Основні принципи виробничо-господарської діяльності виробничих підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні принципи виробничо-господарської діяльності виробничих підприємств

План

1. Виробничо-господарська діяльність підприємства, її суть і мета

2. Основні принципи організації виробництва

3. Ефективність виробничо-господарської діяльності підприємств

1. Виробничо-господарська діяльність підприємства, її суть і мета

На всіх етапах розвитку економіки основними економічними одиницями виступають підприємства, фірми. Будучи споживачем факторів виробництва на ринках факторів, підприємства є виробником продукції та її продавцем на ринках товарів та послуг, при цьому головною метою діяльності є отримання максимально-можливої величини прибутку чи соціального ефекту.

Всі товар та послуги, які виготовляються підприємствами, можуть бути об'єднані на таких підставах:

· задовольняють певні потреби споживачів;

· їх виробництво базується на певному комбінуванні виробничих факторів;

· забезпечують раціональне використання ресурсів при виготовленні товарів та наданні послуг.

Виробничий процес по суті, будується на комбінуванні виробничих факторів і є процесом перетворення вхідного потоку ресурсів у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва. З точки зору економіки розрізняють такі основні виробничі фактори: праця, земля (всі види природних ресурсів в широкому розумінні), капітал які у свою чергу доповнюються такими факторами як організація, планування, економічні знання та підприємницькі здібності, тобто вміння з найбільшою ефективності для підприємства застосовувати всі ці фактори. Суть виробничого процесу підприємства показана на рисунку 1.

Підприємства для того, щоб забезпечити собі безперервну роботу повинні купляти на ринках виробничі ресурси, далі, комбінуючи ці виробничі ресурси в процесі виробництва створювати продукцію, яка користується попитом у споживачів та продавати виготовлену продукцію на товарних ринках з прибутком для себе.



Рисунок 1. Модель виробничого процесу

Затрати - це виражена в грошових одиницях потреба у виробничих факторах, які необхідно придбати в процесі виробничої діяльності підприємства для забезпечення випуску продукції.

Випуск - це товари або послуги в грошовому чи натуральному вимірі, які виготовлені підприємством за певний період часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Технологія - це спосіб, який застосовують для сполучення різних факторів виробництва в процесі випуску певного виду продукції.

Для ефективного ведення виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення та функціонування підприємства. Цілі діяльності підприємства можна визначити як кількісно виражений бажаний майбутній стан підприємства.

Визначення цілей господарської діяльності підприємства є важливою складовою стратегічного планування виробництва продукції підприємством. При тому, формування цілей повинно враховувати реальні можливості підприємства і вони повинні досягатися за існуючих умов роботи конкретного підприємства.

Множину цілей можна поділити на два види (рисунок 2).



Рисунок 2. Види цілей підприємства

Різноманітні цілі підприємства утворюють систему цілей, де вони можуть знаходитися в різних ступенях зв'язку між собою. Вони можуть доповнювати одна одну, конкурувати або бути індиферентними одна до одної. Випадок, коли одна ціль (Z1) доповнює іншу (Z2), показаний на рисунку 3.

Рисунок 3. Зв'язки між цілями: доповнюваність цілей

У випадку доповнюваності цілей підвищення ступення досягнення цілі Z1 приводить до підвищення ступеня досягнення цілі Z2. Наприклад: зменшення затрат виробництва приводить до підвищення прибутку.

У випадку конкуренції цілей (рисунок 1.4) реалізація цілей Z1 включає реалізацію цілей Z2.



Рисунок 4. Зв'язки між цілями: конкуренція цілей

Наприклад: зменшення затрат конкурує з підвищенням заробітної плати.

Якщо виконання одних цілей немає ніякого впливу на виконання інших цілей, говорять про індиферентність цілей (рисунок 5)

Рисунок 5. Зв'язки між цілями: індиферентність цілей

Наприклад: зменшення затрат на сировину і матеріали та покращення якості продукції на виході.

Всі цілі знаходяться в ієрархічному зв'язку одна з одною, утворюючи вищі, проміжні та нижчі цілі діяльності підприємства. При тому, що перелік цілей може бути досить значним, найвищою здебільшого є максимізація прибутку підприємства. Проміжною ціллю може бути зниження якогось одного або декількох видів затрат, а нижчою - упорядкування територій, поліпшення роботи допоміжних служб тощо.

