Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Інформаційна економіка як причина становлення економічного зростання

1.1 Поняття інформаційної економіки

1.2 Поняття економічного зростання його сутність, типи і фактори

1.3 Інформація як фактор економічного зростання

2. Проблеми та особливості інформаційної економіки в Україні

2.1 Місце України в глобальній інформаційній спільноті

2.2 Перспективи розвитку інформаційної економіки, її показники

3. Основні результати реалізації стратегії розвитку інформаційного суспільства

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

В історії людства можна виділити кілька етапів, які людське суспільство послідовно проходило в своєму розвитку. Ці етапи різняться основним способом забезпечення суспільством свого існування і видом ресурсів, що використовується людиною і що грає головну роль при реалізації даного способу. До таких етапам відносяться: етапи збирання і полювання, аграрний та індустріальний. В даний час найбільш розвинені країни світу знаходяться на завершальній стадії індустріального етапу розвитку суспільства. У них здійснюється перехід до наступного етапу, який, як і відповідне йому суспільство, названий "інформаційним". В даному суспільстві визначальна роль належить інформації. Інформація стає стратегічним ресурсом. Інфраструктуру суспільства формують способи і засоби збору, обробки, зберігання та розподілу інформації.

Таким чином, з другої половини ХХ століття в цивілізованому світі основним, визначальним фактором соціально-економічного розвитку суспільства стає перехід від "економіки речей" до "економіки знань", відбувається істотне збільшення значення і ролі інформації у вирішенні практично всіх завдань світової спільноти. Це є переконливим доказом того, що науково-технічна революція поступово перетворюється на інтелектуально-інформаційну, інформація стає не тільки предметом спілкування, але й прибутковим товаром, безумовним і ефективним сучасним засобом організації та управління суспільним виробництвом, наукою, культурою, освітою та соціально-економічним розвитком суспільства в цілому.

Сучасні досягнення інформатики, обчислювальної техніки, оперативної поліграфії і телекомунікації породили новий вид високої технології, а саме інформаційну технологію.

Результати наукових і прикладних досліджень в галузі інформатики, обчислювальної техніки та зв'язку створили міцну базу для виникнення нової галузі знання і виробництва - інформаційної індустрії. У світі успішно розвивається індустрія інформаційних послуг, комп'ютерного виробництва і комп'ютеризація як технологія автоматизованої обробки інформації; небувалого розмаху і якісного стрибка досягла індустрія і технологія в області телекомунікації - від найпростішої лінії зв'язку до космічної, яка охоплює мільйони споживачів і представляє широкий спектр можливостей по транспортуванню інформації та взаємозв'язку її споживачів.

Метою курсової роботи є вивчення інформаційної економіки та нового типу економічного зростання. Дана мета досягається шляхом вирішення наступних завдань:

- розкрити теоретичні основи економічного зростання;

- розглянути інформацію як фактор виробництва, її особливості.

Об'єкт дослідження - економічне зростання та інформаційна економіка.

Предмет дослідження - проблеми і особливості інформаційної економіки в Україні.

1. Інформаційна економіка як причина становлення економічного зростання

1.1 Поняття інформаційної економіки

Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника.

Сутність інформаційного суспільства - це розширення кордонів спілкування у всіх сферах людської діяльності, збільшення різноманітності та можливості вибору, розширення меж співпраці, взаємодопомоги та взаємоінформування в бізнесі, науці, культурі та освіті, поява нових засобів пізнання та комунікації, збільшення доступності інформаційних ресурсів.

У розвинених країнах відбувається звуження власне матеріального виробництва при одночасному стрімкому зростанні "індустрії знань". Таким чином, передумови майбутнього суспільства створюються не тільки і навіть не стільки в матеріальному, скільки, за словами К. Маркса, "по той бік матеріального виробництва".

Інформаційна економіка, отримуючи наукову інформацію з багатьох джерел, використовує її для впливу на суміжні галузі та галузі економічного знання.

Таким чином, інформаційна економіка в якості області знання може бути охарактеризована як метаекономіка по відношенню до галузевих економік (вивчаючим економічні аспекти матеріальної бази інформаційних технологій, їх ефективного застосування, створення наукових знань і засобів їх передачі). Ця область знання специфічно виявляє себе у дослідженні інформації як ресурсу, в узагальненому розгляді інформаційних відносин, об'єднуючи окремі їх аспекти в єдиний об'єкт, що функціонує в системі ринку і державного регулювання. Її головна для нас роль - у вивченні закономірних тенденцій розвитку інформаційно-електронної сфери, її функцій у справі становлення і розвитку в Росії інформаційного технологічного укладу; умов і факторів ефективного виконання цих функцій.

Продуктом інформаційної економіки можуть бути теоретичні, методологічні та практичні висновки та пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування інформаційно-електронної сфери.

1.2 Поняття економічного зростання його сутність, типи і фактори

Категорія економічного росту є найважливішою характеристикою суспільного виробництва при будь-яких господарських системах. Економічне зростання - це кількісне і якісне вдосконалення суспільного продукту за певний період часу. Економічне зростання означає, що на кожному даному відрізку часу в якійсь ступеня полегшується рішення проблеми обмеженості ресурсів і стає можливим задоволення більш широкого кола потреб людини.

Своє вираження економічний ріст знаходить у збільшенні потенційного і реального валового внутрішнього продукту (ВВП), у зростанні економічної мощі нації, країни, регіону. Це збільшення можна виміряти двома взаємозалежними показниками: ростом за визначений період часу реального ВВП або зростанням ВВП на душу населення. Статистичним показником, що відбиває економічний ріст, є річний темп зростання ВВП у відсотках. Але такий підрахунок не дає повного уявлення про економічне зростання країни, бо економічне зростання - це не тільки кількісне зміна обсягу виробництва, але і вдосконалення продукту і факторів виробництва [1].

