Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 8

ТЕМА: ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ЙОГО СТРУКТУРА І ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

План

1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

2. Структура економіки, її сутність та поняття

3. Регіональні особливості галузевої структури економіки

4. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

Контрольні питання

Література

1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Україна - високорозвинута індустріально-аграрна держава. Її економіку як складну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функціонують у системі регіональної, державної і світової економіки. Вчені-економісти дають таке його визначення: Народногосподарський комплекс (НГК) - це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних інтеграційних процесів необхідно зарахувати територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне забезпечення. В основі ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір - це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об'єкти і зв'язки між ними: населенні пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреаційні площі, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо. Кожен регіон має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім простором.

Економічний простір визначається характеристиками і параметрами. Серед якісних параметрів потрібно виокремити:

- густоту на одиницю площі простору (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, запаси природних ресурсів, основний капітал тощо);

- просторове розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності, у тому числі наявність господарських освоєних і неосвоєних територій);

- зовнішню і внутрішню зв'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між: частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, що визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

Для функціонування економічного простору важливе значення мають відстані між його об'єктами і елементами. «Економічна відстань» характеризується передусім транспортними і трансакційними витратами на подолання фізичної відстані. Економічна відстань між одними і тими ж географічними точками може виявитись неоднаковою для різних видів товарів, послуг, груп мігрантів, що перемішуються.

Територія економічного простору є одним із головних вимірів регіональної економічної політики, яка вимагає економічного обґрунтування доцільності її використання в тому чи іншому напрямку.

У колишньому СРСР на всій його території функціонував єдиний народногосподарський комплекс, який базувався на загальнодержавній власності і планово-розподільній системі управління. Нині у перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного простору відіграють ринкові відносини, а держава виступає як безпосередній учасник ринку (як власник), його внутрішній регулятор і координатор. Ознаками і необхідними умовами єдиного економічного простору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредитної системи, єдність митної території і функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку тощо).

Єдиний економічний простір охоплює як всю територію країни, так і її економічну морську акваторію (територіальні води, виняткову економічну зону із національними правами на судноплавство, видобування корисних копалин з морського дна) і територію із національними правами на діяльність повітряного транспорту, екологічний захист і екологічні квоти повітряного басейну.

Єдність економічного простору країни гарантується Конституцією України, де зафіксовані головні вимоги, до яких належать:

- гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів і фінансових коштів, захист конкуренції, свобода економічної діяльності, не забороненої законом.

- недопущення встановлення внутрішніх митних меж, мита, зборів і будь-яких інших перепон для вільного руху товарів, послуг і фінансових коштів; - заборона введення і емісії інших грошей в Україні крім гривні.

До основних факторів формування ЄНГК України зараховуються:

- висока господарська освоєність території;

- різноманітний наявний природно-ресурсний потенціал;

- наявний трудоресурсний потенціал;

- сприятливе геополітичне та транспортно-географічне розташування;

- велика попередня історія розвитку.

Народногосподарський комплекс України має досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування суспільного поділу праці, зокрема його територіальні форми, що проявляються в «закріпленні» окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна структура (НГК), в широкому розумінні, відбиває певну територіальну будову народного господарства і характеризується такими основними рисами:

- наявність потужних промислової та агропромислової ланок;

- активна участь у міжнародному територіальному поділі праці; високий рівень територіального зосередження господарства у понад 60-ти великих економічних вузлах;

- надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

- консервативність галузевої структури промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

- аритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

- переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

- недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не використовує наявні можливості рекреаційного потенціалу країни;

- наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

- недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктур;

- недостатній розвиток інноваційного комплексу;

- низька забезпеченість власними паливно-енергетичними водними та лісовими ресурсами;

- застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

- недостатнє використання потужностей сировинної бази, вторинних ресурсів, особливо в будівництві;

- слабо розвинута галузь утилізації виробничих відходів і використання їх як додаткових ресурсів виробництва.