Крім того, множину цілей діяльності підприємства можна поділити на виробничі, фінансові, результуючі (цілі успіху) та соціальні.

Виробничі цілі визначають вид, обсяг і якість товарів і послуг, які підприємство має намір реалізувати на ринку.

Фінансові цілі визначають необхідність забезпечення платоспроможності і фінансування інвестицій.

Результуючі цілі (цілі успіху) стосуються ефективності економічних результатів діяльності підприємства і включають такі показники як рентабельність, величина прибутку, обсяг реалізації тощо.

Соціальні цілі пов'язані з умовами виробництва та рівнем соціальної забезпеченості працівників.

З точки зору іншого автора Грузінова В.П., виробнича діяльність підприємства задає параметри розвитку іншим видам діяльності. Вона по своїй природі двояка: з однієї сторони, відображає технологічне призначення пов'язане з виготовленням продукції, що відповідає по кількості, якості і терміну поставки вимогам ринку (прийнята технологія повинна забезпечувати потрібну кількість продукції при мінімумі затрачених на її виготовлення факторів виробництва), а з іншої - повинна забезпечувати виконання свого економічного призначення (досягнення рівня витрат, що дозволяють отримати прибуток).

Економічний аспект поточної виробничої діяльності схематично показаний на рисунку 6. З рисунку випливає, що в ході виробничої діяльності вирішуються дві основні задачі. Перша пов'язана з випуском продукції певної кількості і відповідної якості з дотриманням термінів її доставки. Друга направлена на зниження рівня витрат виробництва. Для вирішення першої задачі велику роль відіграють такі фактори як стан виробничої бази, достатність виробничої потужності, їх технічний і організаційний рівень, степінь прогресивності організації виробництва і праці тощо. Вирішення другої задачі пов'язане з більшою кількістю факторів: використання виробничих потужностей, рівень продуктивності праці, економія ресурсів і інше. виробник планування рентабельність конкуренція

Успішне вирішення першої задачі означає підвищення іміджу підприємства, стабільність його розвитку, а зниження рівня витрат веде до підвищення його конкурентноздатності і дохідності вкладених коштів. З цього випливає, що виробничі підрозділи повинні ефективно використовувати фактори виробництва з ціллю досягнення як можна більшого рівня рентабельності. Особливістю поточної виробничої діяльності в умовах ринкових відносин полягає в тому, що виробнича програма складається на основі замовлень, які отримують від маркетингової служби.

Рисунок 6. Економічний аспект виробничої діяльності

2. Основні принципи організації виробництва

Існують наступні форми раціональної організації виробництва:

1) концентрація виробництва;

2) спеціалізація виробництва;

3) кооперування виробництва;

4) комбінування виробництва.

Процес концентрації виробництва - це процес зосередження виробництва на дедалі більших підприємствах, який характеризується зростанням питомої ваги великих підприємств у загальному випуску продукції даної галузі або від її сумарної потужності. Отже, концентрація призводить до збільшення розмірів підприємств і підвищення частки великих підприємств у загальному випуску продукції. Чим більша частка продукції виробляється на великих підприємствах, тим вищий рівень концентрації виробництва.

Залежно від того, на якому рівні і як відбувається укруплення виробництва розрізняють 4 форми концентрації:

- агрегатну;

- технологічну;

- заводську;

- організаційно-господарську.

Агрегатна концентрація - вихідна форма концентрації, яка безпосередня породжується науково-технічним прогресом. Вона становить собою зростання одиничної потужності устаткування (машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок і ліній) і характеризуються збільшенням частки великих агрегатів у загальній їх кількості або обсязі виробленої продукції. Вона проходить у всіх галузях промисловості, але найнаочніше - енергетиці, металургійній, хімічній, вугільній, цементній та іншій. Отже, агрегатна концентрація розвивається тільки інтенсивним шляхом під впливом науково-технічного прогресу.

Технологічна концентрація означає збільшення розмірів виробничих одиниць (цехів, підрозділів, виробництв) у складі того або іншого підприємства, комбінату. У результаті цього частка великих виробництв зростає, наприклад, сталевар них і прокатних у металургії; прядильних, ткацьких і оброблювальних у текстильній промисловості; ливарних, ковальських, механообробних і складальних у машинобудуванні. Технологічна концентрація значно складніша від агрегатної, вона може розвиватися як інтенсивно, тобто на базі агрегатної, так і екстенсивно - шляхом збільшення кількості одиниць однотипного устаткування у складі виробництва. При цьому обидва фактори технологічної концентрації - рівень агрегатної концентрації і кількість агрегатів, верстатів або комплексів машин у складі даного виробництва можуть змінюватися незалежно один від одного.

