Теоретико-методологічні основи продуктивності економіки України: регіональні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УДК 331.024.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 08. 10. 01. - Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

СОЛОГУБ ОЛЕНА ПЕТРІВНА

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ).

Науковий консультант:

Дорогунцов Сергій Іванович, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, голова.

Офіційні опоненти:

Чумаченко Микола Григорович, доктор економічних наук, професор, дійсний член НАН України Президія НАН України, радник Президії;

Лібанова Елла Марленівна, доктор економічних наук, професор, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, зав. відділом дослідження проблем людського розвитку і розселення;

Стеченко Дмитро Миколайович, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, зав. кафедрою інноваційного менеджменту і підприємництва.

Провідна установа: Інститут регіональних досліджень Національної Академії Наук України, відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління (м. Львів).

Захист відбудеться "20" січня 2000 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 252032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 252032, м Київ, бульвар Т. Шевченка, 60.

Автореферат розісланий "16" грудня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор С.І. Бандур.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна економіка України перебуває у перехідній фазі свого розвитку до нової моделі господарювання та системи соціальних відносин і характеризується як позитивними ознаками, так і негативними явищами. Цей процес іде суперечливо і непослідовно, що певною мірою пояснюється недостатністю теоретико-методологічних розробок і недосконалістю практичних механізмів щодо умов перехідного етапу соціально-економічних трансформацій. У зв'язку з цим посилюється значення наукових обґрунтувань в теоретичному і методологічному аспектах проблем, пов'язаних з розбудовою економіки України та її регіонів на ринкових засадах, механізмів забезпечення зростання продуктивності, сталого економічного розвитку регіонів. За своїм теоретико-методологічним і практичним змістом ця наукова проблема є новою, багатоаспектною і загальносистемною.

Дослідження проблем регіонального економічного розвитку та розміщення продуктивних сил завжди привертало увагу вчених. В Україні сформувалася і активно працює наукова школа з проблем регіональної економіки. Наукові дослідження О. Алимова, С. Дорогунцова, М. Долішнього, П. Борщевського, В. Гейця, В. Бесєдіна, С. Бандура, Д. Богині, О. Власюка, Е. Лібанової, І. Лукінова, В. Онікієнка, М. Паламарчука, В. Паламарчука, С. Пирожкова, В. Пили, В. Поповкіна, Д. Стеченко, Л. Чернюк, М. Чумаченка, А. Чухна, М. Фащевського, А. Федорищевої, Г. Фтомова та інш. внесли значний вклад у розвиток наукової думки з питань теорії та методології розміщення продуктивних сил і економіки регіонів.

На сучасному етапі виникла необхідність подальшого поглиблення теоретико-методологічних засад та розробки практичних рекомендацій, спрямованих на обґрунтування нових підходів до оцінки розвитку економіки регіонів та механізмів його регулювання в умовах загальносистемних та ринкових трансформацій. Ці аспекти економічної науки знаходяться на початковому етапі, тому є нагальна потреба концептуально-цілісного дослідження продуктивності економіки регіонів.

На наш погляд, саме дослідження продуктивності економіки регіонів слід вважати одним із нових напрямів, які розвивають закладені раніше науковою школою українських вчених основи теорії та методології вивчення регіональних економічних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертаційної роботи покладено результати досліджень, проведених автором в рамках напрямів наукових розробок Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною плану науково-дослідних робіт РВПС України НАН України.

Окремі розділи дисертації виконувалися автором як конкурсні роботи в складі творчих колективів Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, а також в Науково-дослідному інституті соціального захисту населення протягом 1995-1998 рр., основними з яких є:

1. Розробка методики обчислення продуктивності в окремих галузях промисловості і капітальному будівництві на принципах, прийнятих в міжнародній практиці (1995р., №01944027250);

2. Теоретико-методологічні принципи та організаційно-правові механізми формування ринку праці в умовах ринкової економіки (1995р., №019U027251);

3. Розробити державно-регіональну систему управління, інформаційного забезпечення та моделювання процесів соціального захисту населення в умовах нових форм організації внутрішнього ринку, широкої участі республіки в міжнародному поділі праці (1993-1996 рр., №0196U015872);

4. Соціально-економічні основи відтворення трудового потенціалу та удосконалення механізму мотивації до праці в сфері АПК (1997р., №0197U008520);

5. Соціально-економічні наслідки здійснення антимонопольної політики, розробка пропозицій спрямованих на їх подолання 1995-1997 рр. (1997р., №0196U0015860);

6. Розробка програми формування та використання робочої сили Чорнобильського виробничого комплексу відповідно умов його фінансування та вимог радіоекологічної безпеки на період до 2005р. (1997р., №0197U012621);

7. Пропозиції по вдосконаленню системи управління Чорнобильським виробничо-господарським комплексом зон відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення (1998р., №0197U012621).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних, методичних і практичних основ оцінки продуктивності економіки регіонів, визначення впливу найбільш вагомих факторів на її динаміку та рівень, прогноз змін продуктивності і обґрунтування стратегій інноваційної політики, механізму управління продуктивністю економіки на макро- і регіональному рівнях.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання таких завдань:

на основі нових теоретико-методологічних підходів визначити сутність категорій продуктивності економіки та їхнє місце в системі категорій ефективності економічного зростання в ринкових умовах;

обґрунтувати методичні підходи до оцінки продуктивності економіки на макро- та регіональному рівнях;

визначити фактори продуктивності економіки та здійснити їх класифікаційне угрупування стосовно регіональних умов і ринкових трансформацій;

обґрунтувати систему показників сукупної та факторної продуктивності: продуктивності праці, продуктивності капіталу, продуктивності природно-ресурсного потенціалу на регіональному і макрорівнях;