Швидке або, навпаки, нульове і навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.

Структурні зміни в економіці країни можуть призвести до такої ситуації, коли стагнація чи скорочення випуску одних видів продукції з-за падаючого або незмінного попиту на них, супроводжується швидким зростанням інших видів продукції.

Економічне зростання сукупного суспільного продукту буває двох типів: екстенсивний та інтенсивний.

Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно здійснюється за рахунок залучення додаткових ресурсів і не змінює середню продуктивність в суспільстві. Іншими словами - економічне зростання відбувається завдяки нарощуванню застосовуваних факторів - засобів виробництва і робочої сили.

При інтенсивному типі росту головне - підвищення виробничої ефективності, ріст віддачі від використання всіх чинників виробництва, хоча кількість застосовуваної праці, капіталу та іншого може залишатися незмінним. інформаційний індустрія комп'ютеризація телекомунікація

Найважливіший чинник інтенсивного економічного зростання - підвищення продуктивності праці. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується збільшенням масштабів випуску продукції, який ґрунтується на широкому використанні більш ефективних і якісно зроблених чинників виробництва.

Економічне зростання визначається рядом факторів. Факторами економічного зростання називаються ті явища і процеси, які визначають масштаби збільшення реального обсягу виробництва, можливості підвищення ефективності та якості зростання. В економічній науці широке поширення отримала теорія трьох факторів виробництва.

Фактори виробництва:

- Праця;

- Земля;

- Капітал.

Пізніше трактування виробничих факторів отримала більш глибоке і розширене тлумачення. До них зазвичай відносять:

- Праця;

- Землю;

- Капітал;

- Підприємницьку здатність;

- Науково-технічний прогрес.

Фактори економічного зростання взаємопов'язані і переплетені. Наприклад, так праця вельми продуктивний, якщо працівник використовує сучасне обладнання та матеріали під керівництвом здатного підприємця в умовах добре працює господарського механізму. Тому точно визначити частку того чи іншого фактора економічного зростання досить складно. Більш того, всі ці великі чинники є комплексними, складаються з ряду дрібніших елементів, внаслідок чого фактори можна перегруповувати. Так, за зовнішньо- та внутрішньо-економічних елементів можна виділити: зовнішні і внутрішні чинники.

Наприклад, капітал ділиться на що надходить у країну ззовні і на мобілізуються всередині країни, а останній можна розділити на використовуваний всередині країни і на що вивозиться за її межі і т.д.

Також існує поділ факторів залежно від характеру росту (кількісного або якісного):

Інтенсивні фактори:

- Прискорення науково-технічного прогресу (впровадження нової техніки, технологій, шляхом оновлення основних фондів і т.д.);

- Підвищення кваліфікації працівників;

- Поліпшення використання основних і оборотних фондів;

- Підвищення ефективності господарської діяльності за рахунок кращої її організації.

Екстенсивні фактори:

- Збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;

- Збільшення числа зайнятих працівників;

- Зростання обсягів споживаного сировини, матеріалів та інших

Найважливішим із чинників є витрати праці. Цей фактор перш визначається чисельністю населення країни. Треба врахувати те, що частина населення включається в число працездатних і не виходить на ринок праці. До неї відносяться учні, пенсіонери, військовослужбовці і т.д., які бажають працювати утворюють так звану робочу силу. Крім того, у складі робочої сили виділяються безробітні, тобто ті, хто має бажання працювати, але не може знайти роботу. Даний показник витрат праці (тобто чисельність зайнятих) не відображає дійсний стан речей. Найбільш точним вимірником витрат праці є показник кількості відпрацьованих людиною годин, що дозволяє врахувати сумарні витрати робочого часу.

Всі фактори міняються у часі і по країнах, створюючи початкові відмінності в темпах і рівнях економічного розвитку. Поряд з кількісними чинниками важливу роль грає якість робочої сили і відповідно витрат праці в процесі виробництва. В міру зростаючого освіти і кваліфікації працівників відбувається підвищення продуктивності праці, що сприяє підвищенню рівня і темпів економічного зростання. Інакше кажучи, витрати праці можуть розширюватися без будь-якого збільшення робочого часу і чисельності зайнятих, а лише за рахунок підвищення якості робочої сили.

Іншим важливим чинником економічного зростання є капітал - це обладнання, будівлі і товарні запаси. Основний капітал включає і житловий фонд, тому що люди, що живуть в будинках, витягують вигоду з послуг, наданих будинками.

Витрати капіталу залежать від величини накопиченого капіталу. У свою чергу, накопичення капіталу залежить від норми накопичення: чим вище норма накопичення, тим більше (за інших рівних умов) розміри капіталовкладень. Приріст капіталу також залежить і від розмаху накопичених активів - чим вони більше, тим менше, при інших рівних умовах, швидкість збільшення капіталу, темп його росту.

Важливим чинником економічного зростання є земля, а точніше, кількість і якість природних ресурсів. Очевидно, що великі запаси різноманітних природних ресурсів, наявність родючих земель, сприятливі кліматичні і погодні умови, значні запаси мінеральних і енергетичних ресурсів вносять вагомий внесок в економічне зростання країни.

