Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII - перша половина XIX ст.)

Зміст

1. Суть промислового перевороту

2. Характеристика промислового перевороту в провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку

3. Класична школа політичної економії

4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ ст. Формування соціалістичних ідей

1. Суть промислового перевороту

Промисловий переворот - це перехід від мануфактури з її ручною працею до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною.

Як світовий процес промисловий переворот визначався загальними законами і одночасно мав особливості в кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в кінці XVIII - середині XIX ст. Економічне життя країни визначав єдиний національний ринок, що стимулював розвиток промисловості, сільського господарства. Мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, удосконалилися знаряддя праці. З'явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці. Однак мануфактура ґрунтувалася на технічній базі ремесла й ручній праці.

Значні кошти вкладались у промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення.

Промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60-80-х роках ХІХ ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації.

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.

промисловий переворот політичний соціалістичний

2. Характеристика промислового перевороту у провідних країнах світу. Особливості промислового розвитку

Важливу роль відігравало географічне розташування Великобританії, яка знаходилась у центрі світових торгових шляхів. Зростало використання сировинних ресурсів ( вовни, кам'яного вугілля, залізної руди ). Володіючи найкращим торговим флотом, Англія імпортувала товари з усіх країн світу. Велику роль зіграла конкуренція у прискоренні промислового перевороту. Металургія країни залежала від імпорту заліза з Росії і Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати й витіснити з ринків вироби з сукна.

Передумови для промислового перевороту створила політика протекціонізму й меркантилізму англійського уряду, а також технічний прогрес. Особливо інтенсивно технічний прогрес відбувався в текстильній, металургійній промисловості, енергетиці, на транспорті. Революціонізуючу роль у розвитку промисловості відіграв винахід парової машини (1769). Перші фабрики (підприємства, які застосовували системи машин) виникли в шовковій і бавовняній галузях промисловості. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. Перша дослідна залізниця Стоктон - Дармінгтон була побудована в 1828 р., а залізниця між Манчестером і Ліверпулом - у 1829р., яка мала комерційне значення.

У перші десятиліття XIX ст. з'явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паровозобудівних підприємств. У 50-60-х роках XIX ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805-1810 рр.), а завершився у кінці 60-х років ХІХ ст. Уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю. Найбільш значущим був післяреволюційний етап -1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничого машинобудування.

У легкій промисловості понад половини прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням - у 30-х роках ХІХ ст. Це пояснюється політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування і розширення національного ринку. На початковому етапі - 30-50-ті роки ХІХ ст., істотні зміни відбулися в легкій промисловості. Значних успіхів досягла гірнича промисловість. Середина ХІХ ст. характеризується такими досягненнями німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814р.), кам'яноточильна машина (1835 р.), циліндрично-точильний (1803р.), горизонтальний ( 1807р.), набивний ( 1836 р.) верстати. Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50 - 70-ті роки ХІХ ст. після революції 1848-1849 рр. Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна, хімічна, машинобудівна, воєнна.

В Австрійській імперії панували феодальні порядки, тому промисловий переворот здійснювався дуже повільно. Промисловість відігравала незначну роль в економіці, ремісниче й мануфактурне виробництво було пов'язане з домініальним господарством.

Американська промислова революція почалася після англо-американської війни 1812-1815 рр. Промисловий переворот почався в умовах не сформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості. Механізація і будівництво фабрик почалися в текстильній галузі.

Перші сталеплавильні й прокатні заводи були побудовані в 1816 р. поблизу Пітсбурга. Особливо велике значення для розвитку американської індустрії мав промисловий переворот на транспорті. Почали будувати шосейні дороги. Велике господарське значення мало спорудження каналів. Машинобудування розвивалось повільно. Інтенсивна механізація, нестача і дорожнеча робочої сили стимулювали швидке впровадження винаходів. У 50-х роках ХІХ ст. у промисловості північно-східної частини США запанувала фабрична система. Громадянська війна 1861-1865 рр. закінчилася перемогою Півночі. З 1 січня 1863 р. було скасовано рабство на території Півдня, ліквідовано політичну й економічну роз'єднаність США, створено сприятливі умови для розширення внутрішнього ринку. В 60-80-х роках завершився промисловий переворот у США. З'явилися нові галузі: електротехнічна, гумова, нафтодобувна, нафтопереробна.

