Бізнес як метод господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Бізнес як метод господарювання

Люди -- рушійна сила економічного розвитку, і лише з погляду їх діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. В процесі діяльності люди перетворять світ|світ|, перетворюючи явища природи і суспільства|товариства| в об'єкти своєї діяльності, своєї справи|речі|, або бізнесу, а себе -- в діяльних суб'єктів. Для задоволення потреб необхідні ресурси -- виробничі, природні, людські. А вони обмежені. Дефіцитність ресурсів обумовлює|зумовлює| обмеженість випуску кінцевого|скінченного| продукту. Отже, суспільство|товариство| не може споживати стільки, скільки хоче. Стикаючись з|із| цими проблемами, воно постійно повинне вирішувати|рішати| Що, Як і Скільки проводити|виробляти,справляти| і Як розподілити проведене|вироблене,справлене|, щоб максимально задовольняти потреби, людей і суспільства|товариства|.

Практика індустріально розвинених країн, де бізнес є|з'являється,являється| основою розвитку економіки, а ринок виступає|вирушає| стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, що відрізняється своєю простотою. Виявляється, в ринковому механізмі ніхто з|із| індивідів або організацій свідомо не займається рішенням|розв'язанням,вирішенням,розв'язуванням| цих проблем. Просто кожен робить|чинить| свій бізнес, взаємодіючи на ринку, то як виробник, то як споживач. Тут же визначають ціни і об'єм|обсяг| виробництва. За допомогою узгоджень між покупцями і продавцями розв'язуються|вирішуються| одночасно всі проблеми. Перша з|із| них -- розв'язується|вирішується| за допомогою грошей, які платить споживач за товар, який він вибрав, друга-- конкуренцією між виробниками, третя -- співвідношенням попиту і пропозиції|речення| Такий процес відбувається|походить| постійно в кожному способі виробництва, в різних економічних системах, де є ринкові відносини, а бізнес виступає|вирушає| як метод господарювання, тип мислення, спосіб життя. Отже, бізнес є|з'являється,являється| категорією ринку т е економічною категорією, а необхідність його виникнення є закономірним історичним процесом. З|із| розвитком суспільства|товариства| розвивається і бізнес, який втілює у себе економічні відносини суспільства|товариства| і проявляє|виявляє| їх в господарській практиці.

бізнес власність тактика

2. Родові ознаки бізнесу

Родові ознаки бізнесу нескладно виявити в надрах рабовласницького феодального, азіатського, античного, німецького|германського| і інших способів виробництва. Класичним прикладом|зразком| бізнесу в ті періоди були завоювання. Всяка|усяка| війна або військовий|воєнний| похід так чи інакше мали економічну підоснову. Будь-який завойовник, ведучи військові|воєнні| дії переслідував економічні цілі. За допомогою військової|воєнної| сили він прагнув нав'язати своїм сусідам свої інтереси, зайняти|позичити,посісти| вигідну позицію, яка дозволила б йому в перспективі диктувати таким, що оточує або підпорядкованим йому країнам свої умови життя. До речі рабо торговий бізнес був типовим прикладом|зразком| тієї стародавньої|древньої| системи ділових відносин, в якій з'єднувалися економічний інтерес і особисті|особові| форми панування і підпорядкування|підкорення|, як і добровільний продаж в рабство себе і членів своєї сім'ї.

Так, в первісній економіці, в період, що передував першим бартерним операціям|угодам| („товар" -- „товар"), ділове спілкування, пов'язане з обміном діяльністю, здійснювалося в рамках|у рамках| замкнутих економічних співтовариств|спілок| (родів, племен, стад і ін.). І саме „ділова" природа цих первісних економічних контактів, діловий інтерес учасників первісного виробництва і привів все - таки до розпаду цих співтовариств|спілок| і до диференціації населення. Одні досягли успіху в своєму бізнесі і стали захоплювати|захвачувати| ключові|джерельні| економічні і інші позиції в рабовласницькій формації, що стає, інші терпіли фіаско, поступово потрапляючи|попадаючи| в рабську або іншу залежність від своїх контрагентів.