визначити методичні підходи до факторного аналізу рівня та динаміки сукупної продуктивності, продуктивності праці, капіталу, природно-ресурсного потенціалу регіональної економіки;

виконати аналіз та комплексну оцінку сукупної і факторної продуктивності, визначити особливості формування продуктивності економіки регіонів України;

обґрунтувати прогнозні тенденції сукупної і факторної продуктивності економіки по регіонах України;

визначити пріоритетність стратегії інноваційної політики, спрямовану на зміну вектору загального розвитку і зростання продуктивності економіки регіонів;

розробити механізм управління продуктивністю економіки на макро- і регіональному рівнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вони отримані на основі системного дослідження проблеми продуктивності економіки України на регіональному та макрорівнях, яке обґрунтовує наукову ідею про притаманність категорії продуктивності ринковій економіці. Найбільш суттєві результати дослідження, які містять наукову новизну полягають в наступному:

визначено концептуально категорію продуктивності економіки, її теоретико-методологічну сутність, обґрунтовано її системний зміст та зв'язок з категорією ефективності економіки;

розроблено цілісну теоретичну концепцію субординарного зв'язку продуктивності економіки різних рівнів і категорій, що взаємодіють та впливають на формування продуктивності по фазах економічного відтворення;

запропоновано модель економічних відносин у вигляді "поля відносин", в якій кожна із складових, що функціонує у межах поля, несе певну доходоутворювальну функцію у формуванні продуктивності макро- і регіонального рівнів;

визначено та обґрунтовано систему показників продуктивності економіки, яка дає змогу комплексно оцінити її рівень на макро- та регіональному рівнях, визначити вплив факторів, які обумовлюють її зміни в ринкових умовах;

розроблено системну класифікацію показників ресурсних потенціалів регіонів;

розроблено методологію факторного аналізу продуктивності економіки в ринкових умовах, яка ґрунтується на поєднанні загальної теорії зростання з теорією рівняння факторів виробництва, їх граничної продуктивності у забезпеченні економічного зростання;

вперше продуктивність економіки регіонів розглядається комплексно на засадах системного підходу у взаємозв'язку факторів-ресурсів: праці, капіталу, природно-ресурсних потенціалів, матеріальних витрат;

розроблено нову класифікацію факторів зростання сукупної продуктивності економіки регіонів;

встановлено динаміку та тенденції формування капіталу регіонів України, здійснено структурно-факторну його оцінку та розміщення по регіонах. Вперше капіталоутворення розглядається в аспекті джерел та особливостей, притаманних ринковій економіці;

визначено тенденції капіталоутворення по регіонах, нові процеси та диспропорції між кількістю робочих місць і робочою силою, капіталозброєністю;

виконано аналітичну та прогнозну оцінки тенденцій продуктивності економіки регіонів (сукупної, факторної), обґрунтовано механізми управління продуктивністю, визначено інноваційні стратегії економічного зростання.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони створюють підґрунтя для розвитку нового напряму в теоретичних і прикладних дослідженнях з проблем продуктивності економіки регіонів, обґрунтування механізмів управління цим процесом в регіонах шляхом ефективного використання природно-ресурсного потенціалу, розвитку ринкових відносин, активної соціально-економічної політики; закладають методичні основи комплексної оцінки впливу регіональних та загальнодержавних факторів і важелів зростання продуктивності регіональної економіки: продуктивності праці, капіталу, природно-ресурсного потенціалу, соціально-економічних умов, прогнозування можливих тенденцій та обґрунтування пріоритетних стратегій економіки регіонів на конкурентних ринках. Практичну цінність мають рекомендації щодо розробки інвестиційної та інноваційної політики забезпечення зростання продуктивності регіональної економіки.

Результати досліджень можуть бути використані при вдосконаленні регіональної політики, розробці стратегії регіонального розвитку, визначення пріоритетів при розробці регіональних програм структурної перебудови, інноваційної політики.

Впровадження результатів досліджень здійснювалось шляхом розробки пропозицій в процесі виконання конкурсних науково-дослідних робіт в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки України (довідка 8/260 від 15.04.99р.), Науково-дослідного інституту соціального захисту населення (довідка 4/3 від 20.04.99р.). Ряд положень з питань теорії, методології та практики використовується в програмах навчальних дисциплін "Менеджмент трудових ресурсів", "Інноваційний менеджмент", "Управління ефективністю фірм", "Управління конкурентоспроможністю підприємств", "Управління продуктивністю капіталу", що викладаються автором в Українському державному університеті харчових технологій (акт №01-325 від 04.10.99 р.). Практична реалізація дослідження здійснена в навчальних курсах Київського державного технічного університету будівництва і архітектури (довідка 4/3 від 14.05.99р.). Наукові ідеї з питань продуктивності дістають в дослідженнях здобувачів ступеня кандидата економічних наук, які виконуються під керівництвом автора.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що йому належать викладені в дисертації основні результати дослідження:

розробка теоретичних і методологічних основ продуктивності економіки регіонів;

визначення теоретико-методологічного змісту категорії продуктивності економіки щодо ефективності ринкових відносин і соціально-економічного розвитку;

визначення категорій "сукупна продуктивність економіки регіону", "факторна продуктивність економіки регіону";

розробка системи показників продуктивності економіки регіону: сукупної та факторної (праці, капіталу, природно-ресурсного потенціалу);

розробка класифікаційних угрупувань потенціалів регіону (економічного, інвестиційного, міжрегіональних та зовнішніх зв'язків, потенціалу соціального розвитку та рейтингу);

розробка методичних основ факторного аналізу продуктивності економіки регіонів (факторів продуктивності праці, капіталу, ресурсних потенціалів);

аналіз економіко-ресурсних потенціалів та продуктивності їх використання в регіонах, оцінка динаміки сукупної та факторної продуктивності;

розробка прогнозу тенденцій динаміки продуктивності економіки регіонів (сукупної, факторної) до 2010 р., 2020 р.;

розробка інноваційних стратегій та пріоритетів, спрямованих на зростання продуктивності економіки регіонів;

розробка механізму управління продуктивністю економіки на макро- та регіональному рівнях.