Заводська концентрація найскладніша за характером і становить процес збільшення (укрупнення) підприємств. Розмір її може збільшуватись за рахунок: зростання розмірів технологічно однорідних виробництв або її числа на одному підприємстві. У тому випадку концентрація виступає формою спеціалізації, об'єднані на одному підприємстві різних, але технологічно взаємопов'язаних між собою виробництв. Тоді заводська концентрація набирає форми комбінування: простого(адміністративного) об'єднання кількох підприємств в одне більше. У цьому випадку вона набуває форми централізації і називається організаційно-господарською концентрацією. Перші два шляхи безпосередньо зумовлені технічним прогресом. Їх реалізації досягають за рахунок будівництва нових, реконструкції, розширення і технічного переоснащення діючих підприємств і вони вимагають капітальних вкладень.

Організаційно-господарська концентрація може проходити як у чистому вигляді, тобто без змін у техніці та організації виробництва, так і супроводжуватися розширенням, реконструкцією, технічним переоснащенням і спеціалізацією підприємств. Вона виявляється у створенні різних видів виробничих об'єднань, що об'єднують як самостійних підприємств, у тому числі і малих - це централізація управління, яка повинна створювати передумови для концентрації виробництва в об'єднуваних підприємствах на базі науково-технічного прогресу.

Для характеристики концентрації можна застосувати різні показники. Розрізняють абсолютний і відносний рівень концентрації.

Показниками абсолютного рівня концентрації виробництва є середній розмір агрегатів, цехів, підприємств, виробничих об'єднань.

Показниками відносного рівня концентрації є питома вага великих агрегатів, цехів, підприємств і виробничих об'єднань у галузевому виробництві.

Найточніше рівень концентрації виробництва (абсолютної і відносної) можна визначити на основі обсягу випуску продукції (виробничої потужності) виміряного у вартісному або ще краще - натуральному виразі.

Ефективність концентрації полягає у поліпшені техніко-економічних показників виробництва продукції у результаті збільшення розмірів підприємства. Він зумовлений непропорційністю змін масштабів виробництва і виробничих витрат. Більшість видів виробничих витрат, особливо трудові затрати, пов'язані зі створенням і використанням основних фондів, зростають у меншій мірі, ніж розмір виробництва, тому питомі величини цих затрат на одиницю продукції скорочуються. Це явище має загальний характер і в усіх галузях промисловості пов'язаний перш за все з агрегатною концентрацією.

Збільшення одиничної потужності устаткування завжди супроводжується інтенсифікацією технологічних процесів. Тому що вага і габарити устаткування збільшуються менше, ніж його потужність - це загальний закон розвитку техніки. Відповідно створення і придбання одиниці потужності устаткування обходиться дешевше. Тому більші виробництва і підприємства, які можуть використовувати потужніше устаткування мають економічні переваги перед дрібними.

Переваги великих підприємств у кінцевому підсумку приводять до поліпшення найважливіших економічних показників їх роботи, і перш за все до зростання продуктивності праці, фондовіддачі й зниження витрат виробництва.

Укрупнення підприємств не може бути безмежним. Можливі випадки, коли економія, що її одержують внаслідок концентрації виробництва, зменшується або повністю зникає. Надмірне укрупнення виробництва, необґрунтоване зосередження його на обмеженому числі великих підприємств викликає великі втрати, які знижують ефективність виробництва. Ці витрати породжуються шляхом недоліків, найважливішими з яких є:

- створення великих підприємств вимагає значних одноразових капітальних вкладень;

- великі підприємства посилюють просторову централізацію виробництва, обмежують можливості рівномірного зосередження його на території країни, утруднюють повніше використання місцевих сировинних, енергетичних і трудових ресурсів;

- великі підприємства вимагають багато робочої сили, яка часто не може бути покрита за рахунок місцевих ресурсів;

- великим підприємствам (наприклад, металургійним заводам) не вигідно виробляти продукцію дрібними партіями, важко пристосуватися до часто змінного попиту і оперативно перебудовуватися на випуск нової, прогресивної продукції.

