Главная
Коллекция "Revolution"
Экономика и экономическая теория
Продуктивність праці як шлях підвищення ефективності виробництва
Продуктивність праці як шлях підвищення ефективності виробництва
Роль продуктивності праці в економічному зростанні підприємства, резерви її підвищення. Показники, методи виміру рівня. Управління продуктивністю праці, фактори її росту. Розрахунок показників використання, відтворення та стану основних виробничих фондів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.09.2013 |
| Размер файла | 523,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ
ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
Факультет,, Обліку і організації управління персоналом”
Кафедра управління персоналом, менеджменту та економіки праці
КУРСОВА РОБОТА
З навчальної дисципліни ,,Економіка підприємства”
на тему: Продуктивність праці як шлях підвищення ефективності виробництва
Виконав студент
2 курсу, Разуменко С.О.
Науковий керівник
к. е. н. Богоявленський О.В.
Харків 2012
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Продуктивність праці як економічна категорія
- 1.1 Ефективність та продуктивність праці
- 1.2 Показники продуктивності праці
- 1.3 Методи виміру рівня продуктивності праці
- Розділ 2. Шляхи і методи підвищення продуктивності праці
- 2.1 Фактори росту продуктивності праці
- 2.2 Резерви підвищення продуктивності праці
- 2.3 Управління продуктивністю праці
- Розділ 3. Практична частина. Розрахунок показників використання, відтворення та стану основних виробничих фондів
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність дослідження. На даний момент українське суспільство зосереджене на вирішенні проблем стабілізації соціально-економічного стану в країні і формуванні ринкового середовища. Одним з найважливіших чинників, що сприяють пожвавленню економіки, є позитивне зрушення у динаміці продуктивності праці, тому вкрай необхідним є активний пошук шляхів виходу з несприятливої ситуації. Підвищення продуктивності праці є пріоритетним напрямом розвитку країн з ринковою економікою.
Економічна криза, що вразила країну, істотно відбилася на ефективності виробництва, призвела до різкого зниження економічної активності. У цих умовах збільшення результативності трудових витрат є реальний спосіб, що дозволяє в стислі терміни подолати негативні тенденції в економічній динаміці.
Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".
Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво.
Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.
Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві.
продуктивність праця виробничий фонд
Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.
Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.
З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:
1) живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
2) минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, споруди тощо - частково).
Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.
У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.
Метою курсової роботи є дослідження продуктивності праці, її ролі в економічному зростанні підприємства, а також аналіз і резерви росту продуктивності праці на підприємстві.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:
1) дослідити основні теоретичні положення дослідження продуктивності праці;
2) провести розрахунки.
Розділ 1. Продуктивність праці як економічна категорія
1.1 Ефективність та продуктивність праці
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.
Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:
1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).
Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.
Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці.
Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.
Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США [8, 98].
Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель "пастки" низької продуктивності на рис. 1.1.
Рис.1. 1. Модель "пастки" низької продуктивності праці [8, 99]
Модель показує причинний зв'язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.
Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.
Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:
1) стратегічну - підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;
2) найближчу - підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.
В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної ЇЇ якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці.
Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.
В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.
У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці [4, 179с.].
Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) - збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використанім праці.
Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо [6, 191].
Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.
Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат [6].
1.2 Показники продуктивності праці
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.
Темпи зростання продуктивності праці в Україні порівняно з іншими країнами світу також є низькими. В Україні рівень продуктивності праці, розрахований за ВВП, у 2010 р. зріс на 3,9 % після падіння в 2009р. на 12,6 %, що є значно гіршим показником порівняно з країнами пострадянського простору. Скажімо в Естонії продуктивність праці у 2010 р. підвищилася на 8,3 % після падіння в 2009 р. на 4,5 %, у Литві - на 7,1% проти 8,9 %, Латвії - 4,8 % та 5,2 %, Казахстані - 4,0 % та 5,2 % відповідно. У Російській Федерації темпи зростання продуктивності праці в 2010 р. були нижчим ніж в Україні, склавши 3,1 %, але такому рівню зростання передувало менше падіння цього показника в 2009 р. усього на 6,0 %38.
