Економіка регіонів України: стан і перспективи розвитку

Трубопровідний транспорт району представлено ділянками нафтопроводу «Дружба», газопроводів Іванцевичі--Долина,, Кам'янка--Рівне.

Недостатньо використовується інвестиційна привабливість району як прикордонної території, орієнтованої на забезпечення транзиту значного обсягу товарів.

Експортні можливості району на сьогодні використовуються не в повній мірі, що обумовлено незавершеністю процесу подолання економічної кризи 90-х рр. Вартість експорту продукції району за межі України становила в 2008 р. 1,5% вартості експорту України.

Вартість продукції, яка імпортується, складає 1,7% імпорту країни. Незважаючи на те, що в районі на фоні помітно нижчого, ніж у середньому по країні, промислового розвитку екологічний стан є більш сприятливим для життєдіяльності людей, він є далеким від оптимального. Основними забруднювачами довкілля району є підприємства паливно-енергетичного комплексу, хімічної, харчової промисловості, металургії та ін. Рекреаційний комплекс району потребує інтенсифікації свого розвитку. Особливо перспективним є посилення розвитку рекреації в районі Шацьких озер, відомих не лише в Україні, а й за її межами.

Забезпечення подальшого економічного зростання Північно-Західного району пов'язане з продовженням формування та розвитком існуючої інфраструктури із забезпечення транзиту територією району різноманітної продукції. Вирішення цієї, чи не найосновнішої проблеми району сприятиме як його розвитку, так і України загалом. Інші важливі складові економічного успіху району в майбутньому пов'язані з нарощуванням обсягів виробництва цементу, електроенергії, азотних мінеральних добрив, лляних тканин, деревообробної продукції, продовольчих товарів як товарів, конкурентна перевага у продукуванні яких у регіоні є значною. Розвиток ринку землі, активізація процесу формування нових та розвитку існуючих фермерських господарств, інтенсифікації на основі цього сільськогосподарського виробництва здатні сприяти підвищенню рівня товарності сільськогосподарської продукції. Перепоною на шляху до формування економіки сучасного типу стоїть відсутність сучасної ринкової Інфраструктури в регіоні.

Важливим є розвиток індустрії туризму в районі, як оздоровчого (Шацькі озера, лісові ландшафти), так і пізнавального (древні міста Волині: Володимир-Волинський, Луцьк, Дубно, Острог, Корець та ін.).

Подільський економічний район. До Подільського економічного району належать Вінницька (1711 тис. чол.), Тернопільська (1116 тис. чол.) та Хмельницька (1381 тис. чол.) області. Подільський район займає 10,1% території України, тут зосереджено 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси -- 0,7, водні -- 7,7, земельні (ґрунтові) -- 14,3, лісові -- 7,8 і рекреаційні ресурси -- 4,8% країни. Особливо виділяються за питомою вагою земельні ресурси, що обумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському виробництві (індекс 2,06 при 1,00 в Україні). Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км². Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території. Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньою мінерально-сировинною базою, первинною відсутністю паливної сировини. У районі залягають значні запаси природних будівельних матеріалів. У Вінницькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. т). Запаси пеліканіту становлять 170 млн. т, це єдина у Європі сировина для виготовлення скло литого цементу, порцелянових виробів.

Виробничий потенціал території за вартістю основних фондів становить 5,7% загального обсягу їх в Україні, а трудоресурсний потенціал -- 8,4% при такій же концентрації населення. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 3,2% в Україні, валової продукції сільського господарства -- 12,7% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал -- 4,7% від загальноукраїнських, обсяг створеної валової доданої вартості -- відповідно 5,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

На початок 2000-х років Подільський економічний район мав сталу аграрно-промислову спеціалізацію. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість -- 0,73, сільське господарство -- 2,15, транспорт і зв'язок -- 0,95. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарсько-формуючих галузей економіки становив 0,376.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури економіки за 1990-2008 роки свідчить про значні зміни її в усіх областях Подільського економічного району. Відбулося підвищення питомої ваги обробних галузей порівняно з видобувними в промисловості регіону, що свідчить про зміни її виробничої спеціалізації в напрямі інтенсивних виробництв. В галузевій структурі відбулись зміни в напрямі збільшення питомої ваги електроенергетики, металургії, харчової промисловості при зменшенні частки хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування і металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості. Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості, включає наступні підприємства: Вінницький завод тракторних агрегатів; Калиновський завод устаткування для цукрових заводів; Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів; Тернопільське виробниче об'єднання "Ватра" (електроапаратура).

Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяв економічному зростанню району.

Довжина залізниць - 2536 км, автодоріг - 17,4 тис. км. Проходять газопроводи "Союз", Уренгой - Помари - Ужгород. Головні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Вінниця, Шепетівка. Головні автошляхи: Луцьк - Чернівці, Львів - Київ.

Відносно висока концентрація промислового виробництва в межах обласного центру сприяла формуванню Вінницького промислового вузла (в складі Вінниці, Гнівані, Сутисків, Калинівки, Турбова), який у внутріобласному і республіканському поділі праці спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються на базі Ладижинської ГРЕС і промисловості м. Могилів-Подільського, галузями спеціалізації яких є електроенергетика, машинобудування, промисловість будматеріалів, харчова і мікробіологічна промисловість.

У Тернопільській області понад 2/3 промислової продукції виробляється у м. Тернополі, де сформувався промисловий вузол, переважно по виробництву продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості.

В Хмельницький області сформовано два вузли: Хмельницький із спеціалізацією на машинобудуванні, легкій і харчовій промисловості та Кам'янець-Подільський, який спеціалізується на машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості.

В Подільському економічному районі утворився досить потужний лісостеповий аграрний територіальний комплекс, поширені агропромислові спеціалізовані комплекси: буряко-цукровий, зернопромисловий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, м'ясо- і молокопромисловий. Навколо обласних центрів і великих міст розвивається приміський аграрно-промисловий комплекс.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території Подільського економічного району: у Вінницькій області функціональна зона сільського господарства охопить понад 4/5, зона урбанізації переважно високого і середнього рівня містобудівного освоєння -- 9% і природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, -- понад 9% території; в Тернопільській області -- функціональна зона сільського господарства разом з лісовим -- 3/4 території, урбанізована територія середнього рівня містобудівного освоєння -- близько 6%, функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, -- понад 1/5 території; в Хмельницькій -- функціональна зона сільського господарства -- 3/4 площі, урбанізовані території з середнім рівнем містобудівного освоєння -- 15%, територія природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, -- займе близько 12%.

У Подільському економічному районі у функціональній підзоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток галузей сільськогосподарського виробництва, які визначають його спеціалізацію в республіканському поділі праці та агропромислову інтеграцію. В районі передбачається випереджуючий розвиток територій природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. В підзонах урбанізації рекомендується обмеження зростання великих міст і нового промислового виробництва.

Територіальна організація продуктивних сил в районі у найближчій перспективі матиме такі пріоритети: досягнення територіальної збалансованості сировинних та переробних галузей агропромислового комплексу, покращення розселення населення і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористування, нарощування виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції, надання пріоритетного розвитку агропромисловому, рекреаційному і туристичному комплексам.

Карпатський економічний район. До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська (1246 тис. чол.), Івано-Франківська (1391 тис. чол.), Львівська (2581 тис. чол.), Чернівецька (910 тис. чол.) області. Площа - 56,6 тис. км². Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це пограничний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кордон.

Інтегральний індекс його природно-ресурсного потенціалу (грн/га) становить 1,04 (в Україні -- 1,00), особливо виділяються водні, лісові й природно-рекреаційні ресурси. Район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.

У Прикарпатті розташована полікомпонентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити). Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано-Франківської області.

На початок 2000-х років Карпатський економічний район склався, як аграрно-промисловий зі значною перевагою сільського господарства над промисловістю (їх співвідношення складає 3,2: 1,0). У загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризуються такими коефіцієнтами локалізації: промисловість -- 0,13, сільське господарство -- 1,44, транспорт і зв'язок -- 1,24. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг, який визначає глибину територіальної спеціалізації економіки за основними господарсько-формуючими галузями найнижчий в Україні -- 0,339.

У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ТЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.

За період 1990-2008pp. відбулись зміни у галузевій структурі в напрямі збільшення частки електроенергетики, паливної промисловості, металургії, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів та харчової промисловості при зменшенні питомої ваги хімічної і нафтохімічної промисловості, машинобудування і металообробки, а також легкої промисловості.

На розміщення продуктивних сил Закарпатської області впливає виняткове географічне положення, значні рекреаційні й лісові ресурси, які в комплексі сприяють розвитку багатогалузевого господарства.

В стадії формування знаходяться такі порівняно невеликі промислові вузли, як Берегово-Хустський та Мукачівський. Розвиток сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості в Закарпатській області сприяв формуванню агропромислових спеціалізованих комплексів рослинницького (плодоовоче-, виноградарсько-, зернопромислового, тютюново-ферментаційного) і тваринницького (м'ясо-молочного та птахопромислового) напрямів.