Ці недоліки пояснюють доцільність створення поряд з великими підприємств середніх і невеликих розмірів.

У системі форм суспільної організації виробництва велике значення має спеціалізація.

Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях і галузях промисловості. Економічний зміст спеціалізації полягає у тому, щоб розподілити за галузями, об'єднаннями, підприємствами, а в середині останніх - по цехах і дільницях виробництво однорідних за характером виготовлення виробів або окремих частин складного продукту. За суттю спеціалізація становить собою процес концентрації виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції. Однорідність досягають шляхом зосередження на підприємстві однакової за способом виготовлення продукції, призначеної для кінцевого споживання, або окремих вузлів, агрегатів, деталей та інших елементів складного продукту, або уособлення окремих стадій технологічного процесу.

Розрізняють 3 форми спеціалізації:

- предметна;

- по детальна;

- технологічну (стадійну).

Предметна спеціалізація характеризується зосередженням випуску готових до кінцевого споживання продуктів на окремих підприємствах. Прикладом є автомобільні, тракторні, верстатобудівні заводи, взуттєві фабрики та інші підприємства. Ця форма спеціалізації розподіляється на багатопредметну, коли підприємство спеціалізується на випуску кількох видів однорідної продукції, і однопредметну - на випуск одного виду. З метою підвищення ступеня однорідності продукції підприємства з предметною спеціалізацією взагалі спеціалізується залежно від призначення, виду і типу продукції, що випускають.

По детальна спеціалізація передбачає зосередження на підприємствах виробництво окремих частин, вузлів або деталей продукту. Прикладом її є підшипникові заводи, заводи запасних частин.

Технологічна (стадійна) спеціалізація означає таку форму, при якій окремі стадії або операції технологічного процесу виділені в самостійні підприємства. Це ливарні, ковальсько-пресові та складальні підприємства і цехи в машинобудуванні, прядильна і ткацькі фабрики в текстильній промисловості, лісопильні заводи в деревообробній.

Якщо розглянути спеціалізацію у рамках промисловості, то залежно від глибини диференціації суспільної праці розрізняють галузеву, заводську і внутрізаводську спеціалізацію. Кожна з них відрізняється ступенем і характером однорідності, широтою номенклатури продукції.

У масштабі галузі рівень спеціалізації встановлюють за такими показниками:

- питома вага спеціалізованої галузі в загальному випуску даного виду продукції. Наприклад, питома вага спеціалізованих меблевих фабрик у загальному випуску меблів. Цей показник вираховують відношенням випуску продукції спеціалізованими підприємствами галузі до загального обсягу її виробництва в країні, економічному районі, області. За ним можна судити, на скільки виробництво даної галузі сформувалося у самостійну галузь;

- кількість підприємств і цехів, зайнятих виготовленням даного виду продукції. Цей показник характеризує розосередженість виробітку однотипної продукції;

- питома вага по детально і технологічно спеціалізованих підприємств і цехів у загальному випуску продукції галузі. Його вираховують відношенням продукції підприємств і цехів до загального обсягу продукції галузі, що свідчить про ступень розвитку форм спеціалізації.

Для оцінки рівня заводської спеціалізації використовуються такі показники:

питома вага основної продукції у загальному обсязі виробництва (коефіцієнт заводської спеціалізації) характеризує завантаженість підприємства виготовленням основної продукції. До такої належить продукція, на виготовлення якої підприємство спеціалізоване і яка відповідає його профілю, тобто характеру наявного устаткування, технологічного процесу спеціалізації кадрів;

широта асортименту і номенклатури продукції, що випускається одним підприємством. Її визначають кількістю груп, видів і типів виробів, які випускають підприємства, об'єднання. Як правило, чим вужчі номенклатура й асортимент продукції, тим вищий ступень технологічної однорідності, глибша його спеціалізація.

Внутрізаводська спеціалізація характеризує технічний і організаційний рівні підприємства. До основних її показників належать: частка автоматичного і спеціалізованого устаткування у загальному його парку; питома вага потоково-масового виробництва у загальній трудомісткості; питома вага прогресивних технологічних процесів; серійність виробництва, частка стандартних та уніфікованих деталей і вузлів у виробах; середньомісячна частота пере наладок устаткування; число назв деталей, оброблювальних на одиниці устаткування; кількість операцій і деталей на одиницю технологічного устаткування тощо.

