Класична політекономія як методологічна апологія індивідуалізму і утилітаризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класична політекономія як методологічна апологія індивідуалізму і утилітаризму

Кудря І.Г.

Ідея природних прав людини відіграла фундаментальну роль у формуванні класичної політекономії. З часів Середньовіччя суспільний консенсус підтримувався базовими принципами владою і вірою, які виправдовувалися існуванням бога. Класична політекономія ці принципи суспільного життя і їхнє метафізичне виправдання відкинула на користь природного егоїзму людини і принципів, що випливали з егоїстичної природи людини індивідуалізму і утилітаризму.

Модель людини як егоїстичної істоти, керованої пристрастю наживи, була відповіддю на пошук нових форм суспільства. Т. Гоббс у своїй теорії людської природи, переконував, що егоїзм є найбільш потужним людським мотивом діяльності, саме тому, єдиний шлях для мирного існування суспільства, підкорення державі, яка обмежує природні людські інстинкти.

Підхід до суспільства Дж. Локка відрізнявся від підходу Т. Гоббса, оскільки у Дж. Локка не ідея свободи виступає мотивацією суспільного способу життя, а поняття власності. Категорія власності Дж. Локка розглядається як вихідне природне право людини, а не суспільна домовленість [3, С.85].

Б. Мандевіль деморалізував економіку, усунувши з сфери економіки етику [5,с. 19], заклавши таким чином, основи радикального економічного індивідуалізму. Згідно радикальному індивідуалізму, людські чесноти і вади чітко розмежовуються в діяльності економічного суб'єкта. Кожний економічний суб'єкт діє згідно власної логіки і цінностям. Внаслідок однозначного розмежування приватної і публічної сфери, господарська діяльність керується лише одним принципом звичайною користю. Нажива більше не була релевантною економічному життю, окрім як описове поняття людської мотивації багатства [6,с.54]. Б. Мандевіль стверджував, що людина реалізує власні індивідуальні інтереси без врахування соціального блага. Парадокс у тім, що поширення індивідуальних пороків (приватний аморалізм) призводить до суспільного блага і економічного процвітання, тоді як моральні чесноти до суспільної бідності і економічного занепаду. У філософсько-антропологічному сенсі, модель аморальної людської природи, була обґрунтована ідеєю самовизначення людини, її свободою волі.

Реалістичний у оцінці економічного життя, Б. Мандевіль досить песимістичний щодо можливості моральної трансформації людської природи. Д. Г'юм, навпаки, оптимістичний щодо моральної трансформації людської природи, через економіку. Д. Г'юм вірив, що економіка перетворить людські пороки в чесноти [6,с.57].

На відміну від радикально-індивідуалістичного бачення економіки, Д. Г'юм представляє більш широкий підхід до господарської діяльності. Згідно Д. Г'юму, приватний інтерес це універсальна пристрасть. Цей приватний інтерес у вузькому смислі користь, а у широкому смислі пристрасть. Пристрасті - основа людської діяльності, а їх зміна результат історичного розвитку. Класичні ліберальні теоретики, включаючи Д. Г'юма, вважали користь морально припустимим і навіть бажаним мотивом у економічному контексті, як наприклад, в умовах ринку, доки законність прав інших індивідуумів не порушувалася. Д. Г'юм наполягав, що люди керуються у своїй діяльності поряд с власним інтересом, співчуттям (симпатію).

Якщо, мандевелізм стверджував, що економіка це сфера поза мораллю, то Д. Г'юм, підкреслював, що економіка культивує соціальні чесноти. На думку Д. Г'юма, економіка гуманізувала історію. Для Д. Г'юма, мораль повинна направляти і вгамовувати природні бажання, а не заперечувати їх. Д. Г'юм вбачав в економіці джерело суспільного блага [6,с.55]. Таким чином, шотландські теоретики комерційного суспільства, переглядають гобсівсько-мандевілівський підхід радикального індивідуалізму.

Д. Г'юм і А. Сміт уважали людську природу раціональною, отже керованою раціональними інтересами, а не ірраціональними пристрастями. Поняття власного інтересу було регулятором людської поведінки, а власність була основою суспільної свободи людини. Цей підхід у цілому був характерний для шотландського Просвітництва. А. Сміт продовжив траєкторію індивідуалізму. Для А. Сміта економічна свобода була не тільки умовою людського існування, але природним правом людини. Класична школа політекономії ґрунтувалася на теорії природних прав і трудовій теорії власності. Основу багатства суспільства вона вбачала в поділі праці і обміні, на відміну від французьких фізіократів, для яких джерелом суспільного багатства була земля і меркантилізму, який вважав гроші абсолютною мірою багатства.

