Побудова інноваційної інфраструктури в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формування інноваційної економіки передбачає наявність розвинутої інноваційної інфраструктури у різних сферах економіки країни, а також створення інституційних інноваційних механізмів на всіх рівнях - національному, регіональному, галузевому. Досвід розвинутих країн показує, що створення спеціальної інноваційної інфраструктури є найбільш сприятливою умовою для апробації та розвитку інноваційного підприємництва. Інноваційна інфраструктура є суттєвим інструментом і механізмом ринкової інноваційної економіки і здатна підняти економіку країни на вищий рівень.

Усі типи інноваційних структур створюються за чіткою функціональною ознакою і є конгломератами науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських, промислових і підприємницьких установ з розвинутою та динамічною системою матеріально-технічного забезпечення, комунікацій, соціально-культурних закладів, інформаційно-консалтингових послуг, підготовки кваліфікованих кадрів. Метою інноваційної інфраструктури є надання послуг для оптимізації взаємодії суб'єктів науково-технологічної та інноваційної діяльності шляхом оформлення взаємозв'язків учасників інноваційного процесу в спеціалізовані організаційні форми.

Вивченню проблем створення та функціонування інноваційної інфраструктури присвячені наукові дослідження українських учених, зокрема, П. Губенка, О. Волкова, І. Гагауза, О. Зінченка, О. Мазура, Б. Маліцького, В. Нежиборця, О. Поповича, В. Соловйова та ін. [4; 6; 10; 11; 13]. Однак у науковій фаховій літературі питання розвитку інноваційної інфраструктури, в Україні висвітлені та розроблені недостатньо, особливо це стосується таких різновидів інфраструктури, як технополіси, наукогради, наукові парки.

Мета реферату - розглянути необхідність побудови інноваційної інфраструктури в Україні на прикладі розвитку технополісів, наукоградів, наукових парків.

У період з 2006 до 2008 рр. здійснювалася спільна робота групи дослідників із Росії, України та Великобританії в рамках міжнародного проекту “Порівняльний аналіз інноваційної політики Росії і України за методикою Європейського інноваційного табло”, що дало змогу отримати аналітичну інформацію та статистичні дані щодо реалізації інноваційної політики у 39 країнах - членах ЄС, США, Канаді, Японії, Бразилії, Китаї тощо.

Згідно з висновками експертів, динаміка інноваційної діяльності в Україні впродовж останніх років залишається суперечливою: питома вага інноваційних підприємств зменшується, а з іншого боку, видатки на інноваційну діяльність постійно зростають і стають все більш диверсифікованими, оскільки підприємства стали менше витрачати на проведення власних НДДКР та більше - на придбання нових технологій із зовнішніх джерел [9, с. 41].

Згідно з дорученням уряду, ученими Національного технічного університету України “КПІ” влітку 2007 р. була проведена наукова експертиза інноваційних процесів в Україні, у тому числі системи державного управління та механізмів державної підтримки інноваційної діяльності. До напрацювання матеріалів експертизи були запрошені керівники діючих технологічних парків України, відповідальні працівники органів державного управління, провідні вчені, представники громадськості. У висновках експертизи відзначено, що перехід вітчизняної економіки до нової моделі, заснованої на знаннях і на засадах інноватики, має забезпечити реалізацію проекту.

Вітчизняні економісти відзначають [6, с. 153; 10, с. 176], що серед інноваційних інфраструктурних формувань особливе місце займатимуть технополіси як найсучасніші форми інтеграції науки і виробництва, основною метою яких є створення наукововиробничого середовища для ефективного розвитку перспективних прогресивних технологій. Технополіси в багатьох країнах світу є об'єднаннями наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічного розвитку регіону і країни загалом, що було започатковано у ринково розвинутих країнах кілька десятиліть тому.

Професор Б. Маліцький зауважує, що вже сама назва “технополіс” є синтезом двох ідей: технологічної, що передбачає створення умов для розвитку прогресивних технологій, і містобудівної, яка походить від назви античних міст-держав (полісів) [6, с. 153]. Узагальнено під технополісом розуміють територіальне утворення міського (селищного) типу, орієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки й промисловості, комерційного освоєння результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримання малих науково-дослідних, дослідно-виробничих підприємств у сфері високих технологій. Останнім часом з'явилися приклади створення адміністративних районів інтенсивного науково-технологічного розвитку в рамках великого міста або комплексного адміністративного регіону.

