Історія появи логістики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія появи логістики в Україні сягає в часи колишнього Радянського Союзу, хоча сам термін «логістика» на цій території почав широко використовуватися фахівцями лише з кінця 80-х років ХХ ст. Раніше панівною була точка зору, що такі методи, як логістика є виключно засобами наживи капіталістичних фірм і тому не потрібні для соціалізму, оскільки народногосподарські інтереси стоять вище від інтересів окремих підприємств. постачання збут матеріальний економічний

Між тим, інтегровані концепції управління постачанням, виробництвом і збутом як єдиним матеріальним потоком на окремих підприємствах розроблялись, і цей передовий досвід пропагувався. Наприклад, система безперервного оперативного планування та управління виробництвом була впроваджена в березні 1962 р. на Новочеркаському електровозобудівному заводі («добово-комплектна система», «новочеркаський метод»). Відповідно до цього методу була створена безперервна інформаційна система -- картотеки пропорційності в кожному підрозділі, робота всіх ланок підлягала ритму, заданому єдиним наскрізним планграфіком підприємства. Якщо не вдавалося впровадити добово-комплектну систему на всіх стадіях виробництва, то фахівці пропонували використовувати її тільки для оптимізації процесів постачання підприємств. Добово-комплектна система виробництва не знайшла масового використання з ряду причин. Головна з них -- існування державної централізовано-розподільчої системи матеріально-технічного постачання. У тих умовах практично неможливо було забезпечити надходження матеріальних ресурсів «точно вчасно». Тому аритмічна робота на наступних етапах виробництва і товароруху була зумовлена та запрограмована.

На початку 70-х років використання системного підходу було домінуючою методологією світової економічної науки. В межах цієї тенденції, у той же період, в Радянському Союзі видаються перекладні роботи, в яких з'являються синонімічні поняття «управління матеріальними ресурсами», «управління матеріалами», «управління матеріальним потоком», «рохрематика». В цих публікаціях відзначалося, що «Рохрематика -- це наука про управління матеріальними потоками, які беруть свій початок біля джерел сировини і проходять багато стадій оброблення, включаючи розподіл кінцевого продукту. …Мета рохрематики полягає в тому, щоб скоротити загальний час проходження (цикл) матеріального потоку і загальні витрати, що відносяться до цього потоку». Радянська економічна наука продовжувала пошук «рятівних рецептів» підвищення ефективності виробництва, широко використовуючи системний підхід, який забезпечував би ефективну комплексну організацію всього процесу виробництва -- від постачання підприємства до поставок готової продукції споживачеві.

У СРСР протягом 80-х років було досягнуто значних результатів у практичному втіленні концепції управління матеріальним потоком на всіх ієрархічних рівнях економічної системи. В умовах адміністративно-командної системи, де народногосподарський комплекс розглядався як одне підприємство, а уряд -- як його адміністрація, такий науковий підхід був коректним і доцільним. Наприклад, на макрорівні успішно вирішувалися проблеми управління матеріальним потоком на транспортних вузлах (Одеса порт, Ленінград порт та ін.), де узгоджувалися матеріальні та інформаційні потоки різних міністерств. Основою міжвідомчої координації стала операційна система, що ґрунтувалася на єдиному оперативно-календарному плані. Така форма порушення «відомчих бар'єрів» забезпечувала розробку і вибір раціонального варіанту транспортування вантажів.

На мезорівні проявом концепції управління матеріальним потоком було впровадження Міністерством шляхів сполучення СРСР (на полігоні Південної та Південно-Східної залізниць при перевезенні руди із Стойленського та Лебединського гірничо-збагачувальних комбінатів на Новолипецький металургійний комбінат) єдиної міжгалузевої технології «Ритм», яка розрахована на організацію перевезень сировини та палива між безперервно діючими великими виробниками і споживачами продукції за системою «точно вчасно».

На мікрорівні концепція управління матеріальним потоком впроваджувалася на промислових підприємствах. Так, на Ленінградському оптико-механічному об'єднанні було розроблено відповідну систему, яка дозволяла збільшити гнучкість виробництва, істотно не підвищуючи витрат. Вона включала створення постійних замкнутих контурів руху матеріалів; збільшення кіль кості можливих суміжних ділянок комплектації; організацію планування, виходячи з раціональних схем руху матеріалів. На Московському автозаводі ім. Ленінського комсомолу було створено інформаційну систему контролю руху матеріалів уздовж головного конвеєра.