В області існують соціально-економічні відмінності між гірською і рівнинними частинами. На рівнинній зосереджені основні продуктивні сили цього економічного району. Тут розвинута обробна промисловість (машинобудування, меблева, харчова, легка) та інтенсивне сільське господарство; у гірській -- добувна промисловість (лісозаготівельна, виробництво будівельних матеріалів), садівництво, виноградарство, м'ясо-молочне тваринництво. Особливо виділяється рекреаційне господарство. Головними природно-рекреаційними ресурсами області є мінеральні води, а також клімат та рельєф. Тут відомо близько 50 родовищ з лікувальною водою різних типів. В Івано-Франківський області сформовані Івано-Франківський, Коломийський і Калушсько-Долинський промислові вузли. У внутріобласному поділі праці Івано-Франківський вузол спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, радіоелектронної, хімічної, деревообробної, харчової і легкої промисловості; Коломийський -- на машинобудуванні, електротехнічній і легкій промисловості; Калушсько-Долинський -- на гірничо - видобувній, нафтопереробній та хімічній промисловості. Основою формування останнього є використання родовищ нафти та калійної солі.

Велика концентрація різних виробництв у м. Львові та відносно великих підприємств паливної, хімічної і нафтохімічної промисловості в інших містах і селищах області сприяли формуванню потужного Львівського промислового вузла, а також Дрогобицько - Бориславського, Стрийсько-Роздольського і Червоноградського.

Львівський промисловий вузол спеціалізується на багатогалузевому машинобудуванні, зокрема: автомобіле-, приладо- і верстатобудуванні, електронній промисловості, легкій і харчовій, скляній та фарфоро-фаянсовій, промисловості будівельних матеріалів і деревообробній.

Дрогобицько-Бориславський вузол характеризується розвинутою паливною (газова, нафтопереробна) і хімічною промисловістю (калійна), а також машинобудівною і деревообробною.

Стрийсько-Роздольненський вузол в територіальному поділі праці виділяється сірчано-кислотним і великим комплексом інших хімічних виробництв.

Червоноградський промисловий вузол спеціалізується на паливній і легкій промисловості та промисловості будівельних матеріалів.

Основною сферою агропромислового комплексу Карпатського економічного району є сільське господарство, зокрема: виробництво цукрових буряків, льону-довгунця, зернових культур та вирощування яловичини і м'яса птиці. За спеціалізацією сільськогосподарського виробництва виділяються три зони: гірсько-карпатська (переважно м'ясо-молочне скотарство), рівнинна (поєднання м'ясо-молочного скотарства з вирощуванням цукрових буряків, льону-довгунця) та приміська (молочно-м'ясне скотарство, птахівництво, овочівництво). До складу агропромислового комплексу області входять спеціалізовані комплекси рослинницького напряму (зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочевий у лісостеповій зоні та льонопромисловии на Малому Поліссі і в передгірних районах) та тваринницького напряму (м'ясо і молочнопромисловий). Навколо міст розвиваються агропромислові приміські комплекси.

В межах Карпатського економічного району знаходиться Карпатський рекреаційний регіон загальнодержавного значення, що займає територію Карпат Українських. Рекреаційні центри цього району -- Трускавець, Моршин, Немирів, Яремча, Свалява, Міжгір'я та інші; курортні місцевості -- Східниця, Комчин і Гірська Тиса; гірськолижні території -- Славське, Подобовець, Ворохта, Ясіня, Рахів. Серед основних туристичних рекреаційних вузлів особливо виділяються Львів, Ужгород, Мукачів, Яремча, Коломия, Косів, Вижниця.

Найбільший промисловий вузол Чернівецької області -- Чернівецький, який спеціалізується на машинобудуванні, металообробці, легкій, харчовій і деревообробній промисловості та промисловості будівельних матеріалів. В області формується Новодністровський промисловий вузол, основою спеціалізації якого є енергетичне господарство.

В агропромисловому комплексі області сільське господарство спеціалізується на тваринництві м'ясо-молочного і рослинництві зерново-буряківничого напряму. До складу аграрно-промислового комплексу входять такі спеціалізовані комплекси: бурякоцукровий, плодоовочепромисловий, картопле-зерново-спиртовий, льонопромисловии, а також м'ясо- і моло-копромисловий.