В основі створення технополісів лежать розрахунки орієнтації на якісні показники розвитку економіки, завоювання ринку наукоємної продукції, зокрема:

- передбачається розвиток новітніх технологій у галузі електроніки, біотехнології, нових матеріалів, телекомунікації тощо;

- у програмах створення технополісів важлива роль відводиться органам місцевої влади у питаннях планування, розвитку виробничої і транспортної інфраструктури, розміщення підприємств і приватних компаній, благоустрою території;

- у технополісах зосереджується діяльність малих і середніх підприємств з високим науковим рівнем як посередницької ланки в ліквідації розриву в розвитку великих, середніх і малих підприємств;

- програми створення та розвитку технополісів орієнтуються на підготовку кадрів відповідного профілю і кваліфікації;

- вчені та спеціалісти університетів, інших навчальних і наукових закладів виконують функції консультантів та експертів у розробленні програм розвитку технополісів.

Часто до складу технополісів залучаються науково-технологічні парки, інноваційні і технологічні центри, дослідні бізнес-інкубатори тощо. Держава надає підтримку програмам формування та розвитку технополісів, у практичній реалізації яких безпосередньо беруть участь місцеві органи влади.

Для умов України актуальним є вивчення і творче використання досвіду Росії, країн Балтії, Східної і Центральної Європи щодо створення й ефективного функціонування інноваційної інфраструктури.

Із ринково розвинутих країн значного поширення технополіси набули в Японії, де вони сформовані у 18 територіальних центрах і орієнтовані на пріоритетний розвиток наукоємного виробництва, концентрацію наукових сил і зміцнення потенціалу тих напрямів науки і техніки, які визначатимуть рівень виробництва у майбутньому [10, с. 176].

Що стосується створення технополісів, то заслуговує на увагу досвід Росії з організації наукоградів на базі центрів колишнього військово-промислового комплексу СРСР. Вони є муніципальними утвореннями з містоутворювальними науково-виробничими комплексами, тобто аналогами технополісів, а головним їх завданнями є розвиток інновацій, технічне переозброєння промисловості.

Потенційні ресурси і резерви наукоградів мають базуватися на створенні умов для науково-технологічної та інноваційної діяльності з боку держави, орієнтації на заплановані технологічні зрушення у пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки та галузей економіки [1, с. 32]. Всього на сьогодні в Росії налічується близько 70 таких унікальних міських поселень, сформованих на базі великих науково-дослідних і науково-виробничих комплексів, але офіційний статус наукоградів отримали поки що 10 міст, що стосується решти, то їх пропозиції розглядає уряд [2, с. 121].

Вдалим прикладом розвитку різновиду інноваційної інфраструктури в Україні є створення наукового парку “Київська політехніка”. Так, у січні 2007 р. Президент України підписав Закон України “Про науковий парк “Київська політехніка””, яким було започатковано створення нового типу інноваційної інфраструктури, що має забезпечити інноваційний прорив у відповідних галузях суспільного виробництва і стати моделлю-каталізатором зростання всієї національної економіки [5, с. 78]. Цей закон вперше в Україні визначив основні засади створення інноваційного середовища на базі університету із залученням до співпраці всіх учасників інноваційного процесу.

Організації роботи наукового парку “Київська політехніка” також сприяло Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з виконання Закону України “Про науковий парк “Київська політехніка” від 18.07.2007 р. № 546-р, яке, зокрема, схвалило засади розвитку інфраструктури наукового парку в регіонах України та засади залучення високотехнологічних підприємств держави до реалізації проектів наукового парку на партнерських засадах.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 746-р було схвалено інноваційну програму наукового парку “Київська політехніка” на 2007-2011 рр. Зокрема, визначено п'ять пріоритетів розвитку наукового парку:

- енергетика сталого розвитку;

- розвиток інноваційних складових інформаційного суспільства;

- комплексний аналіз і стратегічне планування розвитку систем життєзабезпечення великих міст і регіонів України;

- біотехнічні системи і технології;

- системи спеціального та подвійного призначення.

Виконання інноваційних проектів першого в країні наукового парку дасть змогу напрацювати вітчизняний досвід науково-освітньо-інноваційної діяльності структур такого типу, механізми ефективної співпраці освіти, науки, виробництва та якнайшвидшого проходження інноваційного циклу: наукова ідея - дослідний зразок - патентування - впровадження у виробництво - ринок. При цьому промисловість зможе постійно отримувати нові наукові розробки для виробництва конкурентоспроможної на ринках продукції і поповнювати свій кадровий склад молодими фахівцями. Науковці матимуть можливість упроваджувати свої ноу-хау та отримувати за це роялті, а також розширювати обсяги наукової тематики. Освітяни матимуть можливість навчати студентів на реальних проектах та отримувати від виробництва сучасне обладнання [7, с. 106-107].