У кінці 80-х -- на початку 90-х років почали здійснюватися енергійні спроби здійснити перехід від командно-адміністративної до ліберально-індикативної економічної системи. У зв'язку з цим у фаховій літературі з'являється новий термін «логістика», який уже широко використовувався іноземними спеціалістами.

Презентація терміна «логістика» сталася в 1988 р. в Ленінграді, де з 29 листопада по 6 грудня відбулася Міжнародна виставка «Логістика-88». Логістика там трактувалася як наука і практика управління матеріало-потоками. В 1989 р. у журналі «Подъёмно-транспортная техника и склады» вперше з'явилася рубрика «Логістика», яка відкрилася статею «Логістика -- нова наука». У 1990 р. рубрика «Логістика: теорія і практика» виникла в журналі «Материально-техническое снабжение» і потім вона була збережена в його правонаступнику -- журналі «РИСК». В листопаді 1989 р. за ініціативою редакцій журналів «Подъёмно-транспортная техника и склады» і «Материально-техническое снабжение» було проведено перший у колишньому СРСР науково-практичний семінар на тему: «Логістика: проблеми та перспективи». У Москві в червні 1991 р. на установчій конференції було створено Всесоюзну асоціацію логістики. Після розпаду СРСР її правонаступником стала Асоціація логістики Російської Федерації. Зараз в Україні регулярно проводяться конференції, семінари, присвячені теоретичним і практичним проблемам використання логістики. У вищих навчальних закладах викладається дисципліна «Логістика». Деякі українські фахівці починають використовувати терміни «макро- і мезологістика». Вперше думка про існування макрологістики була опублікована в колективній монографії «Ринок і логістика». Ця перша в СНД наукова праця з проблем логістики вийшла під егідою Асоціації логістики Росії. Її авторський колектив переважно складався з учених Інституту досліджень товароруху і кон'юнктури оптового ринку, який став правонаступником Науково-дослідного інституту матеріально-технічного постачання Госпостачу СРСР. Позиція інституту практично завжди полягала в розгляді усіх питань крізь призму макроекономічних процесів. Фахівці, що більше чверті сторіччя були пов'язані з розробкою рекомендацій з удосконалення загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання, думається, просто з інерції мислення, необґрунтовано перенесли концепцію логістики на макроекономічний рівень. В багатьох працях думка про існування макро- і мезологістики трапляється й нині.

Тобто деякі українські вчені вважають, що поряд з мікрологістикою існують макрологістика -- як інфраструктура економіки країни чи групи країн, та металогістика -- інфраструктура економіки регіону. Сферою такого застосування, на їх погляд, має бути управління національними і регіональними ресурсопотоками, вирішення проблем раціональної організації транспортних потоків, розвиток шляхів сполучення, комплексів по перевалці та обробленню вантажів, розвиток інформаційної інфраструктури. Проте немає ніяких підстав для ототожнення понять «ринкова інфраструктура» країни чи регіону з поняттям «логістика». Кожне з них має специфічні цільову спрямованність, економічну сутність та зміст. Не наводиться достатньо переконливих аргументів можливості такої інтерпретації концепції та методології логістики.

Неможна ідентифікувати поняття «інфраструктура держави» і «макрологістика», «інфраструктура регіону» і «мезологістика», «місцева інфраструктура» і «муніципальна логістика». Під інфраструктурою розуміють сукупність матеріально-технічних систем (об'єктів), що забезпечують виконання основних функцій у різних сферах та галузях діяльності. Тобто інфраструктура -- це комплекс організацій різної галузевої належності, а логістика -- комплекс видів діяльності (інтегрована функція).

Можна натрапили на відверто помилкові точки зору, згідно з якими до суб'єктів макрологістики відносять постачальників, транспорт, оптових посередників, споживачів тощо, а до суб'єктів мікрологістики -- функціональні відділи підприємства: закупівлі, планування й організації виробництва, збуту та ін., а мезологістикою називають логістику корпорації. Загальновідомо, що підприємство з його функціональними підрозділами чи корпорація -- це мікроекономічний рівень.