Апробація результатів дисертації. Результати та ідеї дослідження доповідалися на міжнародній конференції "Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки" (Львів.1997); на засіданні "Круглого столу" з проблем антимонопольного регулювання регіональних ринків (Київ,1997) на науково-практичному семінарі "Фінансовий механізм податкового регулювання" (Київ.1999) та ін.

Публікації результатів дослідження. За результатами дослідження з теми дисертаційної роботи опубліковано 30 робіт, в тому числі 1 індивідуальна монографія, 4 колективних, 25 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць, тези доповідей, що відображають основний зміст дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Роботу викладено на 393 сторінках комп'ютерного тексту, містить 72 таблиці, схеми і рисунків. Складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних наукових та інших інформаційних джерел, що нараховує 217 найменувань, додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертаційному дослідженні висвітлюються нові теоретичні, методологічні і практичні аспекти продуктивності регіональної економіки, а також напрями її підвищення і механізми регулювання.

Розділ І. Теоретичні основи продуктивності ринкової економіки. Трансформування економічної системи суспільства, перехід до ринкових відносин зумовлює необхідність відпрацювання нових теоретико-методологічних підходів та переоцінку традиційних поглядів за цих умов на взаємодію і змістовність економічних категорій, які їх відбивають. Автор виходить з того положення, що зміни у виробничих відносинах відбуваються у напрямі з формування ринкових відносин, певні теоретичні підвалини яких базуються на економічних теоріях капіталістичного господарства. Існувавший раніше водорозділ між теорією економічних відносин соціалізму і теорією економічних відносин капіталізму на сучасному етапі формування нової соціальної системи та її перехідної фази зумовлює визначення і аналіз категорій, властивих, як економіці ринкового типу, так і планово-адміністративній економіці, врахування їх прояву в умовах трансформаційних системних змін. Це цілком відноситься і до категорій, пов'язаних з продуктивністю та законами їх прояву. З цього випливає перша принципова умова теоретичного підходу до продуктивності - розгляд її на підставі ринкової концепції з врахуванням особливостей перехідного етапу.

На думку автора для розуміння сутності і змісту продуктивності економіки на підставі ринкової концепції слід виходити з визначення субординарного зв'язку економічних категорій, які безпосередньо і опосередковано пов'язані з цією категорією на різних рівнях її формування. Саме тому автором пропонується схема субординарного зв'язку економічних категорій продуктивності економіки на загальнодержавному і регіональному рівнях (схема 1).

Згідно з цією схемою продуктивність економіки розглядається як категорія першого порядку, що є вихідною для категорії "економічна ефективність". Категорією продуктивності економіки другого порядку можна назвати факторну продуктивність. Вона втілює в собі категорії продуктивності третього порядку і являє собою так звані часткові категорії, кожна з яких втілює в собі відносини організаційної, ресурсної, управлінської діяльності як категорії первинного порядку.

Другий теоретичний висновок автора дослідження полягає в тому, що продуктивність економіки - це системне поняття, а тому має подвійну природу. Перша - характеризує її матеріальну сутність як ефект ресурсовикористання, але не відбиває при цьому соціальних ознак. Друга сутність полягає в тому, що вона є носієм соціально-економічних відносин і характеризує їх ефективність. Додержуючись погляду подвійної природи цієї категорії, автор віддає пріоритетність її соціально-економічній сутності. У широкому теоретичному розумінні автор розглядає продуктивність економіки як певну системну категорію, що відбиває ефективність соціально-економічних відносин стосовно використання факторів та умов суспільного відтворення. Такій підхід не відкидає розгляд ціеї категорії в більш звуженому розумінні, з позиції сучасної ринкової теорії, яка виходить з концепції рівняння факторів виробництва, їхньої граничної продуктивності.

Продуктивність економіки як категорія ринкових відносин є чинником, що характеризує ефективність регіонального поділу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому відбуваються соціально-економічні відтворювальні процеси. Це дає підстави для третього теоретичного висновку: продуктивність економіки має просторову сутність.

Сучасні тенденції розвитку регіонів (областей) відбивають загальносистемні зміни в державі, а саме: перехід до ринкових відносин та формування товарного господарства, поступове подолання економічної кризи та її передумов, розвиток нових процесів, пов'язаних з подальшим поділом праці, структурними зрушеннями, запровадженням нової загальнодержавної економічної та соціальної політики. У процесі розвитку регіональної економіки формуються нові умови господарювання, більш повними стають функції регіонального самоврядування, розширюються можливості регіонів у системі міжрегіональних зв'язків і відносин, визначаються нові пріоритети в забезпеченні поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів.

Регіони (області) України характеризуються значними відмінностями за своїм природно-ресурсними потенціалами, структурою економіки, станом соціального розвитку, інституціональними змінами у напрямку формування суб'єктів ринку. З сумарного природно-ресурсного потенціалу найбільша частка припадає на Донецьку (12,3 %), Дніпропетровську (10,9 %), Луганську (8,8 %) області. Найменшу частку його мають Чернівецька (1,3 %), Волинська (1,7 %) та Рівненська (1,8 %) області. В той же час структурний склад природно-ресурсного потенціалу по областях суттєво відрізняється. Розбіжності відмічаються також за станом демографічного потенціалу, рівнем урбанізації, освіти, зайнятості, розвитку промисловості, її галузевої структури, розвитку сільського господарства, інфраструктури ринку, малого бізнесу, інвестування в економіку і соціальну сферу. Аналіз стану економіки регіонів свідчить про те, що вони мають значні потенційні можливості до високої продуктивності, але не мають необхідних розвинутих механізмів та нормативів і інструментів ефективного їх використання в нових ринкових умовах.