Розвиток спеціалізації і подальша концентрація однорідних виробництв сприяють розширенню обміну виробами і напівфабрикатами між галузями і підприємствами, зміцненню зв'язків між ними. Однією з форм таких зв'язків є кооперування. Це тривалі виробничі зв'язки між підприємствами і об'єднаннями, які спільно виготовляють певний складний продукт. При кооперуванні одні підприємства постачають іншим свою продукцію у вигляді напівфабрикатів, деталей, вузлів або інших конструктивних елементів виробу. Головна умова розвитку кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно уособлених виробництв.

Розрізняють декілька форм кооперування. Так, за галузевою ознакою кооперування буває внутрігалузеве і міжгалузеве, внутрірайонне і міжрайонне.

Міжрайонне - це кооперування підприємств, розташованих у межах різних економічних районів. Економічно найвигідніше внутрірайонне кооперування. Воно скорочує радіус і витрати з транспортування, прискорює обіг оборотних засобів, зменшує імовірність порушення термінів поставок. Необхідною умовою розвитку внутрірайонного кооперування є всебічний розвиток господарства економічних районів з наявності у ньому підприємств з випуску напівфабрикатів, деталей, вузлів і виробів масового вжитку.

Залежно від характеру спеціалізації розрізняють 3 види кооперування:

1) агрегатне;

2) по детальне;

3) технологічне.

Агрегатне кооперування - це вид виробничих зв'язків підприємств, коли окремі підприємства-суміжники постачають відповідні агрегати (мотори, компресори, електродвигуни) для комплектування кінцевої продукції головним заводом.

По детальне кооперування - вид кооперування, коли головний завод одержує від підприємств-суміжників деталі та вузли. Такими є, наприклад. Поставки поршнів, поршневих кілець, радіаторів, карбюраторів для автомобільних і тракторних заводів.

Технологічне кооперування - це форма виробничих зв'язків, коли одне підприємство постачає інше напівфабрикатами або виконує для нього окремі операції (поставка заводами важкого машинобудування великих поставок заводам електротехнічної промисловості для виробництва генераторів і великих електромашин, проведення шляхом кооперування складної механічної та термічної обробки деталей, постачання пряжі для ткацьких фабрик тощо.

До основних показників, що характеризують рівень кооперування відносять:

1. Кількість підприємств, що кооперуються з даним підприємством. Цей показник залежить від ступеня спеціалізації у тій чи іншій галузі промисловості. Скажімо, автомобільні заводи кооперуються з сотнями підприємств, тоді як виробничі зв'язки верстатобудівних заводів обмежуються невеликою кількістю заводів.

2. Питому вагу комплектуючих деталей і напівфабрикатів одержаних шляхом кооперування, у загальному обсязі продукції, що випускається. Цей показник вираховують за найважливішими виробами, що свідчить про ступень розвитку зв'язків.

3. Питому вагу напівфабрикатів і виробів, що надійшли шляхом кооперування, у собівартості готової продукції, яку виробляє дане підприємство.

4. Питому вагу деталей, що надійшли шляхом кооперування у загальній кількості деталей, які відправляють на комплектацію кінцевого продукту.

5. Питому вагу внутрірайонних кооперованих поставок у загальному обсязі всіх поставок з кооперування.

6. Питому вагу напівфабрикатів, деталей і вузлів, виготовлених підприємством на сторону за кооперованими поставками.

7. Загальний обсяг перевезень за кооперованими поставками в натуральному і вартісному виразі.

8. Середній радіус і вартість перевезень вузлів, деталей, штамповок, литва та інших напівфабрикатів, одержаних шляхом кооперування.

9. Питому вагу галузевих і міжгалузевих поставок у загальній їх сумі.

Спеціалізація і кооперування як прогресивні форми організації виробництва дають великий народногосподарський ефект, справляють позитивний вплив на всі сторони діяльності підприємств.

З розвитком спеціалізації прискорюються темпи зростання випуску продукції, продуктивності праці та фондовіддачі, знижуються витрати, матеріаломісткість продукції, загальні і питомі капітальні вкладення.