Народногосподарський комплекс України складається із різноманітних галузей і територіальних підсистем. Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери: матеріальне виробництво і виробничі послуги.

Матеріальне виробництво формується з окремих ланок: промисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо. В цих галузях результат затраченої праці втілений в певні матеріальні блага, тобто виготовлення необхідної продукції для споживання. Вони також забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реалізацію готової продукції, без чого завершені виробничо-технологічні цикли існувати не можуть. Підприємства безпосередньо виробничої сфери виробляють матеріальну продукцію та енергію (промисловість, будівництво, сільське господарство, лісовиробничий комплекс, рибна промисловість). Опосередковано виробничі сфери забезпечують нормальне функціонування виробництва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, збут, заготівля).

Виробництво послуг включає: освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів, кредитування, страхування, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управління, туризм тощо. У галузях сфери послуг корисна діяльність виражається не у виробництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи суспільству в цілому. Послуги, що зорієнтовані на індивідуальні запити людини, включено до підсфери обслуговування населення, а ті галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговування суспільства.

Єдиний народногосподарський комплекс складається із просторових соціально-економічних підсистем, об'єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства. Територіальна організація ЄНГК включає такі категорії, як адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління господарством, формування територіальних організаційно-господарських утворень, соціально-економічне районування.

До складу територіальної структури економіки України на сучасному етапі їх соціально-економічного розвитку входять: Автономна Республіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальні режими інвестиційної діяльності. Процес удосконалення ЄНГК постійно видозмінюється: залежно від розвитку держави, структурних змін в системі виробництва і управління, взаємовідносин як на внутрішньому ринку господарської діяльності, так і зовнішньому.

Для посилення впливу і входження до світового ринку наша країна повинна мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, підтримати розпочатий процес капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки. Україні необхідно розширити мережу міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі і торгівельні бренди відповідно до ринкових стандартів геоекономіки, надати властивостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку.

Базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки мають стати інновації, інвестиції та інформаційні технології.

В сучасних умовах господарювання головним напрямом для України має стати стратегія включення країни до глобальної геоекономіки, яка має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індус-трійними елементами.

2. Структура економіки, її сутність та поняття

В цілому економіка -- це процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни. Вона являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, які забезпечують її стійкість, цілісність і динамізм.

Структуру економіки розглядають у вузькому і широкому понятті. У вузькому понятті - це комплекс галузей з виробництва товарів і послуг з відповідними технологічними і міжгалузевими зв'язками. В широкому понятті вона охоплює не тільки пропозиції виробництва, а й форми його організації та управління, механізм державного ринкового регулювання.

Структура економіки - це співвідношення між: сферами виробництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. В ній виражена сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей при різких внутрішніх і зовнішніх змінах. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність працюючих, вартість основних фондів, асортимент продукції).

Структура виробництва характеризується такими пропорціями:

- відтворювальними -- між: виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробництвами, особистим споживанням і нагромадженням;

- галузевими -- співвідношення між:різними галузями економіки в регіонах і країні;

- територіальними - у розміщенні галузей виробництва в окремих регіональних економічних районах;

- зовнішньоекономічними - експорт і імпорт продукції різних галузей і регіонів у зарубіжні країни.

В умовах ринкової економіки проблеми її структури є важливим фактором зовнішньоекономічних відносин, це досить складне і багатопланове поняття, яке складає:

1. Соціально-економічна структура економіки, що характеризується формами власності на засоби виробництва;

2. Організаційно-економічна структура, що визначається співвідношенням різних форм організації виробництва;

3. Виробничо-технологічна структура, яка є формою внутрішньої організації продуктивних сил, тобто співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання, добувних і обробних галузей економіки. Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей виробництва - галузей з повільним оборотом капіталу (суднобудування, літакобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким оборотом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту, торгівлі, громадського харчування).

Категорія «структура економіки» є динамічною, постійно розвивається, удосконалюється. Новий етап науково-технічної революції, що припадає на другу половину XX ст., зумовив глибоку структурну кризу в більшості країн світу і в першу чергу в розвинутих. Ця криза пов'язана з переходом економіки до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає у переході економіки від періоду індустріалізації до епохи постіндустріалізації. Парадигма у змінах структурної перебудови на постіндустріальпій основі передбачає перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, територіальний виробничий комплекс тощо) з характерною функціональною роллю перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг, інформаційні технології).

Сьогодні відбуваються структурні зміни у самому матеріальному виробництві. Зокрема є істотна зміна співвідношення між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом рішучого переходу до ресурсозберігаючих технологій, істотного зростання інтелектуальних, наукомістких галузей, де високою є питома вага висококваліфікованої праці, новітніх технологій, використання науки і техніки.

Нині позначається прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва. І це закономірний процес для всіх високорозвинутих країн.

Економіка України наприкінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Співвідношення зайнятих у виробничій сфері до невиробничої становить до 65 %. Це говорить про великі резерви щодо можливого використання трудових ресурсів створюючи нові сфери виробництва. Бурхливий розвиток продуктивних сил в епоху науково-технічної революції і високий ступінь монополізації економіки висунули необхідність активного втручання держави в процеси структуроутворення. На державних і міждержавних рівнях розробляються цільові програми підтримки розвитку й модернізації традиційних галузей та регіонів спеціалізації із застосуванням кредитних, податкових підойм регулювання.

Для подолання структурних криз концентрація ресурсів вважається найперспективнішою на тих підприємствах, що уражені кризою галузей, за рахунок економії на витратах підвищення рентабельності виробництва, його реструктуризації і технологічного оновлення.

Упродовж останнього періоду в Україні спостерігається трансформація структури економіки через структурну кризу, а саме стадія структурного спаду з усіма характерними ознаками, тривале падіння ефективності виробництва, зокрема продуктивності праці та норми прибутку в матеріальному виробництві.

У сфері послуг ці тенденції проявляються менше, а норма прибутку зростає, що означає перерозподіл ресурсів виробництва на її користь, зростання ролі домашніх господарств (індивідуального виробництва).

Проте результати зростання економіки підтверджують, що у структурній кризі стадія спаду поступово змінюється піднесенням.

Базою для такого переходу має бути стратегія державного структурного регулювання. Досвід розвинутих країн стверджує, що метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства і, особливо, людський розвиток на базі зростання, а також економічного обґрунтування і соціального справедливого розподілу прибутку.

3. Регіональні особливості галузевої структури економіки

Галузева регіональна структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Галузь представлена однорідними підприємствами, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється, спільності використовуваної сировини та за характером технології. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, порівнюються показники економічної ефективності виробництва. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворюють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і, разом з тим, його кооперацію.

За даними статистики у промисловості виокремлюються 280 галузей і понад 500 окремих виробництв. їх класифікація полягає у групуванні підприємств за галузями з метою:

- забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв'язків і пропорцій;

- зіставлення показників під час аналізу економічної ефективності виробництва, господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі поділяються за основними ознаками однорідності, коли галузі випускають ідентичну продукцію (наприклад, галузі паливно-енергетичної промисловості), спільності у використанні сировини (галузі машинобудування, лісової та харчової промисловості), за характером технології (галузі хімічної промисловості).

За економічним змістом і за формою, а також за організацією виробництва, галузі економіки можуть бути різними. Коли ми візьмемо окрему галузь промисловості, то навіть в ній виявляються непорівнювані фактори: наприклад харчова і паливна промисловість виділяються за цільовим призначенням продукції, а інші - за вихідною сировиною чи матеріалами (машинобудування, металообробка; лісова деревообробка й целюлозно-паперова промисловість); треті - за єдиною технологією (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сировина обов'язково змінює свій хімічний склад).

