Регулювання конкуренції на національному та міжнародному рівнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регулювання конкуренції на національному та міжнародному рівнях

Вступ

конкурентний споживач ціна

1. Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства: методи й інструментарій

2. Система формування та реалізації конкурентної політики

3. Конкурентне законодавство і пов'язані з ним закони та концепції

3.1 Захист інтересів споживачів

3.2 Регулювання цін

3.3 Права інтелектуальної власності (ПІВ)

3.4 Торгове законодавство

3.5 Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)

3.6 Недосконала конкуренція

4. Структурний контроль і контроль за діловою практикою

5. Структура базового конкурентного законодавства

5.1 Цілі

5.2 Визначення

5.3 Сфера застосування

5.4 Вилучення і виключення

5.5 Види практики, що забороняються; горизонтальне і вертикальне злиття

5.6 Контроль за злиттями

5.7 Захист інтересів споживачів

5.8 Орган з питань конкуренції

5.9 Санкції

5.10 Збитки

5.11 Групові позови

5.12 Апеляційні процедури

Висновки

Вступ

Ринкова конкуренція є одним із найважливіших чинників розвитку світової економіки. Без неї не обходиться жодна модель функціонування ринку. Більше того, розвиток конкурентної боротьби, на відміну від багатьох інших економічних процесів, знаходив раніше (протягом щонайменше трьох останніх сторіч) і знаходить зараз широке практичне застосування у зв'язку з намаганням держав із традиційною ринковою економікою регулювати внутрішній ринок, забезпечуючи йому певне конкурентне середовище.

У країнах, що пішли шляхом ринкових реформ, спочатку вважали, що досить відкрити внутрішній ринок (для "імпортної конкуренції") і самі собою з'являться вільні від перекосів ринки конкурентних продавців. Реальність продемонструвала інший перебіг подій. Разом з тим в деяких країнах існують сектори, здатні дуже успішно конкурувати на міжнародних ринках, які не відчувають потреби в регулюванні конкурентних відносин, в тому числі прийнятті конкурентного законодавства, з метою забезпечення конкурентоспроможності на міжнародних ринках. В той же самий час дані країни не відмовляються від втручання в процеси ведення конкурентної боротьби на національному та міжнародному рівнях та борються з деякими видами антиконкурентної практики за допомогою регулювання окремих секторів і сфер діяльності, таких, як державні закупівлі (з метою недопущення участі в торгах за таємної змови), формуючи при цьому певну державну конкурентну політику.

Досвід розвитку передових країн світу, таких як США, Японія, країн Європейського Союзу, доводить, що конкурентна політика є активним складовим елементом економічної політики будь-якої держави і являє собою систему заходів правового, економічного та організаційно-адміністративного характеру, спрямованих на формування конкурентного середовища, розвиток і захист чесної конкуренції та боротьбу з порушеннями антимонопольного (антитрастового) законодавства.

Основним завданням конкурентної політики є максимальна підтримка вільної конкуренції та вільного ціноутворення, створення умов, за яких антиконкурентні дії стають економічно невигідними.

Інше завдання конкуренції - це захист споживача та виробника від влади монополій або підприємств, які співпрацюють у напрямку укладання антиконкурентних угод і зловживання домінуючим положенням. Укладання монополіями та картелями антиконкурентних угод про розподіл ринку, використання домінуючого ринкового положення для встановлення невиправдано високих цін або збуту неякісної продукції - все це призводить до обмеження вільного руху товарів і послуг, диспропорцій в діяльності як виробника, так і споживача. Нарешті, не менш важливе завдання - підтримувати стабільність як на національному, так і світовому ринках, запобігаючи при цьому надмірній концентрації влади та капіталу в рамках однієї компанії або їх об'єднань.

Конкурентна політика у світовому масштабі сьогодні виробила ряд правових умов (регулятивних методів та інструментів), дотримання яких дає змогу суб'єктам господарювання не тільки приєднатися до світового ринку, але й конкурувати на рівних умовах на ринках зарубіжних країн. Тому при формуванні внутрішньої економічної політики будь-якої країни вважається аксіоматичною необхідність узгодження у часі та просторі лібералізації торгівлі, підприємницької діяльності саме з активною, сильною й ефективною конкурентною політикою, яка виступає однією з форм державного регулювання ринкових відносин як на національному так і на міжнародному рівнях.

Разом з тим, державне регулювання (втручання) виправдане лише у тих випадках, коли конкуренція з об'єктивних причин відсутня, наприклад, на ринках природних монополій або коли порушене чинне конкурентне законодавство чи з метою превентивного запобігання порушенню. В інших випадках доцільним є лише спостереження і контроль з боку держави за діяльністю суб'єктів ринку.

Конкурентна політика ширше законодавства з питань конкуренції, останнє є одним із засобів досягнення цілей конкурентної політики.

Але, конкурентна політика без ефективного конкурентного законодавства подібна автомобілю без двигуна. Навіть якщо імплементаційні заходи приймаються поступово в перші роки застосування конкурентного законодавства, розвиток необхідного процесу навчання вимагає певного часу. Для багатьох країн, що розвиваються, і колишніх країн з централізованою планованою економікою концепції конкуренції є зовсім новим. Для зміни менталітету і формування "культури конкуренції" потрібні час і підготовка кадрів.

1. Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства: методи й інструментарій

В умовах інтенсифікації міжнародного економічного обміну, зростання економічної взаємозалежності країн та глобалізації світогосподарських процесів сферою особливої уваги держави є рівень конкурентоспроможності національних підприємств.

Теоретичною основою зростання ролі і функцій держави у підтримці конкурентоспроможності національних виробників є «багатомірний підхід» до міжнародної торгівлі, згідно з яким нехтування такими поняттями, як «державна безпека», «державний економічний простір», «економічні інтереси держави» та «влада» в аналізі доцільності та ефективності міжнародного економічного обміну є недопустимим. У всіх без винятку розвинених країнах світу підвищення конкурентоспроможності їх економік, галузей і підприємств є одним з пріоритетних завдань державної регуляторної політики.

Сучасний механізм державного регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємств у розвинених країнах включає: стратегічну компоненту, методологію і методику стратегії нарощування конкурентоспроможності та організаційно-економічний механізм її реалізації -- систему інститутів, методів й інструментів підтримки та зростання конкурентоспроможності.

Стратегічною компонентою, або центральним ядром державного механізму нарощування конкурентоспроможності економік розвинених країн є довгострокові федеральні програми конкурентоспроможності, які охоплюють усі рівні формування конкурентоспроможності -- макро-, мезо- та мікроекономічний. Координацію дій щодо розробки та реалізації цих програм виконують спеціалізовані державні органи (наприклад, Рада з національної конкурентоспроможності -- у США; Центр зовнішньої торгівлі (СРСЕ) -- у Франції). Програми базуються на моніторингу національної конкурентоспроможності, який здійснюється системою національних та світових рейтингових агентств та інших незалежних джерел економічної інформації та оцінок.

Реалізація програмних цілей та установ здійснюється шляхом розробки та впровадження національно-державної стратегії конкурентоспроможності, суб'єктом якої виступає «держава-система» -- консолідована система держави і корпорацій як своєрідна корпорація корпорацій.

Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства полягає не у власне регулюванні його діяльності, а у реальному впливі, який держава здійснює на умови формування, розвитку та відтворення конкурентних переваг підприємства як суб'єкта світогосподарських зв'язків.

Організаційно-економічний механізм підтримки та стимулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства являє собою складну сукупність інституціональних, організаційних, економічних, соціальних, політичних та інших структур, інструментів і засобів державного впливу на умови формування та відтворення ресурсних, технологічних, інноваційних, глобальних та соціокультурних конкурентних переваг підприємства.

Сприяння розвитку національної економіки в рамках державної економічної політики здійснюється шляхом:

а) розробки та реалізації різноманітних варіантів структурної (промислової) політики;

б) розробки та реалізації науково-технологічної політики;

в) формування! розвитку ефективної інфраструктури бізнесу (науки, засобів зв'язку, інформаційного забезпечення);

г) впровадження гнучкої податкової, кредитно-фінансової, цінової та конкурентної політики;

д) розширення ємності внутрішнього ринку за рахунок зростання доходів та купівельної спроможності суб'єктів попиту та пропозиції товарів (послуг) на внутрішньому ринку.

Захист національного ринку від іноземної конкуренції відбувається шляхом розробки й реалізації цілеспрямованої зовнішньоторговельної політики, важливими складовими якої є:

а) митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі країни;

б) режим квотування та ліцензування імпорту;

в) впровадження державних норм і стандартів щодо споживчих характеристик товарів, що імпортуються, їх сертифікація;

г) застосування спеціальних інструментів, що виконують протекціоністську функцію -- компенсаційних зборів, антидемпінгового мита, тарифної ескалації тощо.

Підтримка національних товаровиробників на зовнішніх ринках здійснюється на основі застосування таких інструментів мак-роекономічної дії:

а) пільгове кредитування;

б) державне страхування експортних кредитів;

в) пільгове оподаткування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

г) пряме субсидування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

д) інформаційна, консультативна та рекламна підтримка експортної діяльності вітчизняних підприємств;

е) корпоративно-інституціональна підтримка експортної діяльності вітчизняних підприємств через міжнародні інститути та механізм регулювання конкуренції на світових ринках, укладання дво (багато) сторонніх угод та створення інтеграційних угруповань.

Формування та розвиток ефективного експортного потенціалу країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на концептуальних положеннях сучасної теорії порівняльних переваг і міжнародного поділу праці.

Державне регулювання природоресурсних, технологічних, інноваційних, глобальних та соціокультурних умов формування конкурентних переваг національних товаровиробників здійснюється шляхом:

а) поглиблення продуктової спеціалізації первинних секторів економіки, конкурентоспроможність яких ґрунтується на ресурсних перевагах;

б) формування промислово-технологічного сектора економіки країни (технологічного «ромба»), експортні можливості якого складають високотехнологічні конкурентні переваги;

в) розвиток інноваційного сектора економіки (кластерів, венчурного бізнесу, інноваційних центрів, аудиторських та консалтингових фірм), продукція якого має короткий життєвий цикл і конкурентні переваги якого ґрунтуються на інноваційних зусиллях підприємств;

г) посилення значущості позаекономічних чинників формування міжнародної конкурентоспроможності підприємства -- економічних, соціокультурних, політичних, етнонаціональних, а також безпеки ведення бізнесу за кордоном, що обумовлює «економізацію» зовнішньої політики держави та її роль у формуванні глобальних конкурентних переваг національних товаровиробників.

2. Система формування та реалізації конкурентної політики

Умовно систему формування та реалізації конкурентної політики (регулювання конкурентних відносин) можна поділити на дві складові:

нормативно-правову - створення відповідного конкурентного законодавства, контроль за його виконанням тощо;

організаційну - створення відповідних державних структур органів виконавчої влади, яким надано повноваження щодо забезпечення формування конкурентного середовища і застосування штрафних санкцій до порушників чинного антимонопольного законодавства.

Політика регулювання конкуренції розглядається як інструмент підвищення економічної ефективності та створення сприятливого клімату для інноваційного розвитку. Вона спрямована на захист та розвиток ефективної конкуренції на спільному ринку. В той же час така політика має на меті захист прав споживачів шляхом створення для них найкращих умов придбання товарів і послуг, а також надання однакових можливостей товаровиробникам.

У даному контексті конкурентна політика визначається як похідна від двох складових: одна з яких стосується "антитрастового" або "конкурентного" законодавства, а інша включає в себе основні положення мікрополітики, сформованої для того, щоб попередити антиконкурентні дії суб'єктів господарювання, зокрема у сфері тарифного та нетарифного регулювання, іноземного інвестування тощо.

3. Конкурентне законодавство і пов'язані з ним закони та концепції

Конкурентне законодавство в тій чи іншій формі пов'язане з цілим рядом інших законів і концепцій, таких, як торгове законодавство і норми в області прямого іноземного інвестування й інтелектуальної власності. Співпадаючі або подібні цілі чи положення можуть міститися в законах:

Ш про захист інтересів споживачів,

Ш про несумлінну конкуренцію,

Ш про несумлінну торгову практику,

Ш про рекламу, що вводить в оману,

Ш а також у нормативних актах системи регулювання цін.

На основі даної законодавчої бази, конкурентна політика сфокусована на 4-х основних аспектах діяльності:

Ш запобіганню реалізації угод, які обмежують конкуренцію та спрямовані на зловживання домінуючим становищем на ринку (наприклад, договори між конкурентами про фіксовані ціни);

Ш контролю за рівнем економічної концентрації суб'єктів господарювання (наприклад, злиття між двома компаніями, яке призводить до зайняття домінуючої позиції на ринку);

Ш лібералізації монополістичних секторів національної економіки (наприклад, телекомунікації);

Ш моніторингу системи щодо надання державної допомоги суб'єктам господарювання (наприклад, заборона на державну допомогу (дотації), спрямовану на підтримку збиткових фірм, які не мають перспектив розвитку).

Кожна з даних складових політики в області конкуренції має безпосередній вплив на економічні суб'єкти, що діють на ринку.

Країни, де немає спеціального законодавства з питань конкуренції, можуть деякою мірою намагатися використовувати правові норми суміжних областей права, що охоплюють деякі аспекти конкурентного законодавства, у той же час кардинально відрізняючи від нього в ряді моментів.

3.1 Захист інтересів споживачів

У багатьох країнах, що розвиваються, законодавство про захист інтересів споживачів приймається раніш, ніж законодавство з питань конкуренції чи одночасно з останнім. Як випливає вже із самої назви, такі закони мають на меті забезпечення безпеки, охорону здоров'я та економічних інтересів споживачів, в той час як конкурентне законодавство безпосередньо спрямоване на сприяння розвитку конкуренції і підвищення ефективності в масштабах економіки і захищає економічні інтереси споживачів лише непрямим чином. Однак, конкурентне законодавство часом передбачає і спеціальні положення про захист інтересів споживачів, що, наприклад, забороняють несумлінну торгову практику (Індія) чи ціни, що передбачають обов'язкову вказівку, у маркіруванні товару (Франція).

3.2 Регулювання цін

У законодавстві деяких країн містяться норми, що стосуються обмеження ділової практики (ОДП) і регулювання цін. У результаті проведених економічних реформ і лібералізації цін багато країн поступово відмовляються від адміністративного регулювання цін, приймаючи сучасне законодавство з питань конкуренції (наприклад, Норвегія, Швеція, Франція, Таїланд), хоча в конкурентному законодавстві ряду країн (наприклад, у Франції) усе-таки передбачається можливість регулювання цін у надзвичайних обставинах. Крім того, конкурентне законодавство у всіх випадках забороняє практику підтримки цін при перепродажі товарів і угоди про встановлення цін.

3.3 Права інтелектуальної власності (ПІВ)

Права інтелектуальної власності, включаючи патенти, авторські права, промислові зразки і товарні знаки, фактично наділяють власника ПІВ (чи винахідника покупця) монопольними правами. На перший погляд, такі закони вступають у повне протиріччя з конкурентним законодавством, що спрямовано на боротьбу з монополіями. Однак більш уважний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що відсутність ПІВ привів би до скорочення інвестицій у НДДКР і до обмеження інноваційної діяльності - одного з головних позитивних результатів конкуренції. Це обумовлює необхідність ПІВ, що, у кінцевому рахунку, розглядаються як фактор, у цілому сприятливого розвитку конкуренції, оскільки в умовах такого захисту в компаній з'являється стимул до ведення конкурентної боротьби на основі здійснення інвестицій у НДДКР. Разом з тим процедури ліцензування у відношенні того чи іншого виду прав інтелектуальної власності створюють можливість для введення обмежень, включаючи основні види ОДП. Наприклад, товарні знаки можуть використовуватися як інструмент, що дозволяє закрити доступ на той чи інший ринок і монополізувати його. Існують різні думки щодо того, де проходить межа, яка розділяє ту сферу, де ПІВ сприяють розширенню конкуренції, і ту, де починаються зловживання правами інтелектуальної власності й останні здобувають антиконкурентний характер. Питання про межу між конкурентним законодавством і ПІВ вимагає додаткового вивчення.

3.4 Торгове законодавство

В цілому торгове законодавство, справляючи істотний вплив на конкуренцію, тісно пов'язане із законами з питань конкуренції. В принципі, можна було б заборонити в якості одного з видів антиконкурентної практики демпінг, що у міжнародній торгівлі рівнозначний хижацькому встановленню цін. Однак самі антидемпінгові норми при їх застосуванні можуть викликати дуже відчутні антиконкурентні побічні наслідки. Наприклад, у деяких випадках антидемпінгові заходи можуть ізолювати місцеві ринки від впливу зовнішньої конкуренції і підсилювати пануюче положення на такому ринку декількох фірм чи картелю. Конкуренція може бути дезорганізована субсидіями; антиконкурентний побічний ефект можуть породжувати і компенсаційні мита. До “несумлінної торговельної практики” звичайно відносять і демпінг, і субсидії. Закрити ринок для імпортної конкуренції можуть і захисні заходи. З іншого боку, конкурентне законодавство забороняє імпортні й експортні картелі, що спричиняють безпосередній вплив на торгівлю. Крім цього, неважко уявити собі можливості дискримінаційного застосування конкурентного законодавства, що певною мірою може призвести до протекціонізму і спричинити несприятливі наслідки для торгівлі.

3.5 Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)

Правові норми, що стосуються конкуренції і ПІІ, дуже тісно пов'язані між собою. По-перше, норми, які обмежують ПІІ, передбачають, наприклад, вимоги стосовно використання певної частки місцевих деталей чи ресурсів у готовому виробі, також вимоги стосовно мінімальних розмірів експорту. Такі норми використовувалися як інструмент регулювання поведінки ТНК, які здійснювали операції за кордоном через свої дочірні підприємства.

По-друге, норми регулювання ПІІ, передбачаючи податкові пільги або особливий режим імпорту ресурсів, створюють антиконкурентні умови для тих місцевих фірм, які не отримують таких пільг.

По-третє, у випадку злиття чи придбання місцевих фірм закордонними компаніями можливі монопольні ситуації або захоплення пануючих позицій на ринку. Норми конкурентного законодавства, що застосовуються на абсолютно недискримінаційній основі, мабуть, залишаються найбільш оптимальним засобом усунення можливих несприятливих наслідків ПІІ, особливо в тих країнах, де останні обмежуються менш жорстко.

Нарешті, як вже зазначалося, конкурентне законодавство поширюється на всі компанії, що здійснюють свою діяльність у межах національних кордонів, і, відповідно, на дочірні підприємства зарубіжних фірм. Це з одного боку створює захист для зарубіжних компаній від бойкоту місцевими картелями, від обмежувальних вертикальних угод, а з іншого - страхує вітчизняних виробників від того, щоб, виходячи на місцевий ринок, зарубіжні компанії не приносили із собою практику участі в торгах з таємною змовою, обмеженням торгівлі в інших формах, включаючи зловживання пануючим положенням на ринку.

3.6 Недосконала конкуренція

Поняття несумлінної конкуренції саме по собі може ввести в оману, оскільки його легко прийняти за норму конкурентного (антитрестовського) законодавства, у той час як насправді воно охоплює багато інших аспектів, включаючи метрологію (систему мір і ваг), заяви і рекламу, які вводять в оману, а також підробку торгових знаків і порушення інших ПІВ. Концепція “несумлінної конкуренції” може навіть вступати в повне протиріччя з законодавством і політикою в області конкуренції. Наприклад, імпортери можуть бути обвинувачені в “несумлінній конкуренції” або “несумлінній торговій практиці”, якщо вони не дотримуються меж сегментації ринку, встановлених в результаті застосування норм, що стосуються торгових знаків, в той час як подібна практика може носити антиконкурентний характер і суперечити конкурентному законодавству. Відомі навіть випадки, коли члени картелів подавали скарги на “несумлінну” конкуренцію з боку компаній-аутсайдерів, в той час як фактично сам картель явно порушував закон про конкуренцію.

В будь-якому випадку, зараз більшість країн дійшли згоди про те, що проведення ефективної конкурентної політики неможливе без прийняття спеціального законодавства з питань конкуренції. Можливе навіть створення спеціального органу з питань конкуренції, наділеного необхідними повноваженнями для усунення антиконкурентних обмежень і представлення уряду консультативних висновків про можливі антиконкурентні наслідки інших законів.

В ряді країн є спеціальні закони про організацію збуту, які забороняють рекламу, яка вводить в оману. Це дозволяє одночасно захистити інтереси споживачів і підтримувати справедливу конкуренцію.

4. Структурний контроль і контроль за діловою практикою

У законодавстві більшості країн питання ділової практики підприємств регулюються на основі боротьби з горизонтальною інтеграцією (трестами, картелями) і зловживаннями пануючим положенням на ринку у випадку вертикальної інтеграції. Структурні заходи стосуються головним чином контролю за здійсненням злиттів і мають на меті не допустити появи в результаті концентрації ринкової влади компаній, що займають пануюче положення на ринку. Часто законодавство передбачає можливість розукрупнення фірм (наприклад, у США), що займають домінуюче положення, з метою зміни структури ринку. Сьогодні законодавство з питань конкуренції існує в усіх розвинутих країнах. Крім того, в країнах ЄС та Європейського економічного простору конкурентні правила поширюються на торгові операції між державами-членами.

Рівні конкурентні можливості для всіх суб'єктів господарювання на території держав-членів ЄС досягаються шляхом централізованого правового регулювання та забезпечуються принципом, який в теорії міжнародного права називається принципом наднаціональності.

Наднаціональність у даному випадку розглядається як функціональний принцип об'єднання держав, за яким суверенні права, у визначених Конституцією такого об'єднання областях, передаються державами відповідному наднаціональному органу. Тобто регулювання конкурентних відносин проходить на наднаціональному рівні, де права Співтовариства мають перевагу над національними правами держав-членів ЄС.

Таким чином, конкурентна політика є одним із багатьох напрямків економічної політики Євросоюзу і ключовою ланкою інтеграції окремих національних ринків у загальний Європейський ринок.

Конкурентні правила ЄС мають безпосередню дію на території країн-членів, до компетенції яких належать питання конкурентної політики, а також і в наднаціональних структурах ЄС. В цілому європейська інтеграція веде до передачі антимонопольної влади до Брюсселя, який встановлює правила “гри” на ринку на рівні ЄС. Крім того, аналогічні законодавчі акти все ширше приймаються в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою.

У групі країн з перехідною економікою конкурентне (антимонопольне) законодавство прийняте в Польщі, Угорщині, Чеській Республіці, Литві, Російській Федерації і багатьох інших членах СНД, включаючи Україну, Білорусію та Грузію.

5. Структура базового конкурентного законодавства

Існує безліч різних видів конкурентного законодавства і систем. Значні відмінності є навіть у назвах законодавчих актів. Першим законом з питань конкуренції став Канадський закон про картелі 1889 року, потім було прийнято антитрестівське законодавство в Сполучених Штатах Америки (Закон Шермана 1890 року). У Великобританії та країнах, що дотримуються її правової моделі, після 1947 року було прийнято закони про обмежувальну торгівельну практику і монополії. У категоріальному аспекті з 1970-х рр. почали говорити про законодавство в сфері обмежувальної ділової практики (ОДП), а пізніше - про конкурентне законодавство. У країнах з перехідною економікою останнє називається антимонопольним. Однак, незалежно від розходжень у назвах, всі закони з питань конкуренції мають в широкому сенсі однакову базову структуру і як правило включають такі складові:

1. Цілі

2. Визначення

3. Сфера застосування

4. Вилучення та виключення

5. Практика, що забороняється

6. Контроль за злиттями (горизонтальними та вертикальними)

7. Орган з питань конкуренції

8. Санкції

9. Апеляційна процедура

Хоча в останні роки спостерігаються певні тенденції до зближення правових норм, не слід забувати про те, що з самого початку конкурентне законодавство створювалося з урахуванням потреб кожної країни і його характер залежить від ряду факторів, в тому числі, існуючу судову систему, звичаї, культуру підприємницької діяльності, розмір ринку, рівень розвитку тощо.

Основні розходження наводяться нижче.

5.1 Цілі

На різних етапах перед законодавством в цій сфері ставилися найрізноманітніші цілі. Останнім часом в основному спостерігається тенденція до захисту власне конкуренції, сприяння її розвитку та максимальне підвищення економічної ефективності. Найпоширенішими цілями конкурентного законодавства зараз є:

- сприяння конкуренції, що забезпечує ефективність і оптимальний розподіл ресурсів в інтересах споживачів, користувачів, що споживають проміжну продукцію, та економіки в цілому;

- заохочення інноваційної діяльності;

- контроль за рівнем концентрації економічної влади;

- забезпечення справедливого розподілу доходу;

- боротьба з інфляцією;

- забезпечення повної зайнятості;

- захист суспільних інтересів;

5.2 Визначення

Найчастіше в законодавстві не дається визначення обмежувальної ділової практики (ОДП). Як правило, наводиться далеко не вичерпний перелік окремих видів ОДП. В цілому термін “підприємство” за своїм визначенням включає всі компанії, ТНК, їхні філії, дочірні підприємства, малі і середні підприємства (МСП), а також державні підприємства, що займаються комерційною чи підприємницькою діяльністю.

Монополії звичайно визначаються як наявність на конкретному ринку єдиного постачальника. Разом з тим у законодавстві ряду країн поняття “монополія” чи “монополізація” використовуються в значенні, яке близьке за змістом з поняттям “домінуюча компанія”.

Домінуючі компанії, які займають пануюче положення на ринку по-різному визначаються в окремих країнах, однак головна ідея полягає в тому, що під домінуючою компанією розуміється фірма, здатна контролювати відповідний ринок, на якому вона здійснює свої операції. Це досягається у випадках, коли домінуюча фірма здатна диктувати свої ціни й умови продажу без протидії з боку конкурентів. На ринку присутні інші постачальники, але вони просто слідують ціновим рішенням домінуючої фірми. Остання є ціновим лідером. Законодавство деяких країн передбачає концепцію “спільного домінування”, згідно з якою панівне положення на ринку виникає в тих випадках, коли певна фірма самостійно чи разом з кількома іншими фірмами отримує контроль над ринком.

Разом з тим слід зазначити, що лише факт наявності пануючої компанії в більшості випадків сам по собі ще не є порушенням конкурентного законодавства. Конкурентне законодавство більшості країн спрямоване на те, щоб не допустити використання домінуючими фірмами своєї ринкової влади для зловживання пануючим положенням на ринку за допомогою обмежувальної ділової практики. Через загрозу можливого обмеження конкуренції домінуючими компаніями (монополіями) конкурентне законодавство звичайне забороняє злиття, або придбання створення спільних підприємств, що призводять до виникнення пануючого положення на ринку чи до створення монополій.

5.3 Сфера застосування

Як відзначалося вище, під дію сучасного конкурентного законодавства звичайно підпадають усі юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форми власності.

Це законодавство також поширюється на всі операції з товарами та послугами. Крім того, воно охоплює приватних осіб, наприклад осіб вільних професій (наприклад, у деяких країнах у даний час скасовані, як антиконкурентні, “етичні кодекси” лікарів і юристів, що забороняють рекламу діяльності осіб цих професій).

Конкурентне законодавство більшості країн діє на їх території і не виходить за межі національних кордонів. Іноді передбачається екстериторіальне застосування законів. Незважаючи на досить істотні обмеження, що накладаються вимогами дипломатичності та міжнародної доброзичливості (тобто в результаті врахування суверенних інтересів інших держав, в протиріччя з якими можуть вступати принципи екстериторіальності юрисдикції), екстериторіальне застосування законів нерідко призводить до виникнення проблем у відносинах з іншими країнами, що захищають свій національний суверенітет.

5.4 Вилучення і виключення

В результаті дерегулювання спостерігається тенденція до звуження рамок регулювання діяльності в окремих секторах, що є основою для вилучень і виключень з конкурентного законодавства. Однак до останнього часу існувало величезне число виключень і вилучень, причому деякі з них діють і понині:

· Конкурентне законодавство не поширюється на суверенні держави. Іншими словами, уряд завжди може прийняти закон, що призводить до антиконкурентних наслідків. Він може також підписати договір чи міжнародну угоду, що чинить антиконкурентний вплив. Практика останніх років, однак, свідчить про підвищення ролі органів з питань конкуренції, перед якими відповідно до сучасного конкурентного законодавства покладено завдання надання уряду консультативної допомоги з питань конкуренції з метою запобігання прийняття законів, що викликають непотрібні антиконкурентні побічні наслідки.

· Традиційно конкурентне законодавство не поширюється на питання ринків праці (профспілок), укладання колективних договорів і визначення умов зайнятості.

· До числа регульованих галузей і секторів економіки, що на даний час, незважаючи на лібералізацію, все ще виключаються зі сфери дії конкурентного законодавства, в багатьох випадках відносять сільське господарство, нафтодобування, гірничодобувну промисловість та “природні” монополії, такі, як поштові відомства і комунальні служби. В деяких країнах передбачається вилучення і стосовно оборонної промисловості. Однак в багатьох країнах дерегулювання серйозно звужує межі привілейованого положення деяких секторів послуг, наприклад, банківської справи, страхування, морських і повітряних перевезень тощо. Довгий час вважалося, що в деяких секторах, які є “природними” монополіями, (наприклад, поштова служба, електро-, газо- та водопостачання, міська автобусна мережа тощо) конкуренція неможлива. Однак під впливом технічного прогресу межі “природних” монополій стали також звужуватися, наприклад у випадку кабельного телебачення, мобільного телефонного зв'язку і т.д. У країнах, які далі за інших просунулися на шляху розвитку конкуренції в регульованих секторах, наприклад, у Великобританії, межі монополій максимально скорочуються, в тому числі засобами приватизації та роздержавлення таких "природних" монополій.

· Вилучення іншого роду стосуються малих і середніх підприємств (МСП) і часто припускають встановлення граничного рівня (звичайно в розмірі 5% відповідного ринку), нижче якого можливі антиконкурентні наслідки вважаються несуттєвими.

· У зв'язку з тим, що для створення деяких нових видів продукції необхідні гігантські обсяги інвестицій в проведення НДДКР, в багатьох країнах (наприклад, у США, ЄС) вилучення передбачаються і стосовно спільних підприємств, які займаються НДДКР;

· У Європейському Союзі при дотриманні певних умов і представленні в Комісію ЄС відповідних повідомлень передбачені “колективні виключення” щодо конкретних угод про розподіл продукції (автомобілів, парфумерних товарів);

· Законодавство багатьох країн нерідко містить вилучення - після представлення відповідного повідомлення в органи з питань конкуренції - стосовно експортних картелів, експортних спільних підприємств, які, як вважається, не чинять впливу на вітчизняний ринок. У багатьох країнах конкурентне законодавство взагалі не стосується експортних картелів у тих випадках, коли вони не породжують наслідків для вітчизняного ринку, і, відповідно, при створенні таких картелів повідомлення не потрібні, оскільки законодавство поширюється лише на вітчизняний ринок;

· За законами деяких країн (Німеччини, Японії) дозволяється створення картелів з метою раціоналізації та на період кризи або економічного спаду, причому очікується, що такі картелі будуть розформовані після зникнення причини, яка склала підставою для видачі відповідного дозволу.

5.5 Види практики, що забороняються; горизонтальне і вертикальне злиття

Важливо зазначити, що в різних країнах заборони за своїм характером неоднакові. Найбільш жорстким є підхід, який передбачає заборону per se. Він застосовується, зокрема, у США стосовно горизонтальної обмежувальної практики, наприклад до угод про встановлення цін чи розподілі ринків, участі в торгах за таємною змовою, маніпулювання ринком. Горизонтальні угоди забороняються у всіх випадках і при виявленні автоматично стають предметом розгляду. У багатьох країнах такий підхід, як правило, застосовується по відношенню до таємних змов чи маніпулювання ринком.

Разом з тим, за винятком маніпулювання ринком, горизонтальна обмежувальна ділова практика не так жорстко забороняється в інших країнах, наприклад, у країнах - членах ЄС, які дотримуються підходу, що передбачає заборону в принципі. Іншими словами, положення статті 85 Римського договору забороняють угоди про встановлення цін і розподілі ринків, і в той же час передбачають можливість вилучень (стаття 85 (3)), якщо переваги обмеження переважують збиток, який наноситься конкуренції, і якщо значна частка переваг дістається споживачам (наприклад, з точки зору поліпшення каналів розподілу, підвищення якості продукції і розвитку технічного прогресу). В інших випадках закони можуть бути навіть ще більш м'якими. Наприклад, у деяких країнах необхідна лише реєстрація картелів із представленням відповідного повідомлення, а у випадку подання скарги корегувальні заходи приймаються лише в тоді, коли встановлено факт зловживань, які суперечать “суспільним інтересам”, що визначені в дуже розпливчастій формі. Після проведення розслідування рекомендації органа з питань конкуренції можуть бути прийняті (або відкинуті) відповідним міністром і останній може заборонити здійснення розглянутого виду практики. Штрафні санкції можуть потім накладатися у судовому порядку лише у випадку порушення такої заборони.

Існують і ще менш жорсткі правові норми, що не вимагають представлення повідомлення, однак, провівши розслідування факту зловживання, орган з питань конкуренції може рекомендувати компетентному урядовому відомству (міністру) накласти заборону на конкретний вид обмежувальної практики.

Досвід зміни національного конкурентного законодавства свідчить про тенденцію до того, що колишні більш м'які норми змінюються більш жорсткими за типом норм законодавства ЄС чи антитрестовського законодавства Сполучених Штатів Америки.

Вертикальні угоди звичайно регулюються менш жорстко, ніж горизонтальні угоди й участь у торгах за таємною змовою. Так, у США крім практики підтримки ціни при перепродажі товару, всі інші види в вертикальної ОДП дозволяють застосування правила “розумного підходу” і судові рішення по таких справах повинні прийматися з урахуванням конкретних обставин справи.

Практика підтримки ціни при перепродажі товару забороняється в більшості країн, однак стосовно “рекомендованих цін” точки зору суперечливі - в деяких країнах вони забороняються, в інших дозволяються. При цьому найчастіше передбачаються вилучення для деяких секторів, наприклад щодо видавничої справи та фармацевтичної продукції. В більшості країн інші види вертикальної практики, крім підтримки цін при перепродажі товару, забороняються лише в тому випадку, якщо вони нав'язуються монополіями чи пануючими фірмами.

5.6 Контроль за злиттями

Оскільки злиття і придбання компаній і створення спільних підприємств можуть приводити до надмірної концентрації ринкової влади (появи домінуючих фірм чи монополій), органи з питань конкуренції звичайно уважно стежать за ситуацією в даній сфері.

У багатьох країнах питання контролю над злиттями регулюються окремими законодавчими актами. В деяких випадках, незважаючи на наявність законодавства з питань конкуренції, контроль над злиттями не здійснюється. Разом з тим відслідковується загальна тенденція до того, що контроль над злиттями стає невід'ємною частиною конкурентного законодавства.

Для того щоб процедури попереднього повідомлення про злиття не стали надмірно важким тягарем для бізнесових кіл та органів з питань конкуренції, як правило зазначається, що такі повідомлення повинні спрямовуватися до фірм, які перевищують за своїми розмірами встановлений граничний рівень концентрації. Деякі контрольні органи уповноважені забороняти злиття у випадку, коли доведено, що вони призведуть до виникнення панівного положення на ринку. Крім того, в деяких країнах (проте досить рідко) ці органи мають право віддати наказ про розукрупнення компаній, злиття яких відбулося до ухвалення рішення компетентним органом.

5.7 Захист інтересів споживачів

Багато законів з питань конкуренції містять специфічні положення, що зазвичай передбаченні в спеціальному законодавстві з захисту інтересів споживачів. В деяких країнах дотримання спеціального законодавства про захист інтересів споживачів контролюється тим же органом, на який покладено спостереження за здійсненням законодавства з питань конкуренції, в інших країнах питанням захисту інтересів споживачів присвячений окремий розділ у законі про конкуренцію.

Спеціальні положення про захист інтересів споживачів, що найчастіше містяться в розділі про “несумлінну торгову практику”, забороняють створення запасів продукції в спекулятивних цілях, помилкові твердження та створення невірного уявлення про товар рекламою, яка вводить в оману, передбачається обов'язкова вказівка щодо рівня цін у магазинах (з метою підвищення цінової транспарентності і, відповідно, розвитку конкуренції) і безпосередньо забороняють окремі методи організації збуту, наприклад “продаж з принадою” та “пірамідні продажі”.

5.8 Орган з питань конкуренції

Усі закони з питань конкуренції звичайно припускають заснування адміністративного органу для контролю над здійсненням такого законодавства. В структурному відношенні цей орган може бути підрозділом будь-якого міністерства (як правило, міністерства торгівлі, промисловості, фінансів, економіки чи міністерства юстиції).

В деяких країнах крім органу з питань конкуренції, що є підрозділом відповідного міністерства, створюється також незалежна комісія чи рада з питань конкуренції, що мають власну компетенцію. Міністерство може передавати окремі справи комісії чи раді для проведення розслідування (як, наприклад, у випадку Комісії з монополій і злиттів в Об'єднаному Королівстві Великобританії і Північної Ірландії чи Ради з питань конкуренції (conseil de la Concurrence) у Франції). Органи з питань конкуренції все частіше створюються як установи, певною мірою незалежні від уряду, для того щоб їхня діяльність із сприяння розвитку конкуренції не порушувалася іншими, крім конкуренції, мотивами. Новим явищем в більшості країн стає створення спеціального управління, що займається питаннями як конкурентного, так і іншого законодавства, наприклад, у сфері захисту інтересів споживача, охорони прав інтелектуальної власності, реклами, яка вводить в оману та ін.

5.9 Санкції

У деяких країнах, наприклад у США, “особливо небезпечні” види ОДП, такі, як угоди про встановлення цін і маніпулювання ринком, підпадають під дію карного законодавства. Суди можуть виносити вироки по відношенню до окремих осіб, які передбачають тюремне ув'язнення і сплату штрафів. Разом з тим у Німеччині й інших країнах Європейського Союзу застосовуються лише адміністративні санкції у формі штрафів, що накладаються лише на підприємства. Суми штрафів при цьому можуть бути дуже значними - до 10% обороту відповідної компанії. У деяких країнах адміністративні штрафи можуть накладатися на фірми і на їх керівників, якщо останніх було визнано винними у серйозному порушенні конкурентного законодавства. Штраф на відповідача може бути накладений і навіть тюремне ув'язнення йому може загрожувати лише у випадку порушення наказу суду про заборону продовження протиправної дії.

У будь-якому випадку орган з питань конкуренції стане авторитетною установою лише в тому випадку, якщо він буде уповноважений використовувати реальні санкції.

5.10 Збитки

Законодавство багатьох країн передбачає виплату компенсації за збитки, понесених в результаті порушення конкурентного законодавства. У Сполучених Штатах Америки існує особлива система відшкодування збитків у потрійному розмірі, відповідно до якої потерпіла країна може одержати в порядку компенсації суму, що втроє перевищує розмір збитків, понесених в результаті ОДП.

5.11 Групові позови

У деяких країнах антитрестівське законодавство передбачає можливість подачі групового позову особами, що потерпіли відносно невеликі збитки в результаті порушення конкурентного законодавства. Наприклад, такий позов можуть подати клієнти таксі, змушені платити за більш високим тарифом через незаконну угоду про встановлення цін.

5.12 Апеляційні процедури

В усіх законах з питань конкуренції передбачаються ті чи інші процедури подачі апеляцій у спеціальний торговий суд чи трибунал, вищестоящі суди чи верховний суд.

Висновки

Підсумовуючи, варто відмітити, що регулювання конкурентних відносин як на національному так і на міжнародному рівнях набуває все більш вагомого значення. Сьогодні розвиток системи регулювання яка має своє відображення у конкурентній політиці певної держави, стимулюється не лише завдяки наявності наднаціональних механізмів, але й під впливом зусиль та ініціатив, всередині країни.

На сучасному етапі розвитку світового суспільства можна констатувати той факт, що політика в області конкуренції провідних країн світу характеризується

· раціональним і досить досконалим імплементаційним механізмом;

· ефективністю контролю за дотриманням єдиних правил;

· широким застосуванням штрафних санкцій до будь-яких підприємств-порушників.

Разом з тим кожна країна світу має свою специфіку побудови системи регулювання конкурентних відносин. Так конкурентній політиці в Європейському Союзі, який має розвинену інституціональну структуру, притаманні ряд особливостей. Сутність останніх характеризується:

по-перше, формуванням конкурентної політики окремих країн-членів ЄС за вимогою та під контролем Співтовариства;

по-друге, здійсненням найбільш вагомого впливу на пріоритетні складові європейської економіки;

по-третє, створенням спільних механізмів, які обумовлюють необхідну гнучкість національних ринків країн-членів ЄС, інтенсивний розвиток підприємництва та інноваційних процесів;

по-четверте, забезпечення в глобальному економічному середовищі ефективної участі країн-членів ЄС і всього Співтовариства в міжнародному поділі праці за рахунок функціонування системи потужної конкурентної політики. Размещено на Allbest.ru

...