Основи підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Реферат

з дисципліни

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Зміст

Вступ

1. Сутність, принципи здійснення та моделі підприємницької діяльності

2. Нематеріальні активи підприємства та їх вартісна оцінка

3. Розрахункова частина

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах становлення та розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання повинно бути підприємництво - особливий вид виробничо-торгової діяльності, надання послуг або посередництва, який характеризується вільним вибором та інноваційним характером здійснення, значною вірогідністю економічного ризику, чіткою орієнтацією на досягнення комерційної вигоди. Як свідчить світовий досвід, саме підприємництво здатне суттєво прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, на базі цього забезпечити зростання виробництва та рівня добробуту населення.

Стимулом для створення підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати капітал, певне майно, оборотні кошти, нематеріальні активи.

Індивідуальні переваги та лідерство компанії в сучасній економіці все більшою мірою стають наслідком ефективного використання унікальних за своєю природою факторів нематеріального характеру, які включають в себе об'єкти інтелектуальної власності. Для успішної комерційної діяльності підприємств необхідне введення об'єктів інтелектуальної власності в господарський обіг, створення для них цивілізованого ринку.

Одним з ключових моментів для перетворення нематеріальних активів на товар є їх оцінка, тобто системний і добре обґрунтований підхід до визначення вартості різних категорій нематеріальних активів: інтелектуальної власності (патентів і торгових марок), ділової репутації та клієнтських взаємин, а також вартості укладених договорів і контрактів.

1. Сутність, принципи здійснення та моделі підприємницької діяльності

Економічна сутність підприємства - це основна ланка національної економіки, яка у взаємодії з іншими самостійними суб'єктами господарювання забезпечує виробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласнення прибутку.

Згідно з Господарським кодексом підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством. Залежно від мети функціонування і характеру діяльності підприємства можуть створюватись як для здійснення комерційної діяльності (підприємництва), так і для некомерційної господарської діяльності.

Комерційні підприємства- підприємства, характер господарської діяльності яких базується на одержанні прибутку. Тобто, це підприємства, що функціонують і розвиваються за рахунок власного капіталу (прибутку).До комерційних належить переважна більшість суб'єктів господарювання. Некомерційними підприємствами є суб'єкти господарювання, діяльність яких спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Тобто під ними розуміють підприємства, функціонування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави.

Одним із загальних принципів господарювання в Україні, відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України, є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, що вміщує три загальних елементи:

1) згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом;

2) згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського кодексу України, підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця;

3) згідно з ч. 1 ст. 46 Господарського кодексу України, підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їхньої праці.

Підприємство як самостійний суб'єкт господарювання виконує ряд функцій, в яких втілюються головні принципи його діяльності. Основні функції підприємства такі: виробничо-технологічна, економічна, соціальна та зовнішньоекономічна.

Виробничо-технологічна функція -- це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.

Економічна функція полягає у: маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів; найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплати податків; інвестуванні тощо.

Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які здобувають освіту у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємства відповідно до чинного законодавства. Ця функція визначається місцем і роллю даного підприємства у міжнародному поділу праці, зокрема, в таких формах його вияву, як предметній, подетальній та технологічній спеціалізації, науково-дослідному співробітництві.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

Здійснюючи свої функції, підприємство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Як самостійний суб'єкт господарювання підприємство з огляду на свої економічні інтереси (одержання прибутку) і виробничі можливості, вирішує такі важливі проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як і для кого виробляти ці товари або послуги? Кожне підприємство як суб'єкт підприємництва незалежно від форм власності, розмірів, сфер діяльності та інших критеріїв має в результаті своєї господарської комерційної діяльності отримувати прибуток (дохід). Для цього воно має діяти на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Складовими цих принципів є:

1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції, одержання прибутку.

2.Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власного капіталу, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютного виторгу.

3. Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої "зрівнялівки" в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих кінцевих результатів.

4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств перебувають на розрахунковому рахунку в банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обігові векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.

5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій.

6. Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів; здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємством належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування.