У найближчій перспективі передбачається такий функціональний розподіл території регіонів (областей) Карпатського економічного району: в Закарпатській області виділяється функціональна зона урбанізації, яка охопить до 16% площі (території з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння). Функціональна зона сільського господарства в поєднанні з лісовим господарством займе 2/5 загальної земельної площі області. Найбільш перспективною, яка відповідає спеціалізації області в загальнодержавному поділі праці, є функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, загальнодержавного і регіонального значення. Ця зона включає понад 2/5 території.

Функціональна зона урбанізації Івано-Франківської області охопить близько 1/4 території з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння, сільського господарства разом з лісовим -- майже половину загальної земельної площі області. Найбільш перспективною є зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, яка займе понад 1/4 території.

Функціональна зона урбанізації Львівської області охопить понад 70% її території. Виділяються урбанізовані території з найбільш високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння -- близько 10%, з середнім -- 3/5 території області. Функціональна зона сільського господарства разом з лісовим охопить біля 1/5 території. До найбільш перспективних відноситься функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. Вона включає 10% площі області.

Функціональна зона урбанізації з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння охопить близько 11% території Чернівецької області, сільського і лісового господарства -- майже 2/3 загальної земельної площі області. Високу питому вагу становитиме зона природно-рекреаційних ландшафтів регіонального значення, що охороняються, -- 1/4 території області.

Територіальна організація продуктивних сил району буде направлена на: удосконалення територіальної структури промислового виробництва за рахунок їх переорієнтації на середнє і точне машинобудування, розвиток хімічної, легкої і харчової промисловості та лісового господарства; раціональне комплексне використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів; ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів, створення оздоровчо-туристичного комплексу загальноєвропейського значення; підвищення рівня зайнятості населення в напрямі зростання економічної діяльності в малих і середніх містах та селах району; розширення прикордонного співробітництва.

продуктивний економічний виробничий регіон

2. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів

Існування глибоких диспропорцій у соціально-економічному та культурно-духовному розвитку регіонів України ускладнює проведення ефективної політики соціально-економічних перетворень, гальмує формування внутрішнього ринку товарів і послуг, загострює регіональні кризи, підвищує дезінтеграцію національної економіки та диференціацію соціуму.

Ефективна регіональна політика стимулювання розвитку регіонів неможлива без перерозподілу (прямого чи непрямого) ресурсів і прав між «багатими» і «бідними» регіонами. Такий перерозподіл має відбуватися як централізовано, так і за допомогою спеціально розроблених механізмів у регіонах.

Реалізація основних напрямів проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

- повну прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджетних коштів, призначених для регіонів;

- укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів влади й управління та контроль за «соціальною компонентою» державних трансфертів;

- застосування розширеного соціально-економічного підходу, що включає «європейський набір» показників прибутків і зайнятості.

Серед проблем, які істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, є соціально-політичні, що особливо загострюються в період президентських чи парламентських виборів. Протистояння різних політичних угрупувань відволікає велику кількість управлінських кадрів від практичної діяльності з економічного розвитку як країни, так і регіонів.

Як свідчать статистичні дані, держава несе втрати від діяльності вільних (спеціальних) економічних зон. За висновком Мінекономіки України, результати діяльності ВЕЗ і ТПР є від'ємними, тобто негативне сальдо між обсягом наданих пільг і доходами в бюджет постійно збільшується. На думку спеціалістів, оцінку діяльності ВЕЗ потрібно робити диференційовано, як це здійснюється у світовій практиці, тобто з позиції соціально-економічної доцільності завдань, які вони мають вирішувати. З цією метою має здійснюватися постійний моніторинг ефективності ВЕЗ, має діяти система показників, які б відображали специфіку функціонування таких територій, і результати діяльності таких зон мають бути прозорими. Адже ВЕЗ - це специфічні об'єкти, які повинні мати умови для реалізації завдань інноваційного розвитку як головного вектора діяльності таких територій. Потрібно встановити режим роботи, визначити етапи освоєння нових технологій і відповідно до цього переводити ВЕЗ на існуючі в державі загальні, законодавчо закріплені норми господарювання.

У процесі реалізації соціально-економічної регіональної політики варто використати позитивні напрацювання, як українські, так і світові. Тут мова йде про кластери, оскільки, крім існуючих будівельного і швейного кластерів та кластеру зеленого туризму, в Україні можуть діяти й інші потужні кластери, як наприклад кластер чорної металургії. Цей кластер практично вже сформований, але офіційно не визнаний. Він охоплює Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку й Луганську області, оскільки основні потужності металургійних підприємств розташовані біля основних родовищ сировини (залізної руди, коксівного вугілля). Крім металургійних заводів, у цей кластер входять машинобудівні підприємства, які виробляють устаткування для металургійних заводів і шахт, а також транспортна мережа. Окремі вчені стверджують наявність інших кластерів в Україні. Зокрема, В. Марчок доводить, що у західних областях розташовані кластери нафтохімії і лісопромислового комплексу, а в Харкові розташований кластер сільського машинобудування. Крім того, функціонують південні промислові регіони, які сформовані на базі портів і суднобудівних підприємств.

Поняття «кластер» походить від англ. claster - гроно, букет, блок, пакет або група, скупчення, наприклад людей, предметів. Таким чином, слово «кластер» в українській мові має багато тлумачень, але головною характерною ознакою є об'єднання окремих елементів (складних часток) у єдине ціле для виконання певної функції або реалізації певної мети. Подібно тому, як у пам'яті комп'ютера інформація складається в блоки, пакети, так і у сфері економіки групи успішно конкуруючих фірм утворюють аналогічні поєднання, забезпечуючи конкурентні позиції на ринках - галузевому, національному, світовому. Дещо схоже значення вкладається і в економічний зміст (визначення поняття) цього слова.

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом. Вони являють собою галузево-територіальні добровільні об'єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону.

Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновації, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне розташування. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Характерні риси успішної діяльності кластерів:

- взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;

- кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи, орієнтація на інновації, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

- орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств, та забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

До суспільно-політичних проблем належать також і проблеми подальшого вдосконалення законодавчо-нормативного поля, оскільки через нерозроблені механізми узгодження дій на різних рівнях управління існує дисбаланс між розподілом капіталів та підтримкою намагань регіонів вирішувати свої нагальні проблеми. Розроблення і затвердження урядом низки державних середньо- та довгострокових програм соціально-економічного розвитку повинне бути спрямованим, у першу чергу, на вирішення найгостріших проблем регіонів.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стратегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» розглянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема: - окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку;

- охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

- обґрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

- розкрито основні засоби адміністративно-територіальної реформи.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна політика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів.

Отже, активна державна регіональна соціально-економічна політика покликана сприяти мобілізації всіх регіональних ресурсів для забезпечення економічного зростання й поглиблення структури економічних трансформацій у державі, зміцненню демократичних основ розвитку українського суспільства.

За оцінками експертів, в останній період обсяг товарообміну між регіонами значно знизився. Отже, одним із пріоритетних напрямів цілеспрямованої державної регіональної соціально-економічної політики має бути зміцнення єдності економічного простору, розширення та поглиблення міжрегіональних економічних зв'язків, розвиток внутрішніх товарних ринків, що сприятиме зміцненню економічного потенціалу регіонів.

Сьогодні до пріоритетних напрямів треба включити:

- зміцнення економічної та суспільно-політичної єдності держави;

- забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території держави;

- призупинення поглиблення міжрегіональних диспропорцій за економічними та соціальними параметрами.

Для реалізації цих пріоритетів у соціально-економічному розвитку регіонів необхідно посилити державне управління регіональним розвитком та забезпечити місцеве самоврядування. Це вимагає зростання децентралізації управління соціальним розвитком і активного переходу до регіонального та місцевого самоврядування. Тут важливим є передача територіальним громадам повноважень, матеріальних та фінансових ресурсів з метою самостійного вирішення соціальних і економічних питань місцевого самоврядування. Вимагають поглиблення й розширення правові основи самоврядування регіонів, надання їм науково-методичної, організаційної та інформаційної допомоги з питань місцевого самоврядування і регіонального розвитку. Сьогодні актуальним є створення спеціального загальнодержавного органу з питань територіального розвитку (міністерство, комітет), який би займався питаннями регіонального та місцевого соціально-економічного розвитку. Особливо важливими тут є розробка і впровадження соціальних та економічних нормативів з розрахунку на душу населення, диференційованих за різноманітними соціально-економічними критеріями, за регіонами країни.

Політика економічного зростання на базі ринкових перетворень має бути пов'язана з регіональною соціальною політикою, які разом утворюватимуть комбіновану модель економічного і соціального розвитку. Нова соціально-економічна політика вимагає активізації реформ у соціальній сфері, в основу яких має бути покладена активна дія соціальних чинників у суспільному відтворювальному процесі як передумова економічного зростання. Соціальна політика для регіональних інституцій усіх рівнів повинна стати пріоритетною.