Вважати|лічити|, що в докапіталістичній економіці не було бізнесу -- те ж саме, що заперечувати наявність до капіталізму економіки як такий, хоча саме слово „бізнес" дійсно увійшло до наукового і побутового обороту|звороту,оберту| саме при переході до капіталізму. Так|настільки| же неправомірно стверджувати, що бізнес був повністю зжитий в радянській доперестроєчній| економіці, за виключенням|винятком| хіба що зовнішньоекономічних контактів, а тому бізнесмени як особлива соціальна група назавжди зникли з числа суб'єктів економічних відносин. Бізнесмени сприймалися тільки|лише| як атрибут злочинного світу.

Тим часом, бізнес був вельми|дуже| поширеним явищем в планово-розподільній економіці. Бізнесом займалися споживачі, що здійснювали пошук дефіцитних товарів. Їх дії, включаючи диференціацію ринків по регіональних, цінових, фірмових, товарних і іншим ознакам, ймовірно|певно,мабуть|, могли б стати примітними прикладами|зразками| для будь-якого фахівця з теорії бізнесу, якби він вирішив|розв'язав| звернутися|обернутися| у пошуках відповідних|придатних| прикладів|зразків| до радянського досвіду|досліду|.

У сучасній економіці прояв|вияв| родових ознак бізнесу поза сумнівом|безсумнівно| повинен заломлюватися через історичну специфіку нинішнього періоду економічного розвитку. Фігура бізнесмена, здатного|здібного| функціонувати в умовах ринкової економіки, повинна зайняти|позичити,посісти| важливе|поважне| місце в економічному житті суспільства|товариства|.

3. Бізнес і справа

У економіці все „справи" так чи інакше пов'язані з виробництвом продукції і її рухом в сферу споживання|вжитку|. Тому будь-який епізод господарського життя характеризується різноманітністю різних „справ" і ділових відносин, за допомогою яких здійснюється відтворення. По суті ділові відносини -- це інший вираз|вираження| того ж суспільного|громадського| явища, яке в класичній політекономії прийняте називати виробничими відносинами. Будь-яка діяльність будь-якого суб'єкта виробничих відносин є його особиста|особове| „справа", а обмін діяльністю і результатами діяльності, що має місце у всякій|усякій| формі суспільного|громадського| виробництва, є обмін „справами", діловий контакт, інакше кажучи, операція|угода|.

Бізнес, проте|однак|, -- це не просто справа|річ|, це ділові відносини між людьми або, що те ж саме, це відносини між учасниками справи|речі|. Беручи участь в „справі", люди стають діловими людьми або бізнесменами.

Жоден бізнесмен не може одержати|отримати| дохід|доход| „по плану", як це відбувалося|походило|, наприклад|приміром|, ще зовсім недавно|нещодавно| в радянській економіці. Роблячи|чинячи| бізнес, що приносить дохід|доход|, ділова людина розуміє, що здійснює дії, корисні для інших членів суспільства|товариства|. Все-таки злочинний бізнес в західних країнах відрізняється від корисної діяльності заповзятливих громадян, та і „імідж" злодія або „капомафіозо" там відрізняється від образу|зображення| чесного підприємця, бізнесмена.

Найпростіше визначення бізнесу, мабуть|певне|, можна дати, відштовхуючись від етимології самого терміну. Бізнес -- це справа|річ|.

У західних підручниках|посібниках| бізнесу домінують системні його визначення. Ось|от| вельми|дуже| типове визначення бізнесу з|із| підручника|посібника| „Концепция бізнесу", визначено | вченими університетів в Техасі і Ілінойсі (США) С. Розенблаттом, Р. Боннінгтоном, Би. Нідлсом: „Що таке бізнес? Бізнес -- це система ведення справи|речі|. Бізнес -- це створення|створіння| продукції, потрібної людям. Бізнес -- це робота. Бізнес -- це центральна магістраль в нашій соціально-економічній системі. Бізнес -- це система, яку ми створили для задоволення наших бажань|волінь|. Бізнес -- це те, як ми живемо."

