Розвиток європейської інтеграції в умовах глобалізації світової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток європейської інтеграції в умовах глобалізації світової економіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційного дослідження. Вибір теми й актуальність даного дослідження визначаються тим, що Європейський Союз до кінця ХХ століття перетворився в одне з найбільших у світі інтеграційних групувань, що суттєво впливає на розвиток економічних відносин не лише на регіональному, але й на глобальному рівні. Європейський Союз являє собою інтеграційне об'єднання ряду країн Європи, кількість членів якого внаслідок останнього розширення 1 січня 1995 р. зросла до 15. Вони демонструють найбільш масштабний і успішний приклад комплексної міждержавної інтеграції. Історія Європейського Союзу - це історія формування єдиного ринку.

Маастрихтська угода від 7 лютого 1992 р. започаткувала нову програму інтеграції, яка веде до перетворення ЄС в об'єднання наддержавного типу. Договір передбачає формування в рамках ЄС економічного та валютного союзу. Він розширює сферу його дії, підвищує роль Європейського парламенту, якому тепер підзвітна Комісія ЄС. Ці органи, а також Рада ЄС і Суд ЄС визнані загальними органами Союзу. Все це свідчить про те, що в Європейській економічній інтеграції відбуваються якісно нові процеси, які потребують всебічних наукових узагальнень.

Сучасний етап західноєвропейської інтеграції здійснюється в умовах бурхливого розгортання глобалізації економічних процесів, що потребує ґрунтовного аналізу їхнього суперечливого взаємовпливу та взаємозалежності.

Наближення меж Європейського Союзу безпосередньо до кордонів України актуалізує проблему її взаємовідносин з цим інтеграційним утворенням. Сам характер даного регіонального об'єднання, а також його значимість для розвитку європейських країн створює передумови для широкомасштабного співробітництва з ним України, пошуку форм економічної взаємодії.

Поступове включення України до загальноєвропейської економічної системи вимагає проведення послідовної політики адаптації її правової бази, економічних структур і всього господарського механізму до жорстких вимог, що їх пред'являє світова ринкова економіка. Формуючи нову економічну систему і виходячи на європейський і світовий ринки, Україна має намір розвивати взаємовигідні зовнішньоекономічні відносини в усьому їхньому різноманітті, взаємодіяти з Європейським Союзом на нових принципах, враховуючи особливості його інтеграційного розвитку та його політики поглиблення й розширення міждержавних відносин на континенті. Досягненню Україною стратегічної мети інтеграції в європейські структури покликане дослідження досвіду європейської економічної інтеграції та розробка на його основі комплексної національної програми зовнішньоекономічної діяльності на даному геостратегічному напрямі.

Активне використання найбільш ефективних, перевірених світовою практикою форм міжнародного співробітництва, широке залучення, поряд з вітчизняними, іноземних інвестицій дозволить Україні успішно вирішити внутрішні економічні проблеми і знайти відповідне її можливостям місце в загальноєвропейських і світових господарських зв'язках.

Найбільш широко проблема взаємодії глобалізації та регіональної економічної інтеграції висвітлена у дослідженнях західних авторів: Б. Баді, Ж.-П. Аллегрета, В. Андрефа, С. Гофмана, Б. Балашши, Ф. Рута, П. Кругмака.

Серед вітчизняних дослідників проблем міжнародної інтеграції та економічної глобалізації слід відзначити Пахомова Ю.М., Будкіна В.С., Белоруса О.Г., Губського Б.В., Макогона Ю.В., Соколенка С.І., Павленка Ю.В., Плотнікова О.В., Шниркова О.І., Новицького В.Є., Климка Г.Н., Румянцева А.П., Філіпенка А.С., Бураківського І.В., Лук'яненка Д.Г., Андрійчука В.Г., Пузанова І.І., Сіденка В.Р. та ін. В російських економічних джерелах проблема європейської інтеграції досліджувалась такими авторами як Буторіна О.В., Богомолов О.Т., Башкатова Т.А., Валова Т.Д., Муртазіна О., Борко Ю.Ф., Глухарев Л.У., Шишков Ю.В., Максимова М.М. та іншими.

