Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самостійна робота

Тема. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності

1. Суспільний поділ праці та структура продуктивних сил

Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс, земля і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці -- розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство. Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва. Суспільний поділ праці може бути класифікований за верти-кальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями народногосподарської структури сус-пільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти гос-подарського життя - підприємства та підприємці. Це рівень безпо-середнього виробництва чи одиничний рівень суспільного поділу праці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об'єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні суспільного поділу праці окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організації в масштабах народного господарст-ва. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури.

Основними організаційно-економічними формами реалізації, суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його коопера-ція, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внут-рішних зв'язків. Розрізняють спеціалізацію галузей (в тому числі й народногосподарських) і спеціалізацію підприємств. На загальні ви-робничі результати найбільше впливає внутрішньогосподарська спеціалізація, яка розщеплює процес виробництва кінцевої про-дукції підприємства на технологічні операції, організує роботу цехів, дільниць, бригад та безпосередньо робітників.

Спеціалізація промислового виробництва має предметні, поде-тальні та технологічні різновиди, використання яких в різних галу-зях має певні особливості. В основу спеціалізації покладено відок-ремлення певних виробничих процесів та їхніх стадій.

Кооперація - це відносини зв'язку окремих виробників, \у. обміну різними видами діяльності'та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов'язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Залежно від рівня суспільного поділу праці та пануючої форми економічних зв'язків кооперація виробників набуває тієї чи іншої конкретної форми. На одиничному рівні, тобто на рівні окремих склад-них виробництв, кооперація має характер сталих прямих зв'язків між підрозділами підприємства. Кооперативні зв'язки між підприємствами здебільшого набувають форми товарних потоків, коли на основі ринко-вих розрахунків здійснюється обмін продукцією. Залежно від різнови-дів спеціалізації підприємств формуються й певні ознаки їх коопера-ції. Найпоширенішими сучасними формами останньої є: технологічне або стадійне кооперування (обмін напівфабрикатами чи виконання окремих технологічних стадій процесу виготовлення кінцевого про-дукту); подетальне кооперування; агрегатне кооперування.

Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма суспільного поділу праці виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної коопе-рації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагро-мадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне викорис-тання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, ство-рення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багатопрофільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. В першому випадку критерієм поділу є форма кін-цевого результату виробничого процесу. Якщо споживна вартість, що створюється у виробничому процесі, втілюється в матеріально-му продукті (товарі), то має місце матеріальне виробництво. Якщо ж результатом виробництва є задоволення нематеріальних (куль-турних, освітніх, духовних та ін.) потреб або певні послуги, тоді виробництво має нематеріальний характер. Ознакою останнього часто є збіг у часі процесу виробництва і споживання послуг.

Щодо сфер розумової і фізичної праці, то тут принципово ро-зрізняються характер праці та використання знарядь праці. Для розумової праці характерними є продукування ідей і нових знань, передача досвіду, реалізація контролюючих, регулюючих і органі-заційних функцій трудівника тощо. Фізична праця завжди пов'яза-на із застосуванням енергії м'язів людини чи безпосередньою участю працівника в технологічних процесах.

Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка. Окрім вже згадуваного галузевого існує терито-ріальний поділ праці, який визначає виробничу спеціалізацію тих чи інших регіонів, географічних місцевостей чи адміністративних районів. На основі відповідної сировинної та переробної бази, ста-лих кооперативних зв'язків і наявності кваліфікованої робочої сили, а також сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнахо-дження розвиваються виробничі комплекси, що визначають еко-номічне становище району чи навіть цілої країни.

2. Національні моделі змішаної економіки

Основними ланками німецької моделі «змішаної економіки» стала економічна влада (а не власність) і суспільний контроль над нею. Саме вони були об'єктом реформування. Формування «економічної демократії» трактувалось як:

-- створення альтернативної щодо капіталу влади;

-- поділ відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні;

-- оприлюднення прийнятих рішень як в межах підприємства на державному рівні;

-- створення системи самоконтролю;

-- запобігання зловживанням економічною владою.