Що таке бізнес? Спробуйте самі вибрати те єдине визначення, яке відобразило|відбило| б безліч різних видів діяльності і понять і виявилося б найбільш точним. На нашу думку, бізнес -- це система діяльності, де організація виробництва товарів і послуг здійснюється тими, кому належать чинники|фактори| виробництва, або бізнес є організація економічної діяльності на основі приватної власності з метою отримання|здобуття| прибутку. У даній системі не вимагається централізованого планування|планерування| і координації економічної діяльності з боку державних інститутів, все це замінює ринок і система цін.

Такі визначення при всій їх відмінності і, можливо, недостатній чіткості відображають|відбивають| досягнутий рівень розуміння ролі бізнесу в економічному житті суспільства|товариства|. Тим часом, в буденній свідомості людей превалюють|переважають|, як правило, несистемні уявлення про бізнес. Під бізнесом звичайно розуміється ініціативна діяльність підприємців, направлена|спрямована| на отримання|здобуття| доходів. Таке розуміння бізнесу не тільки|не лише| спрощує економічні відносини, -- але і спричиняє за собою небезпечне зіставлення шару підприємців іншим соціальним групам. Звідси витікає, що бізнес -- це по суті дії підприємців, направлені|спрямовані| на їх збагачення за рахунок інших шарів суспільства|товариства|.

Проте|однак| в умовах сучасної ринкової економіки ділові .люди здійснюють підприємницькі ініціативи, вступаючи у відносини не з|із| потенційними і дійсними жертвами власної експансії, а з|із| іншими діловими людьми. Кожна операція|угода| так чи інакше відображає|відбиває| зацікавленість в успішному її виконанні всіх сторін, що беруть участь. Якщо така операція|угода|, її предмет або форма не заборонені законом (наприклад, збут наркотиків, торгівля зброєю заборонені в багатьох країнах; заборонена також і праця рабів), то крім безпосередньо учасників операції|угоди|, зацікавленість в її успішному виконанні проявляє|виявляє| і державу, що виражає|виказує,висловлює| загальну|спільну| зацікавленість суспільства|товариства| в ефективному розвитку економіки.

4. Стратегія і тактика бізнесу

Бізнес має свою стратегію і тактику. Стратегія бізнесу -- максимізація вигоди (доходу, прибули, наживи) в процесі здійснення різних операцій|угод|. Тактика -- реалізація цієї стратегічної установки у відносинах з|із| кожним конкретним контрагентом з кожного конкретного приводу з використанням конкретних умов здійснення, термінів і предмету операції|угоди|, тобто як, яким чином, якими прийомами, способами, методами буде реалізована стратегія бізнесу. Якщо цілі бізнесу відповідають об'єктивній необхідності, виражають|виказують,висловлюють| назрілі|наспілі| потреби, то люди свідомо творять майбутнє. Якщо ж люди не ставлять перед собою мету|ціль|, то вони ніколи її не досягнуть.

Створення|створіння| власної справи|речі| завжди величезний ризик і подолання|здолання| опору, що неминуче виникає при народженні нового. Створюючи нову власну справу|річ|, бізнесмен, що починає|розпочинає,зачинає|, повинен розуміти, що він буде не тільки|не лише| користуватися благами, які обіцяє цей почин, але і нести всю повноту відповідальності за його розвиток, зростання|зріст| і виживання. Важливо|поважно| визначити стратегію своєї справи|речі|, бачити перспективу його розвитку.

Про збільшений|зрослий| інтерес до бізнесу з боку населення, ділових кіл і держави свідчить зростання|зріст| наукових робіт, присвячених цьому питанню, і збільшення числа учбових курсів по бізнесу в університетах.

Бізнес служить своєрідним пусковим механізмом і провідником структурних змін в економіці і суспільстві|товаристві|. Ці зміни виступають|вирушають| як каталізатор економічного зростання|зросту|, сприяють збільшенню валового випуску, так що при розподілі у виграші опиняються всі. Щоб з'ясувати роль бізнесу в економічному розвитку, необхідно розглянути|розгледіти| не тільки|не лише| його стратегію і тактику, по і економічну основу.

5. Економічна основа бізнесу

Економічною основою бізнесу є|з'являється,являється| приватна власність. Але|та| така декларація ще ні про що не говорить. Як відомо, власність -- це відносини, що складаються між її суб'єктами з приводу привласнення|присвоєння| засобів|коштів| виробництва і результатів праці.

Відносини власності на засоби|кошти| виробництва складають основу системи виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Вони охоплюють:

привласнення|присвоєння| -- повна|цілковита| економічна влада суб'єкта над об'єктом і повна|цілковита| відповідальність суб'єкта за результати користування;

володіння -- відносини фактичного панування, але|та| розпорядження і привласнення|присвоєння| обмежене існуванням і правами власника;

розпорядження -- фактичне здійснення влади власника над об'єктом власності, фактичне управління нею;

користування -- процес фактичного витягання|видобування| корисних властивостей з|із| об'єкту власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності -- „несуча конструкція" економіки, вони охоплюють весь господарський процес. Це дає підставу|основу,заснування| стверджувати, що економічні епохи розрізняються по типах власності.

Традиційні відносини суспільної|громадської| власності, особливо у формі державної власності, суперечать|перечать| ринковим відносинам, принципам їх функціонування. Якщо ігнорувати ці суперечності|протиріччя| і не спробувати вирішити їх, односторонньо|однобічно| роблячи|чинячи| акцент на ринок, то може створитися таке положення|становище|, коли стара система господарських відносин і механізму руйнуватиметься, а нову систему важко|скрутно| сформувати. Світ|світ| ще не знав прикладів|зразків| переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність і не дізнається|упізнає,взнає,пізнає|. Або легальна приватна власність, ринкова економіка і бізнес, або „тіньова" економіка і підпільний бізнес -- інших варіантів немає. Адже вже ясно, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова історично виникли в результаті|унаслідок,внаслідок| розвитку приватної власності, вони вийшли з неї і прийшли їй на зміну.

Те ж можна сказати і про державну власність. Ця форма привласнення|присвоєння| була історично покликана коректувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності|протиріччя|, а у разі потреби через денаціоналізацію знов|знову,щойно| звертатися|обертатися| в приватну власність. Яскравий приклад|зразок| -- реформи М. Тетчер в Англії.

У системі бізнесу власність належить окремим громадянам або компаніям. Ні суспільство|товариство| в цілому|загалом|, ні уряд не володіють нічим. Вся власність є|з'являється,являється| приватною. Володіння власністю -- це також володіння владою. Ті, хто контролюють власність, здатні|здібні| впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дозволяє розповсюдити володіння власністю серед великої кількості людей, остільки і влада розподіляється між членами суспільства|товариства| ширше. Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках у|в,біля| небагатьох. Коли власність належить суспільству|товариству| в цілому|загалом| або уряду, влада, яку ця власність дає, концентрується в руках порівняно невеликого числа людей. Історія показує, що концентрація влади приводить|призводить,наводить| до зловживання цією владою.

Приватна власність сприяє також заощадженню|зберіганню| ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Під правами власності ми розуміємо: право власника вирішувати|рішати|, як використовувати свою власність; право передавати, продавати її кому-небудь|будь-кому| іншому; право користуватися доходом і іншими вигодами, які дає власність, що належить йому. Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, ми захищаємо цю власність і піклуємося про неї.

Такі дії у вищій мірі відповідають нашим інтересам, оскільки наша власність визначає наш добробут. Власність -- це багатство. Коли власність не одержує|отримує| належного відходу|догляду| і втрачає|розгублює| свою вартість, її власник втрачає|розгублює| частину|частку| свого багатства. Право приватного володіння власністю примушує|заставляє| нас працювати більше і більш продуктивно. Це, у свою чергу|своєю чергою|, веде до економічного зростання|зросту|, яке забезпечує кращі можливості|спроможності| для всіх. Таким чином, приватна власність виступає|вирушає| економічною основою бізнесу і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

6. Праця як джерело бізнесу

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення, (вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо

На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сиди.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджую граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця. з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники. Одні збільшують її, інші -- зменшують.

