Макроринок як об’єкт макроекономічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Об'єкт та предмет макроекономіки

2. Суб'єкти макроекономіки та їх взаємодія

3. Логічна модель макроекономіки

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В економічній теорії досліджується поведінка людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг в умовах обмежених ресурсів. Центральною проблемою, що виникає в економічній діяльності окремих індивідів, підприємств (фірм), країн, світового господарства та розглядається в економічних науках, є розробка оптимальних способів використання обмежених ресурсів для задоволення зростаючих потреб людства.

В макроекономіці вирішення цієї проблеми досліджується на рівні економіки країни (національної економіки) та конкретизується в пошуках шляхів забезпечення економічного зростання, стабільного рівня цін, повної зайнятості ресурсів.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва бажаного обсягу товарів і послуг для його членів. Обмеженість зумовлює вибір щодо використання доступних для них обмежених ресурсів.

Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами або засобами виробництва. Усі ресурси економісти поділяють на дві великі групи: матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські ресурси (праця і підприємницькі здібності).

Земля є вихідним фактором виробництва, без якого не можлива господарська діяльність. Земля як економічний ресурс - це ті дари природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, ліси, пасовища, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо.

Під капіталом розуміють усе, що забезпечує виробництво: машини, устаткування, інструменти, будівлі та споруди, транспортні засоби, мережу збуту тощо. Капітал завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений. Він призначений не для безпосереднього вжитку (як споживчі блага), а для подальшої участі в процесі виробництва. Капітал ще називають фізичним капіталом або засобами виробництва. Слід зазначити, що гроші не належать до фізичного капіталу. Вони є фінансовим капіталом.

Праця людини - це сукупність усіх її фізичних і розумових здібностей, які застосовуються у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини, а також усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці суспільство досягло такого високого ступеню матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який є основою цивілізації.

Особливий вид людських ресурсів - підприємницькі здібності, що виявляються у здатності деяких людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовувати всі інші ресурси.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є їхня обмеженість, це породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Таким чином, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Залишається єдине - прагнення найповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, прагнути повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи ефективність їх використання.

Ефективність використання ресурсів визначає співвідношення між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, що отримані в результаті використання цих ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає досягнення їх повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Повна зайнятість означає використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Повний обсяг виробництва означає таке використання ресурсів, коли вони найповніше задовольняють потреби суспільства.

Макроекономіка вважається молодою наукою. Її відокремлення від загальної економічної теорії пов'язують з іменем англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946 рр.), який у своїх працях, насамперед у "Загальній теорії зайнятості, процента й грошей" (1936 р.), звернув увагу на особливості прояву взаємозв'язків економічних процесів на макрорівні та довів необхідність державного регулювання ринкової економіки. З іменем Дж. М. Кейнса пов'язують також початок проведення урядами країн активної антициклічної політики, підґрунтям якої стала макроекономічна теорія.

Сучасна макроекономіка багата на значні теоретичні розробки. Здобутки економістів складають основу економічних доктрин держав. Такі вчені як М. Фрідмен, Ф. Модільяні, Р. Солоу, Дж. Тойнб, С. Кузнєц, В. Леонтьєв та багато інших, хто розглядав макроекономічні проблеми, стали Нобелівськими лауреатами. Макроекономіка сьогодні спирається на низку теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначати ефективність кожної теорії залежно від власних суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.



1. Об'єкт та предмет макроекономіки

Макроекономіка - економічна наука, що досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Макроекономіка походить від грецького слова "макро", що означає "великий". Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Національна економіка в широкому розумінні - це сукупність домашніх господарств, підприємств (бізнес-фірм), відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи. Економічна система - упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Основними елементами економічної системи є:

- соціально-економічні відносини (відносини власності), які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності. Саме вони визначають тип економічної системи;

- організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперація виробництва;

- господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

- конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне) суспільства.

Найбільшого поширення в світовій економічній літературі набула класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації (регулювання) економічної діяльності.

На підставі цих ознак виділяють такі економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; адміністративно-командна економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної економіки):

- натуральна форма виробництва;

- переважно громадська власність на засоби виробництва;

- нерозвинений поділ праці;

- патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

- визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

- безпосередній зв'язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, адміністративно-командної) економічної системи:

- товарна форма виробництва;

- державна власність на засоби виробництва;

- розвинена системи суспільного поділу праці;

- продуктивні сили індустріального типу;

- відсутність вільного підприємництва, придушення ринкових відносин;

- монополізація та бюрократизація економіки;

- централізоване планування та управління виробництвом;

- централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

- товарна форма виробництва;

- приватна власність як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

- розвинена система суспільного поділу праці;

- продуктивні сили індустріального типу;

- ринок як система саморегулювання економіки на основі об'єктивного співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

- товарна форма виробництва;

- багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;

- розвинена система суспільного поділу праці;

- продуктивні сили постіндустріального типу;

- антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

- побудована взаємодія вільного й державного регулювання економічного механізму;

- соціальний захист населення.

Особливу роль сьогодні відіграє перехідна економіка, тобто економіка, котра перебуває в стані докорінних змін, переходу від одного стану до іншого як у межах одного типу господарства, так і від одного до іншого типу господарства; інакше кажучи - від однієї до іншої економічної системи. Перехідну економіку слід відрізняти від перехідного періоду в розвитку суспільства; під час перехідного періоду змінюються суспільні відносини, в тому числі й економічні, одного типу на інший.

Вивчаючи ефективність функціонування економічної системи, макроекономіка особливу увагу приділяє поведінці основних макроекономічних суб'єктів - домашніх господарств, фірм та держави в цілому. Слід зазначити, що макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, що досягається через агрегування.

Агрегування - це поєднання окремих одиниць або даних у одну одиницю. Наприклад, усі індивідуальні ціни товарів і послуг об'єднують у загальний рівень цін, або всі одиниці продукції об'єднують у валовий внутрішній продукт. Усю сукупність домашніх господарств чи фірм можна аналізувати як одну одиницю.

Макроекономіка - розділ економічної науки, в якому розглядаються закономірності взаємодії сукупних величин: ВВП, загальний рівень цін і безробіття, інфляція, загальне споживання та інвестиції, сукупний попит та сукупна пропозиція, їх вплив на обсяги ВВП, тобто на стан національної економіки.

Завдання макроекономіки включає пізнання, аналіз, систематизацію, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.

Макроекономічний аналіз має два рівні: ex post - національне рахівництво; ex ante - прогностичне моделювання. Ex post-аналіз базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. На підставі результатів ex post аналізу проводиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових. Ex ante аналіз - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу - визначити, які фактори та яким чином впливатимуть на значення макроекономічних показників у майбутньому.

Під макроекономічними моделями слід розуміти математичні рівняння, в яких реальні економічні процеси виражені в абстрактному та спрощеному вигляді. Для створення моделі потрібно знайти функцію, яка пов'язувала б ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Ендогенні параметри (або внутрішні) - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад, рівень зайнятості, рівень інфляції і безробіття, величина реального валового внутрішнього продукту, рівень цін, реальна процентна ставка).

Екзогенні параметри (або зовнішні) - величини, що встановлюються урядом та центральним банком (наприклад, рівень державних витрат, ставки оподаткування, величина пропозиції грошей).

Слід розрізняти статистичні та динамічні моделі. Статистичні моделі - це такі, що фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду й не зображують перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі - такі, що зображують економічні процеси з урахуванням фактору часу.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв'язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв'язків.

Таким чином, оскільки рівновага є справді центральною проблемою економіки, макроекономіку можна визначити як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика - це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Монетарна політика - це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі - Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).

Соціальна політика - політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика - заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики - протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар'єрами або взагалі без них).

Макроекономіка використовує такі діалектико-матеріалістичні методи: метод наукової абстракції, метод аналізу та синтезу, метод індукції та дедукції. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макроекономіка виконує важливі функції: теоретико-пізнавальну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну. Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки полягає в дослідженні економічних процесів на макрорівні та побудові моделей цих процесів. Практична функція макроекономіки - розробка практичних рекомендацій на підставі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики). Прогностична функція полягає у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності. Виховна функція макроекономіки - це виховання раціонального економічного мислення, визначення правил ринкової економічної поведінки, формування сучасного світогляду людини. Методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук. макроекономіка об'єкт суб'єкт модель

2. Суб'єкти макроекономіки та їх взаємодія

Розрізняють такі суб'єкти макроекономіки: сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор та сектор закордон.

1. Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашнє господарство - економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й використовує отримані за це прибутки для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домашні господарства відіграють подвійну роль у економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал, підприємництво) та як основа видаткової групи в національному виробництві. Вони є отримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Витрати домашніх господарств - податки, власне споживання та заощадження. В цілому домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності:

1) пропонують фактори виробництва;

2) споживають частину отриманого доходу;

3) заощаджують.

2. Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку. Фірма - це ділова одиниця, яка використовує куплені у домашніх господарств ресурси для виробництва товарів та послуг і володіє та керує одним чи багатьма підприємствами. Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред'являє попит на фактори виробництва; 2) пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.

3. Державний сектор - це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур). Держава також формує правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.

4. Сектор закордон включає всі економічні суб'єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Таким чином, суб'єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу матеріальних і грошових засобів, які утворюють економічний організм:

1. Підприємницький сектор купує ресурси у домашніх господарств.

2. Домашні господарства купують у підприємств (фірм) товари та послуги.

3. Держава (уряд): а) купує товари у підприємств та ресурси у домашніх господарств; б) виплачує заробітну плату працівникам бюджетної сфери; в) орендує або купує земельні ділянки; г) надає суспільні блага та послуги домашнім господарствам і підприємствам (фірмам).

4. Домашні господарства й підприємницький сектор сплачують податки уряду.

5. Уряд надає трансфертні платежі домашнім господарствам та дотації фірмам.

Трансфертні платежі - це державні виплати індивідам, які не обумовлюються їх безпосередньою участю в суспільному виробництві. До урядових трансфертів належать допомога по безробіттю, пенсії ветеранам, допомога людям похилого віку і хворим. Дотації - урядові платежі, що надаються окремим підприємствам і домашнім господарствам, які виробляють або споживають певні товари та послуги.

3. Логічна модель макроекономіки

Ринкова економіка може бути тільки системою ринків. Із багатьох ринків Дж. М. Кейнс виділив чотири основних: 1) ринок благ (товарів та послуг); 2) ринок грошей; 3) ринок цінних паперів; 4) ринок праці.

1. Ринок благ - це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж товарів та послуг. Він об'єднує всі товари та послуги в якесь благо як об'єкт сукупної купівлі та продажу. Виробником (продавцем) виступають фірми, а споживачами (покупцями) - домашні господарства, держава та фірми.

2. Ринок грошей - ринок, на якому здійснюється купівля-продаж грошей; це ринок короткотермінових кредитних операцій, де попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей). Продавцем на даному ринку виступає держава, а покупцями - домашні господарства, фірми та держава.

3. Ринок цінних паперів - ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Продавцями виступають держава і фірми, а покупцями - держава, фірми та домашні господарства.

4. Ринок праці - ринок, на якому здійснюється купівля-продаж робочої сили за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. Продавцем на даному ринку виступають домашні господарства, а покупцями - фірми, держава та домашні господарства.

Рис. 1.1. Логічна модель макроекономіки

Кожен із цих ринків посідає в структурі макроекономіки важливе місце та виконує особливі функції. Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях.

Тепер об'єднаємо всі ці ринки в один макроринок та доповнимо його такими обов'язковими макроекономічними зв'язками:

1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки;

2. Держава здійснює дотації фірмам та трансфертні платежі домашнім господарствам;

3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції

(майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу - на заощадження (майбутній попит);

4. Держава частину бюджету використовує на фінансування

неринкового сектору економіки (наука, освіта, охорона здоров'я, державний апарат, оборона тощо);

5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном.

У результаті перед нами макроринок як об'єкт макроекономічного аналізу.



Висновки

1. Макроекономіка - це галузь економічної науки, яка вивчає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.

2. Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи, що являє собою певним чином упорядковану систему відносин і зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.

3. Суб'єктами макроекономіки є сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор та сектор закордон.

4. Макроекономіка виступає теоретичною основою економічної політики держави, що вимагає від студентів її творчого та наполегливого вивчення.



Список використаної літератури

1. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. - К.: МАУП, 2004. - 184 с.

2. Матросова Л.М. Макроекономіка: Курс лекцій для студ. екон. спец. денної та заочної форми навчання / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 110 с.

3. Мельник А.Ф., Желюк Т.Л., Длугопольський О.В. Макроекономіка та макроекономічна політика: навч. посіб. / А.Ф. Мельник (наук.ред.). - К.: Знання, 2008. - 699 с.

4. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за освітньо-проф. програмою бакалавра з напряму "Економіка та підприємництво". - 2.вид., стер. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

5. Савченко А.Г., Євдокимова Д.М. Макроекономіка: навч. -метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Державний вищий навч. заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". - К.: КНЕУ, 2008. - 256 c.

6. Харкянен Л.В. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. - К.: Каравела, 2006. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru

...