Зрозуміло, що рівень продуктивності праці напряму корелюється з оплатою праці. Протягом останнього десятиліття в Україні відмічаються відносно високі темпи зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати, що у більшості своїй пов'язано з постійним підвищенням встановленого законодавством рівня мінімальної заробітної плати (з 118,0 грн. у 2000 р. до 605 грн. у 2008 р.), тобто політичним фактором, а не з підвищенням рівня продуктивності праці, тобто економічним чинником. Водночас, у міждержавних зіставленнях за цим показником Україна також має далеко не найкращі позиції. Порівнювати заробітну плату працівників України більш-менш коректно лише з відповідним показником, характерним для країн СНД. Так, у 2000 р. у рейтингу 10-ти країн СНД за розміром середньомісячної номінальної заробітної плати Україна посідала 6 місце, тоді як у 2005 р. - 5, а у 2010 р. - 4 місце.
Стан справ з оплатою праці на фоні низьких темпів зростання номінальної заробітної плати отримує ще більш негативне забарвлення в умовах низького приросту реальної заробітної плати в Україні порівняно з країнами СНД. Реальна заробітна плата в динаміці відображає зміни купівельної спроможності номінальної заробітної плати з урахуванням темпів інфляції, що характеризує матеріальну складову якості життя населення, зокрема зайнятого суспільно корисною працею [16].
Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
1) одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
2) повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
3) забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
4) показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво [8, 101]:
, (1.1)
де, В - виробіток;
Q - обсяг виробленої продукції;
Т - затрати робочого часу.
Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку) [8, 101]:
, (1.2)
де Тр - трудомісткість на одиницю продукції;
Q - обсяг виробленої продукції;
Т - затрати робочого часу.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості - національного доходу - за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
1) виробіток на одну відпрацьовану людино-годину - годинний;
2) виробіток на один відпрацьований людино-день - денний;
3) виробіток на одного середньооблікового працівника - річний (квартальний, місячний).
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Індекс денного виробітку дорівнює добутку індекса годинного виробітку на індекс використання робочого часу протягом зміни. В той час як індекс річного виробітку знаходиться як добуток індекса денного виробітку на Індекс кількості явочних днів протягом року.
Таким чином, до основних показників продуктивності праці належать виробіток і трудомісткість.
1.3 Методи виміру рівня продуктивності праці
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).
Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).
Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудування та ін.).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.
Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.
Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.
Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.
Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.
Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.
Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий - обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.
З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції - новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці) [8, 104]:
Чп = Qв - Мв, (1.3)
де, Чп - обсяг чистої продукції;
Qв - обсяг валової продукції;
Мв - матеріальні витрати.
Чп = Зп + Пр, (1.4)
де, Зп - заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;
Пр - прибуток підприємства.
Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості. У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).
Проте використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку. Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно-чистої продукції. Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.
Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так [8, 105]:
НЧП = Пі Ч Нч. п. і, (1.5)
де,
Пі - план випуску і-х виробів, шт.;
Нч. п. і - норматив чистої продукції на і-й виріб, грн.;
п - кількість найменувань виробів за планом. Норматив чистої продукції на виріб визначається [8, 105]:
Нч. п. і = Зв. р (1 + Кз) + Пн, (1.6)
де Зв. р - заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;
Кз - коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;
Пн - нормативний прибуток, грн.
Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.
Отже, основними методами виміру рівня продуктивності праці є:
1) натуральний;
2) трудовий;
3) вартісний (грошовий).
Розділ 2. Шляхи і методи підвищення продуктивності праці
2.1 Фактори росту продуктивності праці
Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:
1) матеріально-технічні;
2) організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
3) соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.
Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.
Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
1) упровадження комплексної механізації та автоматизації;
2) удосконалення технології виробництва;
3) хімізація виробництва;
4) зростання рівня електроозброєності.
Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт.
Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.
На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.
Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.
Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.
Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.
Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.
Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та ін., надміцні матеріали тощо.
Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.
Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.
В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. За оцінками організації Conference Board продуктивність праці в країнах СНД істотно відстає від інших країн, що розвиваються.
Міжнародна організація Conference Board оприлюднила дані про ситуацію з продуктивністю праці в різних країнах світу. За оцінками організації в 2010 р. продуктивність праці в середньому по світу зросла на 3,3%. Роком раніше спостерігалося зниження цього показника на 1,2%.