Випуск продукції на спеціалізованих підприємствах вимагає, як правило, у два три рази менших затрат, ніж на універсальних. При виготовленні інструменту продуктивності праці тут у 4 рази вища, ніж у цехах і підприємствах інших галузей.

Оскільки спеціалізація сприяє впровадженню нової техніки, прогресивної технології, раціональної організації праці то результатом її розвитку є збільшення випуску продукції на 1 гривню основних виробничих фондів.

Розвиток спеціалізації призводить до збільшення прибутку і рентабельності, оскільки на таких підприємствах обсяг виробництва більший, а собівартість продукції нижча і використання виробничих коштів набагато краща.

Економічні переваги спеціалізації - це одночасно і витрати кооперування. Спеціалізація і кооперування - дві сторони одного і того ж процесу розподілу і кооперації праці між галузями і підприємства. Кооперування забезпечує правильніше розміщення підприємств і комплексний розвиток господарства в економічних районах, сприяє повнішому завантажені потужностей і ліквідації "вузьких" місць, дає можливість раціонально витрачати місцеві сировинні ресурси, скоротити тривалість виготовлення складних видів продукції, виграти час, зекономити капітальні вкладення. Завдяки кооперуванні у ряді випадків відпадає необхідність у будівництві нових цехів і підприємств.

Поряд з концентрацією, спеціалізацією і кооперування прогресивною і економічно ефективною формою організації промислового виробництва є комбінування.

Комбінат - це з'єднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, органічно пов'язаних між собою, що характеризуються техніко-економічною і територіальною єдністю. Комбінати - виробничі багатогалузеві утворення зі складною внутрішньою структурою.

Характерною і обов'язковою ознакою комбінування є виробничо-технічна і технологічна залежність різних виробництв. Ця ознака лежить в основі визначення комбінування, що характеризує його як сполучення в одному підприємстві різних галузей промисловості, які є послідовними ступенями обробки сировини (наприклад, виплавка чавуну в сталь, а далі - виробництво тих чи інших готових продуктів з сталі) або відіграють допоміжну роль одна стосовно іншої (наприклад, обробка покидьків чи побічних продуктів, виробництва предметів пакування та ін.).

Комбінування може здійснюватись різними шляхами. У більшості випадків комбінат створюють у результаті нового будівництва, коли проектом передбачається комбінація декількох виробництв в одному підприємстві. У ряді випадків діючі підприємства перетворюються у комбінат, шляхом відкриття у їх складі нових цехів (наприклад, у складі деревообробного заводу - виробництво плит), технологічно пов'язаних з основним виробництвом за лінією утилізації утворюючих відходів.

Комбінати можуть виникнути в результаті органічного злиття кількох раніше самостійних підприємств різних галузей - об'єднання. Якщо до складу об'єднання включені різні і технологічно пов'язані між собою підприємства (наприклад, прядильні, ткацькі і оброблювальні фабрики), то такі об'єднання переростають у комбінати.

Для розвитку комбінування потрібні відповідні передумови. Найважливіші з них є високий рівень концентрації виробництва. Масштаби випуску основного продукту визначають розмір утворюваних напівпродуктів, відходів. Чим більше підприємство, тим більший розмір тих напівпродуктів і відходів, тим більше можливостей для їх утилізації.

Важливою передумовою комбінування є досить високий рівень спеціалізації. Перш ніж об'єднувати в одному підприємстві різні виробництва, необхідно, щоб вони попередньо сформувалися у самостійні, відособлені одна від одної галузі, підгалузі та підприємства.

Виробничі зв'язки між спеціалізованими підприємствами можуть бути встановлені або у формі кооперування, або у формі комбінування.

Питання про форму зв'язків вирішують залежно від їх характеру і тісноти, розмірності суміжних виробництв, виду сировини та інших факторів. Так, у галузях з механічною технологією переважають кооперовані зв'язки між суміжними спеціалізованими підприємствами, в хімічних - комбіновані.

Об'єднуючи у своєму складі великі спеціалізовані виробництва, комбінати цим створюють умови для підвищення ефективності. Виходить ніби подвійний ефект: і від спеціалізації, і від комбінування.

Комбінування є наслідком науково-технічного прогресу. Тому рівень розвитку науки і техніки є його наступною найважливішою умовою.

Прийнято виділити такі три основні форми комбінування, які отримали найбільший розвиток у промисловості.