Проте у взаємодії економічної глобалізації та міжнародної господарської інтеграції залишається ряд невисвітлених питань та окремих аспектів. Йдеться, зокрема, про різноспрямовану економічну природу даних явищ і процесів, особливості інституціональних структур, що функціонують. В обох підсистемах, механізми взаємодії і взаємообумовленності глобалізації та регіональної економічної інтеграції вищої стадії зрілості та ін.

Мета та завдання дослідження

Основною метою даної роботи є аналіз та теоретичне осмислення досвіду європейської економічної інтеграції з ціллю виявлення основних закономірностей та проблем її становлення і розвитку в умовах поглиблення глобалізації світової економіки.

Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність виконання наступних завдань:

проаналізувати специфічні соціальні, економічні та політичні умови, за яких виникає необхідність і складу реальної можливості економічної інтеграції;

охарактеризувати послідовність та наступність розвитку елементів механізму економічної інтеграції;

визначити головні параметри моделі європейської економічної інтеграції та окреслити основні тенденції її еволюції у зрілу систему;

виділити основні напрями впливу глобалізації на розвиток інституційної побудови та змісту європейської економічної інтеграції.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система міжнародних економічних відносин глобального і регіонального рівнів.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність світогосподарських звязків, що формують регіональне інтеграційне об'єднання Європейський союз у взаємодії з глобальними економічними відносинами.

Методологічна та теоретична основа дисертації. Дослідження побудовано на методології, яка включає в себе чотири рівні:

по-перше, емпіричний метод. Зокрема, було описано процес розвитку європейської інтеграції як в історичному плані, так і з точки зору логіки послідовного становлення форм економічного співробітництва. В роботі також систематизовано описуються тенденції розвитку конкретних форм і засобів державного регламентування зовнішньоторгової діяльності, а також становлення форм науково-технічної інтеграції;

по-друге, логіко-теоретичний метод. З його допомогою стало можливим виділення суттєвих складових процесу інтеграції, побачити анатомію цього процесу як взаємодію таких його елементів як суб'єкти (Наднаціональні інституції Європейського союзу, національні держави, регіони). З допомогою методу синтезу зроблено висновок про те, що кожна наступна форма інтеграції не витісняє попередню, а нашаровує її зверху;

по-третє, причинно-логічний метод. Як сама економічна інтеграція, так і конкретні форми її реалізації нами розглядується насамперед з точки зору їх причинної зумовленості, виділяються та аналізуються чинники, що впливають на їх дію, та можливі наслідки за певної їх взаємодії. Цей рівень дозволяє побудувати внутрішній механізм європейської економічної інтеграції та виділити основні тенденції в еволюції його складових;

по-четверте, абстрактно-теоретичний метод (сходження від абстрактного до конкретного). Саме з допомогою цього методу стає можливим виявлення закономірностей економічної інтеграції, як послідовне сходження від простих до складних її форм, комплексність та повнота заходів по її впровадженню. Цей рівень дослідження допомагає побачити процеси інтеграції як суперечливі й неоднозначні, як багатогранні й багатовимірні. Застосування тут діалектичного підходу дозволяє побачити рушійну силу економічної інтеграції, механізм та напрямки її розвитку.

В роботі також використані методи спеціальних наук.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному:

здійснено класифікацію головних макроекономічних індикаторів європейської економічної інтеграції стосовно умов, що формуються під зростаючим впливом глобалізації світових господарських процесів;

обґрунтовано положення про глобальну й регіональну економічну рівновагу та відповідні пропорції, які відображують співвідношення між ними;

визначені структурні елементи механізму взаємодії і взаємовпливу глобалізації та регіональної економічної інтеграції;

доведено, що створення європейського економічного і валютного союзу веде до формування другого світового центру регулювання валютних фінансових відносин і під час світової фінансової кризи не вимагає посилення ролі і значення загальносвітовихз інституцій, що виступають кредиторами останньої інстанції (last resort);

розвинуто концепцію порівняльних і конкурентних переваг в контексті формування олігополістичної конкуренції у відносно замкнутих інтеграційних угрупуваннях, що ускладнює процес проникнення на такі ринки товарів і послуг країн-нечленів об'єднання, і, зокрема, України;