Деякі фахівці проблему створення транспортних коридорів на території України відносять до макрологістики. Дійсно, глобальні політичні, економічні та соціальні зміни у світовій спільноті вимагають перегляду поглядів на оптимізацію господарських міжнародних зв'язків. Безумовно, Україна зацікавлена у створенні сучасних транспортних коридорів та мережі прикордонних переходів з високою якістю і широким набором сервісу. Проте ця проблематика у вузькому розумінні безпосередньо пов'язана з проблемою розвитку транспортно-шляхового комплексу держави, а в широкому розумінні -- з питанням державної підтримки розвитку ринкової інфраструктури країни. Але це не логістика, хоча вирішення цих проблем і дасть можливість удосконалювати логістичну діяльність підприємств за рахунок скорочення витрат на виконання зовнішньоекономічних операцій і поліпшення логістичного сервісу.

Вчені і практичні працівники користуються також поняттям «глобальна логістична стратегія». Воно трактується вкрай неадекватно -- як інтеграційна діяльність країн Європейського Союзу (ЄС). Доцільніше було б трактувати це поняття як євро логістика -- процес впровадження на підприємствах країн ЄС універсальних європейських стандартів у сфері логістики. Отже, євро логістика -- це логістична діяльність підприємств, що здійснюється за стандартами ЄС. У сучасних економічних умовах, на відміну від часу існування адміністративно-командної економіки, логістику є сенс розглядати лише на мікроекономічному рівні, і це підтверджується всіма її класичними визначеннями та даними західних фахівців. Так, при опитуванні представників 500 німецьких підприємств базовими завданнями логістики було названо вдосконалення таких мікроекономічних процесів, як: розташування -- 63 %; внутрішніх перевезень на підприємстві -- 64 %; збуту -- 84 %; складування -- 83 %.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, маючи вплив на ринкові процеси, не є суб'єктами господарювання і ланками логістичного ланцюга. Вони безпосередньо не займаються закупками, підтримкою виробництва, фізичним розподілом, навантаженням, розвантаженням, складуванням, транспортуванням, утилізацією, сервісом та ін. Тому в їхній структурі є абсурдним створення логістичної системи. У цьому зв'язку вряд чи коректно ототожнювати державну підтримку для створення умов ефективного функціонування підприємств з логістичною діяльністю органів влади. Методи державного управління включають: державне прогнозування; науково-методичне забезпечення розвитку; пряме і опосередковане управління за допомогою економіко-правових методів, а їх ніяк не можна вважати інструментами логістики. Логістика є економічною категорією, яка відображає процеси, що відбуваються тільки в діяльності суб'єктів господарювання. Реалізація її концепції, методології і технології забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Взагалі, впровадження логістичного підходу в діяльність українських підприємств передбачає вирішення трьох проблем:

* освоєння накопичених світовою наукою знань;

* введення їх у науковий обіг і процес викладання;

* адаптація запозиченних знань до економічних реалій держави.

Незважаючи на те, що на момент появи суверенної України в теорії логістики вже був накопичений хоча і незначний, але все-таки певний багаж знань, фахівці тільки наближуються до вирішення першого завдання. Основні помилки, яких припускаються фахівці, можна розподілити на три групи:

* перша -- підміна предмету дослідження. Замість того, щоб аналізувати і давати пропозиції щодо удосконалення логістичної системи, розглядається сукупність її компонентів. З'являються навчальні посібники і монографії, яким властивий поверхневий розгляд суми традиційних загальновідомих функціональних галузей логістики без взаємозв'язку між ними, що видається за логістику. Такий погляд збіднює знання про функції, операції та компоненти логістики і не дає уявлення про саму логістику. Це є регресом порівняно з минулим, оскільки фундаментальні праці з функціональних галузей логістики відкидаються, а відповідні розділи в нових посібниках скорочені і мають мінімум потрібної інформації;

* друга помилка -- досить часто трапляються праці, в яких відсутнє глибоке розуміння суті логістики як інструменту ринкової економіки, що існує тільки у формі логістичної системи підприємства. Результатом такого нерозуміння є плутанина в тлумаченнях;

* третя -- оскільки матеріальний потік має між функціональний синтетичний характер, то як різновиди логістики виділяють закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну, складську, інформаційну та інші логістики. При цьому абсолютно незрозуміло, чим, скажімо, закупівельна логістика відрізняється від матеріально-технічного постачання чи розподільча логістика -- від збуту. Кожен з названих і не названих компонентів логістики достатньо повно вивчений і описаний у спеціальній літературі. Новизна ж логістичного підходу полягає в системній інтеграції і координації, в розгляді механізмів їх динамічної взаємодії з метою досягнення потрібного результату. Тому є сенс приєднатися до точки зору, щоб більш коректно вести мову не про види логістики, а про її функціональні галузі.

Размещено на Allbest.ru