Свій розвиток за змістом свобода підприємництва отримала в інших принципах підприємницької діяльності, закріплених у ст. 44 Господарського кодексу України. Відповідно до цієї статті, підприємництво здійснюється на основі:

-- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

-- самостійного формування підприємцем програми діяльності;

-- вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

-- залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

-- встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

-- вільного найму підприємцем працівників;

-- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

-- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

-- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути представлена певними видами:

· будь-якими видами виробничої діяльності;

· різноманітними видами торговельної діяльності;

· діяльністю з надання послуг;

· комерційним посередництвом тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга -- колективна -- передбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі та в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті у засновницьких документах й статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі:

· малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді;

· спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності;

· корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх небезпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7 % її активного населення матиме нахил до підприємництва.

2. Нематеріальні активи підприємства та їх вартісна оцінка

Піднематеріальними активами (далі НМА) підприємства розуміють нематеріальні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року, або одного операційного циклу. Нематеріальні активи-- це довгострокові вкладення коштів підприємства в об'єкти прав і власне права інтелектуальної і промислової власності.

У залежності від призначення і виконуваних функцій нематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальна власність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

На Рис. 1. показано загальновизнані для практичного використання на підприємстві можливі об'єкти інтелектуальної власності.

Рис.1.Об'єкти інтелектуальної власності підприємства

За своєю економічною сутністю, нематеріальні активи прийнято ділити на три основні розділи:

1) промислову власність - патенти на винаходи, патенти на селекційні досягнення, патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки, свідоцтва на знаки обслуговування;

Інтелектуальна власність-- це юридична категорія для визначення і закріплення результатів творчої праці людини, яка застосовується для:

· визначення таких результатів творчої праці людини як твори науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності;

· позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

· закріплення за відповідними суб'єктами творчої діяльності особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Доспособів,як об'єктів винаходу, належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами за допомогою інших матеріальних об'єктів.

Корисна модель-- це нова за виглядом, формою, просторовим розміщенням елементів, конструкція виробу, яка є результатом творчої діяльності людини. Корисна модель є тільки конструктивним вирішенням пристрою.

Промисловим зразкомє результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, об'єктом котрої може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і слугують для задоволення естетичних потреб.

Товарний знак--це оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головна ознака товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку завдяки одночасному рекламуванню та гарантуванні якості цього товару. Елементами товарного знаку є: слова, слогани, зображення, об'ємні композиції або інші комбінації. Правова охорона товарних знаків здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво установленого зразка. Таке свідоцтво забезпечує його власнику виключне право користування та розпорядження знаком на свій розсуд або право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійногодоговору,тобто видати ліцензію.

Фірмове найменування-- це стале позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

2) об'єкти авторського права і суміжних прав - твори науки, літератури, музики, живопису та інших видів мистецтва, програми для ЕОМ, бази даних і топології мікросхем;

Оприлюднені і не оприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети.

Комп'ютерна програма-- це об'єктивна форма подання сукупних даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Зазначимо, що правовій охороні не підлягають ідеї, принципи, організація інтерфейсу, алгоритми, умови програмування, на яких побудовано комп'ютерні програми.

База даних-- це сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку може розпізнати (читати) ПК.

Технологія інтегральної мікросхеми-- це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права-- це права, які є похідними від авторського права.

3) інформація, яка становить комерційну таємницю - ноу-хау - тобто знання технічного, фінансового або адміністративно-управлінського характеру, що приносять або можуть приносити дохід або іншу користь, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що не охороняється патентами, проектна, конструкторська і технологічна документація.

Раціоналізаторська пропозиція-- це технічне вирішення у формі пропозиції, яке є новим і корисним для підприємства. З економічної точки зору раціоналізаторська пропозиція підвищує техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві через модернізацію діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів.

«Ноу-хау»-- це не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого професійного характеру, що можуть бути практично використані, а також забезпечувати певні переваги їхньому власникові.

Раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» і гудвіл не мають спеціального захисту від держави, тому порядок їхнього захисту встановлюється самим підприємством завдяки положенню про комерційну таємницю.

Комерційна таємниці - це відомості безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можлива самим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія-- це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягнення протягом певного строку за винагороду, існує кілька видів ліцензій.

Ліцензійна угода-- це договір власника нематеріального активу передачі іншій заінтересованій стороні (ліцензіату) ліцензії на використання цього активу в певними обмеженнями.

За комерційне використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширеними на практиці є періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, або одноразові виплати, краще наперед на весь строк дії ліцензії.