Але потрібно сказати, що наявність багатих природних ресурсів не завжди є самодостатнім чинником економічного зростання. Наприклад, деякі країни Африки і Південної Америки володіють істотними запасами природних ресурсів, але досі перебувають в списках відсталих країн. Це означає, що тільки ефективне використання ресурсів веде до економічного зростання.

Науково-технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. Він охоплює цілий ряд явищ, що характеризують вдосконалення процесу виробництва. Науково-технічний прогрес включає в себе вдосконалення технологій, нові методи і форми управління і організації виробництва. Науково-технічний прогрес дозволяє по-новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції, в зв'язку з чим, при цьому виникають нові, більш ефективні галузі. Збільшення ефективного виробництва стає основним чинником економічного зростання.

1.3 Інформація як фактор економічного зростання

В економічній теорії постіндустріального суспільства як фактор виробництва виділяють інформаційний фактор.

Він тісно пов'язаний з досягненнями сучасної науки, яка надає вирішальний вплив на рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої робочої сили та підвищення потенційних можливостей людського капіталу.

Інформація забезпечує систематизацію знань, матеріалізованих в систему механізмів і машин, устаткування, моделей менеджменту і маркетингу.

Як відомо, термін "інформація" походить від латинського слова "informatio", спочатку виклад або роз'яснення. В якості прикладу існує наступне визначення. Інформація - це сукупність сигналів, що сприймаються нашою свідомістю, які відображають ті чи інші властивості об'єктів і явищ в оточуючій нас дійсності. Природа даних сигналів увазі наявність принципових можливостей щодо їх збереження, передачі, трансформації.

Інформація в економіці проявляється в безлічі аспектів, - ось тільки деякі з таких способів прояву:

- Виробництво інформації як такої - це виробнича галузь, тобто вид економічної діяльності;

- Інформація є фактором виробництва, один з фундаментальних ресурсів будь-якої економічної системи;

- Інформація є об'єктом купівлі-продажу, тобто виступає в якості товару;

- Деяка частина інформації є суспільним благом, споживаним всіма членами суспільства;

- Інформація - це елемент ринкового механізму, який поряд з ціною і корисністю впливає на визначення оптимального та рівноважного станів економічної системи;

- Інформація в сучасних умовах стає одним з найбільш важливих факторів у конкурентній боротьбі;

- Інформація стає резервом ділових і урядових кіл, використовуваним при прийнятті рішень та формуванні громадської думки.

Інформація як фактор виробництва, вкрай необхідна в сучасних умовах функціонування. Вона забезпечує оперативність рішень, допомагає розвитку підприємницької здібності і підвищенню ефективності виробничого процесу.

Наявність інформації скорочує вплив такого зовнішнього чинника як невизначеність. Теорія сталого розвитку є однією з комплексних концепцій і покликана вирішити проблему невизначеності розвитку макроекономічної системи в довгостроковому періоді часу. На даний момент ця теорія бурхливо розвивається і залишає відкритою безліч теоретичних питань про сутність сталого розвитку та прикладних проблемах формування моделі сталого розвитку в конкретних умовах розвинених країн.

Економічна теорія інформації говорить про те, що цінність інформації полягає в зростанні визначеності, яка може виражатися в досягненні цілей володіє інформацією суб'єкта (або, що те ж саме, в мінімізації витрат ресурсів на досягнення заздалегідь відомих цілей). У зв'язку з цим інформація є невід'ємною частиною плану дій суб'єкта. Тому коли йдеться про макроекономічну систему в цілому, її потреби в інформації полягають у налагодженні такої інституційної структури інформаційного процесу (виробництва, обміну, споживання інформації між суб'єктами), яка б забезпечувала необхідну стійкість розвитку.

Економічна теорія інформації говорить про те, що цінність інформації полягає в зростанні визначеності, яка може виражатися в досягненні цілей володіє інформацією суб'єкта (або, що ті ж самі, в мінімізації витрат ресурсів на досягнення заздалегідь відомих цілей). У зв'язку з цим інформація є невід'ємною частиною плану дій суб'єкта. Тому коли йдеться про макроекономічну систему в цілому, її споживання в інформації полягають у налагодженні такої інституційної структури інформаційного процесу (виробництва, обміну, споживання інформації між суб'єктами), яка б забезпечувала необхідну стійкість розвитку.

У зв'язку, з цим внесок інформації у відтворення економічних систем пов'язаний з певною вартістю, функціонування інститутів пов'язане з так званими транс акційними витратами, які відображають властиву реальній економіці інформаційну неефективність (невизначеність, неповноту і, як наслідок, асиметрію) і є предметом обдирного напрямку інституційної економіки. У свій час категорія транс акційних витрат була введена Р. Крузом саме для обґрунтування причин існування інститутів ринку і фірми. Згідно з найбільш поширеною класифікацією, транс акційні витрати підрозділяються на витрати пошуку інформації про благо і контрагента, витрати ведення переговорів, витрати укладення контракту, витрати нагляду за виконанням і примусу до дотримання контрактних зобов'язань, витрати захисту контракту від посягань третіх осіб.

2. Проблеми та особливості інформаційної економіки в Україні

2.1 Місце України в глобальній інформаційній спільноті

Згідно з рейтингом "кращих країн світу" Американського суспільно-політичного журналу "Newsweek", Україна посідає 49-е місце з 100 країн-учасниць. Оцінювання здійснювалось за такими основними показниками як охорона здоров'я, динамізм економіки, освіта, політична обстановка і якість життя. Сусідні позиції з Україною в списку журналу "Newsweek" зайняли Бразилія й Куба, Росія відстає від України на 2 позиції, а Білорусь - на 7. Такі європейські країни як Польща, Словаччина, Угорщина й Румунія розташувалися на 29- м, 31- м, 33- м і 39 місці відповідно.[2]

Україна на 2 позиції випередила Росію, переважно, завдяки якості життя та політичній ситуації. Натомість, Росія випереджає Україну за рівнем освіти та розвитком економіки. Стан охорони здоров'я в обох країнах є приблизно однаковим: за цим показником Росія та Україна набрали трохи більше 60 балів.