Значних успіхів досягло машинобудування, зокрема у виробництві сільськогосподарської техніки, локомотивів. Значну роль у прискоренні промислового розвитку США відіграв імпорт капіталів із Європи. Важливе значення мали територіальна експансія США і швидке зростання населення країни.

3. Класична школа політичної економії

Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії (КПЕ).

Розвиток капіталізму спричинив розпад Меркантелізму. З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає КПЕ.

Представники КПЕ перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. Вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об'єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов'язано з їх впевненістю про існування об'єктивних економічних законів6 котрі не залежать від волі людини6 але можуть бути пізнані нею.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів -- прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного ліберал ізму.іКласики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

КПЕ виступала за мах. обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був даний глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

Виникнення КПЕ в Англії. Уільям Петті.

Засновником школи КПЕ в Англії був Уільям Петті (1623 - 1687рр.) (також вважається засновником статистики).

Основні праці:

“Трактат про податки та збори” (1662)

“Слово мудрим” (1664)

“Політична анатомія Ірландії” (1672)

“Політична арифметика” (1676)

“Дещо про гроші” (1682)

У своїх дослідженнях У.Петті намагався застосувати науковий метод - метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ. петті вважається засновником трудової теорії вартості. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. Решта продуктів праці -- це споживні вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства й національного доходу. Він першим виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва, і у сфері послуг.

Виникнення КПЕ у Франції. П'єр Буагельбер. Економічне вчення фізіократів.

У XVII ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі переважало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Промисловість була слабо розвиненою.

П'єр де Буагільбер (1646--1714) -- засновник класичної політичної економії у Франції.

Буагільбер розуміє об'єктивну суть економічних законів, які діють як закони природи. Природу він ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю.

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації -- це різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства. Джерелом багатства є праця.

Економічні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули далі фізіократи.

Фізіократи - це французькі економісти ІІ половини XVIII ст., представники однієї з течій класичної політекономії.

Назва школи походить від грецьких слів phisis - природа, cratos - влада.

Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантелізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім. На відміну від меркантелізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 - 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці. У 1756 - 1657рр. він надрукував І-ші статті - “Зерно” та “Фермери”.

Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

здоровий (досконалий, нормальний)

хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”. Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону. Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві. Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу. У витрати виробництва щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але узагальнюючих понять основного й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” - всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв'язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 -1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

Економічна теорія Адама Сміта

Адам Сміт (1723 -1790) - Англія, мануфактурний період.

Головний твір: “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776р.)

Як представник КПЕ Адам Сміт поділяв уявлення про економіку як систему, в якій діють об'єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Він був палким прихильником політики Laisser-faire (фритридерство) - політики державного невтручання в економіку і свободи конкуренції.

Сміт визначав двоїсту задачу політекономії як науки. На його думку вона повинна була здійснювати абстрактний аналіз об'єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв'язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв'язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча насправді обмін є породження поділу праці.

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

З потреб обміну Сміт виходив і при з'ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова “цінність”. Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з одного боку, з іншого боку цінність - це можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні - це вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей виробництва (меркантелісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої торгівлі; фізіокгати - с/г) - тобто в цьому Сміт робить крок вперед.

На теорії вартості Сміта позначилась двоїстість його методології. Послідовно розглядаючи категорію цінності Сміт дає 3 її визначення. Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами праці, потім - працею, що купується, і нарешті - доходами (або сумою доходів) [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується - помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не було б. Він вийшов з цього положення наступним чином: при капіталізмі вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в 3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

В буржуазному суспільстві Сміт виділив:

3-ри основних класи:	основні доходи
робітників	зарплата
капіталістів	прибуток
землевласників	рента

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток і рента - відрахування з продукти праці робітників. Але з часом двоїстість його методології позначилась і на тлумаченні ним сутності таких категорія, як прибуток і рента.