Як правило, необхідність в оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає за таких умов:

· коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна;

· надання ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності;

· необхідністю визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції;

· постановкою на баланс нематеріальних активів;

· приватизацією підприємства;

· - при укладанні договорів на передачу ноу-хау;

Крім вказаних випадків, характерних виключно для нематеріальних об'єктів, їх оцінка виконується паралельно й у випадках оцінки об'єктів матеріальних -- при зміні структури, форми власності, долі власників, формуванні статутного капіталу підприємства, страхуванні майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання матеріального та нематеріального майна підприємства.

Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів

У цілому для оцінки НМА застосовуються три основні підходи, що застосовуються для оцінки в цілому: це витратний, прибутковий і порівняльний підходи. Разом з тим по відношенню до НМА використання цих підходів несе свою специфіку, оскільки нематеріальний актив є досить нестандартним об'єктом для оцінки.

Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо придбання нематеріального об'єкта. Під час застосування цього підходу приймається за аксіому таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без істотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як:

- метод визначення первісних витрат;

- метод вартості заміщення;

- метод вартості відтворення.

Алгоритм оцінки нематеріального активу за допомогою витратного методу показано на Рис.2.

Рис.2. Послідовність оцінки нематеріальних активів витратним методом

Вартість об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед ґрунтується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, але водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос. Строковий знос залежить від термінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством України, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтелектуальної власності.

При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщання за взірець беруть аналогічний за функціональними можливостями та варіантами використання нематеріальний об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями.

Метод вартості відтворення допомагає визначити витрати, необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності.

Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток.

Оцінка інтелектуальної власності за цим методом представляє собою виявлення залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні. Майбутні вигоди від використання інтелектуальної власності визначаються методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який відображає послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капіталовкладень. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.

Прибутковий підхід оцінки нематеріальних активів включає такі різновиди, як:

- метод дисконтування грошових потоків;

- метод капіталізації прибутків;

Метод дисконтування найкраще використовувати у випадках, коли мають місце нестабільні потоки прибутків та витрат. В його основу покладені фінансові закони, які можна сформулювати таким чином:

- сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня;

- безризикова грошова одиниця коштує більше, ніж ризикова.

Алгоритм методу дисконтування грошових потоків показано на Рис. 3.

Рис.3. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків

Визначення ставки дисконтування є найвідповідальнішим етапом цього методу оцінки. Існує декілька способів визначення ставки дисконтування. Досить поширеним є шлях кумулятивної побудови ставки. При цьому за основу ставки дисконтування приймається безризикова ставка. Ризик втрати майбутніх доходів вимагає передбачення перевищення ставки ризику над безризиковою ставкою, він також має гарантувати премію за всі види ризику, пов'язані з інвестуванням в оцінювану інтелектуальну власність.

Такими видами ризику є:

- розмір підприємства 0-5%;

- якість менеджменту 0-5%;

- територіальна та виробнича диверсифікованість підприємства 0-5%;

- структура капіталу 0-5%;

- диверсифікованість клієнтури 0-5%; .

- стабільність отримання прибутків та ступінь вірогідності їх отримання 0-5%;

- інші можливі ризики 0-5%.

В Україні рекомендується за основу безризикової ставки брати ставку за депозитними вкладами юридичних осіб в найнадійніших банках. Ця ставка включає безризикову ставку та ставку за ризик, пов'язаний з інвестиціями в економіку України.

У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оцінити вартість інтелектуальної власності при нестабільних грошових потоках.

В основі методу капіталізації прибутків лежить капіталізація як процес переведення прибутків від використання майна у його вартість. Істотним припущенням є те, що прибуток не змінюється у часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці нематеріальних об'єктів, які тривалий час застосовуються на ринку інтелектуальної власності і мають стабільні, легко прогнозовані, величини прибутків та витрат. Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку від його комерційного використання на коефіцієнт капіталізації.

Алгоритм методу капіталізації прибутків наведений на Рис.4.

Рис.4. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутків підприємства

Складним етапом цього методу є вибір коефіцієнта капіталізації, який істотно залежить від стабільності прибутку підприємства. Якщо підприємство має стабільний приріст прибутку, то обирається нижній рівень коефіцієнта капіталізації, який, в свою чергу, приводить до зростання ринкової вартості об'єкта інтелектуальної власності. І, навпаки, при нестабільному прирості прибутку враховують високий рівень коефіцієнта капіталізації. Суттєвим недоліком методу капіталізації є те, що його можна застосувати лише у випадках, коли прибуток стабільний або легко прогнозований. Якщо коефіцієнт капіталізації визначити неможливо, цей метод не використовують.

Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продажів. Він містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод ґрунтується на принципі заміщення.

Алгоритм оцінки за цим методом показано на Рис.5.

Рис.5. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу прямого порівняльного аналізу продажів

Досить ефективним є метод звільнення від роялті. Оцінка за цим методом передбачає, що використовувана підприємством інтелектуальна власність йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об'єкти. Вартість інтелектуальної власності визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, приведених до поточної вартості з використанням ставки дисконтування.

Алгоритм застосування методу звільнення від роялті наведений на Рис.6.

Рис.6. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом звільнення від роялті

На розмір ставок роялті впливають такі фактори:

- економічна ефективність ліцензії; наявність та обсяг патентного захисту; обсяг прав, які передаються за ліцензією; обсяг документації та ноу-хау, що передаються; інжиніринговий супровід; кон'юнктура ринку; конкурентні пропозиції.

Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти такого висновку: перевагами прибуткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також орієнтується на ринковий аспект. До його недоліків відносять складність здійснення прогнозу і ярко виражений суб'єктивізм Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ринкових даних і відображає ринкові реалії між покупцями та продавцями. Його недоліки полягають в складності отримання вихідних даних на порівнюваних підприємствах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він ґрунтується на первісній бухгалтерській документації і дає об'єктивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому.

3. Розрахункова частина

У розрахунковій частині контрольної роботи на підставі даних табл. 2 і 3 необхідно визначити:

- склад, структуру й динаміку майна підприємства за функціональним призначенням;

- склад, структуру й динаміку майна підприємства за джерелами формування;

- показники технічного стану на кінець і початок року й інтенсивності руху

основних фондів;

- аналіз ефективності використання основних фондів підприємства;

- аналіз ефективності використання обігових коштів підприємства;

- аналіз руху й ефективності використання персоналу;

- аналіз рентабельності підприємства.

Рішення

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати певне майно, котре належить йому на правах власності чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і відображене в його балансі, становить його активи.

Активи -- це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Активи підприємства складаються із суми необоротних, оборотних (поточних) та інших активів.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів у активи. У процесі функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються. Структура вартості майна дає загальне уявлення про фінансовий стан підприємства. Вона показує частку кожного елемента в активах і співвідношення позичкових і власних коштів підприємства в пасивах. У структурі вартості майна відображається специфіка діяльності кожного підприємства.

На підставі активу балансу проведемо загальну оцінку майна, що є в розпорядженні підприємства. З даних аналітичної Таблиці 1 (додаток1) можна зробити висновок, що на кінець року вартість майна в розпорядженні підприємства становила 428,7 тис. грн., тобто за звітний період майно підприємства збільшилось на 94,3 тис. грн., темп росту активу склав 28,2%.

У загальній вартості майна, яке перебуває в розпорядженні підприємства 75,4% становлять основні засоби й необоротні активи, які збільшилися на кінець звітного періоду на 44,3 тис. грн., та становлять 323,1 тис. грн., але в загальній вартості майна їх питома вага зменшилась на 8% . Збільшення вартості необоротних активів відбулось за рахунок збільшення капітальних вкладень (незавершеного будівництва) на 49,9 тис. грн., що на кінець року склали 69,0 тис. грн., або 16,1% від загальної вартості. Разом з тим відбулось зменшення вартості основних фондів на 1,6 тис. грн., вартість яких склала на кінець звітного періоду 247,8 тис. грн., їх питома вага зменшилась на 16,8%. Нематеріальні активи зменшились на 0,1 тис. грн. і склали 1,6 тис. грн., або 0,4% від загальної вартості активів. Інші необоротні активи зменшились на 3,9 тис. грн. та склали 4,7 тис. грн., або 1,1% від загальної вартості активів.

Оборотні активи збільшились на 50 тис. грн. за рахунок фондів обігу і їх вартість склала 105,6 тис. грн., в загальній вартості майна їх питома вага збільшилась на 8,0%, темп зростання склав 89,9%. На підприємстві спостерігається тенденція прискорення оборотності всього майна підприємства, результатом є вивільнення частини грошових коштів.