Водночас, Україна посіла найвищу сходинку за рівнем життя серед країн із низьким рівнем доходів. У цій категорії країн Україна також є першою за рівнем освіти населення.

За "рівнем освіти" у рейтингу журналу ""Newsweek"" Україна займає 40 місце. Також 40-ву позицію Україна займає й по "рівню життя". Політична ситуація й нестабільність розташували країну на 50- е місце, а от економічний динамізм і здоров'я населення взагалі відкинули до країн третього миру - 66- а й 75- а позиції.[2]

З 82-го місця у попередньому році на 89-е місце в році поточному перемістив Україну Всесвітній економічний форум (ВЕФ) у своєму всесвітньому рейтингу конкурентоспроможності

Зазначений рейтинг, на 2010-2011 роки визначений для 139 країн, враховує 12 ключових факторів ("стовпів") конкурентоспроможності: стан державних і приватних інститутів, інфраструктура, макроекономічна ситуація, охорона здоров'я та початкова освіта, вища освіта і перепідготовка кадрів, ефективність ринку, ефективність ринку праці, розвиток фінансових ринків, технологічна готовність, обсяг ринку, інновації. [3]

Близькою до України за рейтингом (83-й рядок) виявилась Греція, яка мала дуже багато фінансових проблем - її результат став найгіршим серед країн Європейського Союзу.

На пострадянському просторі лідером, як і в попередні два роки, залишається Естонія, яка піднялася з 35-ої позиції на 33-е місце. Росія залишилася на 63-му місці. через слабку ефективність ринків, корупцію, ускладненого доступу до фінансування та інших негативних факторів. У верхній половині рейтингу, крім Росії, опинилися Литва (47), Азербайджан (57) і Латвія (70). Казахстан опустився з 67-ї на 72-й рядок.

Не краще виглядають і результати оцінювання рівня розвитку інформаційних технологій в Україні.

Згідно з черговим щорічним дослідженням країн щодо активності використання в них інформаційних технологій, проведеним Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ), перше місце в рейтингу, країни в якому ранжирувані згідно "індексу мережної готовності" (Networked Readіness Іndex 2009- 2010, NRІ), зайняла Швеція, а Росія й Україна виявилися лише на 80-му і 82-му місцях відповідно з 134 країн світу. Спостерігається значне погіршення рівня мережної готовності, адже рік тому ми посідали 62-е місце, а позаторік - 70-е.

При аналізі NRІ враховуються кілька десятків параметрів, які об'єднані в три базові групи: 1) доступність технологій для споживачів, 2) готовність останніх використовувати технологічні новинки й 3) рівень їхнього безпосереднього використання.

Таблиця 2.1 - Рейтинг країн СНД за даними Всесвітнього економічного форума (ВЕФ)

Країна	Місце	NRI	Рівень доходів на душу населення
Азербайджан	64	3.75	LM
Казахстан	68	3.68	UM
Росія	80	3.58	UM
Україна	82	3.53	LM
Грузія	93	3.38	LM
Вірменія	101	3.20	LM
Таджикистан	109	3.09	LO
Киргизстан	123	2.97	LO

UM - рівень доходів вище середнього ($3,856 - $11,905)

LM - рівень доходів нижче середнього ($976 - $3.855)

LO - рівень доходів нижче $976

Розрахункова частина Індексу виконується на підставі статистичних даних міжнародних організацій, таких як ООН, Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітній Банк і інших, а також результатів щорічного комплексного опитування думки керівників, проведеного Всесвітнім економічним форумом разом із власною мережею партнерських інститутів (дослідницьких і ділових організацій) у країнах, що стали об'єктами дослідження.

Іншим корисним інструментом моніторингу прогресу в напрямку побудови інформаційного суспільства є індекс розвитку ІКТ (ІDІ) - складовий індекс, що включає 11 показників, які охоплюють доступ до ІКТ, використання ІКТ і навички в області ІКТ. Він був розроблений для виміру рівня й еволюції в часі змін в області ІКТ із урахуванням ситуації як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються.

У період між 2007 і 2008 роками всі 159 країн, які включені в цей індекс, поліпшили свої показники, підтверджуючи поступальний процес поширення ІКТ і загального переходу до глобального інформаційного суспільства

Країни, які посідають верхні місця за індексом ІDІ, є розвиненими країнами, тоді як більшість країн, розташованих на нижніх місцях у класифікації ІDІ, - це країни з низьким рівнем доходів із групи найменш розвинених країн.

За індексом ІDІ у 2008 році Україна посіла 58 місце, а рік тому цей показник був дещо кращим - 51. Хоча у абсолютному вимірі індекс зріс з 3,8 у 2007 до 3,87 у 2008р, що свідчіть не про погіршення стану розвитку ІКТ, а про уповільнення темпів зростання у порівнянні з іншими країнами.