1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій обробки вихідної сировини до отримання готового продукту. При цій формі об'єднують хоча і різні, але родинні ступені обробки сировини, які відрізняються одна від одної ступенем готовності кінцевого продукту. Комбінати такої форми відносно прості за структурою. Прикладом можуть служити металургійні, калійні, текстильні та інші комбінати.

2. Комбінування на основі утилізації відходів виробництва. Ця форма має складний характер, ніж перша. Вона передбачає включення до складу комбінату інших галузей промисловості і високий рівень концентрації основного виробництва. Найрозвиненіша там, де створюються багато відходів, які можуть служити вихідною сировиною для організації нового виробництва. Як приклад можна назвати лісохімічні комбінати, де відходи механічної переробки деревини йдуть на деревинні плити, целюлозу, інші види продукції.

3. Комбінування, що ґрунтується на комплексному використанні сировини (горизонтальне). Характерною його ознакою є наявність кількох паралельних потоків переробки вихідної сировини, у результаті яких одержують кінцеву продукцію двох або більше галузей чи підгалузей. Комбінати цієї форми найскладніші за структурою, в них яскраво виявляються міжгалузевий характер комбінування. Таке поширення вони одержали в галузях, які використовують складну сировину (нафту, вугілля, газ, сланці, деревину тощо). Прикладом таких комбінатів можуть служити нафтохімічні, енергохімічні, лісохімічні тощо.

Економічна і соціальна ефективність різних видів і форм комбінування різна.

Основним чинником, що породжує економічну ефективність комбінування, служить прогресивна технологія. Технологічні зв'язки між різними виробництвами комбінату досягають найвищого рівня, з'являється можливість виключити проміжні операції, неминучі в умовах роздільного їх існування і територіального роз'єднання багатостадійні процеси перетворити в мало- і одностадійні, застосувати найвигідніші (безвідходні) технології та ін. Завдяки цьому посилюється безперервність технологічних процесів, скорочуються витрати праці, матеріалів, енергії, при переході від однієї стадії процесу до другої, аж до одержання готового продукту. У підсумку підвищується ефективність виробництва.

При визначені ефективності комбінування необхідно враховувати різниці в умовах виробництва однієї і тієї ж продукції на комбінованих підприємства, тобто зіставити два або кілька важливих варіанти випуску продукції. Це зіставлення ведеться за рядом таких показників:

собівартість продукції (з врахуванням затрат на її доставку в місця споживання);

капітальні вкладення (з урахуванням вкладень у суміжні галузі);

продуктивність праці;

якість продукції.

При цьому важливо правильно встановити коло тих статей собівартості й капітальних вкладень, який змінюється саме під впливом комбінування. Економія на витратах і капітальних вкладеннях, яка може бути досягнута і в умовах роздільного виробництва, не повинна приписуватися комбінуванням. Наприклад, економія на собівартості і капітальних вкладеннях, одержувана в результаті утилізації на комбінаті малотранспортабельних відходів (шлаків металургійних заводів), має бути повністю приписана комбінуванню, тому що переробка їх поза комбінуванням нераціональна. Економія від використання транспортабельних відходів (наприклад, смоли) не можна приписувати комбінуванню, бо такі відходи можуть перероблятися як на комбінованих, так і на не комбінованих відокремлених підприємствах.

Капітальні вкладення і собівартість продукції при різних варіантах комбінування доцільно розрахувати на окремих стадіях виробництва або галузях промисловості, що намічаються до об'єднання у комбінати. Такий порядок розрахунку полегшує порівняння комбінованих виробництв з не комбінованими, відокремленими. Постадійне визначення розміру капітальних вкладень і поточних витрат сприяє також вибору найдоцільніших схем комбінування.

Найбільш містким показником, який характеризує результативність роботи підприємства є продуктивність.

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто, зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту і доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту з розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, тим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлено тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої на одиницю часу. Підвищенні інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Існують два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

, (1)

де В - виробіток;

V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

У ринковій економіці значення натуральних показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають змогу порівнювати продуктивності праці при виробництві принципово різних благ.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

(2)

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування (То) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технологічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:

(3)

З підприємницької точки зору ціль вимірювання і оцінки продуктивності праці заключається в покращенні функціонування підприємства і його конкурентних позицій наслідки від підвищення чи зниження продуктивності праці можна проілюструвати наступним чином (рисунок 7).