А. Сміт акцентував на максимальній економічній свободі індивідів і мінімальній владі держави. А. Сміт підкреслював, що поняття користі не теоретична конструкція, а емпіричний факт досвіду. Користь природний інстинкт людини. Взаємодія індивідуальних корисливих інтересів створює соціальний добробут, завдяки механізму ринку. А. Сміт, описує економіку як складну систему конкуренції індивідуальних інтересів. Динаміка їхньої взаємодії є ринковим процесом, що самоорганізується, фінальною стадією якого є рівновага між попитом і пропозицією.

А. Сміт з одного боку стверджував, як і Б. Мандевіль, що індивідуальна користь є основою економічної діяльності, з іншого боку він підкреслював взаємозалежність індивідів в комерційному суспільстві, оскільки переслідування власної вигоди створює взаємодію на основі обміну. А. Сміт розглядав поділ праці як головний фактор зростання комерційного суспільства.

Д. Г'юм і А. Сміт уникали безпосереднього морального схвалення користі, як виразу психологічного егоїзму, характерного для теорій Т. Гобса і Б. Мандевиля. Д. Г'юм і А. Сміт ввели у політекономію етичне поняття симпатії для обґрунтування економічної діяльності.

Цей підхід розглядав людину онтологічно моральною істотою. Симпатія дозволяє людині, співчувати стражданнями або брати участь у щасті інших. Поняття симпатії Д. Г'юма було морально-психологічним. Поняття симпатія у А. Сміта набуває рис суспільно-етичної категорії, яка обумовлює погоджену соціальну дію. Категорія симпатії обґрунтовувала обмін між суспільними акторами. На відміну від сентименталістської традиції, що наголошувала на колективне страждання, А. Сміт пояснював симпатію широким діапазоном соціальних почуттів. На основі поняття симпатії, згідно А. Сміту, розвилася духовна надбудова суспільства у вигляді права, держави і моралі.

Симпатія була схемою розуміння інших. Версія симпатії А. Сміта антисентименталістська, це раціональний контроль почуттів, сприйняття інших через симпатію. Раціоналізація емоційних мотивів особистості направляла їх на суспільні результати. Нажива, один з семи головних гріхів в християнстві, через ринковий механізм, може обернутися суспільним благом. Відповідно раціональна діяльність розвивалася з нераціональних мотивацій. Симпатія створює динамічну систему комунікації, обмін почуттів. Невидима рука, що регулює економічні інтереси заради загального добра, незалежно від індивідуальних мотивів, еквівалент симпатії. Поняття симпатії А. Сміта виступає регулюючою ідеєю. Симпатія регулює економічну поведінку через контроль пристрастей, і тим самим запобігає антисоціальній поведінці. А. Сміт стверджував, що симпатія вкорінена в людській природі. Симпатія це об'єктивна самосвідомість, сприйняття інтересів інших, з урахуванням власного інтересу. Симпатія покладена в основу моделі ліберальної толерантності.

Сентиментальне поняття симпатії розчиняє поняття користі в емоційній ідентифікації з іншими. Цей тип симпатії не відповідає вимогам ринкового суспільства. Емоційна симпатія нераціональна, не може бути засобом керування суспільством. Раціональна симпатія обґрунтовує ринок, емоційна симпатія ґрунтується на традиції. А. Сміт сприймав симпатію, як внутрішнє джерело ідентичності комерційного суспільства.

У А. Сміта доктрина симпатії стала основою суспільної гармонії. Основна мета А. Сміта при розробці власної етичної концепції була в тому, щоб реабілітувати моральні принципи, засуджені класичною мораллю, які б стали етичною основою комерційного суспільства. Доктрина симпатії А. Сміта є осереддям моральної філософії комерційного суспільства. Мораль для А.Сміта породжується суспільством, у результаті інтеракції. Симпатія це здатність відчувати задоволення і біль інших, вона регулює пристрасті і генерує порядок. А. Сміт намагався обґрунтувати економічну етику капіталістичного суспільства, уникаючи радикального індивідуалізму Б. Мандевіля, а також замінити християнську антиматеріалістичну доктрину, що була перешкодою економічного розвитку, системою, що поєднувала моральні основи існування і матеріальні потреби.