Фахівці Conference Board вимірюють продуктивність праці як світовий ВВП з розрахунку на одного зайнятого. У 2010 р. світовий ВВП з поправкою на інфляцію виріс на 4,8%, а зайнятість зросла на 1,5%.
Найшвидше продуктивність праці зростала в Китаї та Індії (на 8,7 і 5,4% відповідно). Бразилія (4%) випереджає інші латиноамериканські країни (середній показник по регіону - 3,2%).
Продуктивність праці в країнах СНД в 2010 році повернулася до зростання після помітного зниження в 2010 році. Росія, зокрема, в минулому році показала зростання в 3,1% в порівнянні з падінням на 6% в 2009 році. Тим не менш, цей показник істотно нижчий, ніж показники інших країн, що розвиваються.
Дані щодо України в дослідженні окремо не винесені. Наша країна займає одне з останніх місць за рівнем продуктивності праці в світі. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей [16].
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:
1) екстенсивним - збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
2) інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.
Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.
У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.
Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.
Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.
Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %.
Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.
Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.
У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відіграти фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.
Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.
Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.
Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма [8, 113]:
Пп = Фо Ч Фв, (2.1)
де Пп - продуктивність праці;
Фо - фондоозброєність;
Фв - фондовіддача.
Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва) - Км. р (в)
, (2.2)
де Км. р (в) - коефіцієнти механізації робіт (виробництва)
Qм - обсяг робіт, виконаний механізованим способом;
Q - загальний обсяг робіт;
Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.
Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:
1) удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);
2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
3) удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:
1) розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;
2) приватизація державної власності;
3) розвиток середнього і малого підприємництва;
4) надання повної економічної свободи державним підприємствам;
5) диверсифікація виробництва;
6) залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
7) розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності.
Таким чином, існують три групи факторів, що суттєво впливають на рівень продуктивності праці:
1) матеріально-технічні;
2) організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
3) соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
2.2 Резерви підвищення продуктивності праці
Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Види резервів щодо сфери виникнення та щодо часу використання показані на рис.2.1.
Рис.2.1 Резерви зростання продуктивності праці [7, 116 с.]
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.
Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.
Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.
Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:
1) резерви зниження трудомісткості продукції;
2) резерви поліпшення використання робочого часу.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.
Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:
За рахунок зниження трудомісткості [8, 115]:
, (2.3)
де, Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;
Тм - минула трудомісткість на операцію або виріб;
Тн - нова трудомісткість на операцію або виріб;
За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат) [8, 116]:
, (2.4)
де, т - втрати робочого часу в базовому періоді, %;
п - втрати робочого часу в поточному періоді, %.
За рахунок змін у структурі кадрів [8, 116]:
Іп. з = IпId, (2.5)
де, Іп. з - індекс загальної продуктивності праці;
Iп - індекс продуктивності праці основних робітників;
Іd - індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою [8, 116]:
, (2.6)
де, dп - частка основних робітників у поточному періоді;
dб - частка основних робітників у базовому періоді.
Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.
На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.
Отже, резерви відіграють важливу роль у підвищенні продуктивності праці.
2.3 Управління продуктивністю праці
Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:
вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;
пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;
розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;
розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;
вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.
Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.
Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим.
На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.
Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.
Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах.
Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.
Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.
Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.
Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.
Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи.
...Подобные документы
Значення, завдання та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Методи вимірювання та показники продуктивності праці, фактори і резерви її підвищення. Напрямки впливу на ефективність господарської діяльності підприємства.
курсовая работа [176,3 K], добавлен 28.01.2014Економічний зміст продуктивності праці, її показники та методи вимірювання. Нормативно-правове регулювання процесів управління продуктивністю праці. Аналіз стану продуктивності праці на СТО "Гавань", резерви її підвищення. Оцінка трудового потенціалу.
курсовая работа [307,3 K], добавлен 19.10.2013Показники, методи вимірювання продуктивності праці. Матеріально-технічні фактори підвищення продуктивності праці. Економічне обгрунтування запропонованого заходу та вплив на основні показники діяльності підприємства ДП ВАТ "Київхліб" "Хлібокомбінат № 10".