Рисунок 7. Наслідки від підвищення (зниження) продуктивності (American Productivity Center)

Суть управління продуктивністю полягає у тому, щоб досягти максимального рівня існуючих в даний момент економічних умовах. В своїй організації управління продуктивністю виходить з наступних питань:

1. Вироблення загального підходу для розуміння проблеми результативності і продуктивності систем.

2. Розробка стратегічних програм росту продуктивності праці.

3. Розробка підходів до методів виміру і оцінки продуктивності.

4. Розробка методів контролю і підвищення продуктивності.

Продуктивність може підвищуватись в п'яти випадках:

1) коли обсяг продукції зростає і затрати знижуються (класичний випадок);

2) об'єм продукції зростає швидше, ніж затрати;

3) об'єм продукції залишається без змін, а затрати знижуються;

4) об'єм продукції зростає при незмінних затратах;

5) об'єм продукції знижується більш меншими темпами ніж затрати.

Головними напрямками підвмщення продуктивності праці є інтенсифікація виробницва, технічне переоснащення підприємства, введення більш сучасної техніки, підвищення якості продукції, покращення організації виробництва та праці за рахунок покращення матеріально-технічного постачання, а також підвищення культури виробництва і посилення ролі "людського фактору".

В практиці американських фірм використовується причинно-наслідкова діаграма росту продуктивності за рахунок зниження затрат, що зображена на рисунку 8.

Рисунок 8. - Причинно-наслідкова діаграма росту продуктивності праці за рахунок зниження затрат

3. Ефективність виробничо-господарської діяльності підприємств

Процес виробництва на будь-якому підприємстві за незалежної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціал та рівня його використання.

Ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Ефективність виробництва - це узагальнене повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці, робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу. Загальну економічну ефектність виробництва ще називають загальною продуктивністю виробничої системи.

Загальна методологія визначень економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

У зарубіжній практиці як синонім терміна "результативність господарювання" за звичай застосовується термін "продуктивність системи виробництва та обслуговування", коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництво різноманітних товарів і послуг.

Родовою ознакою ефективності може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг має такий вигляд:

, (4)

де Вс - сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;

Вуп - затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;

Вжп - затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи іншій стадії життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праці);

Вмп - затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;

Еск - сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів та ефективності виробництва показано на рисунку 9.



Рисунок 9. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи

Сутнісна характеристика ефективності виробництва знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

(5)

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно.

Необхідно розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах.

Другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а й також її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток (прибутковість).

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (таблиця 1.).

Таблиця 1. Видова класифікація ефективності виробництва за ознаками

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	· Економічна · Соціальна
Місце одержання ефекту	· Локальна (комерційна) · Народногосподарська
Метод розрахунку	· Абсолютна · Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	· Первинна · Мультиплікаційна · Синергічна
Структура організації виробництва	· Робочого місця · Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) · Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	· Екстенсивного розвитку · Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності	· Науки, техніки і технології · Організаційно-управлінських інновацій · Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	· Поточних витрат · Одноразових (капітальних) витрат
Об'єкт оцінки	· Повна (інтеграційна) · Часткова (окрема) · Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва	· Зовнішньоекономічної діяльності фірми · Діяльності спільних підприємств

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюють переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Видова класифікація ефективності виробництва (діяльності) за окремими ознаками є наступною:

· Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержуваного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

· Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними(безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

· Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

· Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання)на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

· Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

· Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні і соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

· Первинна ефективність - це початковий одноразовий ефект, що його одержано в наслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

· Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати, що так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого у кількох специфічних формах - дифузійному і резонансному ефектах, а також ефектах "страхового вибуху", супровідних можливостей та акселерації.

· Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

· Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак - нових видів одягу тощо).

· Ефект "страхового вибуху" - це своєрідна "ланцюгова реакція" в перспективі. Він можливий за умови, коли певний "страховий вибух" стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад - застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

· У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

· У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтеграційний ефект від практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.

Синергічна ефективність виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій та фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує його арифметична суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання доцільно дотримуватися певних принципів, а саме:

§ Забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

§ Відображення ефективності використання всіх видів застосованих ресурсів;

§ Можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

§ Виконання відповідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд з наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо (таблиця 2).

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси - це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані - це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і спожитих ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників.

...