Мотивація економічної діяльності не зводить тільки до користі, але також містить добродійність і співчуття. Суспільне благо не є результатом приватних пороків, як стверджував Б. Мандевіль. Соціальне благо є похіднім від індивідуальних інтересів, трансформованих соціалізацією і симпатією. Економічна діяльність відбувається в суспільстві і не може ґрунтуватися тільки на приватному інтересі.

Ця концепція акцентує перш за все на моральних чинниках, а не економічних, як це зроблено А. Смітом у його концепції економічної людини. Щоб зрозуміти концепцію економічної людини А. Сміта, потрібно зрозуміти його етичну теорію, тобто без «Теорії моральних відчуттів», «Багатство народів» не зрозуміти. А. Сміт стверджував, що якою б егоїстичною людина не була б, є етичні принципи в її природі, які змушують її бути зацікавленою в успіху інших. Для А. Сміта співчуття є основою соціальної і економічної діяльності. А. Сміт наголошує на моралі, як умові культивування суспільного багатства. Він розвиває доктрину морального обов'язку і шукає моральну основу суспільного життя в суспільному співчутті, а не в природному егоїзмі.

У роботі «Теорія моральних почуттів», А. Сміт писав, що симпатія провідна сила розвинутого суспільства. У його наступній роботі, «Багатство народів», користь вже стала первинним мотивом економічної діяльності. Можна розглядати ці дві роботи, як соціальну теорію комерційного суспільства. А. Сміт хотів поєднати економіку і мораль. Діяльність людини, мотивується як користю так і симпатією, але в складній ринковій економіці, користь переважає. А. Сміт засуджуючи необмежену наживу, акцентує на користі. Теорія комерційного суспільства А. Сміта убезпечує від гобсової ідеї війни всіх проти всіх. Для А. Сміта користь відігравала дистрибутивну роль у розподілі суспільних благ. Вона виступала практичним механізмом ринку у формі невидимої руки. Користь, заміняла дистрибутивну справедливість, призводила до задоволення потреб окремих індивідів і блага всього суспільства.

З однієї сторони принцип невидимої руки ринку, коли кожна людина дбає лише про свої інтереси, з іншої альтруїзм, симпатія і співробітництво. Tобто, невидима рука спрацьовує, коли індивіди, дбаючи про свої інтереси, дотримуються встановлених у суспільстві моральних правил.

Економічний лібералізм вирішував питання співвідношення індивідуальної і соціальної користі через поняття ринку. Перший варіант вирішення цієї проблеми запропонував Б. Мандевіль стверджуючи, що соціальність виникає із користі. Індивідуальна користь, а не соціальні чесноти, є рушієм суспільного розвитку.

Синтез психологічного принципу егоїзму з епістемологічним принципом індивідуалізму, відкривав шлях для розробки моделі індивідуалістичної утилітарної політекономії А. Сміта, яка стала джерелом класичної концептуалізації господарської діяльності.

Ринок був ефективним механізмом для спрямування природного егоїзму на благо суспільства. Підхід до людини, як мотивованою егоїзмом, здатної до усвідомлення своїх інтересів і раціонального обчислення найефективніших засобів для їх реалізації, наголошує, що суспільні відносини базуються на інституті ринкового обміну. Якщо зовнішня сила не втручається, щоб зруйнувати спонтанну користолюбну діяльність на ринку, то як наслідок, відбувається гармонізація інтересів всіх. Економічні суб'єкти представлені як діючі особи, керовані власними інтересами, чия продуктивна діяльність регулюється ринковою рівновагою [5,с.13]. Ідея невидимої руки репрезентувала ліберальне бачення соціального життя, наголошуючи на самодостатності сил ринку.

Ця теорія також пов'язує республіканську форму правління з ринковою формою економіки, які ґрунтуються як на вивільненні власного інтересу, так і досягненні вигоди в реалізації суспільного інтересу. А. Сміт стверджував, що невидима рука ринку перетворює користолюбну діяльність у спільне благо без втручання інших сторін. Невидима рука ринку створює перспективи рівних можливостей. В умовах вільного ринку, система соціальної стратифікації визначена самими індивідами, які досягають певних соціальних позицій завдяки власним зусиллям, а не за допомогою статусу або політичної протекції. Поняття невидимої руки є фундаментальним принципом приватного підприємства, відповідно до якого кожний вільний індивід, в процесі економічної конкуренції досягає власного інтересу у формі приватної економічної вигоди.