Розділ ІІ. Система показників продуктивності економіки на макро- та регіональному рівнях. Система запропонованих в дисертаційній роботі показників продуктивності економіки побудована на методології національних рахунків, відповідно до методики ООН, яка базується на теорії рівняння факторів виробництва, економічного зростання, теорії граничної продуктивності. Цей підхід дозволяє визначати продуктивність на рівні галузей, секторів економіки, регіонів, різних форм власності. В умовах перехідного стану економіки України, поряд з новими показниками продуктивності економіки існують і мають певну доцільність показники так званої часткової (факторної) продуктивності, які побудовані за старою методологією.

В дисертації обґрунтовується система показників продуктивності, яка складається з часткових ресурсних показників: продуктивності праці, продуктивності капіталу, продуктивності природно-ресурсного потенціалу, а також узагальнюючого показника сукупної продуктивності економіки регіону.

Продуктивність праці у методологічному і практичному аспектах має самостійне значення і в цьому дослідженні розглядається у двох площинах: як показник сукупної продуктивності економіки регіону і у системі показників продуктивності факторів - ресурсів, що впливають на загальний показник сукупної продуктивності економіки і продуктивності праці в регіоні. Як систему показників продуктивності праці рекомендується використовувати кількісні і якісні характеристики витрат праці та її результатів. Автор пропонує показники продуктивності праці базувати на витратах праці (відпрацьований час) та витратах робочої сили (чисельність зайнятих в економіці, середньооблікова чисельність робітників). На регіональному рівні особливого значення набувають такі показники як зайнятість, відпрацьований час, статевовікова структура працівників, їхня освіта.

Обґрунтування системи показників продуктивності капіталу тісно пов'язані з формуванням та функціонуванням капіталу за його структурою, формами власності і рівнем інтенсивності регіонального накопичення. Пропонується використовувати систему показників продуктивності капіталу на макро-, мікро- та регіональному рівнях у вигляді двох угрупувань, ще входять в цю систему. Одна з них - це показники продуктивності капіталу, які відбивають інвестиційні витрати на створення та відтворення капіталу, як фактор-ресурс виробництва. Друга група показників об'єднує показники капітальних коефіцієнтів і вартості ресурсів.

Систему показників продуктивності капіталу економіки регіону пропонується розподіляти на кількісні і якісні показники: капіталу - як ресурсу, що є передумовою відтворювального процесу, та групу показників, що характеризують вплив ресурсів як факторів виробництва на його продуктивність. Такий підхід має особливе значення для проведення регіональних оцінок ресурсних потенціалів економіки та співставлень регіональних потенціалів, регіональних рівнів продуктивності економіки, одержаної за рахунок відповідних ресурсів.

Для оцінки продуктивності регіональної економіки пропонується використовувати показники часткової (факторної) та сукупної продуктивності. Ці показники доцільно доповнювати показниками використання регіональних факторів виробництва, природних та людських ресурсів. Вони являють собою як факторні показники регіональної продуктивності (праці, капіталу), так і сукупної продуктивності регіональної економіки в цілому. Динаміка і рівень сукупної продуктивності поряд з продуктивністю факторною значною мірою залежить від їхнього структурного складу.

Пропонується визначення продуктивності економіки регіонів базувати на відношенні виробленого валового внутрішнього продукту до рівня соціально-економічних потенціалів регіонів, на основі побудови інтегрального показника потенціалу регіону з визначенням часткових показників продуктивності ресурсно-відтворювальних потенціалів регіонів.

Розділ ІІІ. Методологічні основи факторного аналізу продуктивності економіки регіону. Перехід до ринкової моделі економіки України обумовлює ідеологію концепції класифікації факторів, які доцільно використовувати для оцінки продуктивності в регіонах, пов'язані зі змінами праці, ресурсів та середовища. Пропонується стосовно до регіональної економіки в аналізі змін продуктивності праці додержуватися такої класифікації факторів: загальноекономічних, регіональних та галузевих. У кожному з цих угрупувань доцільно використовувати додаткову класифікацію по підгрупах та заходах, поділяючи їх на матеріальні, організаційно-економічні та соціальні фактори.

В дисертації доведено, що факторний аналіз продуктивності капіталу повинен відповідати на питання, як взаємодіє капітал з іншими факторами виробництва, а також в якій комбінації вони знаходяться між собою і забезпечують ефективність використання. Загальні фактори, що впливають на продуктивність капіталу регіональної економіки, пропонується розглядати як фактори зовнішньої і внутрішньої дії. До внутрішніх факторів продуктивності капіталу на регіональному рівні треба відносити рівень технічної досконалості виробництва, оновлення основних фондів і робочих місць, найбільш повне завантаження виробничих потужностей. До внутрішніх факторів відноситься управління запасами, забезпечення економії енергії, сировини, матеріалів, скорочення простоїв обладнання та транспортних засобів. До факторів зовнішньої дії продуктивності капіталу економіки регіону пропонується відносити кредитно-фінансову політику держави та місцевих органів самоуправління, стан на ринку цінних паперів і фондовому ринку, податкове законодавство, розвиток конкуренції, рівень монополізму, рівень лібералізації економіки, стан ринку капіталу, розвиток інституту власності, інституціональні перетворення, впровадження інновацій, доходність капіталовкладень тощо.

На продуктивність капіталу впливає такий фактор як капіталоозброєність працівників і капіталооснащеність кожного робочого місця. Пропонується також окремо визначати вплив фактору змін вікової структури, відтворення основного капіталу, регіональний та галузевий розподіл капіталу, технологічна структура капіталовкладень.

Зміни у продуктивності капіталу значною мірою залежать від, пов'язаних з факторами, умов формування та використання капіталу. До них відносяться: умови накопичення капіталу (грошового та матеріалізованого), концентрація та структуризація капіталу, ринкові умови ефективного використання основного і оборотного капіталу, фактори регіонального та галузевого розподілу капіталів, фактори відновлення капіталу, фактори використання і збереження капіталу. Ефективність дії всіх факторів має прояв у підвищенні продуктивності капіталу, сукупної продуктивності регіональної економіки.

Регіональні фактори продуктивності мають своєрідну природу, яка виявляється, з одного боку, як результат впливу загальнодержавної економічної політики та політики щодо розвитку регіонів і розміщення продуктивних сил. З іншого - регіональні фактори продуктивності мають прояв через регіональні потенціали. З цього випливає висновок, що продуктивність регіональної економіки обумовлюється дією цілої системи факторів як пов'язаних між собою, так і з загальнодержавними, а також з факторами що формують продуктивність в галузі, на підприємстві, в інституційних секторах економіки.

В роботі запропоновано класифікаційні моделі факторів продуктивності національної економіки та економіки регіонів, які характеризують взаємозв'язки факторів продуктивності економіки регіонів зі стадіями та фазами відтворення: виробництвом, розподілом, обміном та споживанням. Оскільки ці факторні зв'язки включають велику сукупність відносин, в роботі обґрунтовується система агрегованих факторів, що є носіями сукупності економічних відносин на регіональному рівні (схеми 2, 3).

Визначається класифікаційне угрупування факторів змін сукупної продуктивності економіки регіонів за наступними групами: загальнодержавні фактори, загальнорегіональні фактори, регіональні фактори, що впливають на зростання продуктивності праці, капіталу та ін.; фактори, що впливають на продуктивність природно-ресурсного потенціалу та розміщення продуктивних сил. Глобалізація світової економіки та тенденції її розвитку, економічний стан на ринках головних ресурсів і рівень фінансової стабільності відіграють певну роль у економічній стабільності та зростанні продуктивності. Їх автор відносить до загальнодержавних факторів.

Методологічні підходи до факторного аналізу продуктивності економіки в ринкових умовах базуються на теорії економічного зростання, теорії послуг факторів виробництва, граничної продуктивності праці, капіталу, інших факторів. На макрорівні для цього використовується метод виробничої функції. Часткова (факторна) продуктивність визначається через коефіцієнти продуктивності. В дисертації пропонуються алгоритми розрахунків факторної і сукупної продуктивності.

Аналіз факторів, що впливали на продуктивність регіональної економіки у 1992-1996рр., виконаний з застосуванням методу індексно-матричного моделювання свідчить, що вони формувалися в залежності від використання таких регіональних факторів, як природно-ресурсний потенціал, стан економічного розвитку та інституціональні процеси у формах власності. Важливим регіональним фактором виявилося в ці роки розміщення галузей по регіонах.

Розділ IV. Економіко-ресурсний потенціал України на макро- та регіональному рівнях. Дослідження економіко-ресурсного потенціалу України на макро- і регіональному рівнях відповідно до мети дослідження розглядається в аспектах формування демотрудового потенціалу та його використання в регіонах, визначення регіональних процесів в зайнятості населення та структурно-факторного аналізу формування капіталу економіки України і її регіонів.

Аналіз демографічних процесів формування та відтворення трудового потенціалу в Україні і її регіонах за 1992-1997рр. дозволяє зробити висновок, що цей період можна характеризувати як період глибокої соціально-демографічної кризи. Вона започаткувалася у попередні роки, але зараз набула загрозливого характеру. Це, насамперед, уповільнення нормального відтворення населення та його структури в цілому. По-друге, склалася несприятлива ситуація для відтворення трудового потенціалу. По-третє, сформувався критичний рівень економічного навантаження на працездатне населення. У подальшому зростатиме частка продуктивності, яка буде необхідна для підтримки непрацездатних вікових груп населення. Особливо напружена ситуація спостерігається з цієї проблеми у групах сільського населення. Показник навантаження непрацездатних на працездатне населення у 16 областях перевищував середній по країні в 1,4 рази. Зростає також середній вік працездатного населення.

За рівнем демотрудового потенціалу регіони України суттєво відрізняються. За показниками частки населення регіону в загальній чисельності населення України коливання складає 1:5. Угрупування областей по їх частці в загальній чисельності населення дозволяє виділити наступні групи: до 3 % мають 10 областей; до 6 % - 5 областей; понад 6 % - інші області України.

На підставі виконаного в дисертації дослідження зроблені висновки, що сучасні і майбутні демографічні фактори несприятливі для відтворення трудового потенціалу в усіх регіонах. З врахуванням соціальних умов, зниження життєвого рівня, збільшення чисельності бідного населення складається вкрай загрозлива ситуація з забезпеченням демографічно-трудових умов високої продуктивності економіки. Нагальним стає створення умов, які дозволять зупинити розвиток цих загрозливих тенденцій, поступово сформувати позитивні процеси у відтворенні демотрудового потенціалу.