Головними державними механізмами регулювання соціально-економічного розвитку регіонів мають стати:

- реалізація програмно-стратегічних документів розвитку регіонів;

- удосконалення міжбюджетних відносин з регіонами;

- посилення інвестиційної політики і її диференціації між; регіонами;

- розвиток транскордонного і прикордонного співробітництва тощо.

Послідовна підтримка функціонування цих механізмів дасть змогу зменшити поглиблення соціально-економічних регіональних диспропорцій і поетапно розв'язати складні міжрегіональні соціально-економічні проблеми розвитку суспільства в цілому.

Контрольні питання

1. Територіальна диференціація розміщення продуктивних сил.

2. Визначте основні проблеми і напрями соціально-економічного розвитку регіонів.

Література

1.Веселовська О. Стратегічні орієнтири інвестиційного розвитку старопромислових регіонів//Актульні проблеми економіки.-2009.- № 5.- С.185-189.

2.Голиков А.П., Черномаз П.А. Еврорегион «Слобожанщина» и трансграничное сотрудничество Украины и России // Трансграничные проблемы стран СНГ / Отв. Ред.. В.М. Котляков. - Опус, 2003. - С. 208-210.

3.Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. та ін. Просторова організація продуктивних сил України: мезо- та мікрорегіональний рівень. - Вінниця: Книга-Вега, 2007. - 572 с.

4.Дремко Л. Кокурентоспромолжність регіону в умовах глобалізації// Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 9. - С.135-144.

5.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я. та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С.648-881.

6.Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка.- Львів: «Новий світ-2000», 2007.-С. 294-333.

7.Іртищева І. Стан та тенденції розвитку інноваційно- інвестіційної діяльності Причорноморського регіону// Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.99-106.

8.1щук С. 1. Розмiщення продуктивних сил i регіональна економіка:Навч. посіб.-К.: Видавець Паливода А. В., 2006.-С.236-264.

9.Качан Є. П., Царик Т. Є., Ткач Д. В. та iн. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa: Навч. посiб. для студ. ВНЗ. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

10.Клиновий Д. В., Пепа Т.В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa України / За ред.. Л.Г.Чернюк: Навч. посіб. К.:ЦНЛ,2006.С.613-636.

11.Концецпія i стратегiя розвитку та розмiщення продуктивних сил України / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / С. 1. Дорогунцов, Б. М. Данилишин. - К.: РВПС України НАНУ, 2003. - 284 с.

12.Кухарська Н. Організація та та розвиток траскордонного співробітництва в еврорегіоні «Нижній Дунай» // Регіональна економіка. - 2008. - № 1. - С.13-23.

13.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.313-469.

14.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - С.183-302.

15.Пеньков О.Г. Інформаційна-складова підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів у регіонах (на прикладі Черкаської області) // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 5. - С. 141-150.

16.Побурко Я. Методологічні засади класифікації регіонів за рівнем економічного розвитку // Економічне есе. - 2003. - № 2 (13) - С. 25.

17.Ригайло С. Аналіз кадрового та матеріально- технічного потенціалу Західного регіону // Регіональна економіка. - 2008- № 4. - С.215-223.

18.Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр учбової літератури.-2009.-352 с.

19.Тарасюк Г. Основні тенденції та проблеми розвитку підприємств харчової промисловості Житомирської області в нових економічних умовах// Регіональна економіка. - 2008- № 4. - С.193-200.

20.Уголькова В. Оцінка інвестиційної привабливості регіонів Дніпропетровської області // Економіст. - 2007. - № 2. - С. 28-31.

21.Феленчук Ю. Аналіз і оцінка ризику демографічних втрат: інноваційний підхід та методи ( на матеріалах Львівської області)//Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.183-191.

22.Філіповська О. Аналіз конкурентоспроможності Західних прикордонних територій України в контексті евроінтеграційних процесів// Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.216-225.

23.Школа І. М. та ін. Трансформаційні процеси економіки України в регіональному вимірі: Монографія / за ред. Проф. Школи І.М. - Чернівці:Книги-ХХ, 2004-360 с.

24.Федулова Л. Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки//Регіональна економіка//Регіональна економіка.-2008.-№ 3.-С. 31-42.

25.Чернюк Л.Г. Економіка регіонів (областей) України. - К. - ЦУЛ, 2002. - 644с.

26.Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономіка: Навч. посiб. для дистанц. навч. - К.: Унiверситет "Україна", 2002. - С.364-382.

Інтернет-ресурси

www.world.stats.com

www.europa.km.ru

www.economy.stats.ua

Размещено на Allbest.ru