Новий лад мав увібрати все краще, що дав національний історичний досвід: за економічною базою, системою власності -- капіталізм, за морально-духовними та інституціональними принципами -- соціалізм.

За капіталізмом закріплювалась функція забезпечення ефективного розвитку економіки, економічного зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соціальної справедливості і якості життя, коли задоволення вимог соціалістичного сектора гарантується і контролюється державою.

Для ФРН не характерна націоналізація, «змішана економіка» будується на поєднанні трьох форм власності, трьох секторів і трьох типів підприємств:

-- приватна власність, приватний сектор, приватні підприємства;

-- державна власність, державний сектор, державні підпри-ємства;

-- суспільна (загальнонародна) власність, суспільний сектор, підприємства суспільної орієнтації (ті, що працюють на досягнення суспільно значущої мети).

Загалом модель розвитку японської економіки можна визначити як експортоорієнтовану. Експорт використовувався спочатку для оплати імпорту. Загальновідомою є залежність японської економіки від ввезення мінеральної сировини та палива, за рахунок яких вона забезпечує 90 % власних потреб у цих товарах. Але з часом експортна стратегія дала змогу країні зайняти провідні позиції у світовому господарстві. Умовою ж забезпечення таких провідних позицій стала реіндустріалізація, проведена в Японії у 70--80-ті роки.

Початкова післявоєнна індустріалізація, що відбувалася у країні з 50-х до 70-х років, була спрямована на відтворення традиційних галузей і провадилася еволюційним шляхом. РеіндустрІалізація промисловості 70--80-х років здійснювалася на основі впровадження мікроелектроніки, робототехніки, біоіндустрії, космічної техніки. Економіка Японії була зорієнтована на розвиток новітніх наукових галузей. Можливості для цього були створені завдяки цілеспрямованій політиці уряду в галузі розвитку власних НДДКР і значним закупкам іноземних патентів і ліцензій.

Сьогодні Японія сама стала світовим лідером у розвитку галузей, що пов'язані з електронікою та інформатикою, з оптикою та оптоелектронікою, лазерною технікою та виробництвом новітніх сучасних матеріалів.

Розвиток японської промисловості на новій науково-технічній основі потребував відповідної перебудови способів організації виробництва. Починаючи з другої половини 70-х років, на зміну традиційному великому серійному виробництву прийшла його диверсифікація та конгломерація, переважання дрібносерійності у технологічних процесах з одночасним впровадженням енерго- та матеріалоощадних технологій. Найпотужніші японські компанії у результаті перетворилися у багатогалузеві комплекси, як, наприклад, "Міцубісі", у підрозділах якої виконуються десятки абсолютно не пов'язаних між собою видів діяльності.

Зазначені економічні успіхи забезпечили Японії наприкінці 80-х років лідерство у світі за конкурентоспроможністю. Перше місце у цьому країна зберігала протягом 6 років -- до середини 90-х років (сьо іберальна (американська) модель за будуватися на системі семикратно-ного заохочення підприємницької активності, зусиль найбільш діяльної частини населення. Ця модель орієнтована на досягнення особистого успіху «економічної людини». В її основі лежать принципи монетаризму, у той час як Європа більше схиляється до традицій кейнсіанської школи.

Зниження рівня фінансування соціальних урядових програм визнається обов'язковою умовою оздоровлення економіки, оскільки дозволяє перешкодити утриманства громадян і активізує стимули їх ділової активності. При ефективному ринку працююча людина здатний сам заробити й вирішити свої проблеми (житлових, медичні та інші), не вдаючись до допомоги держави. Малозабезпеченим групам населення створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомог. Однак проблема вирівнювання доходів не ставиться.

Ліберальна модель орієнтується на сильного виробника, який не потребує протекціоністських заходів. Тому таку модель називають ліберальної. Вона пропагує необхідність відмови від протекціоністських заходів і в області зовнішньої торгівлі, і валютних відносин (мит, кількісних обмежень імпорту, валютних інтервенцій, девальвацій і ін.)