доведено, що з переходом до спільної валюти і втіленням в життя політики конвергенції завершується трансформація внутрішніх ринків країн-інтегрантів у єдиний європейський ринок;

сформульовано якісні і кількісні критерії, які показують, що перехід Європейського союзу до спільної валюти та поява регіонів як активного суб'єкта інтеграції стало свідченням завершення побудови п'ятирівневої системи європейської економічної інтеграції, яка має властивості самовідтворюючого суспільного організму;

показано європейську економічну інтеграцію як відкриту систему, яка під тиском процесу глобалізації поповнюється новими країнами-членами, цим самим створюючи можливості використання екстенсивних чинників для економічного зростання інтеграційного утворення;

досліджено, що розгортання науково-технічної глобалізації в умовах жорсткої світової конкуренції змушує країни Європейського союзу удосконалювати форми та методи науково-технічного співробітництва з метою використання інтенсивних чинників економічного зростання інтеграційного об'єднання.

Практичне значення роботи. Отримані наукові результати та висновки, зокрема, стосовно створення необхідних та достатніх внутрішніх передумов та про можливість входження держави у розвинуте інтеграційне утворення лише через послідовне пристосування внутрішнього ринку до рівня вимог спільного європейського ринку, переходячи від простих до складних форм взаємодії, можуть бути використані при розробці стратегії й тактики входження України до Європейського союзу, або до інших інтеграційних утворень.

Знання виділених у роботі закономірностей розвитку системи економічної інтеграції в умовах глобалізації допомагає ефективно здійснювати принципи оптимального використання ресурсів необхідних для зовнішньоекономічної діяльності.

Окремі аспекти дисертації впроваджені при викладанні навчальних курсів, що пов'язані з вивченням міжнародних економічних відносин та проблем підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри міжнародні економічні відносини Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.

Його положення та основні теоретичні висновки були апробовані автором в ході виконання кафедрою бюджетної теми №97134 комплексної програми Київського університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності» на 1997-2000 роки. Вони доповідалися на: міжнародних науково-теоретичних конференціях «Міжнародний бізнес: теорія та українська практика» (1996 р., м. Київ) і «Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)» (1998 р., м. Київ); Всеукраїнській конференції «Науково-практичні проблеми інвестиційної політики держави» (1997 р., м. Київ). міжнародному науковому сімпозіумові «Економічна теорія в ХХ столітті: історія і тенденції розвитку на зламі епох» (1997 р., м. Київ).

Крім того, тема, напрямки та окремі результати дослідження пройшли апробацію під час участі автора в 22-у і 23-у міжнародних наукових симпозіумах в університеті м. Сант-Галлен (Швейцарія) «Beyond 1992» (1992 р.) і «Mobilizing Corporate Energies» (1993 р.), а також написанні та захисту в 1995 р. магістерської дисертації на тему «Європейська інтеграція» в політехнічному інституті і державному університеті Вірджінії (США).

Публікації. Зміст дисертаційної роботи відображено у чотирьох основних статтях (2,1 д.а.).

Мета і завдання дослідження, а також логіка наукового пошуку визначили структуру роботи. Вона складається із вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків та списку використаної літератури (207 сторінок).

Основний зміст роботи

політичний інтеграція економічний європейський

У «Вступі» обґрунтовується актуальність обраної теми, проаналізовано ступінь її розроблення в науковій літературі, дається теоретична та методологічна основа дослідження, формулюється мета, основні завдання і новизна дослідження.

У першому розділі «досліджено природу та основні форми прояву процесів глобалізації у світовій економіці. Вона постає насамперед як спонтанний процес переплетення світогосподарських зв'язків між суб'єктами господарювання, у формах взаємовпливів економічних центрів світу та взаємопроникнень локальних технологічних, національно-культурних і господарських процесів. Зростання масштабів та ускладнення світових господарських зв'язків перетворює світове господарство у функціонально взаємопов'язану цілісну систему. Цей процес глибокої трансформації раніше біполярної структури геополітичного простору у систему багатополюсного світу набув в економічній літературі назви «глобалізація». Сьогодні термін «глобалізація» виражає нову систему координат сучасного світу, в якій можна уникнути конфронтаційних відносини, антагоністичного протиборства двох світів, але, саме внаслідок цього у сучасній світовій економіці стала проявлятися конкуренція між учорашніми спільниками.

Проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що глобалізація світової економіки має низку взаємопов'язаних проявів: по-перше, на продуктовому рівні - у випадку поширення стандартних товарів на світовому ринку; по-друге, виникнення на мікроекономічному рівні господарських організмів, які своїм функціонуванням виходять за межі національних кордонів; по-третє, перетворення держави під дією попередніх проявів глобалізації в активного учасника регулювання світових макроекономічних процесів; по-четверте, взаємне проникнення неурядових, локальних, національних та міжнародних суспільних процесів і виникнення на цій основі інтеграційних утворень.

За своїм характером процес глобалізації постає як ситуаційне розгортання горизонтальних зв'язків. Складна система горизонтальних формально рівноправних відносин між країнами світу поділена на багатополюсні сектори світової економіки відповідно матеріальних, товарних, фінансових та ін. потоків. Структури, що утворені глобалізацією, якісно відрізняються від вертикально-ієрархічних структур, що панували в доінтеграційний період.

За нових умов панування горизонтально-рівноправних відносин складаються нові спільні цінності (права людини, екологічна безпека, економічна стабільність тощо) та інтереси, на основі яких складаються глобальні цілі діяльності світового співтовариства.

За своїми наслідками глобалізація є суперечливим і неоднозначним процесом. З одного боку, вона розкриває перспективи для співробітництва і втягує країни світу до активного використання досягнень світової цивілізації.

З іншого боку, глобалізація світової економіки прискорює технічну, економічну, правову, суспільну трансформацію, що ставить перед країнами світу складні проблеми адаптації до цього динамічного процесу суспільно-економічної модернізації. Останнє безпосередньо залежить від роботи урядових чинників - насамперед від уміння організувати «національний капіталізм».

Сучасний процес глобалізації світового господарства у порівнянні з 80-ми роками має якісно нові риси:

по-перше, після розпаду СРСР у світовій економічній системі все більша кількість країн жорстко включені до системи світогосподарських зв'язків;

по-друге, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та міжнародних розрахунків охоплює значну більшість країн;

по-третє, все ширше використовуються єдині для всіх країн стандарти на технологію, забруднення навколишнього середовища, діяльність фінансових інститутів, бухгалтерську звітність, національну статистику та ін. Ці стандарти поширюються на освіту та культуру;

по-четверте, через організації (МВФ, ВТО та ін.) впроваджуються однакові критерії макроекономічної політики, відбуваються уніфікація вимог до податкової політики, до політики у галузі зайнятості та ін.

За нових умов відсутності конфронтаційного протистояння двох світів у процесі глобалізації проглядаються дві тенденції. З одного боку, у світовій економіці відбувається посилення позицій США:

США нав'язує свої стандарти в усіх галузях: від правил запозичень на фінансових ринках до кінобізнесу та освіти (так, наприклад, диплом американських університетів - головний критерій прийому на роботу в ТНК і міжнародні організації);

американці з випередженням проводять новий етап структурної перебудови, витрачаючи гроші на освіту, науку, інформатику, технологію майбутнього, що приводить до зростання залежності від США решти частини світу;

США - лідер на головних напрямках науки. Причому позиції США у світовій науці швидше за все ще дужче зміцняться, зокрема за рахунок залучення до країни закордонної наукової еліти, використання дослідницького потенціалу закордонних філіалів американських корпорацій, програм міжнародного науково-технічного співробітництва.

З іншого боку, формується економічний поліцентризм, концентрованим вираженням якого є мегарегіональна економічна інтеграція, що служить одним із потужних засобів протистояння впливу США на світові ринки.

Як регульований процес використання умов глобалізації для цілеспрямованого вироблення міжнародних форм господарювання, економічна інтеграція стала засобом організації економічного впорядкування процесу глобалізації на мегарегіональному рівні на основі використання переваг світового поділу праці. Такий погляд на природу та основне завдання економічної інтеграції суттєво відрізняється від поглядів на ці аспекти інтеграції, що вже устоялися у вітчизняній літературі. Так у підручнику «Міжнародні економічні відносини» (-К.: Либідь, 1992, с. 212-215) один із авторів - П.О. Порошенко вважає, що «продуктивні сили неминуче набувають інтернаціонального характеру», а останній знаходить свій розвиток і форму прояву у «міжнародній економічній інтеграції». Тут автор виділяє низку об'єктивних та суб'єктивних передумов інтеграційних процесів. До них він відносить: 1) сучасну науково-технічну революцію; 2) соціально-економічну однорідність національних господарств; 3) високі та близькі рівні економічного розвитку країн; 4) тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва груп країн; 5) цілеспрямована діяльність соціальних груп та класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн, щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Виділені автором «передумови», звісно, мають відношення до інтеграції, але вони не можуть бути достатніми, бо звертають увагу лише на історико-етичний її зріз і не враховують ні природи цього явища, ні його цільової зорієнтованості, ні тих економічних умов, за яких така інтеграція стає взаємовигідною.

Головна мета економічної інтеграції - спираючись на створений спільний ринок максимально активізувати економічні зв'язки країн мегарегіону із світовим ринком на рівноправній і взаємовигідній основі.

Якщо необхідні передумови забезпечуються процесами глобалізації, то достатні умови для міжнародної інтеграції забезпечується економічним станом зорієнтованих на неї країн. Аналіз світового досвіду економічної інтеграції і, зокрема, досвід європейської економічної інтеграції показує, що для успішної реалізації процесу економічної інтеграції необхідна ще присутність «достатніх» економічних та суспільно-політичних передумов:

- наявність у країнах-учасницях економічної інтеграції достатньо розвинених внутрішніх ринків;

- дія тенденції до піднесення економік країн-учасниць;

- зорієнтованість інтеграційних зв'язків на підтримання відкритого, рівноправного та взаємовигідного партнерства;

- знаходження при владі у країнах-партнерах однотипних демократичних режимів.

Виділення внутрішнього ринку як передумови економічної інтеграції повністю суперечить існуючим серед економістів поглядам на співвідношення цих явищ. Наприклад, в газеті «День» (№45 від 12 березня 1999 р., с. 4) у статті «Чи стане Україна конфронтаційною державою?» автор - д.е.н. О.В. Плотніков - оцінює проголошену Президентом України на з'їзді УСПП «зміну моделі» з орієнтацією на внутрішній ринок, як перехід на шлях «замкненої економіки». Отже, в автора виходить - або «відкрита економіка», або «внутрішній ринок». Тобто робиться їх взаємовиключення. Досвід же країн європейської економічної інтеграції свідчить про протилежне: ці країни входили в інтеграційні зв'язки не просто окремими фірмами, а своїми внутрішніми ринками. Якщо країна спробує «зінтегруватися» без повноцінного внутрішнього ринку, то її економічний потенціал буде просто поглиненим «інтеграційним» імпортом, як це сьогодні ми бачимо в Україні.

За відсутності однієї з названих достатніх передумов діє процес дезінтеграції. За історичних обставин, які склалися у Радянському Союзі на початок 90-х років, були відсутні всі названі достатні умови, що неминуче призвело до дезінтеграції як економічної, так і політичної систем.

Наступний висновок, що дає досвід європейської економічної інтеграції, пов'язаний з визначенням послідовності розвитку форм економічної інтеграції. В економічній літературі називаються як початкова така форма, - вільна торгівля. Наступною формою економічної інтеграції називається митний союз. Складнішою, але неминучою формою стає платіжний союз. Завершальною формою економічної інтеграції стає спільний ринок, який набув організаційного оформлення у вигляді Європейського союзу.

Досвід європейської економічної інтеграції свідчить, що еволюція її форм відбувається лише від простих форм до складних, а не навпаки, як це уявляється деяким дослідникам та політикам в країнах СНД. Саме завдяки такому послідовному нашаровуванню кожної наступної складнішої форми співробітництва на попередню простішу вибудовується якісно новий економічний організм, що розширює можливості у забезпеченні рівноправних та взаємовигідних партнерських відносин.

Відзначаючи політичне співробітництво, взаємне політичне довір'я держав у процесі становлення інтеграційного об'єднання, необхідно виділити зв'язок процесів економічного і політичного зближення, за якого кожній новій стадії економічного зближення відповідає і нова віха в зближенні політичному. Більше того: перехід від однієї стадії економічного зближення до іншої просто неможливий без політичного зближення між країнами-членами відповідного об'єднання. При цьому важливо підкреслити, що вказане зближення виражається не в разових політичних контактах, а в формуванні стійкої геополітичної спільності між групами держав зі схожими геополітичними цілями та інтересами.

Механізм організації та функціонування економічного співробітництва вибудовується з допомогою інституційно-організаційних інструментаріїв.

У другому розділі досліджено процеси дозрівання економічної інтеграції як завершеної системи. Вивчення внутрішніх процесів перетворення внутрішніх ринків країн-учасниць європейської економічної інтеграції у спільний ринок та окреслення кола його основних суб'єктів дає змогу побудувати принципову модель сучасної економічної інтеграції, яка включає п'ять рівнів співробітництва:

перший рівень - рушійний, який в найбільшій мірі підпорядковує свої дії вимогам глобалізації - це мікрорівень. Основними його суб'єктами виступають фірми, корпорації та транснаціональні корпорації - самі активні учасники процесу глобалізації. Їх суспільна зорієнтованість полягає в тому, щоб шляхом підприємницької діяльності досягти власної вигоди через задоволення своїми послугами суспільно-необхідних потреб;

другий рівень - мезорегіональний. Мезорегіони виокремлюється під дією особливих природно-кліматичних, географічних чи етно-історичних умов, які вимагають пристосування до себе існуючого ринкового середовища. Саме зростання ролі неекономічних регіональних чинників у забезпеченні в сучасних умовах успіху у підприємницькій діяльності породжує цілу систему суперечностей, які склалися у Європейському союзі;

третій рівень - національно-державний. В недалекому минулому єдиний регулюючий та координуючий центр економічного розвитку країн періоду розквіту індустріалізації. Якісні зрушення, які відбуваються в економічних системах розвинутих ринкових держав, вимагають відмови від такої монополії Тому в сучасних умовах іде перерозподіл регулюючих функцій між державами, як суб'єктами економічної інтеграції. Завдяки йому за державою залишається великий та важливий обсяг робіт, який не свідчить про її «відмирання»;

четвертий рівень - мегарегіональний. Наднаціональне суспільно-інтеграційне утворення, що дозволяє розв'язувати проблеми виробничої кооперації, ринків виробничих та фінансових ресурсів, а також готової продукції на міждержавному рівні на визначених в міждержавних договорах умовах та на окресленій в них території;

п'ятий рівень - світовий. Саме на цьому рівні знаходить своє остаточне економічне підтвердження інтеграційне утворення: завдяки своєму вдалому включенню у світовий поділ праці та вигідній конкурентній позиції.

Таким чином, процес економічної інтеграції відбувається на достатньо ефективному рівні завдяки органічній взаємодії всіх виділених рівнів, в якій кожний з них відіграє свої ніким не замінимі функції. Свій завершений вигляд описана модель економічної інтеграції набуде зі створенням валютного союзу. Саме завдяки останньому єдиний економічний інтеграційний простір набуде рис спільного ринку з характерними йому цільністю, самовідтворюваністю та належною динамічностю.

Складність та неоднозначність розвитку механізму європейської інтеграції супроводжується неадекватним відображенням його властивостей у науковій та публіцистичній літературі, а також у поглядах політиків та економістів. Така «неадекватність» виражається насамперед у абсолютному протиставленні таких суб'єктів інтеграції, як наднаціональні й регіональні утворення - з одного боку, та національні держави - з іншого. За логікою такого протиставлення виходить, що розвиток наднаціональних та регіональних утворень відбувається за рахунок «відмирання» функцій національної держави. Практика ж розвитку європейської економічної інтеграції свідчить про протилежне - саме активна інтеграційна діяльність національних держав забезпечує поступальний розвиток економічної інтеграції через удосконалення діяльності всіх її суб'єктів: підприємницьких структур, регіональних й наднаціональних утворень і самих національних держав. Зокрема, проведений аналіз практики регулювання зовнішньої торгівлі, а також підтримання зовнішньоторгового режиму відносно інших країн показав велику роль держави в цих процесах. Єдині правила регламентування зовнішньоторгового режиму за диференційованими по країнах-членах ЄС митних тарифах створює цільну й одночасно гнучку систему управління зовнішньою торгівлею. Звідси зроблено висновок, що національна держава у складі Європейського Союзу відіграє активну регулюючу роль, практично перетворившись у виконавчий орган ЄС. Тому ні про яке «відмирання» функцій національної держави не може бути й мови. Вище наведені фактичні дані свідчать лише про зміщення (чи там - перерозподіл) у її функціях, а не про їх «відмирання».

Отже, західноєвропейська інтеграція являє собою синтез підприємницького, регіонального, державного та наднаціонального регулювання. За цих умов національні держави залишаються базовими суб'єктами міжнародних відносин і національного регулювання, але певні їх функції модифікувалися - переорієнтувалися на міждержавні стосунки. Через державні сфери регулювання формуються інститути і органи Союзу, що складають основну ланку в побудові моделі управління економічної інтеграції. Наступним складовим елементом моделі є регіональні утворення.

Такої структури й розвитку функцій управління вимагають складність та масштабність процесів глобалізації. Потреба пристосування системи управління інтеграційним утворенням до рівня та масштабності процесів глобалізації викликається тим, що управляти ними саморегулюючий ринок вільної конкуренції уже неспроможний.

Ув'язати європейське інтеграційне утворення в єдине органічне ціле покликаний Європейський валютний союз, що побудований на спільній грошовій одиниці. Створення валютного союзу у Європі завершує інституційну розбудову європейської економічної інтеграції та створення організаційних передумов перетворення її в органічно цільну завершену систему. Саме дотримання параметрів фінансової конвергенції та проведення спільної грошово-кредитної, податкової та бюджетної політики стимулює країни-учасниці Європейського союзу проводити заходи з підвищення ефективності господарювання та належного соціального розвитку, тобто - до остаточної трансформації національних внутрішніх ринків у спільний внутрішній ринок.

Нова спільна валюта стала необхідною передумовою для підвищення конкурентоспроможності європейського інтеграційного утворення. Вона сприятиме встановленню політичної рівноваги не тільки в регіоні, але й у світі, а також надасть нових можливостей для інвестування, економічного зростання і зайнятості. Закінчення формування ЄВС є найбільш важливим проектом реформування Європи у найближчі роки, бо ефективна діяльність фінансово-кредитних інститутів має велике значення для успішного завершення цього процесу.

Отже, з переходом на спільну валюту модель європейської інтеграції набуває своєї завершеності, а реальна система економічної інтеграції набуває властивості самовідтворення й самоудосконалення.

У третьому розділі досліджуються основні напрямки якісного та кількісного удосконалення європейської економічної інтеграції, що викликається науково-технічною глобалізацією. Якісний розвиток європейської економічної інтеграції відбувається насамперед у напрямку інституційного удосконалення, виникнення нових форм та способів науково-технологічного співробітництва між країнами-учасниками. Все це знаходять своє концентроване вираження у науково-технічній інтеграції.

Закони економічного розвитку є суперечливими за своєю суттю і за механізмом здійснення, тому завжди потребують тих резервів, які дають кількісні зміни в економічній системі. Такі кількісні зміни відбуваються у вигляді збільшення учасників європейської економічної інтеграції.

Розвиток європейської економічної інтеграції відбувається у трьох наступних напрямках:

по-перше, побудова міждержавних інституціональних утворень;

по-друге, удосконалення змісту та об'єкту інтеграційної діяльності під тиском глобалізації у галузі науково-технічного співробітництва;

по-третє, територіальне розширення за рахунок збільшення учасників економічної інтеграції. Таке розширення дозволяє використати резерви екстенсивного розвитку, а також доповнити існуючий виробничий комплекс з відносно меншими фінансовими ресурсами.

Отже, сучасний розвиток європейської економічної інтеграції відбувається як в якісних, так і кількісних параметрах. Якісні зміни в організації європейського співробітництва, в складі продуктивних сил зінтегрованих країн, а також у вироблюваній продукції та послугах в найбільш концентрованому вигляді виражаються в науково-технічній інтеграції. Саме на її основі виробничий потенціал Європейського союзу перетворюється в динамічний комплекс високотехнологічних галузей.

Кількісні зміни забезпечуються приєднанням до Європейського союзу нових членів з числа ринкових та постсоціалістичних країн. Звичайно, таке приєднання потенційне як позитивними, так і негативними наслідками. Причому, у своїй більшості, негативні наслідки носять короткотривалий характер, який покривається позитивними довготривалими наслідками, проте останні потребують значних вкладень як праці, так і капіталу, а також масштабних організаційних перетворень.

Приєднання Східноєвропейських держав до Європейського Союзу, з одного боку - створює передумови для ширшого використання Європейським союзом екстенсивних чинників розвитку, а з іншого боку, перехід на його торгово-політичний режим робить вільним доступ східноєвропейських товарів та послуг до спільного європейського ринку. Це, безумовно, дасть позитивні економічні наслідки. Адже зниження національних митних тарифів у тих країнах, що приєднуються, до рівня митного тарифу ЄС, неминуче приведе до зниження цін на товари вітчизняного виробництва, а значить підвищить їх конкурентноздатність.

В цілому кількісний приріст нових членів Європейського союзу, з одного боку, викликає потребу у нарощуванні наднаціонального бюрократичного апарату зі всіма негативними наслідками, а з іншого боку - він допомагає встановити єдине і передбачуване регулювання транзиту, європейські стандарти, способи, засоби та форми платежів та інші важливі елементи ринку. Все це, безумовно, сприятиме інтенсифікації ринкових перетворень у національних економіках нових членів європейської інтеграції, а також їх прилученню до ефективного використання процесів глобалізації. Тобто, розширення кола учасників економічної інтеграції є суперечливим за своїм змістом.

Перспективність і орієнтованість на рівноправність та взаємну вигоду партнерів по інтеграції відкриває для України перспективу для зближення до неї з наступним входженням до цього спільного поля ефективного використання процесу глобалізації для економічного зростання.

Виділені шляхи розвитку європейської економічної інтеграції є тими необхідними напрямками прикладення зусиль України у справі приєднання до спільного європейського ринку. З одного боку, спостерігається технічне й технологічне відставання України від «стандартів» Європейського союзу, а з іншого - наявність в неї кадрового наукового та інженерного потенціалу робить актуальною та можливою участь України в європейській науково-технічній інтеграції на рівні взаємовигідних партнерських зв'язків.

Тобто, створення в Україні розвиненого внутрішнього ринку та досягнення тенденції до економічного зростання зробить реальним її приєднання до інтеграційних утворень на правах асоціативного члена. Розширення науково-технічного співробітництва з країнами-членами європейської інтеграції, підтягнення внутрішніх економічних показників до рівня європейських стандартів - це основні напрямки в діяльності урядових та ділових кіл України у справі розвитку економічного потенціалу країни, його переорієнтації на задоволення потреб населення та підняття його життєвого рівня.

Таким чином, процеси проникнення в Україну процесу глобалізації світової економіки обумовлюють необхідність її входження до Європейського союзу. Лише за такої умови українське підприємництво зможе стати рівноправним партнером на світовому ринку. Входження України до ЄС допоможе вийти на світові правові, економічні, технічні та технологічні стандарти, без яких неможливо підтримувати взаємовигідні економічні стосунки.

Роботи, які були опубліковані за результатами дослідження

Analysis of economic causes of european integration. // Зб. наукових праць «Актуальні проблеми міжнародних відносин». Вип. 2, част. ІІ. - К., 1996, с. 15-20 (0,5 д.а.).

Філіпенко А.С., Кредисов О.А. Середовище в міжнародному бізнесі. // Вісник Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Вип. 6. - К.: Вид. Поліграф.центр «Київський університет», 1997, с. 127-133 (0,5 д.а.).

Проблеми становлення Європейського валютного союзу. // Зб. наукових праць «Актуальні проблеми міжнародних відносин». Вип.7, част. ІІІ. - К., 1998, с. 138-148 (0,6 д.а.).

Размещено на Allbest.ru