Таблиця 2.2 - Розташування країн СНД за індексом IDI

Регіон СНД
№	Країна	Місце за індексом IDI
1	Російська Федерація	48
2	Білорусь	55
3	Україна	58
4	Казахстан	69
5	Молдова	73

Всі 159 країн, включені в ІDІ, підвищили свої рівні розвитку ІКТ, а технологія мобільного стільникового зв'язка продовжує залишатися основною рушійною силою росту.[4]

У країнах, що розвиваються, середній рівень проникнення мобільного стільникового зв'язку перевищив у 2009 році оцінку в 50 відсотків. У цей час більше 70 відсотків країн в усьому світі перевищили 100- процентний рівень проникнення, причому в розвинених країнах цей рівень до кінця минулого року становив у середньому 113 відсотків.

Аналіз показників, що входять в індекс ІDІ показує, що в усьому світі падають ціни на телекомунікаційні послуги й Інтернет. Кошик цін на послуги ІКТ 2009 року, що включає 161 країну, поєднує середню вартість послуг фіксованого телефонного зв'язку, мобільного стільникового зв'язка й широкосмугового Інтернету. Найбільше знизилися ціни на послуги фіксованої широкосмугового зв'язку (42 відсотка) у порівнянні з 25 і 20 відсотками на послуги мобільного стільникового й фіксованого телефонного зв'язку, відповідно.

Незважаючи на таке значне падіння, послуги ІКТ, особливо фіксованого широкосмугового доступу, для багатьох людей залишаються недосяжними. В 2009 році кошик цін на послуги ІКТ становив у середньому 13 відсотків від валового національного доходу (ВНД) на душу населення, коливаючись у межах від 1,5 відсотка в розвинених країнах, до 17,5 відсотка - у країн, що розвиваються. Іншими словами, країни з високим рівнем доходу платять за послуги ІКТ відносно небагато, у той час як країни з низьким рівнем доходу платять значно більше. Так, наприклад, плата за широкосмугове з'єднання на початковому рівні в країнах, що розвиваються, становить 16,7 відсотків від ВНД у порівнянні із двома відсотками в розвинених країнах.

Кошик цін на послуги ІКТ, яким вимірюється доступність у ціновому відношенні фіксованого й рухомого телефонного зв'язку й послуг фіксованого широкосмугового Інтернету, і індекс ІDІ тісно зв'язані між собою: більш низькі ціни можуть привести до розширення доступу й використання, а більш високі рівні впровадження ІКТ можуть привести до зниження цін, при цьому оператори не програють за рахунок збільшення обсягів послуг. Більша лібералізація ринку й ріст конкуренції також, як правило, приводять до зниження цін, що у свою чергу приводить до більш високих рівнів впровадження ІКТ.

Одне з основних завдань індексу ІDІ полягає також в тому, щоб допомогти у моніторингу й оцінці "цифрового розриву" і виділити ті області, у яких потрібні поліпшення.

Хоча значення індексу ІDІ в середньому набагато вище в розвинених країнах, чим у тих, що розвиваються, за останні роки його ріст у країнах, що розвиваються, був таким же високим і навіть трохи вище. Найбільші розходження між розвиненими й країнами, що розвиваються, відзначаються у відношенні субіндекса використання ІКТ, при цьому країни, що розвиваються, усе ще значно відстають від розвинених, зокрема в тім, що стосується впровадження рухомого і фіксованого широкосмугового зв'язку.

"Цифровий розрив" аналізувався по чотирьох групах країн, відбиваючи найвищий, високий, середній і низький рівні індексу ІDІ, а також зміни за період з 2002 по 2008 рік. Результати показують, що "цифровий розрив" між групою з "найвищим" рівнем і кожною із трьох інших груп скорочується і що група з "високим" рівнем зближається із групою з "найвищим " рівнем. Розрив між трьома іншими групами збільшується.

Таким чином, можна зробити висновок, що для України існує реальна загроза подальшого збільшення відставання від передових країн світу у питанні побудови інформаційного суспільства.

2.2 Перспективи розвитку інформаційної економіки, її показники

Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні визначені Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки". Одним з пріоритетів науково-технічного та інноваційного розвитку України, визначених цим законом, є необхідність збільшення фінансування Національної програми інформатизації (далі - НПІ) з включенням до її складу всіх проектів інформатизації органів державної влади, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

З метою виконання вимог законодавства у сфері інформатизації, а також удосконалення механізмів формування та виконання НПІ за період з 2009 року по І півріччя 2010 року було розроблено 9 нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення механізмів формування та виконання НПІ, забезпечення більш дієвої координації робіт у сфері інформатизації, підвищення ефективності інформаційної взаємодії органів державної влади, а саме:

- розроблено та внесено на розгляд в Верховну Раду України проект Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2010 - 2012 роки" (реєстр. номер 7025 від 30.07.2010), метою якого є реалізація єдиної державної політики у сфері інформатизації та забезпечення створення і впровадження елементів національної інформаційної інфраструктури України та створення умов для соціально-економічного розвитку держави;

- постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 294 введено в дію нову редакцію Порядку проведення експертизи Національної програми інформатизації та окремих її завдань (проектів), якою доповнено принципи проведення експертизи, удосконалено вимоги до організації робіт з проведення експертизи НПІ, уточнено об'єкти, суб'єкти експертизи та основні напрями експертизи, визначено основні вимоги до роботи експертів та підготовки висновків;

- постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 № 738 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1998 р. № 160 "Про заходи щодо посилення контролю за обґрунтованістю проектів інформатизації діяльності центральних органів виконавчої влади" з метою якого є приведення діючої нормативно-правової бази у відповідність до нових документів нормативного та організаційного характеру, що регулюють відносини суб'єктів НПІ;

- постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 869 затверджені Загальні вимоги до програмних продуктів, які закуповуються або створюються на замовлення державних органів;

- постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1191 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.1998 № 121 "Про затвердження переліку обов'язкових етапів робіт під час проектування, впровадження та експлуатації засобів інформатизації", метою якої є підвищення рівня координації, організації, та в цілому, ефективності формування та реалізації державної політики і державного управління у сфері інформатизації шляхом здійснення управління і контролю за процесами формування, виконання та коригування НПІ;

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1588-р схвалено Концепцію Державної цільової програми впровадження в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом, метою якої є розв'язання проблеми використання неліцензійного програмного забезпечення;

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1579-р схвалено Концепцію Державної цільової національно-культурної програми створення Національної електронної бібліотеки України "Бібліотека - XXI",

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 636-р було затверджено перелік завдань (проектів) Національної програми інформатизації на 2009 рік, їх державні замовники та обсяги фінансування;

- розроблено та надіслано на погодження до заінтересованих органів проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації на 2010 рік, їх державних замовників та обсягів фінансування".

Крім того, з метою виконання вимог статті 2 Закону України "Про Національну програму інформатизації" в частині виконання програм і проектів інформатизації органів державної влади як складових НПІ та пункту 1 розділу ІІІ Закону України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки"[5] Генеральним державним замовником НПІ у звітному періоді були продовжені роботи із забезпечення можливості підвищення координації діяльності органів виконавчої влади з виконання програм та проектів інформатизації в рамках НПІ.

В рамках виконання цього завдання Генеральний державний замовник НПІ постійно здійснює аналіз виконання органами виконавчої влади вимог законодавчих та нормативно-правових актів в сфері інформатизації, особливо звертаючи увагу на підвищення ефективності виконання проектів інформатизації та консолідації на це коштів державного бюджету.

За результатами проведеного Держкомінформатизації аналізу приблизно 59% від загального обсягу видатків державного бюджету на інформатизацію здійснюються поза межами НПІ, що значно знижує контроль за ефективним використанням бюджетних коштів на виконання проектів інформатизації. Це призводить до непрозорості бюджетного процесу, порушення цілісної системи фінансування НПІ, зниженню контролю за використанням розпорядниками бюджетних коштів тощо, на що неодноразово наголошувалося Рахунковою палатою за результатами аудитів діяльності органів державної влади за відповідними напрямами та аудитів Головного контрольно-ревізійного управління щодо ефективності використання центральними органами виконавчої влади бюджетних коштів на інформатизацію. Разом з тим, порушується послідовність створення та впровадження проектів інформатизації в органах державної влади, рішення, що закуповуються, не є комплексними і не відповідають сучасному рівню розвитку інформаційних технологій, створені в рамках проектів нематеріальні активи не обліковуються належним чином тощо.

Дуже важливим кроком для виконання вимог вказаних вище законів, слід вважати те, що протягом останніх років Міністерство фінансів щорічно визначає бюджетні програми органів державної влади, які належать до сфери інформатизації, та включає до законів про державний бюджет відповідну статтю з їх переліком. Але, органи державної влади, крім того, виконують проекти інформатизації в межах різних бюджетних програм, значна частина з яких не включається до переліку відповідної статті законів про державний бюджет, що зменшує можливість здійснення контролю за ефективним використанням бюджетних коштів на виконання проектів інформатизації та змістовною частиною робіт з інформатизації, що виконуються органами державної влади.

Так, за результатами останнього аналізу, відсоток бюджетних програм з інформатизації, що потребували відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік " погодження Генерального замовника НПІ, склав приблизно 20% від загальної кількості бюджетних програм, що передбачали виконання заходів з інформатизації. Тобто у 80% бюджетних програм проекти інформатизації виконувалися центральними органами виконавчої влади поза межами НПІ, що не відповідає вимогам статті 2 Закону України "Про Національну програму інформатизації" та пункту 1 розділу ІІІ Закону України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки"[5].

З метою підвищення контролю за використанням бюджетних коштів, підвищення прозорості бюджетного процесу, забезпечення єдиного підходу до аналізу діяльності розпорядників коштів у сфері інформатизації, чіткого визначення цілей і завдань, на які витрачаються бюджетні кошти у сфері інформатизації, Генеральним державним замовником НПІ в рамках здійснення послідовних та системних заходів було ініційовано внесення змін та доповнень до Бюджетної класифікації, Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, Правил складання паспортів бюджетних програм, форм бюджетних запитів та Інструкції про складання бюджетних запитів, що надсилаються головним розпорядникам коштів. Відповідні пропозиції було надіслано до Мінфіну.

Запропоновані зміни мають на меті зобов'язати головних розпорядників коштів державного бюджету при заповненні бюджетних запитів, керуючись Методикою визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженою наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 06.06.2003 № 97 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24.06.2003 за № 512/7833, відносити бюджетні програми (або їх частини) до сфери інформатизації та нададуть можливість підвищити ефективність опрацювання та аналіз пропозицій органів державної влади на етапі формування державного бюджету на відповідний рік.

Одночасно, у 2009 році з метою забезпечення виконання вимог законодавства під час розроблення, виконання та фінансування проектів інформатизації Генеральним державним замовником НПІ для надання відповідної методичної допомоги органам державної влади з питань планування та виконання заходів з інформатизації було розроблено та затверджено Методичні рекомендації щодо основних етапів здійснення робіт з планування та виконання органами державної влади заходів з інформатизації та Методичні рекомендації щодо підготовки документів для здійснення процедури погодження.

Зазначені документи як відповідні роз'яснення для органів державної влади були надіслані всім органам державної влади та розміщені на офіційному веб-сайті Держкомінформатизації.