Причому оборотні фонди на кінець звітного періоду зменшились на 0,1 тис. грн., а їх питома вага в загальній вартості оборотного капіталу зменшилась на 0,9%. Зменшення відбулось за рахунок зменшення видатків майбутніх періодів на 0,8 тис. грн., або на 0,3 % від загальної вартості майна. Разом з тим відбулось збільшення виробничих запасів на 0,7 тис. грн., але в загальній вартості майна їх питома вага зменшилась на 0,7% і склала 3,1%.

Фонди обігу збільшились на 50,1 тис. грн. і склали 91,9 тис. грн., або 21,4% від загальній вартості оборотного капіталу. Темп зростання фондів обігу склав 119,9%. Зростання фонду обігу відбулось за рахунок збільшення грошових коштів та їх еквівалента в національній валюті на 45,1 тис. грн., або на 8,5% від загальної вартості майна. Збільшилась також частка дебіторської заборгованості на 0,5% і склала 16,1 тис. грн. У повному обсязі (0,1 тис. грн.) були реалізовані товари, інші оборотні активи залишились без змін. підприємницька діяльність комерційний актив

Аналіз джерел майна підприємства здійснюємо за даними Пасиву балансу. В аналітичній Таблиці 2 (Додаток 2) наведено перелік джерел власних і позичених коштів, вкладених у майно підприємства.

За даними аналітичної таблиці розрахуємо передовсім коефіцієнт незалежності підприємства Кн з формули:

Кн = [власний капітал] / [валюта балансу].

На початок звітного періоду: Кн = (303,2: 334,4) *100 = 70,7.

На кінець звітного періоду: Кн = (353,5: 428,7) 100 = 82,5.

Коефіцієнт незалежності підприємства свідчить про те, що на кінець звітного періоду частка власного капіталу зросла. Отже, підприємство є фінансово стійким і достатньо незалежним від зовнішніх кредиторів.

Аналізуючи дані наведені в Таблиці 2 можна зробити висновок, що вартість майна підприємства зросла за звітний період на 94,3 тис. грн., темп росту склав 28,2%, але тільки на 50,3 тис. грн. -- за рахунок власних коштів; решта (44,0 тис. грн.) покривалась за рахунок позикового капіталу.

За звітний період частка власного капіталу збільшилась на 50,3 тис. грн., але у структурі власних коштів підприємства -- їх частка зменшилась на 8,2%. Збільшення власного капіталу відбулось за рахунок збільшення на 49,2 тис. грн. нерозподіленого прибутку, або на 5,7% у структурі майна. Нерозподілений прибуток склав 136,7 тис. грн., або 31,9%. майна. У структурі власних коштів підприємства статутний капітал зменшився на 11,9%, інший додатковий капітал зменшився на 2,3%.

Позиковий капітал збільшився на 44,0 тис. грн., або на 8,2% у структурі майна, темп росту склав 141%.

За рахунок власних оборотних коштів на початок звітного періоду покривалось 10,1% матеріальних оборотних коштів [(30,5/303,2) 100].

На кінець звітного періоду частка цього джерела в матеріальних оборотних коштах зросла і склала 21,4% [(75,6 / 353,5) 100].

Приріст активів підприємства відбувався за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку на 49,2 тис. грн. та короткострокових позик на 44,0 тис. грн. та кредиторської заборгованості на 1,8 тис. грн., а збільшення коштів підприємства перекривалося збільшенням зобов'язань за кредиторською заборгованістю. Це свідчить про те, що прискорене зростання коштів поліпшить платоспроможність підприємства.

За звітний період кредиторська заборгованість збільшилась на 1,8 тис. грн. і склала 1,9 тис. грн.

Показники технічного стану на кінець і початок року й інтенсивності руху основних фондів.

В процесі оцінки ступеню зносу використовуються такі загальні показники :

Коефіцієнт зносу основних фондів (Кзн), що відображає частку вартості основних фондів, уже перенесену на вартість виготовленої підприємством продукції, і, водночас, характеризує ступінь зносу основних фондів підприємства станом на певну дату. Коефіцієнт обчислюється як відношення суми накопиченого зносу до початкової вартості основних фондів.

Кзнп = 160,5/409,9 *100%=39,2 ,

Кзнк=179,6/427,4*100%= 42,0;

Звідси можна зробити висновок, що накопичення амортизації на підприємстві відбувається швидкими темпами.

Коефіцієнт придатності основних фондів характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі всіх ОФ, наявних на кінець звітного періоду.

Кпрп = 249,4/409,9*100%= 60,8;

Кпрк = 247,8/427,4*100%= 58,0.

Протягом звітного періоду частка нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів зменшилась на 2,8.

Рух основних виробничих фондів на підприємстві оцінюємо наступними показниками:

Коефіцієнт оновлення показує питому вагу введених основних фондів в їх загальному наявному обсязі.

Ко = 14,8/427,4*100%= 3,5.

Отже протягом звітного періоду основні фонди оновлено на 3,5

Коефіцієнт вибуття характеризує питому вагу вибуття основних фондів в їх загальному обсязі.

Ко = 2,3/409,9*100%= 0,6 ,

Коефіцієнт вибуття основних фондів склав 0,6.

Коефіцієнт приросту основних фондів характеризує рівень приросту основних фондів за певний період.

Ко = (14,8-2,3)/409,9=0,03.

Коефіцієнт приросту основних фондів незначний і склав 0,03.

Ефективність використання основних виробничих фондів характеризується наступними показниками:

Основним показником використання основних засобів є фондовіддача. Фондовіддача характеризує, яка частка обсягу випущеної підприємством за певний період продукції припадає на 1 грн. середньорічної вартості його основних фондів.

Фо = 510/418,7=1,2 грн.;

1,2 грн. продукції припадає на 1 грн. вартості основних фондів.

Фондомісткість є показником, оберненим до фондовіддачі. Вона характеризує, яка частина середньорічної вартості основних фондів припадає на 1 грн. випущеної підприємством продукції. Визначається як відношення середньорічної вартості основних фондів до обсягу випущеної підприємством продукції.

Фе = 418,7/510=0,8 грн.;

0,8 грн. вартості основних фондів підприємства припадає на 1 грн. випущеної продукції.

Фондоозброєність (Ф_о) визначає частку вартості основних фондів, яка припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу і характеризує ступінь його озброєності фондами. Фондоозброєність праці визначається як відношення загальної вартості основних фондів до середньооблікової чисельності виробничого персоналу.

Ф_о = 418,7/24= 17,4 грн.;

17,4 грн. вартості основних фондів припадає на одного працівника.

Рентабельність основних фондів (R_оф) характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів.

R_оф = 180/418,7=0,4 грн.

0,4 грн. припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів

Для оцінки ефективності використання обігових коштів підприємства використовують наступні показники:

Економічна ефективність використання обігових коштів виражається в корисному результаті, одержуваному підприємством у процесі здійснення своєї діяльності. Вона визначається показниками оборотності. Під оборотністю оборотних засобів розуміється рух оборотних засобів у процесі виробництва та реалізації виробленої продукції, тобто тривалість одного повного кругообігу засобів від придбання виробничих запасів та виплати заробітної плати до реалізації готової продукції і надходження грошей на поточний рахунок підприємства. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт оборотності обігових коштів. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

К_об = 331,3/53,1=6,2

За звітний період здійснено 6 оборотів оборотних коштів. Збільшення показника - є позитивною тенденцією.

Тривалість одного обороту оборотних коштів показує тривалість одного обороту коштів в днях.

Т_об = 360/6,2= 58,1 дня.

Тривалість одного обороту оборотних коштів склала 58 днів.·

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником.

К _з = 53,1/331,3 = 0,2 грн.

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються. У нашому прикладі фактично у 1 грн. реалізованої продукції авансовано 20 коп.

Рентабельність обігових коштів визначається як відношення валового прибутку підприємства за звітний період до середнього залишку обігових коштів.

R = 180/53,1 = 3,4 грн.

це -- відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення показника, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Показники руху працівників на підприємстві визначаються за допомогою наступних коефіцієнтів:

Коефіцієнт обороту кадрів з вибуття визначається як відношення чисельності звільнених працівників за аналізований період до середньооблікової чисельності працівників. Аналізуючи рух персоналу важливо знати питому вагу працівників звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни, для цього необхідно розрахувати і проаналізувати показник плинності кадрів

К_виб = 6/24*100% = 25% .

К_{виб вб.}= 2/24*100% = 8,3% .