У зв'язку з дуже великою кількістю галузей і окремих видів виробництв. Їх прийнято поділяти на укрупнені (комплексні галузі). За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості належать 17 укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з простих галузей. Так, наприклад, машинобудування і металообробка включає близько 60 галузей, хімічна і нафтохімічна -15, будівельних матеріалів - 15 тощо. В більшості, галузі поділяють на підгалузі. Так, у машинобудуванні і металообробці розрізняють понад 100 підгалузей виробництва. У вугільній промисловості розрізняють кам'яновугільну і буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Європейського Союзу (NАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність - це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявність технології, робочу силу, сировину та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство) і, в той же час, є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (автомобільна промисловість).

Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і виробництва на секції та підсекції, які позначаються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції) позначений латинськими літерами.

Структура економіки України характеризується рядом особливостей: низька частка галузей сфери послуг (45 %); висока частка промисловості і, особливо, сільського господарства у внутрішньому валовому продукті - відповідно 38 % і 11,2 %, тоді як у країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство - 1-3 %.

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї), яка і сьогодні має дуже велику питому вагу. Сьогодні вона формує значну частину експорту, одночасно є великим споживачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Значні структурні зміни відбулися у промисловості України за галузями Порівняно з 1990 р. значно зросла питома ваги електроенергетики, чорної металургії, паливної промисловості. За вказаний період знизилась частка машинобудування і металообробки, легкої промисловості, борошномельно-круп'яної комбікормової промисловості. У решті галузей промисловості незначні відхилення.

Галузева структура виробництва країни має свої певні регіональні особливості. В кінці минулого століття у ряді регіонів (Одеській, Львівській, Херсонській областях, А. Р. Крим, Києві, Севастополі) на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні значно посилився.

В окремих регіонах у структурі валової доданої вартості питома вага промисловості становить більше половини. Це такі індустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. У видобувних галузях промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, де найбільше сконцентрована частка видобувного виробництва. У структурі видобувної промисловості домінує частка видобування енергоносіїв (вугільна, нафтогазова промисловість).

Вище наведені особливості галузевої структури економіки в різних регіонах великою мірою пов'язані з такими основними факторами, як територіальне розміщення природно-сировинних ресурсів, забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, наявність робочої сили (трудових ресурсів), наявність споживачів готової продукції. Ці фактори і сьогодні значною мірою впливають на розміщення продуктивних сил. Потрібно також врахувати один із головних факторів, що збільшує витрати на одиницю продукції, - це транспортні перевезення як сировинних матеріалів, ресурсів, так і готової продукції.

Ще значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максимальним та мінімальним показниками виробництва промислової продукції на душу населення в різних регіонах. Сьогодні воно досягає майже у 12 разів. Це явище треба обов'язково враховувати при збільшенні обсягів виробництва промислової продукції в окремих регіонах.

Також спостерігається значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, в тому числі і за рахунок коштів державного бюджету.

Так, наприклад, в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний. Для соціальної справедливості варто було б перейти на метод розподілу державних капіталовкладень в розрахунку на душу населення, що проживає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти. Це стосується і заробітної плати, яка в індустріальних регіонах значно перевищує середню по країні.

економіка регіональний трансформація народногосподарський

4. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

Однією з причин економічної кризи в Україні була вкрай спотворена структура економіки, особливо промислового виробництва, яке в основному орієнтувалося на виробництво засобів виробництва, тобто на самообслуговування. З кожних 10 чоловік, що були зайняті в народному господарстві, лише 2 працювали на забезпечення особистих потреб населення.

Історично склалося так, що структура економіки України в цілому є неефективною, екологічно небезпечною, ресурсномісткою. Фактично економіка не була соціально орієнтованою, вона не працювала на задоволення потреб людини і не доставала імпульсів для свого дальшого розвитку.

Галузеву структуру економіки України треба охарактеризувати як консервативну з великою кількістю традиційних галузей, орієнтованих на витратні показники. Нинішня структура економіки сприяє розширеному відтворенню архаїчного, ресурсомісткого господарства.