Дослідження використання трудового потенціалу, а саме зайнятості, у тому числі ефективної, рівня зайнятості, зайнятості в економіці, галузях, незайнятості та безробіття по регіонах свідчить, що їх конкретні тенденції відбивають складні загальні процеси деградації економічного та соціального розвитку які сформувалися під дією різноманітних, різноспрямованих факторів. Відбувалося скорочення чисельності зайнятих в усіх регіонах. Порівняно з 1992р. у 1997р. загальна кількість зайнятих зменшилася більш як на 6 %, в галузях економіки понад 13 %. Особливо інтенсивне скорочення зайнятості відбулося в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Одеській та Харківській областях. Відбувався перерозподіл чисельності населення, зайнятого в різних сферах економіки, між регіонами.

Рівень зайнятості знижувався майже в усіх областях. Особливо це відбувалося у Івано-Франківській, Херсонській областях. Відносно середнього рівня зайнятості по Україні в цілому, дещо вищим він склався у Київській, Рівненській, Хмельницькій, Сумській та Чернігівській областях.

Чисельність зайнятих в усіх сферах економіки України постійно скорочувалася, відбувався процес перерозподілу зайнятих у бік зайнятості в інших сферах діяльності під впливом структурних зрушень, змін господарських форм, а також значним вивільненням працівників внаслідок скорочення обсягів виробництва. Поступово розвивалося нове явище - приховане безробіття та зростання неформальної зайнятості, праця на неповному робочому дні, тижні. Знижувався рівень зайнятості населення по регіонах. У 1997 р. рівень зайнятості складав 44,8 %, в Автономній Республіці Крим - 38,8 %, в м. Києві - 51,8 %, Хмельницькій - 49,3 %, Сумській - 48,2 %. Тільки за 1997 р. було вивільнено понад 426,7 тис. працівників, з яких більше ніж половину складали робітники.

На ринку праці у 1992-1997 рр. мало місце скорочення попиту на робочу силу майже в 4 рази, тобто ринок праці складався як "праце-надлишковий". Чисельність офіційно зареєстрованих безробітних зросла у десяток разів. В 1992 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних дорівнювала 70,5 тис. осіб, в 1997 р. перебувало на обліку понад 351,1 тис. осіб, звернулося з питань працевлаштування понад 431,6 тис. осіб, в 1998 р. - 676,7 тис. осіб. З цього можна зробити висновок, що політика зайнятості та механізм її реалізації ще не сформувався як системно-комплексний, активного впливу на регулювання попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, системи соціально-економічних відносин в сфері зайнятості. Важливим регулятором тут є коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію). На 1.01.99 р. цей коефіцієнт становив 30, тоді як на 1.01.96 р. він дорівнював всього 2. Особливо великими ці показники були у Львівській (103), Волинській (137), Івано-Франківській (329 областях. Критична ситуація з забезпеченням попиту на робочі місця склалося на початок 1999 р. у 21 області України. Середня тривалість безробіття 9 місяців.

Дослідження динаміки безробіття дозволяє зробити висновок, що його зростання по окремих областях досягло масштабів, які пов'язані не тільки з кризовим станом економіки і особливостями перехідного періоду. Вони підтверджують, що трансформаційні реформування не були прогнозованими саме в аспекті соціальних проблем, не передбачалися конкретні руйнівні соціально-економічні наслідки такого реформування. Тому не були захищені певними механізмами, які б забезпечували обмеження масштабів зростання реального та прихованого безробіття. Приховане безробіття у сукупності з реструктуризацією та обмеженням оборотних коштів створило середовище формування так званого тіньового сектору економіки. Особливо несприятливі умови склалися для працевлаштування молоді, жінок та фахівців інженерно-технічного складу, гуманітаріїв. По областях ці показники істотно відрізнялися. У Волинській, Миколаївській областях попит на робочу силу дорівнював 8-10 % до пропозиції. В роботі доведено, що головний ресурс високої продуктивності - трудовий потенціал України і її регіонів самодостатній, але на сучасному етапі деформований дією несприятливих соціально-економічних факторів та умовами перехідного періоду.

У дослідженні автор виходив з концепції розгляду капіталу в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні капітал - це все те, що здатне приносити доход його власнику, на підставі його використання у вигляді ресурсів, створених людьми з метою виробництва товарів та надання послуг. Доходоутворювальна функція капіталу в ринкових умовах є мотиваційним фактором забезпечення його високої продуктивності.

Сучасні процеси формування та накопичення капіталу економіки регіонів та України в цілому пов'язані з загальними економічними реформуваннями та станом виробництва, відтворення його основних складових. В періоді з 1992 по 1997 рр. структура формування капіталу складалася з валового нагромадження основного капіталу, його споживання, зміни запасів матеріальних оборотних коштів, чистого запозичення. Згідно цієї структури у 1993 р. споживання основного капіталу у зазначений період було від'ємним. Від'ємним було чисте запозичення капіталу. З 1992 р. по 1997 р. споживання основного капіталу також було від'ємним. У абсолютному виразі відбувалося зростання нагромадження основного капіталу, але в дійсності це не означало його зростання у матеріальному виразі і було результатом цінових змін та інфляції.

Структурно-факторний аналіз капіталу України за 1992-1996 рр. свідчить, що в країні відбулося зростання капіталу, який у 1996р. дорівнював 122,01 % до рівня 1992 р. Одночасно капітальні вкладення в розвиток економіки впали на 71,11 % відносно їх рівня у 1992 р. В той же час вартість основного капіталу зростала головним чином за рахунок неодноразової переоцінки та індексації основних фондів, тоді як економічні процеси відтворення капіталу перейшли на інші механізми, що призвело до значного руйнування основного капіталу. Основний виробничий капітал у 1996 р. зріс всього на 4,81 % до стану у 1992 р. Відбувалось зменшення основного невиробничого капіталу, але у зв'язку з більш повільними змінами у процесах відтворення основного виробничого капіталу його частка у загальній вартості капіталу зростала. В 1997р. і 1998р. ці процеси зберігалися, що погіршувало тенденції капіталоутворення, незважаючи на намагання законодавчими засобами змінити їх на позитивні.

