Історія розвитку української статистичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

статистика числовий математичний

Вступ

1. Загальне поняття статистики, предмет і метод статистичної науки

2. Процес формування статистики як науки

2.1 Школа кетліанства

2.2 Соціологічна школа

2.3 Філософсько-математична школа

3. Історія розвитку української статистичної науки

4. Статистика на Україні в радянські часи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і для стягнення податків Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році.

Пореформений період (1861-1917 рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.

Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.

Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.

Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.

1. Загальне поняття статистики, предмет і метод статистичної науки

Термін “статистика” походить від латинського слова status, що означає стан, становище і був уведений як науковий термін у 1749 р. німецьким ученим П. Ахенвалем, який уперше почав читати нову дисципліну “Статистика” у Марбурзькому університеті. Нині статистикою називають:

сукупність числових показників, що характеризують суспільні явища і процеси (чисельність населення країни, кількість виробленої продукції, обсяг товарообігу, кількість зареєстрованих злочинів та ін.);

діяльність людей із збирання та узагальнення даних про різноманітні явища і процеси громадського життя (заповнення статистичних карток на кримінальну справу, на підсудного, на цивільну справу, на виконавче впровадження, журналів обліку тощо);

3) самостійну науку, яка має свій предмет дослідження і методи його вивчення.

Між статистикою як наукою і статистичною практикою існує тісний зв'язок. Будь-яка статистична діяльність -- це науково організована робота. Тому статистична практика керується наукою, а статистична наука спирається на практику, узагальнюючи досвід практичної роботи, дістаючи з цього нові ідеї.

Для того, щоб усвідомити, як виникли ці значення терміна “статистика”, і для розуміння еволюції статистичних методів потрібно було б ознайомитися з історією виникнення статистики.

Статистика -- практична діяльність людей із збирання та обробки інформації -- виникла з утворенням держави як господарський облік. Слово “статистика” спочатку вживалось і перекладалось як “державознавство”. Щоб керувати державою, потрібна була інформація про кількість населення, склад земель, майновий стан населення, чисельність чоловіків, придатних до військової справи, та ін. У стародавні часи в країнах склались розвинені системи державного й адміністративного обліку. Як свідчить історія, починаючи з 435 р. до н. е. у Римі кожні п'ять років проводився перепис населення, де були дані про майновий стан жителів, поділених на соціальні групи.

У Стародавньому Китаї, починаючи приблизно з 2300 р. до н. е., проводились переписи населення, земель, торгівлі, ремесел. У Єгипті орієнтовно з 2200 р. до н. е. був уведений поточний облік населення. Епоха Відродження змінила характер господарського обліку. Крім державного, з'явився облік з ініціативи банкірів, торговців, власників майстерень.

У цей час (1495 р.) заклались основи бухгалтерського обліку. Розвиток бухгалтерського обліку і первинної реєстрації фактів, накопичування масових даних про суспільні явища, необхідність їх узагальнення, розвиток таких фундаментальних наук, як математика, філософія, зумовили виникнення статистики як науки.

З розвитком суспільного поділу праці, обміну, виникненням міст, розвитком промисловості, посиленням централізованої влади в масштабі країни змінюється характер та зміст статистичних робіт. Статистика значно розширює коло об'єктів вивчення, виникають статистичні органи, що займаються збиранням, обробкою статистичних даних з різноманітних питань життя суспільства.

Історія розвитку статистики довга, багатогранна, цікава.

Першими статистиками, творцями статистики як науки вважаються англійські «політичні арифметики» Дж. Граунд і У. Петті, які застосували статистичні методи при вивченні природного руху населення в Лондоні та при обчисленні багатства, прибутку, чисельності та складу населення, але слово «статистика» вони не вживали.

У 1746 р. німецький професор філософії та права Г. Ахенваль уперше почав читати нову дисципліну і назвав новий курс «Статистикою».

Починаючи із середини XVIII ст. словом «статистика» стали називати фактичні знання про державу. З часом зміст цього терміна ускладнювався, розширювався, уточнювався.

Зміст статистики, як теоретичної дисципліни, визначається предметом дослідження.

Статистика вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв'язку з їхньою якісною стороною, досліджує числове вираження закономірностей суспільного розвитку в конкретних умовах місця і часу.

Потребує пояснення визначення предмета статистики.

Кількісна сторона характеризує розміри, обсяги, кількісні співвідношення, темпи розвитку, поширення, повторюваність у часі й у просторі об'єктивно існуючих явищ і процесів. Це одна із головних ознак предмета статистики.

Статистика вивчає масові суспільні явища і процеси, тому що статистичні закономірності виявляються тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності (закон великих чисел), тобто статистична сукупність має бути репрезентативною.

Статистична сукупність -- велика кількість окремих явищ, елементів, об'єднаних єдиною якісною основою, умовами розвитку, загальною ознакою (населення країни, кількість підприємств, судів тощо).

Кожне явище, елемент сукупності називається одиницею сукупності (кожна людина, підприємство, суд та ін.).

Статистична закономірність -- повторюваність, послідовність, порядок у явищах. Виявляється тільки при вивченні великого числа одиниць сукупності.

Статистичний показник -- поняття, категорія, за допомогою якої статистика виражає розмір досліджуваних явищ та існуючі між ними відношення, зв'язки. Ці показники завжди вказують на те, до якого місця і часу належать явища, у яких одиницях вони виражені (чисельність населення України на 01.01.2000 -- 49,6 млн. чол.; середня заробітна плата в Україні у грудні 1999 р. -- 218,92 грн., або на 17,4 % менша порівняно з груднем 1998 р.).

Статистичні показники пов'язані між собою в систему статистичних показників (населення, валовий внутрішній продукт тощо).

Методологічною базою статистики є діалектика. Такий методологічний підхід зумовлює вивчення суспільних явищ не відокремлено, а у взаємозв'язку і взаємозумовленості, у динаміці.

Методи статистичних досліджень -- це сукупність прийомів і засобів, що використовуються для збирання, обробки та аналізу інформації.

До основних методів належать: метод масових спостережень, групувань, відносних, середніх величин, графічний, індексний, кореляційний, балансовий.

Методи статистики пов'язані з етапами статистичного дослідження: статистичне спостереження; зведення та групування даних спостереження; обчислення узагальнюючих показників та їх аналіз.

Щоб правильно і своєчасно впливати на процеси, що відбуваються в суспільстві, потрібно мати об'єктивну і вичерпну інформацію про розвиток і тенденції цих процесів. Це можливо тільки при побудові у країні надійної системи обліку.

Державний облік -- планомірно організована система реєстрації, підрахунку, систематизації, контролю суспільних явищ і процесів.

Облік є головним джерелом інформації. Єдина система обліку складається з трьох його видів.

Оперативний (первинний) облік являє собою реєстрацію окремих фактів у момент їх здійснення або відразу після цього.

Бухгалтерський -- неперервний, суцільний документальний облік господарських засобів і джерел їх утворення у грошовому вираженні. Метою є виявлення фінансових результатів роботи.

Статистичний облік -- це реєстрація фактів і явищ соціально-економічного життя за затвердженими формами звітності в масштабі держави або окремих територій чи галузей. Це всеосяжний, всебічний облік. Його базою є оперативний та бухгалтерський облік.

Статистика -- багатогалузева наука. Вона складається з окремих розділів, або галузей.

Структура статистичної науки:

теорія статистики розробляє категорії статистики, загальні методи і засоби статистичного аналізу, теоретична база всієї статистичної науки і практики;

економічна статистика вивчає економічні явища і процеси, розробляє систему економічних показників та методів вивчення економіки країни, регіону як одного цілого;

галузеві статистики розробляють методи обчислення показників, що відображають особливості окремих галузей;

* соціальна статистика вивчає умови і характер праці, рівень життя, прибутки населення, споживання ним матеріальних благ і послуг. До соціальної статистики відноситься і правова статистика. Керує всією статистичною роботою в масштабах країни Державний комітет статистики України, у масштабах кожної області, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим -- статистичні управління відповідного рівня.

Існує і відомча статистика. Сфера її діяльності визначається міністерствами і відомствами самостійно за узгодженням з органами державної статистики.

2. Процес формування статистики як науки

Спочатку статистика мала суто практичний характер; і тільки з 19 століття статистика поступово здобуває солідне наукове підґрунтя, коли почато впорядковування і вдосконалення статистичних методів. Виділилось дві основні течії: описова (дескриптивна) -- збирання інформації, перевірка їхньої якості, їх інтерпретація, зображення статистичного матеріалу; та індуктивна -- використання теорії правдоподібності, закону великих чисел.

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХVІІ століття почали з'являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву “державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.

Початок формування наукових засад статистики слід пов'язувати з появою теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХVІІ століття були опубліковані праці так званої школи “політичної арифметики”. Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХVІІІ столітті були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія, Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган - Міжнародний статистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічної та наукової засад. Так, у працях А. Кетле за допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити закони розвитку людства (суспільства). У цих працях, передусім “Соціальна фізика”, зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.

У Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К.Герман, К. Арсеньєв, А. Чупров, Ю. Янсон, Д.Журавський.

Докладніше зупинимось на особливостях деяких відомих статистичних шкіл.

2.1 Школа кетліанства

Одним з найбільших представників буржуазної статистики є бельгійський учений Адольф Кетле (1796--1874). Його перші дослідження в області статистики відносяться до 30-м рокам XIX в.

Ліберал на свої переконання, організатор національної (Бельгійської) і міжнародної статистики, вчитель ряду поколінь статистиків в Європі, що підтримує і спрямовуючий їх своїм досвідом, один з організаторів порівняльної статистики, А. Кетле вважав свій «середній тип» уособленням стійкості домонополістичного капіталізму, тим самим затверджував непорушність останнього. Мета статистичних досліджень А. Кетле зводилася до встановлення властивостей і особливостей середньої людини.

Значення А. Кетле в історії суспільних наук полягає в тому, що, поставивши перед собою задачу застосувати для вивчення суспільних явищ прийоми точного дослідження, що використовуються природними науками, він перший показав, що людські дії, подібно явищам фізичного миру, строго підлеглі відомій закономірності.

Д.А. Мілютін - видатний державний діяч епохи 60-х років, був організатором викладання статистики у Військовій академії. Він провів ряд досліджень, що мають відношення до питань статистики. Перше з'явилося в 1846 р. під назвою «Критичне дослідження значення військової географії і статистики» і друге - в 1847--1848 рр. під назвою «Перші досліди військової статистики».

Розмежування географії і статистики, констатує Д.А. Мілютін, ще зберігає багато таємниць. В загальноприйнятому значенні під статистичними відомостями розуміють всякий збір цифр і таблиць, тоді як під відомостями географічними розуміють всяку номенклатуру місцевих найменувань. Розібравши різні визначення географії, Д.А. Мілютін приходить до висновку, що предметом її повинна бути поверхня землі. Якщо досліднику доводиться звернутися не до поверхні землі, а до самої людини, до цивільного суспільства або держави, то це складе предмет статистики. Саме, у вивченні людини виявляється самобутній мир досліджень, що становлять сферу наук політичних або соціальних. До числа цих наук і належить статистика. Статистичне вивчення держави, говорить Д.А. Мілютін, з одного боку, охоплює всі найрізноманітніші явища складного організму політичного тіла, з другого - можливості його визначаються метою вивчення, яке полягає не у висновку загальних законів, але яким всяка держава і завжди повинне розвиватися, а в тому, щоб з'ясувати, охарактеризувати дійсний розвиток відомої держави в певний період часу.

Більш рішучий крок убік від описової школи до спроби створення справжньої основи теорії статистики робить А.П. Рославський в своєму «Керівництві до статистики». Яке ні різне визначення статистики, воно, по суті кажучи, зводиться до збирання фактів, схильних до безперервної зміни, стверджує А.П. Рославський.

Розділяє точку зору А. Кетле і Е. Р. Вреден (1835--1.891) в своїх «Учбових записках за статистикою», але за характером своїх досліджень він примикає до так званої соціологічної школи. На його думку, «побут людини під впливом початку громадськості, наскільки характеризують його вплив підлягають вимірюванню числом і можуть бути виражені цифрою, складає предмет статистики». Значення статистики полягає в тому, що вона «перекладає на цифри всі, що є однорідним за часом і місцю події суспільного середовища, розподіляючи свої спостереження по категоріях, характеризуючи їх середніми числами. Іншими словами, статистичний факт є завжди статистична цифра, одержувана обчисленням і вимірювала дійсне відношення явищ. Статистика -- наука категоричного обчислення в додатку до держави і суспільства. «Користуючись числом, як мірилом, цифрою, як інструментом вимірювання, вона переходить поступово від загальних до більш і більш елементарним, приватним відносинам, прикладає операцію вимірювання і обчислення до кожної окремої якості предметів і явищ, поки не вичерпані цілком всі види суспільних відносин людини».

Предметом статистичних досліджень є суспільство. Але суспільство, підкреслює І. В. Вернадський, складається з людей. Тому людське суспільне життя в її широкій різноманітності складає зерно статистичної науки. Статистика дозволяє зрозуміти і освітити як внутрішній зміст суспільного життя, так і вплив на неї різних чинників.

2.2 Соціологічна школа

Соціологічна школа російської академічної статистики виникла у період революційної ситуації 60-х років XIX в., коли старі критерії державознавства майже відмерли, а погляди А. Кетле, хоча і залишили помітний слід в історій статистики, стали піддаватися нападкам в нових умовах з боку багатьох західноєвропейських дослідників.

Прагнення замінити вивчення держави вивченням суспільства -- характерна риса соціологічної школи. Це в основному відрізняє предмет вивчення цієї школи від інших шкіл і напрямів у статистиці. В цьому напрямі прокладали свій творчий шлях всі представники російської академічної статистики 60--80-х років.

2.3 Філософсько-математична школа

До числа видатних росіян статистиків відноситься А.А. Чупров (1874--1926). Це один з найбільших представників математичної школи в статистиці. Глибоко переконаний в тому, що статистичну науку слід вивчати не відриваючись від практики, «йдучи від практики», тобто поєднуючи вивчення теорії з перевіркою методологічних положень на матеріалах живої дійсності, А.А. Чупров доручав студентам виконувати значні дослідницькі роботи.

З численних робіт А.А. Чупрова, що зробили його ім'я широко відомим в Росії і за межею, найбільше наукове значення мають «Нариси по теорії статистики» (1909, 1910 і 1969) і «Основні проблеми теорії кореляції» (1926). Цікаві його дослідження і в області демографії, де їм вивчалися зміни в статевому складі народжуються, а також замітки, що відносяться до проблем господарсько-ділової статистики.

До початку XX в. стан речей в статистиці радикально змінюється. Мабуть, мислить А.А. Чупров, «є підстава думати, що смузі байдужості статистиків до загальних питань науки приходить кінець».

Через чотири роки після публікації найбільшої монографії «Зведені ознаки» з'явився підручник Р.М. Орженецького «Математична статистика», в якому він у невеликому розділі «Загальні поняття» дає визначення предмету статистики, встановлює її задачі і виявляє відмінності від інших наук.

«Статистику вважають, -- пише Р.М. Орженецький, -- з одного боку, матеріальною наукою, що описує відомі явища і закони їх розвитку, і з іншого - методологічною дисципліною, що має своїм предметом метод дослідження. Як наука матеріальна статистика повинна була б мати свій особливий предмет дослідження. Проте дані, одержані статистичним шляхом, відносяться до явищ, які входять до області інших наук -- зоології, ботаніки, антропології, біології, політичної економії, соціології. Природно, що і розробка таких даних вимагає відповідних спеціальних пізнань. В тих випадках, коли статистичні матеріали збираються для практичних потреб, використання їх припускає спеціальну обізнаність в прикладних питаннях. Звідси зрозуміло, що статистики, як особливої матеріальної науки, не існує».

3. Історія розвитку української статистичної науки

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХУІІ сторіччя почали з'являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву “державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.

Початок формування наукових засад статистики слід пов'язувати з виникненням теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХУІІІ ст. були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія,Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган - Міжнародний статистичний інститут.

В Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К. Герман, К. Арсен'єв, А. Чупров, Ю. Янсон, Д. Журавський.

4. Статистика на Україні в радянські часи

Статистика в УРСР, як і в усьому СРСР, має особливий характер. Це система збирання, перевірки й розробки статистичних даних, що відображують перебіг виконання державних планів, зростання господарства й культури, добробуту населення, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки, наявність резервів для виконання планів, природних матеріальних ресурсів і резервів праці. Здійснення статистичної роботи належало до державної монополії. Статистика була тісно пов'язана (і цим вона відрізняється від статистики іншого світу) з системою державного планування, вона була відправною базою для нього і для управління народним господарством, була важливим засобом контролю та перевірки виконання планів. Статистика в СРСР ґрунтується на звітності, що її виготовляють усі органи, підприємства, установи та організації за встановленим порядком і у точно визначені терміни.

Типовим для радянської статистики (зокрема у 1930-50-их pp.) було фальшування. Так, у радянській системі звітності, як і взагалі в роботі радянського підприємства, трапляються випадки приписування продукції, окозамилювання, замовчування простоїв і штурмовщини, виробничого травматизму, прогулів і загалом промахів у керівництві підприємством. Все це відбивається у звітності (вона визначає успішність праці підприємства), а цим самим вона не відбиває справжнього стану на підприємствах і в економіці країни; звичайно, це стосується і статистики.

Строкатість цін в СРСР не сприяла розвиткові статистики; так звані незмінні ціни, якими оперувала радянська статистика, фактично не були такими, бо їх постійно доводилося корегувати, а то й встановлювати нові.

Часто статистичні дані за різні роки не можна порівнювати через зміни в методиці обліку. Недостовірними є індекси зростання реального доходу населення, роздрібної торгівлі й споживання, продуктивності праці, а частково й продукції промисловості та сільського господарства. Недостатньою, а часто фальшивою була національна статистика, яка зменшувала кількість неросіян, зокрема розпорошених; так була зменшена кількість українців, які жили поза межами УРСР.

Як правило в СРСР та УРСР статистика з пропагандистською метою тенденційно перебільшує все успішне та зменшує до мінімуму все негативне. Це стосується другорядних джерел і пропагандистських видань, як правило недостовірних.

В історії статистики в УРСР (та СРСР) можна виділити щонайменше три періоди: 1920-і pp., 1930 -1956 рр. і з 1956 р.. У 1920-их pp., коли ще в СРСР не було єдиного народногосподарського плану, статистична робота в СРСР була децентралізована. Керівним статистичним органом в УРСР було Центральне Статистичне Управління України (Ц.С.У.У.) з М. Авдієнком на чолі, яке користувалося чималою автономією як щодо планів статистичних досліджень, так і щодо статистичних публікацій. Основними статистичними виданнями на Україні були: «Статистика України», що виходила в 1921-1931 рр. в ряді серій з окремих розділів статистики (вийшло 209 випусків; це були як статистичні матеріали, так і самостійні монографії); «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази на місяць з 1921 по 1925 рр. (спершу російською, згодом українською мовою); «Радянський Статистик» у 1924-1929 pp.; «Статистична хроніка» з 1925 по 1929 рр. (вийшло 152 випуски); щоквартальник «Вісник статистики України» -- з 1928 по 1930 рр.; довідники-щорічники: «Народне господарство України» (1919, 1921, 1921 -- 22, 1924 -- 25) і статистичні щорічники «Україна» -- 1925-1929 рр. У 1924-1928 роках виходив щоквартальник «Фабрично-заводська промисловість України».

Статистика України того часу як джерело інформації про Україну і як наука була добре розвинена порівняно з іншими країнами. У двадцятих роках вперше опубліковано та опрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українських земель, які входили до УРСР. Тоді чимало статистичних даних, які стосувалися України, публікувало також Центральне Статистичне Управління СРСР (зокрема основні результати переписів населення -- частково 1920 р., міського - 1923 р. і загалом - 1926 р.); натомість детально їх опрацювало Ц.С. У.У. Статистичні матеріали публікували, крім Москви і Харкова, також деякі місцеві установи; для України важливими були публікації, що стосувалися Північного Кавказу (Ростов) і Криму (Симферополь). З установ, які, крім Ц.С.У.У., працювали в галузі статистики, потрібно згадати насамперед Українську АН, зокрема Демографічний Інститут (1934-1938 рр. Інститут демографічної і санітарної статистики), що під керівництвом визначного демографа М. Птухи видав 14 томів своїх праць.

Серед дослідників у галузі статистики в 1920-их pp. слід відзначити економістів-статистиків: К. Воблого, В. Косинського, Г. Кривченка, Й. Пасховера, Й. Шимановича та ін.; демографів (крім М. Птухи): Ю. Корчак-Чепурківського, Ю. Масютина, П. Пустохода, С. Томіліна, М. Трацевського, А. Хоменка та ін.; дослідників з математичної статистики: М. Кравчука і Є. Слуцького. З 1922 року щорічно відбувалися всеукраїнські статистичні

Новий етап у статистичній галузі на Україні почався у зв'язку з децентралізацією планування та управління народним господарством, розпочатою М. Хрущовим у 1956 р., коли з'явилася потреба в статистичній інформації. Майже всі статистичні управління деяких областей видають періодично статистичні довідники своєї території (завжди за схемою довідника «Народне господарство УРСР»). Чимало матеріалів, які стосуються України, публікує Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР у Москві, а також деякі Міністерства. Лише в них (також у статистичних довідниках «Народне господарство РСФСР» та в деяких регіональних виданнях) є матеріали щодо українських земель, які не входять до складу УРСР. Наслідки переписів населення (1959 і 1970 рр.) публікує лише Ц.С.У. при Раді Міністрів СРСР.

У тридцяті pоки на Україні не було жодного спеціалізованого періодичного видання із статистики. Тому статистичні матеріали друкувались у московському «Вестнике статистики» та київському журналі і збірниках «Економіка Радянської України», «Организация и планирование отраслей народного хозяйства», «Економіка та організація сільського господарства», «Економічна географія», «Історія народного господарства та економічної думки УРСР», «Демографічні дослідження» та ін. При Ц.С.У. працює науково-дослідний інститут, але про його роботу немає докладної інформації.

Висновки

Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.

В другій половині ХУІІ сторіччя почали з'являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву “державоведення”. Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін “статистика”.

Початок формування наукових засад статистики слід пов'язувати з виникненням теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б.Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХУІІ сторіччя були опубліковані праці так званої школи “політичної арифметики”. Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХУІІІ ст. були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.

У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія,Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган - Міжнародний статистичний інститут. Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічний та наукових засад.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про статистику».

2. Бек В.Л. Теорія статистики: навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002.

3. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Теорія статистики: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2001.

4. Захожай В.Б., Федорченко В.С. Правова статистика: Навчальний посібник - К.: МАУП, 2003.

5. Статистика: Конспект лекцій, Тернопіль, 2006 р.

6. Статистика: Підручник/ С.С. Герасименкота ін. - К.: КНЕУ, 2000.

7. Інтернет сайт Головного управління статистики у Київській області - www.oblstat.kiev.ua.

Размещено на Allbest.ru