Слід зазначити, що частка галузей, які обслуговують НТП у структурі народногосподарського комплексу України, нижча, ніж у розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість - у 6-9 разів. Енергетична складова у вітчизняних товарах досягає приблизно 25 % їх вартості, тоді як у США вона не перевищує 6 %, а у Франції - 3 %. Реалізація 1 кг умовного палива в Україні дає 0,5 дол. ВВП, в Японії - 9,3 дол., тобто майже в 19 разів більше. Незважаючи на такий розрив, тенденція до зменшення ресурсомісткості продукції є досить повільною. Тенденція до зменшення частки сільського господарства в структурі економіки в цілому є явищем закономірним і притаманним усім розвинутим країнам. Однак негативним моментом цього процесу є та обставина, що таке скорочення не супроводжується достатнім обсягом виробництва продукції і оновленням матеріально-технічної галузі.

Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки повинна ґрунтуватися на принципах самоорганізації, а не на зростанні ентропії економічних процесів.

Перехід економіки у фази економічного пожвавлення і зростання не може здійснюватись «автоматично». Він потребує мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, якщо вона буде спрямована не на механічне відображення існуючої динаміки, а в певному значенні «запрограмована» на оптимізацію макроекономічних процесів. И. Шумпетер він довів, що сутність економічного розвитку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додаткової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних.

Макроекономічна структура України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. Більше того, вона практично втратила той потенціал, що був нагромаджений тоталітарною системою: за рівнем ВВП на душу населення України в 2008 р. посідала передостаннє місце в Європі, поступаючись лише Молдові. Сучасна макроекономічна структура дрейфує у бік не лише стимулювання тінізаційних процесів, а и створення блокаторів економічного зростання. В Україні має бути утворена економічна структура, суміжна із західноєвропейською, здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Тільки після здобуття економічної самостійності та налагодження випуску конкурентоспроможної продукції українські підприємства зможуть знайти своє місце на світовому ринку.

Удосконалення структури е важливим чинником ефективності суспільного виробництва. Під удосконаленням структури розуміється встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат, тобто найбільший обсяг виробленого національного доходу за даних масштабів використовуваних у виробництві ресурсів.

Формування ефективної галузевої структури суспільного виробництва на тому чи іншому етапі передбачає правильне визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях. Пріоритетний принцип розвитку галузей зумовлений низкою об'єктивних чинників, серед яких важлива роль наложить пріоритету потреб, різної міри їх актуальність Пріоритетний принцип формування галузевої структури обумовлюється також неоднаковим впливом різних галузей на темпи розвитку і ефективність суспільного виробництва. Переважний розвиток прогресивних галузей, які базуються на останніх досягненнях науки і техніки, сприяє підвищенню ефективності всього суспільного виробництва. Цьому сприяє першочерговий розвиток тих галузей, від яких залежить прискорення НТП і успішне вирішення соціальних завдань.

Структурна перебудова економіки повинна відбуватися послідовно -- від етапу до етапу, в міру розгортання інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання обсягів внутрішніх нагромаджень і припливу зовнішнього капіталу.

На першому етапі структурної перебудови економіки увага зосереджується на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва и реалізації товарів (послуг). Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Такими зародками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом -- харчова і легка промисловість, сфера послуг. Доцільно направити до цих сфер приватний капітал і підприємницькі структури, отворивши там режим найбільшого державного і ринкового сприяння малому і середньому бізнесові. Але для цього треба одночасно забезпечити енергетичну безпеку, тобто розв'язати гостру проблему енергоносіїв за рахунок максимального використання всіх внутрішніх і зовнішніх можливостей. На початковому етапі необхідно відродити нормальні вартісні співвідношення і пропорції валового суспільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики, з тим щоб досягти певного вирівнювання норми прибутку.

