Соціальне партнерство і його роль у функціонуванні ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне партнерство і його роль у функціонуванні ринкової економіки

Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки все більшої актуальності набувають соціально-трудові відносини. Людство все гостріше відчуває необхідність розв'язання таких проблем як забезпечення повної зайнятості, підвищення продуктивності суспільної праці, розв'язання протиріччя між працею і капіталом, піднесення матеріального добробуту населення. Всі вище означені проблеми знаходяться у соціально-трудовій сфері. Тому саме соціальне партнерство покликане їх вирішити. Саме цим і обґрунтовується обрана тема реферата.

Предметом дослідження є узгоджена соціально-трудова політика.

Об'єктом дослідження є гарантії та захист прав людини у сфері праці, умови, принципи та норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, тарифні умови оплати праці, зайнятості, норм праці.

Завдання дослідження:

· Розглянути об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства й чинники його розвитку;

· Визначити сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки;

· Охарактеризувати рівні угод, які укладаються між соціальними партнерами.

1. Об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства й чинники його розвитку

соціальний партнерство угода економіка

Розбіжності інтересів власників засобів виробництва та власників робочої сили мають об'єктивний характер, їх не можна раз і назавжди відмінити чи узгодити. Тому суспільство в цілому та кожна організація зокрема мають постійно опрацьовувати механізм регулювання відносин у сфері праці задля досягнення балансу інтересів, запобігання трудовим конфліктам, створення

умов для сталого економічного розвитку і підвищення рівня життя трудящих.

Проблеми соціальної справедливості та досягнення соціального миру хвилювали людство з моменту зародження суспільного виробництва. Розвиток суспільної думки призвів до появи різних концепцій досягнення соціального миру. Поступово з великої кількості таких концепцій уже в ХІХ столітті викристалізувалися дві теорії щодо подолання наявних у суспільстві суперечностей і конфліктів. Одна проголошувала можливість узгодження інтересів власників засобів виробництва та найманих працівників шляхом переговорів, взаємних поступок, удосконалення форм співробітництва, розбудови правової держави. Друга теорія оголосила суперечності між інтересами буржуазії та пролетаріату антагоністичними, непримиренними, закликала робітничий клас і селянство до революції, до знищення приватної власності, а з нею разом і власників. [3, c. 702-703].

У ХХ столітті історія здійснила грандіозний експеримент, надавши можливість обом вищезгаданим теоріям реалізуватися на практиці на величезному просторі Земної кулі. На порозі ХХІ століття цей експеримент завершився цілковитою перевагою теорії реформізму та соціального партнерства. Теорія революційних перетворень суспільства переконливо довела свою неприродність, штучність і нездатність силою зробити всіх людей рівними та щасливими.

Соціальне партнерство в найзагальнішому трактуванні - це система відносин у соціально-трудовій сфері, що спрямована на узгодження та захист інтересів найманих працівників і роботодавців. Становлення соціального партнерства як інституту ринкової економіки припадає на кінець ХIX - початок ХХ століття. Вoдночас слід зауважити, що як цілісна система, яка виконує дієву, ефективну регуляторну функцію в соціально-трудовій сфері, соціальне партнерство утвердилося лише після Другої світової війни. Нині найдієвіші системи соціального партнерства функціонують у таких європейських країнах, як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Ірландія, Швеція, Норвегія та багатьох інших. [2, c. 114-115].

2. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки

Соціальне партнерство - це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками - з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями - з другого, і державою та органами місцевого самоврядування - з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємо-узгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації. [1, c. 238].

Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, норматив- но-правового забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом (таблиця 1).

Таблиця 1. Схема системи соціального партнерства

Як бачимо з таблиці 1, суб'єктами соціального партнерства є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки - з одного боку, роботодавці та їх об'єднання - з другого, і держава та органи місцевого самоврядування - з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.

Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспіль-ства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

· організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробниц-тва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гаран-тій і прискорення нагромадження капіталу, у забезпеченні яких і полягає важ-ливе завдання соціального партнерства - реалізація інтересів сторін;

· елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової еко-номіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромад-ження капіталу;

· організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;

· чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості;

· організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погод-женістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо. [1, c. 241-242].