Капітал Сміт визначав, як запаси, що служать для подальшого виробництва. Сміт вважав капітал природною та вічною категорією. Його заслуга полягає в тому, що він висунув узагальнюючі, абстрактні поняття, категорії основного і оборотного капіталу. Оборотний капітал приносить прибуток через обіг, а основний - не обертаючись; але щодо структури елементі основного капіталу, то треба подивитися літературу, бо сучасний підхід відрізняється щодо тлумачення основної частини основного капіталу Сміта.

В теорії відтворення Сміт розрізняв валовий та чистий доход. Під валовим доходом він розумів увесь річний продукт, а під чистим - фонд нагромадження. Це було розмежування важливого значення, яке одержало подальший розвиток в економічній науці.

Розглядаючи проблеми продуктивної і непродуктивної праці, Сміт продуктивною вважав - працю, яка обмінюється на капітал; а непродуктивною - та, що обмінюється на доход.

Сміт пояснює це так, якщо капіталіст платить робітнику зарплату - то це виробнича праця, а якщо він платить зі свого доходу (праця слуги,…) - то це не виробнича праця. Виходить з цього продуктивною є праця, що створює товари, а непродуктивна праця - по наданню послуг.

Сміт є автором теорії абсолютних переваг.

Аналізуючи міжнародні відносини і міжнародний поділ праці Адам Сміт розробив теорію абсолютних переваг, згідно з якою кожна країна має спеціалізуватися на виробництві з метою продажу на зовнішньому ринку тих товарів для створення яких вона має абсолютні (кліматичні, географічні) переваги.

В цілому наукові досягнення Адама Сміта важко переоцінити, основні його ідеї знайшли відображення у теоріях 19ст. та сучасній економічній теоретичній концепції.

Економічне вчення Давіда Рікардо (1772 -1823).

Порівняно з Смітом він жив трохи пізніше, не в період мануфактурного виробництва, а в період промислового перевороту, тобто застарілих машин, капіталістичних фабрик, що дало значний поштовх в розвитку продуктивної праці. Перша економічна світова криза в Англії (1825р.), тобто на відміну від Сміта, який вважав, що капіталізм гармонійний без суспільства, Рікардо вже відчув, що він не ідеальний - це позначилося на його поглядах. Сміт - професіонал; Рікардо - крупний біржовий гравець, впливова особа з ділових колах, був членом керівництва лондонської біржі, членом Парламенту, крупний землевласник. Починав з нічого, бо батько лишив його спадщини. Систематичної, фундаментальної освіти не отримав. Був помічником батька на фондовій біржі.

Перша робота Рікардо була надрукована в 1809р. і була присвячена проблемам грошового обігу. В 1817р. вийшло перше видання головної праці Рікардо - “Начала політичної економії та оподаткування”. Предмет ПЕ він визначав як економічні відносини людей, що утворюють суспільні класи (ідею яку взяв потім Маркс). Її головним завданням Рікардо вважав дослідження не проблеми створення національного багатства, а відкриття законів, що визначають розподіл багатства між основними класами у формі зарплати, прибутку і ренти. Основним принципом Рікардо при оцінці економічних явищ була вимога розвитку продуктивних сил. Виходячи з цього вин також вважав завданням політекономії розробку економічної політики, що найбільшою мірою сприяє росту продуктивних сил. Ті методи, які застосовувалися природничими науками вплинули на виробітку Рікардом свого методу у економічних дослідженнях. Він застосовував метод абстракції. Особливістю його методології було переважання кількісного аналізу при розгляді деяких економічних категорій, але особливим методом Рікардо було прагнення пояснити всі економічні категорії на основі вартості (цінності). Вважав, що все дослідження повинно базуватися на єдиній основі, за яку він бере визначення цінності робочим часом. Важливими науковими досягненнями були досягнення Давіда Рікардо при розробці теорії цінності, теорії капіталу, його погляди на прибуток, зарплату, кредит та гроші.