Структурна політика першого періоду повинна ґрунтуватися на недопущені періодичних глибоких змін у цінах і заробітній платі, що насамперед деформує як відтворювальну, так і галузеву структури економіки. Оскільки процес структурної перебудови економіки не тільки довгостроковий, а и дуже дорогий, то необхідно -- за певної обережності в стратегії її відкритості -- визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів і створення спільних виробництв, виходячи із заінтересованості закордонних інвесторів у розміщенні в нашій країні своїх виробництв з огляду на відносно дешеву робочу силу, її досить високу кваліфікацію, наявність потужностей (що вивільнюються у зв'язку з неминучим закриттям неефективних і непотрібних виробництв), а також наявність різноманітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне положення України.

На першому етапі структурної перебудови економіки необхідно визначити і розпочати максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу країни, провідних наукових і конструкторських центрів, бо без інтелектуального потенціалу неможливо добитися справді прогресивних технологічних і економічних зрушень, конкурентоспроможності наших товарів на зовнішніх ринках, отже -- позбутися економічної залежності. Треба мати на увазі, що технологічні інновації забезпечують 48% ефективності ринкової економіки.

Другий етап структурної перебудови економіки може розпочатися тільки за неодмінної умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обґрунтованої амортизаційної політики, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів нагромадження і споживання. Оскільки одночасно перевести всі галузі на новітню технологічну базу неможливо, то потрібна відповідна поетапність і цього складного процесу. За розрахунками, прогнозними оцінками і досвідом зарубіжних країн, для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу нагромаджень у використаному національному доході треба буде підтримувати на рівні, не нижчому від 20 %. Крім того, ряд галузей доведеться інтернаціоналізувати, розпочавши їх структурну перебудову за рахунок іноземних інвесторів.

На другому етапі поряд з активним інвестуванням до малого і середнього бізнесу на чільне місце повинні виходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння промисловості та сільського господарства, засобів комунікації, управління і ринкової інфраструктури, тобто всі ті інвестиційні напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки -- це перехід до нормального функціонування ринкової економіки, з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. Відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного переливання капіталів між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті. Норма нагромадження і темпи інвестицій визначаються переважно безпосередньо товаровиробниками під їх власні потреби -- для забезпечення своїх конкурентоспроможності та розвитку. Державні муніципальні нагромадження та інвестиції під структурні зрушення формуються відповідно до загальнодержавних і місцевих потреб і замовлень. Підприємництво і ринкова активність на третьому етапі залежатимуть не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а и значною мірою від зовнішніх ринків, від інтеграції економіки до світового економічного простору. Вирішення проблеми строків вступу економіки України в цей етап заложить від реальної та строків досягнення цілей першого і другого етапів стратегічного розвитку, від темпів науково-технічного і технологічного прогресу, нарощування знань і умінь у галузі управління відтворювальними процесами.

Структурній перебудові притаманний широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Але економічна та фінансова кон'юнктура вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні. Виходячи з цього до головних пріоритетів структурної перебудови зараховано:

- підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави;

- посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

- реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

- технологічне оновлення виробництва;

- реструктуризація підприємств;

- створення ефективних регіональних структур економіки.

Структурна перебудова економіки повинна здійснюватися згідно з функціональним, а не галузевим підходом -- через постановку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Структурну перебудову народногосподарського комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях -- міжгалузевому і галузевому. На міжгалузевому рівні слід поступово збільшувати частку галузей виробництва товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного господарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури економіки, яка б відповідала світовому досвіду і потребам України.

На галузевому рівні необхідно надавати пріоритет:

1) науково-технічному оновленню виробництв, впровадженню нових ефективніших і екологічно безпечніших технологій, виробленню продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєнню нових прогресивних їх видів, які б були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні матеріали;

2) формуванню ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають завершений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу;

3) розвитку виробництв для задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищенню збалансованості економіки та зменшенню зовнішньоекономічної залежності України;

4) підвищенню соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі. Завдяки цьому слід збільшити частку предметів споживання в загальному обсягу продукції промисловості.