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється у різних формах, які наведені в таблиці 1.

Соціальне партнерство як форма узгоджения інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:

1. Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціаль-ної справедливості.

2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших краін, які бажають покращити становище трудящих.

3. Свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

4. Злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.

5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей.

6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня. [4, c. 96-98].

3. Рівні угод, які укладаються між соціальними партнерами

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає націо-нальний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, предметом яких є такі питання:

диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, ро- біт і діяльності у виробничих галузях залежно від тяжкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсацій-них доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за загальними професіями і посадами;

максимальна тривалість робочого тижня;

мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;

зобов'язання сторін з питань зайнятості;

соціальний захист найбільш вразливих верств населення тощо.

Предметом галузевої та регіональної угоди можуть бути:

єдині для підприємств відповідної галузі, території тарифна сітка робіт-ників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина галузева і терторі-альна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних галузей, територій;

вимоги до організації та нормування праці;

зобов'язання сторін з питань зайнятості;

вимоги до умов і охорони праці;

система контролю за виконанням угод;

порядок і терміни укладання колективних угод.

Предметом колективного договору на рівні підприємства можуть бути взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соці-ально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва та праці;

регулювання зайнятості;

режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

умови й охорона праці;

форми та системи оплати праці;

житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;

взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод. [4, c. 109-110].

На рис.1 наведений стан укладання колективних договорів за видами економічної діяльності за 2004 рік. [13, c.418].

Стан укладання колективних договорів за видами економічної діяльності

Висновки

Під час дослідження я дійшов висновку, що в ХХІ ст. саме права і свободи людини, в тому числі її економічні права і свободи, посядуть пріоритетне місце в системі ціннісних орієнтацій громадянського суспільства. Це обумовлено пріоритетністю завдань формування людського капіталу, який стає визначальним чинником розвитку й найціннішим економічним ресурсом постіндустріального суспільства. Умови його формування, нагромадження й ефективного використання прямо залежать як від економічного, так і не меншою мірою - від соціального добробуту суспільства, тому соціальне партнерство в найширшому розумінні узгодженої взаємодії соціальних інституцій стає необхідною умовою соціально-економічного прогресу.

Нинішній стан відносин соціальних партнерів у сфері праці в Україні слід охарактеризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не мають вагомих реальних економічних наслідків. У найближчій перспективі всім сторонам соціально-трудових відносин в Україні належить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою його соціалізації: основним завданням профспілок має стати реальне покращання умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємці повинні усвідомити як реальний факт залежність успішності свого бізнесу від соціального становища в країні і на підприєм-стві, отже враховувати й інші, крім збагачення, цілі підприємницької діяль-ності й людського життя загалом; держава повинна створити механізм заохочення сторін до вирішення соціально-трудових проблем методами соці-ального партнерства.

Список використаної літератури

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: „Знання”, 2004. - с. 237-242.

2. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. - К.: КНЕУ, 2003. - с. 114-128.

3. Волгин Н.А., Одегов Ю.Г. Экономика труда: (социально-трудовые отношения). - М.: Экзамен, 2002. - с.702-703.

4. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Кондор, 2004. - с. 93-121.

5. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - К.: Видавництво Європейського університету, 2004. - с.167-183.

6. Михеев В.А. Основы социального партнерства: теория и политика: Учеб. для вузов. - М.: Экзамен, 2001. - с. 23.

7. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні. Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ 2001. - с. 8.

8. Новикова О.Ф., Осауленко О.Г. Соціальна захищеність населення України. - Д.: ІЕП НАН України, К.: Держкомстат України, 2001. - 359 с.

9. Бакуменко С.В., Лев енець І.Є. Соціальне партнерство. - К., 1999.

10. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. - 2002. - №5. - с.23-26.

11. Колот А. Теоретичні й прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. - 2002. - №.2. - с. 14-25.

12. Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. - 1998. - №2.

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік.

Размещено на Allbest.ru