Формування капіталу в економіці регіонів йшло суперечливо. В таких регіонах як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Херсонська, Черкаська області спостерігалося зменшення вартості капіталу в цілому. На це вплинуло скорочення капітальних вкладень, зменшення оборотного капіталу, досить повільне зростання вартості цінних паперів, що свідчить про недостатній розвиток ринкових трансформаційних процесів та ринкової інфраструктури. В усіх інших областях вартість капіталу зростала, хоча темпи цього процесу були невисокими і відбувалися при скороченні капітальних вкладень.

Дослідження показує, що створення багатоукладної ринкової економіки у регіонах на основі зміни форм власності на сучасному етапі, хоча повільно і нерівномірно, але відбувається, йде процес кількісного накопичення ринкових ознак. Однак він ще не набув таких масштабів, щоб створити умови для зростання продуктивності економіки в регіонах. Ще не досягнута поставлена мета формування ефективного власника, як базового фундаменту продуктивної економіки і подолання кризових явищ. По-перше, недостатньо розвинутий такий ринковий інститут як малий бізнес та приватна підприємницька діяльність. По-друге, господарська діяльність підприємств приватної та колективної форм власності не стали більш продуктивними. По-третє, не набув розвитку такий механізм як фінансово-промислова інтеграція, коли саме фінансовий капітал опосередковує створення та накопичення фізичного виробничого капіталу та робочих місць. Висновок з цього - капіталоутворення як матеріальна основа продуктивності економіки регіонів перебуває у перехідному стані, що формує необхідність суттєвих змін концепції державної політики в цьому напрямкі, посилення ринкових факторів та регулюючих законодавчо-нормативних мотиваційних важелів розвитку виробництва.

Розділ V. Регіональні та макроекономічні тенденції продуктивності економіки України. Проведені дослідження та розрахунки у різних сферах економічної діяльності в цілому по Україні та її регіонах на підставі індексно-матричних моделей продуктивності праці і капіталу за 1992-1996 рр. дозволяють характеризувати їхню динаміку на макрорівні і визначити вплив факторів, які відбивалися на змінах продуктивності по регіонах.

Аналіз отриманих даних свідчить, що на національному рівні зокрема, продуктивність праці знизилась у 1996 р. порівняно з 1992 р. на 42,9 %. Це зумовлено, головним чином, різким падінням обсягів валового внутрішнього продукту на 45,86 % і незначним скороченням чисельності зайнятих в усіх сферах економічної діяльності. По регіонах останній показник коливався від 9,5 % у Запорізькій області до 67,4 % у Закарпатській області. У більшості областей рівень продуктивності праці у 1996р. проти 1992 р. складав 40-50 %. У наступні роки зниження продуктивності продовжувалися, але темпи цього процесу уповільнилися.

Соціально-економічні умови, що склалися в економіці України супроводжувалися впливом двох факторів на продуктивність праці, а саме: зниженням погодинної продуктивності праці та зростанням розриву між потенційним фондом робочого часу і фактично відпрацьованим робочим часом. Фактично відпрацьований робочий час був на 18,6 % меншим у 1996 р., ніж у 1992 р. Тоді як потенційний робочий час трудових ресурсів збільшився, а потенційний робочий час зайнятих в усіх сферах економічної діяльності скоротився на 5,2 %. У 1997 р. відпрацьований фонд робочого часу відносно максимально можливого, за звітними даними, складав 81,4 % (у 1996р. - 83,9 %).

У економіці регіонів ці тенденції практично зберігалися. Фактичний коефіцієнт використання робочого часу в 1997 р. був найнижчим у Івано-Франківській (0,65), Львівській області (0,68), Закарпатській (0,65). В більшості областей він коливався від 0,78 до 0,70. В той же час потенційний фонд робочого часу, зайнятих в усіх сферах економічної діяльності, у більшості областей мав незначні зміни, а в Київській, Рівненській, Хмельницькій та Чернівецькій областях дещо збільшився. Розрахунки свідчать, що недовикористання робочого часу у 1997 р. порівняно з 1992 р. та зниження погодинної продуктивності праці майже вдвічі були головними чинниками недоотримання ВВП, який за рахунками мав би складати понад 150 млрд. грн.

Відмінності між областями за темпами зміни продуктивності праці формувалися під впливом таких факторів, як зміни у галузевій продуктивності і зниженні виробництва, цінового і трудового факторів, структурних зрушень та інституціональних змін. По регіонах цей показник за традиційною методологією обчислення розрізнявся у динаміці по галузях. У промисловості Запорізької, Миколаївської, Одеської областей відбулося зростання продуктивності праці на 2-3 %. Підвищення продуктивності в окремих галузях мало місце, головним чином, у 1996р. і 1997 р. по відношенню до 1995 р. у Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій областях. Це відбулося за умови, коли поряд зі незначним скороченням чисельності працюючих, значно скорочувався загальний обсяг промислової продукції, який порівняно з обсягами 1990р. зменшився удвічі. Деяке зростання продуктивності праці у галузях по окремих регіонах відбулося під впливом цінового та структурного факторів і свідчило про негативні процеси поглиблення кризового стану більшості підприємств усіх виробничих галузей регіонів.

Факторний аналіз динаміки продуктивності праці показав, що такий активний його чинник як технічний рівень, фондоозброєність праці, удосконалення організації та оплати праці у ці роки не були впливовими. В усіх галузях та регіонах знизилися показники технічної озброєності виробництва. Зменшилося впровадження прогресивної, високоефективної технології, виробництво нової продукції по ряду її видів скоротилося у 5-10 і більше разів. Новітні технології та наукові розробки згорталися, а наукові кадри переходили в інші сфери діяльності, знижуючи науково-технічний рівень економіки і можливості її продуктивності.