Таким чином, стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного народногосподарського комплексу, адаптованого до ринкових умов, здатного як задовольняти більшу частину власних потреб економіки України, так і брати активну участь у світогосподарських зв'язках на взаємовигідних умовах.

Контрольні питання

1. Дайте визначення народногосподарського комплексу України.

2. Що таке структура економіки України?

3. Дайте визначення економічного простору.

4. Характеристика основних рис народногосподарського комплексу України.

5. В чому полягають регіональні особливості галузевої структури економіки?

6. Особливості реструктуризації регіональної економіки в умовах ринку.

7. Основні групи факторів, що впливають на необхідність реструктуризації регіональної економіки.

1.Дайте визначення народногосподарського комплексу. Що є об'єктивною основою його формування?

2.Назвіть показники, які характеризують рівень економічного розвитку країни

3.Дайте визначення економічного простору.

4.Оарактеризуйте основні риси народногосподарського комплексу України.

5. Дайте визначення галузі. Що розуміється під галузевою структурою і які її елементи?

6.Які зміни в галузевій структурі народного господарства сталися в післявоєнні роки? Які сучасні тенденції в розвитку галузей господарства?

7.В чому полягають регіональні особливості галузевої структури економіки?

8.Що розуміється під територіальною структурою? Які територіальні зрушення сталися в господарстві України в післявоєнні роки?

9. Що ви розумієте під виробничою сферою і який її склад? Які особливості співвідношення виробничої і невиробничої сфери в Україні?

10.Науково- технічний потенціал і його склад. Динаміка кількості наукових закладів, чисельності зайнятих та витрат на науково - дослідні роботи.

11.Проблеми розвитку науково - технічного потенціалу України.

12.Охарактеризуйте роль соціальної сфери, Ії склад та стан розвитку.

Література

1.Борейко В. Інновації як ресурс економічного зростання// Актуальні проблеми економіки - 2008- № 9. - С.42.

2.Голиков А.П., Казакова Н.А., Шуба О. А. Економіка України: фактори виробництва, галузева структура розміщення, тенденції розвитку: Навч. посіб.-Харьков, 2005.

3.Голиков А.П. Размещение производительных сил и регионалистика.- Харьков: Олант -2003.-С.221-239.

4.Данілішин Б. Україна в міжнародних рейтингах сталого розвитку// Економіка України. - 2008. - № 7. - С.13.

5.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я. та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С.221-239.

6.Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка. - Львів: «Новий світ-2000», 2007.-С.206- - 210,252-257.

7.Зинь Є.А. Регіональна економіка.-К.:”ВД „Професіонал”, 2007.-С.136-146.

8.Касабова І. Структурна політика України: шляхи удосконалення та напрями подальших зрушень// Актуальні проблеми економіки - 2008. - № 3. - С.15-22.

9.Корнійчук Л. Сталий розвиток і глобальна місія України// Економіка України. - 2009. - № 4. - С.4-13; №5. - С 4-14.

10.Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.-К.:ЦНЛ.-2006.-С.78-102..

11.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.156-181.

12.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - С.100-112.

13.Папп В. Структурна трасформація економіки України в контексті євроінтеграційних процесів // Регіональна економіка. - 2008.- № 1. - С.23-31.

14.Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки// Економіка України. - 2008. - № 8. - С.7.

15. Розміщення продуктивних сил Украіни / За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища шк., 2005.-705 с.

16.Федулова Л. Україна в міжнародних рейтингових оцінках: чинник іноваційнно- технологічного розвитку// Актуальні проблеми економіки - 2009. - № 5. - С.25.

17.Шегелда Б. Стратегія структурних зрушень у процесі розвитку економіки України//Економіст.-2008.-№12.-С.38-41.

18.Шостак Л. Відкрита економіка: перспективи позиціонування України у світовій господарській системі // Економіка України. - 2009. - № 7. - С.38-48.

Размещено на Allbest.ru

...