Отже за звітний період коефіцієнт обороту кадрів з вибуття склав 25%, з них 8,3% звільнені за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни.

Коефіцієнт обороту кадрів за прийомом визначається як відношення чисельності прийнятих працівників за аналізований період до середньооблікової чисельності працівників.

Кпр = 3/24*100% = 12,5%.

Коефіцієнт обороту кадрів за прийомом склав 12,5%.

Коефіцієнт плинності кадрів визначається як відношення чисельності звільнених працівників за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньооблікової чисельності працівників.

Кпл = 2/24= 0,08.

Аналіз руху персоналу на підприємстві склав наступну картину. За звітний період прийнято 3 працівники, коефіцієнт обороту кадрів за прийомом становить 12,5%. За розглянутий період звільнено 6 працівників, з них 2 за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни, коефіцієнт обороту з вибуття становить 25,0%, в тому числі 8,3% працівників звільнені за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни. Коефіцієнт плинності на підприємстві досить високий, звісно такий великий показник негативно відображається на діяльності підприємства. Чисельність прийнятих працівників менша за звільнених.

При аналізі рентабельності підприємства слід розрахувати наступні показники:

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства за звітний період до середньої суми активів.

R _а = 49,2/ 381,6*100 = 12,9 грн.

Показник характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство, його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства. Показує, що 12,9 грн. прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи. Збільшення показника позитивна тенденція.

Рентабельність власного капіталу визначається як відношення чистого прибутку підприємства за звітний період до середньої суми власного капіталу.

R _вк =49,2/328,4*100=15,0 грн.

Цей показник визначає величину прибутку (15,0 грн.), що його одержують з кожної гривні, вкладеної в підприємство. Рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції, ресурсовіддачі і співвідношення сукупного та позикового капіталу. Збільшення показника в динаміці є позитивною тенденцією.

Рентабельність продукції визначається як відношення валового прибутку підприємства за звітний період до собівартість реалізованої продукції.

Rп = 180/331,3*100 = 54,3 грн.

Рентабельність продукції підприємства характеризує прибутковість або дохідність виробництва продукції. Показує, 54,3 грн. одиниць прибутку отримало підприємство з кожної грошової одиниці витраченої на виробництво цієї продукції.

Висновки

У першій половині цієї контрольної роботи були розглянуті питання, пов'язані з сутністю, принципами здійснення, моделі підприємницької діяльності. Визначено основні функції підприємства - виробничо-технологічна, економічна, соціальна та зовнішньоекономічна. Розглянуто види та моделі підприємництва.

Дано визначення нематеріальним активам, об'єктам інтелектуальної власності підприємства та розглянуто їх особливості. За своєю економічною сутністю, нематеріальні активи прийнято ділити на три основні розділи:

· промислову власність;

· об'єкти авторського права і суміжних прав;

· інформація, яка становить комерційну таємницю.

Розглянуто умови за яких виникає необхідність в оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів. Зазначено, що для оцінки НМА застосовуються три основні підходи, що застосовуються для оцінки в цілому: це витратний, прибутковий і порівняльний підходи та розглянуто кожен метод оцінки.

У другій половині даної контрольної роботи був проведений аналіз використання основних засобів, обігових коштів на конкретному підприємстві - склад, структуру й динаміку майна підприємства за функціональним призначенням та за джерелами формування. Проведено аналіз ефективності використання основних фондів підприємства, руху й ефективності використання персоналу та рентабельності підприємства.

Список використаної літератури

1. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні. - К.: Компас, 2004.

2. Економічний аналіз: Навчальний посібник./Болюх М. А., Бурчевський В.З. За редакцією акд НАНУ, проф. М.Г.Чумаченка - Видання 2-ге К - КНЕУ 2003.

3. Економіка підприємства: Курс лекцій. / Під ред. Волков О.І., Скляренко В.К. М.:Інфра-М 2001.

4. Економіка підприємства: Підручник для ВНЗ/ Під ред. Професора В. Я. Горфинкеля, проф. В. А. Швандара. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

5. Економіка підприємства: Підручник / Петрович Й. М., Кіт А. Ф. та ін. / За заг. ред. Й. М. Петровича. - Львів: «Новий світ - 2000», 2004.

6. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - Вид.3-те, без змін. - К.: КНЕУ, 2006.

Размещено на Allbest.ru

...