Універсальна ринкова конкуренція, заснована на принципах егоїзму та індивідуалізму приватних осіб, кардинально змінила суспільні відносини. Індивіди пов'язані традиційною системою спільних зобов'язань, кооперативної роботи і економічних зв'язків, одночасно були замінені незалежними вільними підприємцями. Відповідно суспільство перетворилося на асоціацією автономних, ізольованих індивідів, що діють на основі приватного інтересу і економічної вигоди. Розглядаючи невидиму руку ринку як етап у суспільному і історичному розвитку, А. Сміт уважав, що цей принцип був природним результатом економічного прогресу.

Невидима рука це символ творіння, дієва установка, що Бог творить через природу. Деїстичне розуміння божественного створення світу, залишало людину сам-на-сам з природою, передбачаючи, що людина самостійно через працю буде перетворювати природу, реалізуючи своє природне право власності. Праця виступала засобом реалізації права власності, а власність була основою права на свободу. Tаким чином, природне право власності здійснювалося через працю у формі власності, яка в свою чергу робила людину вільним індивідом. Держава відповідно розглядається не тільки у негативному смислі, як засіб збереження власності, але й у позитивному смислі, як умова здійснення максимальної свободи через продуктивну мирну працю.

Поняття невидимої руки містило дві ідеї, які були критичними для А. Сміта. Перша, ідея свободи і друга, поділ праці. Поділ праці, який призвів до багатства країни, був наслідком економічної свободи. Поділ праці був безпосередньо пов'язаний зі свободою. Поділ праці передбачав, щоб індивід відмовився частково від власної свободи і взяв участь в спільному економічному обміні, в якому, завдяки невидимій руці, зростало багатство кожного.

Атомістична концепція суспільства розглядає індивіда як первинну одиницю аналізу, не тільки онтологічно, але і епістемологічно, оскільки зрозуміти економічну діяльність можна тільки через розуміння дії одиничного економічного індивіда [4,с.235]. У цьому контексті, суспільство не було нічим іншим як сукупністю індивідів, що діють на основі користі, і як таке поняття суспільства було редуковано до індивідуальних дій і відносин. Індивід був природним членом суспільства і досягнення індивідуального приватного інтересу сприяло загальному процвітанню суспільства. Відповідно до цього підходу, індивіди були вільними агентами, які укладали між собою договір економічного обміну. Представлені таким чином, суспільні відносини були редуковані до економічного обміну. Функції держави обмежувалися захистом приватних прав індивідів. Концепція індивідуалістичного суспільства обміну заснована на понятті контракту, в якому природні права, зокрема право власності, відіграє ключову роль, на відміну від центрального поняття статусу феодального суспільства.

Розрізняючи продуктивну і непродуктивну працю, А. Сміт прагнув вийти за межі вузької фізіократичної позиції, що пов'язувала продуктивну працю з сільським господарством. А. Сміт акцентував на продуктивній праці як основній економічній діяльності, таким чином виходячи за рамки меркантилістського підходу, який віддавав пріоритет торгівлі. А. Сміт уважав поділ праці, а не меркантилістські поняття (кількість золота і срібла імпортованого з колоній і експорт готових товарів) реальним джерелом національного багатства. У меркантилізмі нагромадження капіталу, пов'язане з нагромадженням грошей, а у А. Сміта нагромадження капіталу засноване на виробництві і продуктивній праці [ 1,с. 13], а не споживанні або непродуктивній праці.

А. Сміт стверджував, що умовою багатства народів є створення вільного ринкового капіталізму. Основними характеристиками цієї суспільно-економічної системи були свобода, користь і конкуренція. Класичний лібералізм ґрунтується на утилітарному індивідуалізмі, як методологічному принципі, природних свободах праві власності і конкуренції, як основи економічного розвитку і високого статусу персональної свободи.

В рамках утилітаризму були розвинуті принципи закладені класичною політекономією, а саме принцип повної автономні людини і принцип користі, як основного мотиву економічної діяльності людини. Критерієм утилітарності є щастя [2,с. 181], не в розумінні щастя як стану душі, а в розумінні найбільшої адаптації до середовища, через максимальне облаштування власного способу життя (довкілля). Tаким чином, серед інших критеріїв оцінки економічної діяльності, утилітаризм віддавав перевагу суб'єктивному критерію. Теорія користі розроблялася як інструмент пояснення економічної діяльності, зокрема неокласична теорія економіки ґрунтувалася на доктрині утилітаризму.

Таким чином, можна підсумувати, що зробивши парадигмальне зрушення в дослідженні суспільства від політики до економіки, класична політекономія, включила поняття економічної діяльності в концептуальне поле соціальної філософії. Констатувавши той факт, що економічна сфера (невидима рука ринку), а не політична сфера (держава), стала визначальним фактором суспільного життя.

Основним механізмом зростання багатства суспільства класична політекономія уважала поділ праці. З поняттям поділу праці в комерційному суспільстві А. Сміт, а перед ним Д. Г'юм, пов'язував формування нового типу соціальної моралі (соціальної симпатії), оскільки завдяки поділу праці, люди набували поняття етичності і законності. Господарство об'єднувало всіх людей разом у новій системі економічної взаємозалежності.

Хоча класична політекономія першою концептуалізувала ці значимі зміни в соціальній філософії, теоретичні джерела цього парадигмального зрушення були закладені ще Т. Гоббсом. Т. Гоббс уперше порушив питання щодо того, чому індивіди об'єднуються в суспільство, обмежуючи при цьому свою природну свободу. Т. Гоббс вирішував це питання в контексті політичної філософії, доводячи, що державна влада єдиний спосіб приборкання природних людських інстинктів, відповідно індивіди укладають суспільний контракт, відмовляючись від частини індивідуальної свободи в обмін на соціальний порядок [3,с.52-53].

У етичних концепціях до лібералізму центральним було поняття блага. Починаючи з А. Сміта, поняття блага витісняється поняттям свободи. Принциповим стає положення, що люди можуть використовувати свободу як передумову всіх благ, що свобода дає людям можливість досягти розмаїтості благ, і питання про благо не може бути вихідним. Етика блага етика традиційних суспільств, де універсальне благо базовий принцип. Етика свободи стала етикою капіталістичного суспільства. Для Т. Гоббса, свобода перш за все політичне поняття. А. Сміт перший пов'язав поняття свободи з економікою. У практичному аспекті, ринок виступав видом природної рівності. Універсальне забезпечення індивідуальної персональної свободи приводить до універсального розширення економічної свободи громадян.

Вихідним пунктом класичної політекономії було те, що багатство створюється вільними індивідами, отже, багатство не загальне добро. У А. Сміта як і в Д. Г'юма, багатство є насамперед індивідуальним, а не загальним добром.

Загалом класична політекономія шукала універсальні принципи поведінки економічної людини. В своїй концепції економічної людини А. Сміт стверджував, що люди в умовах ринку спрямовують свою діяльність виключно на максимізацію власного матеріального багатства і зменшення матеріальних витрат на досягнення цієї мети. Індивіди переслідують свою власну вигоду в раціональний спосіб, власна вигода, регулюється конкуренцією вільного ринку. У пошуках економічної вигоди, особистість створює суспільне благо, невидимою рукою. У моделі класичної політекономії індивідуальні пошуки економічної вигоди автоматично створюють суспільне благо.

Класична політекономія представляє собою синтез філософії, економічної теорії і політичної філософії. Критичні елементи філософії утилітарна концепція раціональної дії і егоїстична модель людської мотивації. Ключовий постулат економічної теорії поняття невидимої руки ринку, як посередника між користолюбними інтересами індивідів і суспільним добробутом. Політична філософія наголошувала на свободі індивідів як умови їх добробуту.

Список використаних джерел

сміт концепція суспільство лібералізм

1. Барр Р. Политическая экономия в 2-х томах / Р. Барр; пер. с фр. M.: Международные отношения, 1995. Т.I. 608 с.

2. Майноуг К. Анатомія лібералізму / К. Майноуг // Лібералізм: антологія. К.: Смолоскип, 2002. С. 165-198.

3. Манан П. Інтелектуальна історія лібералізму / П.Манан; пер. з фр. K.: Дух і літера, 2005. - 216 с.

4. Тейлор Ч. Атомізм / Ч. Тейлор // Лібералізм: антологія. K.: Смолоскип, 2002. С. 235-254.

5. Koslowski P. Principles of ethical economy / P.Koslowski. Dordrecht, The Netherlands: Kluwer Academic Publishers, 2001. 296 p.

6. Schweiker W. Theological ethics and global dynamics: in the time of many worlds / W.Schweiker. Malden MA: Blackwell. 2004. 239 p.

Размещено на Allbest.ru