Також, слід зазначити, що у 2009 році з метою консолідації усіх робіт з інформатизації органів державної влади в межах НПІ та відповідно до статті 2 Закону України "Про Національну програму інформатизації" Держкомінформатизації було включено до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 636-р "Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації на 2009 рік, їх державних замовників та обсягів фінансування" з позначкою включено 16 бюджетних програм, які виконувались в 2008 році. У 2010 році до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації на 2010 рік, їх державних замовників та обсягів фінансування" включено 17 бюджетних програм органів державної влади.

Аналізуючи наведене вище, можна зазначити, що у плані позитивного досвіду виконання завдань (проектів) інформатизації органів державної влади, регіональних програм інформатизації можна зазначити виконання завдань (проектів) щодо:

- розробки макету інформаційної інфраструктури центрального органу виконавчої влади (Головне управління державної служби України);

- розробки програмно-технологічного забезпечення моніторингу зареєстрованих інвестиційних проектів та ведення Державного електронного реєстру інвестиційних проектів (Мінекономіки);

- ведення електронного обліку дітей і громадян, які бажають взяти їх на виховання, та обліку дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах (ЄІАС "Діти") (Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту);

- формування Єдиного електронного банку даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах (ЄІАС "Діти") у Київській області;

- реалізації пілотного проекту "Е-ПОСЛУГИ" на основі електронної інформаційної системи "Електронний регіон" (Одеська ОДА);

- модернізації та розширення програмно-технічного комплексу інформаційно-довідкової служби СаІІ-центру Київської міської державної адміністрації;

- впровадження та застосування єдиного стандарту геоінформаційної системи у Одеській області.

До основних невирішених проблем при формуванні та реалізації НПІ можна віднести:

- недостатній рівень повноважень Генерального державного замовника НПІ для забезпечення ефективної взаємодії з Міністерством фінансів щодо формування переліку бюджетних програм з інформатизації органів державної влади, передбачених Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, що унеможливлює виконання у повному обсязі функцій Генерального державного замовника НПІ в частині координації діяльності щодо визначення пріоритетних напрямків у сфері інформатизації;

- потребу вдосконалення існуючих механізмів формування та реалізації НПІ з метою консолідації бюджетних коштів та їх раціонального використання на інформатизацію з бюджетів усіх рівнів для уникнення їх розпорошення по різних цільових програмах;

- вкрай обмежений обсяг фінансування НПІ, склад проектів якої спрямовано на розробку та впровадження інтегруючих та типових рішень призводить до того, що проекти інформатизації стратегічного спрямування не виконуються в повному обсязі і впровадження результатів їх виконання не дає очікуваної ефективності, зокрема, відсутність типових рішень змушує органи державної влади самостійно визначатися стосовно вибору технологій щодо створення систем електронного документообігу, створення інформаційно-аналітичних систем, тощо; недостатня система національних стандартів з інформаційних технологій, гармонізованих із ISO/IEC та CEN/CENELEC стандартами, не сприяє розширенню експортного потенціалу відповідної сфери;

- відсутність дієвого механізму реалізації загальнонаціональних проектів інформатизації, які мають масштабне і визначальне значення для держави та потребують інтенсивної міжвідомчої та міжрегіональної координації з боку Генерального державного замовника НПІ, суттєво ускладнює їх започаткування та ефективну реалізацію, не сприяє їх раціональному використанню, а також унеможливлює інтеграцію існуючих проектів або вимагає на це додаткових витрат.

Шляхами вирішення існуючих проблем мають стати:

- збільшення обсягів фінансування бюджетної програми "Національна програма інформатизації" ;

3. Основні результати реалізації стратегії розвитку інформаційного суспільства

Протягом 2009 року продовжувалось виконання заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" та затверджених розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р "Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" (далі - План заходів).

Планом Заходів передбачено 18 заходів, виконання яких мало бути завершено у 2009 році. Кількість заходів, виконання яких має здійснюватись постійно або протягом усього терміну, на який складено План Заходів, загалом становить 15.

У 2009 році - з 18 заходів, завершення яких заплановано на 2009 рік, не завершено 8. Це, зокрема:

- розробка проектів Інформаційного кодексу України (Держкомтелерадіо) та Закону України "Про електронну комерцію" (Держкомінформатизації);

- створення типового комплексу засобів захисту інформації від несанкціонованого доступу з метою застосування в інформаційно-телекомунікаційних системах для забезпечення захисту інформації від загроз порушення цілісності, конфіденційності та доступності із здійсненням адміністративного керування доступом в автоматизованих системах (Держспецзв'язку);

- забезпечення захисту та підтвердження отримання електронних повідомлень (Мінтрансзв'язку);

- розробка галузевої програми розвитку телерадіомовлення в Інтернеті із залученням державних телерадіоорганізацій (Держкомтелерадіо);

- розробка навчальних програм з підготовки спеціалістів у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій з урахуванням сучасного стану її розвитку (МОН)

- реалізація спільного проекту МОН, Представництва ООН в Україні та Всеукраїнської асоціації комп'ютерних клубів "Розвиток доступу до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій населення на основі партнерства між школами і комп'ютерними клубами" із створенням пунктів колективного доступу до Інтернет у наукових установах, навчальних, культурних та громадських закладах (МОН).