курсовая работа [222,9 K], добавлен 04.06.2011Переваги використання натурального, трудового та вартісного методів визначення продуктивності праці. Формули розрахунку виробітку продукції, технологічної, виробничої, нормативної трудомісткості. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці.
курсовая работа [82,6 K], добавлен 24.11.2010Поняття і значення продуктивності праці у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Методика визначення показників продуктивності праці. Динаміка показників продуктивності і оплати праці ТОВ АПК "Розкішна", шляхи їх підвищення.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 03.03.2013Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Персонал підприємства. Ефективність праці та резерви її росту. Продуктивність праці: поняття; фактори та резерви зростання продуктивності праці; факторний метод прогнозування праці.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 20.02.2008Сутність поняття "продуктивність" і "продуктивність праці". Показники і методи вимірювання продуктивності праці. Планування росту та фактори зростання продуктивності праці. Визначення трудоємності річної виробничої програми по видах і розрядах робіт.
курсовая работа [83,3 K], добавлен 02.12.2007Поняття продуктивності праці, її фактори, методи виміру. Основи економічного аналізу її показників. Характеристика факторного аналізу. Вплив продуктивності праці на собівартість продукції. Зростання прибутку за рахунок зміни фізичного обсягу виробництва.
курсовая работа [777,4 K], добавлен 22.03.2011Дослідження показників продуктивності праці - ефективності затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Резерви підвищення продуктивності праці.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 05.09.2011Методи визначення рівня ефективності використання підприємством трудових ресурсів, виявлення резервів підвищення продуктивності. Фактори морального і матеріального стимулювання робітників щодо підвищення кваліфікації й раціоналізації виробничих процесів.
курсовая работа [62,9 K], добавлен 27.12.2014Аналіз фінансово-економічної діяльності і рівня ефективності використання трудових ресурсів на ВАТ "Сумський завод продовольчих товарів". Визначення показників і резервів підвищення продуктивності праці. Використання стимулювання, як механізму її росту.
курсовая работа [92,2 K], добавлен 23.07.2010Характеристика підприємства, техніко-економічні показники його діяльності. Аналіз забезпеченості трудовими ресурсами, рівня та динаміки продуктивності праці, використання робочого часу. Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва.
дипломная работа [933,7 K], добавлен 06.02.2013Динаміка і виконання плану продуктивності праці по галузях і в цілому по господарству, за основними видами сільськогосподарської продукції. Аналіз співвідношення темпів росту продуктивності праці і її оплати. Фактори, що впливають на продуктивність праці.
курсовая работа [69,8 K], добавлен 20.03.2012Основні напрямки підвищення ефективності використання основних виробничих фондів. Аналіз забезпеченості підприємства ОВФ і аналіз ефективності їх використання. Характеристика системи управління охороною праці, як підсистеми загальної системи управління.
курсовая работа [116,5 K], добавлен 11.09.2010Фактори, що визначають продуктивність і ефективність праці на підприємстві, основні чинники, що впливають на їх зростання. Наслідки підвищення або зниження продуктивності праці. Основні напрямки підвищення продуктивності і ефективності праці, їх оцінка.
реферат [26,0 K], добавлен 15.08.2009Теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема. Мотивація праці працівників як фактор підвищення її продуктивності.
курсовая работа [66,9 K], добавлен 07.09.2010Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів. Оцінка економічної ефективності використання і відтворення основних фондів на підприємстві. Визначення шляхів підвищення існуючого рівня ефективності використання основних фондів підприємства.
курсовая работа [266,0 K], добавлен 14.09.2012Сутність і значення продуктивності праці, фактори її зростання на підприємстві. Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці. Оцінка стану та факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві ЗАТ "Біллербе", шляхи її підвищення.
курсовая работа [93,6 K], добавлен 16.09.2011Методичні аспекти підвищення продуктивності праці персоналу. Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства. Обґрунтування ефективності зниження ризику за рахунок продуктивності праці персоналу.
курсовая работа [99,3 K], добавлен 07.12.2012Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів - важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Визначення ефективності і заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 08.11.2008