Продуктивність праці в дисертації розглядається у взаємозв'язку з заробітною платою та прибутковістю, оскільки кожна з цих категорій відбивається в продуктивності.

Заробітна плата в цілому по економіці України відносно продуктивності праці складала 48,4 %. По областях цей показник коливається від 27,1 % у Запорізькій області до 130,5 % у Закарпатській. В таких областях як Волинська і Чернівецька ця частка перевищувала 100 %. Це означає, що вся продуктивність дорівнювала заробітній платі, але була також низькою. До 90 % продуктивності дорівнювала заробітна плата в економіці Кіровоградської, Одеської, Тернопільської областей.

Продуктивність капіталу досліджена у аспекті загальної динаміки та впливу на цей процес змін у співвідношеннях між його окремими складовими. продуктивність економіка обчислення регіональний

За 1993-1996 рр. у порівнянні до 1992 р. продуктивність капіталу знизилася в цілому на 56 %. Це зниження мало місце в усіх областях. Але найбільше зниження склалося у Донецькій, Луганській, Харківській та Сумській областях і становило 60 і більше відсотків. Зниження продуктивності основного капіталу було значним і спостерігалося в усіх областях. Зокрема, у Закарпатській і Львівській областях, зниження продуктивності основного капіталу дорівнювало 75-70 % до рівня 1992 р. Загальний висновок аналізу такий: у перехідний період під впливом загальносистемних перетворень, а саме зміни форм власності, створення нових господарських структур відбувається перерозподіл капіталу змінюються умови його накопичення. Під впливом ринкових перетворень змінюються структурні співвідношення між різними джерелами капіталоутворення та складовими частинами капіталу. На відміну від механізму державного централізованого управління капіталоутворенням, політики перерозподілу та вибору пріоритетів спрямування капіталовкладень, кредитування капіталоутворення в умовах переходу до ринкових відносин підпорядковане дії ринкових факторів. В той же час для перехідного етапу притаманне певне збереження регулюючих важелів у капіталоутворенні, а також вільного накопичення капіталу і його переходу в найбільш прибуткові сфери. Особливість капіталоутворення в цих умовах проявляється як у зв'язку з появою нових форм капіталу, так і фінансовими технологіями їх накопичення, умовами капіталізації доходів. Початковість і недостатня розвинутість капіталоутворення у поєднанні з фізичною застарілістю виробничого капіталу, велика розбіжність між регіонами за його насиченістю та структурою характеризують нерівні можливості регіонів, їх матеріально-технічної бази щодо продуктивності економіки.

Продуктивність капіталу залежить від багатьох факторів, які впливають на його утворення та використання, зокрема від забезпеченості фінансовими і матеріальними ресурсами, використання робочих місць, як опосередковуючої ланки між утворенням і використанням капіталу. В економіці усіх регіонів накопичилась значна кількість робочих місць застарілих за своїм станом, технологіями, неможливістю раціонального використання із-за нестачі енергопостачання, відсутності замовлень на виробництво, обмеженості оборотних коштів, заборгованості, тощо. Головні причини тут не тільки кризові явища в економіці. Все більш впливовими стають ринкові умови, які ставлять нові вимоги до регулювання кількості робочих місць, їх структури та збалансованості з робочою силою. Значущість самої проблеми не втратилась в умовах системних трансформацій і переходу до ринку та набуття товарних ознак усіх факторів виробництва, змін акцентів у фазах відтворення. Посилення впливу ринкових важелів та умов ринку на виробництво через потребу підтримки збалансованості між попитом і пропозицією на продукцію, попитом на робочу силу і її пропозицією сформували зовсім нову концепцію виробництва, кількості робочих місць та її збалансованості з робочою силою, головна сутність якої полягає у забезпеченості комплексного підходу до капіталоутворення, створення робочих місць та збалансованості їх з робочою силою. Облік робочих місць є нагальним завданням в регіонах і умовою ефективного їх використання.

Розділ VI. Сукупна продуктивність економіки: прогноз динаміки та механізм управління. Сукупна продуктивність є узагальнюючим показником стану розвитку економіки на макро- та регіональному рівнях і характеризує ефективність розміщення продуктивних сил по регіонах, структуру і ступінь використання економічного та природно-ресурсного потенціалів.

Індексно-матрична модель, за допомогою якої виконаний аналіз сукупної продуктивності економіки регіонів і в цілому по Україні за 1992-1996рр., дозволяє зробити висновок, що протягом цих років сукупна продуктивність економіки в усіх регіонах знижувалась. Сукупна продуктивність національної економіки України у 1996 р. становила всього 28,9 % до її рівня у 1992 р. Це відбулося внаслідок падіння виробництва ВВП майже вдвічі, незначного скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності, зниження рівня використання фонду робочого часу; значного зростання витратності виробництва та зменшення продуктивності капіталу.

На регіональному рівні зміни у сукупній продуктивності коливалися від 61,0 % в Автономній Республіці Крим і Одеській області до 20,5 % в Харківській області.

Сукупна продуктивність економіки окремих регіонів формувалася під впливом факторних змін продуктивності, зокрема, продуктивності праці, капіталу, рівня витратності виробництва. На сукупну продуктивність економіки в Автономній Республіці Крим вплинуло те, що тут на 23,1 % скоротилася чисельність, зайнятих в усіх сферах економічної діяльності, порівняно з середніми показниками по Україні, індекс продуктивності витрат був майже на чверть вищим в умовах майже однакового зниження ВВП. Це свідчить про те, що співвідношення між якісними і кількісними чинниками відігравали певну роль у змінах продуктивності (табл. 1, 2).