Одночасно із цим було досягнуто й певних успіхів у виконанні Плану Заходів. Наприклад:

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.2009 № 869 "Про затвердження загальних вимог до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів" (Держкомінформатизації);

- розроблено методичні рекомендації щодо використання Інтернет під час проведення опитування (Держкомтелерадіо);

- підготовлено пропозиції щодо внесення змін до системи державних статистичних спостережень з метою створення системи моніторингу розвитку інформаційного суспільства (Держкомінформатизації);

- з метою визначення та удосконалення вимог щодо створення та експлуатації засобів криптографічного захисту інформації, що є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, у 2009 році підготовлено Указ Президента України від 28.08.2009 № 693 "Про внесення зміни до пункту 5 Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні", спільний наказ Держкомпідприємництва та Адміністрації Держспецзв'язку від 20.01.2009 №5/9, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.02.2009 за № 130/16146 регуляторний акт "Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації";

- завершено розроблення та затверджуються єдині технічні специфікації та регламенти електронного цифрового підпису та електронного документообігу. Реалізація проектів дозволить запропонувати органам виконавчої влади механізм обміну електронними документами між різними органами (Держкомінформатизації);

- розроблені методичні рекомендації щодо імплементації положень директив ЄС, зазначених у Додатку до розділу "Інформаційне суспільство" проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (Мінтрансзв'язку та Мін'юст).

На регіональному рівні майже у кожній області України, за інформацією ОДА, здійснювався подальший розвиток та впровадження систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису, кадрового та бухгалтерського обліку, удосконалювались та розвивались веб-сайти обласних та районних державних адміністрацій, здійснювалось підключення до мережі Інтернет навчальних та медичних закладів. Розвивалась телемедичні та геоінформаційні системи.

Деякі ЦОВВ висловили пропозиції стосовно подальшого виконання Плану заходів, в тому числі:

- внести наступні зміни до Плану заходів, затвердженого зазначеним розпорядженням, а саме у пунктах 44-45 Плану заходів терміни виконання визначити "2011-2012 роки" (Держкомтелерадіо);

- проаналізувати змістовну частину Плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" з метою внесення в нього коректив з урахуванням проблем із забезпеченням подальшого фінансування реалізації заходів Плану в умовах глобальної світової фінансової і економічної кризи, яка поглинула й Україну, зокрема тим, що обсяги бюджетного фінансування Національної програми інформатизації зменшено в десять разів (Мінекономіки).

У 2010 році Планом Заходів передбачено завершення 8 заходів. Але з урахуванням того, що у році, який розпочався, має продовжитись виконання заходів з більш ранніми термінами завершення, які ще не виконано, якісне виконання Плану заходів потребуватиме високої відповідальності органів виконавчої влади та належного фінансування з Держбюджету України.

Висновки

Впровадження ІКТ, їх широке застосування в різних сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави є одним з найважливіших інструментів сталого розвитку, що сприяє підвищенню рівня економічного, соціального, культурного, технологічного розвитку країни. Відповідно до рішень, визначених в Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства, документах Женевського та Туніського самітів, пріоритетним напрямом розвитку світового суспільства є його трансформація до його наступної стадії - інформаційного суспільства та суспільства знань, яке орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх, забезпечує встановлення партнерських відношень між державними органами, приватним сектором та громадянським суспільством. При цьому в Женевському Плані дій підкреслено, що органам державного управління належить провідна роль в розробці та імплементації національних електронних стратегій.

З урахуванням загальносвітових тенденцій Україною взято курс на розбудову інформаційного суспільства та суспільства знань, що знайшло підтвердження в низці концептуальних та стратегічних документів, насамперед, в Законі України "Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки". В той же час залишається цілий комплекс невирішених проблем нормативно-правового, організаційно-технічного, науково-методичного, інформаційно-аналітичного, ресурсного забезпечення розбудови інформаційного суспільства. Значна кількість рішень з цих питань має декларативний характер, ресурсне не підтримана, значною мірою "запозичена" в інших країнах без урахування особливостей сучасного стану та тенденцій розвитку України. Сфера інформатизації та розбудови інформаційного суспільства останні роки розвивається досить повільно, без належного державного управління, і,як наслідок, втрата позицій України в світових рейтингах. Це вимагає формування та реалізації науково - обґрунтованої та ресурсне забезпеченої відповідної державної політики. Тому основними заходами у цій сфері є:

- розробка основ національної стратегії становлення інформаційного суспільства з урахуванням його впливу на всі сфери життєдіяльності населення, підприємств, організацій, в тому числі органів влади;

- налагодження системного діалогу між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства шляхом використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій;

- затвердження та впровадження Державної цільової науково-технічної програми використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом";

- підготовка та внесення до Верховної Ради України проектів Законів України "Про інформаційну систему "Електронний Уряд", "Загальнодержавну програму впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису", "Про Технічний регламент національної системи електронного цифрового підпису", "Про Технічний регламент електронного документообігу", "Про внесення змін до Закону України "Про Національну програму інформатизації";

- введення в дію та забезпечення функціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів.

Перелік використаної літератури

1. Арутюнова Г.И "Рыночная экономика":

2. Барр Р. "Политическая экономия":М.,1994[1]

3. Борисов Е.Ф "Экономическая теория": Учебник. М.:Юристь,1999

4. Башнянин Г.И, Лазур П.Ю та ін./Політична економія/ Київ: ІЗМН, 1999

5. Валовой Д.В "Экономика" М.,1999

6. Доповідь про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2010 рік

7. http://zakon2.rada.gov.ua

8. http://www.thedailybeast.com[2]

9. http://ua.fru.org.ua/ [3]

10. http://archive.nbuv.gov.ua/ [4]

11. http://uazakon.com [5]

Размещено на Allbest.ru

...