Принципово важливою особливістю новоствореної наукової корпорації є положення про відсутність державних пільг у її діяльності. Участь держави полягає в підтримці наукового парку, створенні прогресивної законодавчої бази і контролю за дотриманням законів, визначенням та втіленням у життя пріоритетних напрямів розвитку країни та регіонів. Сама ж корпорація досить прискіпливо ставиться до входження нових компаній до її складу, хоча вже в перший рік діяльності наукового парку юридичні відносини з нею оформили 24 компанії: 16 українських учасників, два з Великобританії та група компаній із США [4].

На другий рік роботи, тобто у 2008 р., партнерами наукового парку є більше як 30 підприємств і компаній, за участю яких виконуються майже 40 інноваційних проектів і науково-технічних робіт. У 2008 р. в інноваційному середовищі наукового парку виконано робіт на суму 16,6 млн грн, серед замовників: ТЕЦ № 6 “Київ-енерго”, ВАТ “Арселор Міттал Кривий ріг”, ВАТ “Мотор Січ”, Державна адміністрація міста Луцька, НАК “Нафтогаз України” та багато інших, отримано 219 патентів на винаходи та корисні моделі [8, с. 189]. Необхідною умовою входження до наукового парку є високотехнологічність компаній і створення нової продукції за рахунок інновацій.

Науковці наукового парку плідно співпрацюють з Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Міністерством промислової політики України, Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України, з державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування щодо впровадження проектів наукового парку у Вінницькій, Дніпропетровській та Житомирській областях, місті Севастополь, Деражнянському районі Хмельницької області, де створені філіали наукового парку. Науковий парк є учасником виконання проекту ЄС “Наведення мостів між освітою, наукою та бізнесом” за програмою “Тетриз”, у рамках якого у науковому парку “Київська політехніка” створено Центр трансферу технологій та менеджменту знань.

інноваційний технополіс державний

Висновки

Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел доводить, що створення інноваційних структур є практичною відповіддю на зміну умов економічного розвитку та сприяє створенню нових моделей економічного зростання, які забезпечують широке й ефективне впровадження новітніх технологій, технологічний трансфер і комерціалізацію результатів науково-технічних розробок.

Останніми роками намітився інтерес до проблеми створення інноваційної інфраструктури в Україні, що пов'язано, у першу чергу, з потребою в нових концепціях господарювання та взаємодії територій і держави у процесі становлення інноваційного суспільства. При цьому необхідно враховувати, що будь-які спроби використання зарубіжного досвіду розвитку інноваційної інфраструктури мають бути, безумовно, узгоджені з місцевими умовами, такими як соціально-економічні, природно-кліматичні, демографічні та ін.

При формуванні інноваційної економіки України доцільно передбачити розвиток інноваційної інфраструктури держави, у тому числі створення й діяльність наукових парків на базі університетів з розвинутою інфраструктурою одночасно навчальної, наукової та інноваційної діяльності, що дає можливість поєднання інтересів усіх учасників інноваційного процесу, які представляють освіту, науку, виробництво, бізнес.

Список використаних джерел

1. Анализ инновационной политики России и Украины по методологии Европейского Сообщества / [отв. ред. Н. Иванова, И. Егоров, С. Радошевич]. - М. : ИМЭМО РАН, 2008. - 221 с.

2. Глазырин М.В. Инновационный социально-производственный комплекс на уровне муниципального образования / М.В. Глазырин. - М. : Наука, 2007. - 307 с.

3. Економіка й організація інноваційної діяльності : підручник / [О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.]. - К. : Професіонал, 2004. - 960 с.

4. Згуровський М.З. Науковий парк, або як українському ученому стати мільйонером / М.З. Згуровський // Дзеркало тижня. - 2007. - № 25. - 30 червня - 6 липня.

5. Івченко В. Корпорація “Науковий парк “Київська політехніка” / В. Івченко // Наука та інновації. - 2007. - № 3. - С. 77-78.

6. Маліцький Б.А. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / Б.А. Маліцький. - К. : УкрІНТЕІ, 2001. - 204 с.

7. Наука Національного технічного університету України “КПІ”-2007 / [за заг. ред. М.Ю. Ільченка]. - К. : ЕКМО, 2008. - 296 с.

8. Наука Національного технічного університету України “КПІ”-2008 / [за заг. ред. М.Ю. Ільченка]. - К. : ЕКМО, 2009. - 240 с.

9. Россия и Украина в свете индикаторов Европейского инновационного табло / [под ред. Н.И. Ивановой и И.Ю. Егорова]. - К., 2008. - 92 с.

10. Стадник В.В. Інноваційний менеджмент : навч. посіб. / В.В. Стадник, М.А. Йохна. - К. : Академвидав, 2006. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru