Форми об’єднання підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Особливості діяльності картелів як форми об'єднання підприємств

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств"

3. Холдинг: сутність, необхідність та основи функціонування

4. Економічна ефективність спеціалізованих підприємств

Література

1. Особливості діяльності картелів як форми об'єднання підприємств

Картель -- це договірне об'єднання підприємств однієї галузі для різних напрямків спільної комерційної діяльності. Картельна угода може передбачати домовленості про ціни, особливості ринкового збуту, обсяги виробництва і реалізації продукції, асортимент і номенклатуру, обмін патентами, умови найму робочої сили та інше. Але передусім регулюванню підлягає збут готової продукції.

Слід відзначити, що угода стосовно створенню картелю не завжди може бути оформлена письмово. На практиці здебільшого картельні домовленості існують таємно, у вигляді секретних статей певної угоди, або в усній формі «джентльменських домовленостей». Фірми, які вступили в картельні угоди, зберігають за собою юридичну незалежність.

Картелі мають певні специфічні ознаки, до яких можливо віднести:

· договірний характер об'єднання; метою угоди є домовленість групи виробників по зменшенню або знищенню конкуренції між ними і отримання монопольного прибутку;

· спільна діяльність з реалізації продукції пов'язується в певній мірі і з її виробництвом;

· має місце система санкцій до порушників угоди.

Безумовно, у більшості країн антимонопольне законодавство забороняє картельні угоди, виключаючи окремі галузі, наприклад, сільське господарство. Як правило, законодавство забороняє картелі, пов'язані з фіксуванням цін, обмеженням виробництва продукції, поділом ринку, тобто узгоджені дії по обмеженню конкуренції. Однак заборона може бути знята до певних видів картелів:

· коли доля ринку незначна і не перевищує 5% виробництва продукту;

· існування картелю дозволяється за умови освоєння нового ринку збуту;

· дозволяється існувати картелям, які приносять користь економіці всієї країни, наприклад, сприяють науково-технічному прогресу.

У найбільш розвинутих країнах Західної Європи картелі поділяють на «бажані» і «шкідливі». В Америці картелі заборонені законом, а їх функції виконують спілки підприємців певної галузі.

У світовій практиці можна виокремити такі типи картелів:

- Грошовий картель -- встановлення уніфікованих цін поряд з рівними умовами постачання і оплати.

- Ціновий картель -- установлення продажної ціни товару.

- Виробничий картель -- установлення обсягу виробництва продукції (квоти).

- Кризовий картель -- при зменшенні попиту і збуту продукції для обмеження конкуренції.

- Закупівельний картель -- монопольна домовленість підприємств картелю про закупівлю сировини, матеріалів, товарів певного виду, сорту та інше з метою зниження закупівельних цін.

- Ділові картелі:

· Квотний картель -- виділення певному учаснику квоти на продаж продукції у відповідності до потужностей підприємства.

· Територіальний картель -- надання кожному учаснику території збуту, виключаючи взаємну конкуренцію.

· Патентний картель -- визначення напрямку спільного використання (невикористання) технічного винаходу.

Слід відзначити, що ефективність діяльності картелю визначається участю у цій формі інтеграції підприємств і компаній, заснованих виробником продукції та їх згода з політикою картелю в цілому. Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підприємств, що реалізують свою продукцію через спільну реалізаційну контору. При цьому ця контора організовується у формі торгової фірми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та інше), яка потім укладає угоду з учасниками синдикату про однакові умови збуту своєї продукції. Особливості такої форми інтеграції полягають у такому: обмеження членів синдикату в самостійній комерційній діяльності при збереженні інших функцій; централізація збуту готової продукції дозволяє обмежити внутрішню конкуренцію між учасниками синдикату; можливість організувати на базі існуючої збутової структури закупівлю сировини і матеріалів для учасників синдикату; відповідно до домовленості з партнерами збутовий орган може реалізовувати не всю, лише частку продукції учасників синдикату.

За сучасних умов синдикат як форма обмежень галузевого профілю вичерпує своє значення, замінюючись більш складними і гнучкими формами. Форма синдикату більше розповсюджена в галузях з масовою однорідною продукцією -- гірничо-видобувній, металургійній, хімічній.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств"

картель холдинговий спеціалізований підприємство

Загальні положення.

Це Положення (стандарт) визначає порядок відображення в обліку і звітності придбання інших підприємств, гудвілу, який виник при придбанні, злиття підприємств, а також розкриття інформації про об'єднання підприємств.

Норми цього Положення (стандарту) застосовують підприємства, організації та інші юридичні особи (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Це положення не застосовується до операцій щодо об'єднання підприємств, які перебувають під спільним контролем, і до обліку часток у спільних підприємствах.

Терміни, що використовуються в цьому Положенні (стандарті), мають таке значення:

Гудвіл - перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання.

Дата придбання - дата, на яку контроль за чистими активами і діяльністю підприємства, що купується, переходить до покупця. Дочірнє підприємство - підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Злиття - об'єднання підприємств (шляхом створення нової юридичної особи або приєднання підприємств до головного підприємства), в результаті якого власники (акціонери) підприємств, що об'єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об'єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків та вигод від об'єднання. При цьому жодна зі сторін не може бути визначена як покупець.

Ідентифіковані активи та зобов'язання - придбані активи та зобов'язання, які на дату придбання відповідають критеріям визнання статей балансу, встановлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс".

Контроль - вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності.

Материнське (холдингове) підприємство - підприємство, яке здійсює контроль дочірніх підприємств.

Немонетарні активи - всі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей. (Абзац десятий пункту 4 виключено на підставі Наказу Мінфіну № 989 від 10.12.2002).

Несприятливі контракти - контракти, у виконанні яких підприємство не зацікавлено внаслідок їх збитковості або інших причин та готове передати їх іншим підприємствам.

Негативний гудвіл - перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання.

Об'єднання підприємств - з'єднання окремих підприємств у результаті приєднання одного підприємства до іншого або внаслідок одержання контролю одним підприємством над чистими активами та діяльністю іншого підприємства.

Придбання - об'єднання підприємств, в результаті якого покупець набуває контроль над чистими активами та діяльністю інших підприємств в обмін на передачу активів, прийняття на себе зобов'язань або випуск акцій.

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними,зацікавленими та незалежними сторонами.

Частка меншості - частина чистого прибутку (збитку) та чистих активів дочірнього підприємства, яка не належить материнському підприємству (прямо або через інші дочірні підприємства).

Чисті активи - активи підприємства за вирахуванням його зобов'язань.

Облік придбання.

Якщо підприємство внаслідок придбання його чистих активів іншим підприємством (покупцем) ліквідується, то, починаючи з дати придбання, покупець відображає в балансі активи та зобов'язання придбаного підприємства та будь-який гудвіл, що виникає в результаті придбання. Гудвіл та/або негативний гудвіл відображаються за залишковою вартістю у вписуваному рядку Балансу 065 "Гудвіл" позитивною або від'ємною величиною. (Пункт 5 в редакції Наказу Мінфіну № 989 від 10.12.2002).

У разі придбання контрольного пакета акцій (капіталу) іншого підприємства покупець, починаючи з дати придбання, повинен відображати придбані акції (частку в капіталі) у складі фінансових інвестицій.

Придбання відображається в обліку за вартістю, яка є сумою сплачених грошових коштів або їх еквівалентів. Якщо придбання здійснюється шляхом передачі інших активів або прийняття на себе зобов'язання, то вартість дорівнює справедливій вартості (на дату придбання) активів або зобов'язань, наданих покупцем в обмін на контроль за чистими активами іншого підприємства, збільшеної на суму витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням.

Придбані покупцем ідентифіковані активи та зобов'язання визнаються окремо на дату придбання та відображаються за їх справедливою вартістю.

Якщо придбання здійснюється поетапно (наприклад, шляхом послідовного придбання акцій), то кожна операція відображається окремо за справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань, а вартість окремих інвестицій поетапно порівнюється з часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих активів і зобов'язань, які придбані на кожному етапі.

Первісна (балансова) вартість гудвілу зменшується щомісячним рівномірним нарахуванням амортизації протягом строку корисного його використання, але не більше 20 років.

Строк корисного використання гудвілу визначається з урахуванням:

а) прогнозованого строку діяльності підприємства;

б) нормативно-правових актів або контрактів, що впливають на строк корисного використання;

в) зміни попиту на продукцію (роботи, послуги) підприємства тощо.

Якщо гудвіл на кінець року не відповідає ознакам активу, то він списується з включенням залишкової вартості до витрат.

Якщо діяльність придбаного підприємства прогнозується із обчислюваними збитками в майбутньому, то вартість негативного гудвілу визнається доходом рівномірно протягом періоду утворення таких збитків. (Абзац перший пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну №15 від 28.01.2000).

Якщо діяльність придбаного підприємства прогнозується у майбутньому без збитків, то вартість негативного гудвілу визнається доходом:

а) у сумі, що не перевищує справедливої вартості придбаних немонетарних активів, - рівномірно протягом строку корисного використання (амортизації) придбаних необоротних активів, що залишився;

б) у сумі, що перевищує справедливу вартість придбаних немонетарних активів, - у періоді придбання. (Абзац п'ятий пункту 13 виключено на підставі Наказу Мінфіну № 989 від 10.12.2002).

Вартість негативного гудвілу на дату балансу відображається у статті "Інші необоротні активи" від'ємною величиною.

Облік злиття підприємств.

Витрати, пов'язані зі злиттям підприємств (реєстраційні, інформаційні, консультаційні тощо), визнаються витратами того періоду, протягом якого вони були здійснені.

Показники фінансової звітності підприємств, що об'єднуються, включаються до фінансової звітності об'єднаних підприємств за період, у якому відбувається злиття, і за попередній період.

Об'єднане підприємство відображає активи, зобов'язання та власний капітал об'єднаного підприємства за їх балансовою вартістю з урахуванням зміни облікової політики (якщо це відбулося).

Внутрішня заборгованість та результати операцій між об'єднаними підприємствами виключаються при складанні фінансової звітності об'єднаного підприємства.

Розкриття інформації про об'єднання підприємств.

У примітках до фінансової звітності за період, у якому відбулося об'єднання підприємств, вказуються:

18.1. Назва та загальна характеристика підприємств, що об'єдналися.

18.2. Дата об'єднання.

18.3. Інформація про закриття або продаж складової частини діяльності об'єднаних підприємств.

У примітках до фінансової звітності за період, у якому відбулося придбання підприємства (контрольного пакета акцій), наводиться інформація про:

19.1. Відсоток придбаних акцій з правом голосу.

19.2. Вартість придбання і опис активів або зобов'язань, що надаються або повинні бути надані покупцем у порядку оплати.

19.3. Характер і сума забезпечення реструктуризації та інших витрат на закриття підприємства, які виникають в результаті придбання і визнані на дату придбання.

У примітках до фінансової звітності також наводиться інформація про:

20.1. Строк корисного використання гудвілу (негативного гудвілу).

20.2. Обґрунтування періоду амортизації, якщо строк корисного використання гудвілу перевищує 20 років.

20.3 Звіряння вартості гудвілу (негативного гудвілу) на початок та кінець звітного періоду з висвітленням:

20.3.1. Первісної вартості та нарахованої суми амортизації (зносу) на початок та кінець звітного періоду.

20.3.2. Вартості гудвілу та негативного гудвілу, які виникли в результаті придбання та зараховані на баланс у звітному періоді. (Пункт 20.3.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну № 989 від 10.12.2002).

20.3.3. Суми амортизації гудвілу, нарахованої за звітний період.

20.3.4. Іншого списання вартості гудвілу (негативного гудвілу) у звітному періоді.

У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація про злиття підприємств:

21.1. Сума активів та зобов'язань, внесена кожним підприємством.

21.2. Види та кількість випущених акцій разом з часткою акцій, що мають право голосу, кожного підприємства, які були обмінені при злитті. Дохід (виручка) від реалізації, інші операційні доходи, надзвичайні доходи та чистий прибуток (збиток) кожного підприємства до дати злиття, які включені до фінансової звітності об'єднаного підприємства.

3. Холдинг: сутність, необхідність та основи функціонування

Однією з поширених структур, характерних для розвиненої ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система). Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними акціонерними товариствами, а з іншого -- характеризується особливостями, що породжують нові проблеми й труднощі, що не є характерними для окремих компаній.

Глобальна тенденція поширення холдингових компаній -- безпосередній наслідок розвитку великого інтегрованого підприємництва. Поява все більшої кількості різноманітних за характером діяльності юридичних осіб, що реалізують спільні стратегічні цілі того самого бізнесу, об'єктивно зумовлює потребу в організаційно-економічній координації. Без деякого керування неможливо досягти ефекту спільної діяльності. Отже, холдингова структура управління є однією з форм вирішення суперечності сучасного великого бізнесу між необхідністю розширення кількості його учасників і збереження рівня узгодженості дій різноманітних юридичних осіб відповідно до загальної стратегії кожного учасника такої структури. Цю обставину важливо мати на увазі, розглядаючи проблеми організаційного забезпечення становлення й розвитку холдингів.

Вимогою часу для суб'єктів господарювання стає оперативна активність, пов'язана зі стратегією розвитку, із фінансовою самостійністю, маркетинговою політикою і т. п., з іншого боку -- усе-таки потрібно мати єдиний центр загального управління. Світовий досвід підказує, що такою структурою може бути холдинг.

Нині холдинги функціонують практично у всіх найважливіших галузях господарства: у банківській справі, фінансовій сфері, торгівлі, промисловості, на транспорті тощо. Це не випадково, оскільки практика підтвердила, що холдингова форма організації фінансового капіталу є найбільш життєздатною, рухливою та ефективною.

Холдинг -- це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія, як правило, складається з головної (материнської), дочірніх та фірм-«онуків». Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані у вигляді товариств, у випадку банкрутства чи неплатоспроможності вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм підрозділів-«онуків».

Відповідно до чинного законодавства:

· холдингова компанія -- суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, суб'єктів господарювання;

· контрольний пакет акцій -- кількість акцій (пай, частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб'єктом господарювання;

· дочірнє підприємство -- суб'єкт господарювання, контроль ним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 %, приймає Антимонопольний комітет.

Відносини дочірнього підприємства з материнською фірмою базуються на спеціальних положеннях статуту, а також чинного законодавства. Дочірнє підприємство є самостійною фірмою, що має статут, розрахунковий і поточний рахунки та інші атрибути юридичної особи.

Холдингові компанії можуть створюватися за таких обставин:

коли їх засновують органи, уповноважені управляти державним майном, державні органи приватизації (самостійно або разом з іншими засновниками);

при перетворенні великих підприємств із виділенням з їхнього складу підрозділів як юридично самостійних (дочірніх) підприємств;

при об'єднанні пакетів акцій юридично самостійних підприємств;

при заснуванні нових суб'єктів господарювання.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній.

При формуванні холдингів принципове значення має питання про розмежування функцій між головною і дочірньою компаніями.

Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції:

визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);

контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;

централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;

здійснює кадрову політику групи;

здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;

провадить аудиторську діяльність.

Материнська компанія здійснює стратегічне управління за допомогою рекомендацій, розпоряджень і директив, а також беручи участь у наглядовій раді дочірніх компаній.

Тактичні питання діяльності компанії вирішують дочірні підприємства, які мають відповідну самостійність у прийнятті рішень, що стосуються їхньої оперативної діяльності.

У процесі діяльності холдингової компанії можливе збільшення її розмірів шляхом злиттів і поглинань. Поглинанням називається придбання одним підприємством контрольного пакета акцій іншого. Поглинаюча компанія при цьому визнається холдинговою, а та, що поглинається, -- її дочірнім підприємством.

Засновник холдингової компанії повинен одержати згоду антимонопольного (АМКУ) та інших (Мінекономіки України) державних органів на створення холдингової компанії. Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об'єднання в статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.

Придбавши певну компанію, покупець випускає привілейовані акції на суму вартості компанії, що поглинається, та передає їх власникам компанії. У процесі поглинання різних компаній можуть здійснюватися кілька випусків привілейованих акцій.

Щоб придбати компанію, капітал якої розпорошений серед багатьох акціонерів, потрібна більш складна процедура. Зокрема, може відбутися випуск нової партії звичайних акцій, що потім у визначеній пропорції обмінюються на акції компанії, що поглинається. Однак для цього необхідний складний переговорний процес, оскільки потрібно обміняти всі акції компанії. Такий процес називається stock-swapping. При злитті компаній утвориться нова компанія і, відповідно, старі акції заміняються на нові.

Холдингові компанії являють собою систему участі, за допомогою якої вони можуть підпорядковувати собі формально незалежні компанії, що володіють капіталами, які в багато разів переважають їх власний. Зовні діяльність холдингу виглядає лише як керування пакетом акцій і збирання дивідендів та доходів від біржових операцій. Насправді ж холдинги, захоплюючи контрольний пакет акцій якої-небудь компанії, дістають можливість призначати своїх людей у раду директорів та інші органи підконтрольної компанії.

Іноді холдинг у результаті керування активами шляхом купівлі, продажу прибуткових (неприбуткових) підприємств об'єднує абсолютно технологічно не пов'язані виробництва. Диверсифікований портфель холдингу в цьому випадку являє собою групу підрозділів, що належать одному власнику, але не пов'язані між собою технологічними зв'язками.

Синергетичний портфель холдингу, навпаки, являє собою групу підприємств, що належать одному власнику і стратегічно пов'язані між собою.

Оподатковування холдингового підприємства складається з податків материнської компанії та її дочірніх фірм. Для холдингових структур велике значення має оподатковування доходів, переведених від дочірніх фірм. До складу доходів материнського підприємства включаються доходи від пайової участі в діяльності інших підприємств, від здачі майна в оренду, доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать підприємству.

Прагнучи поліпшити свої фінансові результати шляхом зниження податків, холдингові компанії створюють офшорні компанії, зареєстровані в країнах зі сприятливим податковим режимом.

Основними перевагами функціонування холдингових структур є:

можливість створення замкнутих технологічних ланцюжків від видобутку сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;

більш гнучке реагування на коливання кон'юнктури;

економія на торгових, маркетингових та інших послугах;

використання переваг диверсифікованості виробництва;

єдина податкова та фінансово-кредитна політика;

можливість варіювання фінансовими й інвестиційними ресурсами;

послаблення фіскального тиску.

4. Економічна ефективність спеціалізованих підприємств

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств обумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передових технологічних процесів, найбільш досконалих методів організації виробництва, кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованих працівників.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівартості виробів, виготовлених на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах.

У зв'язку із цим суттєвою проблемою стає визначення оптимального розміру підприємства як бази для встановлення рівня його спеціалізації. Оптимальність розміру підприємства залежить від обраного критерію. Зазвичай під оптимальним розміром розуміють такий обсяг виробництва, за якого забезпечується повне завантаження потужностей, а середні витрати досягають свого мінімуму.

Як правило, усі економічні показники визначаються для мінімального розміру підприємства, за якого існує повне завантаження обладнання в умовах існуючого технологічного процесу. Оптимальний же розмір визначається зміною в кратну кількість разів відносно мінімального розміру. Як показав досвід конструювання й експлуатації автоматичних ліній та іншого високопродуктивного обладнання для багатосерійного й масового виробництва, економічні показники підприємства при цьому майже не змінюються.

Наприклад, підприємству для комплектації своєї продукції необхідно отримувати щозміни 4000 деталей. Підприємство-постачальник має п'ять одиниць обладнання, продуктивність кожної одиниці якого -- 500 деталей за зміну. Розраховано: щоб забезпечити безперебійне постачання продукції споживачам, необхідно мати один комплект обладнання в резерві.

Оптимальний розмір підприємства визначається за допомогою формули:

Q_o = , (2.1)

де Q₀ - оптимальна кількість обладнання;

N_n - потреба в продукції, шт.

N_р - продуктивність однієї одиниці обладнання, шт.

Q_o = =8 (шт). (2.2)

Отже, оптимальна кількість обладнання за даної потреби в продукції, тобто мінімальний розмір підприємства з врахуванням резерву -- 9 од.

Показник рівня спеціалізації К_с визначається так:

K_c = , (2.3)

де Q_c - обсяг випуску виробів або обсяг виконання комплексу одноразових операцій;

Q_o - мінімальний допустимий або оптимальний розмір виробництва виробів (операцій).

Для підприємства, яке випускає декілька виробів, рівень спеціалізації визначається коефіцієнтом спеціалізації по всіх виробах і питомою вагою кожного з них у загальному обсязі. Так само розраховується рівень спеціалізації і по об'єднанню.

Крім зазначених, використовуються й інші показники, наприклад: питома вага профілюючої (основної) продукції в загальному випуску підприємства; питома вага спеціалізованих підприємств у виготовленні певних виробів і напівфабрикатів; питома вага купованих комплектних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі виготовленої продукції тощо.

Для більш повної характеристики стану спеціалізації виробництва можна використовувати показники технічного й організаційного рівня виробництва: питому вагу автоматичного й спеціалізованого обладнання; питому вагу уніфікованих деталей, вузлів та інших напівфабрикатів; питому вагу поточно-масового виробництва в загальному обсязі випущеної продукції.

Умовно річну економію Е_у спеціалізації визначають за формулою:

E_y = , (2.4)

де С₁ і С₂ -- повна собівартість продукції відповідно до і після запровадження заходів щодо спеціалізації;

Т₁ і Т₂ -- транспортні витрати, пов'язані з доставкою готової продукції до і після спеціалізації;

В₂ -- плановий річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Загальний річний економічний ефект від проведення спеціалізації обчислюється таким чином:

Е_р = (С₁ + Т₁ + Е_н * К₁) - (С₂ + Т₂ + Е_н*К₂) * В₂, (2.5)

де Е_н -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К₁, К₂ -- питомі капіталовкладення відповідно до й після проведення спеціалізації;

В₂ -- фактичний річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Термін окупності капіталовкладень Т на проведення спеціалізації визначається за формулою:

Т = (2.6)

де К -- обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн.;

Ф -- вартість основних фондів, які виділяються після проведення спеціалізації і які можуть реалізовуватися або спрямовуватися на інші підприємства об'єднання.

Якщо капіталовкладення рівномірно розподіляються в часі або поточні витрати виробництва суттєво відрізняються впродовж проведених заходів, то при розрахунках загального річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасових витрат сії до поточного моменту:

dt = (1 + E)^t , (2.7)

де Е -- норматив приведення (0,1);

t -- кількість років від другого року запровадження спеціалізації до останнього року закінчення цієї роботи та отримання результатів.

Витрати й отримані результати до початку року множать на dt, а після початку розрахункового року -- ділять на цей коефіцієнт.

Література

1. Економіка і організація підприємств. / Навч. посібник для учнів та студентів / За ред.. М.Г. Тютюнника.

2. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств / навч. посібник. / За ред.. Л.М. Чепури.

Размещено на Allbest.ru

...