Важливе місце в економічному вченні Рікардо займає питання зовнішньої торгівлі, світового ринку, валютних відносин. Рікардо висунув принцип порівняльних відносних переваг, як абстрактне обгрунтування переваг міжнародної спеціалізації виробництва (одне з наукових досягнень Рікардо). Згідно з його теорією відносних або порівняльних переваг кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільшу перевагу (як у Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

Значне наукове досягнення Рікардо є його теорія ренти (земельної). В ній вперше розкритий механізм диференційної ренти. Розвиваючи своє вчення про земельну ренту на основі трудової теорії вартості Рікардо робить усілякі спроби пояснити існування ренти дією сил природи і особливо продукт праці в с/г (як у фізіократів заперечує). Головна думка - рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Абсолютну земельну ренту Рікардо заперечував.

4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині

Економічна теорія Т.Р. Мальтуса, Н. Сеніора, Д. Мілля та Дж.С. Мілля.

Історичними передумовами еволюції класичної теорії в І половині 19ст. були (соціальні протиріччя):

завершення промислового перевороту та подальший розвиток капіталізму

поява періодичних економічних криз надвиробництва це призвело до загострення економічних протиріч капіталізму

вихід на історичну арену робітничого класу

завоювання буржуазією політичної влади

У І половині 19ст. ідеї класиків, перш за все Сміта та Рікардо, розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної думки.

Видатним представником нової хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 - 1834).

Він в першу чергу захищає інтереси землевласників.

Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також:

“Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)

“Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)

“Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)

“Принципи політекономії”

“Поняття політичної економії”(1827)

У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

Серед найортодоксальніших послідовників Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.

Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Джеймс Мілль (1773 - 1836). З його ім'ям пов'язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.

Його основні праці, в яких знайшли відображення його економічні погляди, такі:

“Історія британської Індії”(1817)

“Елементи політичної економії”(1821)

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.

Певний внесок у розвиток економічної теорії зробив Насао Сеніор (1790 - 1864) - професор політекономії в Оксфорді.

Теорія ПЕ викладена в його книзі “Політична економії”(1850р.). Об'єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.

В сутності вони визначають цінність багатства.

Розглядаючи корисність Сеніор дає визначення поняття граничної (спадаючої) корисності: “існує межа задоволення потреб, що може дати товар відповідного типу і, більш того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко приносять вдвічі більше задоволення ніж один предмет і ще рідше 10 принесуть вп'ятеро більше задоволення ніж два”. Але хоча Сеніор приділяє увагу граничній корисності його ще не можна вважати засновником теорії граничної корисності. Корисність визначається попитом. Його пропозиція визначається рівнем доступності блага. Обсяг пропозиції залежить від витрат виробництва, які включають два елементи: працю та капітал.

Сеніор визначає витрати виробництва через суб'єктивну категорію утримання, жертви двох об'єктів виробництва, капіталіста та найманого робітника.

З теорії витрат Сеніора випливає теорія ціноутворення Сеніора. Дослідження закономірностей ціноутворення посідає значне місце в теоретичній системі Сеніора. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.

Основним напрямом теорії дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти і проценту.

Поза його увагою не залишилися питання грошей та грошового обігу, міжнародної торгівлі.

Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) - ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:

Виробництво.

Розподіл.

Обмін.

вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.

вплив уряду.

Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом сумісних дій людства по створенню багатства…”

Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.

Якщо в першій книзі йдеться про капітал, його роль в процесі відтворення, а капітал розглядається як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, - чому й присвячена друга книга.

Прибуток капіталіста тлумачиться Міллем як винагорода за утримання від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.

Теорія вартості викладена Міллем у третій книзі. Категорія вартості аналізується поряд з такими категоріями, як ціна, гроші, кредит тощо. Основна увага у цій книзі приділяється проблемам цін та грошей.

Класична теорія вартості у Мілля переплітається з суб'єктивною теорією обміну (див. підручник).

У четвертій книзі аналізується вплив економічного прогресу суспільства на виробництво і розподіл. Перш за все викладена теорія статистики та динаміки, згідно з якою прогресивне, тобто динамічне, цивілізоване суспільство виділяється серед інших якісною зміною засобів виробництва, зростанням суспільного продукту, населення, владою людини над природою, а також ступенем захисту особи і власності. При цьому розглядається вплив деяких факторів на прогрес суспільства на основі економічного явища, зокрема зарплату, ренту, прибуток. Застосовані Міллем підходи при аналізі факторів динамічного розвитку суспільства дають підстави вважати його одним з засновників теорії економічного росту.

Він визначив основні проблеми, вказав на умови та наслідки поступового розвитку суспільства.

У п'ятій книзі розглядаються проблеми впливу держави на прогрес суспільства. При цьому виділяються обов'язкові та не обов'язкові функції держави, показує межі втручання (не втручання) держави в економіку.

Хоча в цілому Мілль був послідовником Рікардо, його теорія в багатьох випадках відходить від класичних традицій. Його можна вважати засновником теорії попиту та пропозиції, теорії корисності; вченим економістом, який зробив значний внесок у розвиток теорії ренти та теорії утримання.

Економічна теорія у Франції - Ж.Б.Сея та Ф.Бастія.

Найбільш видатним вченим - економістом Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 - 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 - 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме ВИРОБНИЦТВОРОЗПОДІЛСПОЖИВАННЯ як об'єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі Сея є:

теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності

теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.

теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій.

Сей сформулював три закони ринку:

чим більше виробників і екстенсивніший ринок - тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;

кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;

імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду - стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній системі Сей вважається засновником нового напряму в політичній економії - неокласичного.

Іншим представником політичної економії у Франції в цей період був Фредерік Бастіа (1801 - 1805).

Він виступив з теорією послуг і економічної гармонії, яку виклав у своїй основній праці - “Економічні гармонії” (1850). У цій книзі Бастіа розглядав буржуазне суспільство як гармонічне, основою якого є обмін послугами або взаємонадання послуг. Еквівалентність обміну послугами забезпечується, на думку Бастіа, свободою обміну, а тому він був прихильником свободи конкуренції, повного невтручання держави в економічне життя.

Політична економія США - Генрі Чарльз Кері.

Найбільш відомим представником політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 - 1879).

Він є автором багатьох книжок та інших літературних матеріалів. Найбільш відомим його працями є:

3-ох томник “Принципи політичної економії” (1837 -1840)

“Гармонія інтересів” (1872)

“Основи соціальної науки” (1858 -1859)

“Керівництво до соціальної науки” (1865)

внесок Кері в економічну теорію визначається теорією суспільної гармонії або гармонії інтересів. Згідно з цією теорією повну гармонію забезпечує розподіл, який враховує вклад кожного у виробництво.

На думку Кері існує природній закон, так званий закон “зростання долі робітників у національному продукті”, який регулює відносини обміну та споживання. Суть цього закону полягає в тому, що із зростанням продуктивності праці в міру оволодіння людини природою доля робітників у кількості вироблених благ, що зростають, постійно збільшується, в той час як частка капіталістів пропорційно зменшується. Завдяки цьому забезпечується гармонія соціальних інтересів в суспільстві, що виключає будь-які протиріччя.

По-друге теорією факторів виробництва, відповідно до якої 2-а фактори визначають вартість товару: природа і людина.

По-третє теорією протекціонізму. На думку Кері невтручання держави в міжнародні відносини може привести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни у сировинний придаток на користь іншої. Щоб запобігти цьому суспільство повинно розвиватися за принципом замкненої виробничої асоціації, в межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.