Строй ефективних виробників може успішно функціонувати, якщо він спирається на таку ж ефективну грошово-кредитну політику Центрального банку. Центральний банк, а не державою в ліберальної моделі є макроекономічним головним координатором. Він повинен створити низький інфляційний фон господарські процесів. Попередження можливої інфляції має відбуватися на основі бездефіцитного державного бюджету. Таким чином, регулювання реального сектора в ліберальної моделі здійснюється непрямим чином через функції ЦБ, впливаючи на фінансові ринки і на процесс пропозиції грошовї маси.

Ліберальна модель, якої дотримувались США, від початку свого розвитку орієнтувалася на науково-технічний прогрес (НТП). Він дозволяв економити на фонді заробітної платні, що було дуже важливо в умовах дорогий в цій країні робочої сили. На такій базі сформувався підприємницький менталітет країн, що сприймає НТП як невідворотний процес. Лідерство в НТП на світових ринках дозволило американському бізнесу отримувати додаткові вигоди.

Жорстке антимонопольне регулювання внутрішнього ринку обмежує можливість отримання на ньому монопольної прибули. Але вихід на світовий ринок дозволяє використовувати такі можливості. Робота на світовому ринку посилила новаційний спрямованість американського бізнесу, оскільки цей ринок з його жорсткими умовами конкуренції змушував бути ще більш динамічним.

Розвиток на основі лідерства у НТП будується на вкладеннях в людину. Саме на цей націлювала програма Президента Б. Клінтона. На «людський капітал» припадає приблизно 3 / 4 національного багатства США.

США сформував ись як велика відкрита економіка з надзвичайно містким внутрішнім ринком і висококонкурентними виробниками. Ділова активність США визначає перебіг економічного Нікла в інших країнах. Лідируючі позиції США в світогосподарських зв'язках стосуються як зовнішньої торгівлі, так і експорту кадітала позикового, портфельних і прямих закордонних інвестицій. Господарське полі США привертає потужний потік іноземних інвестицій. Національні гроші США, по суті, стали виконувати функцію світових грошей, які дає країні додаткові доходи.

Швеція належить до числа високорозвинених індустріальних капіталістичних країн. Як вже було сказано, країна володіє значними (на загальноєвропейському рівні) запасами природних ресурсів: деревини, залізної руди, гідроенергії. Аж до середини ХХ століття, галузі, пов'язані з переробкою лісу та залізної руди, становили основу промислового виробництва та експорту. У сучасній економіці ліс, залізна руда і вироблювані з них напівфабрикати грають уже другорядну роль, поступившись провідне місце машинобудуванню, електротехніці і електроніці. Однак Швеція як і раніше залишається одним з найбільших в світі виробників і експортерів залізної руди, якісної сталі, пиломатеріалів і целюлозно-паперової продукції. Одна з найважливіших особливостей економіки Швеції - її "яскраво виражена експортна спрямованість": на зовнішньому ринку реалізується близько 25% валового національного продукту і понад 30% промислових товарів. Країна сильно залежить від імпорту, за рахунок якого покривається до 25% потреб Швеції в товарах і послугах. Це може бути пояснено процесами інтеграції, що відбуваються в Європі.

Існуюча у Швеції економічна система зазвичай характеризується як "змішана економіка, сполучає основні форми власності: приватну, державну, кооперативну" 85% всіх шведських компаній з числом зайнятих понад 50 осіб належить приватному капіталу. Інша частина припадає на державу і кооперативи. Державний сектор розширювався, а частка кооперативного майже не змінюється з 1965 року.

Шведський державний сектор найбільш розвинений у сфері послуг. У соціальних послугах, що складають половину сфери послуг, частка держави - 92%, у тому числі в охороні здоров'я - 91,9%, в освіті - 88,7%, у соціальному страхуванні - 98,2% (за даними 1982 року). В цілому ж по статистиці на державу доводиться 49% зайнятих у секторі послуг, а з урахуванням державних компаній - 56%. (За даними Шведського Інституту ).

Велика Британія, одна з найрозвиненіших країн світу, протягом тривалого історичного періоду обирала високі стратегічні цілі. Після революції XVII ст. й особливо після промислового перевороту у XVIII ст. Велика Британія стрімко увійшла до лідируючої групи економічно потужних держав світу й головною стратегічною метою ставила посісти перше місце у світовій економіці, що їй вдалося; економічним лідером вона залишалася аж до середини XIX ст., коли її обійшли США, а наприкінці того ж століття - також і Німеччина. В останній чверті XX ст. за обсягом ВВП Велика Британія поступилася також Японії та Франції, а за деякими економічними показниками -навіть !талії. Проте з початком нового тисячоліття темпи розвитку її економіки хоч і були невисокими, все ж таки дещо перевищували показники розвитку її основних суперників, крім США. В 2007 р. її ВВП за офіційним курсом валют становив 2472 млрд дол., що трохи більше, ніж у Франції, таким чином, Велика Британія займає четверту позицію серед розвинутих країн. За розрахунком ПКС, її ВВП дорівнював 2147 млрд дол.; це шосте місце в світовій економіці.

Зовнішньоекономічна політика Великої Британії як складова стратегій розвитку суттєво змінювалася як під впливом зовнішніх обставин, так і внаслідок внутрішніх процесів в економіці. Після буржуазної революції та аж до 40-х років XIX ст. уряд запроваджував політику протекціонізму з метою захисту своєї промисловості, що народжувалися в ході промислового перевороту, від іноземної конкуренції. Протекціонізм було задіяно також і в аграрному секторі. В 1815 р. були видані «хлібні закони»; їхня суть полягала в тому, що ввезення хлібу з-за кордону дозволялося лише тоді, коли внутрішні ціни на нього стояли високо, а коли знижувалися, то імпорт заборонявся.

цивілізаційний праця суспільний

3. Формаційний і цивілізаційний підходи до типізації економічних систем

Категорія “економічна формація” характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це -- специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв'язку і взаємодії.

К. Маркс обґрунтував роль і значення кожної економічної формації (способу виробництва) в суспільно-економічному прогресі, розкрив їх природу і структуру. Визнаючи велику роль у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники визначальним елементом економічної формації вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини.За типом економічного устрою визначався і тип економічної формації та економічної системи.

Формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.

К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

Розробка формаційного підходу, як зазначав академік А. А. Чухно, дала можливість застосувати науковий принцип єдності історичного і юридичного до розвитку суспільства, за безліччю різноманітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені руху суспільства до вершини цивілізації. У цьому полягає велике наукове значення формаційного підходу.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації -- капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Ринкова система за чистого капіталізму функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення та уподобання є гласними і координуються. Той факт, що товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. У результаті економічна влада широко розосереджена. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

Змішані системи. У реальній дійсності сучасні економічні системи розміщуються десь між цими крайнощами. Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму (соціалізму). Правда, економіка одних країн більше відноситься до моделі чистого капіталізму, а інших -- більше до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближче ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближче до економіки соціалізму. Соціалістичною країною вважається Китайська Народна Республіка.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем. В останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи.

Відмінна риса людської цивілізації -- її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва -- з другого, взаємодія між ними є, як зазначалося в темі 2, рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина -- не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.

У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З'явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, індустріального суспільного виробництва.

Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва замінюється особистою юридичною свободою людини.

У другій половині ХХ ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного піднесення і відкривають нові можливості зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху.

Таким чином, за цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем:

- аграрну, або традиційну;

- індустріальну;

- постіндустріальну.

У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва. За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво. За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин.

Загальний економічний закон розвитку економіки. Розвиток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відносин, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціально-, техніко-, і організаційно-економічні відносини. Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.

Діалектика взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної, так і суспільно-економічної формації чи системи. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

Кожному новому щаблю технологічного розвитку даного типу продуктивних сил відповідає свій щабель модифікації виробничих та інших економічних відносин. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, нова економічна формація і нова економічна система.

Необхідні зміни в економічних відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв'язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об'єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв'язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.

Размещено на Allbest.ru