галузей паливно-енергетичного комплексу сприятиме послабленню енергетичної кризи в країні, нормалізації електропостачання промислових, комунально-побутових споживачів та населення.

Оптимальна потреба у інвестиціях на 1998-2025 роки становитиме понад 59 млрд. грн., в тому числі на створення нових виробництв - біля 10 млрд. грн., решта необхідна для поновлення, технічного переозброєння та модернізації існуючих на територіях пріоритетного розвитку підприємств за програмою реконструкції.

У найближчі 10 років буде створено біля 200 тис. нових робочих місць, що забезпечить перетік робочої сили з підприємств базових галузей, які реструктуризуються. Прогнозується пріоритетне надходження інвестицій в машинобудівний комплекс для освоєння принципово нового обладнання з розробки родовищ корисних копалин, обладнання для металургійної, хімічної, нафтохімічної, нафтової та газової промисловості, сільського господарства та складної побутової техніки. Особливу важливість для Донбасу будуть мати інвестиції на відновлення та охорону навколишнього природного середовища.

Залучити іноземний капітал у необхідному обсязі можливо лише за умов надання суттєвих пільг та достатніх гарантій нормальної роботи. Все це дозволить досягти обсягів промислового виробництва докризового 1990 року при прогресивних галузевих структурних зрушеннях. Випереджаючими темпами зростатиме виробництво товарів народного споживання, річний обсяг якого у 2025 році збільшиться проти 1997 року майже у 8 разів.

Найбільший середньорічний приріст обсягів виробництва - більше 900 млн.грн., або 4,4 відс. на рік (в 2011-2025рр. - 1,6 % на рік) буде досягнутий в період з 2001 до 2010 року. Прибуток усіх новостворених виробництв при цьому перевищить 135 млн.грн. на рік.

Загальна сума надходжень до бюджетів всіх рівнів за прогнозними оцінками з урахуванням пільг, які пропонуються, складе понад 20 млрд.грн. за 1998-2025 роки, в тому числі з податку на прибуток становитиме 1,7 млрд.грн., податку на додану вартість (з урахуванням експорту продукції) - 3,8 млрд.грн., прибуткового податку з громадян - 11,2 млрд.грн.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження організаційно-економічних основ управління розвитком міст дало можливість зробити ряд висновків та рекомендацій, що мають теоретичне та практичне значення, а саме: