Теорії економічного циклу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

циклічність економічний

Актуальність теми. Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт - кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку. Ця тема є актуальною тим, що циклічний розвиток економіки супроводжується високим рівнем економічної активності протягом тривалого часу, а потім спадом цієї активності до рівня, нижче допустимого. Періодична повторюваність економічних спадів веде до страждань людей, що не може не турбувати цивілізоване суспільство. Тому проблема циклічності завжди привертала увагу учених-економістів і сьогодні залишається одній з центральних проблем економічної теорії.

Економічне зростання є однією з найважливіших проблем суспільного розвитку. Адже саме від цього зростання передусім залежать потенційні можливості будь-якої країни щодо забезпечення життєвого рівня свого народу. Економічне зростання можна визначити як збільшення виробництва товарів і послуг в масштабі усього національного господарства. Воно входить до числа найважливіших проблем суспільного розвитку[13].

Від нього залежить можливість будь-якої держави забезпечити достатній життєвий рівень свого народу. Тому економічне зростання повинно розглядатися як важлива економічна мета.

Лише зростаюча економіка може збільшити рівень задоволення необмежених потреб і розв'язати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Кожне суспільство прагне досягти економічного зростання та постійно жити в часи повної зайнятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня народу. Але, як показує світовий досвід, будь-яке економічне зростання не є рівномірним, а переривається періодами нестабільності.

Мета. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси теорії “Економічних циклів” та її значення для формування ринку в Україні.

Інформаційною базою даної для написання цієї курсової роботи послужили праці таких авторів, як: Башнянин Г. І., Біленко Т. І., Бодров В. Г., Мочерний С. В., Рудавка С. І та інші.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

- визначити сутність та поняття економічних циклів;

- охарактеризувати економічний цикл і динаміку основних макроекономічних показників;

- дослідити циклічність економічного розвитку та її причини;

- виявити вплив світової фінансової кризи на економічні відносини України та ЄС

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси теорії економічних циклів.

Предметом даної роботи є теорії економічного циклу.

Для отримання необхідних результатів рівнях були застосовані такі методи дослідження, як абстрагування, аналіз та синтез, гіпотеза та припущення, історично-порівняльний метод.

Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

- визначення теоретичних засад досліджуваної проблематики.

- аналіз класичного та сучасного економічних циклів, значення теорії циклів для формуванні ринку в Україні;

- дослідження проблем та особливостей формування ринку в Україні, перспективи вирішення даної проблематики з урахуванням циклічності економічного розвитку;

Структура роботи. У відповідність до поставлених завдань, курсова робота складається із ступу, основної частини, що містить три розділи, кожен із яких поділяється на три підрозділи, висновків, списку використаної літератури та із двома додатками.



Розділ І. Теоретичні аспекти економічних циклів

1.1 Сутність та поняття економічних циклів

Економічний цикл - це рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку наступної економічної кризи.

У загальному виді економічний цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності і темпів зростання ВНП загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття.

Економічний цикл є більшою реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного ринку[14].

Економічний розвиток відбувається нерівномірно і періоди піднесення чергуються зі спадом . Коливання економіки відтворюється як регулярний періодичний процес. Поняття економічний цикл означає - рух економіки від однієї кризи до іншої. Сучасна економічна теорія трактує як явище яке має ряд спільних моментів:

- економічний цикл складається з послідовних фаз: криз і піднесень;

- в другій половині 20-го століття цикл розглядають як багатокомпонентний процес із малих, середніх, довгих циклів;

- із середини 30-х років в теорії макроекономіки цикл розглядають як коливання, які відбуваються навколо стану рівноваги;

- циклічні коливання відбуваються навколо трендовоїтраекторії економічний зростання.

- циклічність економіки треба розглядати не як недолік в економічному стані, а як спосіб саморегулювання ринкової економіки, при чому циклічний розвиток має особливість, що коли не регулювати коливання то вони можуть підсилювати один одного, можуть увійти у резонанс і здатні зруйнувати економічну систему.

В макротеорії цикл виступає об'єктом управління. При характеристиці економічного циклу вживається 3 підходи до їх вивчення :

- економічний цикл розглядається як відхилення від нормального стану рівноваги;

- цикл трактується як загальна форма економічного процесу, а економічна рівновага не розглядається як норма до якої повинна прагнути економіка в процесі коливань;

- ряд теорій не визнають закономірно періодичність циклу.

В сучасній макроекономіці проблема циклічності розглядається з позиції визнання чи ні закономірності циклів і виявлення аналізу зв'язків між циклом і рівновагою .

Перший підхід розглядає економічні цикли як наслідки дії таких процесів:

Теорія нововведень Йозефа Шумпетера: розглядає економіку з точки зору 2 фаз, які:

- віддаляють економіку від рівноваги: піднесення і депресії;

- або повертають до рівноваги: кризи і пожвавлення .

Шумпетер вважав, що кожне нововведення порушує рівновагу бо їх власники отримують технічні переваги, підвищують прибутки, розширюють виробництво. Інші теж прагнуть до цього тому теж застосовують інновації, прискорюючи розвиток виробництва. Ці дії призводять до надвиробництва товарів, до порушення рівноваги попиту і пропозиції, і в економіці починається криза надвиробництва.

Грошова теорія РальфаХоутрі і Ф. Хаєка:за теорією Хоутрі причина кризи є штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують ставку % для захисту касової готівки чи з метою підтримки курсу нац. Валюти. За Хаєком причиною є кредит, розширення якого провокує диспропорції в економіці. Зокрема такою диспропорцією є вищі темпи росту цін на предмети споживання ніж на засоби виробництва[15].

До першої групи теорій відносять теорії недоспоживання у суспільстві і теорії які спираються на визнання факту відсутності синхронності в розвитку різних сфер економіки.

Другий підхід ґрунтується на відмові від розуміння циклічності як відхилення від рівноваги. Спирається на положення економетрики і відповідно до поглядів Самуельсона, Тімбургена рівновага - це ідеальний стан економіки.

Отже економічний цикл- це макроекономічне явище пов'язане із зміною ВНП, нацьонального доходу, інвестицій, споживання, які викликають сплески темпів росту чи падіння.

В Макроаналізі найбільша увага приділяється діловому чи класичному циклу, який досліджують з середини 19 століття. Він охоплює такі сторони економічного життя як виробництво, зайнятість, доходи, ціни і складається з фаз:

1. експансії (піднесення)

2. стиснення (криза)

3. депресії

4. пожвавлення

Фаза піднесення характеризується ростом цін виробників, обсягом зайнятості, обсягів виробництва. Інвестицій і особистих доходів і закінчується все бумом, тобто періодом надвисокої зайнятості і перевантаження виробничих потужностей. Під час буму ціни, ставка з/п і норма % надзвичайно високі і в найвищій точці циклу ці показники досягають максимуму.

Неминучим наслідком буму є поворот у розвитку циклу і перехід до спаду; цей перехід свідчить про настання фази кризи.

Під час кризи зростають нереалізовані товарні запаси, знижуються обсяги виробництва, скорочуються виробництво інвестиції і падає попит на робочу силу. Росте безробіття. У виробництві починається скорочення попиту на сировину, падають ціни на неї, не реалізація викликає падіння тов. цін, падіння прибутків, попиту на кредити і зниження % ставки.

1. Випереджаючі досягають максимальної (мін) перед досягненням піка чи дна циклу. Це: чисельність укладених ділових угод і створених ділових підприємств, індекси фондового ринку, прибутки корпорацій, зміни грошової маси.

2. Відстаючі параметри, які досягають макс (мін) після проходження критичної точки циклу. Це: питомі витрати на зарплату, середній рівень % ставки комерційних банків.

3. Співпадаючі параметри, які змінюються одночасно зі зміною економічної активності. Це: ВНП, рівень безробіття, особистий дохід, ціни виробників, % ставки нац. банку. В останні 50 років циклічний розвиток набув деяких особливостей, які визначають специфіку ділового циклу. Зокрема:

1) зменшилася амплітуда коливань економічної активності: фази піднесення стали тривалішими, спаду - коротшими.

2) спад не завжди тягне за собою тривале безробіття, а пік циклу - повну зайнятість.

3) від спаду найбільше страждають галузі, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування.

4) галузі які випускають прод. товари і споживчі товари першої необхідності менше підлягають циклічним коливанням, бо попит на них майже не змінний. В цих галузях циклічні коливання впливають на ціни більше і менше на виробництво і зайнятість.

Ділові цикли досить повно досліджував Кейнс, який розробив концепцію ділового циклу залежно від коливання динаміки інвестицій. Він пов'язав через механізм мультиплікатора серію коливань виробничого доходу, зміни попиту і відповідно проаналізував залежності які впливають на ці зміни і визначають рух сукупного попиту[2, c. 261].



1.2 Сучасна теорія циклів

У сучасній макроекономічній науці відсутня інтегральна теорія економічного циклу й економісти різноманітних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Проте більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва.

Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів:

- теорія нагромадження капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу;

- теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона;

- теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом;

- теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій;

- монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави[16].

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

- цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. Їхня головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

- цикли Кузнєца - їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

- цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

- цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

- приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Істотний вплив держави на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики держави - стабілізація економічного росту. Проведення антикризової й антициклічної політики має дати свої результати - коливання стають передбаченими і менш глибокими, що знижує втрати національного продукту.

В умовах циклічного розвитку повна зайнятість ресурсів припускає підтримку частки незавантажених виробничих потужностей на рівні 10-20% від їхнього загального обсягу і природного рівня безробіття в розмірі 4-5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть варіюватися у різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їхнє стопроцентне використання.

Обсяг виробництва при повній зайнятості ресурсів в економіці означає потенційний ВВП (або економічний потенціал).

Діагностика фази економічного циклу є однією з найбільш складних задач макроекономічного прогнозування, розв'язування якої пов'язане з необхідністю удосконалювання збирання й опрацювання статистичної інформації, побудови комплексних індексів (за типом індексу індикаторів, що випереджають), а також із застосуванням методів економіко-математичного моделювання. У перехідній економіці ці проблеми набувають особливої актуальності через відсутність адекватної статистичної бази даних і необхідного досвіду використання інструментів макроекономічного управління[10, c. 247].

Обсяги виробництва і зайнятості найбільш сильно реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. У галузях, що виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менше значні. Причини цього пов'язані з двома обставинами.

По-перше, відновлення устаткування і придбання нових товарів тривалого користування можна відкласти на певний строк. Тому в періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується особливо значно - фірми і домашні господарства не поспішають одержувати щось нове, а обходяться накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.

По-друге, саме в цих галузях виробництво, як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

Для загальної оцінки стану економіки й ефективності економічної політики нерідко використовується так званий “індекс злиднів”, що являє собою суму рівнів безробіття й інфляції як двох основних показників макроекономічної нестабільності[10, c. 172].

1.3 Циклічність економічного розвитку та її причини

Економічне зростання - це не плавний, рівномірний процес сходження від нижчого до вищого рівня. Це складний, суперечливий, зворотно-поступовий, прогресивний рух економіки. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва проходить досить швидко, в інші роки - повільніше і навіть має місце спад. Такі коливання у русі суспільного виробництва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означають циклічний характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої або, інакше, - від однієї найвищої точки економічного злету ("буму") до іншої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності - рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

Оригінальну точку зору з цього приводу мав видатний український економіст М. І. Туган - Барановський. Причину кризових коливань він вбачав у більш високих темпах зростання виробництва, засобів виробництва у порівнянні з виробництвом предметів споживання. Такої же думки дотримувався шведський економіст Г. Кассель.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. почала розвиватися кредитно-грошова теорія циклу. її представники - американський економіст І. Фішер і англійський вчений Дж. Хоутрі. На їх думку, причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купівельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу.

Поява нової концепції економічного циклу в 20-х роках ХХ ст. пов'язана з іменем російського вченого М. Д. Кондратьєва, який обґрунтував теорію "довгих" циклічних коливань, які він назвав "хвилями кон'юнктури". В економічній літературі утвердилася їх назва "хвиль Кондратьєва".

В основі теорії "довгих хвиль" лежить розвиток ідей про економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов'язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага першого порядку - між звичайним ринковим попитом і пропозицією. її порушення породжує короткочасні коливання (короткий цикл), які повторюються через кожних 3-3,5 роки.

Рівновага другого порядку пов'язана з капіталовкладеннями (інвестиціями) в засоби праці, порушення якої викликає циклічні "хвилі" тривалістю 7-11 років. Цей цикл він назвав середнім, ототожнивши з економічним (промисловим) циклом.

Рівновага третього порядку пов'язана із співвідношенням між "основними капітальними благами" (пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями у виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний спосіб виробництва (галузева структура, сировинна база, енергетика, ціни, кредитно-грошова система тощо) - з іншого[7, с. 211].

Узагальнюючи статистичний матеріал (починаючи з кінця XVIII ст.), динаміки середнього рівня товарних цін, проценту на капітал, номінальної зарплати, обороту зовнішньої торгівлі, добування і споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю в Англії, Франції і США, М.Д. Кондратьєв (1892-1938) прийшов до висновку, що поряд з середніми циклами відтворення (7-11 років) існують "великі цикли тривалістю в середньому в 57 років". Кожен "великий цикл" проходить у своєму розвитку "хвилю підвищення" і "хвилю зниження".

Перший "великий цикл", за розрахунками Кондратьєва, розпочався у 1789 році і тривав до 1849 року, другий - охопив період з 1850 по 1896 роки, "підвищувальна хвиля" третього закінчувалася у 20-х роках XX ст. (коли Кондратьєв аналізував "довгі цикли").

На думку вченого, "великі цикли" характеризуються чотирма закономірностями ("правильностями" як він їх назвав):

1) до початку (і на початку) "хвилі підвищення" відбуваються глибокі і якісні зміни в економічному житті суспільства: значні технічні відкриття і винаходи, що спричиняють наступний науково-технічний прогрес і впровадження нових технологій, перегрупування країн за ступенем їх участі у світових економічних зв'язках, еволюція торгівлі і грошового обігу;

2) найбільша кількість соціальних потрясінь - великі війни, революції, соціальна боротьба - припадають на "підвищувальні" хвилі "великих циклів";

3) "знижувальні" хвилі характеризуються застоєм сільського господарства;

4) "хвилі підвищення" сприяють зменшенню тривалості і глибині криз, депресій - фази "середнього циклу", стимулюють пожвавлення і економічне зростання; "хвиля зниження" - збільшують тривалість і глибину депресій і кризових явищ, зменшують можливості економічного зростання.

Головною причиною "довгих" хвиль Кондратьєв вважав масове оновлення пасивної частини основного капіталу - виробничих будівель і споруд, доріг і транспортних засобів тощо (він називав їх "основними капітальними благами"). Зміна і розширення цієї частини основного капіталу відбувається не плавно, а поштовхами, як зазначав вчений, виразом чого і стали "великі" хвилі кон'юнктури. Він передбачив виникнення "Великої депресії"

1929-1933 років.Найбільшою науковою заслугою М. Д. Кондратьєва є спроба сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання.

Концепція довгих хвиль Кондратьєва у 30-і роки ХХ ст. викликала гостру полеміку в СРСР. Прибічники концепції "автоматичного краху" капіталізму звинувачували його в апологетиці капіталізму, оскільки згідно його концепції за капіталізмом визнавалася наявність механізмів саморегулювання і виходу з економічних структурних криз. Подальший розвиток капіталістичної економіки підтвердив вірність передбачень Кондратьєва[17].

Вивченням довгих хвиль у ХХ ст. займалися такі відомі вчені як И. Шумпетер, Е. Слуцький, С. Кузнец, К. Кларк, І. Мітчел, П. Баккара, Д. Гордон, Т. Кучинський.

Сучасна періодизація довгих хвиль може бути представлена графічно (див. рис. "Сучасна періодизація довгих хвиль").

Суттєвий вплив на сучасну інтерпретацію теорії "довгих циклів" зробили дослідження австро-американського економіста И. Шумпетера. В кінці 30-х років ХХ століття, розвиваючи ідеї Кондратьєва, він обґрунтував концепцію, згідно якої головною причиною "великих" циклічних коливань стає хвилеподібна динаміка змін у техніці і технології, тобто у технічних нововведеннях (інноваціях).

Схематично цей зв'язок виглядає так: нові наукові відкриття породжують прорив у техніці і технології ряду галузей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу (зростанню його маси), зростанню прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру насичення ринків сукупний попит різко зменшується, прибутки падають, значна частина капіталу виявляється надлишковою. Так виникають спочатку "підвищувальна", а потім "знижувальна" хвилі "великого циклу". Вихід з "хвилі зниження" можливий лише на основі нових науково-технічних досягнень і наступних інновацій.

Ідеї Шумпетера виявилися плідними і знайшли свій розвиток у сучасній економічній теорії. Нинішнє покоління економістів продовжило дослідження "довгих" або "великих" циклів. Були виділені 3-й і 4-й "великі" цикли, досліджена їх структура.

Отже, завдяки науковим розробкам Кондратьєва і Шумпетера в економічній теорії виник новий напрям досліджень, в якому обґрунтовується суть і причини "великих" або "довгих" циклічних коливань[5, c.196].



Розділ ІІ. Класифікація економічних циклів

2.1 Види циклів в залежності від їх тривалості

Закономірністю розвитку суспільного виробництва є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової, тобто економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є хвилеподібним або синусоїдним. Розвиток економіки - це безперервна зміна обсягів національного виробництва і зайнятості, завантаженості виробничих потужностей, рівня цін, відсотка, грошової маси, швидкості обертання грошей тощо.

Зміни цих показників відзначаються нестабільністю (різні темпи приросту) та різною векторною направленістю (збільшення або зменшення). Економічний розвиток характеризується послідовним чергуванням періодів піднесення і спаду ділової активності, тобто економічними коливаннями. Економічні коливання - це нестабільність, різна направленість змін основних макроекономічних показників, які відображають стан економіки у певні періоди часу.

Для характеристики економічних коливань часто вживають поняття економічний або діловий цикл. Само слово цикл означає, що економічна система через певні проміжки часу повертається до одного і того ж стану. Тому говорять, що економічний цикл - це повторення через відповідні проміжки часу стану економіки, яка характеризується одними і тими ж макроекономічними параметрами. Термін економічний цикл недостатньо точно виражає сутність характеру руху економіки в часі. Цикл вказує на те, що періоди піднесення і спаду ділової активності відбуваються регулярно через відповідні проміжки часу і їх можна прогнозувати. Насправді вони є нерегулярними і їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Порушення економічної рівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і революційно (стрибкоподібно). В першому випадку економіка країни не зазнає скільки-небудь помітного скорочення виробництва, в другому - падіння є суттєвим (навіть у деякі періоди великим) і менш або більш тривалим. Залежно від тривалості періоду скорочення обсягів національного виробництва розрізняють спад, кризу і депресію. Спад має місце тоді, коли обсяг національного виробництва триває до шести місяців; криза - до року, депресія - більше року.

Треба мати на увазі, що не всі коливання ділової активності носять характер економічного циклу. Економіка зазнає сезонних коливань ділової активності, коливань викликаних природними (посуха), політичними (війна) факторами. Вони були характерними для епохи домашнього виробництва. Епоха машинного виробництва відзначається переплетінням нециклічних і циклічних коливань. Останні при цьому мають визначальне значення. Циклічні коливання - це закономірність економічного розвитку країн в епоху машинного виробництва. Основи циклічності коріняться саме в розвитку машинного виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил, інша річ, що загальні основи циклічності регулюються конкретними історичними умовами.

Тому залежно від цих умов, циклічність економічного розвитку набуває різних форм і періодичності. Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю й інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками

1) За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних циклів:

- однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;

- 3 - 5-річні цикли Кітчина-Крума (“цикл запасів”);

- 7 - 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли (пов'язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” );

- 17 - 18-річний будівельний цикл (циклКузнеця);

- 45 - 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон'юнктури. Механізм структурних зрушень характеризується трьома ефектами: “затишок перед бурою” (відносний спад зрушень у співвідношенні питомих ваг галузей за кілька років до крапки біфуркації),“ефект середини” (сплеск інтенсивності структурних зрушень за 20 років до крапки біфуркації, тобто на початку понижуючої фази циклу Н.Д. Кондратьева) і “ефект луна” (через 7 - 10 років після проходження крапки біфуркації починається нова економічна криза, і саме на ці періоди приходиться другий, після крапки біфуркації, пік структурних перетворень)

- вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років.

2) цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції,

Дуже важливо бодай відносно оцінити вплив головних факторів на природу тих чи інших циклів, з одного боку, та характер і детермінізм їх перебігу і здійснення - з другого. Економічні цикли мають універсальні риси і ознаки, що водночас не обумовлює однаковості їх перебігу в різних країнах. Пояснення циклів варіюються від фантастичних, космофізичних У.Джевонса, який пов'язував економічні кризи 1816, 1825, 1837, 1847, 1857, 1866 та 1873 роках з річними циклами сонячної активності, до здійсненого на основі математичних розрахунків нашим співвітчизником Є.Слуцьким імпульсно-поширювального підходу, сформульованого у 1927 р. у роботі «Нагромадження випадкових причин як джерело циклічних процесів».

Сучасна інтерпретація імпульсів чи шоків, що впливають на економічну динаміку, полягає в такому. Виділяють три основні типи турбуленцій, що впливають на економічний розвиток. По-перше, шоки пропозиції, що спрямовані насамперед на виробничо-технологічний бік економічної системи. Сюди належать технологічні нововведення, кліматичні зміни, природні стихії, отримання доступу до нових джерел сировини, коливання світових цін на основні види природних ресурсів. По-друге, політичні шоки пов'язані з діями урядів, з розробкою і реалізацією макроекономічної політики, що впливає переважно на попит шляхом регулювання грошової маси, обмінного курсу, фіскальної політики. Нарешті, по-третє, шоки в попиті приватного сектора на рівні фірм, підприємств та домашніх господарств можуть бути спровоковані інвестиційними змінами, коливаннями споживчого попиту, інфляційними очікуваннями тощо. Усі три види шоків можуть мати як внутрішні, так і зовнішні корені й джерела[18].

2.2 Класифікація циклів з причин виникнення

Теорії зовнішніх факторів. Засновником цього напрямку прийнято вважати англійського економіста У. С. Джевонса (1835-1882 рр..), Який зв'язав економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності. У 70 - ті роки XIX ст. Джевонс опублікував ряд робіт, в яких досліджував вплив сонячних плям на врожайність, на ціни на зерно і на торговий цикл. Однак Джевонс пов'язував циклічність сонячної активності переважно з сільським господарством і торгівлею. Послідовники У. С. Джевонса поширили дію сонячного циклу на всю економіку. Так, Х.С. Джевонс (син) зв'язав сонячний цикл з коливаннями зайнятості, а X. М. Мор розробив загальну економічну теорію сонячної циклічності.

У 1987 р. молодий японський економіст СіманакаЮдзі досліджував циклічний розвиток Японії з 1885 по 1984 рр.. Він прийшов до думки, що за цей час відбулося дев'ять 11-річних сонячних циклів, які співпали з циклами Жуглара. Сіманака вважає також, що цикл Кузнеця дорівнює двом сонячним циклам (22 роки), цикл Кондратьєва - п'яти сонячним циклам (55 років).

Теорія Троцького і сучасних «неомарксистів». У 1921 р. незалежно від Кондратьєва Л. Троцький висунув власну теорію довгих хвиль. Він вважав, що довгі хвилі є історичними періодами прискорення і уповільнення розвитку капіталізму, і виділив 5 різночасних періодів: з 1781 по 1921 рр.., Причому довгі хвилі нібито не іманентні економічній системі, а викликаються екзогенними нециклічні факторами: загостренням і ослабленням класової боротьби[19].

Чисто монетарна теорія. Чисто монетарне пояснення циклу найбільш повно викладено в роботах англійського економіста початку XX ст. Р. Хоутрі. Для нього цикл є «чисто грошове явище» в тому сенсі, що зміна грошового потоку є єдиною і достатньою причиною зміни економічної активності, чергування процвітання і депресії, пожвавлення і млявою торгівлі. Коли попит на товари, виражений у грошах (або грошовий потік), збільшується, торгівля стає жвавою, виробництво розширюється, ціни ростуть. Коли попит зменшується, торгівля слабшає, виробництво скорочується, ціни падають. Грошовий потік, тобто попит на товари, виражений у грошах, безпосередньо визначається «споживчими витратами», тобто витратами за рахунок доходу.

Згідно чисто монетарної теорії, цикл є не що інше, як точна копія в невеликому масштабі прямої грошової інфляції і дефляції. Депресія викликається падінням споживчих витрат через скорочення суми засобів обігу і посилюється падінням швидкості обігу грошей. З іншого боку, під час фази процвітання переважають інфляційні процеси. Якби грошовий потік можна було стабілізувати, то коливання економічної активності зникли б. Але цього не відбувається, так як грошовій системі властива нестійкість.

Теорія перенагромадження. Центральне місце в теорії перенагромадження займає питання про надмірному розвитку галузей, що виготовляють товари виробничого призначення, по відношенню до галузей, що виробляють споживчі товари: галузі, які виготовляють товари виробничого призначення, піддаються впливу економічного циклу набагато сильніше, ніж галузі, що виробляють споживчі товари повсякденного попиту. Під час підвищувальної фази циклу випуск товарів виробничого призначення зростає, а під час знижувальної фази циклу скорочується набагато більш різко, ніж виробництво товарів короткочасного користування.

Теорія недоспоживання. Родоначальником теорії недоспоживання є швейцарський економіст Ж. Сісмонді (1773 - 1842 рр..). Існує безліч різновидів цієї теорії, найбільш обгрунтована з них застосовує термін «недоспоживання» в значенні «надмірних заощаджень». Депресії викликаються тим обставиною, що дуже велика частина поточного доходу зберігається і занадто незначна його частина витрачається на споживчі товари. Саме добровільні заощадження, скоєних окремими особами та компаніями, порушують рівновагу між виробництвом і реалізацією.

Марксистська теорія циклу. Марксисти вважають, що формальна, або абстрактна, можливість циклічності (при капіталізмі) закладена вже у простому товарному виробництві й випливає з функцій грошей як засобу обігу і засобу платежу при розриві актів купівлі-продажу. Однак ця можливість перетворюється на реальну дійсність лише на певному етапі розвитку капіталізму - в машинний період.

По мірі накопичення капіталу, зростання продуктивних сил відбувається все більша усуспільнення виробництва: концентрація і централізація капіталу, виникнення індустріальних центрів, великих капіталістичних підприємств. Поглиблюється суспільний поділ праці, розширюються економічні зв'язки, зовнішні і внутрішні. Специфічним проявом капіталістичного кризи в теорії марксизму є аграрні кризи. Вони мають ту ж загальну причину свого виникнення: основне протиріччя капіталізму, але відрізняються деякими особливостями, які зводяться до:

-монополії на землю як об'єкт господарювання;

- специфічного ціноутворення в аграрному секторі;

- впливу природного фактора;

- відставання рівня розвитку сільського господарства від промисловості.

Психологічні теорії циклу. У розвитку психологічних теорій можна виділити три напрями.

Перший напрямок, що виникло на рубежі XIX-XX ст. (До нього належать концепції У. Джевонса і В. Парето), відводить головну роль у виникненні циклічних коливань спекулятивних мотивах в операціях підприємців на товарних ринках і фондову біржу, тобто мотивів, пов'язаних з очікуваннями подальшого зростання цін і курсу цінних паперів[12, c. 190].

Кінець буму настає в результаті підвищення позикового відсотка і потепління перелому тенденції зростання цін, криза виявляється результатом паніки, що розгортається ланцюгової реакції банкрутств. Другий напрямок психологічної теорії циклу, що виникло в 20-З0-ті роки XX ст., Пов'язане головним чином з теорією А. Пігу і почасти Дж. М. Кейнса. Основну причину автори даної концепції шукали в специфіці виробничих капіталовкладень, здійснюваних в умовах розпорошеності виробників та пов'язаних з нею «недосконалістю» ринкової інформації.

Головними чинниками, що визначають поведінку підприємців в циклі в даному випадку, є рівень очікуваного доходу від нових капіталовкладень і співвідношення фактичної та очікуваної величини доходу.

У А. Пігу рівень доходу, що перевищує очікувану раніше величину, породжує серед підприємців оптимізм і покращує оцінки очікуваного доходу на майбутній період, що, в свою чергу, веде до розширення виробництва та інвестицій. Однак оскільки підприємці позбавлені інформації про плани конкурентів, пропозиція товарів у певний момент неминуче перевищить попит і фактичний дохід почне відставати від очікуваного (величина якого визначається без поправки на конкуренцію), тобто виявиться так звана «помилка оптимізму». Усвідомлення цієї ситуації веде до скорочення виробництва і інвестицій, яке погіршується кризою довіри до кредитній сфері.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити три підходи до пояснення циклічності: екзогенний, ендогенний і еклектичний (синтезований).

Екзогенний підхід. Його прибічники вважають, що причиною економічного циклу - в коливаннях зовнішніх (екзогенних) факторів: війни, революції, політика, міграція населення, потужні відкриття і винаходи, відкриття великих родовищ природних ресурсів - золота, урану, нафти і т. д.

Ендогенний підхід. Його автори пояснюють причини циклу внутрішніми (ендогенними) факторами, які дають імпульс циклу. До них відносяться споживання, інвестиції, заощадження, держвитрати і т. д.

Еклектичний підхід об'єднує екзогенний і ендогенний підходи. При цьому прихильники цього підходу вважають, що коливання зовнішніх факторів дають поштовх внутрішнім. Це може бути політика, спрямована на згладжування циклічності[3, c. 307].

2.3 Основні фази економічного циклу

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі" середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основоположник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку.

Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів - теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8-10 років). Ця періодичність збігається а періодичністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодичності оновлення основного капіталу.

Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, їх ще називають циклами Кондратьєва на честь російського вченого Миколи Кондратьєва. Його дослідження ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині і США за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною та низхідною фазами [20].

Низхідна фаза великого циклу - це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення.

Висхідна фаза великого циклу - це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25-З0 років, протягом яких можливі також циклічні коливання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10-11 років. Такою була й періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу включає в себе чотирифази (рис. 2.3)



Рис. 2.3 Схема класичного ділового циклу

Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

- перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

- значне скорочення обсягів виробництва;

- падіння цін;

- дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для платежів;

- біржовий крах та банкрутство підприємств;

- зростання безробіття;

- падіння рівня заробітної плати;

- падіння рівня прибутку;

- масове знищення товарів" устаткування тощо;

- дезорганізація кредитної системи.

Риси депресії:

- "застій" виробництва;

- низький рівень цін;

- "в'яла" торгівля;

- невисока ставка позичкового відсотка;

- ліквідація товарного надлишку.

Риси пожвавлення:

- розширення виробництва до відновлення докризового рівня;

- зрстання цін;

- підвищення норми прибутку;

- зростання зайнятості;

- пожвавлення торгівлі;

- посилення оптимістичних очікувань.

Риси піднесення:

- перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;

- швидке зростання зайнятості;

- зростання заробітної плати та інших видів доходів;

- кредитна експансія;

- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

- зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і створює умови для нової кризи.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

-рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;

- піднесення, що включає в себе пожвавлення та бум;

Рецесія - це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і спад виробництва.



Рис. 2.4 Схема сучасного ділового циклу

Піднесення (розширення) виробництва - фаза, що знаходиться між найнижчою та найвищою точками циклу.

За визначенням Національного бюро економічних досліджень США (ИВЕК), рецесія - це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.

Американські вчені Артур Берне та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл - як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) - це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.

Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів кінця XIX - першої половини XX ст.

1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.

2. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого економічногозростання - тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу [2, c. 345].



Розділ ІІІ. Проблеми та особливості формування ринку в Україні, перспективи вирішення даної проблематики з урахуванням циклічності економічного розвитку

3.1 Проблеми та особливості формування ринку в Україні

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники [3, c. 241].

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість -- з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку. Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення[21].

В умовах економічної кризи посилюється роль державного регулювання економіки. Одночасно зростає роль бюджету у регулюванні соціально-економічних відносин. Бюджет стає ключовим елементом антикризової політики держави.

В умовах фінансової кризи, яка охопила більшу частину промислово розвинутих країн, забезпечення конституційних прав громадян, економічної безпеки та макроекономічної стабільності в Україні вимагає від держави поступового збільшення обсягів державних запозичень, а отже і обсягу державного боргу. Але і за таких умов значення показника співвідношення державного боргу і ВВП свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України (критичний рівень показника не повинен перевищувати 60%). Так, якщо у 2002 році співвідношення становило 28,6% , то у 2005 році зменшилося до 14,3%, у 2006 році становило 12,1%, на кінець 2007 року склало 9,9%, а на кінець 2008 року - 13,8%. Показник рівня відношення державного боргу до ВВП на кінець 2009 року становить 23,2%, а державного та гарантованого державою боргу до ВВП - 33%, що також є прийнятним з точки зору фінансової безпеки держави.

Показник відношення державного боргу до ВВП України є відносно невисоким в порівнянні з іншими країнами світу, включаючи розвинені, незважаючи на те, що можливості України щодо управління державним боргом зазнають суттєвих обмежень [22].

Крім цього, показник відношення державного боргу до доходів загального фонду державного бюджету знаходиться на безпечному рівні. Якщо зазначений показник у 1999 році становив 314,7%, у 2001 році - 222,3%, у 2004 році - 130,2%, на кінець 2007 року - 56,5%, а на кінець 2009 року склав 122,9% при критичному рівні 300%.

За ознакою умовності боргові зобов'язання України поділяються на державний (безумовний) борг, який складає 70,19%, та гарантований державою (умовний) борг, доля якого дорівнює 29,81%. Протягом 2009 року відбулося збільшення частки державного боргу на 1,19%, що пов'язано в основному із зростанням потреб у державних запозиченнях внаслідок впливу світової фінансової кризи, необхідності підтримки провідних галузей економіки, капіталізації банків та через незадовільне виконання плану дохідної частини державного бюджету.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків -- з іншого[7, c.331].



3.2 Перспективи подальшого формування ринку в Україні з урахування циклічності економічного розвитку

Питання регулювання державної заборгованості є надзвичайно актуальними, особливо в сучасних умовах для України, коли ми крім значного дефіциту бюджету маємо ще й досить великий державний борг. Розвиток суспільно-економічних відносин в державі підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової оптимізації як основи загальнодержавної стабілізації i виходу з економічної кризи.

Україна має великі об'єктивні можливості для активної діяльності інвесторів -- значний споживчий ринок, вигідне геополітичне положення, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій -- високі податкові ставки, високі реальні процентні ставки, суперечливе і невідпрацьоване господарське законодавство, «тінізація» економіки та інші.

...