По-четверте внесок Кері визначається теорією збалансованого розвитку національної економіки. На думку Кері зміст цієї теорії полягає в тому, що протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організацій центрів, де найкраще сполучаються промисловість і сільське господарство внаслідок цього краще забезпечуються ринки збуту вироблених продуктів і зменшуються витрати на транспортування. За рахунок автономізації економіки зберігається внутрішній ринок для власного національного виробника.

В цілому вчення Кері оптимістичне у прогресивності розвитку обумовлена особливостями, притаманними США в І половині 19ст., а саме: населення зростає, земля необмежена - родюча та дешева, інші ресурси теж безмежні та мало використані, зарплата досить висока, ціни низькі; відбувається бурхливий економічний розвиток країни.

Зародження системи національної політичної економії в Німеччині - Ф.Ліст. Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільдебрант)

У І половині 19ст. Німеччина була країною, що складалася з політично і економічно уособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їх економічна відокремленість базувалася на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Необхідно було подолати роздробленість та економічну відокремленість - це обумовило те, що економічні теорії у Німеччині виникали під прапором національної школи політичної економії.

Одним з перших вступив за економічне об'єднання Фрідріх Ліст (1789 - 1846рр.). Він був першим теоретиком протекціонізму, як переходу до економічно-капіталістичної системи. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини і була обумовлена історичними особливостями цієї країни.

Ліст виступив з критикою класичної політекономії. В протилежність класикам, що вивчали закономірності буржуазного виробництва, не залежного від його національних особливостей. Ліст поставив задачу проаналізувати лише національну економіку (“національну природу кожного народу”).

Основна його праця - “Національна система політичної економії” або “Національна система політичної економії міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз” (1837 - 1841). Ця книга присвячена захисту протекціонізму, як умови становлення економічної могутності нації.

Цією книгою Ліст поставив завдання створення національної політичної економії. Основою її мала стати теорія продуктивних сил, відповідно до якої добробут нації обумовлений не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил, що його створюють.

На думку Ліста в своєму історичному розвитку кожна нація проходить декілька стадій:

первинне варварство

скотарство

аграрне

аграрно-мануфактурне

аграрно-мануфактурно-комерційне

Остання п'ята стадія є ідеалом, до якого прямує нація в своєму розвитку. Для його досягнення потрібні особливі умови, які не у всіх є в розпорядженні (великі території із значними запасами природніх багатств і можливостями для розвитку індустрії).

На думку Ліста Німеччина має всі умови, крім достатнього розміру території, але їх можна поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).

В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.

Виходячи з цього Ліст висунув ідею “виховного протекціонізму”, згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загально-національного ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня.

Ф.Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.

Основними представниками цієї школи були Вільгельм Рошер (1817 - 1894), Бруно Гільдебранд (1812 - 1872) та Карл Кніс (1821 - 1898).

На їх думку проблема класичної науки полягає в тому, що абстрактні узагальнення не співпадають абсолюто з економічними явищами, передаючи лише суттєве не можуть бути використаними на практиці. Тому вивчення конкретної економіки повинно будуватися на історичному співставленні і вивченні закономірностей еволюції конкретної нації.

Представники історичної школи відкинули абстрактну теорію і проголосили зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиним предметом в політичній економії.

свою назву ця школа отримала саме за методом (конкретно історичний метод), який спробували застосувати її представники в своїх теоретично-економічних дослідженнях.

Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обгрунтування революційної боротьби.

Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправдовуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового напряму - марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням революційно-демократичної теорії перебудови суспільства.

Маркс і Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого суспільного організму, інтереси якої не є визначальними і повністю залежать від реалізації основного, державного інтересу.

Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом - визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство розглядається з погляду боротьби класів.

Боротьба між двома класами - власниками і найманими робітниками, позбавленими власності, розглядалася ними як одна із засадних характеристик суспільного розвитку. Отже, вони розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства, що є центром суспільних процесів і сама може впливати на них.

Размещено на Allbest.ru

...