До чинників, то збільшують вартість робочої сили належать:

розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

збільшення витрат на житло, транспортних витрат;

підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження ЇЇ внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці. До складу вартості робочої сили входить:

безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);

натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями, витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору),

витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);

податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

У сучасних умовах попит на робочу силу в країнах з ринковою економікою завжди менший її пропозиції, тобто постійно існує безробіття , у зв'язку з цим навіть у періоди активної ділової кон'юнктури наявність безробітних стримує вимоги зайнятих працівників щодо поліпшення умов продажу їхніх послуг. В умовах, коли безробіття в розвинутих країнах стало хронічним, закон попиту І пропозиції фактично діє за наявності постійного перевищення пропозиції над попитом робочої сили. Це перевищення також коливається залежно від циклу ділової кон'юнктури.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок І роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мінімальна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов жити, праці, виробництва ці угоди через певні періоди мають оновлюватися.

На ціну робочої сили впливає її якість. Чим вищий освітній рівень працівника, тим вища якість праці, а отже, й ціна.

Вартість робочої сили с своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Доходи населення -- це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини. Формування їх здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів віл особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів з інших джерел .

Сукупний дохід, що враховується в сімейному бюджеті, використовується на витрати, податки, збори, платежі та інші витрати, накопичення,

За останні роки в Україні частка доходів від підприємницької діяльності значно зросла: більше ніж у 3 рази в 1998 р. порівняно з 1991 р.

Аналіз і прогнозування рівня життя здійснюється за такими показниками, як розподіл сімен із величиною доходу на сім'ю, розподіл сімей за доходом на одного члена сім'ї, розподіл за душовим доходом.

Диференціація доходів визначається рівнем продуктивних сил І виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш і 10% найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992 р. 1:7,5-- 8, а в 1998р.-- 1:13,5.

На формування доходів впливають такі фактори:

нівелюючи -- складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї,

диференціюючи-- наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові. Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться ч відхиленнями від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів с відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу І структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану річних соціально-демографічних груп населення. Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів І витрат різних груп населення, для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово-комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися. Вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами. Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної плоті житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовуються на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних), виплату податків та інших обов'язкових платежів, ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами й витратами на харчування, яке склалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією с мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

МСК -- це законодавче встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево - вікових груп. Цей показник відображає нижню межу ціни робочої сили, що дає змогу підтримувати здоров”я і працездатність людини на нормальному рівні, котрий відповідає вимогам фізіології.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не тільки в середньому на душу населення або сім'ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків 7--15 років, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначати мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей: подружньої пари з дітьми і без дітей, одиноких працівників, неповних сімей, пенсіонерів.

В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва в Україні введено соціальний норматив -- межа малозабезпеченості, структура і розмір якої визначається законодавством. Згідно із Законом України «Про межу малозабезпеченості» межею малозабезпеченості е: величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Цим методом визначається набір продовольчих товарів.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може становити менше п'ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.

Набір продовольчих товарів і послуг для визначення величини вартості межі малозабезпеченості розробляється з участю профспілок Кабінетом Міністрів України.

На життєвий рівень населення негативно впливає Інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

В Україні у квітні 1997 р. було прийнято закон, який припускає індексацію доходів населення за інфляції понад 5%. При цьому передбачається, що Індексуватися будуть тільки ті суми, що не перевищують трьох величин межі малозабезпеченості.

Список літератури

1. Господарське право: Підручник.-К: Юрінком Інтер, 2003. - 480с.

2. А.П .Киселев. Теорія и практика современного бизнеса. - К: Издательство ЛИБРА, 1995. - 248с.

3. С.В.Мочерний. Основи підприємницької діяльності. К:. Видачничий центр „Академія”, 2001 . - 280с.

4. С.В. Мочерний .Основи економічної теорії. К: Кондор, 2002. - 420 с.

Размещено на Allbest.ru